Сюжетна організація роману М. Булгакова "Майстер і Маргарита"

Размещено на http://www.allbest.ru

СЮЖЕТ, КОМПОЗИЦІЯ, ЖАНР РОМАНА

роман булгаков персонаж сюжетна

М.А. Булгаков назвав "Майстра і Маргариту" романом, але жанрова унікальність цього твору до цих пір викликає в літературознавців суперечки. Його визначають як роман-міф, філософський роман, меніпея (жанр античної літератури; характеризується вільним з'єднанням віршів і прози, серйозності і комізму, філософських міркувань і сатиричного висміювання, пристрастю до фантастичних ситуацій (політ у небо, сходження в пекло і т.п. ), що створюють для персонажів можливість вільного від усяких умовностей поведінки). Це відбувається тому, що, як зазначає автор "Булгаковської енциклопедії" Б.В. Соколов, в "Майстрі і Маргариті" з'єдналися вельми органічно ледь чи не всі існуючі в світі жанри і літературні напрями.

Настільки ж оригінальна, як і жанр, композиція "Майстра і Маргарити" - роман у романі, або подвійний роман. Ці два романи (про долю Майстра і Маргарити і про Понтія Пілата) протиставлені один одному і в той же час утворюють якесь органічне єдність. Композиція побудована за принципом контрапункту, тобто поєднання різних, відносно незалежних сюжетних ліній, які розвиваються з різною швидкістю. Це зумовлює певну поліфонію твору, його узагальнюючий характер

Своєрідно сплетені в сюжеті два пласти часу: біблійне і сучасне Булгакову, то є 30-ті рр.. 20 в. і 1 ст. нової ери. Багато події, описані в єршалаїмських розділах, в пародійному, зниженому вигляді повторюються рівно через 1900 років у Москві.

Три сюжетні лінії Майстра і Маргарити (філософська - Ієшуа і Понтій Пілат, любовна - Майстер і Маргарита, містична і сатирична - Воланд, його свита і звичайні кияни), вбрані в вільну, яскраву, часом вигадливу форму розповіді, тісно пов'язані між собою чином Воланда.

Сюжетні лінії двох романів завершуються, перетинаючись в одній просторово-часової точці - у вічності, де Майстер і його герой Понтій Пілат зустрічаються і знаходять прощення і вічний притулок.

Колізії, ситуації та персонажі біблійних розділів, дзеркально відбиваючись у московських розділах, сприяють такому сюжетному завершення і допомагають розкриттю філософського задуму роману.

Композиція роману побудована за принципом контрапункту, тобто поєднання різних, відносно незалежних сюжетних ліній, які розвиваються з різною швидкістю. Це зумовлює певну поліфонію твору, його узагальнюючий характер. У побудові роману вбачається вплив Григорія Сковороди, у трактаті якого "Потоп зміїний" викладено концепцію про існування трьох світів: земного, космічного і біблійного; кожен з них має дві сторони -- зовнішню (ту, що всі бачать) і внутрішню (невидиму). У М. Булгакова земний світ уособлюють персонажі з московського життя 30-х років (Берліоз, Римський, Варенуха, Бездомний, Латунський та ін.). До містичного належать Воланд і його свита (Азазелло, Коров'єв-Фагот, кіт Бегемот, Абадонна, Гелла). Біблійний світ постає в історіях про Ієшуа Га-Ноцрі,. Понтія Пілата, Левія Матвія, Іуди, Нізу та ін. Така художня структура твору -- не просто витвір фантазії митця. Змальовуючи різні світи, М. Булгаков наголошував на розриві між ними. Люди живуть на Землі і не думають про Бога, про всесвіт. Злободенні проблеми відсунули на другий план вічні цінності. А це означає, що світ утратив свою духовну ціль і летить у прірву. Роман "Майстер і Маргарита" є попередженням людству про наслідки від порушення законів буття.

Окрім того, кожен із світів твору -- земний, біблійний і містичний -- має, згідно з концепцією Г. Сковороди, дві сторони - на перший погляд, у Москві все благополучно, люди їдять, п'ють, розважаються, але насправді це суспільство давно хворе. Тому на Землю і приходить диявол в образі звичайного обивателя. Використання мотивів Г. Сковороди допомагає М. Булгакову усвідомити прихований, нерозкритий зміст життя і показати його справжню сутність.

Характерною рисою композиції є також те, що епічна оповідь поєднується з ліричними відступами, у яких виявляється авторська позиція.

Використовуючи біблійну легенду, письменник водночас відступає від неї. Ієшуа зображується без усякого натяку на месіанство. Як і звичайна людина, він боїться болю, смерті, лякається, коли дізнається, Що його хочуть убити. У романі немає апостолів, матері Марії, немає освяченого релігією слова "хрест", "розп'яття", не кажучи вже про те, що Ієшуа не робить ніяких чудес і не воскресає.

Письменник максимально приземлює біблійний сюжет. Ієшуа зіткнувся в ідейному діалозі з Понтієм Пілатом, який змальовується не як могутній прокуратор, а теж як звичайна людина, знесилена головним болем. У Біблії Понтій Пілат не мучиться сумнівами і докорами совісті, а булгаковський герой постійно балансує між добром і злом і, наказавши вбити Ієшуа, потім буде страждати, аж поки майстер не простить йому. Іуда, зрадивши Ієшуа, -- також уже не біблійний Іуда, підлий зрадник, а закоханий чоловік, готовий на все заради жінки.

Ієшуа Га-Ноцрі не проголошує в романі полум'яних промов про спасіння людства і Царство Боже. Його істина проста: усі люди добрі й треба все зробити, щоб допомогти людині виявити свою добру природу, бо тільки добро може змінити світ. Усі, хто спілкуються з Ієшуа, внутрішньо перетворюються. Жорстокий збирач податків, наслухавшись добрих слів Ієшуа, кинув гроші на дорогу і пішов за ним. Співчуття Ієшуа лікує головний біль Понтія Пілата.

Але воля Ієшуа Га-Ноцрі, його прагнення до правди і добра виявляються злочинними з погляду єршалаїмських законів, тому що там неможливо вірити у будь-що інше, крім кесаря. Будь-яка віра, навіть віра в добро, підриває державний устрій, заснований на владі і насильстві. У цьому плані єршалаїмський світ роману "Майстер і Маргарита" -- це своєрідна модель тоталітарної держави, яка знищує людину і людські істини. М. Булгаков змальовує насильство у широкому історико-філософському контексті, він доводить, що зло є злом, яких би форм воно не набувало, і доля людини завжди буде трагічною, доки людство не усвідомить цінності окремої особистості і не повернеться до духовних ідеалів.

Оригінальною є художня структура роману, в якому поєднуються реальність і фантастика, комічне і трагічне, історія і сучасність. Автор вдається до фантастики, зображуючи прихід диявола на землю (традиції "Фауста" Й.В. Гете), аби показати, що вона перетворилася на пекло, що там, де люди забувають про Христа, настає царство сатани. Але Воланд у романі виступає як добра сила. Сатані вже не треба навіть зваблювати людей, земне пекло жахливіше і чорніше за біблійне, тому навіть диявол тут добрий. Він зневажає земні пристрасті та земних мешканців, показуючи їхнє справжнє обличчя. Але спасіння землі та людства, на думку письменника, має прийти не від диявола і не від будь-якої іншої потойбічної сили. Спасіння повинна здійснити сама людина. Маргарита рятує майстра. Понтій Пілат також намагався врятувати свою душу, наказавши вбити Іуду. Але спасіння душі не може здійснитися через убивство, і Понтій Пілат страждає, доки майстер не звільнив його від докорів совісті. Майстер рятує також Івана Бездомного, Ієшуа -- Левія Матвія. А якщо людина врятує людину, стверджує М. Булгаков, ще не втрачено надію врятувати весь світ.

ПРОБЛЕМАТИКА РОМАНУ

У творі порушуються важливі філософсько-єтичні проблеми: свобода і насильство, художник і влада, сенс буття людини, милосердя і прощення, життя і творчість та цензура, кохання, духовна сутність світу, призначення особистості та вибір її позиції, висміювання хабарництва, пияцтва, нечесності, неосвіченості, боягузтва, прагнення людини до легкої поживи, фальш почуттів. Письменник розповів про те, що не можна було висловити вголос, -- про свободу, християнські заповіді, незалежність творчості, силу людського духу. Булгаков, як будь-яка освiчена людина, бачив вади i помилки устрою, що iснував. Він майстерно Їх описав у своєму романi, вдало використовуючи сатиру, як засіб висмiювання чогось негативного.

Особливу увагу приділено протистоянню добра і зла, морального вибору, та покликання мистецтва. Показано духовну деградацію суспільства у культурно-історичному контексті, людини й всього світу. Цій головній темі підпорядковані інші: історія загибелі Ієшуа Га-Ноцрі, трагічна доля майстра і його роману, життя Івана Бездомного, пригоди Воланда і його світи. М. Булгаков болісно переживає, що суспільство утратило свою духовну сутність, люди забули про Бога, про вічні цінності, а це неминуче веде до трагедії. На його дум-ку, протиставити будь-якому насильству можна лише одне -- силу духу людини, її творчість, внутрішню свободу. Тому в романі утверджується ідея високих людських цінностей -- добра, справедливості, кохання, волі. Ієшуа, майстер і Мар-гарита втілюють ідею непереможності особистості, яка усві-домила силу своєї творчості та внутрішньої свободи. Душі улюблених героїв М. Булгакова непідвладні ні дияволу, ні земній владі. І це має стати запорукою майбутнього духовного відродження світу.

Роман починається з того, що Берлiоз та його друг, поет Iван Бездомний, вiдпочивають у парку, а коли до них пiдходить Воланд, вони ставляться до нього насторожено. Чому? Друзi вважають, що вiн шпигун, ворог для радянських людей, адже вiн iноземець. I хоча Берлiозу, як освiченiй людинi, цiкаво поспiлкуватись з Воландом, вiн повинен грати пiд "дудку" радянської моралi.

Слiдкуючи далi за розмовою цих особистостей, ми бачимо ще один сатиричний момент. Берлiоз та Бездомний намагаються переконати "iноземця", що Iсуса Христа не iснувало, а iсторiї про нього звичайна вигадка. Читаючи цi рядки, ми розумiємо своєю духовною сутнiстю, що люди забули про Бога, про вiчнi цiнностi, а це неминуче веде до трагедiй.

Життя і творчість, життя як творчість--одна з основних проблем роману, Люди смертні. Безсмертні лише ідеї, які вони приносять у цей світ. Теза Воланда «рукописи не горять» має глибокий прихований зміст, адже горить-таки славнозвісний Майстрів рукопис! Але він пішов у вічність, бо прочитаний там, у світлі, потрапив до скарбниці абсолютного духу, до краю вічних ідей. З іншого боку, в «земному» житті від нього, як від каменя, кинутого у воду, розійшлися круги --Майстер залишив Учня (Івана Бездомного), і, хоч і в спотвореному матеріалістами-критиками вигляді, його ідеї набули широкого поширення (як, зрештою, і вчення Ієшуа, спотворене Левієм Матвієм). Отже, рано чи пізно зерна істини дадуть свої паростки, і справа митця переживе його, будучи належно сприйнятою наступними поколіннями. Зрештою, саме так сталося і з творчою спадщиною Михайла Булгакова. «Рукописи не горять» -- ця фраза стає лейтмотивом усього твору і символізує безсмертя людського духу, добра, любові та творчості.

Питання цензури Булгаков також висвiтлив у своєму творi. Коли Майстер написав свiй роман про Понтiя Пiлата, на нього так почали тиснути, що вiн змушений був кудись зникнути. Бо одного пiзнього вечора вiн мiг почути стукiт у дверi чи у вiкно. Багато людей знало, що означає цей стукiт, але в тi часи про це не говорилось. Тiльки Маргарита, яка вже не зважала на рiзнi соцiальнi та полiтичнi умовностi, вiдверто сказала пiзньому гостю, що попереднього пожильця заарештували. Письменнику сумно, що такi талановитi особистостi, як Майстер, не можуть реалiзувати свої творчi здiбностi, їхнi твори не сприймають ся належно.. Булгаков вважає, що ситуація з мистецтвом i культурою змiниться.

Булгаков також висмiює бажання людей до легкої наживи. Це добре видно в епiзодi, де описується виступ Воланда з його свитою у вар'єте. Люди ловлять червiнцi, вважаючи їх справжнiми. Жiнки обмiнюють свої сукнi та черевики на новiшi, красивiшi. А в кiнцi сеансу це все виявляється оманою, i люди залишаються нi з чим.

На прикладі почуттів Майстра і Маргарити письменник доводить читачам, що кохання - вічне і є тією рушійною силою, яка може протистояти злу. Роман передає надзвичайну історію кохання. Маргарита вражає Майстера не стільки красою, хоч це була і справді красива жінка, але самотністю в очах. Він побачив у ній близьку людину. І ця моральна близькість стає шляхом до великого кохання, яке не знає меж і перешкод, яке викликає шанобливий подив навіть у сатани. І тому Майстер і отримує жаданий спокій, необхідний для творчості, лише з Маргаритою.

Булгаков загострює увагу на особистостi Понтiя Пiлата, людини, надiленої владою, силою, розумом. За маскою жорстокостi, байдужостi, вiдчуження ховається людина, здатна страждати й спiвчувати. Вiн розумiє, що засуджений до страти Iсус нi в чому не винний, та в нього не вистачає сили i мужностi скасувати волю Синедрiону та чисельного натовпу неосвiчених жорстоких людей. Булгаков вважає, що людина нiколи не повинна зраджувати своїм принципам i робити неправильнi вчинки за бажанням iнших людей. Зрадивши своїм принципам, Понтiй Пiлат все життя жалкував про скоєне, нiс тягар у душi.

Письменник вказує на проблеми хабарництва, пияцтва, нечесностi, неосвiченостi, боягузтва, фальшi почуттiв, показує недолiки тогочасного суспiльства i кожної людини, якi є i зараз, i, напевне, будуть у майбутньому суспiльствi.

СИСТЕМА ОБРАЗІВ

Персонажі містичної та сатиричної сюжетної лінії.

Фантастичні герої- Воланд та його свита:

Воланд - головний персонаж роману Майстер і Маргарита , який очолює світ потойбічних сил. Він видає себе за фахівця з чорної магії, а насправді -- сатана. Його супроводжує дивна свита: гарненька відьма Гелла; розв'язний тип Коровьев, або Фагот; похмурий і зловісний Азазелло і веселий товстун Бегемот, який здебільшого з'являється перед читачем у вигляді чорного кота неймовірних розмірів. Це диявол, сатана, князь темряви , дух зла і володар тіней. Його портрет напередодні Великого балу «Два ока втупилися Маргариті в лице. Правий із золотою іскрою на дні, що просвердлює будь-кого до глибини душі, а лівий - порожній і чорний, немов вузьке вушко, як прохід до бездонного колодязя пітьми і тіні. Обличчя Воланда було скошено на бік, правий кут рота відтягнуть до низу, на високому облисілому лобі були прорізані глибокі паралельні гострим бровам зморшки. Шкіра ніби навіки спалена загаром ». Воланд багатоликий, як і личить дияволу, і в розмовах з різними людьми одягає різні маски. При цьому всебачення сатани цілком зберігається: він і його люди чудово обізнані як про минуле, так і про майбутнє життя тих, з ким стикаються. Воланд у буквальному сенсі відроджує спалений роман Майстра; продукт художньої творчості, що зберігається тільки в голові творця, знову перетворюється на відчутну річ. Він утілює нескінченний і незбагненний консенсунс в єдності нерозривних протилежностей, перебуває «по той бік добра і зла» і віддає перевагу справедливості над милосердям. «Маргарита не могла б сказати, з чого зроблений привід його коня, і думала, що, можливо, це місячні ланцюжки і самий кінь -- тільки брила мороку, і грива цього коня -- хмара, а шпори вершника -- білі плями зірок». Він уособлює долю, що наказує Берліоза, Сокова та інших, що переступають норми християнської моралі. Це перший диявол у світовій літературі, що карає за недотримання заповідей Христа.

Коров'єв-Фагот - старший з підлеглих Воланду демонів, чорт і лицар, що представляється москвичам перекладачем при професорі -іноземці. Його ім'я походить від назви музичного інструменту фагот, винайденого італійським ченцем. У Коровьева-Фагота є певна схожість з Фаготом - довгою тонкою трубкою, складеної втричі. Булгаковський персонаж худ, високий і в уявному улесливості, здається, готовий скластися перед співрозмовником втричі (щоб потім спокійно йому нашкодити). Ось його портрет: «... прозорий громадянин предивного виду, на маленькій голівці жокейський картузик, картатий куций піджачок ..., громадянин зростом в сажень, але в плечах вузький, худ неймовірно, і фізіономія, прошу зауважити, глузлива»; «... вусики у нього, як курячі пір'я, очки маленькі, іронічні і напівп'яні ». Коров'єв за потребою одягає різні маски: п'яниці-регента, спритного шахрая, перекладача при знаменитому іноземця. Лише в останньому польоті Коров'єв-Фагот стає тим, хто він є насправді, з'являється в образі «темно-фіолетового лицаря з похмурим ніколи не усміхненим обличчям»: За словами Воланда, він був покараний роллю блазня за свій каламбур про світло і пітьму. Він не гірше за свого пана знає ціну людських слабостей і чеснот.

Бегемот - один з підручних Воланда, що з'являється в образі величезного чорного кота. У Біблії бегемот наводиться як приклад незбагненності божественного творіння; в той же час Бегемот -- одно з традиційних найменувань демона, прибічника сатани, комічно поєднує схильність до філософствування і «інтелігентні» звички з шахраюватістю і агресивністю

Цей кіт-перевертень і улюблений блазень сатани, мабуть, найбільш кумедний та запам'ятовується зі свити Воланда. Ось яким ми бачимо його вперше: «... на ювелірній софі у розв'язній позі розвалився хтось третій, а саме - моторошних розмірів чорний кіт з чаркою горілки в одній лапі і виделкою, на яку він встиг підчепити маринований гриб, в інший». Бегемот в демонологічної традиції - це демон бажань шлунку. Звідси його надзвичайна обжерливість, коли він без розбору заковтує все їстівне. В останньому польоті перевтілення цього веселуна-жартівника дуже незвичне- «Ніч відірвала і пухнастий хвіст у Бегемота, здерла з нього шерсть і розшпурляла її клапті по болотах. Той, хто був котом, та потішав князя пітьми, тепер виявився худеньким юнаком, демоном-пажем, кращим блазнем, який існував коли-небудь у світі ».

Азазелло - так звуть негативного героя старозавітної книги Еноха, занепалого ангела, який навчив людей виготовляти зброю та прикраси. Ймовірно, Булгакова привернуло поєднання в одному персонажі здатності до зваблювання і до вбивства. Саме за підступного спокусника приймає Азазелло Маргарита під час їхньої першої зустрічі в Олександрівському саду: «Сусід цей виявився маленького зросту, полум'яно-рудим, з іклом, в крохмальному білизну, у смугастому костюмі добротному, в лакованих туфлях і з казанком на голові. «Цілком розбійницька пика!» - Подумала Маргарита »Але головна функція Азазелло в романі пов'язана з насильством. Він викидає Стьопу Лиходеева з Москви до Ялти, виганяє з Нехорошою квартири дядька Берліоза, вбиває з револьвера зрадника Барона Майгеля. Азазелло також винайшов крем, який він дарує Маргариті. Чарівний крем не тільки робить героїню невидимою і здатна літати, а й обдаровує її новою, ведьминой красою. Під час останнього польоту Азазелло, «блищавши сталлю обладунків», набирає істинного вигляду: його очі «порожні і чорні», а особа «біла і холодна»; він з'являється «як демон безводої пустелі, демон-вбивця».

Реалістичні герої ХХст. Звичайні жителі Москви 30-х років:

Берліоз Михайло Олександрович -- літератор, голова МАССОЛИТа. Ось як описано портрет - «Приблизно сорокалітній, одягнутий в сіреньку літню пару, - був маленьго зросту, темноволосий, повнуватий, лисий, свою добротну шляпу пиріжком ніс у руці, а акуратно вибрите обличчя його прикрашали неправдоподібного розміру окуляри у чорній роговій оправі». На самому початку роману, в сцені на Патріарших, Берліоз у бесіді з Іваном Бездомним заперечує історичність Ісуса Христа, а потім, в розмові з Воландом, заявляє, що людським життям управляє «сама людина». Воланд передбачає героєві долю, і пророцтво збувається: йому «відрізує голову» жінка, що управляє трамваєм, під який він потрапляє, посковзнувшись на розлитій олії. Так само як голова письменницької організації Берліоз, численні представники московської літературної богеми чудово почуваються, пристосовуючись до вимог офіційної ідеології. Кожен з них представляє своє розуміння літературної творчості та ролі митця у житті суспільства. І, як це буває у філософських творах, ідеї кожного проходять випробування в різних життєвих обставинах, демонструючи свою життєздатність або неспроможність, невиправданість. Відповідно, кожен з героїв у результаті отримує належне.

У зв'язку з цією темою Булгаков розширює рамки уявлень про посмертне життя в своєму творі. Як бачимо, людину може чекати і вічне небуття, як Берліоза -- за злочин інтелектуального розтління людської душі.

Іван Бездомний - поет, той самий з яким на початку роману спілкувався Берліоз. На замовлення редактора Іван Миколайович Бездомний написав поему про Исуса, де зобразив його неначе реальну людину, але дуже чорними кольорами - «Исус у нього получився ну зовсім живий, правда тільки наділений всіма негативними рисами». На цій зустрічі Берліоз намагається переконати поета, що не має значення яким був Исус, головне, що такої особистості у дійсності не було і всі розповіді про нього це видумки, самий звичайний міф. Булгаков малює цікавий портрет Бездомного - «плечистий, рижуватий, крутливий молодий чоловік у загнутому на потилиці картузі - був у ковбойці, жмаканих білих штанах і чорних тапках». Письменник показує, що на той час цiнуються такi "горе-митцi", як Iван Бездомний та його друзi, такi ж "митцi" з "МАССОЛIТу", якi понад усе хочуть заволодiти жаданим членським квитком, який дає багато привілеїв. Булгаков вважає, що мистецтво i культура не можуть бути на належному рiвнi за таких обставин. Вiн сподiвається, що ситуацiя змiниться. Письменник вважає, що людина здатна зробити правильний вибiр i зайняти вiдповiдну позицiю. Це видно на прикладi Iвана Бездомного.

Римський Григорій Данилович -- фінансовий директор Вар'єте. Разом з адміністратором Варенухою безуспішно намагається розшукати зниклого Лиходеева. «Придивившись в обличчя Римського, адміністратор здивувався перемінам на ньому. І без того худий фін директор немов ще більше схуд і навідь постарів, а очі його в рогові оправі втратили свою звичайну колючість, і з»явилася не лише тривога, а навідь печаль». - таким бачимо героя зі слів Варенухи. Римський уособлює в собі тих людей суспільства, що погрязли у брехні, живуть заради збагачення , яких влаштовує даний устрій. Воланд, з»явившись у Вар'єте, розігрує Римського, жартує над ним, загадково викравши Лиходеєва, своює ряд сатиричних сцен, тим самим наказуючи за недотримання християнських цінностей. В кінці роману крик півня рятує Римського, але під впливом пережитого він перетворюється на «сивого старого»; кур'єрським поїздом від'їжджає в Ленінград, де ховається в шафі сукні готельного номера. Тут його в неосудному стані виявляє міліція. Згодом він звільняється з Вар'єте і поступає «в театр дитячих ляльок в Замоскворечье».

Варенуха Іван Савельевич -- адміністратор Вар'єте. Разом з Римським розшукує зниклого директора Вар'єте Лиходеева. «На відміну від Римського, який з самого ранку знаходився у дурному настрої, Варенуха був дуже збуджений і як то особливо бентежно діючий. Між тим виходу його енергії не було. Варенуха ховався зараз в кабінеті у фін директора від контрамарочників, які отравлювали йому життя, особливо в дні перемін програми. А сьогодні саме був такий день.» - так описує героя Булгаков. Варенуха це звичайний аферист, який після вдалої фінансової обкрутки ховається від людей. Він обожнює бути в центрі уваги, воліє до швидкої наживи будь-якими засобами, а прагнення до влади стає рушійною силою для застосування «тіньових схем». Саме бажання заробити на ситуації, а не дійсно знайти Лиходеєва керує ним. Ось як це описано в романі - «Бажання викрити злодіїв душило адміністратора і як це не дивно, у ньому зароджувалось передчуття чогось приємного. Так буває, коли людина намагається стати центром уваги, та принести сенсаційну звістку». Так само, як і Римського Воланд викриває його та наказує. У сцені після балу Варенуха виникає перед Воландом і просить відпустити, оскільки «не може бути вампіром», оскільки «не кровожерний». Його прохання задовольняють, але карають, приказуючи надалі не грубіянити і не брехати по телефону. Згодом Варенуха знову перебуває на посаді адміністратора Вар'єте, причому «набуває загальної популярності і любові за свою неймовірну чуйність і ввічливість».

Латунський - літературний критик, що не опублікував роман Майстра. Латунський, як і багато інших урядовців був хабарником, тому зазнав удару вiд Воланда. Це дуже гарно вiдбито в образi Маргарити, коли вона була «відьмою», і на мiтлi полетiла до нього у квартиру i усе там розгромила з вигуками: - «Це він погубив Майстра!». «Розтрощивши молотком двері шафи в цьому ж кабінеті, кинулася в спальню. Розбила дзеркальну шафу, викинула з неї костюм критика і втопила його у ванні. Погром який вона здійснювала, доставляв їй жгучу насолоду, але при цьому їй весь час здавалося, що результати виходять мізерними».

Персонажі сюжетної лінії кохання:

Майстер - безіменний головний герой роману. Мабуть, не випадково та обставина, що герой з'являється уперше саме в 13-ій главі. У клініці Стравінського, пробравшись в палату до Івана Бездомного, він розповідає, що колись, будучи істориком за освітою, працював в одному з московських музеїв, був одружений. Вигравши в лотерею сто тисяч рублів, він кидає службу в музеї, наймає двокімнатну квартиру в арбатском підвальчику і починає писати роман про Понтія Пілата. Майстра і Булгакова ріднить дуже багато чого. Обидва працювали істориками в музеї, обидва жили досить замкнуто, обидва народилися не в Москві. Майстер дуже самотній і в повсякденному житті, і в своїй літературній творчості. Роман про Пілата він створює без будь-якого контакту з літературним світом. У літературному середовищі Булгаков теж відчував себе самотнім, хоча на відміну від свого героя в різний час підтримував дружні відносини з багатьма видатними діячами літератури і мистецтва. "З балкона обережно заглядав у кімнату голений, темноволосий, з гострим носом, стурбованими очима і з свешивающимся на лоб жмутом волосся людина років приблизно 38 - опис зовнішності героя - "практично автопортрет творця роману. " У "ніч, коли зводяться рахунки", Майстер з'являється у своєму теперішньому образі ":" Волосся його було тепер при світлі місяця ззаду зібране в косу, яка летіла за вітром. А коли вітер відував плащ з ніг майстра, Маргарита бачила на ботфортах його загораючі зірочки шпор. Подібно юнакові - демону, майстер летів, не зводячи очей з місяця, але посміхався їй начебто з добре знайомою і коханою, сам собі бурмотів». Лише у потойбічному світі Майстер знаходить умови творчого спокою, яких було позбавлено на землі. Зовнішній спокій приховує за собою внутрішнє творче горіння. Майстер позбавляється, нарешті, від страху перед життям і відчуження, залишається з коханою жінкою, наодинці зі своєю творчістю і в оточенні своїх героїв: "Ти будеш засипати, надягши свій засмальцьований і вічний ковпак, ти будеш засинати з посмішкою на губах. Сон зміцнить тебе, ти станеш міркувати мудро. А прогнати мене ти не зумієш. Берегти твій сон буду я ", - говорила Маргарита Майстру. Майстер хвилюється за людей, які живуть порожнім життям, не думаючи про Бога, не боячись пекла. Глибока образа виникає у серці майстра не тільки від того, що люди скривдили його, а ще й тому, що у світі немає місця добру, любові, правді. Усвідомивши це, він відчуває байдужість до всього, розчарування, відчай. Але він мріяв про майбутнє і зберіг віру в людей, у їх кращу долю. Звідси і виникає передчуття спокою в його душі. Спокій для майстра -- винагорода не тільки за страждання, а передусім за пошуки сенсу буття. Спокій для героя означає не лише можливість незалежно жити й творити, це спокій не для себе. Це мрія про гармонію людини та світу, про можливе земне Царство Боже, Царство істини й добра. А гармонія світу має народжуватися з гармонії людської душі. Спокій майстра у вічному, духовному просторі, гармонія душ його та Маргарити стають запорукою майбутнього перетворення світу у глобальному масштабі.

Образ Маргарити є одним із центральних у романі. Героїні 30 років. З 19 років вона дружина «дуже великого фахівця»; проте, не люблячи чоловіка, сумує і подумує про самогубство. Вийшовши на вулицю з букетом мімоз, вона зустрічається з майстром, стає його «таємною дружиною». Саме вона надихає його в роботі над романом, називаючи «майстром», а коли роман закінчений -- штовхає на боротьбу за те, щоб книга була надрукована. Зовнішнього портрета Маргарити автор не дає. Ми чуємо звук її голосу, її сміх, бачимо її руху. Неодноразово Булгаков описує вираз її очей. Усім цим він хоче підкреслити, що для нього важливий не зовнішній вигляд, а життя її душі. Маргарита - символ жіночності, вірності, краси, самопожертви в ім'я любові. В образі Маргарити яскраво відображені творча сміливість, зухвалий виклик Булгакова стійким естетичним законам. Маргарита не є ідеалом. Про це свідчить її участь у балі Сатани разом із найбільшими грішниками, які після балу перетворювалися на порох та поверталися в небуття. Але цей гріх відбувається в ірраціональному, потойбічному світі. Маргарита тут нікому не заподіює ніякої шкоди і тому не вимагає спокутування. «Вона інтуїтивно відразу схоплює істину, як здатний на це лише моральний і розумна людина з легкою душею, не обтяжений гріхами. Якщо вона за християнськими догмам і грішниця, то така, яку язик не повертається засудити, бо любов її на рідкість самовіддана, так може любити тільки істинно земна жінка » - саме такою Маргарита постає і після балу, коли приходить час розплати. Дуже яскраво виявляється характер Маргарити у взаєминах з Воландом. Людська натура Маргарити, з її душевними поривами, подоланням спокус і слабкостей, розкривається як сильна і горда, совісна і чесна.

Персонажі філософської сюжетної лінії:

Образ Ієшуа . Портрет Ієшуа в романі фактично відсутня: автор вказує на вік, описує одяг, вираз обличчя, згадує про синці, і садна - але не більше того: «... Ввели ... людини років двадцяти семи. Ця людина був одягнений у стареньку і розірваний блакитний хітон. Голова його була прикрита білою пов'язкою з ремінцем навколо чола, а руки зв'язані за спиною. Під лівим оком у людини був великий синець, в кутку рота - садно із запеченою кров'ю. Наведений з тривожним цікавістю дивився на прокурора ». На запитання Пілата про рідних відповідає «Немає нікого. Я один у світі ». Але це аж ніяк не звучить скаргою на самотність ... Ієшуа не шукає співчуття, в ньому немає почуття збитковості або сирітства. У нього це звучить приблизно так: «Я один - весь світ переді мною» або - «Я один перед усім світом», або - «Я і є цей світ». «Ієшуа самодостатній, вбираючи в себе весь світ. У романі Ієшуа не дано жодного ефективного героїчного жесту. Він - звичайна людина: «Він не аскет, не пустельник, не відлюдник, не оточений він аурою праведника або подвижника. Катує себе постом і молитвами. Як усі люди, страждає від болю і радіє звільненню від неї ». Сила Ієшуа Га-Ноцрі таке велике й так охоплює, що спочатку багато хто приймає її за слабкість, навіть за духовне безвольність. Однак Ієшуа Га-Ноцрі не проста людина: Воланд - Сатана мислить себе з ним у небесній ієрархії приблизно на рівних. Булгаковський Ієшуа є носієм ідеї боголюдини. «Слабкість проповіді Ієшуа в її ідеальності, - справедливо вважає В.Я. Лакшин - але Ієшуа упертий, і в абсолютній цілісності його віри в добро є своя сила ». У своєму герої автор бачить не тільки релігійного проповідника і реформатора - образ Ієшуа втілює в собі вільну духовну діяльність. Володіючи розвиненою інтуїцією, тонким і сильним інтелектом, Ієшуа здатний вгадувати майбутнє, причому, не просто грозу, яка «почнеться пізніше, до вечора», а й долю свого вчення, вже зараз невірно викладається Левием. Ієшуа - внутрішньо вільний. Незважаючи на те, що сюжет здається завершеним - Ієшуа страчений, автор прагне ствердити, що перемога зла над добром не може стати результатом суспільно-морального протиборства, цього, за Булгаковим, не сприймає сама людська природа, не повинен дозволити весь хід цивілізації. Ієшуа був живим весь час і живим пішов. Здається, самого слова «помер» немає в епізодах Голгофи. Він залишився живим. Він мертвий лише для Левія, для слуг Пілата. Велика трагічна філософія життя Ієшуа полягає в тому, що на істину (і на вибір життя в істині) випробовується і затверджується також і вибором смерті. Він «сам упорався» не лише зі своїм життям, а й зі своєю смертю. Ієшуа управляє не тільки Життям, але і Смертю ». «Самотворення», «самоврядування» Ієшуа витримало випробування смертю, і тому воно стало безсмертним.

Образ Понтія Пілата- прокуратор Іудеї. Таким його на початку роману бачимо - "У білому плащі з кривавим підкладкою, човгає кавалерійської ходою, рано вранці чотирнадцятого числа весняного місяця нісана в криту колонаду між двома крилами палацу Ірода Великого вийшов прокуратор Іудеї Понтій Пілат." Булгаков відтворив образ живої людини, з індивідуальним характером, що роздирається суперечливими почуттями і пристрастями . У Понтія Пілата ми бачимо грізного володаря, перед яким усі тріпоче. Він похмурий, самотній, тягар життя обтяжує його. "Ми весь час відчуваємо, як Пілат захльостується, тоне у своїх пристрастях". "Більше всього на світі прокуратор ненавидів запах трояндової олії ... Прокуратору здавалося, що рожевий запах випромінюють кипариси і пальми в саду, що до запаху шкіри конвою домішується рожева струмінь. "З окремих штрихів письменник збирає психологічний портрет людини, знищеного несвободою. Булгаков показав, що протиріччя Понтія Пілата проявляються в кожній ситуації по-різному. Він кожен раз виявляє себе з несподіваного боку. Римський прокуратор - це перший, нехай і мимовільний, противник християнського вчення. Прокуратор Іудеї одного разу вже зрадив свій народ. "І пам'ять про це зраді, першою боягузтва, яку не могла покрити подальша хоробрість Пілата в лавах римських військ, знову оживає тоді, коли Пілата доводиться зрадити Ієшуа, змалодушнічав вдруге в житті, підсвідомо посилюючи муки совісті, душевні терзання прокуратора." Пілат - носій і уособлення "самого дивного пороку" - боягузтві, як це стає ясним вже першим критикам, - центральний герой роману, присутній не тільки в "єршалаїмських" розділах, але - незримо і в оповіданні про радянську дійсність, і в історії Майстра і Маргарити. Пилат полюбив, але не врятував Христа, боячись за своє благополуччя, піддаючись диявольському марі. Він - між страхом і любов'ю, обов'язком і підлістю. З іншого боку, він - найбільший чиновник, розумний і вольовий - не нікчема, але й не талановита людина, не творець. Він двічі робить добру справу - подвиг не з великої літери, але і не в лапках, не Христовий і не дияволів, - подвиг, гідний того положення адміністратора - солдата, яке він займає: «В обох випадках він дає розпорядження вбити», посилаючи людину по сліду Іуди і велячи прискорити смерть Ієшуа. Протягом «історичної» частини роману «Майстер і Маргарита» Понтій Пілат показаний носієм практичного розуму. Моральність в ньому пригнічена злим початком; в житті прокуратора було, мабуть, мало добра. Ієшуа Га-Ноцрі уособлює собою торжество морального закону. Саме він розбудив у Пілаті добрий початок. І це добро спонукає Пілата прийняти душевна участь у долі бродячого філософа. В.І. Німців звертає нашу увагу на дуже важливий момент: «... Всемогутній Пилат визнав Ієшуа рівним собі. І зацікавився його вченням ». У романі відбувається розкладання образу Понтія - диктатора і перетворення його в страждала особистість. Влада в його особі втрачає суворого і вірного виконавця закону, образ набуває гуманістичний відтінок. Проте він швидко змінюється судженнями Воланда про божественної влади. Пілата веде не божественний промисел, а випадок (головний біль). Двоїста життя Пілата - неминуче поведінку людини, затиснутого в лещата влади, своєї посади. Під час суду над Ієшуа Пилат з більшою силою, ніж раніше, відчуває в собі відсутність гармонії і дивне самотність.

Іуда із Каріафа - зрадник, якого вбивають за наказом Пілата. Письменник надає яскравий портрет цього героя - «В двір вийшов молодий чоловік, з акуратно підстриженою борідкою в білій чистій кефі, спадаючій зі плеч, в новому святковому голубому таллифе з китицями знизу і в новеньких сандалях. Горбоносий красунчик, принарядившийся для великого свята, шов бодро, переганяючи прохожих, які поспішають додому до святкової трапези». У Булгакова Іуда із Каріафа зраджує Ієшуа Га-Ноцрі через пагубну пристрасть, про яку начальник таємної варти Афраній говорить Понтію Пілату: "У нього є одна пристрасть, прокуратор ... Пристрасть до грошей". Тут не лише користолюбство, як відомо Іуда любить Низу і наївно мріє розбагатіти, щоб забрати її від обридлого чоловіка. Але його кохана виявляється агентом Афранія і сама зраджує Іуду, який раніше зрадив Ієшуа. Таким чином через образ Иуди Булгаков показує, що зло повинне бути наказане, навіть заради кохання. На чужому горі власного щастя будувати не можна.

Каіфа - виконуючий обов'язки президента Синедриона першосвященник іудейський, при обговорені з прокуратором Понтием Пилатом повинен був від імені Синедріона назвати кандидатуру на помилування серед трьох в'язнів, яким присуджено смертельний вирок. Каіфа має власну думку щодо вини кожного із арештованих. Він пояснює прокуратору чому саме Вар-раввана потрібно відпустити. Хоч Пилат не згоден з першосвященником, та змушений підкоритися даній вимозі. Він продовжує переконувати, навіть погрожує прокуратору - «Так знай же, що не буде тобі, першосвященник, віднині покою! Ні тобі, ні народу твоєму!» . На це Каіфа відповів - «Чи віриш ти собі, прокуратор, тому що говориш? Ні, не віриш! Ти хотів його випустити , щоб він збентежив народ , над вірою поглумився і підвів народ під римські мечі! Але я, першосвященник іудейський, поки живий, не дам на наругу віру і захищу народ! Ти чуєш, Пилат!».

Письменник через образ Каіфа доводе істину - усі люди добрі й треба все зробити, щоб допомогти людині виявити свою добру природу, бо тільки добро може змінити світ. Усі, хто спілкуються з Ієшуа, внутрішньо перетворюються. Жорстокий збирач податків, наслухавшись добрих слів Ієшуа, кинув гроші на дорогу і пішов за ним. Співчуття Ієшуа лікує головний біль Понтія Пілата. Прагнення до правди і добра виявляються злочинними з погляду єршалаїмських законів, тому, що там неможливо вірити у будь-що інше, крім кесаря. Будь-яка віра, навіть віра в добро, підриває державний устрій, заснований на владі і насильстві.

Світ роману "Майстер і Маргарита" -- це своєрідна модель тоталітарної держави, яка знищує людину і людські істини. М. Булгаков змальовує насильство у широкому історико-філософському контексті, він доводить, що зло є злом, яких би форм воно не набувало, і доля людини завжди буде трагічною, доки людство не усвідомить цінності окремої особистості і не повернеться до духовних ідеалів.

Размещено на Allbest.ru