Лев Толстой (1828—1910)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Лев Толстой (1828--1910)

Сутність питання буття

Ім'я Толстого у світовій літературі стоїть поряд із такими іменами, як Гомер, Данте, Шекспір, Сервантес, Ґете. Коли ми згадуємо ці імена, перед нашим внутрішнім зором постають обличчя серйозних чоловіків з бородами, з орлиними профілями, проникливими поглядами. Це повною мірою стосується і Льва Толстого, оскільки його творам притаманна така сила емоційного й інтелектуального впливу, що не кожний читач спроможний витримати це випробування. Чи не тому у Толстого завжди були і є не тільки віддані шанувальники, а й запеклі супротивники? Сучасного недосвідченого читача нерідко відлякує обсяг толстовських книжок. Але коли поринути в читання -- то виникає духовна потреба все далі заглиблюватися в художній світ великого майстра. Людина, яка сама для себе підносить сутнісні питання буття -- «що таке життя?», «що таке смерть?», «навіщо я живу?», -- не зможе обминути Толстого, тому що це головні питання його творчості, які він висвітлює глибоко й багатогранно.

Турецький перекладач і критик Е. Гюней сказав: «...російські письменники вимагають дуже багато від людей. Вони не погоджуються із тим, щоб люди висували на передній план свої інтереси і свій егоїзм». Але устрій суспільства Нової і Новітньої доби вимагає від людини боротьби за власні інтереси. «Жорстокий вік», за словами Пушкіна, ставить будь-кого перед постійним вибором між тим, що потребують обставини, і тим, що підказує совість.

У далекі часи Середньовіччя ці складнощі людям допомагали зрозуміти святі, особливо ті, що вибрали шлях юродства. Вони завжди у своїй святій справі йшли від супротивного, керувалися парадоксальною логікою. Дехто не розумів сутіподвигу юродивих, декому їхні вчинки здавалися безумними, адже вони не вписувалися в стереотипні уявлення про поведінку в суспільстві; але руйнування зовні благополучного, а внутрішньо гріховного життя було метою святих, що вірили у Христову правду. В характері Толстого, особливо в останні десятиріччя, виявлялися риси давньоруських юродивих, і сила Христової правди, до якої все життя цілеспрямовано йшов письменник, розмежовує його шанувальників і послідовників з тими, хто не зміг прийняти толстовського непротивлення злу і звеличення суспільної ролі простолюдина, селянина. Протягом усього життя Толстой шукає нетрадиційні відповіді на одвічні запитання. В ньому живе творчий нігілізм святого, що відштовхує владу всяких обставин над людиною як неживу, формальну. Отож і нам належить витримати моральний і естетичний іспит, вивчаючи творчість Толстого.

Справа життя

Лев Миколайович Толстой належав до вельможного дворянського роду. Найвідоміший з предків письменника - сподвижник Петра І Петро Андрійович Толстой, який і одержав від царя графський титул. Мати Льва Толстого походила з ще давнішого роду князів Волконських, які свій початок вели від Рюрика.

Лев Миколайович був молодшим сином у родині; народився 28 серпня 1828 року в маєтку Ясна Поляна Тульської губернії. Незабаром померла його мати. Він її не пам'ятав, оскільки на час її смерті не мав і двох років. Але ідеальне уявлення про матір Толстой проніс через усе життя. Чимало рис її характеру й деякі подробиці життя Толстой втілив у долі Марії Волконської, я батька -- в образі Миколи Ростова, в інших героях роману-еио-пеї «Війна і мир». Родина для Толстого важила дуже багато в житті. Саме в батьківському домі він пізнав те життя, яке стане його ідеалом, -- прекрасне в гармонії людського єднання.

Лев Толстой народився і жив у Ясчій Поляні, родовому маєтку Волконських у Тульській губернії. Тут його і поховано. Гармонія й краса природи, яку він пізнав дитиною, плекала в ньому потребу жити так, щоб відчувати, бачити, чути прекрасний світ дерев і трав, звірів і птахів, води, землі і неба. Це переживання викликало думки про справжнє і неієтинне життя, протилежність між природою і цивілізацією -- і в цьому Толстой був продовжувачем Руссо, який стверджував, що європейська культура «зіпсувала» моральність людини. За Толстим, як і за Руссо, правдивим життям можуть жити лише люди, пов'язані з природою, землею, тобто селяни. Отаке парадоксальне переконання вельможного графа!

Простежимо деякі етапи життєвого і творчого шляху письменника.

Окрім Ясної Поляни, Толстой жив у Москві, Петербурзі, на Кавказі, перебував за кордоном, а його юнацькі роки минули у Казані. Тут він вступив до університету, обравши спочатку сходознавчий факультет, потім правничий. Але провчився Толстой в університеті недовго: його не задовольняла будь-яка обов'язкова система навчання. Ще юнаком Толстой був самостійною людиною і прагнув усього дійти своїм розумом. Все життя він робив те, що вважав за потрібне. Що ж було потрібне Льву Толстому? Наприклад, у сорок років він за кілька місяців вивчив давньогрецьку мову, щоб читати в оригіналі Гомера й Платона. Вже в старості вивчив давньоєврейську, щоб прочитати в оригіналі Біблію. Наприкінці життя письменник володів обширними знаннями в найрізноманітніших галузях. Він провадив листування з вельми широким колом людей в усьому світі. Його адресатами були письменники, критики, філологи, державні діячі, люди різних віросповідань і переконань.

З юнацьких років і майже до самої смерті Толстой вів щоденник. З одного боку, це явище характерне для культури XIX століття, бо немало людей таким чином впорядковували своє духовне життя. З другого -- Толстой відрізнявся від своїх сучасників в цьому, бо щоденник був для нього не тільки засобом самоаналізу, а й самовдосконалення, а найголовніше -- щоденник став одним із джерел толстовської творчості. Чимало творів Толстого автобіографічні. Всі духовні сили письменник спрямовував на пошук смислу життя і врешті дійшов висновку, що найвище людське знання -- це знання людини, яке перевіряється не професійними здібностями, не патріотичними почуттями і не виконанням різних обов'язків. «Ми всі гадаємо, -- писав він саме у щоденнику, -- що наш обов'язок, покликання -- це робити різні справи: виховувати дітей, нажити маєток, написати книжку, відкрити закон у науці і т.п. А воно в усіх лише одне -- зробити так, щоб життя було цілісною, хорошою, розумною справою». У всьому живому є глибокий, внутрішній смисл, і він пов'язаний із життям цілого -- Космосу, Абсолюту. Якщо людина не відчуває єдності зі світом, якщо зосереджена на власній особі і не помічає інших, живе вона даремно. Толстой завжди простежував цей взаємозв'язок у своїх щоденниках і творах.

У літературу Лев Миколайович увійшов повістю «Дитинство», яка одразу привернула загальну увагу до талановитого митця. Надрукований 1852 року в журналі «Современник», цей твір став орієнтиром подальшого руху Толстого-письмен-ника. Він був переконаний і намагався схилити своїх читачів до думки, що «людина народжується досконалою». Саме в дитинстві людина відчуває гармонію зі світом, до якої прагне потім усе життя, і в цьому -- неперехідна цінність ранньої пори життя.

Але повість про дитинство розповідає не лише про радісне спілкування маленької людини зі світом. Недаремно твір закінчується смертю матері хлопчика. Тема смерті -- одна з основних тем всієї толстовської творчості. Багатьох своїх героїв художник покаже віч-на-віч зі смертю, і це буде найскладніше для них випробування. В першій повісті з'являється ще одна з тем усієї наступної творчості Толстого. Письменник показує, що навіть дитина може втратити природність, цілісність, коли думає про те, яке враження вона справляє на інших. Життя людини для неї самої зосереджене на її почуттях. А якщо людина нещира, прикидається перед кимось іншим, то чим тоді вона живе? Толстой настійно шукає відповіді на ці запитання.

У 50-ті роки Толстой перебуває на воєнній службі на Кавказі, з початком Кримської війни -- в Севастополі, потім повертається до мирного життя, оселяється у Петербурзі, згодом вирушає у закордонну подорож до Західної Європи. Його оповідання і повісті з'являються на сторінках прогресивних петербурзьких журналів. Здається, що життя літератора увійшло в звичне русло. Але для Толстого таке монотонне існування означало довгу зупинку в живому й мінливому русі буття, і він вирішує діяти радикально -- «відректися» від літератури і зайнятися педагогікою. Толстой організував у Ясній Поляні школу для дітей кріпаків. У ті часи селянські діти вчилися у дячків або у відставних солдат. Головною спонукою до навчання був страх покари. Толстой же побудував навчання на цілковитій свободі учнів. Він уважав, що ознакою доброї освіти є задоволення, з яким вона сприймається, принука ж неефективна у процесі пізнання. Учням у його школі не задавали домашніх завдань, їх не вичитували за спізнення до школи, не карали за нетямущість. Дітям належало мати певність у тому, що вчитися -- цікаво й радісно. Вони мали змогу розвиватися вільно, виходячи з особливостей їх природних обдарувань і зацікавлень.

Селянам спочатку не подобалися порядки в школі Толстого, бо вони були твердо переконані в необхідності покарань. Але успіхи учнів цієї школи були такі помітні, що вона набула репутації кращої в окрузі. До 1861 року в селах, які належали Толстому, було створено 21 школу. Викладачами тут були освічені юнаки і дівчата, представники молодої російської інтелігенції: Толстой намагався поєднати протилежні стани російського суспільства.

Думка про необхідність і можливість «братерського життя усіх людей» володіла свідомістю Толстого, і він шукав шляхів реалізації свого ідеалу.

У пошуках вселенської істини Толстой на початку 60-х років заглибився в історичну науку. В імперії саме відбувалася селянська реформа, що різко змінювала країну, і мислитель відчув потребу збагнути історичні закономірності суспільних процесів. Була ще одна причина глибокої зацікавленості історією у Толстого -- 1862 року виповнювалась 50-та річниця вітчизняної війни з французами, і в Росії ця дата відзначалася дуже широко. Толстой думав про те, що під час війни 1812 року росіяни об'єдналися, незважаючи на різний соціальний статус. Отже, бувають часи, коли людина жертвує власними інтересами заради суспільного блага. Аналізувати історичні події Толстой міг передусім у художніх образах, тож він розпочав роботу над романом-епопеєю «Війна і мир».

Цей твір читачі й дослідники літератури вважають унікальним. Його тема, яку визначено у назві, -- саме життя в най-ширшому осягненні -- особи, суспільства, людства. До речі, цю назву «підказав» Толстому Пушкін трагедією «Борис Году-нов», у якій чернець Пимен розмірковує, про що повинен писати літописець:

Розповідай, без мудрувань лукавих, Все те, чому в житті ти свідком будеш: Війну і мир, владик земних управу, Угодників святії чудеса...

Досліджуючи глобальну тему війни і миру, письменник не міг обійти увагою проблему взаємозв'язку свободи та необхідності. Що таке вольовий акт особи? Як змінюється значення будь-якого людського вчинку, коли теперішнє стає минулим? Що таке сума всіх дій людей на Землі? Може, це і є історія? Чи можна визначити закони історичного розвитку людства? Такі питання постали перед митцем у процесі роботи над епопеєю. Відповідаючи на них, Толстой дійшов ось яких висновків.

«Безконечно малий момент свободи...»

В особистому житті кожна людина в момент здійснення вчинку має свободу вибору. Толстой називає такий момент «безконечно малим моментом свободи в теперішньому». Але кожен даний момент часу стає минулим і перетворюється на акт історії. Він уже неповторний і ніколи не повернеться. Отже, неможлива свобода дій людини стосовно минулого. Певні події вже відбулися, з ряду можливостей вибрано лише одну, вона й стає історичним фактом. Толстого як філософа історії інодіназивають фаталістом, тобто тим, хто вірить у запрограмованість, неминучість певних подій. Якщо це так, хід історичних подій людина змінити неспроможна. Водночас людина кожної миті робить вибір -- свідомий чи неусвідомлений. Сума всіх індивідуальних вчинків становить собою спільне життя суспільства, тобто історію. Тому немає людини, яка не була б учасником історії. Отже, хід історії залежить не лише від фатуму, від рішень імператорів і полководців, а й від того, що кожна людина здійснює у своєму житті.

Життя -- це велика таїна, і той, хто наближається до її розкриття, відчуває радість. Толстой твердив: «Справа життя людини -- радість. Радій небу, сонцю, зіркам, траві, тваринам, людям. Зникає ця радість -- значить, ти помилився у чомусь, шукай помилку й виправляй». Вдумаємось у цю настанову. Радість -- то відкритий і вільний зв'язок з усім живим, великим і малим, і між ними немає різниці, бо все живе має цінність. У XX столітті вчення Толстого продовжить німецький мораліст Альберт Швейцер, який назве свою філософію благоговінням перед життям. За Толстим, життя особи тільки тоді повнокровне, справжнє, коли є постійний «зв'язок із загальним життям». Тому людина, хоч і вільна у своїх вчинках, несе моральну відповідальність за кожен свій вчинок. Адже він може бути актом добра, який поєднує людей, або актом зла, який людей роз'єднує,-- і саме це виявляє, чи живе людина справжнім життям, чи її життя -- лише ілюзія, фікція. Ці й інші проблеми Лев Толстой порушив у «Війні і мирі».

Пізня творчість

У творчості пізнього Толстого яскраво виявилися прагнення до простоти стилю і пряма повчальність. Він створив численні твори, написані в наслідування народним легендам і казкам, в яких виразив своє розуміння учення Христа, уявлення про гідне і праведне життя і про ідеальне суспільство.

Збоченість, неправильність життя людей, устрою суспільства -- основна тема творчості пізнього Толстого. У повісті «Отець Сергій» (Толстой працював над нею в 1890-х, опублікована після смерті в 1911) зображається історія життя князя Степана Касатського, що стає ченцем Сергіем, вкрай самолюбної людини, що проходить через спокусу славою до простого покірливого життя убогого мандрівника. У повісті «Крейцерова соната» (1887-1889) Толстой представив статеву любов між чоловіком і жінкою низьким, негідним людини відчуттям. У п'єсі «Живий труп» (1900, опублікована посмертно, в 1911) в центрі уваги автора -- ненормальність законів і влади, що примушують подружжя, що розлюбило і готове розлучитися один з одним, до продовження сумісного життя. Головний герой п'єси, Федя Протасов, відчуває порожнечу навколишнього суспільства і знаходить вихід в хмільному розгулі. Прагнення розв'язати заплутаний вузол відносин із залишеною дружиною Лізою і з кохаючим її чесним, але обмеженим і не розуміючим Протасова Віктором Кареніним приводить головного героя до самогубства.

У оповіданні «Холстомір» (1885, перший варіант -- 1864-1865) потворність відносин, що панують серед людей, викрита завдяки особливому прийому: події зображені в сприйнятті коня Холстоміра. Розповідь побудована на контрасті -- трагічне життя мудрого Холстоміра й історія безглуздого існування його колишнього господаря, розпусного й егоїстичного князя Серпуховського.

Прозріння героя, етичне, духовне перетворення на порозі смерті -- сюжет повістей «Смерть Івана Ілліча» (1881-1882, 1884-1886, опублікована в 1886) і «Господар і працівник» (1894-1895). Смертельно хворий великий чиновник Іван Ілліч переконується, наскільки порожнє було його життя, в якому він слідував тим же правилам і звичкам, що і інші люди його круга. Повість будується на контрасті нових уявлень Івана Ілліча про життя і думок, властивих його сім'ї і товаришам по службі. Герой другої повісті, господар заїжджого двору жадібний і чужий докорам совісті Брехунів несподівано для самого себе рятує ціною життя свого працівника Микиту.

1889-1899 -- працював над своїм останнім романом -- «Воскресіння». У основі сюжету -- етичне відродження багатого дворянина Дмитра Івановича Нехлюдова і повії Катюши Маслової, яку Нехлюдов колись спокусив. У «Воскресінні» Толстой відмовляється від свого улюбленого прийому -- зображення переживань героїв -- «діалектики душі». Опис складного руху суперечливих переживань замінюється прямими думками-оцінками Нехлюдовим себе і навколишніх людей. Толстой описує парадоксальну, «перевернену» ситуацію: Нехлюдов, винний в етичному падінні Катюши Маслової, виявляється її юридичним суддею. Він потрапляє в число присяжних засідателів, які вирішують питання про винність Маслової (Маслову підозрюють в причетності до отруєння купця-відвідувача публічного будинку).

Толстой зображає цілу галерею персонажів з різних прошарків -- чиновників, кримінальних злочинців, революціонерів. Автор роману виступає в ролі безжального судді сучасного суспільного і державного устрою.

1896-1904 -- написав повість «Хаджі-Мурат» (вперше опублікована посмертно, 1912). Її сюжет -- історія переходу на бік росіян чеченця Хаджі-Мурата, що прагне помститися імаму Шамілю. На відміну від інших пізніх творів Толстого, в «Хаджі-Мураті» відсутня очевидна авторська мораль. Тому не випадково Толстой не хотів видавати цю повість. Хаджі-Мурат --тип «природного героя», що привертав увагу ще молодого Толстого. Прагнення свободи -- його основна риса. Хаджі-Мурату не чужі негативні якості. Але він, при всій своїй підступності, простодушний і цим протиставлений двом володарям-ворогам -- лицемірному Миколі I і Шамілю. Толстой вдається до прийому викривання ненормальності життя російського світського суспільства та двору, зображуючи їх через сприйняття Хаджі-Мурата, що помічає все дивне, протиприродне. Повість побудована на прийомі смислового перегукування подій. Історія Хаджі-Мурата, жертви обману російського царя і його оточення, співвіднесена з долею нещасного російського солдата Авдєєва.

толстой література письменник

Размещено на Allbest.ru