Вивчення "Слова о полку Ігоревім" в Україні у 1970–1990-х роках

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вивчення «Слова о полку Ігоревім» в Україні у 1970-1990-х роках

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Процес національного відродження, що відбувається в Україні, ставить перед гуманітарними науками нові важливі завдання. Геніальний літературний твір епохи Київської Русі «Слово о полку Ігоревім» було відірване від національного українського ґрунту. Сучасне українське літературознавство намагається осмислити цю літературну пам'ятку в контексті розвитку культури, літератури і мови українського народу. Тим часом на сьогоднішній день не тільки не узагальнено історію вивчення «Слова о полку Ігоревім» в Україні, але й не складено більш-менш повної бібліографії присвячених йому досліджень.

«Слово о полку Ігоревім» завжди привертало пильну увагу українських учених, письменників, перекладачів. Однак є підстави виділити 1970-1990-ті роки, на які припадає, мабуть, найбільший розмах дослідницької роботи за всю історію вивчення видатної літературної пам'ятки. Це значною мірою було зумовлено ювілейними датами. У цей час з'явилася низка серйозних монографічних праць (Л. Є. Махновця, С.П. Пінчука, В.Л. Микитася, В.Ю. Франчук, М.Ф. Гетьманця), здійснено видання твору та його перекладів (Л. Є. Махновцем, О.В. Мишаничем, В.В. Німчуком), у періодичних виданнях опубліковано понад 500 статей і краєзнавчих досліджень, на «Слово о полку Ігоревім» відгукнулися письменники романами: «Мисленне дерево» - Вал. Шевчук, «Велесич» - Вас. Шевчук, «Черлені щити» - В. Малик. Посутнє значення в комплексному вивченні пам'ятки мали матеріали наукових конференцій, що відбулися в Києві, Чернігові, Сумах, Путивлі, Новгороді-Сіверському. У цей час сформувалися й постійно діючі осередки в Києві, Сумах і Харкові, які відіграли важливу роль в активізації наукової думки щодо «Слова». Тому є потреба дати об'єктивну оцінку результатам досліджень цього періоду.

Зв'язок праці з науковими програмами. Дисертація виконана в Харківському державному педагогічному університеті ім. Г. Сковороди згідно з планами науково-дослідної роботи кафедри світової літератури.

Мета дисертаційного дослідження - охарактеризувати стан українського словознавства в 1970-1990-х роках у контексті загального розвитку науки про «Слово».

Завдання праці такі:

визначити основні напрямки в дослідженні «Слова о полку Ігоревім» в Україні у 1970-1990-х роках;

проаналізувати найбільш вагомі досягнення та недоліки у вивченні пам'ятки;

визначити актуальні наукові проблеми, які постали на часі у сучасних умовах;

скласти бібліографічний покажчик досліджень, присвячених «Слову», що були надруковані в 1970-1990-х роках в Україні.

Наукова новизна дослідження. Уперше виконано цілісний історіографічний аналіз досліджень, присвячених «Слову о полку Ігоревім», зроблених в Україні за останні 30 років. У праці охарактеризовані основні досягнення українських дослідників у вивченні пам'ятки, визначені найважливіші проблеми, що постали перед словознавством.

Теоретичне значення дисертаційної роботи полягає в тому, що отримані результати дозволяють визначити науково-теоретичний рівень досліджень і реальний внесок науковців України у вивчення конкретних проблем словознавства.

Практична цінність результатів дослідження зумовлюється тим, що вони дають основу для подальшого поглибленого вивчення «Слова о полку Ігоревім» і можуть бути використані як ученими-словознавцями, так і викладачами філологічних факультетів у курсах давньої та сучасної української літератури, у спецкурсах і спецсемінарах, присвячених «Слову о полку Ігоревім».

Апробація роботи. Результати праці доповідалися на сьомій республіканській науковій конференції «Специфіка «Слова о полку Ігоревім» як літературної пам'ятки» (Суми, 1994), восьмій Всеукраїнській науковій конференції «Відгук «Слова о полку Ігоревім» в українській та зарубіжній літературі» (Суми, 1996), Всеукраїнській науково-практичній конференції «Художня модель «людина і світ» на терезах української літератури» (Харків, 1997). Дисертаційна робота обговорювалася на засіданнях кафедри світової літератури та кафедри української літератури ХДПУ ім. Г. Сковороди.

Публікації. З теми дисертаційного дослідження опубліковано 14 робіт, із них 10 статей у наукових виданнях, 3 тез доповідей на наукових конференціях, 1 бібліографічний покажчик.

Особистий внесок здобувача у працях у співавторстві становить 80% тексту. Положення, які складають суть дисертаційної роботи, були отримані ним самостійно. Він полягає в аналізі результатів вивчення пам'ятки дослідниками всіх регіонів України, крім вчених Харківського національного університету [9]; висвітлено діяльність харківського словознавця за двадцять років [10]; зібрано і систематизовано наукову літературу словознавців України, крім західного регіону [11]; зіставлено функції картин природи у другій частині «Слова» та у плачі Ярославни [12]; опрацьовано матеріал двох наукових осередків [13], здійснено порівняння легенд і пам'ятки [14].

Структура дисертації. Крім вступу й висновків, дисертаційна робота має п'ять розділів, список використаних джерел й додаток (бібліографічний покажчик праць, виданих в Україні в 1970-х - 1990-х роках по «Слову о полку Ігоревім», - 577 одиниць). Повний обсяг дисертації 198 сторінок, із них 148 - основний зміст, 28 - список використаних літературних джерел (217 найменувань), 20 - один додаток.

Основний зміст

літературний твір бібліографічний

У вступі обґрунтовується актуальність теми, її наукова новизна, теоретична і практична цінність, сформульовані мета й основні завдання досліджень тощо.

У ПЕРШОМУ РОЗДІЛІ - «З історії вивчення «Слова о полку Ігоревім» в Україні» - простежується історія вивчення пам'ятки в Україні протягом XIX-XX століть. Перша публікація «Слова о полку Ігоревім» швидко знайшла відгук у літературних колах України. Уже 1807 року в Харківському університеті було здійснено видання пам'ятки О.О. Палициним, яке було першим в Україні. Подальший інтерес до неї пов'язаний з діяльністю О.О. Потебні. У 1878 році О.О. Потебня опублікував текст поеми й коментарі до нього. Учений доводив, що «Слово о полку Ігоревім» є оригінальною й писемною пам'яткою. Проводячи паралелі з фольклором слов'янських народів, він доводив, що вона має українську народнопісенну основу. Учений зробив цілу низку уточнень і перестановок у тексті.

З відкриттям у 1834 році університету в Києві це місто надовго стало осередком вивчення «Слова». Вагомий внесок у дослідження поеми зробили М.О. Максимович, М. І. Костомаров, М.П. Драгоманов та ін. М.О. Максимович був одним із перших, хто аргументовано довів зв'язок пам'ятки з історією й культурою українського народу. У своїх працях він проаналізував мову й поетичний стиль пам'ятки, їх спорідненість з українськими думами. Його висновки були підтримані і набули подальшого розвитку в дослідженнях інших українських учених. У 1859 році ним був уперше здійснений переклад поеми українською мовою з доданим до нього коментарем. Цей переклад надалі удосконалювався й перевидавався декілька разів. У статтях М. І. Костомарова про «Слово» переважали історичні проблеми. Наведені в його працях відомості дозволяли відтворити обставини походу князя Ігоря, а також висунути нову гіпотезу з приводу «Трояна» - Кия, Щека й Хорива за аналогією з українськими казками, які називали трьох братів троянами. У своїй поетичній творчості він використовував образи та історичні реалії, запозичені з поеми. Розвиваючи концепцію М.О. Максимовича про українське походження пам'ятки, М.П. Драгоманов навів нові аргументи на її захист. На його думку, в мові поеми трапляються ті ж слова й вирази, що й у живому українському мовленні. Він назвав поему південноруською думою XII століття.

Значну увагу «Слову» у другій половині XIX століття приділяли львівські вчені. У Львові діяли Наукове Товариство Т. Шевченка та товариство «Просвіта», які мали за мету розвиток української літератури й науки. Головою «Просвіти» був один із найвідоміших дослідників «Слова» О.М. Огоновський. Він видав текст пам'ятки, а також докладний історичний та лінгвістичний коментар до нього. Торкаючись найгостріших на той час дискусійних питань про національну атрибуцію поеми, він зробив однозначний висновок, що вона написана «автором-українцем». У досить докладному коментарі подається тлумачення окремих виразів, «темних місць», уточнюються деякі історичні факти, аналізуються граматичні форми слів, особливості орфографії. Високий професіоналізм філологічного дослідження, переконливість наукової аргументації, широта ерудиції вченого зробили його працю етапною у вивченні «Слова» в Україні. Не випадково на неї орієнтувалася більшість наступних українських дослідників.

Характеристика розвитку словознавства XIX століття в Україні була б неповною без урахування багатьох перекладів «Слова», здійснених талановитими українськими письменниками. Відомо, що кожний перекладач пам'ятки пропонує своє розуміння змісту, тлумачення тексту, сприйняття його поетики. Значну цінність мали переклади Т. Шевченка, С. Руданського, Панаса Мирного, Ю. Федьковича, І. Франка. Поетична інтуїція Т. Шевченка дозволила йому глибоко проникнути в образну систему твору й передати його зміст, пафос, тональність дійсно народними поетичними засобами. Згідно з українськими народнопісенними традиціями він «розшифровує» деякі образи «Слова», навколо яких точилися наукові дискусії, що мало позитивний вплив на практику наступних перекладів українських поетів. С. Руданський у своєму перекладі «Слова», як і Т. Шевченко, орієнтувався на українські народні пісні, однак використаний ним вірш виявився холодним, позбавленим тієї поліритмічності й політональності, які властиві оригіналу. Як уже зазначалося, М.О. Максимович, а слідом за ним й інші дослідники доводили близькість «Слова» до українських дум. У XIX столітті було вчинено кілька спроб стилізації «Слова» під думи. Найбільш відомим був переклад Панаса Мирного, створений у 1883 році. Незважаючи на те, що талановитий письменник знайшов чимало яскравих образів та слів для передачі змісту твору, обраний ним стиль перекладу виявився штучним. У Західній Україні були здійснені спроби використовувати в перекладі місцеві народні говірки на тій підставі, що в них збереглося багато особливостей давньоукраїнської мови. Так, Ю. Федькович переклав «Слово», широко використовуючи гуцульський діалект. Однак перенасиченість діалектизмами заважала розумінню перекладу українськими читачами. І. Франко вважав поему творінням українського народу. Ще в гімназичні роки він переклав «Слово» українською мовою. Поет критикував російських дослідників за те, що вони не визнавали поему пам'яткою української літератури. Він висловив думку, що поема складається з кількох самостійних пісень, створених різними авторами. Мотиви «Слова» знайшли відгук у його художній творчості. У практиці перекладів того часу спостерігалися дві тенденції: одна орієнтувалася на народнопісенну основу, друга - на сучасну літературну поезію. Найбільш плідним виявився шлях об'єднання цих двох тенденцій. Саме так підійшов до перекладу пам'ятки відомий український літературознавець, поет і перекладач В. Щурат. Його переклад, що вийшов у Львові 1907 року, по праву вважався одним із кращих.

Вагомий вплив на вивчення «Слова о полку Ігоревім» в Україні у XX столітті мали праці видатного вченого-історика й філолога М.С. Грушевського. У своїх капітальних працях з історії української літератури він розглядав «Слово» як найважливіше джерело для характеристики політичної ситуації в Київській Русі. Він зробив огляд літератури про «Слово», підтвердив думку М. І. Костомарова про існування в XI-XII ст. на Русі світської поетичної традиції, яка вела свій початок від дохристиянських часів. На його думку, світська поезія спиралася, з одного боку, на народну поетичну творчість, а з іншого, на русько-візантійську книжну літературу. Таким чином, М.С. Грушевський «примирив» дві крайні точки зору на генезис поетики «Слова». Він опублікував також переклад пам'ятки, дав свою інтерпретацію спірних моментів у тексті.

Одним із найбільш відомих дослідників «Слова» на початку XX століття був В.М. Перетц. У його монографії «Слово о полку Ігоревім» - пам'ятка феодальної України-Руси XII віку» твір розглядається в контексті історії України XII століття. Його книга містить в собі текст, великий коментар до нього, який підсумовує створене попередниками. Праця була настільки капітальною, що її називали енциклопедією «Слова о полку Ігоревім».

Продовжувачами кращих традицій українського словознавства в Харкові були Д. І. Багалій та М.Ф. Сумцов, які використовували «Слово» як історичне джерело для характеристики минулого України.

На початку ХХ століття пам'ятка досить плідно вивчалася в Західній Україні, зокрема львівськими вченими, які відстоювали ідею її українського походження. М. І. Возняк у праці з історії української літератури розглядає «Слово» в контексті розвитку давньої української літератури, розкриває його зв'язки з усною народною творчістю та літературою того часу. І. С. Свенціцький на підставі лексичного аналізу доводив вторинність окремих частин «Слова» стосовно «Задонщини», підтримавши позицію А. Мазона щодо автентичності пам'ятки. Ф.М. Колесса запропонував середню ланку між пам'яткою й думами - українські голосіння. В. Бірчак зіставляв пам'ятку з візантійською церковною поезією, доводив схожість їхньої ритмічної організації. С.Я. Гординський переклав поему, а також у своїй монографії навів багато паралелей до «Слова» з українських пісень, прислів'їв, приказок.

Із дослідників «Слова о полку Ігоревім» української діаспори можна назвати митрополита Іларіона (Івана Огієнка), який 1949 року в Мюнхені, а 1967 року у Вінніпезі видав спеціальну монографію, присвячену «Слову». Головну думку своєї праці автор сформулював так: «Слово» - це незабутня коштовна літературна пам'ятка українського походження - «Великої Української Землі». У його монографії розглядаються різні аспекти твору. Велику увагу «Слову» приділяв Д. І. Чижевський, який вважав, що воно не має собі рівних як у давньоруській, так і в європейській літературі Середньовіччя. Учений досліджував проблеми жанру, композиції, мови, авторства, часу написання «Слова». Підкреслюючи зв'язок поеми з українською народною творчістю, він доводив вплив на твір поетики скальдів, зокрема, сталих поетичних формул («испити шеломомь»). У працях О. Пріцака докладно аналізуються взаємозв'язки Русі з половцями, йому належить версія про Володислава Кормильчича як автора «Слова».

У ДРУГОМУ РОЗДІЛІ - «Київський осередок вивчення «Слова о полку Ігоревім» - розглядається діяльність київських дослідників «Слова» у 1970-1990-х роках. Автор вважає, що справжнім науковим осередком вивчення давньої пам'ятки в Україні був і залишається Київ. Одним із найвидатніших сучасних дослідників був Л. Є. Махновець. Головна його заслуга - багатолітня робота над текстом пам'ятки, результатом якої став переклад «Слова» українською мовою, докладний коментар до нього, а також монографія «Про автора «Слова о полку Ігоревім» (1989), що стала підсумком усієї його дослідницької праці. Запропонована ним гіпотеза про автора пам'ятки - князя Володимира Ярославовича (брата дружини Ігоря) - не отримала широкої підтримки словознавців. Проте в сучасній науці про «Слово» можна назвати небагато праць, присвячених авторству, які б могли порівнятися з монографією Л. Є. Махновця в багатстві та різноманітності наведеного історичного матеріалу.

Можна сказати, що «Слово о полку Ігоревім» стало основним напрямком дослідницької діяльності С.П. Пінчука, автора численних статей і декількох монографій, присвячених цьому видатному твору. У докторський дисертації «Слово о полку Ігоревім» і українська література XIX-XX ст.» та в монографіях автор досліджував місце і значення «Слова» в історії української літератури. Учений удосконалив методику порівняльно-історичного дослідження й показав, що синтез епічного й ліричного, висока емоційність, просторова масштабність картин роблять цей твір унікальним в історії світової літератури. Його монографія «Чарівне зерно поезії» (1986) присвячена вивченню впливу «Слова» на українську прозу та драматургію. Досліджуючи глибинні процеси спадкоємності давньої пам'ятки в національній літературі, він аналізує твори О. Довженка, О. Гончара, М. Стельмаха, Вас. Шевчука, В. Малика та ін.

«Слово о полку Ігоревім» посідає важливе місце в дослідницькій діяльності співробітників відділу давньої та класичної української літератури Інституту літератури ім. Т. Шевченка НАН України. О.В. Мишанич є упорядником і коментатором ювілейного видання «Слова о полку Ігоревім» (1986), яке на сьогодні вважається кращим в Україні. Серед праць автора, присвячених пам'ятці, виділяється історіографічна праця «Слово о полку Ігоревім» в українському літературознавстві XX століття», в якій уперше зроблено спробу узагальнити історію вивчення «Слова» українськими дослідниками як в Україні, так і за її межами. Визнаючи безперечні заслуги українських дослідників у вивченні геніального твору, автор разом із тим робить висновок про те, що українська словіана часто дублювала коментарі з російських видань, роблячи українську науку про «Слово» вторинною та неоригінальною. Учений характеризує внесок дослідників Західної України (В. Щурат, В. Бірчак, І. Свенціцький, М. Возняк, Ф. Колесса, С. Гординський). Окремо він виділяє цикл досліджень і перекладів в українській діаспорі, які тільки в останні роки стали відомими в Україні. Це праці митрополита Іларіона, Д. Чижевського, Б. Кравціва, М. Кравчука, О. Пріцака, І. Шевченка та ін. Низку капітальних праць О.В. Мишанич присвятив давній українській літературі; в них «Слово» розглядається у співвідношенні з різними культурологічними проблемами. Основні праці вченого увійшли до книги «Крізь віки» (1996).

З працями про «Слово» в період, що розглядається, виступили також літературознавці О. І. Дей, Є. П. Кирилюк, В.В. Яременко, С.К. Росовецький.

Велику увагу вивченню мови пам'ятки приділяють учені Інституту мовознавства ім. О. Потебні НАН України. В.В. Німчук досліджує мову «Слова» у її зв'язках з народними говірками Закарпаття, вважаючи, що в них збереглися архаїчні елементи, які дозволяють осмислити деякі «темні місця» твору. У статтях В.В. Німчука є безперечні лінгвістичні знахідки, що відзначає такий авторитетний дослідник мови «Слова», як О.В. Творогов. В.В. Німчуку також належить переклад пам'ятки й коментар до нього, виданий у 1982 й 1987 роках.

Наукові інтереси В.Ю. Франчук зосереджені на дослідженні мови й стилю літописів і «Слова» з метою виявлення в них мовних особливостей давніх авторів. Низку праць вона присвятила порівняльному вивченню мови літописних оповідань про похід Ігоря Святославовича та «Слова о полку Ігоревім». Результати дослідження узагальнені нею у книзі «Літописні оповіді про похід князя Ігоря» (1988). Як додаток у ній подаються переклади літописних оповідань українською мовою.

Лінгвостилістичних проблем «Слова» торкався у своїх працях І. К. Білодід. Він зупинявся також на проблемі впливу мови «Слова» на літературні твори. У своїх працях він подав стислий огляд перекладів поеми, а також навів цікаві відомості про Іоїля Биковського, збирача й зберігача давніх рукописів, у тому числі й «Слова».

Праці відомого історика П.П. Толочка містять багато нових фактів з історії Києва. Для характеристики політичної ситуації того часу вчений використовує не тільки літописи, але й «Слово», підкреслюючи велику достовірність останнього. М.Ф. Котляр, вивчаючи історію Галичини та Київської Русі, торкається кількох фактів, відображених у «Слові», уточнює біографії деяких князів, згаданих у творі. На відміну від П.П. Толочка, М.Ф. Котляр вважає, що у «Слові» є безпідставне возвеличення Святослава Київського, який, за словами М.Ф. Котляра, був одним із незначних та непослідовних київських князів. У своїх статтях М.Ф. Котляр розглядає «Слово» як джерело для вивчення державної структури Київської Русі.

Справжньою сенсацією стали публікації історика С.О. Висоцького, який відкрив і дослідив написи-графіті на стінах Софіївського собору та інших київських храмів. Написи містять важливі відомості історичного, династичного й побутового характеру, деякі з них прямо стосуються «Слова». Дуже цікавим є документ про купівлю княгинею Всеволожею «земли Бояна», тобто таке ім'я в ту пору вже існувало. Історія відкриття й розшифрування графіті відображена вченим у кількох працях.

У ТРЕТЬОМУ РОЗДІЛІ - «Суми як осередок словознавства в Україні» - йдеться про авторитетний науково-методичний осередок вивчення «Слова о полку Ігоревім», яким стало місто Суми, зокрема, Сумський державний педагогічний інститут ім. А. Макаренка. Організатором великої та широкомасштабної роботи був П.П. Охріменко. З його ініціативи почали проводитися наукові конференції та семінари, присвячені «Слову», які переросли регіональні межі й стали подією всеукраїнського значення. На цей час проведено вісім конференцій. Діяльність П.П. Охріменка як дослідника «Слова» мала три напрямки: дослідницький, науково-популяризаторський та організаційний. Він торкався багатьох проблем «Слова», але найбільш вагоме значення, на наш погляд, мають такі: «Слово о полку Ігоревім» і Чернігово-Сіверщина, проблема авторства, хронології пам'ятки й відображених у ній подій, методики вивчення твору у вищій та середній школах. Багато праць учений присвятив проблемі авторства. Можна сказати, що це одна з магістральних тем його публікацій. Цю проблему він досліджував у трьох аспектах: в якому князівстві жив автор, його соціальний статус і професійні якості. Він вважав, що автор «Слова» жив у Чернігово-Сіверщині, служив у Ігоря Святославовича, був учителем, наставником і порадником князя Ігоря. Гіпотезу П.П. Охріменка письменник В.К. Малик віддзеркалив у своєму історичному романі «Черлені щити». У 1986 році П.П. Охріменко видав брошуру «Як читати «Слово о полку Ігоревім», де подано докладний коментар щодо мови пам'ятки, яка відбила більшість мовних нашарувань, починаючи з XII століття, коли вона була створена. Посилаючись на праці вчених-лінгвістів, він уточнив орфографію тексту й вимову окремих звуків, а також опублікував текст (щоправда, не повністю) в українській транскрипції. Учений був автором багатьох праць, адресованих учителям і студентам.

Дослідницькою активністю в Сумах відзначається також В.Б. Звагельський, який у 1992 році захистив кандидатську дисертацію «Слово о полку Ігоревім» у сучасних російських та українських перекладах (70-90-і роки)». Для аналізу перекладів з погляду адекватності їх змісту й форми та оригіналу він розробив класифікаційну схему жанрової типології перекладів і запропонував критерії їх оцінок. Предметом дослідження стали переклади І. Шкляревського, Б. Стельмаха, С. Пушика, Б. Яценка. Всі переклади автор поділяє на два типи - «буквалістичні» та «вільні», - які, в свою чергу, поділяються на підтипи й жанри. Особливий інтерес у його інших працях становить визначення розташування міст, які існували в епоху Київської Русі та зникли внаслідок татарської навали.

О.Г. Охріменко, спеціаліст із зарубіжної літератури, у низці праць розглядає «Слово о полку Ігоревім» у контексті героїко-епічних творів світової літератури раннього Середньовіччя. Узагальнюючи створене попередниками, вона акцентує увагу на тому, що відрізняло твір, робило його оригінальним і неповторним порівняно з ними.

Досить продуктивними, на наш погляд, є дослідження сумських лінгвістів Г. І. Малишко, Л.М. Бойченко, М.О. Лазарка. Основний напрямок їхніх досліджень - мовне середовище Чернігово-Сіверщини та «Слово». Спираючись на праці К.Д. Ушинського, С.П. Обнорського, С. І. Коткова та інших, використовуючи діалектологічний матеріал, автори наводять нові лінгвістичні докази на захист версії про чернігово-сіверське походження пам'ятки. Автори наводять також назви географічних місць, які трапляються у «Слові» і збереглися до нашого часу в Чернігово-Сіверщині.

Низка інших авторів із Сум виступали з публікаціями, в яких зіставляються історичні особистості, відображені у «Слові», з відповідними художніми образами цього твору (О.Г. Охріменко, М.О. Лазарко). Ця проблема викликає інтерес, оскільки дозволяє не тільки уточнити конкретні риси тих чи інших історичних осіб, але й осмислити творчий метод автора.

У ЧЕТВЕРТОМУ РОЗДІЛІ - «Вивчення «Слова о полку Ігоревім» у Харківському регіоні» - характеризується діяльність харківської групи дослідників. У Харкові завжди спостерігався посилений інтерес до «Слова о полку Ігоревім» не тільки в наукових колах, але й у середовищі учительства та краєзнавців. Це пояснюється й міцною традицією, яка бере початок у XIX столітті, й тією обставиною, що події походу 1185 року значною мірою відбувалися на історичних землях Харківщини. Справжнє наукове значення мала діяльність групи вчених Харківського державного педагогічного університету ім. Г. Сковороди, яка проводила й продовжує проводити багатоаспектну дослідницьку роботу з вивчення пам'ятки. Усього ними опубліковано за цей час понад 50 праць. До цієї групи входять М.Ф. Гетьманець, І. І. Доценко, В.С. Приходько, О.В. Воробйова.

Найбільш значна робота проведена М.Ф. Гетьманцем, який упродовж 15 років вивчав історію походу Ігоря Святославовича, поєднуючи теоретичні дослідження з місцевими практичними пошуками. Результати його діяльності узагальнені в монографії «Таємниця річки Каяли», яка вийшла двома виданнями в Харкові в 1982 і 1989 рр. М.Ф. Гетьманець уперше провів широкомасштабні місцеві пошуки між містами Ізюм і Слов'янськ згідно з версією, яку запропонував у 1943 році ізюмський історик М.В. Сібільов. М.Ф. Гетьманець застосував свою оригінальну методику пошуків. Передусім на підставі географічних орієнтирів, які містяться у «Слові» та літописах, був накреслений район пошуків. Наступний етап - відтворення на місцевості в цьому районі давнього шляху, яким половці ходили на Русь, а русичі - в Половецький степ. Третій етап - прив'язка до шляху явних і прихованих топографічних орієнтирів. На підставі вивчення історико-географічних матеріалів і місцевих пошуків ним спростована версія про те, що назва річки Каяла символічна. У монографії «Велике і вічне» «Слово о полку Ігоревім» (1998) М.Ф. Гетьманець аналізує існуючі історичні коментарі, розглядає деякі проблеми поетики твору, його художнього перекладу. У книзі надано авторський переклад пам'ятки українською мовою.

Ученими Харківського державного педагогічного університету розробляються й інші проблеми: культура Чернігово-Сіверщини і «Слово», відображення природи у «Слові», проблема авторства, методика вивчення пам'ятки у вищій і середній школах. Великий інтерес викликали праці кандидата мистецтвознавства О.В. Воробйової «Художня культура давнього Чернігова і автор «Слова о полку Ігоревім» (1983) та «Специфіка мистецтва давньої Чернігово-Сіверщини й «Слово о полку Ігоревім» (1984). На підставі зібраного археологічного матеріалу вона показала високий рівень культури в Чернігово-Сіверщині в епоху «Слова». Повну незалежність від Києва у політичному й культурному житті, на думку О.В. Воробйової, Чернігів отримав у період правління Святославичів, які зміцнювали династичні зв'язки з Німеччиною, Польщею та Чехією. Все це було відображено в монументальних спорудах Чернігова, які відрізнялися від київських не тільки новаторством техніки будівництва, але й своєрідністю художнього вирішення. На її думку, поганські мотиви символіки храмів нагадують «Слово» і зближують його автора з майстрами Чернігово-Сіверської землі. Особливостям проблеми відображення природи у «Слові» присвячено кілька праць А.Г. Козлової. Досвід організації позакласної роботи для вивчення «Слова» узагальнений В.С. Приходько в методичному посібнику «Слово о полку Ігоревім» у позакласній роботі» (1988). У зв'язку з наближенням знаменної дати - 200-річчя першої публікації «Слова» - рекомендації посібника набувають особливої актуальності. Узагальнюючий характер мають праці І. І. Доценка про значення енциклопедичного видання М.Г. Булахова «Слово о полку Ігоревім» у літературі, мистецтві, науці», про М.С. Грушевського як дослідника «Слова», про місце пам'ятки в художньому світі І. О. Буніна та інші. Як відомо, книга М.Г. Булахова стала першою енциклопедією пам'ятки. У ній зібрано великий і різноманітний матеріал, пов'язаний із вивченням твору й впливом його на літературу, мистецтво та науку. У статтях І. І. Доценка докладно проаналізовані досягнення та недоліки цієї праці, особливо наголошується питання про відображення в ній внеску українських дослідників. Значну увагу привертає робота мовознавця Л.А. Лисиченко «Слово о полку Ігоревім» і мова його часу» (1999), де здійснено мовностилістичний аналіз поеми, що дає підстави вважати твір пам'яткою українського письменства.

У Харківському національному університеті у 1970-1990-х роках дослідженням «Слова» займався П.Я. Корж. Він опублікував кілька праць, які стосуються історії походу Ігоря Святославовича, й запропонував свою версію про район воєнних дій. К.С. Осипова виступила зі статтями про академіка М.К. Гудзія як дослідника «Слова», в яких охарактеризувала багатогранну діяльність ученого в цій галузі та його внесок у вивчення видатного літературного твору. В одній із праць вона проаналізувала статті про «Слово» професора Харківського університету М.П. Жинкіна.

РОЗДІЛ П'ЯТИЙ - «Вивчення «Слова о полку Ігоревім» в інших регіонах». Незважаючи на активну дослідницьку діяльність з вивчення «Слова о полку Ігоревім» у Західній Україні в минулому, в останні десятиліття в цьому регіоні настало деяке затишшя. Досить активним дослідником пам'ятки в Ужгороді зарекомендував себе Б. І. Яценко. Ще 1970 року він запропонував цікаву гіпотезу про те, що Троянь - це троїстий союз східнослов'янських племен. У його працях порушується багато проблем пам'ятки: коментуються окремі спірні питання змісту та структури твору, уточнюються деякі історичні факти, по-новому висвітлюються деякі обставини відкриття пам'ятки; автор торкається також питань сонячного затемнення у творі, проблеми авторства, часу створення поеми. Український «акцент» учений вносить в історію відкриття рукопису «Слова». На його думку, знайдений О. І. Мусіним-Пушкіним список міг бути зроблений Д. Тупталом. Б. І. Яценко вважає, що текст «Слова» не переписувався в російських регіонах, як вважають деякі дослідники, оскільки в ньому добре збереглися особливості української писемності.

Відомий український поет С.Г. Пушик з Івано-Франківська у 1985 році опублікував свій переклад «Слова о полку Ігоревім», який був настільки незвичайним, що викликав гостру дискусію. Взявши за основу думку, висловлену попередниками, про те, що в західноукраїнських говірках збереглися особливості мови «Слова», С.Г. Пушик не тільки розвинув її, але, можна сказати, довів до крайнощів. Він категорично стверджував, що видатна пам'ятка написана галичанином, і «прив'язав» її образну систему до місцевих говірок та вірувань. На цій підставі він намагався відкрити міфоструктуру твору й по-новому розшифрувати деякі «темні місця». С.Г. Пушик вважає також, що в сюжеті «Слова» зашифроване магічне значення певних чисел, які вважалися символічними у слов'янській міфології. Рецензенти С.П. Пінчук, В.Б. Звагельський не прийняли ідею галицького походження «Слова», штучного прив'язування пам'ятки до місцевих говірок та вірувань, проте високо оцінили поетичну культуру перекладу. У 1991 році С.Г. Пушик захистив кандидатську дисертацію «Слово о полку Ігоревім» і слов'янська міфологія».

Серед словознавців України значний авторитет має С.С. Воїнов - книголюб і дослідник «Слова», який володіє унікальною колекцією видань пам'ятки, наукових праць про неї, а також графічних, архівних та інших матеріалів. Завдяки його зусиллям і підтримці наукової громадськості 1990 року в Новгороді-Сіверському був відкритий історико-культурний музей-заповідник «Слова». У 1991 році на базі музею були проведені перші наукові читання.

Досить широкий резонанс мала стаття одесита, військового інженера Г. Є. Пядишева «Похід Ігоря у 1185 році: Місце битви» (1980). Автор висунув свою версію маршруту походу війська Ігоря та досить переконливо обґрунтував низку контраргументів проти існуючих версій. Головний його висновок полягає в тому, що дружини Ігоря не переправлялися в районі сучасного міста Ізюм через річку Донець, що воєнні дії відбувалися не на лівому березі цієї річки, а на правому. Проте його аргументи на захист цієї версії виявилися дуже непереконливими через те, що автор не провів місцевих досліджень, збудував свою гіпотезу навіть не за топографічною, а за фізичною картою. В його статті відчувається відсутність реального уявлення про конкретну місцевість.

Праці дніпропетровського дослідника М.Т. Гойгел-Сокола, присвячені проблемі географії подій, які описані в «Слові», перегукуються з роботою Г. Є. Пядишева. Так само, як Г. Є. Пядишев, М.Т. Гойгел-Сокол вважає, що події відбувалися на лівобережжі Сіверського Дінця. Однак схожість цим й обмежується. Згідно з версією М.Т. Гойгел-Сокола дружини Ігоря від річки Оскіл рухалися точно на південь, а потім повернули на захід - не в напрямку Половецького поля, а в напрямку Русі. Складається враження, що гіпотеза сконструйована без глибокого проникнення в логіку подій. Автор у своїх роботах торкається також питань авторства «Слова», тлумачення «темних місць».

Гідронімічні дослідження донецького лінгвіста Є. С. Отіна відіграли важливу роль у підході до розв'язання проблеми річки Каяли. По-перше, вважалося, що річок з назвою Каяла не існувало. По-друге, більшість авторитетних учених, відмовляючись від пошуків Каяли на географічній карті, схилялася до висновку М.Ф. Грамматіна та Є. В. Барсова, що це символічна назва. Аналізуючи старі картографічні матеріали, Є. С. Отін відшукав кілька складних гідронімів із прикметником «каяли» (Каяли Кулак, Каяли Джуюшан). Це дозволило йому зробити висновок про те, що в основі поетичної Каяли лежить реальна річка з такою самою назвою.

Роботи шосткінського краєзнавця В. Терлецького «Навколо рукопису «Слова о полку Ігоревім» та глухівського краєзнавця О. Ільїна «Пакт «Катерина II - Йосиф II» та «Слово о полку Ігоревім» не отримали підтримки дослідників. У першій автор намагався обґрунтувати гіпотезу про те, що список «Слова», який потрапив до бібліотеки Спасо-Ярославського монастиря, був складений Д. Тупталом. У другій статті О. Ільїн висунув гіпотезу про те, що «Слово» було написане Катериною II з політичною метою для виправдання територіальної експансії, що сама вона написала «Слово» у прозі, а переклав його на вірші, можливо, І. Богданович. Науково аргументовану, на наш погляд, критику обох версій дав С.С. Воїнов.

У нещодавно надрукованій у Львові монографії (1999) І. Калинець «Студії над «Словом о полку Ігоревім» розглядаються літературні особливості твору, деякі «темні місця», де автор робить спробу переглянути стереотипи. У дисертації також охарактеризовано наукові праці В. І. Тищенка (Кам'янець-Подільський), М.П. Корпанюка (Переяслав-Хмельницький), С.О. Лук'янова (Одеса).

У висновках підводяться підсумки дисертаційного дослідження. Зроблений аналіз дозволяє стверджувати, що 1970-1990 роки в Україні позначені широкомасштабним вивченням «Слова о полку Ігоревім», у якому брали участь літературознавці, лінгвісти, історики, краєзнавці, зробивши суттєвий внесок у науку про «Слово». Протягом цих років у Києві, Сумах, Харкові сформувалися дослідницькі групи, об'єднані навколо конкретних проблем вивчення пам'ятки. Українське словознавство представлено іменами цілої низки дослідників, праці яких є загальновизнаними. До них можна віднести Л. Є. Махновця, С.П. Пінчука, П.П. Охріменка, О.В. Мишанича, В.Ю. Франчук, В.В. Німчука, М.Ф. Гетьманця, Б.Я. Яценка. Відзначено позитивні результати у вивченні проблеми авторства, історичної основи твору, географії подій, топоніміки, поетики, а також у розшифровуванні окремих «темних місць» «Слова». Аналіз праць українських дослідників за останні 30 років дозволив висвітлити нагальні проблеми, які чекають свого розв'язання:

текстологічні питання, пов'язані з академічним виданням «Слова»;

вивчення «Слова» у його зв'язках з давньою українською літературою;

з'ясування місця і значення «Слова» в історії української літературної мови;

формування нових підходів до проблеми зв'язку «Слова» з українським фольклором, яка привертала пильну увагу словознавства ХІХ ст., а в ХХ ст. вивчення її фактично припинилося;

вивчення топоніміки Сіверщини, яка може бути важливим засобом розшифровки історичної інформації у творі;

освоєння наукового доробку української діаспори (Українські вчені Канади, США, Німеччини та інших країн зробили дуже багато у вивченні «Слова» як пам'ятки української культури, внесли чимало плідних ідей в його тлумачення. Доки що зроблено тільки перші кроки в оцінці зарубіжного словознавства і його внеску в науку про «Слово».);

створення бібліографічної служби зі словознавства, накопичення бібліографічних даних у комп'ютерних базах даних;

підготовка «Української енциклопедії «Слова о полку Ігоревім», а також заснування друкованого органу, присвяченого «Слову»;

створення сторінки по «Слову о полку Ігоревім» у глобальній комп'ютерній мережі Інтернет.

На думку автора, в сучасних умовах, коли відбувається становлення української державності та відновлюється по-справжньому науковий погляд на історію України і культуру українського народу, необхідно створення спеціальної дослідницької групи у структурі академічного інституту, яка стала б науковим осередком словознавства в Україні.

Основний зміст дисертації викладено в таких працях

Костікова І. І. Унікальна наукова праця про «Слово о полку Ігоревім» // Слобожанщина. - 1996. - №2. - C. 192-193.

Костикова И.И.А.А. Палицын - первый издатель и переводчик «Слова о полку Игореве» на Украине. // Наукові записки Харківського держ. пед. ун-ту ім. Г. Сковороди. Серія літературознавство. - 1997. - Випуск 2 (7). - C. 7-9.

Костикова И.И. «Слово о полку Игореве» в исследованиях Л.Е. Махновца. // Наукові записки Харківського держ. пед. ун-ту ім. Г. Сковороди. Серія літературознавство. - 1997. - Випуск 4 (9). - C. 1-3.

Костикова И.И. «Слово о полку Игореве» в научных работах С.П. Пинчука. // Наукові записки Харківського держ. пед. ун-ту ім. Г. Сковороди. Серія літературознавство. - 1997. - Випуск 4 (9). - С. 4-6.

Костикова И.И.А.В. Мишанич как исследователь «Слова о полку Игореве» // Наукові записки Харківського держ. пед. ун-ту ім. Г. Сковороди. Серія літературознавство. - 1997. - Випуск 5 (10). - С. 71-74.

Костикова И.И. «Слово о полку Игореве» в творческом наследии Митрополита Иллариона (Ивана Огиенко) // Русская филология. Украинский вестник. - 1997. - №1-2. - С. 30-32.

Костікова І. Тиждень «Слова о полку Ігоревім» // Слово і час. - 1997. - №4 - С. 96.

Костікова І. Українське словознавство за двадцять років // Слово і час. - 1999. - №9. - С. 67-70.

Доценко И.И., Костикова И.И. Современное украинское слововедение накануне знаменательной даты // Русская филология. Украинский вестник. - 1997. - №3-4. - С 30-36

Костикова И.И., Приходько В.С.М.Ф. Гетманец - исследователь «Слова о полку Игореве» // Наукові записки Харківського держ. пед. ун-ту ім. Г. Сковороди. Серія літературознавство. - 1998. - Випуск 8 (19). - С. 7-17.

Костікова І. І, Приходько В.С. Бібліографічний покажчик праць, виданих в Україні в 1970-х - 1990-х роках, по «Слову о полку Ігоревім». Харків, 1999. - 44 с.

Приходько В.С., Костикова И.И. Своеобразие функций пейзажа в «Слове» // Специфіка «Слова о полку Ігоревім» як літературної пам'ятки. Матеріали сьомої республіканської наук. конф. з питань вивчення «Слова». - Суми. - 1994. - C. 34-35.

Доценко І. І., Костікова І. І. Вивчення «Слова о полку Ігоревім» на Україні в 70-90-х роках XX ст. // Відгук «Слова о полку Ігоревім» в українській і зарубіжній літературі. Матеріали восьмої Всеукр. наук. конф. з проблем вивчення «Слова». - Суми. - 1996. - С. 54-59.

Костикова И.И., Приходько В.С. «Слово о полку Игореве» в восприятии Д.Н. Мамина-Сибиряка // Відгук «Слова о полку Ігоревім» в українській і зарубіжній літературі. Матеріали восьмої Всеукр. наук. конф. з проблем вивчення «Слова». - Суми. - 1996. - С. 84-85.

Размещено на Allbest.ru