Тарас Григорович Шевченко - геніальна особистість українського народу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський Національний Університет

Імені Тараса Шевченка

Кафедра історії української літератури та шевченкознавства

Реферат

З факультативного курсу «Феномен Тараса Шевченка у культурному і гуманітарному просторі України і світу»

На тему: «Тарас Григорович Шевченко - геніальна особистість українського народу»

Виконав:

Студент І курсу 3 групи

Відділення МЕВ

Викладач:

Вільная Я.В.

Київ 2013

Тарас Григорович Шевченко… Хіба можливо уявити нашу, українську літературу, нашу культуру та країну без його імені? Його творчість вічна, невмируща. Життя Кобзаря насправді можна вважати справжнім подвигом у історії мистецтва, адже він віддав усі свої сили, аби врятувати український народ, українську культуру та відкрив перед ними шлях до просторів майбутнього. Час плине, а ми все більше переконуємося, що поезії нашого Кобзаря - це одкровення, які він висловив, звертаючись до минулих, сучасних і прийдешніх поколінь українців. І не одне покоління серед нас, звіряє свій життєвий шлях іменем і творчістю Кобзаря.

Великого Тараса Шевченка часто називають невгасимим Світочем, Тираноборцем і Пророком, Речником волі, який поставив на сторожі біля своїх земляків, "рабів німих", вогненне слово, а в "Заповіті" дав їм натхненний наказ: "Кайдани порвіте!".

Поява Шевченка як поета і художника, митця і борця, що став символом української нації, була зумовлена всім ходом розвитку історичної і духовної України з її тривалою, сповненою драматизму, героїчною боротьбою за волю та незалежність.

Чимало сказано про велич Тараса Григоровича Шевченка, Кобзаря, котрий став живим символом національної єдності, свідомості, консолідації українського народу. І до тепер його життя та творчість ретельно аналізують та осмислюють вчені-шевченкознавці. Та, на жаль, невизначеностей та спірних питань у шевченкознавстві ще досить багато.

Тарас Григорович Шевченко, як художник займає одне із найпочесніших щаблів в українському образотворчому мистецтві. Шевченко був одним із перших художників, які прокладали новий реалістичний напрям, він також став основоположником критичного реалізму в українському мистецтві. Загальновідомим є й те, що Шевченко був одним із зачинателів і першим видатним майстром офорту у вітчизняному мистецтві. Сам він прекрасно володів всіма, відомими тоді, засобами графічного зображення. шевченко український література революціонер

Великий народний поет і видатний революціонер-демократ, основоположник нової української літератури і літературної мови Тарас Григорович Шевченко народився 9 березня 1814 року в селі Моринцях, Звенигородського повіту, Київської губернії. Зростав у родині селянина-кріпака. Батьки Т. Шевченка були кріпаками поміщика Енгельгардта. Наприкінці 1815 року родина переїхала до села Кирилівки.

Усе, що ми знаємо про малого Тараса Шевченка зі спогадів і його творів, змальовує нам його незвичайний характер, чутливу й вразливу на все добре й зле натуру, мрійливу, самозаглиблену і водночас непокірливу, вольову і цілеспрямовану, яка не задовольняється тяжко здобутим у боротьбі за існування шматком хліба, а прагне чогось вищого.

Це справді творча натура. Ці риси «незвичайності» хлопчика помітив ще його батько. Коли у1825 році чоловік помирає, перед смертю він висловлює знаменне пророцтво щодо майбутнього сина: «Синові Тарасу із мого хазяйства нічого не треба, він не буде абияким чоловіком: з його буде або щось дуже добре, або велике ледащо; для його моє наслідство або нічого не буде значить, або нічого не поможе».

Обдарований від природи хлопчина рано відчув тягу до малювання. Ще змалку крейда, або вуглинка були для нього найбільшою радістю. З їхньою допомогою, він малює геть усе: стіни, лави, стіл в хаті та на дворі, в себе і навіть у гостях. Малим хлопцем він уже мріяв учитися і, пасучи ягнята, змальовував візерунки з тих небагатьох книг, що були у селі в дяка.

Маючи на меті оволодіти мистецтвом живопису, Тарас звертається до шляхетних дяків-живописців, які в основному змушують прислужувати їм. Талант художника проявився в юнака значно раніше, ніж талант до поезії. Якщо перші літературні спроби припадають на 1836-1837 роки, то найбільш ранній малюнок, що дійшов до нас і відомий під назвою «Погруддя жінки» або «Жіноча голівка» датований самим автором ще 1830 р.. З цієї ранньої, юнацької роботи і розпочалась творчість видатного художника.

У лютому 1831 року на вулицях столиці Російської імперії - Петербурга з'явилася валка втомлених людей. Один хлопчина звертав на себе увагу тим, що незважаючи на зимову пору, був майже босий. На одному чоботі підошва відпоролася і була прив'язана мотузкою. Це був кріпак поміщика Енгельгарда Тарас, який разом з іншими прибув до столиці. Після важкої денної праці стомлений юнак ночами просиджував у Петербурзькому Літньому саду, змальовуючи статуї.

1832 року пан віддав на навчання в майстерню одного з найкращих художників В. Ширяєва, законтрактувавши його на чотири роки. Незабаром, Тарас Шевченко зустрівся з художником Іваном Сошенком, який познайомив Шевченка з визначними діячами тогочасної російської культури: з поетом Жуковським, художниками Брюлловим і Венеціановим, з українським письменником Гребінкою та ін..

1838 року ці люди викупили Тараса Шевченка з кріпацтва. Його прийняли на навчання до Академії художеств. Його вчителем став відомий російський художник К. Брюллов.

Із запалом та величезним натхненням Т. Г. Шевченко вчився майстерності живопису. Але не лише цьому віддавав він свій час. Він вивчав фізику, історію, зоологію, філософію. Юнак вивчав мови, читав українську й російську літературу із неабияким захопленням, знайомився з літературами інших народів.

Саме у період перших років навчання в Академії художеств, Шевченко пише свої твори: «На вічну пам'ять Котляревському», «Думи мої, думи мої», «Катерина» та ін., які вийшли друком у 1840 році. Цього ж року відбувається знаменна подія не лише в житті молодого поета, а й у житті всього українського народу. Виходить у світ збірка поезій Т. Шевченка «Кобзар». Поява цієї невеличкої книжки, до якої ввійшло вісім поетичних творів, знаменувала народження нової української літератури. Кобзарями називались народні співці, які ходили від села до села, з міста до міста з кобзою, розповідали про тяжке життя людей та закликали народ до запальної боротьби проти поневолювачів та закріпачення.

Коли у 1843 році Тарас Григорович нарешті вирушив до України, під час своєї подорожі, любов до рідного краю надихнула його на створення цілої серії картин. Уміння передавати історію Шевченко виявив у трьох офортах серії «Живописна Україна» - «Дари в Чигирині 1649 року», «Судня рада» і «Старости», на яких відображено історичні місця, побут і природу країни. Після повернення до Петербургу, він завершує навчання в Академії, на власні кошти публікує альбом під назвою «Живописна Україна». Коли Т.Шевченко знову вирушив на батьківщину викладати малювання в Київському університеті, він побачив жахливу кріпосницьку дійсність, жорстоку сваволю поміщиків, страждання народу України. І в поетичному голосі Шевченка зазвучала гнівна сатира. Переважна частина творів поета набуває антицарського, антикріпосницького характеру. Головним об'єктом його поезії стає викриття всього феодально-кріпосницького устрою. Поет виступає із протестом проти національного і соціального пригноблення, самодержавства, системи національного, колоніального гноблення. Більшість поезій на цю тему T. Шевченко написав у 1843 -- 1845 pp., які на початку 1846 p. він звів у велику рукописну збірку «Три літа», до якої увійшли такі твори, як «Розрита могила», «Сліпий», «Наймичка», «Сон», «Єретик», «Кавказ», «І мертвим, і живим...» та інші.

Та й загалом поезія Шевченка сповнена революційної пристрасті. Вона безумовно відігравала величезну роль у формуванні волелюбного, демократичного світогляду не тільки українців, білорусів і слов`ян взагалі, а й інших пригноблених народів. Шевченко з особливою прихильністю ставився до пригноблених народів Сходу, він буд поборников «Дружби народів». Його висловлювання щодо них пройняті теплотою і співчуттям.

Т. Шевченко втілював своє співчуття у своїх віршах. Він також розпалював в людях ту іскорку відчуття вольність через свої вірші. Ці вірші і по сьогодні бринять у наших серцях.

Головним набутком його творчості 1847 -- 1850 рр. вважається саме лірика. За ідейно-художніми якостями і значенням в літературному процесі лірика Шевченка цього періоду -- етап не тільки в його творчому розвитку, а й в українській поезії взагалі. Вона, заснована на реалістичному психологізмі, відтворенні «філософії людської душі», природності поетичного оформлення власних думок та висловлювань поета, вона випереджала свою літературну добу та ніби створювала грунт для подальшого розвитку та піднесення української поезії наприкінці XIX ст., представниками якої були: І. Франко, Леся Українка та багато інших.

І у наш час Шевченкова спадщина зберігає своє естетичне і важливе соціально-виховне значення. Вона близька українському читачеві і всьому прогресивному людству народністю, патріотизмом і волелюбністю.

Скільки, все ж таки, доказів того, як Тарас Григорович ніжно та трепетно ставився до рідної країни, як палко та віддано він любив у ній усе - природу, традиції, історію, народ та культуру. І який неоціненний вклад він зробив у життя багатьох українців, аби забезпечити й собі, й нащадкам безтурботну долю та щастя на українській землі.

Кобзаря називають безсмертним. Та існує небагато тих, кому випало безсмертя, але здобуття якого, дісталося їм такою дорогою ціною, як Тарасу Шевченко. Доля не шкодувала для нього найжорстокіших випробувань і страждань. Його життєвий шлях складав лише 47 років, з них 25 - у кріпосному рабстві, 10 - у тюрмах та в засланні. А решту життя, Т.Шевченко боровся із злиднями та недоброзичливцями.

Помер він у казенній комірчині, на самоті та не встиг здійснити навіть звичайну людську мрію про сімейний затишок у власному домі.

Ще за життя поета його твори здобули визнання, тому що геніальний український митець увібрав у себе народний дух, мову, збагатив його культуру світовим надбанням і повернув народу України. Важко переоцінити роль Шевченкової спадщини не тільки у естетичному аспекті розвитку українського народу, а і у його формуванні як соціально і національно свідомого. Творчість Шевченка стала новим етапом у розвитку естетичного мислення українського народу. Вона визначила на десятиліття вперед дальший поступ української літератури (не тільки поезії, а й прози і драматургії), прискорила український літературний процес.

Шевченко, ім'я якого стоїть в одному ряду з іменами Пушкіна, Лєрмонтова, Байрона, Міцкевича, майстерно підніс українську літературу до рівня найрозвиненіших літератур світу.

На жаль, найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише після смерті -- невмирущу славу і всезростаючу радість, яку в мільйонів людських сердець знову й знову збуджуватимуть його твори.

«Він був кріпаком -- і став велетнем у царстві людської культури» - такими словами змальовує Кобзаря відомий український письменник, поет та учений Іван Франко.

Т.Г. Шевченко - вічний вогонь, що ніколи не згасне в наших серцях, в серцях українського народу. Творчість Т.Г. Шевченка - це святиня, якою ми надзвичайно пишаємося та яку віддано цінуємо.

Ми, нащадки, будемо завжди берегти у своєму серці той вогник любові до Вітчизни, який запалив поет своїми безсмертними творами.

Размещено на Allbest.ru