Світоглядні особливості лицарської епохи

Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківський гуманітарний університет

«Народна українська академія»

Реферат з теми:

«Світоглядні особливості лицарської епохи (за «Піснею про Роланда»)»

Виконала:

студентка група РПа-25

Литвин Д.А.

Перевірив: кандидат філологічних наук

доцент Помазан І.О.

Харків, 2013

План

Вступ

1. Лицарство як особлива верства суспільства

2. Світоглядні особливості лицарської епохи на прикладі «Пісні про Роланда»

Список використаної літератури

суспільство європа роландо

Вступ

Сутність культури будь-якої епохи перш за все виражається в уявленнях людини про себе самого, своїй меті, можливостях, інтересах. У людей Середньовіччя була інша “картина світу” -- те, що визначало їх поведінку. Були інші уявлення про життя і смерть. І не знали вони настійнішої турботи, ніж турбота про те, що буде з ними після закінчення земного шляху. Для середньовічної людини найбільш важливою була сфера вищих цінностей, сфера неперехідних вищих критеріїв людської поведінки. Може тому саме цей період я обрала темою цього реферату. Мені пощастило досліджувати цей історичний період тому, що з'явилася можливість написати про неповторну верству людей, чиї подвиги захоплюють нас і до цього дня--лицарство. Навряд чи витримують сучасні меркантильні особистісні пріоритети порівняння з величністю і духовністю цих людей, з їхньою здатністю до самопожертви заради ідеалів честі й справедливості. Окрім захисту рідної землі вони подарували нам ще один безцінний скарб--літературні пам'ятки про себе й про свої діяння--героїчний епос.

Отже, ця робота буде присвячена світоглядним особливостям цих людей на прикладі героїв з лицарської літератури.

1. Лицарство як особлива верства суспільства

У 11-12 ст. у Західній Європі було поширене вчення про трьохфункціональний поділ суспільства. Згідно з чим вченням, суспільство складається з трьох “орденів”. Перший “орден” -- ті, хто моляться. Це духівництво і ченці. Другою “орден” -- ті, хто веде війну, воїни, майбутнє лицарство. Воно на початку середніх століть тільки починало формуватися. І третій “орден” -- ті, хто трудяться.

Уявлення про навколишній світ будується за релігією, тобто діячами церкви. Вони прагнули суспільні відносини пояснити за зразком відносин людини і бога. Підпорядкування й покірність стали головними цінностями суспільного життя, які пропагувало християнське духівництво. Лицарський ідеал передбачав знатне походження, хоробрість, турботу про славу, честь, прагнення до подвигу, благородства.

Лицарство - особливий привілейований соціальний компонент середньовічного суспільства. Традиційно це поняття пов'язують з історією країн Західної і Центральної Європи, де в період розквіту середньовіччя до лицарства, по суті, належали всі світські феодали-воїни. Але частіше цей термін використовують відносно середніх і дрібних феодалів на противагу знаті [3; ст. 212]. Зародження лицарства відноситься до того періоду раннього середньовіччя ( 7-8 ст.), коли набули поширення умовні форми феодального землеволодіння, спочатку довічні, пізніше спадкові. При передачі землі у феодальне володіння той, хто віддавав, ставав сеньйором (сюзереном), а одержувач - його васалом, що передбачало військову службу (обов'язкова військова служба не перевищувало 40 днів на рік) і виконання деяких інших повинностей на користь сеньйора. До них відносилися грошова "допомога" у разі посвячення сина в лицарі, весілля дочки, необхідності викупу сеньйора, що потрапив в полон. Згідно зі звичаєм, васали брали участь у суді сеньйора, були присутні в його раді. Військова справа стала основною соціальною функцією цієї верстви. Військова професія забезпечувала права й привілеї, визначала особливий світогляд, етичні норми, традиції, культурні цінності. Лицарське військо було могутньою силою. Його озброєння, тактика бою відповідали військовим завданням, масштабам військових операцій і технічному рівню того часу. Захищена металевою військовою зброєю, лицарська кіннота, малоуразлива для піших воїнів і селянського ополчення відігравала основну роль у бою. Традиція вимагала від лицаря бути досвідченим у релігії, знати правила придворного етикету, володіти "сімома лицарськими чеснотами": верховою їздою, фехтуванням, майстерним володінням списом, плаванням, полюванням, грою в шашки, вмінням створювати і співати вірші на честь дами серця [3; ст. 235].

Але ідеал не завжди був у згоді з реальністю. Що ж до грабіжницьких походів у чужі землі (наприклад, узяття Єрусалиму або Константинополя під час хрестових походів), лицарські "подвиги" приносили горе, розорення, наругу й ганьбу не лише простолюдинам. Хрестові походи сприяли становленню ідей, звичаїв, моралі лицарства, взаємодії західних і східних традицій. Відображення лицарської вдачі в контексті духовної культури відкрило яскраву сторінку середньовічної літератури з своїм особливим колоритом, жанром і стилем.

Лицарський романтизм розповідає про світську історію сучасності, тобто сучасні оповідачеві події епохи, найважливіша тема - лицарський обов'язок, подвиги в ім'я віри й сюзерена, церкви й короля. Ця тема знайшла своє відображення у французькому епосі «Пісня про Роланда». Античне мистецтво, зображаючи героїчні характери, очищало душі глядачів за допомогою страху й співчуття (катарсис) і виховувало вільного елліна-громадянина. Головний персонаж лицарського романтизму - напівмученик-напівгерой. Його героїзм - у битвах, страждання - у любові [1; ст.141].

2. Світоглядні особливості лицарської епохи на прикладі «Пісні про Роланда»

Розподіл на добре й зле, божественне й диявольське, небесне і земне, духовне й тілесне, ідеальне й матеріальне характерний для середньовічної ідеології і визначає художню концепцію лицарського романтизму. У ньому немає напівтонів. Жодна епоха так гостро не поляризувала протилежності у трактуванні світу. Навіть класицизм, що чітко розрізняв персонажі на ідеально позитивних і абсолютно негативних, міг би позаздрити «чорно-білому» мисленню Середньовіччя [3; ст.15].

Отже, благородство, чемність... Проте все в Середньовіччі побудовано на контрастах. Разом з цивілізованістю в лицарі залишалася неабияка частка дикості від німецького воїна-звіра. Особливості цієї світоглядної двоякості відбилися у звіриній емблематиці на гербах і в шанобливих прізвиськах: Левове Серце, Лев, Дикий Вепр. Автор "Пісні про Нібелунгів", наприклад, спокійнісінько описує те, як лицарі на полі бою вгамовують спрагу кров'ю убитих ворогів - типово варварський звичай. Вельми важливим світоглядним компонентом лицарства були васальні відносини. "Служить всегда сеньору рад вассал, Зной за него терпеть и холода. Кровь за него ему отдать не жаль,"-- говорить Роланд, демонструючи відданість сеньйору як норму цих відносин [2; LXXIX]. Зі свого боку, сеньйорові належало піклуватися про васала як про члена власної сім'ї [4; ст.143]. Присягаючи на вірність, лицар вкладав свої руки в руки сеньйора, показуючи цим, що він віддається на його милість. Сеньйор зобов'язаний був проявляти виняткову щедрість до васала, нічого для нього не шкодуючи. Знаходимо в "Пісні про Роланда": Карл Великий обтирає кров з лиця свого вірного лицаря краєм розкішної горностаєвої мантії. У реальному житті, звичайно, бувало й так, що сеньйори й васали зраджували один одного. Проте еталоном все-таки вважалася вірність. Щедрість і розкіш, що переходили в марнотратство, властиві були не тільки сеньйорам, але і взагалі всім лицарям. Це вважалося символом доблесті й широкої натури. Природнім вважалося, коли благородні лицарі прагнули перевершити один одного в чудасіях, як, наприклад, засівання поля шматочками срібла або готуванням їжі на дорогих воскових свічках і т.д.[1; ст.423].

Надзвичайно поширеною в літературі темою є лицарське ставлення до жінки. Культ Прекрасної Дами був зображенням пориву до чистого й величного, прекрасного почуття, туга за яким ставала тим більш сильною, чим кривавішим і грубішим ставав дух епохи. Шанобливе ставлення до жінки й досі вабить романтичних читачів чарівністю ідеї лицарства. Проте й в цьому випадку реальність не завжди відповідала ідеалу. У сімейних відносинах лицарі нерідко були дуже грубими. Зламані носи дружин досить звичайне явище того часу [3; ст. 300]. Та й взагалі ставитися до дружини так само шанобливо, як до коханої, вважалося поганим тоном. Навіть у «Пісні про Роланда» автор приділяє мізерно мало уваги коханій головного героя, проте подовжує епізод прощання Роланда зі своїм мечем. До речі, варварському поклонінню зброї (культ меча) християнська релігія додала новий сенс. У руків'я меча тепер вкладалися християнські святині. Таким чином, він набував як би надприродної сили й сам ставав священним предметом. Крім того, встромлений в землю меч уявлявся у вигляді хреста, перед яким лицар, преклонивши коліна, міг помолитися перед боєм. "Се крест Господен, которого бегут враги". Цей момент був особливо важливий у війнах з ворогами "віри Хрістової"[3; ст.212]. І взагалі лицарська зброя в Середньовіччі--символ свободи й благородства. Інші верстви населення носити його права не мали. З інших моментів рицарського "кодексу честі" необхідно відзначити обов'язковість помсти за образу родича й друга, а також непорушність військового братерства, яке вважалося непідвладним навіть смерті. Наприклад, учасники взяття Єрусалиму в 1199 р. (Перший Хрестовий похід) стверджували, що на штурм йшли не тільки живі, але й ті, хто загинув дорогою. Проте, правила честі діяли тільки всередині лицарського суспільства й на інші верстви не розповсюджувалися. Можливо, це одна з причин того, що доблесть і благородство химерно перепліталися в "господарях Середньовіччя" із чванством, кровожерливістю й іншими пороками. Але всім цим деталям не місце в патетичній «Пісні…». Головний герой--наочний посібник із лицарського світогляду. Йому властиві усі вищевказані чесноти.

Роландові невластиві жорстокість, ненажерливість, анархічне свавілля феодалів. У ньому відчувається надмір юних сил, радісна віра в правоту своєї справи і в свій успіх, пристрасне бажання подвигу. Гордий, але не пихатий або корисливий, він цілком віддає свої сили служінню королю, народові, батьківщині.

Важко поранений, втративши в бою всіх побратимів, Роланд піднімається на високий пагорб, лягає на землю, кладе поряд свій вірний меч і ріг Оліфан і повертається обличчям у бік Іспанії, щоб імператор дізнався, що він " помер, але виграв в бою "[2; CLXXIII]. Він не припускається думки, що його меч дістанеться сарацинам. Для Роланда немає ніжнішого і більш священного слова, ніж "мила Франція", і з думкою про неї він помирає. Це перетворює Роланда, не зважаючи на його лицарський статус, справжнім народним героєм, зрозумілим і близьким кожному. Пропозиція Олів'є затрубити в ріг Оліфан Роланд сприймає як визнання слабкості, негідної хороброго лицаря, й віддає перевагу нерівному бою з сарацинами, що загрожує загибеллю всім. Проте, не лише він символізує ідеалізований лицарський світогляд. Олів'є - доблесний лицар, характеризується епітетом «розумний» на противагу роландовського «сміливий». Ця мудрість допомагає Олів'є тверезо дивитися на речі, розуміти обставини й правильно оцінювати якості своїх побратимів і ворогів. Він не тільки допомагає Роланду у важкій Ронсевальськой битві, але саме йому вдається вірно зрозуміти підступний задум Гвенелона й усі його наслідки. Якості особистої хоробрості поєднуються в ньому з великим полководницьким талантом. У ньому немає й тієї частки зарозумілості, якою володіє його друг. Він різкий і прямолінійний в своїх думках, і в його вуста вкладений остаточний вирок безрозсудності Роланда: "Лишь вы, Роланд, несчастия виновник! Достойней тот, кто мудр, чем тот, кто бешен! Безумство наше всех нас погубило, - Не будем больше Карлу мы служить!…"[2; СXXХ].

Карл Великий, подібний водночас до величних варварських вождів, і до Ісуса Христа в оточенні дванадцятьох васалів-апостолів за своїм Іудою--Ганелоном--вітчимом Роланда. Типовий світогляд відважного воїна властивий певною мірою і йому, але в його характері можна побачити риси того невірного барона, який особисті, корисливі інтереси ставить над усе і йде на зраду батьківщини. Він завдає невиправимих збитків Франції, керуючись жагою помсти й егоїстичного благополуччя. Його поведінка при дворі Марсилія то мужня й чесна, то, у зв'язку з продуманим вже раніше планом, лицемірна й злочинна. Його засудження не зустрічає поголовної підтримки; сила крові і спорідненої кругової поруки допомагає Гвенелону й дозволяє йому, не зважаючи на пережиті приниження, сподіватися милосердний вирок суду. Ось ще одна особливість світогляду--в будь-якому разі сподівання на справедливий суд благородного короля. Та все одно поема завершується типовим покаранням зла--стратою Ганелона, тому що «Пісня…» знов-таки--поема не про те, що було, а про те, як повинно бути.

Висновок

Отже, світогляд середньовічного лицаря формувався як від впливом християнського вчення про віру й справедливість, так і під впливом «варварського» епосу, що відображається в спільних деталях куртуазної літератури й ісландського епосу. Лицар був водночас і найблагороднішим праведником, і й найжорстокішим варваром, що назавжди віддзеркалилося в його поемах і віршах, що зостануться в віках як пам'ятки однієї з найблагодатніших епох духовного піднесення--лицарської доби.

Список використаної літератури

1. Борев, Ю.Б. Эстетика: Учебник/Ю.Б. Борев--М,: Высшая школа, 2002. -- 511с.

2. Пісня про Роланда. Примітки. Електронна версія.

3. http://media.utmn.ru/library.

4. Сванидзе А.А. Город в средневековой цивилизации Западной Европы. т.3- М,: Наука, 2000.--315с.

5. Шаповалова М.С., Рубанова Г.Л., Моторний В.А. Історія зарубіжної літератури: Середні віки та Відрождення.--Л.:Світ, 1993.--310с.

Размещено на Allbest.ru