"Записки о Южной Руси" Пантелеймона Куліша: структура, імена, твори, проблеми

Збірник фольклорних і літературних творів та історичних матеріалів, упорядкований і виданий Пантелеймоном Кулішем. Прагнення українців до самопізнання сутності своєї нації. Структура "Записок о Южной Руси". Фольклористична діяльність Пантелеймона Куліша.

Рубрика Литература
Вид научная работа
Язык украинский
Дата добавления 12.02.2014
Размер файла 49,5 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка

Кафедра теорії літератури і порівняльного літературознавства

індивідуальне навчально-дослідне завдання з дисципліни «Історія української літератури»

"Записки о Южной Руси" Пантелеймона Куліша: структура, імена, твори, проблеми

Студентки ІІ курсу групи ЖУР-27

Ференц О.А. Керівник - Вашків Л.П.

Тернопіль 2013

Вступ

«Записки о Южной Руси» -- збірник фольклорних і літературних творів та історичних матеріалів, упорядкований і виданий Пантелеймоном Кулішем 1856-1857 у Петербурзі в двох томах.

Перші фольклорні записи П. Куліш розпочав десь на початку 1840 року: саме тоді він здійснив свої мандрівки по Чернігівщині, Черкащині та Київщині. Молодий фольклорист прагнув зустрітися з кожним, хто знав хоч би одну народну пісню, думу, легенду чи казку. Куліш цікавився не лише думами [1] чи історичними піснями, а й обрядовим фольклором. Так, у листі до Ізмаїла Срезневського від 21 вересня 1845 р. він зазначав, що має «записки об украинской свадьбе». Фольклорист сумлінно фіксував ці свої розмови, намагався не пропускати жодного рядка чи слова.

Найбільша збирацька активність П. Куліша припадає на 1842--1843 pp. На початку 1843 р. він уже мав записи багатьох пісень, які задумав опублікувати. Тоді ж були готові до друку і зразки жанрів фольклорної прози. Очевидно, що фольклорист не був цілком задоволений повнотою своїх матеріалів, бо влітку 1843 р. здійснив ще одну мандрівку тими ж місцями, де й натрапив на надзвичайно цінні народні перекази, зокрема, про гайдамаччину, які й лягли в основу «Записок о Южной Руси».

Працю фольклориста перервали арешт навесні 1847 p., заслання у Тулу та фактична заборона працювати як письменникові. Лише у першій половині 1850-х pp. П. Куліш, довідавшись про намір А. Метлинського укладати фольклорну збірку, відновив активну збирацьку діяльність, послав йому свої записи, водночас не полишаючи наміру згодом опублікувати свій окремий збірник.

Остаточний текст «Записок о Южной Руси» почав формуватися влітку 1855 р. [2], про що свідчить лист їх упорядника братові дружини М. Білозерському від 1 серпня 1855 p., у якому П. Куліш просив того відповісти на кілька питань, зокрема, про «старинную думу про корабли», а також прислати «копию с наших дум, не вошедших в сборник Метлинского» [3]. До свого видання він планував включити також запис весілля, котре зробив Г. Базилевич. Питав він також, чи у О. Шишацького-Ілліча немає «ненапечатанных преданий? Они вошли бы в упомянутую книгу, с означением кем записаны. Також де сказок, поверий и т. п.» [4]

Наприкінці 1855 р. рукопис першого тому «Записок о Южной Руси» П. Куліш надіслав до цензури.. На початку 1856 р. П. Куліш урешті одержав дозвіл на видання. Про це він писав В. Тарновському, який погодився фінансувати видання. Сума витрат на друкування першого тому мала становити 1000 рублів, котрі В. Тарновський переслав П. Кулішеві наприкінці березня того ж року.

Другий том «Записок» П. Куліш розпочав готувати практично одночасно з першим. Фольклорист продовжував наполегливо працювати над цим томом і навіть якийсь час сподівався надрукувати одразу ж обидва томи до Великодня, який, як зазначав М. Гудзій, у 1856 р. припадав на 15 квітня: «Этнографические записки», может быть, один, а пожалуй и два тома, ибо второй уже у меня подготовлен и может быть окончен через две недели устойчивого труда» [5]. Думається, що це було скоріше прагнення П. Куліша видати бажане за дійсне, бо хоч він і заявляв на початку літа 1856 p., що другий том готовий до передачі в цензуру, усе ж ще не мав усіх його матеріалів [6].

Перший том був надрукований у середині липня 1856 р.[7]. Він відкривається передмовою видавця, котра містить кілька необхідних вступних зауваг. Серед них спроба визначити мету і структуру книжки, особливості правопису (зокрема, потрібність наголосів) та необхідність перекладу українських фольклорних текстів російською мовою [8]. Думаємо, що дослівні переклади українських фольклорних творів російською мовою у «Записках» могли з'явитися під впливом «Запорозької старовини», адже відомо, що І. Срезневський у примітках робив такі переклади [9].

Зіставлення друкованого видання з рукописом свідчить про досить напружену редакторську працю П. Куліша. Так, у рукописі нема передмови видавця (сторінки V--IX друкованого видання); зміст перенесено на кінець тому; немає російського перекладу фольклорних творів. Рукописний збірник об'єднує повністю матеріал першого й окремі'тексти другого томів («Сказки и сказочники»). Великий оправлений том мав 383 аркуші середнього формату (зауважимо, що А. Бондаренко писав про 358 аркушів, а Б. Кирдан, котрий також працював з цим рукописом,-- про 382). Можливо, це був набірний рукопис, адже трапляються Кулішеві позначки, призначені друкарям (вони переважно враховані у друкованому виданні). Б. Кирдан зазначав, що «судячи із деяких поміток, вважалося, що книга буде набиратися з цього примірника» [10]. Водночас у рукописі є багато матеріалу, котрий не увійшов до друкованого видання, яке, своєю чергою, містить багато того, чого немає у рукописі. Дослідження рукопису «Записок» тим більш важливе, адже видання, за словами П. Куліша, було пропущене цензурою «без малейшей помарки, так что я сам уж кое-что зачеркнул из благоразумной умеренности и осторожности» [11]. Урешті, сам П. Куліш акцентував на «примирительном духе» своєї книжки, хоч і не погоджувався на викреслювання як окремих легенд, так і їх фрагментів [12].

1. Причини видання

За П. Кулішем, однією з ключових причин необхідности такого видання є прагнення українців до самопізнання сутності (передусім духовної) своєї нації. Цю потребу, врешті, і мало задовольнити це видання, яке український фольклорист і письменник прагнув зробити енциклопедією «разнообразных сведений о народе, говорящем языком южнорусским» [13], намагаючись тим самим «поднять на ноги все, что было писано о Малороссии и пустить в ход все, что о ней не напечатано, разумеется, если цензура не воспрепятствует» [14]. П. Куліш планував показати «всю нашу старовину, як на картині, почавши од львівського братства та аж до Кальниша і Головатого. Коли вже славить Русь перед чужоземцями, то оттут її славить» [15]. Хоч енциклопедії у кінцевому підсумку не вийшло, але слід в українській фольклористиці та етнології «Записки о Южной Руси» залишили дуже значний.

2. Структура «Записок о Южной Руси»

Структура «Записок» досить струнка, що видно з розширеного анотованого «Змісту», хоч спеціальне знайомство з виданням (передусім першим томом) такого враження не викликає. Справді, поділ на «Исследования», «Предания, легенды и поверья» та «Думы и песни» у самому тексті «Записок» виявити непросто. Врешті, авторське окреслення цих трьох розділів першого тому хоч і має свою внутрішню логіку, бо свідчить про спробу класифікації дуже різного матеріалу, але у самій книжці не додержано заявленого у змісті жанрово-стильового принципу. Сам упорядник, очевидно, це відчував, заявляючи майже у середині тексту «Записок», що уклав їх значною мірою безсистемно: «Я решился издать эти «Записки», не держась в них никакого плана, ни системы, которые были бы возможны только при несравненно большем накоплении материалов. Я включаю сюда все, что нахожу в своих записных книжках, в том виде, в каком оно внесено туда, предоставляя каждому рыться в моем несортированном скарбе и находить между множеством для него ненужного что-нибудь и пригодное» [16]. Текст тому, можливо, відбиває передусім динаміку Кулішевих етнографічно-фольклористичних мандрів і є відображенням його подорожніх записів, доповнених пізнішими власними роздумами. На початку першого тому є зауваження про те, що перші народні перекази та леґенди його видавець записав у Києві, а тому з них і розпочинає свій виклад у «Записках о Южной Руси». Однак такого принципу додержано не завжди. Так, з оповідачем зі Сміли Кіндратом Таранухою (твори, записані від нього, фольклорист наводить у середині першого тому) він зустрічався ще у першій половині 1840-х pp.[17].

В. Петров спостеріг, що весь матеріал першого тому «Записок» можна поділити на три групи:

Ш Кулішеві записи зі середини 1840-х pp. (переважно фольклорна проза зі збірника «Украинские народные предания». Сюди ж треба віднести і оповідь Дубинихи, яка також мала туди увійти),

Ш його ж матеріали, які він зібрав у першій половині 1850-х pp. (усі думові тексти та «Исследования» ),

Ш записи дум, що подав до збірника М. Ніговський.

Зрозуміло, що це не всі складові «Записок» -- є ще записи О. Афанасьєва-Чужбинського (дума про смерть козака-бандуриста), а також уривок з пісні про спустошення Києва, узятий з етнографічної праці Е. Руліковського.

Вважається, що певна безсистемність добору і розташування фольклорних матеріалів дала можливість П. Кулішеві повніше і яскравіше представити колорит функціонування української народнопоетичної творчости. Це відзначали численні дослідники, серед яких варто виділити цікаві спостереження німецького вченого Фрідріха Шольца, котрий писав: «В упорядкуванні фольклорних матеріялів Куліш значно випередив свій час. Він систематизував тексти за оповідачами та співаками. Важливими є також його вказівки про співаків та оповідачів, про їхній побут, спосіб їхнього виконання фольклорних творів» [18]. Це дало змогу ввести читача в «самий процес етнографічного спостереження: він не лише подавав старовинну думу, казку, пісню, переказ, а й знайомив із самою обстановкою, з тими людьми, в середовищі яких він вислуховував ці перекази. Твір народної поезії виходив не анекдотичним фактом, як квітка, відірвана від свого коріння, а, навпаки, відкривався перед читачем, оточений тими подробицями побуту, індивідуальних народних характерів і розуміння, між якими він існує в дійсності» [19].

Другий том натомість уже чітко структурований -- упорядник виділяє дев'ять самостійних розділів, які, проте, у своїй основі також не мають якихось виразних ознак наукового поділу: так, після фольклористичного першого розділу «Сказки и сказочники» йде цілком історіографічний матеріал про похід поляків проти гайдамаків у XVIII ст., далі публікується поема Т. Шевченка «Наймичка» (без зазначення прізвища автора), після неї знову науково-історіографічний матеріал з першої половини XVIII ст. («Записка» Г. Теплова), потім знову йде літературний твір (ідилія самого П. Куліша «Орися» ), далі фольклорно-музичний матеріал (українські народні пісні, які поклав на ноти А. Маркевич), після нього мовознавча стаття І. Могильницького «О древности и самобытности южно-русского языка», фольклорний запис похоронного обряду з Харківщини, а закінчує том знову ж таки історіографічний матеріал -- статті польського романтика М. Грабовського та самого П. Куліша з приводу (як з'ясувалося згодом, підробленого) універсалу гетьмана Я. Остряниці. Таким чином, фольклорні, літературні, мовознавчі та історіографічні матеріали дивовижно переплітаються, хоч і зберігають свою певну внутрішню цілісність. Здається, що лише розділи «Сказки и сказочники», «Похороны, списанные со слов поселянина в Харьковской губернии» та певною мірою «Рассказ современника поляка о походах против гайдамак» генетично пов'язані з першим томом, а відтак є цінними фольклорно-етнографічними матеріалами, а мемуари С. Закревського можуть певною мірою сприйматись як коментар до українських народних оповідей і Кулішевих суджень про гайдамаччину. Решта розділів постають радше як частина літературної хрестоматії чи збірника історичних актів. Принагідно зазначимо, що внаслідок специфіки матеріалу другого тому розгляду його особливостей тут не будемо торкатися. Чимало слушних думок у розгорнутій рецензії свого часу висловив М. Костомаров [20], висновки котрого актуальні й тепер. Така «розкиданість та безсистемність» «Записок о Южной Руси» (передусім першого тому) врешті може бути виправданою, адже їх упорядник, здається, цього прагнув свідомо -- він зазначав, що при компонуванні цього видання він не мав на увазі власне науку: «Странствуя из села в село по малороссийским губерниях в период моей юности, я редко имел в виду собственную науку. Меня увлекала поэтическая сторона жизни народа. Я гонялся за драмою, которую разыгривает мелкими отрывками целое малороссийское племя. Мне нужно было видеть постановку сельской жизни на театре природы» [21].

Варто звернути увагу на виразне прагнення Куліша добирати фольклорні тексти передусім за їх естетичною вартістю. Це, безперечно, була слушна позиція видавця «Записок о Южной Руси», оскільки він орієнтувався на певне коло читачів, хоч вона водночас не витримує ніякої критики, коли її розглядати як науковий принцип. Отже, маємо очевидне намагання подати лише вибрані зразки фольклорних текстів.

3. Проблеми

фольклорний літературний куліш нація

Автор «Записок» нерідко окреслює наукові проблеми [22], що важливі для системного вивчення духовної сутності українського народу, його історичного і теперішнього (середини XIX ст.) буття [23]. Виклад своїх розмірковувань він розпочинає із замітки про важливість вивчення народної словесности, спершу закономірно спиняючись на особливостях української народної мови та необхідности записувати почуті народнопоетичні тексти. Однак лише майже через сто сторінок, пишучи про особливості побутування історичних пісень та переказів про гайдамаків, П. Куліш ніби принагідно знову торкається проблеми записування творів фольклору, не забуваючи при цьому нагадати, з якими труднощами «сопряжено это по-видимому не очень мудреное дело. Заходите вы в какую-угодно хату и попросите спеть самую общеизвестную песню,-- вам будут отвечать: «Хіба ми п'яні, щоб співали?» или что-нибудь подобное» [24]. Відтак, щоб записати, скажімо, козацькі чи невільницькі пісні, треба зблизитися з «каждым седоусым, недоверчивым стариком, который, может быть, в молодости сам был гайдамакою» [25], але для того треба багато часу та особливих навиків.

Хвилює П. Куліша й проблема ролі народу в історії загалом та створенні ним своєї усної історії -- народного епосу, що, на думку фольклориста, дивовижно переплітається із чи не цілковитою байдужістю того самого народу стосовно власного ж минулого та навіть якоюсь своєю національною неусвідомленістю [26].

Далі упорядник «Записок» логічно переходить до проблеми взаємостосунків простого народу та його еліти: «Мы и народ -- одно и то же по нравственному развитию малороссийского населения, но только он с его изустного поэзиею представляет в духовной жизни первый период образования, а мы -- начало нового, высшего периода» [27]. Тому і письменники, певним чином розвиваючи народнопоетичні традиції, за П. Кулішем, відрізняються від народних співців лише освіченістю та багатоманітністю форм своєї творчости, а теперішні сліпці унаслідок цивілізаційних процесів залишилися на периферії самого суспільства, у тому числі і його словесности. У цьому зв'язку і зростає роль освічених любителів старовини, які повинні зберегти цю вікову народну спадщину.

Куліш окреслює й проблему збереженості текстів народних дум. Фольклорист із жалем констатував, що збереглася лише незначна частина нашого думового епосу.

Фольклорист рішуче ставить питання генетичної єдності давньоруської та власне української епічної традиції, безапеляційно називаючи «Слово о полку Ігоревім» думою: «Положим, что «Слово о полку Игореве» есть произведение, независящее от дум; но способность южно-русского племени к эпическому творчеству не могла пробудиться только с возрождением княжеских дружин под формами козачества. Существуя в эту эпоху, она должна была существовать и в эпохи отдаленнейшие, как тому служит доказательством и приведенная выше дума об аргонавтах южнорусских» [28]. Хоч цей приклад сумнівної «думи» для підтвердження Кулішевої тези вибраний не зовсім вдало (йдеться про «Думу про похід старшого князя-язичника в християнську землю», начебто записану О. Шишацьким-Іллічем), але зіставлення окремих уривків «Слова» і наших дум заслуговують на увагу.

Також автор «Записок» не міг не порушити й питання жанрових та змістових особливостей народних дум. Цій проблемі відведено досить багато місця у «Записках». Цікавою є Кулішева спроба жанрової класифікації народних дум -- ці твори він поділяє на козацькі та невольницькі, водночас зазначаючи, що й складалися невольницькі думи самими бранцями, яких у Туреччині була ціла нація, «и что эта нация, соединенная языком, верою и воспоминаниями о родине, подобно евреям, плакавшим на реках Вавилонских, имела свою невольницкую историю и поэзию» [29]. Невольницькі думи П. Куліш, у свою чергу, пропонує поділити на плачі (за П. Кулішем, до них можна віднести «Думу про Марусю Богуславку» ) та славославлення (сюди фольклорист зараховує «Думу про Самійла Кішку» ), зазначаючи при цьому, що названі тут думи, очевидно, складалися уже в Україні [30].

Фольклорист зачіпає й питання про складачів народних дум, якими, на його думку, були не лише самі сліпці. Арґументом є передусім виразний героїчний зміст окремих з них, зокрема, дум про дари Баторія, похід Серп'яги, Самка Мушкета та війни Богдана Хмельницького [31]. П. Куліш уважав, що сліпим співцям належать скоріше повчальні думи, а «воинские думы уже одною обстоятельностью описаний битв, переправ и всех операций войны показывают, что они вышли из души, сильно волновавшейся при зрелище этих явлений» [32].

Куліш приділив доволі багато місця і такому яскравому суспільно-політичному явищу, як гайдамаччина середини XVIII ст., подекуди називаючи її «открытым грабежом» [33], який слід сприймати і як «в смысле некоторой как бы праведной мести убогого над богатым, козака над ляхом». Її учасниками були бідняки, «обиженные своими хозяевами «наймыты», а также воры и разбойники» [34].

Загалом «Запискам о Южной Руси» П. Куліша випала непроста доля -- вони хоч і не були офіційно заборонені, але й не мали глибокого і всебічного осмислення (думається, на заваді передусім були складна особа їх видавця та упорядника, а також масштабність наукових проблем, котрі неминуче виникали при ближчому знайомстві з цим епохальним явищем української культурологічної думки середини XIX ст.), хоч схвальних, аналітичних та й критично неґативних відгуків було доволі багато. Серед них як прижиттєві рецензії, статті та окремі висловлювання М. Костомарова, М. Максимовича, Т. Шевченка, О. Пишна та інших, так і наукові розвідки А. Лободи, К. Грушевської, В. Петрова, А. Бондаренка, Б. Кирдана, О. Вертія, німецького вченого Ф. Шольца, кандидатська дисертація Ж. Янковської «Фольклористична діяльність Пантелеймона Куліша» (1998) тощо.

Примітки та література

1. К. Грушевська 1927 р. зазначала, що П. Куліш на час друку в 1843 р. епопеї «Україна» ще не мав свого власного запасу думових записів, однак у передмові до другого тому корпусу українських народних дум вона певним чином відредагувала свою думку: «Скоро потім такий запас у нього почав складатися, в 1845 р. він вправно записав довгу думу; се, мабуть, не перша, але все-таки глибше знайомство з кобзарством почалося у Куліша, мабуть, аж 1853 р.» (Грушевська К. М. Деякі питання про народні думи // Українські народні думи.-- Харків; Київ, 1931.-- Т. П.-- С X.)

2. П. Куліш так і писав: «У меня готовится этнографическая книга» (Петров В. Пан-телимон Куліш у п'ядесяті роки. Життя. Ідеологія. Творчість.-- К., 1929.-- С. 138).

3. Петров В. Пантелимон Куліш...-- С. 138.

4. Петров В. Пантелимон Куліш...-- С. 138.

5. П. Куліш -- С. Т. Аксакову. Лист від 16 лютого 1856 р.-- С. 73.

6. Як свідчить лист П. Куліша до В. Тарновського від б червня 1856 р., він на той час мав такі матеріали: «Сказки и сказочники»; другий: «Рассказ современника поляка о походах против гайдамак» із моєю передмовою і моїм епілогом; третій: «Универсал Остряниці» с замечаниями М. Грабовского і з моїми дополнениями до тих замечаний; четвертий: «Критический обзор источников для истории Малороссии» М. Костомарова [його врешті у друкованому виданні не виявилося.-- В. І,], а п'ятий нехай буде ваш, да й буде цього» (Киевская старина.-- 1898.-- Т. LXHL-- Июль.-- С. 357). Бачимо, що тут немає багатьох матеріалів, які увійшли до видання. Водночас уже 14 червня П. Куліш у листі до О. Марковича зазначав, що він «другий том «Записок о Южной Руси» оце злагодив, живучи на хуторі, та й виправив у Москву до цензора» (Петров В. Пантелимон Куліш...-- С. 203). П. Куліш повторив цю інформацію і в листі до М. Грабовського від 12 червня 1856 p., з тією лише різницею, що замість п'ятого матеріалу написав «та ще дещо» (див.: Вибрані листи Пантелеймона Куліша...-- С 78).

7. Див.: Лист П. Куліша В. Тарновському від 24 липня 1856 р., у якому йшлося: «На велику та на превелику силу скінчив я друком «Записки о Южной Руси» та й покинув їх там ізшивати та і до ладу доводити» (Там само.-- С. 81).

8. У цитованому відбитку перших 16 сторінок «Записок о Южной Руси» П. Куліш писав 10 травня 1856 p.: «Тілько вже з другого тому і покину переводи. Така з ними морока, що нехай йому цурах! Се так, бачите, на первий случай тілько, щоб трошки наломить москаля до християнської мови» (Чернігівський обласний історичний музей імені В. Тарновського, № Ал 17-97 / 14 /504 арк. 15).

9. Срезневский И. И. Запорожская старина.-- Харьков, 1833.-- Ч. I.-- Кн. II.-- С. 95--98, 104--110.

10. Кирдан Б. П. Собиратели народной поэзии...-- С. 237.

11. П. Куліш -- В. Тарновському. Лист від 6 квітня 1856 р. // Киевская старина.-1898.-- Т. LXI.-- Апр.-- С 119.

12. П. Куліш -- С. Т. Аксакову. Лист від 18 січня 1856 р.-- С. 71.

13. Записки о Южной Руси / Издал П. Кулиш.-- Санкт-Петербург, 1857.-- Т. 2.-- С. 28.

14. П. Куліш -- О. Бодянському від 16 вересня 1855 p. // Киевская старина.-- 1897.-- Т. LIX.--Дек.--С. 463.

15. П. Куліш -- М. Юзефовичеві. Лист від 2 грудня 1856 p. // Вибрані листи Пантелеймона Куліша...-- С. 86.

16-17. Записки о Южной Руси.-- Т. 1.-- С. 101.

18. Scholz Friedrich. Ein ukrainischer Schriftsteller, Dichter und Forscher zwischen Romantik und Realismus // Записки о Южной Руси / Издал П. Кулиш.-- Heidelberg, 1989.-- S. 21.

19. Пыпин А. Н. История русской этнографии.-- Санкт-Петербург, 1891.-- Т. 3.-- С. 194.

20. Костомаров Н. И. «Записки о Южной Руси», издал П. Кулиш. Том П-ой. 1857 // Отечественные записки.-- 1857.-- Т. CXIV.-- Сент,-- С. 1--26. Критика и библиография.

21. Записки о Южной Руси.-- Т. 1.-- С. 234.

22. Місце і роль П. Куліша та його «Записок о Южной Руси» в контексті української фольклористичної думки періоду романтизму всебічно окреслив молодий львівський учений Я. Гарасикі (див.: Гарасим Я. І. Культурно-історична школа в українській фольклористиці.-- Львів, 1999-- С 58--61).

23. Пишучи про певну наукову безсистемність «Записок», П. Куліш усе ж допускав окремі наукові засади своєї праці: «Если в этом желании [себто прагненні бачити і чути народ у різноманітних ситуаціях і проявах.-- В. І.] заключались и побуждения чисто научные, то источником их была все-таки чистая любовь к человеку, в его простой, сельской жизни» (С. 234).

24. Записки о Южной Руси.-- Т. 1.-- С. 100.

25. П. Куліш зазначав, що на його питання «Кто вы? Какой народ? [прості українці.-- В. L] не найдут другого ответа, как только: «Люде так собі народ та й годі».-- «Вы русские?» -- «Ні».-- «Хохлы?» -- «Якиї ж ми хохли?» (Хохол -- слово бранное, и они его отвергают).-- «Малороссияне?» -- «Що то за маросіяне? Нам його й вимовить трудно» (Малороссиянин -- слово книжное, и они его не знают). Словом, земляки наши, предоставляя называть себя русью, черкасами и чем угодно, сами себя называют только людьми и не присвоивают себе никакого собственного имени...» (Записки о Южной Руси.-- Т. 1.-- С. 235). Ці слова були суголосні Кулішевим думкам про народ. Ось що він писав дружит у листі від 14 серпня 1856 р., перебуваючи у маєтку С. де Бальмена в Ліновиці: «Ранком ходили з панночкою до церкви, щоб подивитися на линовицький народ. Мізерний народ! Усюди по Вкраїні переводиться нінащо. А був би народ гарний, коли б доля йому лучча» (Вибрані листи Пантелеймона Куліша...-- С.83).

26. Записки о Южной Руси.-- Т. 1.-- С. 181.

27. Записки о Южной Руси.-- Т. 1.-- С. 195.

28. Записки о Южной Руси.-- Т. 1.-- С. 214.

29. Записки о Южной Руси.-- Т. 1.-- С. 215.

30 Цікаво, що перші три з них дотепер уважаються такими, народне походження яких не встановлено (див.: Думи.-- К., 1969.-- С 347--349), а четверта є піснею.

31. Записки о Южной Руси.-- Т. 1.-- С. 193.

32. Записки о Южной Руси,-- Т. 1.-- С. 90.

33. Записки о Южной Руси,-- Т. 1.-- С. 245.

34. Шевченко Т. Г. Щоденник // Шевченко Т. Г. Повне зібр. творів: У 6 т.-- К., 1963.-- Т. 5.-- С 20.

Размещено на Allbest.ru

...

Подобные документы

  • Аналіз стану наукового вивчення постаті П. Куліша. Характеристика різних аспектів у літературі: від біографії до світоглядних позицій. Аналіз стосунків з представниками українського руху, його історичні погляди. Еволюція суспільно-політичних ідей Куліша.

    статья [18,6 K], добавлен 14.08.2017

  • Пантелеймон Куліш – видатний поет і прозаїк, драматург і перекладач, критик і публіцист, історик і етнограф, мовознавець і культурний діяч. Факти біографії, громадянський подвиг Куліша як українського національного письменника. Значення його творчості.

    статья [14,4 K], добавлен 02.05.2010

  • Характеристика образу Байди. Мужність як риса характеру. Любов як чинник слабкості образу Байди. Духовність як ознака добротворчих установок персонажу. Співвідношення поеми "Байда, князь Вишневецький" із збірником "Записки о Южной Руси" П. Куліша.

    курсовая работа [33,6 K], добавлен 03.07.2011

  • Вплив поезій Т. Шевченка на творчість П. Куліша. Історичний контекст творчості митців. Могутній емоційний потенціал творчості Шевченка. Доля Куліша - доля типової романтичної людини. Народні розміри у творах поетів. Наслідування Шевченка Кулішем.

    курсовая работа [52,5 K], добавлен 22.02.2011

  • Огляд дитячих та юнацьких років, походження Пантелеймона Куліша. Характеристика його трудової діяльності. Арешт, ув'язнення і заслання як члена Кирило-Мефодіївського товариства. Аналіз літературної творчості українського письменника. Видання творів.

    презентация [988,5 K], добавлен 03.09.2016

  • П.О. Куліш в історії української літературної мови, аналіз його творчої та наукової діяльності. Формування нової української літературної мови, її особливості та проблеми. Категорії народної філософії, психології та естетики українського суспільства.

    курсовая работа [45,7 K], добавлен 09.10.2009

  • Біографія М.Г. Куліша й умови літературного розвитку. "Червоний командир" під час громадянської війни. Громадська діяльність та невпинна творча праця. У центрі духовно-творчого буття. Сталінські репресії. Ліричний твір "Мина Мазайло" - комедія типів.

    реферат [19,7 K], добавлен 28.11.2007

  • Розкриття ідейного змісту, проблематики, образів роману "Чорна рада" П. Куліша, з точки зору історіософії письменника. Особливості відображення української нації. Риси черні та образів персонажів твору "Чорна рада", як носіїв українського менталітету.

    дипломная работа [131,5 K], добавлен 22.11.2010

  • Містичні (квазірелігійні) мотиви у творчості Куліша. Поява демонічних елементів у творах російських "гофманістів". Створення Хвильовим "демонічних" героїв в українській літературі 1920-х років. Антихристові риси Хуліо в комедії М. Куліша "Хулій Хурина".

    реферат [21,2 K], добавлен 19.03.2010

  • Значення творчої спадщини М. Куліша. Обґрунтовано доцільність застосування проблеми автора до змістових і формальних аспектів п’єси "Маклена Ґраса". З’ясовано специфіку художньо втіленого набутого і сподіваного життєвого досвіду дійової особи драми.

    статья [23,8 K], добавлен 24.11.2017

  • Роман-біографія В. Петрова в критиці та дослідженнях. Синтез біографічних та інтелектуальних компонентів роману. Функції цитат у творі В. Петрова "Романи Куліша". Композиційна організація тексту. Особливості творення образу П. Куліша. Жіночі образи.

    дипломная работа [192,6 K], добавлен 10.06.2014

  • Аналіз специфіки художнього моделювання національного характеру в українській драматургії 20 – початку 30-х років ХХ століття. Художні прийоми при осмисленні національного характеру в драмі "Мина Мазайло". Національна соціокультурна концепція М. Куліша.

    курсовая работа [46,7 K], добавлен 22.04.2011

  • Шевченко і білоруська література. Твори Шевченка західно- та південнослов’янськими мовами. Сприйняття особистості та творчості Шевченка у Великобританії. Твори Кобзаря романськими мовами. Сприйняття творчості Шевченка в літературних і наукових колах США.

    курсовая работа [59,4 K], добавлен 27.06.2015

  • Общая сведения о готах. Древнегерманские племена и их языки. В истории Южной и Средней Европы, а также южной Руси (северное Причерноморье) так называемые "готы" сыграли весьма важную роль.

    курсовая работа [22,7 K], добавлен 16.03.2004

  • Біографія Олександра Сергійовича Пушкіна - російського поета, драматурга та прозаїка, реформатора і творця сучасної російської літературної мови, автора критичних та історичних творів. Українські видання Пушкіна: драматичні твори, лірика, романи.

    реферат [26,6 K], добавлен 26.05.2015

  • Философские взгляды писателя в повести "Записки из подполья", ее автобиографичность. Полемика с социалистами, "Четвертый сон Веры Павловны" в романе Чернышевского "Что делать". Генетическая связь "Записок из подполья" с "Записками сумасшедшего" Гоголя.

    курсовая работа [58,8 K], добавлен 24.08.2015

  • Особисте життя Лесі Українки та його вплив на тематику її творів. Психологізм "На полі крові" як вияв прагнення до незалежного українського театру. Радянська традиція трактування творів Лесі Українки. Пошук істини шляхом зображення християнських общин.

    курсовая работа [72,4 K], добавлен 04.06.2009

  • Мевляна Джеляледін Румі. Суфізм. Основи його вчення, коріння та витоки. Тасаввуф в турецькій літературі. Що таке тасаввуф, його принципи. Духовне вчення Румі. Григорій Савич Сковорода. Філософія “серця” в українській літературі. Ідея самопізнання.

    дипломная работа [68,1 K], добавлен 07.07.2007

  • Жизненный и творческий путь журналиста Пантелеймона Кулиша. Огромное его значение в истории украинского самопознания, литературы и науки. Новаторство прославленного деятеля слова в сфере украинского правописания, освоение культуры других народов.

    реферат [22,5 K], добавлен 15.04.2014

  • Загальні відомості про власні назви. Ономастика як об’єкт лінгвістичного опису. Аналіз застосування власних назв у романі О. Гончара "Циклон": прізвища, особові імена, прізвиська, імена реальних осіб та відомих героїв творів мистецтва, асоціоніми.

    курсовая работа [42,2 K], добавлен 18.11.2011

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.