Українська поезія резистансу 40-50-х років ХХ століття: генетичний контекст і естетична природа

3.3. "Свій-чужий" іконостас. Підрозділ присвячено аналізові опозиції "свій-чужий" на рівні авторитетів національної історії. З системи образів вождів, представлених у поезії, вичленовуються два іконостаси національних та імперіальних авторитетів.

Піраміда українських провідників має кілька ярусів: перший - герої - конкретні сучасники, товариші по зброї, з якими безпосередньо проходило спілкування. Їхні образи, створені поетами в межах парадигми героя, і є узагальненням на тому рівні, який міг дозволити досвід спілкування автора твору із прототипом. Поза тим це ритуал ініціації пересічної людини, що полягає у з'ясуванні тих виняткових рис, які б дозволили означувати "кандидата" як "вождя". це і приклад психологічної самоідентифікації із особистістю, що захоплює своїми вчинками, сприяє душевній рівновазі того, хто ідентифікує себе, додає впевненості, особливо якщо процесом ототожнення з вождем захоплюється група: "чим значніший вождь, тим значніший його послідовник" Фромм Э. Душа человека. - М.: Республика, 1992. - С.64..

Другий ярус іконостасу, услід за тими, хто у бою з ворогом упав, - присвячений ликам найвідоміших вождів новітнього часу: Т. Чупринці (Р .Шухевичу), С. Бандері, С. Петлюрі. Вожді цього ґатунку - безсмертні, святі. Поетичну беатифікацію другого рівня здійснювали поети уже на еміграції - маємо чимало поезій, що укріплювали національний культ. Піднесені, осяяні святістю, беатифіковані, глорифіковані образи провідників - це і психологічний захист, оберіг у деструктивній ситуації війни - фізичної, і психологічної (за рахунок пропаганди противника) - ці постаті творять український егрегор, поєднуючи українську людину-сім'ю-націю-державу і т.д. із енергетичним полем Всесвіту, перетворюючись на ангелів-охоронців душ українських воїнів, рятуючи від зомбування. Одичні інтонації не підтримано строфічно - навіть у цьому виявляється традиціоналізм поезії резистансу. Адже за спостереженнями І. Качуровського, "одична традиція строфи на українському рунті не прищеплена", а була поширена в російській поезії ХVІІІ - поч. ХІХ ст. Качуровський І. Строфіка. - Мюнхен: Інститут Літератури ім. Михайла Ореста, 1967. - С.246-247. А ще спорадичні звернення до поетичної техніки думи, пісенних форм.

Антиіконостас не відзначається кількістю фігур, і членування його на підрівні не простежується - серед "авторитетів" Москва, Кремль (неістоти), Сталін, Ленін, Гітлер, а з християнського підмурівку - Юда, Пилат. До чужого табору зараховані (лише в творчості П. Гетьманця) В. Сосюра, М. Рильський, М. Бажан - знову спрацювала механіка антиколоніального мислення, повторивши структуру колоніальних стереотипів, - хто не з нами - той проти нас. Ворог - це демон, а герой - Христос, що п'є свою чашу до дна, вірячи у майбутнє воскресіння. те, що входить у лексему "свій" у баченні поетів українського резистансу, - належить до сфери Еросу, потягу до життя, "чуже" - підпорядковане другій космічній силі - Танатосу, інстинктові смерті (тенденція до руйнування і повороту до неорганічного стану, роз'єднання). Можливо саме тому з усіх можливих опозиціонерів українській державності найбільше яскравих поетичних мікропортретів видатних некрофілів ХХ століття Гітлера і Сталіна (Е. Фром). Відповідно через відомий нам процес взаємного ідентифікування вождя і його групи відповідними (танатичними) рисами наділено увесь "чужий" простір. Ця поетична думка 40-50-х років, як не дивно, не позбавлена логіки - у 90-х рр. фаховий психологічний аналіз російської душі здійснив львівський учений Р. Кісь Див.: Кісь Р.. Передчуття великої агонії. (Есхатологізм і танатологія російської душі) // Кісь Р. Фінал Третього Риму (Російська ідея на зламі тисячоліть). - Львів: Інститут народознавства НАН України, 1998. - С.627-704..

Типологічно споріднений, хоч і на діахронному рівні, мистецький погляд на Росію як на ворога є в поезії чеченського національно-визвольного руху 90-х років, яка за своєю соціально-естетичною природою теж антиколоніальна (опозиція "свій-чужий", інверсія систем цінностей). Засудження російського імперіалізму, "месіанства", його життєздатності за рахунок "народів-інородців" т.зв. "племенного разбойного сброда", геополітичних претензій "третього Риму" переростає у ствердження анти-Божої, отже диявольської природи цієї держави, що чумою розповзлася світом, проголошуючи "благом истым свое и рабство, и разбой" (З. Яндарбієв). Негативний художній образ Москви у поезії УПА - протест проти москвоцентричної візії світу, проти радянської ієрархії народів, нарцисистичною вершиною якої став росіянин.

Поети резистансу пропонують іншу модель співжиття народів, підпорядковану гаслам боротьби УПА "Свобода націям! Свобода Особистості!", розмежовуючи поняття опору російському народові і російському імперіалізмові. Сукупність народів, художньо представлених у поезії, відповідає їхній структурній організації в УПА - відомо, що існували окремі загони із представників інших національностей. Є приклади і національного месіанства. Таке виокремлення і возвеличення себе в опозиції "ми-вони" - приклад рятівного (в ситуації поневолення) групового нарцисизму - в даному випадку це, за Е. Фромом, "доброякісний соціальний нарцисизм", що його гасло "Свобода народам!" суттєво пом'якшує і не дозволяє перейти в патологію: через потребу у співпраці з різного роду людьми - і вона протиставила злоякісному нарцисизму "арійців" чи "радянської людини" ключове гасло українського національно-визвольного руху про свободу і окремої людини, і окремого народу, позбавивши український нарцисизм патологічних відхилень.

3.4. Ритм та варіації змісту і форми у полеміці між "своїми" і "чужими". Підрозділ дозволяє вмотивувати ті чи інші "темні місця", що "...не відповідають високим поетичним нормам мистецького слова" Салига Т. Нескорена муза. Штрихи до поезії УПА // Шлях перемоги. - 1994. - Ч.42 (2114). - С.7.. Виділяємо такі особливості рецепції "чужого" ритму: через перекодовування змісту з готової ритмічної канви, на якій "вишивали" "свій" зміст; простіше полемізувати в одній ораторській манері; через конспірацію (є ж чимало повстанських пісень на мотив радянських) і таке ритмічне "маскування" дозволило поезії резистансу культивувати травестійний вірш через використання "чужого" ритму і "свого" змісту. А ремінісценції чи то образів, чи фраз із творів українських письменників (І. Франко, Т. Шевченко, О. Ольжич, Є. Маланюк, В. Сосюра, М. Рильський та ін.) також передбачають і засвоєння того ритму, що супроводжує образ, сприяють повтору питомо національних, хрестоматійних ритмів, а значить і закріпленню цих ритмічних навичок - це можна кваліфікувати як ритмічне ототожнення зі "своїм".

Таким чином рецепція "чужого" ритму, як і ритмічне ототожнення зі "своїми" (національно-ритмічними зразками) через опозицію "свій - чужинець" на формально-ритмічному рівні поезії є також підтвердженням її антиколоніальної природи поза хронологічними рамками побутування. Ритм у даному випадку стає "...засобом піднесення й солідарності", як у первісній людській громаді, де виступав неусвідомленим законом симетрії-гармонії Гарасим Я. Культурно-історична школа в українській фольклористиці. - Львів: ЛДУ ім.Івана Франка, 1999. - С.113.. Так чи інакше, але формальна сторона цієї поезії не свідчить про надмірну ускладненість. Однак взявши до уваги культурно-історичний контекст розвитку цього явища, межового за своєю природою, можна зрозуміти її завдання, що не могли вдовольнитись суто поетикальними проблемами.

У "висновках" синтезовано результати досліджень. У роботі здійснено комплексну спробу осмислити українську поезію резистансу 40-50-х років ХХ століття як окремий, особливий організм в українській літературі. Наголошуємо на невід'ємності явища у літературному процесі, специфічності цього виду "червоної" літератури в її самодостатності чи радше замкнутості, в певному герметизмі при зовнішній, позірній простоті - саме у створенні моделі українського космосу в часово-просторових координатах, визначальних для українського світосприйняття в єдності чоловічого і жіночого начал. Аналіз фактографії, декларативного, змістового та формального рівнів явища дозволило говорити про його межову природу й антиколоніальне спрямування.

Основні положення викладено у таких публікаціях

Політична естетика в українській поезії резистансу 40-50-х років ХХ століття у генетичному контексті // Наукові записки. Серія: Літературознавство. - Тернопіль, 1999. - Вип. ІV. - С.281 - 286 (0,3 арк.).

Поезія українського андегранду 40-50-х років ХХ століття: Зі схрону реального та віртуального // Наукові записки. Серія: Літературознавство. - Тернопіль, 1999. - Вип. V. - С. 191 - 198 (0,48 арк.).

Образ національної еліти у поезії резистансу // актуальні проблеми сучасної філології. Літературознавство. - Збірник Рівненського державного гуманітарного університету. - Рівне, 1999. - Вип.7. - С. 119-132 (0,9 арк.).

Довідник з історії України. - Т.3 [Савченко Яків Григорович, Семенко Михаль (Михайль) Васильович, Симоненко Василь Андрійович, Українка Леся, Фальківський Дмитро Никифорович, Федькович Юрій Адальбертович, Филипович Павло Петрович, Філянський Микола Григорович, Чупринка Григорій Авраамович, Шкурупій Гео (Георгій) Данилович, Ярошенко Володимир Мусійович] /За ред. І.З.Підкови, Р.М. Шуста. - К.: Генеза, 1999. - С.: 110-111; 149; 163-164; 383; 490; 496-497; 502-503; 595; 506; 628-629; 680-681 (1 арк.).

Слова, написані в книгах бою: Екзистенційно-естетичний імператив Мирослава Кушніра // Дзвін. - 1999. - № 2. - С.132 - 139 (1 арк.).

на шляху державницького змагу: Михайло Дяченко - Гомін - Марко Боєслав // Дзвін. - 1999. - № 3 - 4. - С.129 - 135 (1 арк.).

Дбайлива філігрань його "Імперативу"// Вісник Книжкової палати. - 1999. - № 2. - С.18 - 19 (0,25 арк.).

Мотив змієборства в українській поезії резистансу першої половини ХХ століття // Матеріали Всеукраїнського наукового семінару "Феномен текстовості у сучасній культурі" (3-5 травня 1997р., Львів). - Молода нація. - 1997. - № 5. - С.132 - 140 (0,5 арк.).

Поезія українського і польського руху Опору (1939 - 1945): проблема вибору // Матеріали Міжнародної славістичної конференції, присвяченої пам'яті професора Костянтина Трофимовича (1-3 квітня 1998 року). - У 2-х т. - Т. 2. - - Львів.: Літопис, 1998. - С.232 - 237 (0,4 арк.).

Світовідчуття і стиль "Непокірних слів" Марка Боєслава // "Харків 30-40-х років ХХ століття. Література. Історія. Мистецтво". Матеріали Міжнародної наукової конференції, присвяченої 85-літтю професора Юрія Бойка-Блохина (Харків, 11 - 12 травня 1998 року). - Харків: Фундація ім. О. Ольжича, 1998. - С.117 - 122 (0,3 арк.).

11. Слова, народжені в лісах (До історії білоруської та української партизанської поезії періоду Другої світової війни) // Славянскія літаратуры сусвєтным кантэксцє. Матэрыялыы ІІІ Міжнароднай навуковай канферэнцыі "Славянскія літаратуры кантэксцє сусвєтнай" (Мінск, 18 - 20 лістапада 1997г.). - У дзвюх частках. - Ч.2. - Мінск: БДУ, 1999. - С.137 - 139 (0,3 арк).

Размещено на Allbest.ru