Поетична творчість Федора Івановича Тютчева

Размещено на http://www.allbest.ru/

ТЮТЧЕВ ФЕДІР IВАНОВИЧ (1803-1873)

Російський поет, політик, дипломат. Творчість Тютчева відносять до пізніх романтиків, його називають "поетом думки", "поетом-філософом". Поет заглиблюється у філософічне, космічне осмислення життя, він намагається знайти зразок гармонійності і відкриває його в самій природі. Природа в його віршах одухотворена, він бачить в "ясності осінніх вечорів" урочисту "красу і безгоміння" ("Осінній вечір"), він стверджує, що по-справжньому людина може розкритися тільки на самоті, у єднанні з природою: "Мовчи і крийся, і таї // Думки і почуття свої..." ("Мовчання").

Тютчев не подає готових висновків - його своєрідність у тому, що він будить живу думку, запрошує через тонке відчуття звуку, тону увійти до вічності Всесвіту. Одним з найпрекрасніших циклів поета є "Денисєвський цикл", де відтворена історія трагічного кохання до Олени Денисєвої. Вірші "Весь день вона лежала в забутті...", "О, не тривож мене...", "Не говори мені..." є яскравими зразками любовної лірики.

Протягом двадцяти років Тютчев живе у Мюнхені, але тема батьківщини, Росії завжди звучить у його віршах.

ЛЮДИНА І ПРИРОДА В ПОЕЗІЇ ФЕДОРА ТЮТЧЕВА

Із поезією Федора Івановича Тютчева у кожного покоління читачів пов'язані свої згадки. Я не знаю людини, якій не була б знайома ця лірика. І тут ми бачимо іншого Тютчева, виразника людських почуттів і співця природи, лірика, мислителя, чий талант спрямований на оспівування високої краси і духовності. тютчев поезія лірика романтична

Від самого початку своєї творчості Федір Тютчев визначився як представник філософської поезії, в якій осмислюється життя всесвіту і таїнство буття. У порівнянні з вічним оновленням природи людина являє собою. Для вираження складного світу людської душі поету часто доводиться використовувати образи природи: сонце, голубе небо, спів дерев, кольори веселки і безмежний океан. Автор неначе зіставляє людину і природу, стан людської душі і стан природи, спостерігає кожний порух внутрішнього життя, биття сердець - природи і людини. Хочеться вглибитись у ці таємничі порухи, спостерігати за дивними, піднесеними і трепетними явищами. І мимохіть прислухаєшся до свого внутрішнього стану, до биття власного серця і в той же час - до життєвих сил природи за вікном оселі.

Хоча ідея зіставлення внутрішнього стану людини з тими чи іншими явищами природи в поезії не нова, вона існувала до Тютчева, проте сам він простежив і відтворив таємничі порухи душі через зримий розвиток явищ природи.

Лірика Ф.І. Тютчева являє собою надзвичайне поєднання зримих прикмет зовнішнього світу і того суб'єктивного враження, як справляє на поета світ. Приход пісні поет вбачає у першому зеленіючому листочкові, розпал серпня відчуває у медовому подихові гречки.

Найголовніше, що Тютчев умів не просто передати красу навколишнього світу, а дав змогу читачеві відчути цю красу.

Федір Іванович Тютчев ніколи нарочито не вдавався до звукової організації вірша, проте мова звуків була йому близькою і зрозумілою:

Певучесть есть в морских волнах,

Гармония в стихийных спорах,

И стройный мусикийский шорох

Струится в зыбких камышах.

Ці рядки є своєрідним відбитком не лише зовнішнього боку природних явищ, але й власного єства людини, і власних відчуттів. Та є ще один аспект творчості Тютчева: читаючи його рядки, відчуваєш єдність фарб і звуків у відображенні кожного явища.

Лірика Федора Івановича Тютчева допомагає побачити зовнішній світ очима художника, де пейзажі, написані з натури, містять у собі і думку, і почуття, і настрій, і роздуми.

ТРАГІЧНА ЗАБАРВЛЕНІСТЬ ТЕМИ КОХАННЯ В ПОЕЗІЯХ Ф. ТЮТЧЕВА

У поезії кохання - завжди трагедія, бо щасливе кохання спонукає автора звертатися до самого себе, тобто людина любить, і це і є на той час її творчість. Інша річ, коли перед коханням поета стають різноманітні перешкоди. То можуть бути непереборні відстані у просторі або суспільних станах закоханих. То може бути смерть коханої чи кохання. То може бути зрада. То може бути час...

Тепер відкриємо збірку поезій Тютчева і зануримось у вир пристрасті, жалю, сподівань, туги... Знайдемо 24 поезії, які присвячені темі кохання. Перші з них датовані 1824 роком, коли автору 21 рік, і він ще шукає свій голос, свою тему, точніше, своє ставлення до теми. Тут вірші ще мають традиційні ознаки мадригала, де прояви почуттів лише данина жанру, а "перо... хладной блещет остротой". Ось приклад з поезії "К Н.":

Но для меня сей взор благодеянье,

Как жизни ключ, в душевной глубине

Твой взор живет и будет жить во мне:

Он нужен ей, как небо и дыханье.

Недарма дослідники творчості поета досі не знайшли тієї, до кого звернені рядки вірша. Те ж саме вбачаємо у поетичному посланні "Двум сестрам". І знову невідомі ті, до кого звернені рядки поета:

Минувших дней печаль и радость,

Твоя утраченная младость,

Моя погибшая любовь!

А вірш написаний 1830 року, і ця дата написання доводить, що романтичний молодик ще не відмовився від штампів романтиків ("Он пел отцветший жизни цвет Без малого в осьмнадцать лет").

Пропустимо три-чотири подібних тексти. І ось перед читачем дві поезії, що пов'язані з іменем баронової Ернестини Дьорнберг, у дівоцтві Пфеффель. Поет познайомився з нею в Генуї, проте був змушений розлучитися з нею, вважав, що назавжди. Він не знав, що насмішниця доля зведе їх знову, щоб вони одружилися, мали дітей. Але цей шлюб не дав щастя жінці і не став світом для чоловіка.

У літку 1830 року Тютчев - уже вдруге жонатий - зустрічається з Денисьєвою, починається кохання, яке зробило нещасними щонайменше трьох людей. Зруйнувався шлюб Тютчева. Покинута дружина. Позашлюбне життя (вона пристала на це) зробило з Денисєвої вигнанку.

Згадаймо, що Тютчев не був професійним поетом. Поетична творчість була розрадою в житті відомого дипломата, отже, дуже часто є немов щоденником, якому довіряються таємниці людської душі.

Тими днями він пише коротесенький віршик до своєї Ернестини.

Він вклав аркуш з цими рядками у альбом-гербарій "дружини" - і там поезія пролежала нечитаною 24 роки.

Давайте опустимо завісу над життям поета та жінок, які його любили. Тепер стає зрозумілим страх Тютчева перед коханням, яке ввижалося йому одним із виявів первісного хаосу, що не дає досягти гармонії. "Буйная слепота страстей", любов насправді не "союз души с душой родной", а "поединок роковой", трагічний фінал якого вже заздалегідь уготований долею...

Хто знає, може, так воно і є.

Размещено на Allbest.ru