Життєвий і творчий шлях Валеріана Підмогильного

Размещено на http://allbest.ru

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Одеська загальноосвітня школа №61

ДОПОВІДЬ

на тему: "Життєвий і творчий шлях Валеріана Підмогильного"

Підготував:

учень 11 класу

Друченко Олексій

Одеса, 2013р.

«Життя пережите, мов шлях заболочений...»

У 20--30-х рр. Валер'ян Підмогильний був відомим і популярним письменником, автором кількох збірок оповідань, романів «Місто», «Невеличка драма», перекладів українською зарубіжної класики. Мав вірних друзів-однодумців Є. Плужника, Г. Косинку, Т. Осьмачку, Б. Антоненка-Давидовича. Мав дружину Катерину Іванівну, актрису Театру юного глядача, шестилітнього сина Романа. Обірвалося все несподівано--у грудні 1934 р. арештований, а невдовзі висланий на Соловки, звідки вже не повернувся. Надовго було заховано до спецфондів його твори, а саме ім'я якщо і згадувалося, то лише в негативному контексті.

Навіть після посмертної реабілітації 1956 р. твори цього талановитого прозаїка в Україні не перевидавалися. Перебуваючи у спецізоляторі Соловецької тюрми, він напружено працював--це допомагало витримувати таку важку самотність. Читав, перекладав, писав нові оповідання і навіть романи, вивчав марксизм-ленінізм і точні науки -- не хотів гаяти часу, бо над усе сподівався повернутися. «Дорога Катю. як ти живеш? Винний перед тобою страшно і неоплатно, -- писав у листі до дружини, -- ти добра, ти вибачиш, я знаю. Мила, рідна, як я хочу, щоб ти була здорова, бадьора, щоб тобі було добре! ... Що написати про себе? Все до решти я передумав, побачив, що в житті я скрізь був неправий, і ніколи життя не здавалося мені таким прекрасним, як зараз. Тепер я розумію і люблю нашу велику країну, тепер я з нею, я маю надію коли-небудь до неї повернутися». Катерина Іванівна з Романом кілька років поневірялася на Томіцині, потім в Алма-Аті, після війни повернулася до Києва, Роман став студентом медінституту. У 1950 р. пішов з життя зовсім молодим, так і не дочекавшись звістки про батька... Підмогильний Український Розстріляний Відродження

Чим же завинив Валер'ян Підмогильний перед своїм народом, за що був названий його ворогом і вбитий у розквіті творчих сил?

Народився 2 лютого 1901 р. у селянській родині в селі Чапля на Катеринославщині (нині це Дніпропетровськ, його околиця). Тоді село було власністю графа І. Воронцова-Дашкова, в економії якого і працювали батьки. Для Ва-лер'яна та його сестри Нати могли наймати вчителя французької. А мама взагалі була «природженим інтелігентом», як згадують односельці.

Хлопець закінчив церковно-парафіяльну школу. З 1910р. по 1918 р. навчався в 1-му Катеринославському училищі. Багато читав, вивчав французьку й німецьку, пробував писати вірші та оповідання, вміщував їх у шкільному журналі під псевдонімом Лорд Лістер (вплив популярних тоді пригодницьких творів про Ната Пінкертона).

Перше відоме оповідання «Важке питання» написане шістнадцятилітнім В. Підмогильним і присвячене було вирішенню гімназистом Андрієм «важкого питання» статі, «чоловічої зрілості». Вже 1919 р. в катеринославському журналі «Січ» з'являються оповідання «Гайдамака» і «Ваня». Саме в той час майбутній письменник посилено вивчав іноземні мови: французьку та німецьку.

Після закінчення училища Валер'ян стає студентом щойно утвореного Катеринославського університету. Викладали тут Петро Єфремов (брат академіка, літературознавця Сергія Єфремова) та знавець української історії, культури Дмитро Яворницький, який очолював кафедру українознавства. Отже, майбутній письменник мав добрих учителів, відданих патріотів.

У 1921 р. у збірнику «Вир революції» П. Єфремов під псевдонімом В. Юноша помістив розлогий аналіз перших оповідань молодого прозаїка під промовистою назвою «Поет чарів ночі». На той час В. Підмогильний уже мав друкованими не лише оповідання в пресі, а й першу книжку «Твори. Т. І», видану 1920 р. в Катеринославі. До неї увійшли оповідання «Старець», «Ваня», «Важке питання». «Пророк», «Гайдамака», «Добрий бог», «На селі», «На іменинах», «Дід Яким», написані здебільшого під час навчання в училищі. Ця збірочка засвідчила появу на літературному видноколі оригінального, самобутнього таланту, який пішов шляхом абсолютно новим для українського мистецтва 1917--1920 рр. -- шляхом модернізму, глибокого заглиблення у психологію людської душі, її художнього пізнання.

У 1920--1921 рр. учителював у рідних краях: Павлограді, Катеринославі, тоді й створив цикл «Повстанці». Частина цих оповідань друкувалася в катеринославській газеті «Український пролетар», повністю 1923 р. вони вийшли окремим виданням за кордоном. Тоді ж пише і повість «Остап Шептала», опубліковану 1922 р. вже в Харкові.

Восени 1921 р. Валер'ян Підмогильний вирушає ближче до культурно-мистецьких центрів -- на Київщину. Спочатку живе в мальовничому курортному Ворзелі. Там одружується з донькою священика Катериною Червінською. А невдовзі подружжя перебирається до Києва. Тоді тут іще сяяв банями Михайлівський Золотоверхий собор, а до святої Софії можна було потрапити крізь головний вхід -- браму Заборовського. Вабили непорочною первозданністю Дніпрові кручі... Але над усім цим панувало типове непманське, дрібнобуржуазне міщанське середовище. «Живчик» літературного, мистецького життя знаходився в пролетарському Харкові, який з 1919 р. став столицею УРСР. Тому багато українських письменників (як П. Тичина, В. Еллан) переїздять туди. Однак Валер'яна Підмогильного вабить Київ, що був осторонь столичного галасу, навколо літературної штовханини та суперечок. Підмогильні поселяються в будинку на розі Великої Житомирської, неподалік Сінного базару. За свідченнями сучасників, двері їхнього помешкання ніколи не зачинялися. Він працює редактором видавництва «Книгоспілка», а з 1925 р. -- у редакції журналу «Життя й революція». Близько сходиться з місцевою українською інтелігенцією, яка об'єдналася в АСПИС: Л. Старицька-Черняхівська, Н. Романович-Ткаченко, П. Филипович, М. Зеров, Г. Косинка, Б. Антоненко-Давидович. Невдовзі це багатолике об'єднання розпалося -- відокремилися «неокласики» (П. Филипович, М. Зеров) і утворилася «Ланка». Назвав її так Валер'ян Підмогильний. Це була організація без статуту і програми. Вона вважалася «попутницькою», тобто не приймала агітаційних гасел нової ідеології, була терпимою до більшовицької влади, але служити їй не бажала. Не бажали того В. Підмогильний, Є. Плужник. Т. Осьмачка, Б. Антоненко-Давидович, Марія Галич, Г. Косинка. З 1926 р. «Ланка» називалася МАРСом і стала, власне, київською філією ВАПЛІТЕ. До згаданого товариства долучилися Б. Тенета, Д. Тась (Могилянський), Д. Фальківський та ін. Членство визначатиметься талановитістю постаті, прагненням вивести українську літературу в широкий європейський світ.

Одне слово, у Києві Валер'ян Підмогильний з головою поринув у творчість. Він був душею товариства. Як згадує дружина Г. Косинки, «враження справляв дуже серйозної, неговіркої людини. Але коли теми розмов були близькі його серцю, раптом у його очах з'являлися яскраві іскринки і він радо підтримував бесіду, виявляючи енциклопедичні знання». Недаремно його називали «університетом на дому».

Оповідання В. Підмогильного друкуються по різних часописах, виходять окремими збірками, найповніша серед них -- «Проблема хліба» (1927). Він у цей час багато перекладає зарубіжної класики.

Та найбільшу популярність принесла публікація роману «Місто», що вперше з'явився 1928 р. у Харкові. Було організовано кілька диспутів, під час яких обговорювалися не так здобутки, як «хиби» нового твору. Не сприйняв однозначно пролетарський Харків цього роману, бо за ідейною спрямованістю він був надто далеким від вимог більшовицької партії й тих завдань, які нав'язувалися новому мистецтву. Чимало нападок зазнав письменник від марксистсько-ленінської критики за «Місто», але продовжував іти тим самим шляхом.

У 1929 р. Підмогильний переїздить до Харкова, невдовзі у видавництві «Рух» йому запропоновано посаду консультанта з іноземної літератури. Перед ним, як перекладачем, розгорнулося широке поле діяльності.

У 1930 р. журнал «Життя й революція» друкує новий його роман «Невеличка драма», також неоднозначно сприйнятий читачами і критикою. Хмари над головою письменника вже збиралися--починався час масових репресій. Останній твір, який побачив світ за життя автора,-- оповідання «З життя Будинку». З великою, як на ті часи, сміливістю в ньому алегорично показано напружену, тривожну атмосферу періоду «культу особи». Будинок постає закодованою метафорою суспільства, в якому запанували загальна підозрілість, словоблудство і неприхована демагогія, де людяність витіснено жорстокістю, законність -- безпідставними звинуваченнями, арештами ні в чому не винних громадян.

У 1933--1934 рр. Валер'ян Підмогильний пише «Повість без назви...», яка залишилася незавершеною в архівах митця аж до наших днів. Перебуваючи в слідчому ізоляторі, він просить дружину зберегти її, передрукувати з чернеток.

8 грудня 1934 р. Валер'яна Підмогильного було арештовано. Понад місяць тривали виснажливі допити, які закінчилися самонаклепом і визнанням усіх обвинувачень, наперед запланованих органами НКВС. Його разом із М. Кулішем, Є. Плужником, Г, Епіком, В. Поліщуком, О. Ковінькою та ін. засудили до десятирічного ув'язнення з конфіскацією особистого майна за участь у контрреволюційній організації, яка мала нібито здійснити терористичні акції проти радянської влади, утворити «незалежну буржуазну республіку».

9 червня 1935 р. Валер'ян Підмогильний прибув на Соловки, до спецізолятора, як особливо небезпечний політичний злочинець. У листах звідти (їх збереглося 32) намагається заспокоїти рідних, бо щиро сподівається повернутися...

9 жовтня 1937 р. особлива трійка НКВС переглянула справи «політично неблагонадійних», серед них і В. Підмогильного, і присудила вищу міру покарання - розстріл. Вирок було виконано в один із днів між 27 жовтня і 4 листопада 1937 р. в урочищі Сандармох Медвеж'єгорського району Карелії--напередодні 20-річчя Жовтневої революції.

СВІТОГЛЯДНА ПОЗИЦІЯ МИТЦЯ

У невеликій автобіографічній замітці Валер'ян Підмогильний так підсумував свій шлях: «Очевидно, є люди, що своє життя можуть згадувати, як суцільну смугу радості. Є люди, життя яких насичене і радостями, і печалями. Можливо, ці люди найщасливіші, бо справжнє щастя може відчути той, хто зазнав горя. Я оглядаюсь на пережите. Де мої радощі? Життя пережите, мов шлях заболочений. Шлях, що ним не йдуть, а бредуть, повільно пересуваючи ноги, не в силі скинути важкий налип багна. Стомлений у першому кроці, знеможений у подальших, я шукаю світлої плями на пройденому шляху і не знаходжу...». Така оцінка свого життєвого шляху засновується на особливостях характеру і особливостях світобачення митця.

Він реаліст. Довколишній світ сприймає таким, який він є, -- жорстоким, складним, суперечливим. Він також песиміст -- у тому світі його ваблять темні барви, саме їм надає особливого значення. Ось іще зізнання письменника: «Батьківське поле вузенькими двома чи трьома смугами в різних місцях... й коли приходила мати з іншими матерями, сусідками збирати врожай, то був він, врожай той, вельми негустий і непоказний на зріст. І, заносячи серп над негустим стеблом жита, тужили матері. То вони співали... В пам'яті моїй не зосталося бадьорого материного співу. Смуток, печаль -- правдивий відбиток життя... Я прислухався до того співу. Спів той осів у пам'яті підсвідомо».

Здавалось би, на тлі такої песимістичної позиції міг з'явитися митець, у творах якого переважав би розпач, зневіра, трагедійне начало. Але там ми цього не знаходимо, хоч образ смерті присутній у багатьох творах, а трагедійне начало є супровідним його світовираженню. Вмирає Олюся в повісті «Остап Шаптала», труїться Зоська у романі «Місто»... Але роман про вмираючу любов, розчарування і душевну кризу В. Підмогильний називає «Невеличкою драмою», надаючи цим словом перевагу іншим цінностям та життєвим орієнтирам. Драматичний етюд «Смерть», написаний у період найбрутальніших нападок вульгаризаторської критики, не вселяє відчуття безвиході чи жаху, образ смерті сприймається як рятівне вивільнення душі від непосильного тягаря.

Річ у тім, що Валер'ян Підмогильний по-філософському, зважено і спокійно сприймає найболючіші життєві драми, негаразди, поразки. Він намагається їх осмислити, психологічно дослідити, знайти їм пояснення, хоча ніколи не розставляє своїх оцінних акцентів, особливо ідеологічних. Його, як художника, політика та ідеологія взагалі не цікавлять. Ті чи ті суспільні події, як, скажімо, національно-визвольна боротьба українського народу, для нього є не об'єктом політичного відображення, а шматком довколишньої дійсності, на якому зупинилася його мистецька увага.

Він був ще зовсім молодим, коли Україною котилася революційна хвиля. Юнак сприйняв її, вочевидь завдяки особливостям свого характеру, надто помірковано і врівноважено, як на молоду і, здавалось би, гарячу голову. Тому закономірно, що не поспішав оспівувати і возвеличувати нові ідеали, як те робила більшість початківців. Врешті, політико-ідеологічні теми спочатку обминав узагалі.

Б. Підмогильний був дуже заглиблений у самого себе, тому так умів сприймати і чужі страждання, тому йому була цікавою людина як така, в комплексі усіх своїх поганих і гарних рис, людина жива, реальна, її складний внутрішній світ, єдиноборство в ньому духовного та біологічного начал.

Світогляд письменника формувався значною мірою під впливом зарубіжної літературної класики, а також психології. Він студіював 3. Фрейда, на основі чого навіть написав психоаналітичну статтю про творчість І. Нечуя-Левицького. Цікавився філософією Ф. Ніцше, А. Шопенгауера. З усіх французьких митців, яких так багато і плідно перекладав, найбільше цінував А. Франса, чий роман «Таїс» про долю куртизанки з античної Александрії вчив дивитися на світ по-філософському, цінувати в людині її природні якості, її волю і розкутість. «Філософські сумніви» французького мислителя Анатоля Франса були суголосні життєвій та світоглядній позиції Валер'яна Підмогильного. Він був надто освіченим і самозаглибленим, щоб сприймати на віру якісь догми, а тим більше писати за чиїмись вказівками. Писав про те, що найбільше вабило його як художника. За таку позицію і послідовність у поглядах Валер'ян Підмогильний поплатився фізичним життям, але повністю зберіг себе як творчу особистість.

Размещено на Allbest.ru