Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ЛІТЕРАТУРИ ім. Т.Г.ШЕВЧЕНКА

УДК 883.3.01 - 3

ЖАНРОВА СТРУКТУРА РОМАНІВ УЛАСА САМЧУКА

В КОНТЕКСТІ ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКОЇ РОМАННОЇ ПРОЗИ

30-40-х рр. ХХ ст.

10.01.01 - історія літератури

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

БОРОДІЦА Світлана Василівна

Київ 2000

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі історії української літератури Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор Ткачук Микола Платонович, Тернопільський державний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка, завідувач кафедри історії української літератури.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор Голубєва Зінаїда Сергіївна, Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, професор кафедри української літератури;

кандидат філологічних наук, професор Гаєвська Надія Марківна, Київський національний університет імені Т.Г. Шевченка, професор кафедри історії української літератури.

Провідна установа: Київський національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, кафедра української літератури, м. Київ.

самчук роман наративний проза

Захист дисертації відбудеться «19»квітня 2000 р. о 12.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.178.01. при Інституті літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України (01001, м.Київ-1, вул. М. Грушевського, 4).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України.

Автореферат розісланий «16»березня 2000 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради М.М. СУЛИМА

Загальна характеристика роботи

Размещено на Allbest.ru

Актуальність дисертаційного дослідження. Улас Самчук - видатний майстер української прози XX ст. Його творча спадщина дає підстави твердити, що він підніс вітчизняну прозу на рівень світових зразків, але ім'я письменника, його творчість були надовго вилучені з літературного процесу. Сьогодні багатогранна діяльність митця привертає велику увагу дослідників, які лише тепер відкривають для себе цього майстра слова. У літературознавчій науці на західноукраїнських землях вже в 30-х роках після виходу з друку творів У. Самчука з'явилися численні відгуки, рецензії українських та польських критиків, зокрема Я. Гординського, Є. Маланюка, Б. Ольхівського та ін. У зіткненні людини й історії, людини і суспільства У. Самчук відшукав жанротвірні стимули, самобутні психологічні образи й основні соціально-психологічні конфлікти, на основі чого вибудував оригінальний, національно-специфічний романний світ та історіософічну концепцію України. Це засвідчили перші твори письменника, зокрема роман-епопея «Волинь», який відразу ж опинився в центрі обсервації критиків і літературознавців, більшість з яких оцінили твір надзвичайно високо: «Серед багатьох белетристичних новинок на одному з перших місць роман молодого Уласа Самчука «Волинь». Критика прийняла цю книжку дуже прихильно, як одну з найкращих в останніх роках. Пульсуюче життя, що віє зі сторінок книжки, цілковито захоплює нас»(«Sygnaly», 1934, 1.X.). А «Biuletyn Pol. Ukr.»від 04.08.1935 року наголошував: «Роман У. Самчука є першорядним мистецьким явищем. Автор має великий епічний талант. Завдяки могутньому дарові оповідача роман читається на одному подиху». Були й негативні рецензії, в яких критикувалася ідеологічна позиція митця (С. Тудор), композиційна рихлість його романів і їх революційна романтика (Я. Гординський). Але вони не заступають новаторства У. Самчука у створенні оригінальних жанрових структур, глибоко закорінених у поетиці народного епосу і традиції реалістичного роману.

З того часу починається детальне вивчення творчості У. Самчука, але поза межами батьківщини. Його високохудожній доробок постійно перебуває під пильним оком дослідників літератури у діаспорі. Саме вони чітко окреслили основні жанрово-романні модуси великої прози митця, звели їх в єдину систему як особливий аспект самчукознавства. Оглядові статті й аналітичні матеріали у післявоєнний період опублікували А. Власенко-Бойцун, В. Державін, Г. Костюк, О. Лятуринська, І. Кошелівець, Б. Кравців, Я. Розумний, О. Тарнавський, Ю. Шевельов та ін.

В Україні, де панував метод соціалістичного реалізму і вульгарно-соціологічної критики, про об'єктивний аналіз літературних творів У. Самчука говорити не доводиться. Тільки на початку 90-х років ситуація змінилася: з'являються статті українських літературознавців, які намагаються збагнути естетичний феномен митця, заглибитися в його художній світ, повернути славне ім'я читачеві. Першопрохідцями в самчукознавстві є М. Гон, Р. Гром?як, А. Жив?юк, М. Жулинський, Н. Лисенко, Р. Мовчан, М. Неврлий, Д. Палій, С. Пінчук, О. Слоньовська, Г. Чернихівський, В. Шевчук та ін. Однак пояснити могутність таланту У. Самчука, велич його неоціненного внеску в скарбницю національної літератури важко, оскільки окремі дослідження, оглядові статті та аналітичні розвідки не творять цілісного образу митця. Необхідна ґрунтовна праця, яка б об'єднала всі досягнення в галузі самчукознавства. Зроблено перші кроки до реалізації цієї мети. Так, у 1993 році рівненська організація Спілки письменників України видрукувала в серії «Реабілітовані історією»збірник «Волинські дороги Уласа Самчука», куди ввійшли поряд з науковими дослідженнями різноманітних граней мистецького доробку західноукраїнського письменника (М. Гон, А. Жив?юк, Л. Зелінська, С. Пінчук, Н. Приходько та ін.) публіцистичні твори У. Самчука, а також спогади Марії Зоц і Олександра Андрущука. Тут же, у Рівному, побачило світ ще одне видання - ювілейний збірник до 90-річчя від дня народження Уласа Самчука, що містить тези доповідей наукової конференції (жовтень 1994р.). Він цінний тим, що вперше подає бібліографію творчого доробку майстра слова та літературно-критичних праць про нього, укладену А. Жив?юком. У збірнику аналізуються мемуарні твори письменника (Р. Гром?як, В. Любченко), ідейно-художня і структурна організація роману-епопеї «Волинь»(А. Войтюк, М. Гон, Ю. Мариненко), драматургічна спадщина У. Самчука (П. Лобас) та ін.

Матеріали урочистої академії, присвяченої творчості митця, яка відбулася у Тернополі 21 лютого 1993 року, були укладені в збірник «Улас Самчук - видатний український письменник XX ст.» У плані всебічного вивчення творчості У. Самчука зроблено значний крок уперед: від розгляду проблем формування соціально-політичних поглядів романіста до аналізу своєрідності мови його творів (К. Бачинська, О. Веретюк, Н. Гаєвська, В. Мельничайко, С. Пінчук, М. Ткачук, та ін.). Незважаючи на всі старання науковців та увагу дослідників, органічний синтез проблем і естетичних пошуків У. Самчука в прозі, на жаль, відсутній. Спеціального наукового дослідження, яке б вирішило це завдання, ще немає. Запропонована праця є спробою такого дослідження.

Аналіз великої прози Уласа Самчука має актуальне значення для української науки про літературу. По-перше, проблема жанрової своєрідності романів митця нова. Найбільшу увагу дослідники звертають на тематику й проблематику його прози, а її жанрова організація часто залишається осторонь. По-друге, необхідно ввести ім?я У. Самчука в контекст літературного процесу XX ст. Таке повернення дозволяє по-новому поглянути на творчий доробок митця і картину літературного процесу в ХХ ст. На часі - ґрунтовні аналітико-узагальнюючі студії над великою прозою У. Самчука, у яких би глибоко осмислювалися етико-філософська та історіософська концепція романіста, багата поетика його романів і структурно-стилістична майстерність митця.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано на кафедрі історії української літератури Тернопільського державного педагогічного університету ім. В.Гнатюка, у планах якої передбачається вивчення жанрової системи української літератури XX ст., зокрема концептуальних тенденцій у розвитку сучасної української романістики.

Об'єкт дослідження - теорія та історія жанрології прози, художня епіка У. Самчука, західноукраїнська романістика 30-40 рр. ХХ ст.

Предметом вивчення є романи «Кулак»(1937), «Марія»(1934), «Гори говорять!»(1934) та роман-епопея «Волинь»(1932-1937) У. Самчука.

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у визначенні й окресленні жанрової структури романів «Кулак», «Марія», «Гори говорять!» і роману-епопеї «Волинь» У. Самчука, в аналізі особливостей їх структурно-стилістичної і наративної організації. Студії над новаторством і традиційністю романних форм У. Самчука дають змогу вирішити низку конкретних дослідницьких завдань крізь призму традиції української аналітичної прози і сучасної теорії жанру роману. Реалізація даної мети передбачає виконання таких завдань:

дослідження процесу становлення і розвитку жанру роману в західноукраїнській літературі 30-40-х років ХХ ст. і розгляд художніх шукань У. Самчука в її контексті;

аналіз жанрової специфіки романних інваріантів У. Самчука 30-40-х років XX ст.;

розкриття дихотомічної структури роману «Кулак», вивчення його художнього часу і простору як важливого жанрового чинника;

з'ясування й окреслення філософсько-алегоричної візії світу У. Самчука в романі «Марія»в контексті екзистенційного мислення письменника, у світлі традиційних екзистенціальних концепцій (М. Гайдеггер, Ж.-П. Сартр, К. Ясперс);

осмислення проблеми національної самоідентифікації героя в романі «Гори говорять!», висвітлення особливостей змалювання митцем життя гуцулів через інтерпретацію архетипних моделей К.Г. Юнга;

вивчення ґенези і шляхів розвитку жанру роману-епопеї як особливого жанрового синтетичного утворення в українській, зокрема і західноукраїнській, літературі; Размещено на Allbest.ru

аналіз жанрової структури роману-епопеї «Волинь» У. Самчука, новаторства письменника у творенні власної наративної моделі і виборі відповідної розповідної інстанції - наратора, мистецтва його психологічного аналізу.

Теоретико-методологічна основа дослідження. Методологічною основою дисертації є системно-функціональний підхід до вивчення жанрової специфіки романів У. Самчука. Застосовано також структурний та історико-порівняльний методи, які допомагають розкрити художню форму текстів романіста як цілісну структуру, збагнути романне мислення письменника, традиційність і новаторство його прози. У зв'язку з цим у методологічному плані робота будується на наукових працях українських істориків та теоретиків літератури О. Білецького, Р. Гром?яка, С. Єфремова, М. Жулинського, Л. Новиченка, С. Павличко, А. Погрібного, І. Фізера, І. Франка, Д. Чижевського, О. Чичеріна, українських самчукознавців у діаспорі А. Власенко-Бойцун, Г. Костюка, І. Кошелівця, О. Лятуринської, Є. Маланюка, О. Тарнавського, Ю. Шевельова. У своїх дослідженнях авторка спирається на праці французького структураліста Р. Барта, міфокритиків Н. Фрая і К.Г. Юнга, наратологів Ф.К. Штанцеля і Н. Фрідмана, а також російських вчених М. Бахтіна, П. Бекедіна, В. Виноградова, Г. Гачева, О. Лосєва, Ю. Лотмана, Г. Поспєлова, польських М. Гловінського, Є. Коссака, болгарина Б. Нічева, румуна М. Еліаде та ін.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що:

вперше у системному аспекті розглядається жанрова структура романів «Кулак», «Марія», «Гори говорять!»і роману-епопеї «Волинь»У. Самчука;

крізь призму новітніх теорій, зокрема психоаналізу, міфологічної критики, наратології, вперше прочитується його велика проза, досліджуються особливості естетичної концепції людини і дійсності, хронотопу, структури образу героя та оповідача;

по-новому осмислюється жанрова форма романістики митця в контексті західноукраїнської та західноєвропейської традиції, простежується рух художньо-стилістичних форм і прийомів у творчості письменника 30-40-х років. Це дало змогу здійснити комплексний аналіз його прози даного періоду, розкрити новаторство у створенні великих епічних форм, майстерність внутрішньої організації художнього цілого, що окреслює естетичний феномен У. Самчука в українській літературі XX ст.

Практичне значення. Одержані результати та висновки можуть бути використані у нових літературознавчих студіях у галузі самчукознавства, поетики роману, історії розвитку української прози 30-40-х років XX ст., під час викладання вузівських курсів «Історія української літератури ХХ ст.», «Краєзнавство», у спецсемінарах та спецкурсах, при виконанні студентами курсових і дипломних робіт, а також у середній школі, де текстуально вивчається «Марія».

Апробація роботи. Основні положення дисертації лягли в основу доповідей на щорічних наукових конференціях Тернопільського державного педагогічного університету імені В. Гнатюка (1997, 1998, 1999рр.), на Всеукраїнській науково-теоретичній конференції «Духовна і науково-педагогічна діяльність І.І. Огієнка в контексті українського національного відродження» (Кам?янець-Подільський, 18-19 лютого, 1997р.), на Всеукраїнській науково-практичній конференції «Панас Мирний і літературний процес»(Полтава, 13-15 травня, 1999), на Міжнародній науковій конференції «Внесок української еміграції в розвиток національної та світової культур»(Тернопіль, 10-12 червня, 1999р.). Апробація роботи здійснена теж у формі публікацій ? оприлюднено 8 статей.

Структура і зміст роботи. Структура дисертації визначається її метою і завданням, складається зі вступу, трьох частин, друга з яких має три підрозділи, висновків і списку використаних джерел; викладена на 190 сторінках, з них 176 основного тексту. Бібліографія нараховує 203 позиції.

Основний зміст дисертації

У вступі характеризується стан вивчення досліджуваної проблеми, обґрунтовується її актуальність і наукова новизна, формулюється мета і завдання дослідження, його методологія, аргументується практичне значення одержаних результатів.

У першому розділі «Розвиток жанру роману в Західній Україні 30-40-х рр. ХХ ст. і художньо-естетичні шукання У. Самчука» досліджується процес становлення і розвитку романної форми в західноукраїнській літературі 30-40-х рр. ХХ ст., її структурно-жанрова різноманітність як наслідок розширення спектру індивідуально-стилістичних шукань та формотворчих можливостей письменників. Національна самобутність західноукраїнського роману визначається і характеризується оригінальним сплавом традицій класичного роману і новітніх досягнень західноєвропейської романістики. Митці, розробляючи концепцію романного жанру, використовували та органічно трансформували досвід О. Бальзака, Ч. Діккенса, Ф. Стендаля, В. Теккерея і, насамперед, художні пошуки польських письменників (С. Жеромського, Ю. Крашевського, Е. Ожешко, Г. Сенкевича, В. Реймонта). Значний вплив останніх на творчість західноукраїнських авторів початку та середини ХХ ст. базується на їх спільному прагненні до правдивості у моделюванні життя, простоти і природності стилю, об'єктивного і різнобічного змалювання дійсності, глибокого психологічного аналізу. З'ясування типологічної спорідненості великої прози західноукраїнської і європейської літератури допомагає глибше збагнути новаторство вітчизняних митців у створенні національно-своєрідного романного інваріанту. Размещено на Allbest.ru

Формотворчі шукання І. Вільде, К. Гриневичевої, Г. Журби, Н. Королеви, Б. Лепкого, Ю. Опільського, С. Тудора, О. Турянського, А. Чайковського збагатили жанр роману новими структурними утвореннями, зображально-виражальними засобами, що розширило межі романної моноформи. Поряд з жанрами історичного, соціально-побутового, психологічного роману розвивається філософський, соціально-психологічний, тенденційний роман, роман-епопея. В даний період окреслюються основні жанрово-романні модуси мистецького доробку У. Самчука: від соціально-історичного роману до роману-епопеї. Це зумовило особливе місце письменника як яскравого представника «аналітико-реалістичної стильової течії» (Л. Новиченко) в українській прозі ХХ ст.

Другий розділ «Жанрові інваріанти романів «Кулак», «Марія», «Гори говорять!» У. Самчука» містить аналіз романістики письменника 30-40-х років ХХ ст. Його три підрозділи концептуально пов'язані і присвячені дослідженню внутрішньої структури творів, природи їх художньої організації.

У підрозділі 2.1 «Проблема часу і простору в романі «Кулак», його дихотомічна структура» дисертантка доводить, що, йдучи за традицією західноєвропейського та вітчизняного реалістичного роману, прозаїк створив його оригінальний жанровий різновид, органічно синтезувавши елементи соціально-психологічного, новелістичного та ідеологічного романів. «Кулак» засвідчив архітектонічну майстерність У. Самчука, вміння конструювати художній світ за принципом сюжетно-хронологічної єдності. Письменник вніс у романну форму нову якість: через характери змальовує події, тобто дія у творі рухається через зіткнення характерів, їх зіставлення, через двоїсті опозиції. Така дихотомічна структура дала можливість якнайширше охопити коло зображуваних явищ, якнайповніше відтворити життя Волині початку ХХ ст., розкрити приховані механізми психології персонажів, їх вчинків і взаємостосунків. Так витворилось оригінальне романне утворення, ускладнене «новелістичною концентрацією простору й часу» (І. Денисюк), що забезпечило несподівано широкий простір для узагальнення, соціального та психологічного аналізу.

У романі «Кулак» У. Самчук по-новому розв'язав проблему художнього простору-часу. Прийом дихотомії забезпечив розташування художнього матеріалу в просторі і часі. Такий підхід дозволив романісту внести чимало індивідуального в модель хронотопу. Він створив романну концепцію буття, що включає вічні і часові (тимчасові) аспекти, життєві узагальнення широкого соціального, історичного, психологічного обширу. Глибоко осягнути художню цінність роману «Кулак», збагнути новаторство У. Самчука в українській романістиці його доби сприяє концепція перцептуального і концептуального простору-часу російських літературознавців Р. Зобова і А. Мостепаненка. Виходячи з її основних теоретичних положень, дисертантка виділяє два домінуючі хронотопічні пласти в структурі роману «Кулак» ? концептуальний ? історичний простір-час, де відбуваються події, і перцептуальний ? психологічний простір-час. Аналiзованi пласти існують не ізольовано один вiд одного, не вiдокремлено, а, навпаки, У. Самчук, прагнучи поєднати об'єктивну дiю iз суб'єктивною реакцiєю персонажiв на тi чи iншi ситуацiї та реалiї дiйсностi, вписує особистий час героїв в iсторичний потiк, в iсторiю України і народу. Звiдси ? двi форми сюжетного руху в романi ? зовнiшня i внутрiшня, мiж якими вiдбувається постiйна взаємодiя, що дозволило автору об?ємно вiдтворити характери, дослiдити глибиннi механiзми їх вчинкiв i почуттiв, а також розкрити соцiальнi умови й моральнi підстави життя рiзних верств тогочасного суспiльства.

У дискурсi роману «Кулак» розгортається багаторiвнева художня модель простору-часу, яка складається iз декiлькох основоположних площин. Перший поверх дискурсу становлять хронотопи провiнцiйного мiста i великого свiту. Другий поверх окреслюють хронотопи примiщень: в?язнична комера-кiмнатка Павловського ? нове помешкання Льва. Через просторово-часовий континуум кожного з них У. Самчук розкрив процес становлення характеру головного персонажа, його переродження, моральне змужнiння.

Внаслідок цього структура роману набула гнучкостi, об?ємностi, масштабностi, сплавивши і органiчно синтезувавши ознаки роману-виховання, роману-кар?єри, новелiстичного i соцiально-психологiчного роману.

У підрозділі 2.2 «Екзистенціалізм, філософсько-алегорична візія світу в романі «Марія», його тричленна організація, жанровий синтез агіографії та ознак соціально-побутового роману» дисертантка висловлює думку, що «Марія» У. Самчука є особливим жанровим інваріантом, в якому форма житія накладається на форму соціально-побутового роману, що забезпечило і зумовило переплетення, складну взаємодію прозаїчних і поетичних мотивів. Оригінально трансформоване використання художніх прийомів житія дозволило письменнику створити багатопроблемний роман з чітко визначеною композиційною структурою, що цементує розповідь і характеризує його жанрову цілісність і єдність.

У «Марії» спостерігається спадкоємність ряду агіографічних формул: зображено життя героїні від народження до смерті, що виконує одну з центральних вимог житія, житійні мотиви згруповані навколо образу Марії, що посилює його сприйняття як близького до агіографічного, зосередження на тих фактах біографії, які демонстрували і допомагали глибоко осягнути правдивість і подвижництво героїні, її святість. У результаті «мікрокосмос» конечного існування індивіда У. Самчук підняв на рівень «макрокосмосу» універсального життя. Тому «Марія» є доцентровим (центрогеройним), але панорамним романом, що такою структурою перегукується з романами Т. Драйзера, Дж. Голсуорсі, Ж. Амаду, Г. Манна.

Романна концепція буття в «Марії» була певною мірою новаційною в традиції українського реалістичного роману, будувалась на філософії екзистенціалізму. У. Самчук, як і представники даної філософської системи (М. Гайдеггер, А. Камю, Г. Марсель, Ж.П. Сартр, К. Ясперс та ін.), намагався зрозуміти і дослідити людину як існування ? екзистенцію, на що вказує і жанрове визначення «Марії» ? «хроніка одного життя». Людина для нього ? трагічна істота, її призначення ? страждати і вистояти, з підведеною головою зустріти долю. Митець не абсолютизує ні страждань, ні трагічного, ні смерті. А тому вона живе і діє в реальному, звичайному світі, що посилює враження від твору, оскільки паралелізм буденного, звичайного з «ірреальним» (особливо у третій частині) драматизує розповідь, нагнітає трагічно-емоційні потоки.

У. Самчук поселяє своїх героїв у світ буденності і водночас виводить їх з нього через співвідношення «приватного буття» людини з «основами буття». Трансценденція, вихід за власні межі ? найглибша таємниця екзистенції. Самчуківський абсолют ? християнська любов до іншого. Митець аналізує такий тип світовідчуття і світовідношення, де панує почуття глибоко особистої причетності до світу, який не є абстрактно-універсально-космічним, а трактується як реальний світ рідних і близьких тих, серед яких і заради яких живе героїня.

Неоміфологічна концепція У. Самчука орієнтована на психологію особистості: героїня, проходячи шлях, що має значення парадигми для наступних поколінь, возвеличується насамперед у надособовому плані, оскільки її життя абсолютизує загальнолюдські й християнські цінності. Як екзистенціоналісти, автор поетизує і героїзує людину в смерті, мислячи її відхід як початок безсмертя. Загибель простої людини під дією жорстоких законів антигуманної системи в У. Самчука стає джерелом глибокого потрясіння читача.

Тому смерть самчуківського «мікрокосмосу» постає як «вселенська», космічна катастрофа, як християнський апокаліпсис. Попри глибокий трагізм і драматизм твору, у «Марії» в особливо загостреній формі втілюється концепція вічного повторення та євангельського воскресіння. Образ-поняття «смерті» набуває прихованого сенсу і символічного розгалуження, оскільки є проявом «почуття кризи» народу, який втрачає свою глибинну пам'ять, автентичність. А з другого боку, парадигма «смерті» України в У. Самчука не кінцева, не остаточна: вона набуває структури міфічної ініціації, що, по суті, є початком неодмінного відродження.

Художню багаторівневу організацію роману та його образний цілісний світ визначають концептуальні опозиції небо-земля, світло-темнота, життя-смерть, а також бінарні апріорні «екзистенціали» (М. Гайдеггер) провина і кара, совість і зрада, правда і кривда, любов і ненависть, контрастні компоненти яких під пером майстра слова набувають чітких художніх узагальнень і символічного звучання, що сприяє послідовному окресленню вітаїстичної життєвої концепції У. Самчука з її утвердженням торжества буття у найрізноманітніших проявах, підносячи його роман до рівня найкращих зразків національного епосу.

У підрозділі 2.3 «Проблема національної самоідентифікації героя в романі «Гори говорять!», його типи й архетипи, особливості змалювання життя гуцулів» дисертантка прочитує роман У. Самчука крізь призму архетипних моделей К.Г. Юнга.

«Гори говорять!» є цікавою спробою письменника втілити в романній формі роздуми про філософію історії, подати аналіз переходу національної свідомості з індивідуального усвідомлення в патріотичну самосвідомість. У. Самчук уважно простежує і досліджує еволюцію гуцулів ? складний процес національного становлення і формування особистості (за К.Г. Юнгом, саморегуляції та індивідуалізації). В його основі ? архетип Самості (das Selbst) ? центр особистості, квінтесенція «Я» архетип порядку, оскільки стабілізує, «суматує» особистість.

Жанрова матриця Самчукового роману оперує певними архетипними моделями, більшість з яких долевизначальні. Архетипи є структуротворчим чинником як характеру героїв «Гори говорять!», так і жанрово-композиційної організації роману. Зокрема, в інтерпретації статусу художнього образу позитивного персонажа визначальна роль належить архетипній моделі Героя, а негативного ? архетипу Ворога.

Дихотомічна модель Герой ? Ворог реалізується на кількох рівнях, в основі кожного з яких непримиренний конфлікт: на першому рівні осмислюються опозиції гуцули-мадяри, свій-чужий, національний-ворожий, які аналізуються автором у національно-історичному і загальнолюдському аспектах; другий рівень формують бінарні опозиції Павло Цокан ? Гриць Янчеюк, Дмитро Цокан ? Йонаш, через конфронтацію яких У. Самчук осмислює людські стосунки у розвитку, розкриває характери в дії, тобто вивчає і зображує людину в єдності зовнішнього і внутрішнього буття.

У такий спосіб митець створює складний малюнок внутрішньо суперечливого світу своїх героїв, зітканого із зіставлення-протиставлення різних психологічних сфер людського егокомплексу: оголених і прихованих поривань, почуттів і влади контролюючого розуму. Таким чином формується специфічна поетика психологічного аналізу У. Самчука.

Роман «Гори говорять!» не порушує жанрової матриці соціально-побутового роману. Традиційність роману як жанрової форми ґрунтується не на повторенні чи відтворенні знайденого, а, навпаки, відкрила шлях письменнику для творчих новацій і художніх відкриттів. Завдяки своїй «класичній» основі, яку представляє міф про патріархальне Закарпаття, даний жанровий інваріант зберіг національну самобутність, очевидну неповторність.

Спираючись на традицію вітчизняного соціально-побутового роману, продовжуючи філіації західноєвропейського соціального роману з його конкретно-історичною субстанцією, епічною напругою та ідейною широтою, що знайшло надійну художню опору в усіх вузлах епічної конструкції, У. Самчук змінив парадигму людської особистості, а це визначило появу більш суб?єктивно забарвленого психологізму, різних точок зору на дійсність і людину, кількох площин у їх зображенні, незвичних для автора нараційних акцентів і композиційно-мовленнєвих форм. Виходячи з цього, можна твердити, що роман «Гори говорять!» ? сучасний художній твір із специфічною жанромодифікованою структурою, що засвідчив велику увагу письменника до проблем стилю і техніки письма.

У висновках до другого розділу дисертантка констатує, що роман У. Самчука знайшов шляхи звільнення від сюжетно-фабульної одноплановості класичного роману через переосмислення проблем поетики та естетики жанру: поліфункціональність простору-часу, посилення символіко-метафоричного начала, багатоплощинна сюжетно-композиційна організація тексту, структурування образів персонажів, поглиблення психологічного аналізу, розширення оповідних можливостей твору. Роман західноукраїнського письменника засвідчив тенденцію до органічного синтезу на рівні жанру та образу. Самчуківська поетика жанрово-тематичного і стильового синтезу включає цілий комплекс структурних прийомів і компонентів, аналіз яких допоміг збагнути художньо-естетичну цінність творів автора, усвідомити його новаторство в романістиці тогочасної доби.

У третьому розділі «Жанрові особливості роману-епопеї «Волинь» У. Самчука. Наративна модель. Оповідач. Психологізм» досліджується ґенеза і шляхи розвитку жанру роману-епопеї як особливого синтетичного утворення в світовій, зокрема українській, літературі. Врахувавши концепцію епопеї Г.В.Ф. Гегеля, зіставивши спостереження й узагальнення П. Бекедіна, О. Білецького, Б. Нічева, В. Піскунова, О. Чичеріна та ін. у цьому аспекті, дисертантка констатує, що роман-епопея ? генетично складна жанрова форма, своєрідно організована романна структура, якій властиві міцні внутрішні зв'язки і сюжетно-композиційна цілісність. Всеосяжність романно-епопейної структури, широта в охопленні життєвого матеріалу сприяють постановці проблем загальнонародного значення, детальному висвітленню і філософському осмисленню різних площин людського буття у складну і суперечливу епоху, коли з'ясовуються закони історії і роль особистості у ній.

Роман-епопея У. Самчука ? оригінальний тип художньої структури розповідної прози, що порушує важливі національні проблеми буття народу. Митець знайшов містку монументальну форму, яка органічно синтезувала повсякденне і виняткове, реальне і міфологічне, на сучасному рівні засвоїла і модифікувала епопейне начало гомерівського типу, водночас забезпечивши єдність аналітичного і синтетичного начал. Для її природи характерні епічна широта, монументалізм і панорамність, високий рівень узагальнення матеріалу.

У «Волині» послідовно простежується духовне становлення героя, його болісні хитання, морально-філософські роздуми про шляхи пошуку себе і сенсу життя. Такий тип роману в європейській традиції називають романом виховання («Вільгельм Мейстер» Й.В. Гете, «Титан» Р. Жан Поля, «Девід Коперфілд» та «Торговий дім Домбі й Син» Ч. Діккенса, «Жан Крістоф» Р. Роллана та ін.). Включення особистості в потік історії, змалювання її в соціальних зв'язках сприяє глибокому і всебічному дослідженню людини, моральних конфліктів, еволюції світосприймання, що відбувається в тісних взаємовідношеннях з різними верствами соціального оточення. Размещено на Allbest.ru

Підхід У. Самчука до розкриття характеру героя, формування цілісної індивідуальності має типологічну дотичність до аналогічних проблем у філософії «раціовіталізму» Х. Ортеги-і-Гассета, який трактував функцію конструювання світу як його «організацію».

Дисертантка простежує спорідненість «Волині» У. Самчука з романами Ч. Діккенса і В. Реймонта в плані психологічного аналізу і структурування внутрішнього світу людини. У. Самчук услід за В. Реймонтом використав імпресіоністичну техніку, розширивши поле психологічного аналізу. Традиційна для роману-епопеї техніка психологічного розкриття характеру з її багатим арсеналом найрізноманітніших прийомів набула своєрідної, особливої синтетично-аналітичної форми: це - органічний синтез діалектики почуттів і думок героя з діалектикою духу епохи. У такий спосіб окреслилася багатопланова модель образу, що дозволяє трактувати його як романно-епопейний.

Нарація у романі-епопеї У. Самчука є важливим конструктивним елементом у його структурі. «Волині» властивий сильний автобіографічний елемент, що визначає особливу структуру нарації. Наративний аукторіальний тип у першій частині «Волині» має синтетичний характер і виконує подвійну функцію. Взаємодіють дві позиції, одна з яких передбачає «минуле усвідомлення себе і оточення», інша ? «теперішнє зріле усвідомлення». Наявність двох часових площин у «Волині» передбачає співвідношення двох суб?єктних сфер ? плану «зрілого» наратора в теперішньому і плану його «я» в минулому. Іноді наратор-«ауктор» передає розповідь наратору-«актору», який виступає в ролі персонажа і характеризується вторинністю своєї позиції щодо інших нараційних інстанцій, його залежністю від них.

Мистецтво багаторівневої нарації в романі-епопеї У. Самчука зумовлюється його особливим епічним баченням світу. Взаємопроникнення психологічної деталізації й епічної масштабності досягається єдністю всіх зв?язків, які організують монументальний роман-епопею, монументалізм якого виявляється у багатоплощинності, складній сюжетній архітектурі, глибоких узагальненнях, що несуть філософське і психологічне визначення різних аспектів і явищ дійсності і, що важливо, у створенні монументальних образів.

У загальних висновках підсумовано та узагальнено основні положення дисертації. У. Самчук збагатив жанрову модель роману індивідуальними знахідками і конструктивними принципами багатогранного зображення важливих суспільних явищ і внутрішньої суті життєвих процесів, розширивши духовні горизонти народного героя й розкривши неповторні взаємопереходи і взаємозв'язки соціального і психологічного в тонкій тканині художнього образу. Це свідчить про те, що завдяки об'ємному охопленню різних площин дійсності з основним акцентом на прихованих явищах буття, з внутрішнім фокусом на важливих історичних подіях, суб'єктивно забарвлених сприйняттям центральних персонажів, роман У. Самчука, який є класичним за своєю основою, переростає в національний епічний роман. Він знайшов ті жанротвірні чинники, що стали фундаментальними для моделювання своєрідного національно-історичного, психологічного світу.

Романна конструкція У. Самчука ? синтетичне утворення, монолітна структура, що характеризується органічним сполученням усіх складових елементів. Глибокі світоглядні процеси, невпинний рух активної, всепроникаючої думки автора змикають воєдино сюжетні лінії різного діапазону ? від вузькоособистісних до широкомасштабних, історичних, різноманітні наративні плани, складну систему мотивів, бінарних опозицій, характеристик, роздумів. Драматичні конфлікти і психологічні зрушення, напружені зіткнення поглядів, переконань і настроїв, антагонізм ідей та концепцій лежать в основі жанрово-композиційних новацій письменника. Аналітичне вивчення численних історичних, соціальних, психологічних, моральних зсувів і розладів у його романах супроводжується прагненням до їх узагальнення, до синтезу, що здійснюється на різних рівнях: естетики і поетики жанру, структури художнього образу, наратології, в сфері ідейно-тематичних шукань митця.

Дослідження еволюції жанру роману У. Самчука у зв'язку з його новаторськими здобутками дає підстави твердити, що У. Самчук ? письменник-традиціоналіст, але традиціоналіст «західного взірця», який засвоїв величезний досвід рідного й світового письменства і водночас прокладав нові шляхи в художньому освоєнні дійсності. Дотримуючись у сюжетно-композиційній структурі роману концепції «простоти», тобто творячи класичний реалістичний роман, він наповнив свою романну конструкцію новими якостями, що посилило виражальні можливості жанру, ускладнило його архітектоністичну модель. Художній синтез і аналіз ? структуротворчий принцип романів У. Самчука, який відкрив нові перспективи для індивідуально-стилістичного збагачення і формотворчих новацій. Його соціально-побутовий роман, близький до традиційного (О. Бальзак, Ч. Діккенс, Панас Мирний, В. Теккерей, І. Франко та ін.), відрізняється від нього широким суспільним діапазоном, коли багатопланова картина української дійсності розгортається в різних етико-соціальних розрізах і площинах, відрізначається глибиною проникнення в психіку людини, в її духовне життя у всій складності та взаємозв'язках, характеризується вдосконаленням ідейно-художніх принципів нарації, посиленою увагою до образу часо-простору, що набув концептуального виміру.

Жанрово-структурні здобутки і формотворчі новації митця дозволили йому збільшити ємкість роману, глибше охопити та осмислити діалектику історичного процесу, різнобічно дослідити людський характер у сукупності взаємозв'язків, у його розвитку та еволюції. Багатогранний художній хист У. Самчука виявився у вмінні, не порушуючи традиційної романної структури, створити нову конструкцію роману, оригінальний жанровий інваріант, гнучка об'ємна форма якого концентрує в собі історичний, соціальний, ідеологічний, психологічний, моральний зміст епохи, його філософське узагальнення й аналіз. В органічній єдності класичних традицій і новаторських принципів у художньому методі У. Самчука ? його оригінальність і творча індивідуальність. Це зумовило жанрову самобутність великої прози західноукраїнського письменника, визначило його вклад у традицію реалістичного роману XX ст.

Основні положення дисертації викладені у публікаціях

Художньо-історична візія світу Уласа Самчука в романі-епопеї «Волинь»// Духовна і науково-педагогічна діяльність І.І. Огієнка (1882-1972) в контексті українського національного відродження. Кам?янець-Подільський.-Київ, 1997. С. 267-272.

Жанрова специфіка роману У. Самчука «Кулак» // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету. Серія: Літературознавство. Тернопіль, 1997. Вип. 1. С. 12-18.

Соціально-психологічна проблематика роману Уласа Самчука «Кулак» // Освітянин. 1997. №4-5. С. 45-46.

Функції хронотопу в романі-епопеї «Волинь» У. Самчука // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету. Серія: Літературознавство. Тернопіль, 1998. Вип. 2. С. 12-16.

Екзистенціалізм як домінанта жанрової структури роману «Марія» Уласа Самчука // Освітянин. 1998. №5. С. 38-39.

Проблема національного характеру в романі «Гори говорять!» У. Самчука // Українська мова і література: історія, сучасний стан, перспективи розвитку. Тернопіль, 1999. С. 304-309.

Проблема національної самоідентифікації героя в романі «Гори говорять!» У. Самчука, його типи й архетипи // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету. Серія: Літературознавство. Тернопіль, 1999. Вип. 4. С. 69-78.

Романи-епопеї У. Самчука в оцінці української діаспорної критики // Українська наука: минуле, сучасне, майбутнє. Тернопіль, 1999. С. 174-177.

Анотації

Бородіца С.В. Жанрова структура романів У. Самчука в контексті західноукраїнської романної прози 30-40-х рр. ХХ ст. Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.01 ? українська література. ? Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України, Київ, 2000.

Дисертацію присвячено дослідженню жанрової структури прози У. Самчука 30-40-х рр. ХХ ст. В контексті західноукраїнської романістики його доби проаналізовано художні шукання митця в цьому жанрі, з'ясовано новаторство письменника у творенні наративної моделі, хронотопу, структури образу персонажа, розкрито майстерність психологічного аналізу романіста. Особливу увагу зосереджено на осмисленні ґенези та розвитку жанру роману-епопеї як особливого синтетичного утворення із складною внутрішньою організацією у творчому доробку прозаїка. Це й дає право вважати У. Самчука творцем національного епосу ХХ ст.

Ключові слова: структура, жанр, нарація, хронотоп, поетика, синтез, дихотомія.

Бородица С.В. Жанровая структура романов Уласа Самчука в контексте западноукраинской романной прозы 30-40-х годов ХХ века. Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.01 ? украинская литература. ? Институт литературы им. Т.Г. Шевченко НАН Украины, Киев, 2000.

Диссертация посвящена исследованию структуры прозы У. Самчука 30-40-х годов ХХ века. Анализ новаторства и традиционности романных форм писателя дал возможность выполнить и решить конкретные задачи: проследить процесс становления и развития жанра романа в западноукраинской литературе 30-40-х годов и рассмотреть художественные искания У. Самчука в её контексте; проанализировать жанровую специфику романных инвариантов писателя 30-40-х годов ХХ века; раскрыть дихотомическую структуру романа «Кулак», его художественное пространство и время как важные жанровые факторы авторской концепции действительности; выяснить и очертить философско-аллегорическое видение мира У. Самчука в романе «Мария» в контексте экзистенциального мышления художника, в свете традиционных экзистенциальных концепций (С. Кьеркегор, Ж.П. Сартр, М. Хайдеггер); осмыслить проблемы национальной самоидентификации героя в романе «Гори говорять!», выяснить особенности изображения мастером жизни гуцулов через интерпретации архетипных моделей К.Г. Юнга; проанализировать жанровую структуру романа-эпопеи «Волынь» У. Самчука, новаторство писателя в создании нарративной модели и выборе соответствующей повествовательной инстанции-нарратора, искусство его психологического анализа.

В контексте западноукраинской романистики его времени изучены художественные искания мастера в данном жанре, показано новаторство писателя в создании нарративной модели, хронотопа, структуры образа персонажа, раскрыто мастерство психологического анализа У. Самчука. Особое внимание сосредоточено на осмыслении генезиса и развития жанра романа-эпопеи как синтетического образования со сложной внутренней организацией в творческом наследии прозаика. Это дает основания называть У. Самчука создателем национального эпического романа ХХ века.

Основные результаты диссертационного исследования могут быть использованы в курсах «История украинской литературы ХХ века», «Краеведение», а также могут быть положены в основу спецкурсов и спецсеминаров, содействовать углублению методологической подготовки студентов-филологов и учителей украинской литературы, поскольку в школе текстуально изучается роман «Мария».

Ключевые слова: структура, жанр, наррация, хронотоп, поэтика, синтез, дихотомия.

Boroditsa S.V. Genre structure of Ulas Samchuk?s novels in the context of Western Ukrainian novel prose in the 30-40-s of the XX century. Manuscript.

Thisis for a candidate degree of philological sciences by speciality 10.01.01. ? Ukrainian literature. ? The Shevchenco institute of Literature of Ukranian NAS, Kyiv, 2000.

The dissertation is devoted to the inverstigation of the genre structure of U.Samchuk?s prose 30-40?s XX cent. In the context of the Western Ukrainian novel of his epoch the artistic searches of the writer in this genre are analysed; innovations in the creation of the narrative model, chronotop, image structure are elucidated; mastery skills of Samchuk psychological analysis are revealed. The main attention is concentrated on comprehension of genesis and development of epopee-novel genre as the special synthetic organization of complicated inner structure in creativity of the novelist. It is the reason to consider U.Samchuk as the founder of the national epopee-novel of the XX century.

Key words: structure, genre, narration, chronotop, poetics, synthesis, dichotomy.

Размещено на Allbest.ru