Курйозна поезія в українській бароковій літературі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський університет імені Тараса Шевченка

УДК 82 (091) (4/9)

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Курйозна поезія в українській бароковій літературі

Спеціальність - 10. 01. 01 - українська література

Ткаченко Олена Петрівна

Київ - 1999

Вивчення й осмислення українського бароко - епохи, яка виробила естетичні, духовні й політичні ідеали нашої нації, не можливе без детального дослідження всіх художніх явищ, що входять до його мистецької скарбниці. Значне місце в розв'язанні питань теорії і практики барокової літератури посідає вивчення курйозної поезії. Сarmen curiosum, або курйозний вірш, сфокусував у собі питомі риси стилю бароко: синтез мистецтв, декоративність, ігрове начало, підвищену увагу до форми. Курйозна поезія займала чільне місце в родовому й видовому поділі барокової літератури, її теоретичне осмислення в XVII-XVIII ст. пов'язувалося з такими ключовими поняттями тогочасного літературознавства, як консепт та мистецька епіграма.

Теорія курйозної поезії розвивалася головним чином у межах поетик. Через шкільний вжиток у них наводилися передусім правила й прийоми творення курйозних віршів, а також зразки для наслідування, тоді як деякі інші посутні питання теорії курйозної поезії залишилися поза їхньою увагою. Літературознавство ХІХ-ХХ ст. зібрало, упорядкувало та описало великий фактичний матеріал із цього питання. Додати нові факти до вже відомих, проаналізувати їх у сукупності - завдання сучасного етапу вивчення української курйозної поезії.

Актуальність теми. Мистецькі пошуки сучасності багато в чому суголосні пошукам епохи бароко. Зокрема, існує сучасний “аналог” курйозної поезії - так звана зорова, або візуальна поезія. Ця паралель викликає значне зацікавлення, а отже потребу в інформаційному забезпеченні та ліквідації прогалин у дослідженні курйозних віршів, що зумовлює актуальність теми дисертації. Відчутний також брак теоретичної та фактологічної бази для написання статей про курйозну поезію в словниках та енциклопедіях, підручниках тощо.

У вітчизняному літературознавстві до цього часу не існувало жодного синтетичного дослідження, яке б охоплювало цілісну систему жанрів курйозної поезії. Українська курйозна поезія ще не була основним об'єктом дисертаційної роботи. Звернення до неї науковців у кандидатських (Г. Сивокінь, М. Сорока) та докторській (В. Маслюк) дисертаціях мало характер принагідних оглядів (як частини прикладної поетики) або вибіркового аналізу окремих жанрів, зумовленого головним об'єктом дослідження.

Низка проблем у вивченні курйозної поезії вже дістала належне опрацювання. Зокрема, в працях українських вчених розв'язано питання стильової приналежності курйозної поезії; окреслено її значення й місце в бароковій поетиці; визначено віхи розвитку - в межах загальноєвропейського літературного процесу та на терені української культури; виділено й проаналізовано такі риси, як консептизм, ігрове начало.

Поставленими, але не вирішеними залишалися проблеми наукового визначення курйозної поезії; класифікації; походження; пов'язаності з магією; барокової теорії і практики курйозного віршування; остаточно не з'ясовано було питання відношення курйозної поезії до епіграматичного виду тощо. Коло цих проблем визначає необхідність і актуальність дослідження.

Об'єктом дисертаційної роботи є різномовна курйозна поезія, яка творилася українськими поетами або текстуально залучалася до вітчизняного літературного процесу ХVII-XVIII ст. Предмет дослідження - українська барокова література.

Мета дисертації полягає у вивченні курйозної поезії як явища українського літературного бароко в основних аспектах барокового розуміння сутності художнього слова: буквального змісту, естетики та символічного значення.

Завдання, які необхідно вирішити для реалізації цієї мети, такі:

Перекласти українською мовою необхідні для аналізу теоретичні положення та тексти курйозних віршів.

Визначити джерела курйозної поезії як світового літературного феномена.

Дослідити барокову теорію курйозного віршування.

Подати визначення й класифікацію курйозної поезії.

Розкрити смислові, естетичні та символічні особливості курйозної поезії.

Методи дослідження. Основним у роботі є метод стильового аналізу, який передбачає вивчення літературних творів у відповідності до законів мистецького розвитку певного історичного періоду. Цей метод дозволив розставити акценти в дослідженні, зокрема приділити значну увагу античним і середньовічним джерелам курйозної поезії, містичним та світським елементам у ній, символіці, ігровому началу тощо.

Порівняльно-історичний метод застосовується для виявлення динаміки й особливостей розвитку жанрів курйозної поезії в часовому просторі - від античності до сучасності, в різних літературах та у творчості окремих письменників.

Вагоме значення в роботі відіграє наочно-ілюстративний метод. У дисертації представлено фотокопії курйозних віршів із давньоукраїнських поетик, зарубіжні та вітчизняні твори різних епох - із метою зіставлення або ілюстрування положень дослідження.

Для залучення до аналізу важких для перекладу творів (наприклад німецьких курйозних віршів XVII ст.) використовується описовий метод.

Допоміжними в роботі над рукописними текстами є методи палеографії та текстології.

З огляду на специфіку об`єкта дослідження в другому розділі дисертації застосовуються езотеричні методи: гематрія, нотарикон, темура. Ці методи покладені в основу таких жанрів курйозної поезії, як акровірш, анаграма, кабалістичний вірш тощо, й розкривають механізм творення та езотеричну сутність цих жанрів.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що:

вперше в українському літературознавстві досліджено цілісну систему жанрів курйозної поезії;

відкрито імена двох українських письменників-анонімів першої половини XVII cт. ;

з'ясовано основні питання теорії і практики курйозного віршування;

подано визначення й класифікацію курйозної поезії;

подальший розвиток дістала гіпотеза М. Петрова про магічний характер курйозної поезії;

у науковий обіг введено низку не засвідчених у критичній літературі курйозних віршів та жанрових форм;

подано переклади українською мовою курйозних віршів і теоретичних положень із курйозного віршування;

здійснено розшифрування “затемнених” курйозних віршів.

Практичне значення дисертації. Результати дослідження можуть використовуватися в підготовці лекцій з історії давньоукраїнської літератури, для прочитання спецкурсів і проведення семінарів із барокової літератури, написання курсових та дипломних робіт, а також дисертацій, наукових розвідок, статей, монографій тощо. Матеріали дисертації є допоміжними в укладанні словників, посібників та підручників з історії української літератури.

Апробація результатів дослідження. Результати дисертації оприлюднено на двох конференціях філологічного факультету Київського університету імені Тараса Шевченка в 1997-1998 роках та на Всеукраїнській науково-практичній конференції, присвяченій 275-й річниці від дня народження Григорія Сковороди (грудень 1997 року) в Переяслав-Хмельницькому державному педагогічному інституті імені Г. С. Сковороди. Матеріали дослідження лягли в основу статті “Винахід диявола, або рак літературний”, опублікований в журналі “Зрима рима” (1998, № 1), присвяченому зоровій та курйозній поезії.

Публікації. Основні положення дисертації викладено в 4 статтях.

Структура і обсяг. Структура дисертації зумовлена однією з найголовніших засад дослідження - триаспектним аналізом курйозної поезії: з погляду буквального смислу, естетики та символіки. Аналізу буквального смислу й естетики курйозної поезії присвячений перший розділ дисертації - “Система жанрів курйозної поезії”. У другому розділі - “Езотеричні символи і методи в курйозній поезії”, досліджуються стародавні символи, наявні в курйозній поезії, та езотеричні методи, покладені в основу її жанрів.

Повна структура дисертації така: вступ, два розділи, висновки, бібліографія, додатки. Загальний обсяг дисертації - 192 сторінки. Додатки займають 22 сторінки, на яких подано 22 ілюстрації. Бібліографія складається з 195 позицій. Всього в дисертації 229 сторінок.

Основний зміст роботи

У вступі обгрунтовано необхідність вивчення обраної теми, відзначено актуальність і наукову новизну, визначено мету й завдання роботи, схарактеризовано основні методи дослідження, практичне значення одержаних результатів, подано відомості про структуру дисертації та апробацію її основних положень.

У розділі І “Система жанрів курйозної поезії” викладено історію вивчення курйозної поезії в українському літературознавстві, розв'язано проблеми термінології, походження й розвитку курйозної поезії, її класифікації, теорії і практики курйозного віршування, наведено розшифрування курйозних віршів, проаналізовано їхній зміст та естетику.

До середини ХІХ ст. курйозна поезія залишалася практично невідомим видом барокової літератури. Піонерською працею з цього питання була робота Миколи Петрова “О словесных науках и литературных занятиях в киевской академии от начала её до преобразования в 1819 году”, в якій серед інших проблем розглядалася й курйозна поезія. Літературознавець описав дев'ять найцікавіших, на його думку, жанрів курйозної поезії, висунув гіпотези про розвиток силабо-тонічного віршування під впливом леонінського вірша та про пов'язаність курйозної поезії з магією. Деякі з висновків дослідника не витримали перевірки часом, проте його праця й сьогодні залишається актуальною й цікавою розвідкою з курйозного віршування.

Дмитро Чижевський був одним із перших в українському літературознавстві, хто визнав самодостатню мистецьку цінність курйозної поезії. У його дослідженнях “Історія української літератури”, “Поза межами краси” та ін. прочитується заклик до естетичного поцінування курйозних віршів, і відсутнє будь-яке намагання знайти в них “корисність” чи розкрити їхнє “значення”. Науковець звертає увагу насамперед на формальний бік курйозної поезії й наголошує, що зміст не відіграє в ній великої ролі.

Такі вчені, як Г. Сивокінь (“Давні українські поетики”) та В. Маслюк (“Латиномовні поетики і риторики XVII - першої половини XVIIІ ст. та їх роль у розвитку теорії літератури на Україні”), розглядали курйозну поезію як частину прикладної поетики в контексті загальної теорії барокової літератури.

Частина жанрів курйозної поезії, а саме - із “зоровим” консептом, опрацьована в роботі Миколи Сороки “Зорова поезія в українській літературі кінця XVI-XVIII ст. ”. Літературознавець досліджує українську курйозну поезію як невід'ємну складову загальноєвропейського літературного процесу, з яким вона має спільні корені й джерела. Микола Сорока розглянув загальні проблеми вивчення курйозної поезії: походження, розвитку, пов'язаності з епіграматичним видом тощо, подав чудовий ілюстративний матеріал. Проте дослідження “Зорова поезія в українській літературі кінця XVI-XVIIІ ст. ” вже на рівні визначення свого об'єкта є неповним щодо висвітлення всієї курйозної поезії. У цій царині залишається поле для доповнень, дискусій та майбутніх наукових пошуків.

Внесок у вивчення курйозної поезії зробили такі вчені, як В. Перетц, О. Грузинський, Є. Пеленський, С. Маслов, В. Колосова, В. Крекотень та ін.

Віхи дослідження української курйозної поезії засвідчують неперервну увагу вітчизняних літературознавців до цієї теми. Деякі загальні проблеми її осмислення вже було розв'язано, проте як цілісна система поетичних жанрів, що має чітке теоретичне підгрунтя, естетичну та символічну специфіку, курйозна поезія залишалася маловивченим явищем барокової літератури. Ця тема потребувала спеціального дослідження й грунтовного опрацювання.

Вивчення джерельного матеріалу дозволяє говорити про незначне розповсюдження терміна “poesis curiosa” в бароковій літературі. У переважній більшості давньоукраїнських поетик, у яких викладена теорія курйозного віршування, він не зустрічається або вживається як деталізація чи пояснення ширшого терміна. Нетермінологічне використання слова “curiosus” підтверджується і його здебільшого одноразовою появою в поетиках на відміну від регулярного оперування такими термінами, як “epigramma artificiosum” (“мистецька епіграма”), “lusus poeticus”, “ludus poeticus” (український еквівалент - “штучка поетицка”). Курйозна поезія також називається “poesis laboriosa” (“важка для створення поезія”), “poesis praecipua” (“дивовижна поезія”), “poesis nobilis” (“славетна поезія”), “poesis jucunda” (“принадна поезія”) тощо. Закріплення у вітчизняному літературознавстві терміна “курйозна поезія” пов`язане з транслітерацією латинського “poesis curiosa”, який перекладається українською як “цікава поезія”.

У поетиках XVII-XVIII ст. курйозна поезія найчастіше відноситься до епіграматичного виду й подається в розділі “De Epigrammate” (“Про епіграму”). Найпоширеніший термін для її позначення - “epigramma artificiosum”. Поняття “artificium” (“мистецтво, майстерність, техніка”) є ключовим у теоретичних викладах сутності курйозної поезії. Барокові поети в основі курйозної поезії вбачають особливе мистецтво, майстерність, необхідну для створення. Через це на позначення курйозної поезії в сучасному літературознавстві доцільно вживати термін “мистецька епіграма”. Він найточніше окреслює сутність курйозної поезії і є основним у викладі теорії курйозного віршування.

Курйозні вірші виступають у поетиках під родовою назвою “epigramma” (“епіграма”), а також “carmen”, “poema” (“вірш”). Така варіативність виявляє основну тенденцію, що полягає в максимальному зближенні епіграматичної та курйозної поезії. Сучасні літературознавці точкою перетину цих літературних видів вважають дотепність. Але дотепність не завжди є визначальною рисою курйозної поезії. Панегіричність, возвеличення чи уславлення героїв, нерідко - філософські роздуми над сутністю життя, його марнотою, містичні образи й символи, а також повчання та моралізаторство в курйозних віршах часто превалюють над гумором і дотепністю.

Курйозну та епіграматичну поезію об'єднують стисла форма, “сконцентрованість думки”, художні засоби, властиві обом цим видам. Наявність спільних ознак курйозної та епіграматичної поезії пояснюється їх генетичною спорідненістю. На наш погляд, вони розвинулися з давніх написів, які виконували сакральні функції.

Міфологічна школа обстоює думку про те, що спільність фольклорних та літературних образів і сюжетів пояснюється єдиним джерелом, з якого вони походять. Припускаємо, що курйозна поезія теж мала єдине джерело виникнення, й барокове її побутування було продовженням спільної традиції. Ця гіпотеза прояснює питання, чому жанри курйозної поезії (зокрема раковий вірш, акровірш, фігурна поезія) наявні в таких різних щодо художніх систем літературах, як наприклад європейські та східні. Зауважимо, що не всі жанри курйозної поезії сягають прадавніх коренів - деякі з них були створені в пізніші часи.

Єдине джерело згодом дало кілька локальних традицій курйозного віршування. В європейських літературах ця традиція заснована на греко-римській античності. Досвід античного курйозного віршування засвоїло середньовіччя - спочатку через копіювання класичних зразків, потім через власну курйозну поезію, оформлену в дусі християнської символіки. Барокові поети зрідка звертаються до питання походження жанрів курйозної поезії; в тих випадках, коли вони згадують про це, найчастіше йдеться про античних творців.

У добароковий період вітчизняної культури існували окремі жанри курйозної поезії (наприклад: акровірш, абетковий вірш) та твори, що наближалися до неї художніми ознаками. Як цілісна система жанрів курйозна поезія сформувалася в українській літературі в епоху бароко й безпосередньо пов'язана з розвитком її стилю. Із послабленням у мистецтві барокових тенденцій і появою нових естетичних цінностей курйозне віршування занепадає.

Значна формальна й змістова відмінність між жанрами курйозної поезії ускладнює формулювання її узагальненого визначення. Навіть автори барокових поетик у більшості випадків уникають загальної характеристики цього виду. Ми подаємо таке визначення: курйозна поезія - це система поетичних жанрів, у основі яких лежить синтезування літературного тексту з елементами та засобами різних видів мистецтв і наук.

Основою курйозної поезії, її стрижнем є література. Хоч би якими віддаленими були курйозні вірші від змістових чи формальних ознак поезії, на перше місце в них висувається робота зі словом та його елементами, які комбінуються й оздоблюються за допомогою інших мистецтв і наук.

Оскільки курйозна поезія побудована на синтезі, ми пропонуємо класифікацію, засновану на тих видах мистецтва й науках, які разом із літературою присутні в тому чи іншому її жанрі й утворюють його естетичну й смислову специфіку. Таким чином виділяються сім видів:

граматичні курйозні вірші (граматична загадка, граматичний вірш, панаграматон, асонансний вірш, гриф, логогриф, абетковий вірш, вірш-перетворення, раковий вірш, співвідносний вірш, луна, леонінський вірш, анаграма, поліптотон, ритмічний вірш) ;

шрифтові курйозні вірші (акровірш, лабіринт, японський вірш, одноголосний вірш) ;

графічні курйозні вірші (загадка в малюнках, узгоджений вірш, піфагорійський вірш, парилептіанський вірш, дифірамбічний вірш, фігурні вірші) ;

музичні курйозні вірші (музична загадка) ;

арифметичні курйозні вірші (хроностих, кабалістичний вірш, числовий вірш, арифметична загадка) ;

астрономічні курйозні вірші (астрономічний вірш) ;

риторичні курйозні вірші (доповняльний вірш, вірш-антитеза, градаційний вірш, анафоричний вірш, філомелічний вірш, епіфоричний вірш, вірш із однаковим початком і закінченням, чотирикутний вірш, протей).

Зміст у більшості курйозних віршів відіграє другорядну роль, натомість форма набуває самостійного значення, не залежного від змісту літературного тексту. Водночас українські автори курйозних віршів побоюються остаточно втратити зміст у своїх творах і часто насичують їх релігійними образами. На основі дослідження особливостей поєднання в курйозній поезії змісту й форми робиться висновок про специфіку сприйняття курйозної поезії, в якому домінують естетичні емоції.

З увагою барокових письменників до форми твору зростає їхнє професійне усвідомлення, прагнення удосконалити поетичну майстерність. З огляду на це курйозна поезія часто тлумачилася як така, що мала своїм завданням розвинути в учнів поетичну техніку. Із теорії і практики курйозної поезії випливає, що вона розумілася бароковими поетами як самодостатній вид літературної творчості.

У граматичних курйозних віршах попри розмаїтість за формою та способами написання головну роль відіграють граматичні одиниці: звуки, літери, морфеми, словоформи, граматичні категорії (частини мови, відмінки тощо). У розділі подаються розгадки граматичних загадок, які створювали складнощі в тлумаченні для попередніх дослідників.

Анаграма існувала в давньоукраїнській літературі в двох варіантах. Перший із них обмежувався переміщенням літер і складався з початкового слова чи виразу, який називався програмою, та новоутвореного - анаграми. Другий вид містив у собі програму, анаграму та епіграму. Якщо власне анаграму ми можемо розглядати як стародавній жанр, який значно перевищує часові рамки бароко, то об'єднання анаграми з епіграмою є витвором пізнішого часу. Підстава для такого висновку - той факт, що суттю анаграми в її найдавнішому значенні є розкриття прихованого сенсу слова чи виразу за допомогою переміщення літер; при цьому додавання “чужих” букв для виявлення смислу було не припустимим, оскільки руйнувало цей магічний експеримент. Таким чином залучення анаграми до складу епіграми було мистецькою “профанацією” давнього жанру, що мало на меті розширити технічні можливості його укладання. У роботі подається не відома раніше анаграма, розміщена на форзаці поетики “Lyra”, - “Іоасаф Кроковський”.

За допомогою розшифрування анаграм зі стародруку першої половини XVII ст. “Лямент по святобливе зошлом, велебном господину отцу Іоаннh Васильевичу, презвитери” встановлено імена двох анонімних поетів. До цього часу автором твору вважався Давид Андрієвич. Насправді “Лямент” є колективною збіркою, й вірші, що містяться в ньому, написані різними поетами. Останні твори “Ляменту” анонімні. Один із них завершується загадковим переліком літер через кому. Ми припустили, що цей список букв є анаграмою. Ймовірно, що за нею приховане ім`я автора, оскільки твір анонімний, а в кінці його стоїть: “Слуга и сын въ духу” - вираз, який барокові поети ставили під своїм прізвищем. Використання в списку букв, що належать до першої алфавітної десятки, а потім систематичне поєднання їх із літерою і, наштовхнуло нас на думку, що перелік літер являє собою запис чисел. Отже, анаграма побудована на логічно вмотивованій системі заміни одних літер іншими - наведений ряд букв можна записати у вигляді цифр, які означають порядкові номери літер певного виразу. Розшифрування анаграми дозволило назвати ім'я її автора - Костянтин Яцкович. Друга анаграма - “Анакграмма тизоменос” являє собою класичне “перемішування” літер початкового виразу. Поет робить підказ, коли зазначає, що ця анаграма є “однойменною”. Вірогідно, автор має те саме ім'я, що й небіжчик, на погреб якого написаний “Лямент”, - Іоанн. Переставляти літери виразу, в якому викреслені літери цього імені, значно простіше. Шляхом такого механічного переміщення отримуємо прізвище - Волкович. Отже, автор двох останніх віршів “Ляменту” - Іоанн Волкович. Постаті цих непересічних поетів до цього часу залишалися не відомими в українській літературі. Костянтин Яцкович та Іоанн Волкович були братчиками Луцького Хрестовоздвиженського братства. Інші факти про їхню особисту та письменницьку долю не відомі.

У науковий обіг вводяться не засвідчені раніше слівні та літеральні раки, співвідносні вірші, акростихи та інші твори із давньоукраїнських поетик. У дослідженні подаються визначення та приклади маловідомих або зовсім не описаних в науковій літературі жанрів: ритмічного вірша, поліптотона, граматичної епіграми, панаграматона.

При аналізі леонінського вірша спростовується гіпотеза Миколи Петрова про вплив цього жанру на виникнення силабо-тонічної системи віршування у вітчизняній поезії. Леонінський вірш мав певні ознаки тональності, але вплинути на всю поезію бароко не міг, оскільки розповсюдженням і обсягом значно поступався іншим поетичним жанрам. Натомість в українській літературі XVII-XVIII ст. з'являється значна кількість творів, близьких до народної поезії: записи пісень, інтермедії, бурлескна поезія тощо. Їх тонічність мала органічний і масштабний вплив на силабічну систему давньоукраїнського віршування.

У шрифтових курйозних віршах максимально використані естетичні потенції шрифту: виділення кольором, розміром чи жирністю написання, на початку, в середині та в кінці тексту, комбінування літер, вертикальне розміщення, створення візерунків тощо. Теорія і практика курйозного віршування дозволяли залучати мистецтво шрифту в літературний твір не лише для його оздоблення, а й для створення додаткових естетичних та смислових рівнів у тексті, а також для суто практичних цілей, наприклад для “закодування” імені автора чи особи, якій присвячувався вірш.

Якщо художня своєрідність шрифтових курйозних віршів побудована на естетичному оформленні літер, з яких складається текст, то в графічних курйозних віршах увесь літературний текст утворює зображення чи малюнок. Візуальний образ у графічних курйозних віршах може варіюватися від найпростіших візерунків, сплетених із літературного тексту, до складних графічних утворень, які формуються контурами речень або суцільним текстом зразка, та власне малюнків, залучених до тексту.

Суть арифметичних курйозних віршів, до яких належать хроностих, числовий вірш, кабалістичний вірш та арифметична загадка, полягає в передачі окремими літерами чи цілими реченнями чисел. Арифметичні курйозні вірші використовувалися й з практичною метою, зокрема числовий вірш - для гри, хроностих - для позначення року написання в українських поетиках.

В астрономічних курйозних віршах назви планет, місяців року та знаків зодіаку замінюються символами, які мають те саме значення. Зміст подібних віршів вичерпується перерахуванням цих назв, що обмежує кількість таких зразків. Використання в астрономічних загадках семи символічних планет, які з-поміж іншого означали хімічні елементи, дозволяє припустити, що цей жанр первісно використовувався для запису алхімічних формул.

У музичній загадці, що представляє музичні курйозні вірші, замість окремих складів виступають ноти, назви яких збігаються зі звучанням цих складів. Синтез мистецтв, на якому побудована музична загадка, дозволяв не лише бароковим поетам, а й музикантам вдаватися до подібного обігравання літер через ноти й навпаки. Зокрема, найславетніший композитор бароко Йоганн Себастьян Бах неодноразово записував своє ім`я у власних музичних творах.

Риторичні курйозні вірші побудовані на різноманітних ефектах і прийомах ораторського мистецтва. Вони є глибоко філософськими творами, в яких йдеться про швидкоплинність і марноту життя. У риторичних курйозних віршах використовуються такі засоби й фігури, як повторення, риторичні запитання, однаковий початок і закінчення, антитеза, анафора, епіфора, анадиплозис тощо.

У висновках до розділу узагальнено теоретичні засади, на яких грунтувалося курйозне віршування, наголошено на основних рисах естетики курйозної поезії.

У розділі ІІ “Езотеричні символи і методи в курйозній поезії” досліджено питання зв'язку курйозної поезії з магією та окультними наукам, проаналізовано основні езотеричні символи і методи, покладені в основу її жанрів.

Езотеричний символ, у нашому розумінні, - це графічний, речовий чи звуковий знак, побудований на глибинних відповідностях, які дозволяють пізнати духовний всесвіт за допомогою матеріального світу.

Серед найдавніших зразків курйозної поезії, що виконували сакральні функції, розглядається твір “Абракадабра”, який писався у вигляді перевернутого трикутника. Саме слово “абракадабра” в багатьох мовах стало метафоричним, його вживають на позначення чогось неймовірно заплутаного, незрозумілого набору слів, нісенітниці. Незважаючи на це, науковці роблять небезуспішні спроби подати тлумачення смислу “Абракадабри”. Ми наводимо кілька гіпотез, побудованих на різних методах дослідження: етимологічному, астрономічному, езотеричних методах (зокрема гематрії), а також власне припущення, згідно з яким текст “абракадабри” складається з імені богині, до якої зверталися (воно вживається двічі), та слова-прохання до неї.

Ще одна загадкова магічна формула - “SATOR” (“Сіяч”), розміщена на останній сторінці збірки Івана Величковського “Млеко”. Ми подаємо точний переклад та езотеричне тлумачення цього твору, який водночас є літеральним раком і віршем-лабіринтом. Текст “Sator Arepo tenet opera rotas” дослівно перекладається: “Сіяч Арепо утримує роботою колеса”, можливий також варіант: “Творець Арепо утримує роботою кругообіги”. Отже, твір має таке символічне значення: Творець як сіяч життя й смерті своєю роботою утримує вічний кругообіг, вічне життя.

Виникнення вірша-лабіринту та його символізм пов'язані з лабіринтами-будовами, що існували в багатьох давніх культурах. Лабіринти-споруди були сакральними об'єктами й мали символічне значення. Архітектоніка цього символу надзвичайно складна, ми виділили кілька вагомих моментів у його значенні, а саме: ініціації й місця богині-діви (античне розуміння) та заплутаного шляху людини в цьому світі (середньовічне тлумачення). Оскільки традиція українського лабіринту виникла в епоху бароко, в переважній більшості вітчизняних зразків присутнє не ортодоксальне розуміння його символіки, а синтез античного й християнського тлумачень. Для того аби прочитати вірш-лабіринт, читач змушений пройти випробування на перевірку своїх здібностей шукати й віднаходити істину, яка розпорошена в окремих літерах лабіринту. Коли читач пройшов крізь пастки вірша, він здобуває втаємничення у вигляді нового знання - “одкровення”, що міститься у відтвореному тексті.

Популярний у бароковій літературі піфагорійський вірш, який писався у вигляді літери Y (“іпсилон”), мав символічне значення піфагорійського дерева. Центральна ідея цього античного символу - вибір людиною одного з двох полярних шляхів - “добра” чи “зла”. Пізніше піфагорійське дерево репрезентувало одну з категорій середньовічного богослов'я, з протиставленням духовного подвижництва й самозречення на важкому шляху істини гріховній легкості дороги омани. У давньоукраїнських піфагорійських віршах найчастіше втілюється християнське тлумачення, що викликало появу віршів із неоднаковими “гілками”. Оскільки “правий” шлях важкий, а важким шляхом є шлях довгий, то бароковий автор на основі консепту “простеляє” в правій частині вірша довгий “шлях” із літер на противагу неправедному, а отже легкому й короткому шляху.

Як езотеричний символ у роботі розглядається вірш-“стовп” зі збірки Івана Величковського “Млеко”. Його форма, зміст, числа відповідають езотеричному значенню піраміди - символу мікрокосму й макрокосму, а також утаємничення.

Літеральний рак поєднував у собі два способи письма: зліва направо (екзотеричний) та справа наліво (езотеричний), таким чином його форма підтверджувала певне загальновідоме твердження, встановлювала його істинність. Протилежне символічне значення має “прекословный” рак, який при прочитанні в зворотному напрямку набуває антонімічного змісту. Символіка цього вірша побудована на розумінні, що добро і зло взаємодоповнюють одно одне й утворюють нерозривну єдність. “Прекословний” рак демонструє ідейне й змістове перевтілення тексту в залежності від способу його прочитання.

У символічних формах курйозних віршів приховані відповіді на основні онтологічні питання: добра і зла, удосконалення та духовного втаємничення, пошуку себе й свого шляху в житті, правдивості чи двозначності земних “істин”.

Виникнення таких жанрів курйозної поезії, як акровірш, хроновірш, кабалістичний вірш, арифметичний вірш, анаграма, протей, вірш-перетворення та ін., пов'язане з езотеричними методами оперування текстами: нотариконом, гематрією й темурою.

Нотарикон представлений у двох варіантах: за допомогою першого з них початкові чи останні літери певного виразу складаються в нове слово; за другим варіантом будь-яке слово вважається скороченою фразою. Фактично цей метод представляє собою творення й розшифрування акровірша. Нотарикон як засіб розкриття таємних сутностей слів широко використовувався в середньовіччі християнськими екзегетами. Зокрема, він часто зустрічається в творах Св. Августина. Середньовічні та барокові акровірші були відгомоном давніх спроб зазирнути в приховану сутність слова. Цей давній сенс подекуди зберігся в українських акростихах. Наприклад, у численних акровіршах, присвячених Діві Марії, Іван Величковський намагається розкрити образ Богородиці за допомогою “розширення” літер її імені - спочатку як абеткових назв, а потім цілих речень.

Гематрія - це техніка, за допомогою якої кожне слово можна представити у вигляді числа, що постає із суми числових значень його літер. Ця сума магічно пов'язує дане слово з іншим словом, літери якого дають ту саму суму. Таким чином різні, але тотожні за своїм числовим еквівалентом слова магічно пояснюють одно одне. Традиція християнської гематрії бере початок із біблійних текстів, а саме: з “Об`явлення Св. Івана Богослова”, відомого як “Апокаліпсис”. Гематричні зусилля проникнути вглиб слова трансформувалися в цілий ряд курйозних віршів, в яких літери замінюються числом і навпаки. Серед них - кабалістичний вірш, хроновірш, арифметичний вірш, числовий вірш тощо.

Третій спосіб тлумачення священних текстів - темура. Цей метод представлений анаграмою й первісно застосовувався для пошуків “справжнього” божественного імені, яке, як вважалося, розпорошене по всьому тексту Святого Письма. Навіть при цілковито світському змісті анаграми з давньоукраїнських поетик у переважній більшості випадків зберігають містичний характер, зумовлений формою цього жанру, оскільки з початкового тексту створюється вираз, який його пояснює, наприклад: LOGICA - CALIGO (Логіка = морок), SACRAMENTUM - MORE SANCTUM (Таїнство = священне море), MARIA MAGDALENA - MEA GRANDIA MALA (Марія Магдалина = великі мої страждання).

У висновках до розділу наголошується, що форми багатьох жанрів курйозної поезії пов'язані з езотеричними символами і методами; зміст барокових курйозних віршів може поглиблювати символізм їхньої форми або не пов'язуватися з ним.

Курйозна поезія - один із найяскравіших поетичних видів епохи бароко. Її теорія викладалася й розвивалася головним чином у межах поетичних курсів. Найпоширеніший термін на позначення курйозної поезії в давньоукраїнських поетиках - “epigramma artificiosum” (“мистецька епіграма”). Автори барокових поетик використовують також такі терміни, як “lusus poeticus”, “ludus poeticus”, “poesis laboriosa”, “poesis jucunda”, “poesis praecipua”, “poesis nobilis” та ін.

У вітчизняних поетиках курйозна поезія найчастіше пов'язується з епіграматичним видом. Курйозну та епіграматичну поезію об'єднують стисла форма, сконцентрованість думки, художні засоби, властиві обом цим видам. Наявність спільних ознак курйозної та епіграматичної поезії пояснюється їх генетичною спорідненістю.

Як цілісна система поетичних жанрів курйозна поезія сформувалася в українській літературі в епоху бароко й безпосередньо пов'язана з розвитком її стилю.

Курйозна поезія розумілася бароковими поетами як самодостатній вид поетичної творчості. Зміст у більшості курйозних віршів відіграє другорядну роль, натомість форма набуває самостійного значення, не залежного від змісту літературного тексту. На основі дослідження особливостей поєднання в курйозній поезії змісту й форми з'ясовується, що в рецепції цього літературного виду домінують естетичні емоції.

Класифікація курйозної поезії здійснюється в залежності від тих видів мистецтв і наук, які разом із літературним текстом присутні в тому чи іншому її жанрі. Таким чином виділяються: граматичні, шрифтові, графічні, арифметичні, астрономічні, музичні та риторичні курйозні вірші. Така класифікація курйозної поезії не залишає поза увагою жоден з її жанрів і відразу вказує на їх сутність та специфічні ознаки.

На культуру бароко великий вплив мала містична філософія античності й середньовіччя. Тому естетичний аналіз курйозної поезії XVII-XVIII ст. не вичерпує всіх її можливих інтерпретацій. Проведене дослідження курйозних віршів із погляду езотеричного символізму доводить, що реальна історія цього літературного виду сягає античних часів, коли людина шляхом видозмінення слова прагнула “розбудити” чи скерувати в потрібне русло його магічний потенціал.

Серед українських курйозних віршів є як містичні твори, так і твори з виразно світським забарвленням. Проте й ті, й інші мають у своїй основі символічно обумовлену форму, яку поет може використовувати або з якоюсь світською метою, наприклад уславлення певної особи, або вдаючись до поглиблення її символізму відповідним текстом. Ми довели, що цілий ряд жанрів курйозної поезії веде початок від творів, зароджених у надрах магічної культури.

Цінність української курйозної поезії полягає у відкритті нових можливостей давньоукраїнського слова та створенні цілком своєрідної естетичної реальності, в якій воєдино злились різноманітні види мистецтва: література, графіка, музика, мистецтво шрифту та ін. Курйозна поезія збагатила українську літературу новими формальними знахідками, сприяла залученню її до західноєвропейської художньої й містичної традиції, розкрила перед вітчизняними митцями нові естетичні обрії.

У бібліографії наведено список використаних у дослідженні рукописних та друкованих джерел.

У додатках до дисертації подано ілюстративний матеріал - фотокопії курйозних віршів із давньоукраїнських поетик та творів сучасних митців.

Список опублікованих праць за темою дисертації

Вірш-“стовп” Івана Величковського // Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. - 1998. - Випуск 6. - С. 35-40.

Лабіринти барокової поезії: жанр і символ // Пам'ять століть. - 1998. - № 4. - С. 87-92.

Слово і шрифт // Дивослово. - 1998. - № 10. - С. 54-55.

Анотації

Ткаченко О. П. Курйозна поезія в українській бароковій літературі. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10. 01. 01 - українська література. - Київський університет імені Тараса Шевченка, Київ, 1999.

Дисертація - перше спеціальне дослідження, присвячене вивченню цілісної системи жанрів української курйозної поезії. У роботі встановлено, що курйозна поезія належить до епіграматичного виду, найпоширеніший термін на її позначення в давньоукраїнських поетиках - “epigramma artificiosum” (“мистецька епіграма”). В основі курйозної поезії лежить синтез літератури й мистецтв: шрифту, графіки, музики, а також наук: арифметики, граматики, астрономії, риторики, які й створюють художню специфіку її жанрів. Курйозна поезія проаналізована в основних аспектах барокового розуміння сутності художнього слова: буквального смислу, естетики та езотеричної символіки.

Ключові слова: курйозна поезія, система жанрів, мистецька епіграма, синтез мистецтв, буквальний смисл, естетика, езотеричний символізм.

Tkachenko O. Curious poetry in the Ukrainian baroque literature. - Manuscript.

Thesis for the academic degree of a Candidate of philological science in speciality 10. 01. 01 - Ukrainian literature. - The Kyiv University named after Taras Shevchenko, Kyiv, 1999.

The thesis is the first special research, dedicated to study of an integral system of genres of the Ukrainian curious poetry. In the work it is determined, that the curious poetry appertains to an epigrammatic kind, the most widespread term used for its definition in the Old Ukrainian poetics is “epigramma artificiosum” (“artistic epigram”). The basis of the curious poetry is synthesis of literature and the arts of type, graphics, music, as well as such sciences as rhetoric, arithmetic, grammar, astronomy, which create the specific character of its genres. Curious poetry has been analyzed in the main aspects of the baroque conception of the main point of an artistic word: literal sense, aesthetics and esoteric symbolism.

Key-words: Curious poetry, system of genres, artistic epigram, synthesis of Arts, literal sense, aesthetics, esoteric symbolism.