Творчість Миколи Куліша

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат на тему: " Творчість Миколи Куліша"

Підготували:

Учениці 11- Б класу

ЗОШ №26 м. Кременчука

Мосієнко Дар'я

Чаплоуцька Анастасія

Вчитель: Старостенко Марина Анатоліївна

Кременчук 2013

Зміст

1. Життєвий шлях

1.4 Період громадянської війни та Української революції

1.5 Початок 1920-их років

1.6 В Одесі та Зінов'євську

1.7 У Харкові

2. Творчість

3. У кіно

1. Життєвий шлях

Народився у селі Чаплинці Дніпровського повіту Таврійської губернії (зараз - територія Херсонської області). У своїх листах він називав рідне село Чаплинь.

Проте від дитинства в нього залишилися суперечливі і гіркі враження та почуття. Антоніна Куліш, дружина митця, у своїх мемуарах "Спогади про Миколу Куліша", завершених у 1953 у Філадельфії, детально виклала один із драматичних моментів його дитячих літ, записаний зі слів письменника. Він засвідчує, що мати його неодноразово била за брехню та інші провини.

Свої враження від дитинства загалом Микола Куліш лаконічно узагальнив у відомій автобіографії, написаній 1921 року російською мовою.

З 9 років навчався у церковно-парафіальній школі, де виявився здібним учнем. Чаплинські інтелігенти (особливо енергійний шкільний вчитель Володимир Пилипович Губенко, який довго переконував батьків Миколи Куліша, що їхній син дуже здібний) вирішили допомогти обдарованому хлопцеві і зібрали кошти - близько 100 карбованців - щоб він міг продовжувати освіту.

1.2 В Олешках

З 1905 року навчався в Олешківському (тепер Цюрупинськ Херсонської області) міському восьмикласному училищі. Куліш запізнався з патріархальністю Олешків у перший же день. Приятель Куліша по училищу Антон Алейников згадував: "Куліша привела до хати наша мати. Вона казала, що цього хлопчика помітила на Базарному майдані в передвечір'я і, довідавшись із розпитувань, що йому ніде зупинитися, привела до себе додому … Ми всією родиною, 9 душ, жили в одній великій кімнаті, спали на полу, а Кулішеві виділили житлову площу на печі й запнули фіранкою". Нічим не прикметна хата Алейникових, на Міщанській (нині вул. Самарця), де Куліш так і лишився жити, збереглася[1]. Саме в Олешках Куліш і знайомиться з відомим письменником і перекладачем Іваном Дніпровським, який згодом написав багато спогадів про Куліша. Проте через свою різку вдачу і здатність групувати навколо себе критично мислячих учнів, він мав погані стосунки з керівництвом. Через це Куліша декілька разів відраховували з училища, як він писав з автобіографії "за организацию кружков молодежи и непочтение к начальству".

Але не зважаючи на це, Кулішеві вдалося 1908 року вступити до Олешківської прогімназії. Тут він навчання не закінчив, оскільки заклад закрили у часі, коли до закінчення її Кулішеві залишалося зовсім небагато.

Мешкав на квартирі свого гімназійного приятеля Всеволода Невелля. Де й познайомився зі своєю майбутньою дружиною Антоніною Невелль.

1.3 Перші літературні спроби

З початку 1918 - голова Олешківської ради робітничих і селянських депутатів.

У липні 1919 року, перебуваючи в Херсоні, Микола Куліш формує Дніпровський селянський полк у складі Червоної Армії. З цим полком він згодом захищав Херсон і Миколаїв у боях з денікінцями.

За гетьманського правління П. Скоропадського Миколу Куліша було ув'язнено на 5 місяців.

Після повернення Червоної Армії на Україну, він стає начальником штабу групи військ Херсонського та Дніпровського повітових військкоматів.

1.5 Початок 1920-их років

Після демобілізації керував органами народної освіти в Олешківському повіті, редагував газету "Червоний Шлях" у Зінов'євську (тепер Кіровоград). В цей період він складає першу українську абетку для дорослих - "Первинка", в якій автор використав твори класичної української літератури, а також деякі власні. Організовуючи школи, дбаючи за учнів та вчителів, Микола Куліш багато подорожує південною Україною. Під час голоду 1921-1922 років Куліш усяко намагався допомогти школярам і учням. Події цього періоду життя він зображує у документально-нарисованій повісті російською мовою "По весям и селам". Цей твір складається із двох частин "Из записной книжки 1921 года" та "Из записной книжки 1922 года" (опубліковані в одеському педагогічному журналі "Наша школа" № 3,4-5 за 1923 р.). У ньому Микола Куліш використовує елементи художньої оповіді, публіцистичні міркування, документалізовані спостереження, за допомогою яких описав голод в Таврії.

1.6 В Одесі та Зінов'євську

У 1922 працював у губернському відділі народної освіти в Одесі на посаді інспектора шкіл. В 1924 написав п'єсу "97", в якій розповів про голод 1921-22 на Херсонщині.

Постановки цього твору та п'єси "Комуна в степах" (1925) на харківській сцені принесли Кулішу загальне визнання. У 1924 році Куліш також знайомиться із Юрієм Смоличем - відомим письменником і громадським діячем, який залишив багато спогадів про Куліша.

В Одесі письменник стає членом письменницької спілки "Гарт". Цікавиться культурним, літературним і мистецьким життям України свого часу.

У Зінов'євську з кінця квітня до початку червня 1925 року редагує газету "Червоний шлях". У цей час переписувався з Дніпровським та іншими відомими культурними діячами.

1.7 У Харкові

У 1925 переїхав до Харкова, де знайомиться із такими визначними діячами української літератури як Хвильовий Микола, Лесь Курбас, Остап Вишня, Володимир Сосюра, Юрій Яновський, Павло Тичина, Іван Дніпровський, Григорій Епік та інші. У цей період входив у літературну організацію "ВАПЛІТЕ". Вів багаторічну плідну співпрацю з трупою театру "Березіль" та його режисером Лесем Курбасом, з яким Микола Куліш познайомився у 1925 році.

З середини 1920-их років Микола Куліш поступово стає однією з найцентральніших постатей українського літературного, громадського і мистецького життя, а також центральною постаттю тодішньої української драматургії. Через це у листопаді 1926 року його було обрано президентом "ВАПЛІТЕ" і до січня 1928 року він займав цю посаду. У 1926-1928 Куліш входив до складу редакційної колегії журналу "Червоний Шлях", друкується у альманасі "Літературний ярмарок", пише статтю "Критика чи прокурорський допит", де захищає право митця на самобутність на внутрішню незалежність. З кінця 1929 - член президії нового літературного об'єднання "Пролітфронт".

Проте з початком 1930-их років у житті Миколи Куліша настають трагічні сторінки життя: більшість його творів, що доти були досить популярними, зазнають великої політичної та естетичної критики. За допомогою пробільшовицьких літературних критиків та літературознавців творчість Миколи Куліша стає однією із негативних тенденцій у тогочасній українській літературі. Після прем'єри драми "Маклена Граса" її категорично не сприйняла публіка та вищі ешелони влади.

Після того, як Микола Куліш на недовгий час покидає Харків і мандрує Херсонщиною, бачачи голодомор 1933 року, він починає розчаровуватися у революційних ідеях. У цей час проти нього спрямовується ідеологічна кампанія, у ході якої затверджується, що п'єси "Народний Малахій", "Мина Мазайло", "Патетична соната" мають за основу ворожі комуністичному режиму погляди.

На першому всесоюзному з'їзді радянських письменників, що відбувся 17 серпня - 1 вересня 1934 року, Миколу Куліша оголосили буржуазно-націоналістичним драматургом. 19 серпня на ранковому засіданні І. Кулик у своїй доповіді про напрямки розвитку української літератури схарактеризував Миколу Куліша як митця, що є представником "виявів націоналізму" в драматургії, та як художника, "більшість п'єс якого є відверто націоналістичними і ворожими нам" і зазначив, що на них базувалася робота театру "Березіль", коли ним керував Лесь Курбас.

У грудні 1934 року, після похорону свого друга Івана Дніпровського, Миколу Куліша було заарештовано органами НКВС і звинувачено у приналежності до терористичної організації і зв'язках з ОУН. Під час судового процесу у "Справі боротьбистів" у березні 1935 Куліша засуджено до 10 років Соловецьких таборів.

На Соловках утримувався в суворій ізоляції. 3 листопада 1937 року, за постановою особливої трійки НКВС по Ленінградській області від 9 жовтня 1937 р., розстріляний в урочищі Сандармох Медвежогорського району, Карелія, у складі т. зв. "Соловецького етапу" у кількості 1111 осіб, разом із Валер'яном Підмогильним, Юрієм Мазуренком та Григорієм Епіком.

До 1997 року дослідники робили припущення, що Соловецький етап був скинутий з баржі у Біле море. Проте ця версія спростована карельським "Меморіалом", який знайшов справжнє місце убивства українських класиків, зокрема й Миколи Куліша.

Реабілітований 4 серпня 1956 за відсутністю складу злочину.

Микола Куліш вважав Леся Курбаса видатним режисером і мислителем. Куліш цінував Курбаса як аналітика мистецтва і літератури, як людину широкої гуманітарної освіти, одного з теоретиків української культури.

Дружба між Кулішем і Курбасем тривала 8 років - аж до смерті і мала великий вплив на становлення українського театру у першій половині 20 століття.

Через те, що Лесь Курбас дуже шанував Куліша, його п'єси ставилися у театрі "Березіль" найчастіше. Безпосередньо Лесь Курбас поставив п'єси "Народний Малахій", "Мина Мазайло", "Маклена Граса", а за його підтримки ставили п'єси "Комуни в степах" і "97". Якби не заборони реперткому, у цьому театрі також було би поставлено комедії "Отак загинув Гуска", "Хулій Хурина", драми "Зона", "Закут", "Вічний бунт", "Патетична соната" - це було в намірах театру "Березіль".

Лесь Курбас вважав Миколу Куліша провідним українським драматургом і неодноразово говорив про це у численних виступах, диспутах, статтях. Курбас був також одним із найретельніших аналітиків творчості Куліша. Відзначаючи особливість драматичної манери, режисер акцентував увагу на тому, що вона "романтична в реалістичному".

2. Творчість

Микола Куліш займався літературною діяльністю майже все своє життя - 30 років із 45. Драматург писав навіть тоді, коли перебував на Соловках, в ув'язненні. За 1923 - 1934 роки Микола Куліш створив близько 15 п'єс. Проте тексти першого ("На рыбной ловле") та останнього ("Такі") твору були вилучені у письменника під час арешту, і тому вважаються втраченими.

Перші п'єси "97" (1924), "Комуна в степах" (1925) переважно реалістично-побутового характеру; комедія-фарс "Хулій Хурина" (1926) має експресіоністичні риси; "Зона" (1926) - гостра сатира на партійних кар'єристів, комедія "Отак загинув Гуска" (1925) має елементи символізму. Творчою вершиною стали п'єси "Народний Малахій" (1927), "Мина Мазайло" (1929). Тема цих п'єс - облудність ідеалів комуністичної революції, національне пристосуванство і фальш міщанського середовища. "Патетична соната" (1929) показує боротьбу трьох сил - комуністичної, білогвардійської і національно-патріотичної у 1917-18 рр. У п'єсі використано засоби тогочасної експериментальної драми у поєднанні з традиційним українським театром (вертеп). куліш український драматург п'єса

У 1930-х рр. Куліш написав п'єси "Маклена Граса" (1933), "Прощай, село" (1933), "Поворот Марка" (1934), "Вічний бунт" та ін. Твори Куліша гостро критикувала офіційна критика. Більшість його творів були поставлені на сцені театру "Березіль" Л. Курбаса. У п'єсах Куліша часто переплітаються комедійне та трагедійне начало. У п'єсі "Отак загинув Гуска" (1925) головний герой осмислюється і як комедійний, і як трагедійний персонаж. "Хулій Хулина" (1926) - теж комедія, хоча й "сатира - без найменшого проблиску. Радянська Україна - якась суцільна божевільня" - пише про неї один з тогочасних "політрецензентів": двоє шахраїв, що вдають із себе за партійних босів, протягом певного часу дурять ціле містечко на чолі з місцевими партійними чиновниками. П'єсу пройнято атмосферою трагічної сатири, яка оголює ідею абсурдності буття у мертвому полі радянської офіційної дійсності, яку зображено в формі балагану. В мелодрамах "Зона" (1926) та "Закут" (1929) драматург безпосередньо звертається до теми переродження революційної ідеї, катастрофи фанатизму, висвітленої у попередніх п'єсах. Комуни, партократизм, комуністичний фанатизм набувають чітко окресленої думки про соціалізм як "хвору мрію", утопічний й небезпечний соціально-психологічний експеримент у "Народному Малахії" (1927). Головний герой, Малахій Стаканчик, пройнявшись ідеєю морального вдосконалення людства, врешті-решт втрачає розум. Фанатична віра в "голубую даль" призводить до його загибелі. Прем'єра цієї резонансної п'єси відбулася на сцені "Березолю" 31 березня 1928 року, але була нищівно розкритикована та з часом знята з репертуару. На той час М. Куліш був президентом ВАПЛІТЕ. Але починався процес знищення новітньої української літератури. На початку 1927 року Микола Куліш та інші члени ВАПЛІТЕ на вимогу ЦК КП(б)У змушені були виключити з організації Хвильового, Ялового та Досвітнього. 25-28 січня 1927 року з метою створення нової літературної "пролетарської" організації ВУСПП (Всеукраїнська Спілка Пролетарських Письменників), що мала стати опозицією до ВАПЛІТЕ. було проведено з'їзд пролетарських письменників від ЦК КП(б)У. Це був початок кінця. Не допомогли навіть виправдання і покаяння Хвильового, Ялового та Досвітнього. І за Резолюцією Загальних зборів ВАПЛІТЕ від 14 січня 1928 року в місті Харкові більшістю голосів (утримався О. Громов) спілка, яка об'єднувала найталановитіших письменників (І. Дніпровський, Майк Йогансен, Микола Куліш, Петро Панч, Юрій Смолич, Павло Тичина, Юрій Яновський та ін.), самоліквідувалась. 1934 року М. Куліша виключають з Комуністичної партії за написання "антипартійних націоналістичних п'єс". А 8 грудня під час похорону найближчого друга - І. Дніпровського - М. Куліша прямо з вулиці енкаведисти забирають у свій "воронок". Вилучена під час обшуку п'єса "Такі" (рукопис) зникла в архівах КДБ. З кіносценарію "Парижком" залишився лише уривок. Рукопис роману згорів під час війни в окупованому Харкові. На закритому судовому слуханні 27-28 березня 1935 року велику групу "націоналістів", серед них і М. Куліша, засудили на 10 років спецтаборів. Окрім стандартних у таких випадках звинувачень Кулішеві інкримінували ще й членство в ОУН. Під час відбуття покарання М. Куліш, як "особливо небезпечний злочинець", утримувався в спецізоляторі. Його ніхто не бачив, що призводило до існування різних чуток щодо його існування та смерті в таборі. Із архівних документів відомо, що "особлива трійка" УНКВД Ленінградської області постановою ч. 83 від 9 жовтня 1937 року засудила видатного драматурга до розстрілу. 3 листопада 1937 року Миколу Куліша розстріляли разом із великою групою української інтелігенції лісі під Сандармохом (Карелія). Твори: П'єси (К., 1960); Твори (К.,1968); П'єси. Листи (К., 1969); Твори, т.1-2 (К.,1990). Література: Н.Кузякіна. П'єси Миколи Куліша (К., 1970).

3. У кіно

За творами письменника знято телефільми: "Закут", "Мина Мазайло", "Народний Малахій". Йому присвячено стрічки: "Микола Куліш" (1970), "Микола Куліш" (1991), документальні кінокартини "Пастка", "Тягар мовчання" (1991).

Размещено на Allbest.ru