Дослідження модифікації особливостей роману виховання на прикладі роману Доріс Лессінг "П’ята дитина"

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Проблема розвитку жанрів і жанрових різновидів - одна з найважливіших проблем теорії та історії літератури. Особливу увагу привертає жанр роману. Його природна здатність до змін і утворення різноманітних модифікацій обумовлює постійний інтерес науковців до питання типологізації романних різновидів. Жанрова типологія роману неодноразово розглядалася стосовно окремих літератур такими вченими як Ф.Шеллінгом, М.Бахтіним, В.Дніпровим, Д.Затонським.

Такий жанровий різновид роману як роман виховання, виник у Німеччині в XVIII століття. Роман виховання -- жанровий різновид роману, присвячений проблемі формування особистості. Його дослідженням у XX столітті займалися такі вчені як Р. Паскаль, Л. Кен, Н. Фрідман, Дж. Баклі, М. Хірш, Ю. Якобс, У.Томет, Б. Квеллс.

У ХХ ст. роман виховання зазнає змін, особливо в англійській літературі. Зміна наративу роману виховання, його ціннісно-смислової домінанти і специфіки інституційного впливу в ситуації проблематизації соціокультурних норм і цінностей, руйнування традиційних життєвих стратегій. Цю модифікацію було розглянуто на прикладі роману виховання Доріс Лессінг «П'ята дитина». Виходячи з цього актуальність даного досліджена полягає у необхідністю проаналізувати роман та визначити, яких наративних, ціннісно-смислових та соціальних змін зазнає досліджуваний текст. Об'єктом дослідження є роман Доріс Лессінг «П'ята дитина», а предметом трансформація роману виховання, його сюжетна структура та особливості наративу.

Мета курсової роботи дослідити модифікацію особливостей роману виховання, на прикладі роману Доріс Лессінг «П'ята дитина».

Для досягнення цієї мети необхідно вирішити такі завдання:

1) проаналізувати роман виховання в епоху Просвітництва, виявити особливості його написання;

2) дослідити модифікацію роману виховання в XX столітті;

3) проаналізувати сюжетну структуру роману «П'ята дитина»;

4) дослідити специфіку змін наративу роману виховання на прикладі роману «П'ята дитина».

Теоретичною основою курсової роботи є праці А. Сандрієвої, М.Бахтіна, А.Елістратової.

Практичне значення дослідження полягає в можливості зрозуміти специфіку модифікації роману виховання в XX столітті, на прикладі роману Доріс Лессінг «П'ята дитина».

Структура роботи зумовлена логікою дослідження і складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел.

У першому розділі подано характерні особливості становлення роману в епоху Просвітництва. Розглянуто трансформацію роману виховання в англійські літературі XX століття. Другий розділ присвячено роману Доріс Лессінг «П'ята дитина», де було досліджено специфіку модифікації особливостей роману виховання. У висновках викладено основні результати дослідження.

РОЗДІЛ 1. СВОЄРІДНІСТЬ ЖАНРУ РОМАНУ ВИХОВАННЯ

1.1 Становлення роману виховання в епоху Просвітництва

Епоха Просвітництва (1689 - 1795) - центральне явище культурного та ідеологічного життя XVIII століття. Вона включає в себе політичні, суспільні ідеї прогресу, волі, справедливого й мудрого соціального устрою, розвитку наукового знання, релігійної поміркованості. Основні ідеї Просвітництва мали загальнолюдський характер. Одним із найважливіших завдань просвітників була широка популяризація власних ідей. Недаремно найважливішим актом їх інтелектуальної та громадянської діяльності був випуск у 1750-х рр. «Енциклопедії», яка переглянула колишню систему людських знань, відкинула переконання, засновані на забобонах.

Просвітники, перш за все, були переконані в тому, що, раціонально змінюючи, вдосконалюючи суспільні форми життя, можна змінити на краще кожну людину. З іншого боку, людина, яка має розум, здатна до морального вдосконалення, а освіта та виховання кожної людини покращить суспільство в цілому.

Знаменитий німецький філософ XVIII століття І. Кант, який першим підводив підсумки цієї епохи, у 1784 р. присвятив Просвітництву спеціальну статтю «Що таке Просвітництво?» і назвав його «виходом людини зі стану неповноліття ». [цит.за7; 25]

Так, у Просвітництві виходить на перший план ідея виховання людини. Віра у великі можливості виховання укріплювалася авторитетом англійського мислителя Дж. Локка. Філософ стверджував, що людина народжується «чистим аркушем», на якому можуть бути накреслені будь-які моральні, соціальні «відомості», важливо лише керуватися при цьому розумом. [цит. за 8; 100].

«Вік розуму» -- такою є поширена назва XVIII ст. У літературі цієї епохи найпоширенішим жанром став роман.

Роман (фр. Roman - романський) - епічний жанровий різновид, місткий за обсягом, складний за будовою прозовий епічний твір, у якому широко охоплені життєві події, глибоко розкривається історія формування характерів багатьох персонажів [2; 604]. Якщо в ранніх романах сюжет, як правило, відповідає хронологічному й логічному розгортанню подій, то в романах пізніших століть він порушений причинно-часовою послідовністю, бо автор зміщує хронологічний і логічний перебіг подій. Сюжетні зміни призводять до виникнення жанрових різновидів роману: рицарського, авантюрного, модерністського, просвітницького роману виховання.

Ми проаналізуємо один із найдавніших романних із різновидів - роман виховання.

Роман виховання традиційно розглядався в літературознавстві в рамках категорії жанру, тобто як один із видів художньої цілісності, що володіє своїми конститутивними ознаками: типом героя, певною структурою, стійкими сюжетними мотивами. Його активне вивчення почалося після того, як в 1774 р. німецьким критиком і теоретиком літератури Ф. Бланкенбургом було зафіксовано появу нового жанрового різновиду та запропонований термін для його позначення. У XIX в. характеристика роману виховання зустрічається у К. Моргенштерна і В. Дільтея.

У зарубіжному літературознавстві XX століття до проблеми роману виховання зверталися Р. Паскаль, Л. Кен, Н. Фрідман, Дж. Баклі, М. Хірш, Ю. Якобс, У.Томет, Б. Квеллс та інші.

У вітчизняному літературознавстві XX століття розробкою теорії роману виховання займалися А. В. Діалектова, І. А. Влодавська, В. Н. Пашігорев, С. В. Гайжюнас, Л.В.Чернець.

Роман виховання (нім. Bildungsroman) - широкий жанровий різновид роману, в ідейно-тематичний центр якого покладено процес формування особистості, образ людини в процесі становлення” (М.Бахтін) [цит. за 3 ; 492]. З огляду на широту та багатогранність поставленої проблеми роман виховання складно чітко відмежувати від інших романних форм. Він містить у собі елементи шахрайського, пригодницького, соціально-психологічного романів, досить близький до роману сімейної хроніки. По суті, ідея виховання є одним із провідних і формотворчих моментів нового європейського роману взагалі.

М. Бахтін у роботі «Роман виховання та його значення в історії реалізму» [3; 253] сформулював головну відмінність цього романного різновиду від інших: категорія мінливого героя. До жанрових ознак роману виховання також належать: виховання авторської позиції, реалізація героєм в процесі формування «заданої» програми; зображення процесу виховання в русі героя від дитинства до зрілості; дидактичність фіналу, обумовленість підсумків формування героя протягом усього його життям ; функція другорядних персонажів як «вихователів» по відношенню до головного героя; показ становлення людини в тісній взаємодії із середовищем.

Хронотоп роману виховання типологічно стійкий і підкорюється організуючій ідеї навчання в житті, реалізувати яку можливо тільки в координатах часу і просторової протяжності. Теоретичні основи роману виховання були глибоко досліджені М. Бахтіним, який визначив його специфічні особливості та відмінності від інших романних форм. Автор виділяє п'ять таких хронотопів: рідний дім, провінційне місто, метрополіс, острів, дорога, і показує їх смислову та ієрархічну трансформацію протягом соціокультурного функціонування роману виховання. Хронотоп рідного дому пов'язаний як з першими кроками героя, так і з першими кроками його становлення.

Хронотоп метрополісу набуває особливого значення, оскільки, починаючи з XIX століття, він став епіцентром змін, які принесла з собою сучасність, стали переміщатися в місто. Властивості метрополіса як місця - пунктуальність, точність, механістична, об'єктивність - повинні були знищити все позасистемне та ірраціональне в суб'єкті, перебудовуючи його внутрішнє життя за зразком зовнішнього функціонування, забезпечуючи його включеність в гігантський соціальний механізм.

Головні якості хронотопу острова - локалізованість, замкнутість, відгородженість від решти світу кінцівку проведеного на острові часу - роблять його ідеальним місцем для здійснення різних експериментів, у тому числі експериментів над суб'єктом в романі виховання. Саме «виховання» героя в романі починається в хронотопі дороги, яка є сполучною ланкою між іншими хронотопами. Припинення переміщення в просторі, повернення героя в рідні краї, перехід в стан нерухомості знаменує закінчення оповідання - і завершення виховання.

Сюжет роману виховання будується не на відступі від нормального і типового ходу життя, а саме на основних та неминучих, як правило, моментах усього життєвого шляху: народження, дитинство, роки навчання, шлюб, влаштування життєвої долі, праця та справи, смерть. Саме ці етапи в розвитку особистості найчастіше розглядаються в романі виховання, переважно він завершується моментом становлення героя в суспільстві та знаходженням внутрішньої гармонії, що майже збігається з періодом зрілості. Отже, суттєвою характеристикою роману виховання є біографічний час, який на відміну від казкового та авантюрного, цілком адекватний реальному, але не завжди зіставлений з історичними віхами, водорозділами в ньому служать покоління. Важливою особливістю роману виховання є трактування людського характеру. У романі виховання характер героя набуває сюжетного значення. У зв'язку з цим М. Бахтін виділяє такі підтипи роману виховання [цит. за 3; 493-494]:

1) циклічний - шлях людини від дитинства через юність і зрілість до старості з розкриттям усіх суттєвих внутрішніх змін в характері та поглядах людини, які відбуваються в ній зі зміною її віку ;

2) певний типовий шлях становлення людини від юнацького ідеалізму та мрійливості до зрілої тверезості та практицизму. Цей шлях може ускладнюватися різними ступенями скепсису та резін'яції (повна покірність долі, відмова від життєвої активності, покірливе смиренність, підпорядкування) [9];

3) біографічний (автобіографічний) тип. Циклічність тут не наявна, становлення здійснюється в біографічному часі, воно проходить через неповторні індивідуальні етапи і є наслідком сукупності життєвих умов та подій, що змінюються, діяльності та роботи;

4) дидактико-педагогічний роман, в основі якого лежить педагогічна ідея, що розвивається протягом усього сюжету або входить в нього як вставний елемент;

5) історичний роман. Становлення людини в ньому розглядається в нерозривному зв'язку з історичним становленням, як таке, що відбувається в реальному історичному часі з його необхідністю, повнотою та глибокою хронотопічностю. У перших чотирьох типах становлення людини відбувалося на нерухомому фоні світу, готовому і в основному цілком міцного. Периферійні зміни не зачіпали його основних засад. Людина росла, розвивалася, змінювалася в межах однієї епохи.

Жанрова природа роману виховання визначила досить стійку сюжетну схему з трьома складовими частинами:

1) дитинство (іноді - родовід героя) та отроцтво;

2) роки навчання і роки мандрів;

3) самовизначення героя.

Відповідними є елементи сюжетної структури роману виховання: хибні погляди та помилки при виборі друзів, обрання професії, життєвих орієнтирів, розчарування в коханні, у сталих традиційних цінностях, інтелектуальні та моральні крайнощі, в яких герой випробовується на міцність.

М. Бахтін спирався на образ людини в романі: ,,освоєння реального історичного часу й історичної людини в ньому” [4; 212]. У своїй класифікації дослідник виходив із діахронічного принципу, що дало йому можливість виявити певні структурно-типологічні компоненти, внутрішньо жанрові різновиди. Проте ця схема не завжди спрацьовує, оскільки не враховує ,,горизонтального'' (,,стадіального'') погляду на розвиток жанру, тобто конкретно-історичного змісту твору і його функціонування в своїй епосі. Тип героя за соціальними і психологічними параметрами, не завжди береться до уваги характер конфлікту, його мотивування, підсумок виховання. Вельми важливим в романі виховання є мотив ініціації, не випадково М. Бахтін запроваджує ще одне визначення - ,,роман випробувань” [3; 494].

1.2 Трансформація роману виховання в англійській літературі ХХ ст

Специфіка усвідомлення кризи західної культури на межі століть полягає у виявленні її «самогубних» тенденцій, в її повороті проти самої себе, проти своїх власних передумов. Колишні життєві моделі, культурні норми і практики більше не сприймаються суб'єктом як зразкові. Його культурний світ перестає бути самозрозуміло, втрачає чіткість кордонів і цілісність внутрішньої структури. Ті пласти і рівні буття, які колись зовсім виключалися зі сфери досвіду або ж відтіснялись на його периферію, виявляються у всій своїй якісній новизні.

Сплески виносяться на поверхню скепсису, сумніву, недовіра до сил розуму. У культурі формується нова раціональність - міфу, релігії, мистецтва, філософії. Кризовий усвідомлення модерністського суб'єкта відчуває тугу по цілісності, шукає розуміння світу, що охоплює його тотальним, вичерпуючим чином, дозволяючи черпати з нових духовних джерел і оновити творчі сили, тенденції реміфологізації, простежуються на різних рівнях і в різних формах. Це і романтична критика сучасного суспільства, заснована на ідеалізації минулого і початковій повноті людського буття. Релігійно забарвлена критика спирається на паралелі між атеїзмом духовного світу і знеособлюванням людини. Концепція людини, вимальовувала реальну деградацію («смерть людини») або апелювання до «чужих богів» (східні релігії, пантеїзм) як засобу духовного відродження.

У літературі модернізму, в тому числі романі виховання, затребується стратегія реміфологізації у формі повернення до першоджерел (Ю. Хабермас), нової космогонії через занурення в хаос (Г. Гессе), яка дозволяє виявити глибинні підстави культури, смисли і цінності, які не піддаються дискредитації, створити новий загальнокультурний синтез і нову ідентичність суб'єкта.

У ХХ ст. роман виховання зазнає змін, особливо в англійській літературі. Зміна наративу роману виховання, його ціннісно-смислової домінанти і специфіки інституційного впливу в ситуації проблематизації соціокультурних норм і цінностей, руйнування традиційних життєвих стратегій. Для модернізму найбільшою мірою характерні стан мінливості (Ш. Бодлер), дереалізації реальності (Ж.-Ф. Ліотар), розірваності досвіду (Ю. Хабермас), кризи культурної ідентичності. Нещасна свідомість модерністського суб'єкта відчуває неминучий розлад і екзистенціальні страждання, намагаючись осягнути безнадійно зміненого світу.

Роман виховання виступає в західноєвропейській культурі сучасності в інституціональній якості, тобто як механізм регуляції соціуму, який репрезентує соціальні норми і практики епохи і сприяє формуванню соціокультурної ідентичності своїх читачів. [10; 11]. Категорія соціальної інституції є однією з основних як в рамках соціальних наук, так і в міждисциплінарних дослідженнях. У західній соціології до цього поняття зверталися Г. Спенсер, Е. Дюркгейм. Центральним воно стало у Т. Парсонса, а детальну розробку отримало в рамках інституційного підходу (Т. Веблен), в якому розглядалася проблема ролі соціальних інституцій у розвитку суспільства; пізніше категорію було переосмислено в працях неоінстітуціоналістов У. Гамільтона, Дж. Гелбрейта, Р. Мюрдаля, А. Граучо, Д. Норта, що запропонували цілісну інституціонально-орієнтовану теорію індустріального суспільства. У вітчизняній традиції в рамках системного підходу до проблеми соціальних інституцій зверталися А. М. Яковлєв, М. С. Комаров, С. С. Фролов, І. І. Лейман, А. І. Кравченко, Л. Н. Коган, Ю. Р. Вишневський, В. Є. Кемеров, Ю. П. Андрєєв, Г. Є. Зборовський, А. А. Радугин, Б. С. Єрасов, С. С. Новікова.

Як соціальна інституція роман виховання виконує функції трансляції культурних цінностей, культурної комунікації, інтеграції читачів у спільність поколінь, соціокультурного контролю та соціалізації суб'єкта. У контексті сучасності роман виховання здійснює функцію медіації між соціокультурними вимогами та індивідуальними потребами, сприяючи нормалізації сучасного суб'єкта. Романи виховання традиційно входили в коло читання молодого покоління, їх формуючий вплив на читача відображено у відгуках сучасників, критичній думці, художніх текстах більш пізніх епох. Носіями інституційних ролей виступають автор, герой і читачі роману.

Специфіка роману виховання як соціальної інституції полягає в тому, що він не має матеріальних або юридично закріплених засобів впливу на читача, а опосередковує його суб'єктність, впливає на формування соціокультурної ідентичності за рахунок роботи внутрішніх механізмів смислоутворення. Інституціональний вплив на читачів роман виховання здійснює в результаті:

1) репрезентації соціальних норм, ролей, утримання культурних практик своєї епохи, ситуаційних сценаріїв поведінки, що збігаються з життєвим досвідом читачів, тобто формування уявного співтовариства носіїв цих норм і практик;

2) особливостей функціонування - романи виховання традиційно входять в коло читання молодого покоління;

3) специфіки свого наративу.

Розглянемо більш детально наратив роману виховання. Для того щоб роман виховання виконував функції соціалізації читача-сучасника, в його наративі з'являються хронотоп простору (М. Бахтін), наповнений історичним і культурним часом з характерними сценаріями поведінки суб'єктів.

Наратив роману виховання визначає лінійно-циклічний хронотоп, в якому послідовність вчинків і подій героя поєднується з поєднується закономірністю переходу з одного стану в інший. Процес соціалізації героя представлений у формі циклічних часових відрізків,змінюють один одного в лінійному порядку, які найкраще назвати освітніми ступенями, оскільки можна простежити, який досвід придбав герой в той чи інший момент життя і як цей досвід позначився в загальному на результаті його виховання.

На зміну середньому герою просвітницького роману приходить винятковий герой, художник, покликання якого - знайти вихід з особистісної кризи, як вихід з кризи всієї культури. Його включення, інкорпорація відбувається в суспільство присвячених, зберігачів справжніх культурних цінностей і смислів. Дія в романі переноситься із зовнішнього плану у внутрішній, процеси душевного життя героя об'єктивуються, а другорядні персонажі роману є архетипами колективного несвідомого, формування героя являє собою не одноразовий акт ініціації, а відбувається протягом всього життя у процесі індивідуації. Крім того, наратив роману виховання відрізняє специфічну організацію авторської художньої свідомості. Для нього характерні автобіографічність розповіді, в якій відбувається репрезентація життєвого досвіду художника як представника своєї епохи, за допомогою чого мистецтво, в тому числі роман виховання, виступає формою самосвідомості культури. Читач також може виділити «виховну» авторську позицію, передбачити дидактичний фінал та існування в романі особливої «зони рефлексії»: через організацію системи оповідачів і розповідачів автор робить важливі для формування героя висновки, які не довіряються свідомості читача - в результаті відбувається його «виховання». Також наратив роману виховання включає різні міфологеми, стійкі літературні та фольклорні мотиви.

В епоху модернізму, яку сучасник сприймає як глобальну кризу культури, сценарії смислотворення і соціалізації змінюються. Даний період, який сприймався не тільки художниками-модерністами, але і всіма верствами суспільства як глобальна криза культури, породжує нові стратегії осмислення світу і відповідно нові сценарії соціалізації всередині вже існуючих інституцій. У модерністському романі виховання на зміну просвітницької попередньо встановленій соціалізації приходить спроба індивідуального самоусвідомлення, перевірка на міцність традиційних цінностей, рефлексія принесених ззовні соціокультурних змістів.

Змінюється авторська позиція - в модерністському романі автор здійснює виховання за допомогою героя-оповідача через герменевтичну стратегію тлумачення себе, свого життєвого шляху, актуальних проблем своєї культури. Відповідно і читачі шукають у романі відповіді на власні питання, породжені культурною кризою. Тим самим роман виконує компенсаторну, гармонізуючу функцію.

Роман виховання відноситься до нормативно-орієнтованих інституцій культури функціонуючи в західноєвропейській культурі в якості комунікаційної нормативно-орієнтованої культурної інституції, яка опосередковує суб'єктність, формує ідентичність своїх читачів, здійснюючи функції трансляції культурних цінностей і смислів, комунікації між автором і читачем, соціального і культурного контролю, інтеграції читачів в соціокультурне середовище. Головною для роману виховання є функція соціалізації читачів.

У культурі модернізму, в ситуації кризи колишніх форм раціональності і проблематизації традиційних смислів, норм, життєвих стратегій роман виховання переживає трансформацію. Усередині нього виховання більше не здійснюється як нормативно-зразкове, на зміну соціалізації приходить стратегія індивідуації - самопояснення героєм, а через нього читачем свого життєвого шляху, індивідуальної та соціокультурної ідентичності.

У контексті епохи Просвітництва формування суб'єктності героя і читачів здійснювалося за нормативним зразком, яким є просвітницький ідеал особистості й раціоналізоване виховання та завершувалося включенням героя у соціум у новій, сформованій якості.

РОЗДІЛ 2. ЖАНРОВА МОДИФІКАЦІЯ У РОМАНІ Д.ЛЕССІНГ "П'ЯТА ДИТИНА"

2.1 "Дитина Розмарі" у "готичному" романі Д. Лессінг

У центрі роману «П'ята дитина» Доріс Лессінг історія Гарріет Ловатт. Одружившись із чоловіком, Девідом Ловаттом, вона знаходить своє щастя. Гарріет і Девід не схожі на своїх однолітків і не підтримують ідей «сексуальної революції» шістдесятих. Вони об'єднуються заради втілення спільної мрії: щасливий шлюб, старовинний будинок, велика родина, та багато-багато дітей. Ні матеріальні труднощі, ні докори близьких не здатні їх зупинити.

Здавалося б, все чудово, люблячий чоловік, затишний будинок, наповнений гомоном чудових дітей, все йде за планом. Проте, з часом, головна героїня перетворюється з індивідуальності в сімейну даму. Згодом , взагалі, стає заручницею і навіть жертвою сімейного стану. Очікування та народження п'ятої дитини стає для Гарріет справжніми випробуванням на міцність та витримку. Жінка залишається один на один зі своїми почуттями, бажаннями. Ніхто не хоче просто її підтримати. Говорячи словами героїні, вона ніби втрачає деяку частину себе, жирового шару, але тільки метафізичної властивості. Втрачає за образами і життями чоловіка, дітей, батьків, сестер. Вона слабка, безпомічна. Не всі такі. Її ж сестра Сара, маючи неповноцінну дитину, невірного чоловіка, залишається сильною та живою.

Вкотре Доріс Лессінг осмислює долю жінки, вона бачить її саме такою.

Роман « П'ята дитини» можна прочитати і інтерпретувати по-різному:

1) Як історію про втрачені ілюзії. Коли Гарріет з народженням Бена падає у відчай, усвідомлюючи, що її родина ніколи не буде щасливою. У цьому сенсі у роман Д.Лессінг багато спільного з "Дорогою змін" Річарда Єйтса [ 12], хоча мова там йде зовсім про інших людей із зовсім іншими долями.

2) Як соціальну алегорію. Книга створювалася в складний для Англії час, коли на суспільну сцену вийшло нове покоління, яке виросло як би само собою, без участі дорослих. Поняття "важкий підліток" та "підліткова банда" з абстрактної екзотики перетворилися на частину повсякденного життя, якої залишаються й донині. Кінцівка роману говорить на користь цієї версії.

3) Як містичний трилер. Д.Лессінг поєднує під однією обкладинкою мотиви "Омена" (Девід Зельцер), "Дитину Розмарі" (Айра Левін) та англійських народних казок про дітей, викрадених гоблінами. Хоча в тексті не дається ніяких доказів, що прямо вказують на надприродне походження істоти по імені Бен (про це свідчать лише відчуття головної героїні і оточуючих людей), повірити в це дуже просто. Від деяких сторінок віє прямо-таки лавкрафтовським [ 11], тягучим жахом.

« Дитина Розмарі» Айри Левін є так званим прототипом роману Доріс Лессінг «П'ята Дитина». Сюжет роману « Дитина Розмарі», на перший погляд досить простий та локанічний. Розмарі Вудхаус не могла поскаржитися на долю: гарний, талановитий і, головне, люблячий чоловік, друзі, нова квартира . Все складається чудово, якби не одне «але»: пристрасна мрія про дитину. Всього дві події затьмарюють життя Розмарі - небажання батьків знатися з нею і її чоловіком. Гаррі Вудхаус протестант, а батьки - дуже суворі католики та безробіття гаряче улюбленого чоловіка, як внаслідок , небажання останнього мати діточок. І дочекавшись цієї миті, вагітності Розмарі, на перешкоді стають дивні, ексцентричні сусіди. Милі, привітні, літні люди виявляються сатаністами, що мріють про воцаріння Антихриста. Саме в Розмарі вони вбачають ту, яка гідна стати його матір'ю. Занадто пізно жінка дізналася, що стала обраницею Князя Темряви і що довгоочікуване дитя відзначено Знаком Звіра.

Отже, перед нами постають історії двох родин, з одного боку , нещасна Гарріет з її п'ятою дитиною, з іншого, щаслива, вагітна Розмарі, з чудовим чоловіком та напрочуд турботливими сусідами. Питання постає у наступному, що може поєднує цих двох, на перший погляд, дуже різних жінок.

Аналізуючи романи, знаходимо велике кількість спільних рис роману виховання, які є домінантами в них. Романи написані приблизно в один і той же час, шістдесяті. Події відбуваються в Лондоні. Обидві сімейні пари закохані та мріють про величезне , старе помешкання, де вони могли б жити окремо від усіх.

«П'ята дитина» - роман про «чужого в традиційній багатодітній сім'ї, такий, де у величезному будинку всі родичі збираються на Різдво і проводять разом довгі зимові канікули. Бен - п'ята за рахунком дитина - народжується дуже дивним. Батьки, та й всі навколишні, з перших хвилин його життя намагаються підібрати для нього відповідне визначення: чи то єті [12], чи то гоблін[ 13]. Інакше кажучи, його вважають нелюдиною тільки через його зовнішності. Підростаючи, Бен насилу виявляє людські властивості - якщо прийняти, що людина дорівнює людяності, товариськості і доброзичливості. Він сильний, злобний і майже не піддається вихованню.

Маленький хлопчик стає втіленням всього грубого, жорстокого, дурного, примітивного. І приходить він у той будинок, де родина - головна цінність, а діти - головна віддушина і причина розчулення численних родичів. Здавалося б, це чергове втілення сучасних соціальних страхів? Але тут потрібно копати глибше, оскільки це роман ідей, інтерпретації в даному випадку набагато ніж власне читання. Девід і Гаррієт - втілення закостенілого, консервативного суспільства, яке не бажає змінюється щоб не сталося. Не дивно, що болото, над яким кружляють отруєні міазмами [14] пари, породжує чудовиськ. 1980-ті роки - час застою і торжества консюмеризму[15] - час дорослішання Бена. Бен і його друзі - нові люди і новий час, час безмежного споживання (набіги кампанії на холодильник, а потім і зовсім крадені продукти в неміряні кількість), пристрасті до насильства і жорстокості (передачі і фільми, які дивляться хлопці, їх злочини), невігластва і почуття власної переваги. Все це характерні риси масової культури. І чим довше «старий» світ закривав очі на те, що твориться і змінюється довкола нього, тим його син здається йому більш незрозумілим і більш страшним. Девід каже про те, що ця дитина точно не його. В той же час, Бен все ж таки здатен на якісь почуття, і це стає зрозумілим після того, як його здають у притулок. Забираючи його звідти, Гаррієт подумки усвідомила, що він все ж таки нормальний, проте з певними відхиленнями, не такий, як вимагає соціум. Сім'я поступово занепадає. "Місце де розбиваються мрії" - це будинок Гаррієт і Девіда. Діти роз'їжджаються, біжать в школи-пансіони, подалі від будинку, подалі від Бена. Найбільш вражаючим в даній ситуації знаходимо те, що спостерігаючі лікарі Брет і Джуллі не знайшли в Бенові жодних відхилень. Виникає питання: чи дійсно Бен такий дивний? Адже він у змозі перебувати серед людей, серед його улюбленої компанії, знаходити спільну мову з Джоном, Дереком, Елвісом, яких він здатний любити, або принаймні поважати і слухати. Бен не знаходить розуміння в колі своєї родини - людей середнього класу та вищої освіти, але зате відмінно ладнає із хлопцями, кожен з яких ледь осилив шкільну програму - ось метафора конфлікту, породженого класової системою Британії.

Хворий він, або насправді-погана вівця в своїй сім'ї і атавізм [16] в людському роді? Чи все це-результат відсутності любові та розуміння з боку близьких йому людей?

Розглянемо більш детально роман «Дитина Розмарі». Молода бездітна пара Розмарі і Гаррі Вудхаус переїжджають в Бремфорд (Нью-Йорк) і стають сусідами літньої пари Мінні і Романа Кастіветів, квартира яких з'єднана з їхнім помешканням. Чоловік Розмарі, не дуже успішний актор, що працює на радіо і телебаченні. Розмарі знайомиться з Террі, усиновленою дочкою сусідів. Однак незабаром Террі викидається з вікна. Що це, відгук її минулого, чи вплив нової родини?

Через певний час Кастівети запрошують пару на вечерю, під час якої несхвально відгукуються про візит римського папи Павла VI в Нью-Йорк. Також Роман пропонує Гаррі допомогу в акторській роботі.

Молода пара має непримиренне бажання завести дитину, розраховуючи при цьому ідеально дні. У той самий день Мінні приносить сусідам шоколадний мус, який здається Розмарі підозрілим через дивний присмаку, і вона викидає його не доївши. Відразу їй стає погано і засинаючи, при цьому бачить дивне видіння, ніби пливе на яхті з Гаррі, який перетворюється в демона і ґвалтує її. На ранок вона бачить сліди від пазурів демона на спині. Через кілька днів вона дізнається, що вагітна і повинна народити 28 червня 1966 (6/66). За порадою подруги Еліс вона має намір спостерігатися у лікара Хілла, однак Мінні наполягає на своєму знайомому, лікарі Сапірштейну.

Розмарі стрімко починає втрачати вагу замість того, щоб набирати її. Крім того дівчину мучать постійні болі, вона починає любити сире м'ясо, а замість вітамінів лікар рекомендує пити відвари Мінні. Розмарі підозрює, що її сусіди і всі їхні друзі - учасники сатанинського культу, що будують плани щодо її ще не народженої дитини, і що її чоловік з ними. З часом Розмарі стає все більш і більш дратівливою, а всі зусилля чоловіка і сусідів допомогти їй - марні.

роман виховання жіночий лессінг

2.2 Роль жіночих образів в "феміністичному" романі "П'ята дитина"

Роман розповідається з точки зору матері, а увагу автор фокусує на Гарріет та її п'ятому сині - Бені. Автор ретельно описує емоції матері, її думки та з якими перешкодами й судженнями їй доводиться зіткнутись.

У ті часи, коли було написано роман, аномальні діти були чимось на зразок табу, а їх матері ставали « білими воронами» у суспільстві.

Оскільки роман написаний через призму бачення Гаррієт, ми можемо проаналізувати можливі феміністичні підходи, так як це має велике значення, коли мова йде про розуміння роману та відсутності значної ролі батька в ньому. Одним із важливих моментів є те, що розповідь фокусує всю увагу на матері, головній героїні, а тато - Девід, залишається на задньому плані і ніколи , майже, не з'являється у ключових сценах роману. Його стосунки з Беном, не можна назвати стосунками батька і сина. Замість того, щоб намагатися покращити їх взаємини, батько прикладає зусилля, щоб покращити емоційний та матеріальний стан своїх інших чотирьох дітей, але ні те, ні інше йому не вдається. Це призводить до втрати мужності та індивідуальності Девіда, що надалі, збільшить поділ його родини.

Роман дає змогу виразити Гарієтт саму себе та власне життя, але не дозволяє зробити цього Девіду.

Як вже зазначено раніше, основну частину роману було передано через призму поглядів Гарієтт. Хоча роман, який зосереджує свою увагу на жінці, не робить його автоматичного феміністичним, зображення Гаррієт може бути пов'язаним із феміністичною точкою зору. Для прикладу, оповідач, що зосереджується на Гарієтт і її розвитку впродовж книги, читач дізнається про її походження, цілі в житті, кожна думка та емоцію. Це пояснюється новим феміністичним рухом, який зосереджується на соціальному та психологічному тисках, про які знали жінки з переважно кожної родини. Очевидно, це є саме те, що оповідач робить через досвід Гарієтт. Вона стикається з соціальним тиском, бажаючи традиційної сім'ї , а не того, що бажають її друзі та рідні. Також на головну героїню чекає психологічний тиск впродовж її вагітності з Беном, коли люди навколо, запитують що з дитиною. В той час як вона сама, вважає, що з ним щось не так.

Сенс сильного феміністського наголосу проходить крізь цілий роман, і це не лише оповідач, який зображає новий феміністський рух.

Описуючи як народження Бена впливає на всю родину в цілому, роман суворо зосереджується на тому , як Гаррієт переживає це. Читач спостерігає за крахом сім'ї через призму поглядів головної героїні та стає обізнаним лише з тим, як все це впливає на душу та почуття Гаррієт.

ВИСНОВКИ

Роман виховання є специфічною формою монументального роману, структура якого позначається процесом формування характеру та виховання особистості. Як правило, події такого твору охоплюють довготривалий період, а то й усе життя головного героя.

У XX столітті роман виховання зазнає модифікації та набуває нових особливостей. Усередині нього виховання більше не здійснюється як зразкове, на зміну соціалізації приходить стратегія індивідуації - самопояснення героєм, а через нього читачем свого життєвого шляху, індивідуальної та соціокультурної ідентичності.

Роман Доріс Лессінг « П'ята дитина» є яскравим прикладом трансформації художньої форми та змісту роману виховання. Головні персонажі - Бен та його мати, Гаррієт. Бен, зі всіма своїми якостями дикості, відлюдькуватості , жорстокості.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.Хализев В. Е. Теория литературы. - М., 2002. - 437с.

2.Літературознавчий словник-довідник / Р. Т. Гром'як та ін. - К., 1997. - 752с.

3.Лексикон загального та порівняльного літературознавства. - Чернівці, 2001. - 636с.

4.Бахтин М. Роман воспитания и его значение в истории реализма // Ткачук М. П. Жанрова структура прози Івана Франка (бориславський цикл та романи з життя інтелігенції). Монографічне дослідження. Науковий редактор і післямова доктора філологічних наук, професор Р. Т. Гром'яка. - Тернопіль, 2003. - С. 212-213.

5.Лексикон загального та порівняльного літературознавства. - Чернівці, 2001. - 636с.

6.Словник іншомовних слів за редакцією О. С. Мельничука -Київ, 1974 -600с.

7.Кант И. Ответ на вопрос: что такое просвещение? Кант И. Сочинения в шести томах // под общей редакцией Ф. Асмуса, В. Гулыги, И. Ойзермана Москва, институт философии, изадтельство социально-экономической литературы «мысль». Том 6. 1966. С. 25 - 37.

8.Локк Дж. Сочинения в 3-х т. Т.1. Опыт о человеческом разумении.( Философское наследие. Т.93).-М.: Мысль, 1985.- 621с.-С.78-582.

10.Сандриева А. Н. Трансформация западноевропейского романа воспитания в культурном контексте современности: автореф. дис. на соискание научной степ. канд. культоролигии: Специальность 24.00.01 - теория и история культуры/ А.Н. Сандриева. - Екатиренбург, 2007. - 23с.10.http://ru.wikipedia.org/wiki/Лавкрафтовские_ужасы

11.http://ru.wikipedia.org/wiki/Снежный_человек

12.http://uk.wikipedia.org/wiki/Гобліни

13.http://ru.wikipedia.org/wiki/Миазм

15.http://ru.wikipedia.org/wiki/Атавизм

16. Садриева, А. Н. Воспитательный роман как социальная институция, формирующая субъектность своих читателей / А. Н. Садриева // Homo Legens в прошлом и настоящем : материалы Всерос. науч.-практ. конф., Нижний Тагил : Изд-во НТГСПА, 2007. - С. 218-221.

17. Садриева, А. Н. Роман воспитания как литературный жанр / А. Н. Садриева // Ученые записки НТГСПА. Филологические науки. - Нижний Тагил : Изд-во НТГСПА, 2004. - С. 88-94.

18. Жанровые разновидности романа в зарубежной литературе ХVIII - XX векав: учебно.-метод. пособ. для студентов филолог. специальностей / [В. Г. Зинченко, В. А. Кухаренко, М. П. Мудесити, и дрг]. - Киев - Одеса : Вища шк., 1985. - 148 с.

19. Михальская Н.П., Аникин Г.В.История английской литературы - Москва: Высшая шк.,1975. - 516с.

20. Елистратова А.А. Английский роман эпохи Просвещения - Москва: Наука .,1996 - 476с.

22. Влодавская И. А. Поэтика английского романа воспитания начала XX века: типология жанра - Киев: Вища школа, 1983.

23. Краснощекова Е. А. Роман воспитание -- Bildungsro-Bildungsroman-- на русской почве: Карамзин. Пушкин. Гончаров. Толстой. Достоевский -- СПб.: Изд-во «Пушкинского фонда», 2008. -- 480 с.

24. Влодавская И. А. Поэтика английского романа воспитания начала ХХ века. Типология жанра / И. А. Влодавская. - К. : Вища шк., 1983.

25. Галич О. Назарець В. Теорія літератури: Підручник (За наук. ред. Олександра Галича). - Київ, 2001. - 488с.

Размещено на Allbest.ru