Особливості художнього простору та часу в романі А. Мердок "The Nice and The Good"

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

УДК: 820.06-31

Алісеєнко Ольга Миколаївна

Особливості художнього простору

та часу в романі А. Мердок

"The nice and the good"

10.01.04 - література зарубіжних країн

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Дніпропетровськ-2001

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Дніпропетровському національному університеті, Міністерства освіти України, м. Дніпропетровськ.

Науковий керівник: кандидат філологічних наук, доцент ВАТЧЕНКО Світлана Олексіївна, Дніпропетровський національний університет, доцент кафедри зарубіжної літератури.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор Денисова Тамара Наумівна, інститут літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України, провідний науковий співробітник; кандидат філологічних наук,

Бандровська Ольга Трохимівна, Львівський національний університет ім. Івана Франка, асистент кафедри світової літератури.

Провідна установа: Секція теорії та історії світової літератури кафедри класичної та румунської філології, Чернівецький національний університет ім. Юрія Федьковича Міністерства освіти і науки України, м. Чернівці.

Захист відбудеться "10" квітня 2001 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 08.051.12 при Дніпропетровському національному університеті (49625, м. Дніпропетровськ, просп. Гагаріна, 72, кімн. 804).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Дніпропетровського національного університету (49050, м.Дніпропетровськ, вул. Козакова, 8).

Автореферат розісланий "6" березня 2001 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Глушко О.о.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Романи відомої англійської письменниці, професійного філософа і драматурга Айріс Мердок (1919-1999), поява яких майже завжди викликала гостру полеміку, органічно ввійшли в історію сучасної англійської літератури. Мердок присвячено чимало статей, монографій, дисертацій, в яких пропонуються різноманітні тлумачення змісту й форми її романістики, що досить широко представлена і у підручниках, і у загальних оглядах англійської літератури 1950х-1980х років. Початок творчості романістки припадає на те десятиріччя, яке пов'язується з "проривом" постмодернізму. Втім, її творчість не правомірно зводити лише до звичайної зміни культурних парадигм. Романістика Мердок є не просто певною перехідною формою, але водночас і своєрідним відхиленням від цієї норми. ЇЇ романи зберігають неповторні індивідуальні риси художнього мислення авторки, і водночас вони вливаються у загальний стильовий потік другої половини ХХ століття.

Вона належить до тієї генерації письменників, якій властиве вільне самовизначення, яка, звільняючись від влади будь-якого певного жанрово-стильового коду, використовує "різнопропорційну" контамінацію компонентів різноманітних поетик і традицій. В романістиці Мердок проявляється багата культурно-філософська традиція, відчувається одночасна орієнтація і на фізичну, і літературну реальність, на поетику інтертекстуальності, на створення своєрідного "мердоківського" художнього світу. Характеристиці цього художнього світу присвячено чимало наукових праць, в яких розглядається основне коло проблем романів, естетичні погляди письмен-ниці, концепція людини і дійсності, аналізуються особливості поетики, стильова природа, жанрове обличчя її творів та ін. Однак своєрідність художнього простору й часу - важливих складових художнього світу Мердок - досі ще не стала предметом спеціального дослідження, хоча її аналіз дозволяє краще з'ясувати специфіку художнього мислення романістки.

Реферована дисертаційна робота присвячена аналізу особливостей просторово-часового континууму маловивченого роману А.Мердок "The Nice and The Good" (1968). Такий аналіз сприяє більш глибокому розумінню не тільки жанрово-стильової своєрідності мердоківської романістики 1960х років, але й деяких загальних процесів у літературі того десятиріччя.

Актуальність обраної теми зумовлюється насамперед інтересом сучасної літературознавчої науки до теоретичного осмислення феномену "перехідності", до проблеми інтертекстуальності, до питань, пов'язаних із становленням та особливостями постмодернізму, його співвідношенням із модернізмом, а також до своєрідності художнього простору і часу в сучасному романі. Здійснене "крізь браму (ворота) хронотопу" (Бахтін) дослідження маловивченого мердокознавцями роману "The Nice and The Good", який відкриває особливий "платонівський цикл" письменниці, дозволяє співвіднести та детально розглянути коло зазначених проблем.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалася на кафедрі зарубіжної літератури Дніпропетровського національного університету в рамках комплексної науково-дослідної теми "Функціонування літератури у культурному контексті епохи".

Основна мета роботи полягає у з'ясуванні генетичних витоків інтертекстуальності, яка впливає на "топос" і "хронос" роману "The Nice and The Good" та сягає корінням до ренесансного пасторального роману як джерела формування "пасторальної модальності" в англійській літературі. Ця модальність, що пройшла довгий шлях розвитку і художньої трансфор-мації, своєрідно переломилася в романі А.Мердок, реалізуючи авторську етико-філософську концепцію, маючи важливе смислове навантаження, виконуючи структуроутворюючу функцію та зумовлюючи своєрідність художнього простору й часу в цьому творі. Даний аспект поетики "The Nice and The Good" є важливим для розуміння специфіки ставлення А.Мердок до основних літературних віянь кінця 60х років.

Досягнення зазначеної мети передбачає постановку і розв'язання низки конкретних задач:

обґрунтувати гіпотезу генезису часо-просторового континууму роману "The Nice and The Good", виявляючи зв'язки художньої свідомості Мердок з ренесансною пасторалістикою, що запліднена неоплатонізмом;

простежити й висвітлити шляхи формування пасторальної модальності, пасторального транстексту в англійській романістиці та виявити своєрідність мердоківської візії пасторальності;

продемонструвати становлення рис пасторальної модальності у творах А.Мердок, які передували роману "The Nice and The Good";

проаналізувати етико-філософський зміст, семантику, форми, роль і функції "топоса" і "хроноса" в романі "The Nice and The Good", з'ясовуючи специфіку зв'язку цих ключових моментів поетики і структури даного твору з платонівською, ньютонівською, бергсонів-ською та к'єркегеровською теоріями часо-простору;

у ході аналізу своєрідності часо-просторового континууму "The Nice and The Good" - першого з-поміж мердоківських творів неоплатонічної філософської орієнтації - виявити особливості художнього мислення А.Мердок у 60ті роки, його етико-філософську спрямованість та "культурологічність", що характерні для її творів, пов'язаних з історико-літературним періодом "переходу" від модернізму до постмодернізму.

Об'єктом дослідження є роман Айріс Мердок "The Nice and The Good", який має репутацію "першого роману першого "платонічного циклу". Цей твір розглядається в контексті мердоківської романістики 60х років та деяких загальних літературних тенденцій цього десятиріччя.

Предметом літературознавчого аналізу обрано генезис і особливості просторово-часового континууму роману "The Nice and The Good" як важливого змісто- і структуроформуючого компоненту поетики твору, присвяченого етико-філософським проблемам Блага, Добра, Кохання, Милосердя та ін.

Методологічні і теоретичні основи дослідження пов'язані з використанням досягнень сучасної теорії осмислення проблем художнього простору і часу, теорії інтертекстуальності. Водночас дисертант спирається на найбільш обґрунтовані загальні уявлення про творчість Мердок, які сформувалися у вітчизняній та зарубіжній мердокіані. Автор роботи орієнтується на системно-історично-функціональну методологію аналізу, доповнену структурно-семіотичним підходом, а також на використання сучасного дефініційного методологічного інструментарію. У процесі аналізу творів таких письменників як А.Мердок, тобто письменників, які репрезентують певний "злам" і "відхилення" на тлі культурологічної ситуації другої половини ХХ століття, орієнтація на формальні ознаки мало що прояснює у поетиці твору, оскільки він містить чимало зовні скритого, не вираженого чітко і ясно, ледь вловимого.

Усвідомлюючи, що "перехідність" зазвичай є не механічною сумішшю "старого" і "нового", а їх своєрідним співіснуванням в одному й тому ж поетологічному компоненті, автор роботи намагається осмислити семантику і функцію традиційного та новаторського у хронотопії роману "The Nice and The Good", який є зовні "відкритим твором" (модернізм), і в той же час "закритим" (постмодернізм). Дисертант уникає розгляду творчості Мердок за звичною схемою-дилемою: "реалізм-модернізм", "модернізм-постмодернізм", "реалізм-постмодернізм", адже вона не розкриває реальної природи художнього мислення письменниці, яке не вкладається у прокрустове ложе якоїсь однієї стильової течії і не є простим поєднанням елементів різних поетичних систем. Тож, аналіз обраного для дослідження твору письменниці буде зосереджений, в першу чергу, на з'ясуванні її творчої індивідуальності, в якій, звісно, переломлювалися деякі тенденції загальнолітературного контексту 60х років.

Наукова новизна дисертаційної роботи полягає насамперед у тому, що в ній уперше детально аналізується просторово-часовий континуум маловивченого як у вітчизняному, так і в зарубіжному літературознавстві роману "The Nice and The Good", а також виявляються особливості інтертекстуальних зв'язків, поетики та семантико-структурної функції хронотопу, що є надзвичайно важливим для з'ясування проблеми жанрово-стильового мислення Мердок.

Практичне значення дисертації зумовлене тим, що вона збагачує і доповнює існуючі уявлення про один з романів письменниці, який досі не перекладався української чи російською мовами, характеризує важливу рису художнього мислення Айріс Мердок - "культурологічність", що стоїть біля витоків своєрідного "авторського" романного жанру. Матеріали та висновки роботи можуть використовуватись у спецкурсах та лекційних курсах з історії зарубіжної літератури ХХ століття, на семінарах і практичних заняттях. Методологічний досвід аналізу семантики і структури часо-просторового континууму "The Nice and The Good" може використовуватись у подальших дослідженнях романістики А.Мердок.

Апробація роботи була здійснена на щорічних підсумкових наукових конференціях Дніпропетровського держуніверситету (1997, 1998, 1999, 2000), на IV і V Міжнародних конференціях "Франція і Україна. Науково-практичний досвід в контексті діалогу культур" (Дніпропетровськ, 1997, 1998), на "Читаннях пам'яті Н.С.Шрейдер (до 90-річчя від дня народження)" (Дніпропетровськ, 1999), на міжнародних конференціях: "ХVІІІ століття: література в контексті культури" (Москва, МДУ ім. М.В.Ломоносова, 1998), "ХІХ століття як літературна і культурна епоха: конференція пам'яті А.В.Карельського" (Москва, МДУ ім. М.В.Ломоносова, 1999), "ХІ Пурішевські читання. Всесвітня література в контексті культури" (Москва, МПДУ, 1999).

Структура роботи зумовлена провідною метою і задачами дослідження. В її основу покладено проблемний принцип. Дисертація складається зі вступу, п'яти розділів і висновків, списку використаних джерел та додатку. Загальний обсяг роботи становить 300 сторінок (212 сторінок основного тексту - 8, 92 авт. арк.). В списку використаних джерел 561 позиція.

просторовий часовий континуум мердок

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У ВСТУПІ обґрунтовано актуальність і наукову новизну обраної теми, визначено мету, завдання, об'єкт, предмет та методологічні принципи дослідження, розкрито його теоретичну і практичну значимість. Тут також наведено інформацію про апробацію результатів та структуру дисертації.

Розділ перший дисертаційної роботи має назву "Етико-філософські основи романного світу "The Nice and The Good". У першому підрозділі розглянуто стан вивченості "The Nice and The Good" (1968) у сучасному літературознавстві і акцентовано увагу на тому, що у мердокіані за цим романом міцно закріпилася репутація "першого платонічного роману", в якому знаходять художню реалізацію провідні тези есе А.Мердок "Про переваги Добра над іншими поняттями" (1967) та ідеї діалогу "Федр" Платона. Відзначаючи слушність характеристики певних поетологічних особливостей (роль детективного мотиву, "герой-філософ", концептуальна значимість епізоду в печері та картини Бронзіно), дисертант наголошує на тому, що деякі важливі художні особливості цього твору залишились нез'ясованими. Так, зокрема, потребує детального вивчення складна етико-філософська основа роману, яка впливає на часо-просторовий континуум, що несе у собі провідний концептуальний етико-філософський зміст твору.

У другому підрозділі не лише констатуються факти звернення письменниці до певних ідей великого давньогрецького філософа, але й здійснюється спроба з'ясувати ті причини, що спонукали її до цього. Визначається низка важливих чинників, зокрема філософська освіта романістки, специфічні риси філософії Платона (відсутність чіткої системи, міфопоетичний склад мислення, ситуаційно-концептуальна образність та ін.), існування в Англії стійкої традиції платонізму, характерне для ХХ століття загальне пожвавлення інтересу до філософських ідей давньогрецького мислителя та відчутне загострення уваги до нього з боку філософів, філологів, математиків у 60ті роки. Підкреслюється складність долі платонівських ідей у європейській свідомості постплатонівської доби, нетотожність теорії Платона і "платонізму", відзначається важлива роль різних форм неоплатонізму у розвитку художньої свідомості, зокрема, значний вплив неоплатонічних ідей Симони Вейль на Мердок (що, до речі, визнавала й сама письменниця). Вільна контамінація платонівських ідей про Благо, Ерос, Красу, Істину, доповнених ідеєю С.Вейль про любов-милосердя як подолання егоїзму, прийняття-полеміка з поняттям "іншого" у Сартра та його розумінням Любові дозволяють вести мову про феномен неоплатонізму, а роман "The Nice and The Good" розглядати не як "платонічний" чи "платонівський" (такий погляд, між іншим, вельми поширений у мердокіані), а як "неоплатонічний" роман.

Третій підрозділ першого розділу присвячено аналізу актуальності проблематики в духовному контексті 60х років (криза гуманізму і культури, класичних етичних цінностей, нападки на традиційну метафізику, зміни в розумінні категорії "реальності", філософія "задоволення" та ін.). У цьому підрозділі окреслюється коло основних проблем роману, відзначається їх перегук з ідеями Платона, неоплатоників та екзистенціалістів, що знаходить своєрідне втілення як у тексті самого роману, так і в поетиці його заголовку, куди з полемічною метою винесені важливі метафізичні проблеми буття людини.

Аналізу семантики, структури та функцій заголовку присвячено четвертий підрозділ першого розділу. У ньому автор дисертації, спираючись на аналіз тексту роману та на російськомовну традицію перекладу центрального етико-філософського поняття Платонового вчення - "Благо", обґрунтовує переклад заголовку "The Nice and The Good" як "Приятное и Благое" ("Приємне і Благе"), що уявляється більш точним, ніж існуючі варіанти: "Милые и хорошие", "Милые и приятные", "Приятные и добрые", "Приятное и доброе", "Приятное и хорошее", "Прекрасное и благое". У назві заявлені два поняття, які початково не співпадають, але їхнє ретроспективне текстове осмислення посилює не протиставлення, а взаємозв'язок: "Благо" неегоїстичного кохання дарує "Приємне". Особливу увагу приділено семантичним зв'язкам між проблемно-концептуальним заголовком та романним текстом, в якому ці зв'язки реалізуються не тільки вербально, але й образно, зокрема у трактуванні художнього простору і часу.

П'ятий підрозділ першого розділу присвячено характеристиці мердоківського сполучення-інтерпретації в романі "The Nice and The Good" різних етико-філософських ідей, які співвідносяться з Благом Кохання і наведені в авторській неоплатонічній контамінації. Відзначається певна близькість проблемного вузла любовно-філософського роману Мердок до проблематики любовно-філософського пасторального роману Відродження, який створив особливий пасторальний хронотоп. "Перегук" з ним, його "сліди" добре відчуваються у "Приємному і Благому".

Другий розділ дисертації "Проблема інтертекстуальності художнього простору і часу в романі А.Мердок "Приємне і Благе": сліди пасторального хронотопу" присвячено аналізу інтертекстуальності у трактуванні художнього простору і часу першого неоплатонічного роману письменниці.

У першому підрозділі запропоновано короткий огляд тих понять і термінів, що використовуються під час вивчення проблем інтертектуаль-ності, в ньому визначається термінологічний апарат (прототекст, архітекст, генетична інтертекстуальність, інтенціональна, іманентна і рецепційна транстекстуальність та ін.).

У другому підрозділі другого розділу аналізується специфіка семантики часо-простору в англійському ренесансному пасторальному романі (Ф.Сідні, Т.Лодж, Р.Грін). Пасторальний хронотоп, безпосередньо пов'язаний з архетипом "райського саду", містить в собі не тільки locus amoenus, ізольований від урбаністичного простору та позначений особливими прикметами флори і фауни, не тільки пору "вічного літа/весни", в якій присутня етична оцінка темпоральності, але й передбачає співтовариство пастуших пар закоханих, що шукають Благо Кохання. Пасторальний хронотоп породжує пасторальну модальність (варіант "буколік" і "георгік", їх перехрещення), котра, "відхиляючись" від жанру, знаходить певні усталені семи у трактуванні художнього простору й часу. Останні зазнають певних модифікацій, але зберігають при цьому вихідне семантичне ядро позаурбаністичного природного "благого місця" і атемпоральної пори чудової весни/літа, в яких розгортається "історія кохання".

У третьому підрозділі другого розділу наведено коротку характеристику особливостей пасторальної модальності, яка зазнала транс-формації в рамках сентименталізму, рококо, романтизму, реалізму та ін. Головною тенденцією у формуванні пасторального транстексту англійського роману є "натуралізація" пасторальної модальності, відмова від її антикізова-ної міфопоетичності, відвертої умовності, перетворення "locus'a amoenus'a" в "садибний локус", "вічної весни/літа" - в "метеорологічну" гармонійність природи, умовних пастухів у життєподібних героїв різноманітних реальних професій та ін.

У третьому розділі "На підступах до пасторальної хронотопіч-ності у "Приємному і Благому" запропоновано аналіз особливостей художнього простору і часу в романах А.Мердок "Дзвін" та "Дика троянда". У першому романі утопічна (перегук з утопією У.Морріса) і "ґотична" (стародавній монастир, середньовічна легенда, середньовічний дзвін і т. ін.) модальності своєрідно поєднуються з пасторальною (позаурбаністичний простір, чудова природа, "сільські" заняття героїв та ін.). У "Дикій троянді", де відчутні алюзії до "Роману про Троянду" - одного з прототекстів ренесансної пасторалістики, домінують риси пасторальної модальності ("заміська садиба", пасторальний пейзаж, товариство людей, що пов'язані складними стосунками кохання і дружби, риси "георгіанської" пасторальності, екфраза та ін.), хоча помітні й приглушені елементи ґотицизму. Однак найбільш розгорнуто й послідовно пасторальна модальність постає у "Приємному і Благому".

Четвертий розділ "Своєрідність зв'язків роману А.Мердок "Приємне і Благе" з пасторальним транстекстом англійської літератури" присвячено аналізу декількох усталених форм пасторальної модальності, що присутні у цьому романі. Дисертант висуває припущення, що Мердок звертається до філософії і поетики саме ренесансної пасторалістики, хоча, можливо, романістка робить це й не цілком свідомо (інтенційна інтертекстуальність). У "Приємному і Благому" зв'язок з ренесансною пасторальністю відчувається і на проблемно-концептуальному рівні (пошуки Блага Любові), і на рівні розсіяних по тексту окремих компонентів поетики ренесансної пасторалі (ансамблевий образ закоханих, система природних локусів, неурбаністичний природний простір, пасторальна атрибутика та ін.). Відзначається, що в романі присутній і елемент іронічного переосмислення пасторальності (перегрупування пар закоханих, феномен умовності "свята кохання"). Літературна пам'ять Мердок містить і більш пізні (сентименталістські, рокальні, романтичні та ін.) модифікації пасторальності ("заміська садиба", сільська місцевість Дорсета, повсякденний побут, "натуральний" пейзаж, подружнє кохання та ін.). Однак у цьому романі, як, до речі. і в ренесансній пасторалістиці, переважає "буколічне", а не "георгіанське" начало (тобто "пасторальне дозвілля", а не "праця", як у "Георгіках"). У "Приємному і Благому" замість буколічних "водних" деталей (річка, струмочки, фонтани) наведено море (матір двох Афродіт), яке змальовується у спокійному, "благому" стані, хоча в англійській традиції, за спостереженням Рьоскіна, домінувало трактування його як небезпечного, чреватого бурями й катастрофами простору.

Втім, Мердок зберігає архетипічну міфопоетичну сему амбівалентного трактування моря: воно приховує в собі небезпеку (пригоди в підводній печері), але водночас приносить і "очищення", "відродження" героїв, які усвідомлюють Благо Життя і Кохання в екстремальній "граничній" "печерній" ситуації. Звертаючись до властивої ренесансній пасторальній модальності концепції часу як "вічної весни/літа", Мердок у своєму романі долає умовність пасторальної темпоральності й змальовує сприятливу літню пору, де панує "метеорологічна" гармонія (тут немає ані дощів, ані туманів, як, приміром, в інших мердоківських романах). У цьому Мердок продовжує традицію "натуралізації" пасторальної модальності, започатковану в постренесансній літературі XVIII-ХІХ ст. Але на відміну від пасторальної модальності, сформованої в лоні сентименталізму, у "Приємному і Благому" немає різкого протиставлення урбаністичної цивілізації та пасторального локусу (приміром, літня спека в Лондоні хоч акцентується, але без підкреслено негативного забарвлення). Пасторалізований локус Дорсета не є замкнутим простором: герої роману вільно переїздять з Лондона в Дорсет і назад, вони однаковою мірою наділені "відчуттям природи" (Рьоскін) і приймають "плоди цивілізації", цінують літературу, живопис (герої читають твори античних авторів, Уіллі вивчає творчість римського поета, Паула відвідує картинну галерею та ін.). Але всі сліди пасторальної модальності, яка в любовно-філософському романі Мердок зосереджується, головним чином, у концепції і змалюванні художнього простору й часу, є результатом присутності іманентної транстекстуальності, а не постмодерністської гри з поетикою класики. Втім, пасторальна модальність, попри всю її семантико-функціональну значимість в структурі художнього простору і часу роману "Приємне і Благе", аж ніяк не вичерпує їхньої специфічності.

Цьому присвячено п'ятий розділ роботи "Часо-просторовий континуум роману А.Мердок "Приємне і Благе": концептуальність, структура, функції. Художній простір роману позначений бінарністю. Сільський Дорсет постає тут як locus amoenus для лондонців. У феномені "заміського будинку" Октавіана у Дорсеті художньо втілюється і побутова реальність сучасних городян, які прагнуть проводити дозвілля поза містом, і літературна традиція, пов'язана з пасторальною модальністю, що існує у творчій пам'яті Мердок та живить її уяву. Мердок використовує реальну топоніміку Лондона і Дорсета, які постають в конкретиці окремих локусів (у Лондоні - вулиці й будинки, діловий центр, картинна галерея та ін., у Дорсеті - садиба Октавіана, цвинтар, море, печера та ін.), які зберігають і зовнішню життєву подібність (платонівський "світ речей"), і приховану, найчастіше, архетипічну семантику ("світ ідей"), що відкривається підготовленому читачеві (формується "подвійний код", який згодом культивуватиметься постмодерністами).

У "Приємному і Благому" домінує природний і побутовий час, представлений у "оповідальному теперішньому", однак присутній у цьому творі й "час пам'яті", час спогадів, які формують психологічний пласт романної темпоральності. Дисертант аналізує семантику та функцію в романі часового прислівника "раптом", що пов'язаний із загальною картиною світу і людини у Мердок. Письменниця у "Приємному і Благому, як і в деяких інших романах, максимально конкретизує місце дії в реальному просторі Англії, а час сучасності подається без конкретного датування, хоча і співвідноситься з післявоєнною добою (спогади Уіллі про нацистський табір, розмови про НЛО, згадка про повоєнний період життя Паули та ін.). За цим відчувається концепція "сучасності", яка не потребує точного датування і репрезентується як близький і відомий читачеві час (згідно з ньютонівським розумінням фізичної темпоральності). Його плин фіксується у природних деталях, у знаках астрономічного часу середини благого літа (алюзія до пасторальної темпоральності), і це дозволяє Мердок поєднувати тимчасове з вічним (згідно з концепцією часу Платона), передавати час, подібно до багатьох модерністів, як "тривалість" (Бергсон). Водночас автор "Приємного і Благого спирається і на екзистенціалістське розуміння часу не стільки як лінійного потоку, скільки як системи опорних "миттєвостей" (К'єркегор), часових моментів, що створюють ефект переривчастої темпоральності, але Мердок не експериментує з категорією часу, як деякі постмодерністи.

При сполученні окремих локусів, які є семантично і структурно важливими (печера, картина Бронзіно, підвал), виникають певні розповідні центри, техніка яких нагадує наративну структуру роману В.Вулф "До маяка" (острів, обідній стіл, маяк). Важливим концептуальним центром "Приємного і Благого" слугує печера-грот, в лабіринті якої відбувається небезпечна "пригода" Дьюкейна і Пірса. Мердок відтворює природну реальність грота-печери (про яку, до речі, згадується і в есе "Про переваги добра над іншими поняттями"), своєрідно контамінуючи її архетипічну сему з Гайдеггеровою інтерпретацією (стаття "Вчення Платона про істину") відомого міфу-притчі Платона. Романістка використовує також і усталену пасторальну семантику печери (локус усвідомлення Істини Любові), доповнюючи цю міфологему екзистенціалістською "граничною" ситуацією вибору, модерністським образом лабіринту (він акцентується у постмодерністів). Виникає полісемантична міфометафора, накладення близьких, але не тотожних сем, котрі не суперечать одна одній, і це сприяє створенню авторського хронотопу печери, який є ключовим у розумінні кола проблем-ідей "Приємного і Благого": саме у печері усвідомлюються Благо Любові-милосердя і Благо життя як категорій Приємного.

Другим семантичним центром виступає локус підвалу-каплиці, де Радичи займався магією, а Дьюкейн намагається розкрити його "таємницю". Локус, який генетично пов'язаний з ґотичною модальністю, своєрідно переосмислюється А.Мердок, він десакралізується за рахунок антиномічного абсурдного поєднання підвалу і каплиці, речової атрибутики (суміш релігійних і магічних речей). Десакралізація посилюється і завдяки "здоровому глузду" далекого від містики Дьюкейна, який приходить до близької до християнської етики думки, що він не має права "судити" інших і повинен проявляти милосердя і терпимість.

Третім семантичним центром-локусом виявляється простір алегоричної картини італійського художника-маньєриста неоплатоніка Бронзіно (1503-1572), яка присвячена трактуванню Любові. Її прихований зміст усвідомлюється Паулою, допомагаючи їй глибше зрозуміти природу Любові, визволитися від деспотичного впливу чоловіка, прийняти вірне рішення: Мердок поділяє неоплатонічну ідею Благої дії мистецтва, обстоюючи важливу роль класики і музею, проти яких у 60ті роки почали виступати постмодерністи.

Центруючі локуси представляють простір природи (печера), мистецтва (картина) і "таємничий " простір "заборонених" занять магією (істинна магія любові і кохання протистоїть безглуздим магічним ритуалам). Мердок розглядає найважливіші метафізичні поняття людського буття - Благе і Приємне, співвідносячи їх як з Природою і Мистецтвом, так і зі спробами досягти їх за рахунок ритуально-магічних занять, які висміюються авторкою. Хронотопія "Приємного і Благого" підпорядковується втіленню етико-філософських ідей роману, які пов'язані і з Платоном, і з неоплатоніками Ренесансу, і з Симоною Вейль, і з Сартром, що дозволяє віднести цей твір до любовно-філософської романної модифікації. Як і в інших мердоківських романах кінця 1950х - 1960х років, місце дії у "Приємному і Благому" має точне топонімічне визначення і відбиває географічну реальність Англії. Водночас простір роману семіотизований і концептуальний: це сповнені Блага заміський локус та Трескомбський дім, де мешкає група персонажів, які, подібно до героїв ренесансної романної пасторалістики, пов'язані між собою дружніми стосунками чи коханням. Цей художній простір відрізняється і від дикої романтизованої природи, і від таємничого "ґотизованого" "закритого" будинку в "Єдинорозі", і від історизованого відокремленого простору "Дзвону", з його сакральними природними і легендарними "точками", не говорячи вже про "замкнуто-інтер'єрний" локус будинку на пустирі роману "Час ангелів". На відміну від "Єдинорогу" та "Дзвону", пейзажні замальовки, ремарки "Приємного і Благого" не розгортаються у окремі картини, а ніби "прошаровують" розповідь мікрозамальовками, що покликані фіксувати місце дії. Аналогічних пейзажних замальовок, що не виростають у дескрипцію, чимало і у "Дикій троянді", і це дає підстави вважати їх характерною рисою пейзажної техніки А.Мердок. Романний простір "Приємного і Благого", як і інших творів письменниці, не є простим зліпком з простору реальності: він семантизований і у своїй неоднорідності, бінарності (урбанізований і неурбанізований) співвідноситься з проблемним рівнем твору, реалізуючи філософську концепцію світу та людини.

У цьому творі Мердок низка просторових планів-"зон", які мають певне поле змістових значень (урбаністичний Лондон, пасторалізована "садиба", таємничі "печера" й "підвал", чудовий культурно-живописний простір картини Бронзіно), мікролокуси складаються у макропростір "Дім Буття" (Гачев), у просторово-темпоральний світ роману. У "Домі Буття" є основні природні стихії - земля, вода, сонце, повітря, представлені у гармонізованому стані (сонячна погода, спокійне море), там мешкають люди - чоловіки й жінки різних вікових (діти, дорослі, старі) та соціально-професійних груп, національностей, психологічних типів. "Дім Буття" виявляється у "Приємному і Благому" певним цілісним у своїй топографіч-ній визначеності й загальній емоційній атмосфері просторово-темпоральним центром усієї художньої системи роману.

У ВИСНОВКАХ, де часово-просторовий континуум "Приємного і Благого" розглядається в загальному контексті мердоківської романістики 60х років, обґрунтовується думка, що авторка роману була письменницею "переходу" від модернізму до постмодернізму. Творча індивідуальність Мердок цілком не вичерпується ані зміною парадигм, ані поступальним розвитком постмодернізму. У згадане десятиріччя Мердок йшла в руслі притаманної ХХ століттю тенденції використання не стільки готових жанрових форм, скільки жанрових модальностей, які зберігаються у творчій пам'яті й сприяють поглибленню авторських етико-філософських концепцій. Ця тенденція породжує поетику різноманітних інтертекстуальних зв'язків як у сфері ідей, так і в області літературних форм і прийомів.

"Куточок дійсності", який зображується письменницею в кожному романі 60х років, є принципово метонімічним, його невеликі розміри дозволяють детально змалювати і "місце дії", і людей, що його заповнюють. У "Приємному і Благому" Мердок поєднує реальну протяжність лінеарного простору з семантично значимими, метафоризованими просторовими "точками" ("садиба", печера, підвал, картина, які приховують у собі багатозначну семантику). Ілюзорно-реальний романний простір, в якому інтенсивно рухаються герої (поїздки до Лондона, маршрути у ньому на автомобілях і пішки, постійні прогулянки в Дорсеті до моря, цвинтаря, лісу і т.ін.), побудований за моделлю реального простору. Втім, А.Мердок наділяє його і прихованим змістом, який співвідноситься з філософськими плато-нівсько-неоплатонічними, екзистенціалістськими проблемами людського існування. "Двоїстість" (у дусі платонівського світу "ідей" та "речей") трактування художнього простору, його "відкрите", тобто пряме, життєво-побутове, і "приховане", тобто переносне, метафоричне, значення формують специфіку "Приємного і Благого" як неоплатонічного любовно-філософського роману. Окремі топоси метонімічно складаються у своєрідний "Дім Буття" роману, де є всі природні стихії, люди різного віку, різні почуття і т.п.

Читачеві, який не знайомий з ученням Платона, неоплатоніків, екзистенціалістів, герменевтів, важко зрозуміти приховану концептуальну семантику просторових образів, їхню співвіднесеність з філософськими ідеями. Але зовнішній зображувальний план завдяки своїй виразності зрозумілий пересічному читачеві і спроможний емоційно впливати на нього. Певною мірою, мердоківські романи 60х років вливалися у річище формування постмодерністської поетики, яка відзначалася "подвійним кодом", одночасною орієнтацією і на пересічного масового читача, і на читача "обізнаного". Втім, на відміну від постмодерністів, Мердок не деформує простір і час, крім того, в її романному світі домінує "топос", а не "хронос". Мердок 1960х років - романістка "переходу" і "відхилення" (Лихачов), творець "авторського" жанру.

У "Приємному і Благому" немає свідомого (тобто такого, що йде в руслі програмної інтертекстуальності постмодернізму) діалогу з пастораль-ною модальністю, немає тут і прихованих, як, приміром, у "Єдинорозі", елементів транстексту (ґотична модальність), і прямо підкреслених літературних асоціацій, як, наприклад, у "Чорному принці". Якщо скористатися мовою шанованого письменницею Платона, то можна сказати, що в її творі скоріше присутні "тіні" пасторалі, ніж прямі й виразні її поетологічні атрибути. І, зрозуміло, тут не відчутно пародійного елементу у ставленні до класики, як, скажімо, у Фаулза. Перегук з пасторальною модальністю у "Приємному і Благому" пов'язаний з літературною пам'яттю Мердок і зумовлюється, вірогідно, вирішенням схожих етико-філософських проблем, їхнім спільним джерелом. І це більшою мірою відповідає характерові інтертекстуальної поетики модернізму, ніж постмодернізму. Якщо розташувати мердоківські романи 60х років у послідовності їх створення - "Дзвін" (1958), "Відсічена голова" (1961), "Дика троянда" (1962), "Єдиноріг" (1963), "Італійка" (1964), "Червоне і зелене" (1965), "Час ангелів" (1966), "Приємне і Благе" (1968), то можна помітити не лише чергування тієї чи іншої модальності, але й її художню еволюцію. Так, якщо згрупувати й співвіднести романи "Дзвін" - "Єдиноріг" - "Італійка" - "Час ангелів", то можна відзначити усе більше зростаючу концентрацію ґотичної модальності, що виявляється і на вербальному, і на образному рівнях. Простір, який в "Єдинорозі" є ворожим до героя, у "Дзвоні" відверто "медієвізується" (середньовічна легенда, будівлі, реалії середньовіччя - дзвін, середньовічні рукописи та ін.), а у "Часі ангелів" являє собою образний аналог ґотичного замку ("закритий" сповнений таємниць будинок, що височить на пустирі). Від "Дикої троянди" до "Приємного і Благого" посилюється, як було продемонстровано, і семантична, і функціональна роль пасторальної модальності. При цьому між романами, які за характером трактування художнього простору належать до антиномічних груп ("ґотичний" простір, позначений ознаками минулого, ворожий, таємничий, сповнений колізій, а "пасторальний" простір - дружній, благотворний, сприятливий для вирішення конфліктів), існує певна антитетичність. В ході творчої еволюції Мердок ця антитетичність посилюється: так, приміром, "Дзвін" та "Дика троянда" ще поєднують елементи двох модальностей, а "Єдиноріг" й "Час ангелів" контрастують з "Приємним і Благим" (хоч в ньому є окремі елементи трансформованого "готицизму"), так само, як ґотична модальність контрастує на семантико-аксіологічному рівні з модальністю пасторальною. У романному світі "Приємного і Благого" постають інші "наповню-вачі" простору й інший час, який створює інше онтологічне звучання. Мердок поділяє характерне для англійського пасторального транстексту ренесансно-філософське поняття "Nature" та його зриму конкретизацію у реальній атрибутиці пейзажу і природних деталях, які суттєво відрізняються від тих, що подані в інших мердоківських романах 60х років. Втім, відчувається і певний перегук між романами, зокрема і у "Дикій троянді", і у "Приємному і Благому, і у "Часі ангелів" твори мистецтва (відповідно, полотна Тінторетто і Бронзіно та сакралізована картина-ікона) посідають важливе місце у духовному світі персонажів.

Усе це демонструє специфіку творчої еволюції письменниці, яка у моделюванні художнього простору і часу рухається по спіралі, а також свідчить про те, що своєрідність художнього мислення Мердок полягає у варіативності ґотичної і пасторальної модальності. Автор "Приємного і Благого" шукає шляхи "спасіння" своїх сучасників від життєвого хаосу, пропонуючи важливі гуманістичні цінності - Блага Любові, Істини, Краси, до яких постмодерністи, що відмовляються від "високих" ідей, ставляться з недовірою. Саме в цьому полягає головна відмінність естетики Мердок від постмодерністської.

Основні положення дисертації викладені у таких публікаціях автора

1. Шекспир в восприятии, интерпретации и исследовании у А.Мердок // Ренесансні студії. - Запоріжжя, 1997. - Вип.1. - С.86-95. (0,7 др. ар.)

2. Про традиції ренесансної пасторалі та її концепцію кохання в романі А.Мердок "Дика троянда" // Ренесансні студії. - Запоріжжя, 1998. - Вип.2. - С.62-72. (0,7 др.ар.)

3. Семантика художественного пространства в романе А.Мёрдок "Колокол" // Від Бароко до Постмодернізму. - Дніпропетровськ, 1999. - С.139-148. (0,6 др. ар.)

4. Своеобразие художественной интерпретации традиции готического романа XVIII в. в творчестве А.Мёрдок // Ex professo. Збірник наукових праць вчених Придніпров'я.- Днепропетровск: Арт-Прес, 1999. - С.83-91. (0,6 др. ар.)

5. Діалог А.Мердок з поетикою ренесансного пасторального роману // Ренесансні студії. - Запоріжжя, 2000. - Вип.4. - С.80-96. (1 др. ар.)

Додаткові публікації

6. Особенности проблематики и поэтики романа А.Мердок "Время ангелов" // Актуальні проблеми літературознавства. - Дніпропетровськ, 1997. - Т.2. - С.5-9. (0,3 др. ар.)

7. Своеобразие поэтики романа А.Мёрдок "Единорог" // Ex professo. Збірник наукових праць вчених Придніпров'я.- Днепропетровск: Арт-Прес, 1997. - С.93-98. (0,4 др. ар.)

8. Особенности художественного пространства в романе А.Мёрдок "Сон Бруно" // Матеріали міжвузівської конференції "Від Бароко до Постмодернізму". - Днепропетровск: ДДУ, 2000. - С.230-242. (0,7 др. ар.)

9. А.Мёрдок и Ж.-П. Сартр (к постановке проблемы) // Франція та Україна, науково-практичний досвід у контексті діалогу національних культур. V Міжнародна конференція. - Дніпропетровськ, 1998. - Т.1. - Ч.І. - С.3-7. (0,3 др. ар.)

10. Французский экзистенциализм и философско-этическая проблематика романов А.Мёрдок // Франція та Україна, науково-практичний досвід у контексті діалогу національних культур. ІV Міжнародна конференція. - Дніпропетровськ, 1997. - Т.1. - Ч.ІІ. - С.4-6. (0,2 др. ар.)

11. О специфике темпорально-пространственного континуума романа А.Мёрдок "Довольно почётное поражение" // ХI Пуришевские чтения. Всемирная литература в контексте культуры. - М.: МГПУ, 1999. - Ч.II. - С.21-22. (0,1 др. ар.)

12. А.Мёрдок и Ч.Диккенс (к проблеме традиции Лондонского текста английской литературы) // ХIХ век как литературная и культурная эпоха: конференция памяти А.В.Карельского. - М.: МГУ, 1999. - С.94-95. (0,1 др. ар.)

Анотація

Алісеєнко О.М. Особливості художнього простору та часу в романі А.Мердок "The Nice and The Good". - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.04 - література зарубіжних країн. - Дніпропетровський національний університет, Дніпропетровськ, 2001.

Дисертацію присвячено аналізу генетичних інтертекстуальних джерел та своєрідності часо-просторового континууму роману А.Мердок "Приємне і Благе", в якому реалізується комплекс неоплатонічних ідей, пов'язаних з проблемами кохання, дружби, милосердя, взаєморозуміння. Запропоновано і обґрунтовано гіпотезу щодо визначної ролі пасторальної модальності у художньому моделюванні простору і часу цього твору. Розглянуто провідні елементи пасторальної модальності, що бере витоки у пасторальному романі Відродження і трансформується в межах постренесансних стильових течій.

Вперше здійснено аналіз семантики та функцій системи локусів, які мають пряме і метафоричне значення й формують "Дім Буття", що метонімічно представлений у "Приємному і Благому". Аналіз художнього простору і часу цього роману дозволяє вважати А.Мердок романісткою "переходу від модернізму до постмодернізму".

Ключові слова: Мердок, інтертекстуальність, пасторальна модальність, Платон, платонізм, неоплатонізм, модернізм, постмодернізм, екзистенціалізм.

Summary

Alisseyenko O.M. The Peculiarities of Artistic Space and Time in I.Murdoch's Novel "The Nice and The Good". - A Manuscript.

Thesis for a Candidate Degree by major 10.01.04 - literature of foreign countries. Dniepropetrovsk National University, Dniepropetrovsk, 2001.

Thesis is devoted to the analysis of the genetic intertextual sources and the time-space continuum originality in I.Murdoch's novel "The Nice and The Good". The complex of neoplatonic ideas, connected with the problems of love, friendship, mercy and mutual understanding was realized here. The hypothesis suggested was based on the remarkable role of the pastoral modality in the space and time artistic modelling. The major elements of the pastoral modality, being originated in the Renaissance pastoral novel and transformed within the post-Renaissance style trends, were considered.

For the first time the analysis of the semantics and functions of the system of locuses was undertaken. They have both the straight and metaphoric meaning and form in "The House of Genesis", which has metonimic representation in "The Nice and The Good". The artistic space and time analysis allows the author of the thesis to regard I.Murdoch as the novelist of "transition" from modernism to postmodernism.

Key words: Murdoch, intertextuality, pastoral modality, Plato, platonism, neoplatonism, modernism, postmodernism, existentialism.

Аннотация

Алисеенко О.Н. Особенности художественного пространства и времени в романе А.Мёрдок "The Nice and The Good". - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой спепени кандидата филологических наук по специальности 10.01.04 - литература зарубежных стран. - Днепропетровский национальный университет, Днепропетровск, 2001.

Айрис Мёрдок - современная английская писательница, романы которой вызывали и вызывают интерес читателей, критиков, литературоведов. Среди ее произведений наименее изученным остается "The Nice and The Good", открывающий цикл так называемых "платонических романов", в котором реализуются важные стороны этого цикла. Анализ его отношений с философскими идеями Платона о Благе, Эросе, Красоте, Истине дополняется, корректируется идеями других философов, с которыми часто ведется полемика, что позволяет рассматривать роман как "неоплатонический", а не "платоновский". Предлагается перевод заглавия произведения как "Приятное и Благое" с опорой и на романный текст, и на разъяснения самой писательницы, и на русскую переводческую традицию платоновских и неоплатонических понятий.

Диссертация посвящена анализу генетических интертекстуальных истоков и своеобразия пространственно-временного континуума романа "Приятное и Благое", в котором реализуется комплекс платоновско-неоплатонических идей, связанных с вопросами Любви, Дружбы, Милосердия, Взаимопонимания, рассматривается проблема соотношения "Благого" и "Приятного" в человеческой экзистенции. "Приятное и Благое" - своеобразный философский роман, который исследуется как в контексте духовных исканий Англии и других западноевропейских стран в 1960е гг., так и творческих поисков Мёрдок, что помогает обозначить актуальность проблемного узла произведения, прояснить причины интереса Мёрдок к философии Платона, неоплатоников, С.Вейль, Сартра и др.

Обосновывается гипотеза о роли пасторальной модальности и роли "посредников" для художественного моделирования пространства и времени в романе, которая берет начало в неоплатонической пасторалистике Возрождения, трансформируется в рамках постренессансных стилевых течений в сторону "натурализации", бытовизации и преодоления мифопоэтической условности. "Приятное и Благое" рассматривается в системе романистики Мёрдок 60х гг. с привлечением сопоставлений с другими авторами (Голдинг, Фаулз, Барнс и др.).

Специально акцентируется в связи с генезисом художественного пространства и времени в этом произведении проблема интертекстуальности как важной черты художественного воображения Мёрдок, её творческого сознания и романного мышления. Используется концепция Кристевой-Барта-Женетта, подчеркивающих разные типы интертекстуальных связей (генетические, интенциональные, имманентные и т.п.), и выдвигается гипотеза о присутствии имманентной, неосознанной писательницей пасторальной модальности в трактовке романного хронотопа. Предлагается характеристика наиболее существенных его черт, сформировавшихся в литературе Возрождения (Сидни, Лодж), а также дается обзор особенностей трансформации пасторализованного "топоса" и "хроноса" в XVIII-XIX вв. в английском романе (Остен, Гарди, Лоренс и др.), преломленной у Мёрдок.

В диссертации рассматриваются семантика и функции элементов пасторальной модальности, дополненные другими поэтологическими компонентами, которые складываются в "Колоколе" (1958), "Дикой розе" (1962) и получают развернутое воплощение в "Приятном и Благом" (1968), формируя особенности его художественного пространства и времени.

Подробно исследуется мифопоэтика темпоральности и пространственности в этом произведении, связанная с концепциями Платона, Ньютона, Бергсона, Кьеркегора. Рассмотрена семантика и функции опорных топосов произведения (загородная усадьба, море, кладбище, пещера, картина, подвал), рассматриваются их архетипические семы, философский подтекст, особая хронотопизация. Темпорализованная система локусов, имеющих и прямое, и метафорическое значение, складывается в своеобразный "Дом Бытия", который метонимически представлен в "Приятном и Благом".

Мёрдок, разделяя платоновское представление о присутствии вечного во временном, моделирует современность, "послевоенное время" в конкретном топонимизированном пространстве Англии, где есть место и ньютоновским представлениям о природном времени и пространстве, и бергсоновской "длительности", и кьеркегоровским "мгновениям", вводит косвенную датировку, природное время и "экзистенциальное", создает некую прерывистость в его трактовке, близкую экзистенциалистам. В романе доминирует природное, метереологическое пасторализованное время, окрашенное этической темпоральностью, как в пасторалистике Ренессанса и в кьеркегоровской концепции (время - движение к Благу).

Анализ особенностей художественного пространства и времени в "Приятном и Благом" позволяет сделать вывод о своеобразии жанрового, образного мышления А.Мёрдок, о творческой эволюции писательницы, переходности художественного сознания романистки от модернизма к постмодернизму. В 60е гг. Мёрдок идет в русле, характерной для ХХ века, тенденции использовать не готовые жанровые формы, а жанровые модальности, входящие в литературный транстекст, они способствуют выражению авторских этико-философских концепций сочетать "старое" и "новое". Эта тенденция порождает поэтику разнообразных интертекстуальных связей как в сфере идей, так и в области литературных форм и приемов.

Ключевые слова: Мёрдок, интертекстуальность, пасторальная модальность, Платон, платонизм, неоплатонизм, модернизм, постмодернизм, экзистенциализм.

Размещено на Allbest.ru