Размещено на http://www.allbest.ru/

Таврійський національний університет ім. В.І. Вернадського

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

10.01.02 - Російська література

Ліричний герой та літературна особистість Я.П. Полонського

Баранська Олена Михайлівна

Сімферополь 2001

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі російської та зарубіжної літератури Таврійського національного університету ім. В.І.Вернадського Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор ОРЕХОВА Людмила Олександрівна, Таврійський національний університет ім. В.І.Вернадського, професор кафедри російської та зарубіжної літератури

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук, професор ГУЛАК Анатолій Тихонович, Харківський державний педагогічний університет ім. Г.С.Сковороди, професор кафедри мовознавства;

кандидат філологічних наук, доцент РОМАНОВА Олена Іванівна, Дніпропетровський національний університет, доцент кафедри російського літературознавства

Провідна установа: Запорізький державний університет, кафедра зарубіжної літератури Міністерства освіти і науки України, м. Запоріжжя

Захист відбудеться “22” травня 2001 р. о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 52.051.05 Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського (95007, м. Сімферополь, вул. Ялтинська, 4).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Таврійського національного університету ім. В.І.Вернадського (95007, м. Сімферополь, вул. Ялтинська, 4).

Автореферат розісланий “19” квітня 2001 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Лавров В.В.

1. Загальна характеристика роботи

полонський поет літературний художній

Актуальність теми. В літературі XIX ст. Я.П.Полонський (1819 - 1898) визнавався “безпосереднім наступником пушкінських традицій” (Є.М.Гаршин), до 1870 р. - “зразковим, класичним” (М.М.Страхов) поетом. За життя Я.П.Полонським опубліковано 12 збірок віршів і прозових творів, тричі видавалися зібрання його творів: Твори. В 4-х т. (1869 - 1870); Повне зібрання творів. В 10-ти т. (вид. Ж.А.Полонської, 1885 - 1886); Повне зібрання віршів. В 5-ти т. (1896).

Сучасні видання Я.П. Полонського - вибрані вірші, прозу перевидано в мінімальному обсязі. Немає наукової біографії письменника. Значний інтерес досі являє собою стаття Ю.Нікольського “История одной дружбы. Фет и Полонский” (М.-Пг., 1917). Суттєвими працями в цій галузі стали: книга П.Орлова “Я.П. Полонский” (Рязань, 1961), стаття Б. Ейхенбаума “Я.П. Полонский” (1969), документально-художня повість С. Тхоржевського “Высокая лестница” (М., 1986).

Складність роботи над біографією Я.П. Полонського в тому, що епістолярна спадщина й щоденники поета опубліковані вибірково. Основний масив автобіографічних документів зберігається в архівах поета та його дружини, Ж.А.Полонської, в Російському державному архіві літератури і мистецтва, Інституті російської літератури. Епістолярна спадщина Полонського, мемуарні свідчення про нього представлені в різних фондах (Д.Д. Язикова, В.В. Федорова, Г.П. Данилевського). Читач може скористатися публікаціями листування з М.О. Некрасовим, І.С. Тургенєвим, вибірково - Ф.М. Достоєвським, Ф.І. Тютчевим, А.П.Чеховим. Через давність публікацій утруднено доступ до листування з М.М. Орловим, О.В. Селівановим, М.М. Стасюлевичем, М.Ф. Штакеншнейдер, О.О. Фетом.

В полі зору сучасного літературознавства, як правило, - окремі аспекти поетики Я.П. Полонського (дослідження С.Ю. Косициної, Є.Р. Кузнецової, О.А. Орлової). Його творчість представлено у монографіях І.С. Богомолова (1966), А.І. Лагунова (1974), а також фрагментарно - у працях про поезію XIX ст. (Н.П. Сухової, Г.П. Козубовської та ін.). Про Я.П. Полонського захищено п'ять дисертацій, у тому числі з лінгвістики: І.С. Богомолова (М., 1959); Б.А. Леонова (М., 1964); А.І. Лагунова (Ставрополь, 1968); О.А.Орлової (Донецьк, 1973); С.Ю.Косициної (Дніпропетровськ, 1990).

Проблему всебічного вивчення спадщини поета не розв'язано, і в наш час перегляду уявлень про російських другорядних поетів XIX ст. вона стає особливо актуальною. Сучасному читачеві важливо мати об'єктивне уявлення про історико-літературне значення Я.П.Полонського, його місце у розвитку основ поетичних тенденцій “золотого” віку. В цьому розумінні постановка питання про ліричного героя Я.П. Полонського і трансформації методів його створення в різні періоди творчості вирізняється не тільки новизною, а й, на нашу думку, певною плідністю: це допомагає побачити 60-річний творчий шлях поета в контексті традицій романтичного спрямування та розвитку реалістичної поезії другої половини століття. Окрім того, це допомагає побачити значущість індивідуально-психологічного начала (подієво-біографічного чинника) у створенні образу ліричного героя, що доповнює існуючі теоретичні уявлення щодо цієї проблеми, актуальної для всіх національних літератур. Виникає низка питань про співвідношення “особистістого” і “поетично-умовного” в структурі художнього образу ліричного героя, про співвідношення “реального”, тобто властивого реальній літературній особистості, і “уявного”, “ідеального”, орієнтованого на літературні традиції, на сприйняття літературного оточення, на читача-сучасника і читача-нащадка.

Така постановка проблеми потребує звернення до ряду психологічних критеріїв. Але психологічні узагальнення обмежено застосовуються щодо обдарованої особистості, значно більшу значущість має індивідуально-психологічне, біографічне, тобто приватне, часом вельми суперечливе.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження проводилося в рамках загальноуніверситетської програми, зареєстрованої в УкрІНТЕІ під № 98v005637, “Актуальні проблеми історії і теорії російської та зарубіжної літератури” на кафедрі російської та зарубіжної літератури Таврійського національного університету ім. В.І.Вернадського.

Мета і завдання дослідження - вивчити специфіку художнього побутування та еволюцію ліричного героя Я.П. Полонського впродовж його багаторічної творчості з урахуванням відповідності універсальним теоретико-літературним і психологічним законам створення образу ліричного героя і текстово-затекстового формування літературної особистості.

Мета передбачає розв'язання компексу завдань:

співвіднести категоріальні характеристики понять “ліричний герой” і “літературна особистість” із сучасними теоретико-методологічними працями та соціально-культурними, естетичними запитами другої половини XIX - початку XX ст. - періоду констатованої дослідниками “суб'єктивації” літературних жанрів і найбільш активного вивчення творчості Я.П.Полонського;

простежити, наскільки міняються характеристики ліричного героя Я.П. Полонського в його творчості різних періодів;

визначити вплив романтичної традиції на характер ліричного героя і відповідні тематичні вирішення у творах Я.П.Полонського;

використовуючи текстові і “затекстові” факти, виявити міру співвіднесеності “авторського” (біографічного) й умовно-поетичного у створенні ліричного героя і літературної особистості Я.П.Полонського.

Останнє завдання передбачає докладне й об'єктивне співставлення мемуарних свідчень, конкретних історико-літературних фактів з автобіографічними документами Я.П. Полонського (епістолярієм, спогадами, щоденниками). В роботі широко використано рукописні архівні матеріали.

Об'єкт дослідження - співвідношення літературного і психологічного, умовно-художнього і біографічного в структурі образу ліричного героя і трансформація умовно-художніх ситуацій при створенні літературно-історичного та “життєвого” образу поета.

Предмет дослідження - ліричний герой і літературна особистість Я.П. Полонського в контексті романтичних традицій і життєтворчих тенденцій, створення авторизованого біографічного міфу.

Специфіка роботи вимагає використання таких методів: історико-літературного; порівняльно-типологічного (співвідношення характеристик ліричного героя Я.П. Полонського з літературними тенденціями); хронологічного (еволюція ліричного героя та літературної особистості Я.П.Полонського); психологічного (соціально-культурне, біографічне й особистісно-психологічне в поетичному дискурсі Я.П.Полонського).

Наукова новизна дисертаційного дослідження випливає з необхідності наукового осмислення і практичної перевірки наявних теоретичних посилок про відображення особистості автора в художній творчості і визначається: системним уточненням соціально-психологічних аспектів становлення літературної особистості Я.П.Полонського; значною актуалізацією, порівняно з теоріями В.В.Виноградова, Б.О.Кормана, біографічного начала в процесі створення образу ліричного героя; виявленням об'єктивних і суб'єктивних чинників, що позначаються на створенні образу ліричного героя і літературної особистості Я.П.Полонського; поглибленим аналізом психологічної та художньої реакції поета на соціальні й історичні явища дійсності; історико-літературним, теоретичним і психологічним мотивуванням залежності характеру ліричного героя від, по-перше, літературно-історичної тенденції (традиції), по-друге, від особистих чинників (біографічних, психологічних); застосуванням психологічних законів при мотивуванні поведінкових установок літературної особистості в умовах “салонного” спілкування; системним оглядом сучасної поетові літературної критики і періодики; введенням в науковий ужиток нових архівних біографічних фактів.

Теоретичну основу дисертації становлять фундаментальні положення класичного і сучасного літературознавства, досягнення гуманітарних наук в галузі теорії та психології художньої творчості. Базою стали праці М.М.Бахтіна, О.І.Білецького, В.В.Виноградова, Л.Я.Гінзбург, Ю.М.Лотмана, Ю.М. Тинянова, Б.М. Ейхенбаума, Б.О. Кормана, Р. Барта, Л.С. Виготського та ін.

Практичне значення дослідження. Основні положення і висновки, а також нові архівні матеріали, наведені в дисертації, можуть бути використані в наукових дослідженнях про поезію XIX ст., під час вивчення ряду розділів курсу “теорія літератури”, у вузівському курсі історії російської літератури, у спецкурсах і спецсемінарах, під час написання курсових і дипломних робіт, при підготовці до видання і перевидання творів Я.П.Полонського.

Апробація роботи. Дисертаційне дослідження обговорювалось на засіданні кафедри російської та зарубіжної літератури Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського. Апробація одержаних результатів проходила під час читання й обговорення доповідей за матеріалами дисертації на міжнародних науково-практичних конференціях “Пілігрими Криму - 97” (Алупка, 1997), “Пілігрими Криму - Осінь'98” (Сімферополь, Севастополь, Ялта, Алупка, 1998), “Пілігрими Криму - 99” (Сімферополь, 1999); на Сьомих Кримських Пушкінських міжнародних читаннях “Російська література і провінція” (Сімферополь, 1997); Дев'ятих Кримських Пушкінських міжнародних читаннях “Пушкін і Крим” (Гурзуф, 1999), а також у спецсемінарі “Крим: літературне краєзнавство”.

Публікації. Основні положення дисертації викладено в 13 статтях, з них 5 - у виданнях, затверджених ВАК України, 8 - в матеріалах конференцій.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Обсяг дисертації 184 сторінки. Бібліографія наукових джерел і художніх творів містить 227 найменувань.

2. Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено стан наукової проблеми, сформульовано мету, завдання, визначено методи дослідження, його зв'язок з науковими програмами, планами, темами; наукову новизну і практичне значення роботи; особистий внесок автора в розробку проблеми.

У першому розділі “Ліричний герой - літературна особистість: теорія питання та історико-культурний контекст епохи” досліджено різні наукові інтерпретації понять “ліричний герой” і “літературна особистість”, в результаті чого виділено найбільш перспективні положення, що приймаються нами як методологічна база в осмисленні творчості та біографії Я.П.Полонського.

В сучасному літературознавстві і критиці питання про співвідношення понять “ліричний герой” - “літературна особистість автора” - “реальна авторська особистість” залишається полемічним. Поняття “ліричний герой” - досить усталене в літературознавстві, хоча відтінки в розумінні його викликають іноді гострі суперечки критиків, аж до відмови від терміна “ліричний герой” на користь прямого авторського “самовираження” (В.Д. Сквозников). Це, на нашу думку, призведе до порушення логіки, оскільки “самовираження” і “саморозкриття” автора - поняття не тотожні. Дискусійними є не тільки теоретичний, художньо-психологічний аспекти, а й питання про історико-літературну зумовленість категорії “ліричний герой”.

Розглядаючи теоретичне і художнє співвідношення понять “ліричний герой” і “літературна особистість”, дослідники приходять до неоднозначних висновків. За В.Богдановим (1965), особистість ліричного поета не є єдиним прототипом ліричного образу, не містить у своїй біографії “готового” ліричного змісту, і ліричне “я” - тільки зручна форма подачі цього змісту, спосіб пред'явлення читачеві “усередненого героя”. Б.О. Корман (1971) розмежовує автора біографічного і його художній образ, спираючись на несхожість біографічного фактажу з канвою подій, поведінки, але при цьому випускаючи з уваги глибинні, психоемоційні зв'язки: віршовий герой, за Корманом, - єдиний, що виділяється з “усієї творчості поета”.

І.В. Роднянська бачить у ліричному герої “художнього” “двійника” “автора-поета” - “чітко окреслену постать” з “індивідуальною долею”, психологічними рисами, а часом і рисами “пластичного образу”. А.І. Лагунов (1974) заперечує уявлення про ліричного героя як “літературного двійника поета”, але визнає психо-емоційний зв'язок між ліричним героєм і “нелітературною” (біографічною) особистістю автора. Б.П. Гончаров (1987) надає головного значення здатності ліричного героя до типізації, його належності певній історичній епосі. Останнє відповідає концепції “динамічного”, рухливого літературного героя, запропонованій Ю.М. Тиняновим (1920-і) і прийнятій в 1960-і рр. за основу Л.Я. Гінзбург. Ліричний герой, в розумінні Ю.М. Тинянова, - не “біографічна”, а “віршова особистість” поета, опріч того, - сукупність читацьких уявлень про творчу особистість, коли в образ “персоніфікується все мистецтво” поета, а за поезією “підставляють людське обличчя, а не мистецтво”.

Л.Я. Гінзбург актуалізує питання про співвідношення категорій “авторська особистість” і “ліричний герой”, “особистість поета” і “образ поета”, аргументуючи свою позицію різноманітністю поетичних форм вияву особистості поета. Вони не зводяться до поняття “ліричний герой”, а відображають авторську установку на моделювання літературного героя як конкретного “комплексу уявлень про людину” і залежать від літературних традицій, вибраних форм “присутності” авторської свідомості в тексті. В розумінні Л.Я. Гінзбург ліричний герой - величина текстова, не тотожна характерові автора; образ сумарний (узагальнений ліричний герой в поезії декабристів, герой романтичного ідеалізму гуртка М.В. Станкевича та ін.). Концептуально важливо, що ліричний герой, за Гінзбург, існує в “різних вимірах”: він “співвіднесений зі своєю літературною роллю”, “типологічною формулою”, з контекстом твору і “творчістю письменника в цілому”, тобто з динамікою літературної особистості автора. Літературна особистість характеризується сукупністю трьох складників авторської особистості в їхньому розвитку: психологічна, соціальна, літературна ролі.

Літературна (художня) особистість та її психологія були предметом історико-філософського осмислення і на початку XIX ст.: від пошуку спільних рис, властивих обдарованим літературним особистостям, геніям (І. Д'Ізраелі) до вивчення приватних форм вияву авторської особистості в тексті. Поняття “ліричний герой” і “літературна особистість” в літературній критиці не висувалися категоріально, але як об'єкт уваги, безперечно, існували і сприймалися як тотожні. Відображення “натури поета”, “художньої особистості” у віршованому творі зазначав В.Г.Бєлінський (1844, 1847). М.Г. Чeрнишевський (1855) використовував поняття “літературна особистість” синонімічно “творчій індивідуальності”, “художній оригінальності”, “ненаслідуванню”. Сучасна Я.П. Полонському критика розглядала його поезію в безумовному відношенні до авторської особистості; вірші закріплювали уявлення про “затекстову” особистість поета (М.М. Страхов, 1870; Д.Н. Михайлов, 1900). Питання про літературну особистість цікавило і Я.П. Полонського (ст. “Л.А. Мей как человек и писатель”, 1896), який вважав, що “поетичні особистості” вгадуються “крізь призму ними створених, живих поетичних образів”. “Лірична” особистість проявляється з ліричної розмови “від себе, від своєї особи” і розкриває приховану сторону реального образу письменника. В контексті проблеми, що розглядається в дисертації, ідея Полонського про граничну зближеність “реальної” і “поетичної” особистості митця принципово важлива.

Питання про “затекстового” автора - з точки зору відповідальності його за моральний зміст твору - порушував М.К. Михайловський. Зі схожих позицій аналізував лірику Я.П. Полонського М.М. Соколов (1899), вважаючи, що особистість поета “проступає” в поетичному образі, в “переході настрою”, а “біографічні риси” залишаються на другому плані, оскільки рідко відповідають художньому ідеалові. Показово, що прихильник психологічного методу Д.М. Овсянико-Куликовський (1901-1909) також диференціював “буденне мислення” письменника і “високе художнє”, не зводячи “Я” “творче” до “Я” “особистісного”.

На початку XX ст. художній текст явно розумівся у світлі “авторської суб'єктивності” (Ю.І. Айхенвальд, І.Ф. Анненський, В.В. Розанов, Р. де Гурмон та ін.). Роль біографічного елемента як такого, що формує “поетичний образ автора” (Б.В. Томашевський), суттєво конкретизує Б.М. Ейхенбаум (ст. “Анна Ахматова”, 1923): нагадує про літературну “маску” як допустимий елемент творчості, відносить автобіографізм у поезії до художнього методу і тому згодом (ст. “Літературна позиція Лермонтова”) вживає поняття “ліричний герой”.

У світлі актуального для дослідження питання авторського самопред'явлення і створення суттєвою є концепція Ю.М.Тинянова про читацьку інтерпретацію й авторську співтворчість у створенні “віршової” особистості поета. Однак синонімічне використання вченим понять “ліричний герой” і “літературна особистість” (ст. “Промежуток”, 1924; “О литературной эволюции”, 1927) призводить до суперечності, оскільки “ліричний герой” уявляється в одному тексті, а категорія “літературна особистість” - міжтекстова. В.В. Виноградов виводив “єдність літературної особистості” з “кількох різних образів” художньої індивідуальності, категорично відкидаючи біографічний метод у створенні авторського образу (літературної особистості). Неможливість текстового втілення образу автора відстоювали М.М. Бахтін, О.І. Білецький (ст. “В мастерской художника слова”, 1923). Роль читача в комунікативному процесі “автор - твір - читач” підкреслювали М.М. Соколов, Ю.І. Айхенвальд, І.Н. Розанов (1914), М. Волошин (1914), О.І. Білецький (1922). Питання набуло подальшого осмислення у працях з психології (Р. Барт), структуралізму (Ю.М. Лотман), соціо-, психолінгвістики і психосемантики (Л.С. Виготський, О.Р. Лурія, В.Ф. Петренко, І.М. Дьяконов та ін.).

Ми виходимо з того, що “ліричний герой” і “літературна особистість” - явища одного ряду, величини, що взаємодоповнюють одна одну. Ліричний герой наділений текстовим життям і створюється відповідно до авторської поетичної концепції, яка включає елементи історичного, психологічного узагальнення, залежить від літературної традиції, може включати в себе авторську біографію як авторизований міф, що впливає в просторі поетичного дискурсу на формування в читацькій свідомості образу поета. Еволюція ліричного героя відображає динаміку конкретних історико-літературних явищ, змінених в авторській свідомості.

Літературна особистість - величина “текстово-затекстова”: завжди індивідуалізована і складається з читацьких уявлень про творчі та морально-етичні установки автора (виходячи з характеристик його ліричних героїв) і “контекстового” знання про письменника (критика, громадська думка, літературні чутки). Літературна особистість активно включається в історичну трансформацію і має розглядатися з урахуванням конкретної історико-літературної ситуації.

У другому розділі “Романтична традиція в поезії та життєтворчості Я.П. Полонського (1840 - 1860-і рр.)” потребували актуалізації питання формування ліричного героя в ранніх віршах Я.П. Полонського в плані наслідування романтичного ідеалу 1820 - 1840-х рр. і трансформації приватних поетичних ситуацій під час створення ліричного образу відповідно з психологічними характеристиками автора, етапами літературної й особистої біографії. Ми спиралися як на його поезію й естетичну спадщину, так і на літературну критику і періодику тієї пори, листування письменника, мемуаристику, архівні документи. Все це допомогло отримати “об'ємне” і систематичне бачення еволюції, “шляху” (О.Блок) унікальної творчої особистості, спостерігати специфіку привнесення романтичного бачення “я-для себе” і “я-для інших” у сферу “життєтворчих” установок Я.П. Полонського в двадцятирічний період його творчості, зв'язаний з початковим літературним самоствердженням.

Сприйняття сучасниками раннього Я.П. Полонського в емоційно-психологічному плані майже ідентичне: “безперечний і оригінальний” талант у сприйнятті О.О. Фета, “надзвичайно обдарований лірик” для А.О.Григор'єва і “людина з талантом” для М.М. Язикова (1844). Його “свіжістю ліризму” захоплювався М.В. Гоголь. В.Г. Бєлінський (“Русская литература в 1844 году”) зазначав у Полонського наявність “чистого елементу поезії”, який робить “людину поетом”, притім концептуально-формуюче значення відводив творчій особистості: “натура” поета має бути “визначною”, багатогранною, всеосяжною - “безпосереднім джерелом” спрямування та ідей поета. Тому базовою, об'єднальною категорією стає особистість Полонського. О.В. Дружинін (“Стихотворения Я.П. Полонского”, 1855) безпосередньо зв'язує особливості поезії Полонського з властивостями його особистості: “тлумач світлих почуттів душі людської”, в творах його “більша частина його життя”. Літературна особистість Полонського формувалася в дусі романтичного суб'єктивізму, сфокусованого на поетично умовному уявленні “прекрасного”. Ідея “прекрасного” визначила наперед спрямування художнього світогляду Я.П. Полонського і, як наслідок, характер його ліричного героя: цілеспрямоване виділення в мистецтві і в житті сфер ідеального, мрії.

Аналіз показав, що і в найбільш ранніх віршах, і в значно пізніших (кінець 1850-х рр.) Я.П. Полонський працював в дусі романтичних традицій 1820 - 1830-х рр. Це помічав Б.М. Ейхенбаум у віршах Полонського “Статуя”, “Диамея”, вплив М.Ю. Лермонтова визнавали І.Н. Розанов, А.І. Лагунов (вірші “На пути из-за Кавказа”, “Грузинская песня”, “Бэда-проповедник”, “Ангел”, “В потерянном раю”, “Финский берег” та ін.). Орієнтація на “пушкінсько-лермонтовське” спрямування проявилась у варіаціях теми “поет і поезія”, що характерно і для сучасників Полонського (В.Г. Бенедиктова, М.П. Огарьова, поетів гуртка М.В. Станкевича, поетів-петрашевців та ін.). Разом з тим, ми “відводимо” поезію Я.П. Полонського з-під однозначного лермонтовського впливу і уявляємо його, слідом за О.В.Дружиніним (1855), В.М. та Є.М. Гаршиними (1887), М.Г. Халанським (1900), В.О. Гольцевим (1899) та ін., переважно, поетом “пушкінського спрямування”. Я.П.Полонський опановував тематику й емоційну настроєність пушкінської романтичної поезії, його ліричний герой значною мірою формувався в дусі пушкінських традицій, а літературна особистість підпадала під вплив чарівливості особистого образу Пушкіна. Прикладом того є любовна лірика Полонського ("Маска", "Пришли и стали тени ночи…", 1842; “К NN", 1843; "Вызов", "Встреча", 1844; "Прощай", "Последний разговор", 1845; "Грузинка", 1846; "Письмо", 1853; “Утрата”, 1857 та ін.), де помітні елементи свідомої “роботи” на впізнавання образу поета-романтика. А в 1860-і рр. любовна лірика вирізняється більш глибоким, одухотвореним, психологічно (біографічно) особистим почуттям.

У філософсько-психологічному осмисленні стосунків людини і всесвіту, людини і суспільства Я.П. Полонський проявив тонке “чуття природи”, співучасниці душевного життя людини ("На могиле", 1842; "Вечер", "Тишь", 1843; "Лунный свет", 1844; "Холодеющая ночь", 1858 та ін.). Традиційний і фольклорний за походженням паралелізм світу природи і внутрішнього життя людини набуває для Полонського першочергового значення, коли природа “тайно с душой говорит” (“В глуши”, 1855). Описи в пейзажній ліриці Я.П. Полонського (“Жницы”, 1841; “Вечер”, “Тишь”, 1843; “Посмотри - какая мгла...”, 1844 та ін.) вирізняються конкретністю, рельєфністю, зримістю “вияву свого почуття” (О.В.Дружинін) і тому легко викликають співпереживання у свідомості читача.

Міфотворчість в естетичних пошуках Полонського відобразила вектор його подальшої еволюції до зразків пізньої філософсько-психологічної поезії (“В осеннюю темь”, “Вечерний звон”, 1890; “Тени и сны”, 1891; “В потемках”, 1892; “Призрак”). В романтичній міфології Полонського провідну роль відведено категорії ночі і зв'язаним з нею поняттям рятівного сну і тіні - зі своєю градацією значень (“Пришли и стали тени ночи...”, 1842; “Ночь”, 1850; “Песня цыганки”, “Бред”, 1853; “Ночь в Крыму”, 1857; “Холодеющая ночь”1858; “Ползет ночная тишина”, 1862 та ін.). Прагнення ліричного героя жити “во сне”, у сфері абсолюту вносить в лірику “томливо-фантастичний колорит” (М.О. Добролюбов).

Аналіз показує, що характеристики ліричного героя раннього Полонського: поет-романтик, щирий по-дитячому, мрійливий, близький до природного світу, влюбливий, самотній, але водночас сповнений почуття власної гідності, гордий - досить визначено повторюють риси “узагальненого” (Л.Я. Гінзбург) ліричного героя романтичної поезії 1820 - 1840-х рр. Елемент наслідування не тільки зрозумілий, а й навіть природний - якщо виходити з особливостей того літературного часу, коли “творити означало наслідувати” (В.Г. Бєлінський). Природне психологічне прагнення Полонського до відповідності критеріям романтичного ідеалу приводить до ефекту граничної авторської відвертості в поезії.

Ще одна сфера формування літературної особистості, що існує в паралелі до художньої, - листування письменника. Суб'єктивно-особисті засади епістолярного жанру створюють ілюзію доступності душевного світу поета для оточення. Домінуючою темою листування (наприклад, з М.М. Орловим, 1840-і) виступає культ дружби (студентські симпатії до І. Уманця, М. Орлова, М. Кублицького, М. Ровинського; літераторів А.О. Григор'єва, О.О. Фета, І.С. Тургенєва, К.Д. Кавеліна; кн. В.О. Черкаського, С.М. Соловйова). Епістолярний “дружній сюжет” (Л.О. Орехова) визначав закони епістолярного спілкування, нормував міру “прихованості” реального, глибоко особистісного. Епістолярна побутова інформація зумовлює додаткові штрихи до молодого портрета Полонського: життєві злигодні, матеріальні нестатки і визивна поетична байдужість до пихатості світського товариства. Елемент романтичної життєтворчості дають молодому поетові пушкінський Південь (Одеса, Крим), екзотика Закавказзя.

З кінця 1850-х рр. взаємозалежність ліричного героя і літературної особистості стає дедалі тіснішою, що пов'язано з розвитком нових реалістичних тенденцій в російській поезії, загостреним інтересом до суспільної ролі поета в Росії з середини 1850-х рр. і, можливо, віком, художньою зрілістю і самостійністю Я.П.Полонського.

Третій розділ “Парадигма “поет і суспільство” у творчій концепції Я.П. Полонського (поетичний і психологічний аспекти)” присвячено вивченню біографії і творчості Я.П. Полонського з точки зору історичних трансформацій соціальної дійсності, літературного контексту.

В першому підрозділі третього розділу - “Доля Батьківщини - доля особистості: поезія і проза Я.П. Полонського 1860 - 1890-х рр.” - доводиться, що з середини 1850-х рр. Я.П. Полонський бачить свою творчу долю в контексті сучасної історії. Активно відгукується на історичні події періоду Кримської кампанії (вірші “Заступница” (1851), “Рыцарская ошибка” (1854), “Молитва”, 1855-1856), що органічно вписалися в загальний контекст релігійно-філософської поезії 1850-х рр.; “На Черном море” (1855), написаний на конкретному матеріалі Севастопольських подій), включається в полеміку про історичну роль Росії в християнському світі. Національно-визвольний рух на Балканах 1870-х рр. (“Рознь”, “Тяжелая минута”, “Дух века”), російсько-турецька війна 1877 - 1878 рр. переживаються з позицій слов'янофільської мрії про єднання слов'ян на чолі з Росією (“Грезы”, “Ренегат”, поэма “Келиот”, “Симеон, царь Болгарский”, 1870-е; “Болгарка”, “Памяти Ф.И.Тютчева”, “Туда!”, 1876; “Под Красным Крестом”, 1878).

Громадянська поезія, конкретно часове висвітлення теми поет і поезія в 1860 - 1890-і рр. ("Признаться сказать, я забыл, господа…", 1861; "Одному из усталых", "Двойник", 1862; "Поэту-гражданину", “В альбом К.Ш...”, 1864; "Кораблики", 1870; “О Н.А. Некрасове”, 1871; “В альбом Г... В...”, 1888 та ін.) суттєво наблизили Я.П. Полонського до загальних ідейно-поетичних тенденцій даного періоду і поступово зруйнували, в усякому разі, в очах багатьох, його репутацію поета “чистого мистецтва”. Формулювання не відповідає тематичному і художньому наповненню поезії Полонського і вже тому не тотожне з цілісною характеристикою його літературної особистості. Ліричний герой Полонського 1860 - 1890-х рр. адекватно відображає авторське світовідчуття, “живе життям свого народу” (А.Круковський) (Чайка", 1860; “Жалобы Музы”, 1870-і). Свідоме моделювання власної особистості за поетично-умовними канонами романтизму суттєво поступається місцем біографізмові, “свого відображення” набуває справжнє життя, що оточує поета. Сильний емоційно-психологічний фон переконує читача в біографічності того, що відбувається ("Последний вздох", "Безумие горя", "Зной и все в томительном покое…" та ін.). З середини 1870-х рр. особистісного осмислення набуває тема Батьківщини: на конкретну історичну основу накладаються враження від прожитого, спогади (“Письма к Музе”, “Старая няня”, 1876). Сліди авторського бачення себе і своєї долі в історії Росії, авторської роботи над своїм історичним та літературним образом має автобіографічна проза Я.П. Полонського (“Груня”, 1855; “Статуя весны”, “Дом в деревне”, 1850-і; романи “Признания Сергея Чалыгина”, 1867, “Дешевый город”, 1879).

Другий підрозділ третього розділу - “Літературно-історичний образ Я.П.Полонського” - дає уявлення про цілісний комплекс сформованих наукових (читацьких) уявлень про творчу оригінальність митця і його місце в розвитку національної літератури, про особисте значення в громадському житті держави, про його долю й індивідуально-психологічні особливості. Прижиттєвий літературно-історичний образ, тобто той, що сприймався сучасниками, суттєво відрізняється від уявлень про нього, що складаються у свідомості читачів-нащадків. Але і сприйняття читачів-нащадків також коректується сьогочасними історичними тенденціями, зміною літературних поглядів і навіть художніми уподобаннями (психологічною індивідуальністю) окремих читачів, “різністю інтерпретуючої свідомості” (Л.О. Орехова). Однак сказане не означає, що літературно-історичний образ - непізнаванний об'єкт, але помилково вважати, що можна прийти до формульованої моделі конкретного літературно-історичного образу: негнучкі і чіткі обриси дають не портрет, а схему, в якій, знову ж таки, буде більше суб'єктивного (в даному разі, “суб'єктивного” від дослідника), ніж об'єктивного, що відповідає справжньому стану речей. На нашу думку, слід говорити лише про системний і послідовний рух до об'єктивного уявлення про митця минулої епохи, і на цьому шляху постаратися побачити неповторні перипетії його творчої й особистої долі, наскільки дозволяють автобіографічні матеріали, уявити духовні пошуки поета.

Один із складників літературної особистості зрілого Я.П. Полонського - більш чи менш приховані претензії на літературну відомість, які визначили специфіку літературної поведінки поета. Це помітно, наприклад, у листуванні з М.О. Некрасовим (1859), М.М. Стасюлевичем (1878), І.С.Тургенєвим (1879). Уявлення про літературний авторитет Полонського у сучасників неоднозначні: М.С. Тургенєв іронічний у своїх оцінках Полонського; О.В. Дружинін (1855), А.М. Майков (кінець 1850-х рр.) і О.С. Хомяков щиро визнали літературну славу Полонського, “давно відомого російським читачам” (О.С. Хомяков, 1860). І, навпаки, вже в 1869 р., коли, здавалося б, талант Полонського набув повноти, завершеності, М.Є. Салтиков-Щедрін вважав, що поет мало відомий публіці, і відмовив Я.П. Полонському в чітких обрисах письменницької “фізіономії”.

Навіть в 1870 - 1880-і рр. авторитет Полонського заперечується Д.Д. Минаєвим (1871), М.К. Михайловським (1878), К.К. Арсеньєвим (1885) (“Библиографы”, 1860-1870-і; “Литературный враг”, 1867; “Я врагами богат и друзьями”, 1890).

До 1870-х рр. за Я.П. Полонським закріпився статус професіонального літератора. Він відомий в Росії і за кордоном. Відзначеність поетичним хистом, винятковість долі поетичної особистості утверджується Я.П. Полонським і в побутовому образі, тобто в повсякденному житті, в умовах замкнутої літературної атмосфери 1880 - 1890-х рр. Реальна (біографічна) особистість вуалювалася поетичним антуражем. Театралізованість “літературної” поведінки - невід'ємна риса салонного спілкування - характерна і для Полонського (за спогадами К.І. Пальмер, Л.І. Веселитської, В.В. Федорова). При цьому щирість творчої поведінки Полонського для сучасників безперечна і випливає із співзвучності психологічних характеристик автора літературним уявленням про нього: простий і мрійливий.

В 1880 - 1890-і рр. літературний імідж Полонського підтримується письменницьким професіоналізмом, який, однак, не сприяє новизні вражень, відвертості ліричних почуттів. Поет не раз вдається до дублювання своїх “колишніх” відчуттів - така природа його таланту: спогади, переживання прожитого (“И.С. Тургеневу”, 1877; “У двери”, 1888). Зміни, яких зазнає його ліричний герой, мають діалектичну природу, однак внутрішнє почуття романтизму ніколи не покидає поета. Не випадкова повторюваність мотивів минулих літ в ліриці Полонського, об'єднаних темами: кохання (“Холодная любовь”, 1884, “Старик”, 1884; “К портрету”, 1885; “У двери”, 1888; “Вот и ночь”, 1892; “В новый дом”, 1893), мрії (“Томит предчувствием болезненный покой...”, 1885; “Зимой в карете”, 1889), сну, ночі (“Вечерний звон”, 1890; “Тени и сны”, 1891), відчуття природи (“В дни, когда над сонным морем”, 1875; “На закате”, 1877; “В хвойном лесу”, 1888; “В гостях у А.А. Фета”, “На пути”, 1890 та ін.).

Висновки

В дисертації теоретично узагальнено конкретні спостереження над функціональною взаємозалежністю категорій “ліричний герой” і “літературна особистість”. Новий підхід до наукової проблеми полягає у виявленні міри співвіднесеності традиційно-літературного і психологічного, умовно-художнього і біографічного в структурі образу ліричного героя і трансформації поетичних ситуацій при створенні літературно-історичного та “життєвого” образу поета.

Поняття “літературна особистість” - не синонім творчої індивідуальності і не пряме уявлення про життєву особистість митця. Це сукупність уявлень про “творче обличчя” митця (створюється на підставі текстових даних, індивідуально-психологічних і творчих характеристик автора), про його особисту і письменницьку долю, включаючи приватні випадки його літературної біографії. Звідси випливає, що літературна особистість неодмінно виходить у сферу читацьких уявлень про автора і вбирає в себе багато інтерпретацій його творчості та оцінок його особистості. Звідси ж випливає, що уявлення про літературну особистість історично рухоме (пор. оцінки творчості та особистості Я.П. Полонського сучасниками, дослідниками кінця XIX - початку XX ст., нинішнім літературознавством).

Дуже важливим читацьким джерелом в інтерпретації літературної особистості стає ліричний герой поета. В теоретичному трактуванні поняття “ліричний герой” ми особливо спиняємо увагу на його історико-літературній зумовленості, залежності від літературних традицій (Д.С. Лихачов, Л.Я. Гінзбург, Л.О. Орехова), динамізмі (Ю.М. Тинянов, Б.О. Корман).

Ліричний герой Я.П. Полонського першого періоду творчості (1840 - 1860-і рр.) створюється в рамках романтичної традиції 1820 - 1840 рр., в окремих конкретних випадках - пушкінсько-лермонтовскої традиції. В 1860 - 1890-х рр. ліричний герой Полонського суттєво міняє свої соціальні та морально-етичні характеристики (громадянськість його спрямувань, “чуйність до всього ”, виправдана емоційність).

В роботі стверджується, що не ліричний герой “передумова всієї поетичної системи” автора (Б.О. Корман), а конкретна психологічна особистість, її хист і моральні вимоги, літературне виховання (традиція) і літературна самобутність, зрештою, особливості літературної епохи.

Наші положення разходяться з принципами аналізу літературної особистості В.В.Виноградовим. Літературна особистість, за Виноградовим, практично тотожна образові автора, а образ автора не може бути величиною текстовою. На нашу думку, категорія “образ автора” значно вужча від поняття “літературна особистість”. Реконструювання образу літературної особистості передбачає аналіз як художнього тексту, так і контекстуальних даних (біографічних матеріалів, листів, мемуаристики, літературно-художньої критики, відзивів читачів і т. п.). Отже, літературна особистість - величина “текстово-затекстова”.

Читач-сучасник раннього Полонського виводив уявлення про його літературну особистість з уявлень про його ліричного героя. Аналіз біографічних матеріалів (мемуаристики, щоденників, епістолярію Я.П.Полонського) приводить до висновку про реальну співзвучність поетичного образу Я.П. Полонського (ліричного героя) психологічному складові його особистості, що дало яскравий, стійкий ефект граничної авторської відвертості. Особливості біографії (побутова невлаштованість, бідність, кохання без взаємності при надзвичайній влюбливості) також відповідали образові поета, культивованого романтичною традицією. Критерії романтичного канону зумовлюють високу міру “заданої” відвертості в поезії та життєтворчості.

В поезії 1860 - 1890-х рр. спостерігається тенденція до заміни поетично-постульованої відвертості відкритим автобіографізмом. А в умовах реального існування літературної особистості і салонного спілкування поведінкові установки на життєтворчість зберігають свою актуальність і “працюють” на свідоме моделювання літературного амплуа поета. Отже, творче втілення ліричного героя для Я.П. Полонського стало своєрідним “звітом в собі самому” (Л.Я. Гінзбург). Поступове, неквапливе нашарування поетичних характеристик ліричного героя укладається в свідомості читача в єдиний образ письменницької особистості Полонського.

Наукова новизна результатів дослідження визначається уточненням соціально-психологічних, історико-літературних аспектів створення ліричного героя і становлення літературної особистості Я.П.Полонського.

Характеристики літературної особистості можуть бути тільки фрагментарно-описовими. Чітке формулювання їх призвело б до схематизму і неминучих фактичних перекручень.

Завдання щодо створення літературно-історичного образу виконує, використовуючи всі характеристики літературної особистості, більш пізнє літературознавство, що має перевагу цілісного ретроспективного бачення епохи.

Список опублікованих праць за темою дисертації

Лирический герой в ранней лирике Я.П.Полонского // Ученые записки Симферопольского государственного университета. 1998. № 10 (49). С. 12 16.

Лирический герой и литературная личность Я.П.Полонского // Культура народов Причерноморья. 1998. № 5. С. 162 167.

Чтобы “расслушала вся Европа”: Россия и история в поэзии Я.П.Полонского 1850 1860 гг. // Науковi записки Харкiвського державного педагогiчного унiверситету iм. Г.С.Сковороди. Серiя “Лiтературознавство”. 1999. Вип. 1 (22). С. 62 67.

Святые узы дружбы поэтическая греза или реальность биографии Я.П.Полонского? // Науковi записки Харкiвського державного педагогiчного унiверситету iм. Г.С.Сковороди. Серiя “Лiтературознавство”. 1999. Вип. 2 (23). С. 57 62.

От безыскусности к маске: Я.П.Полонский в жизнетворчестве // Ученые записки Таврического национального университета им. В.И.Вернадского. 2000. № 13 (52). С. 210 215.

“Молитва” и “Мольба” А.Н.Плещеева: жанровый и стилистический поиск // Актуальные проблемы современной филологии: Материалы Международной научно-методической конференции. Симферополь: СГУ, 1996. С. 8 9.

Образ Христа в поэзии А.Н.Плещеева // Литература и религия: Материалы VI Международной научной конференции. Симферополь: Крымский Архив, 1996. С. 51 52.

“Тифлис для живописца есть находка” (Я.П.Полонский в Тифлисе) // Русская литература и провинция. VII Крымские Пушкинские международные чтения: Материалы научной конференции. Симферополь: Крымский Архив, 1997. С. 56 58.

Ранняя лирика Я.П.Полонского и романтическая традиция: образ поэта // Дергачевские чтения 98. Екатеринбург: Уральский государственный университет им. А.М.Горького, 1998. С. 43 45.

Южные ночи поэта (Я.П.Полонский в Ялте) // Пилигримы Крыма 97 (Путешествия по Крыму, путешественники о Крыме): Материалы Международной научно-практической конференции. Симферополь: Крымский Архив, 1998. С. 7 11.

Я.П.Полонский в Крыму // Пилигримы Крыма Осень'98 (Путешествия по Крыму, путешественники о Крыме): Материалы III Международной научно-практической конференции. Симферополь: Крымский Архив, 1999. С. 8 14.

Крымская война в стихотворениях Я.П.Полонского // Пилигримы Крыма Осень'99 (Путешествия по Крыму, путешественники о Крыме): Материалы IV Международной научно-практической конференции: В 2-х т. Симферополь: Крымский Архив, 2000. Т. 2. С. 58 67.

Пушкинское благословение поэта в Гурзуфе (Я.П.Полонский и В.М.Гаршин) // Пушкин и Крым. IX Крымские Пушкинские международные чтения: Материалы научной конференции: В 2-х кн. Симферополь: Крымский Архив, 2000. Кн. 2. С. 70 75 (у співавторстві с Губською Н.О.).

Анотація

Баранська О. М. Ліричний герой та літературна особистість Я.П. Полонського. - Рукопис.

Дисертацiя на здобуття наукового ступеня кандидата фiлологiчних наук за спецiальнiстю 10.01.02 - росiйська лiтература. - Таврiйський нацiональний унiверситет iм. В.I. Вернадського, Сiмферополь, 2001.

В рамках теоретичного узагальнення конкретних (теоретико-літературних, психологічних, літературно-історичних) спостережень над функціональною взаємозалежністю категорій “ліричний герой” і “літературна особистість” визначено міру співвіднесеності умовно-поетичного і біографічного, психологічного і традиційно-літературного в структурі художнього образу (ліричного героя) Я.П. Полонського з урахуванням його хронологічної трансформації 1840 - 1890-х рр. і життєтворчих тенденцій при створенні літературної особистості поета. Реконструктивний підхід до формування літературно-історичного і “життєвого” образу поета вимагав долучення контекстуальних (історико-літературних, біографічних, у тому числі архівних) даних.

Специфіка художнього побутування ліричного героя першого періоду творчості зумовлена романтичними традиціями початку XIX ст., переважно - пушкінськими, а також індивідуально-психологічними та біографічними чинниками. Зміна соціально-етичних характеристик ліричного героя 1860 - 1890 рр. зв'язується з розвитком нових реалістичних тенденцій в російській поезії. Визначено рухомі фрагментарно-описові складники літературно-історичного образу поета.

Ключові слова: ліричний герой, літературна особистість, біографія, традиція, життєтворчість, літературно-історичний образ.

Annotation

Baranskaya H.M. Ya.P. Polonsky's lyrical hero and literary personality. - Manuskript.

The dissertation for the scientific degree of a Candidate of Philological sciences in speciality 10.01.02 - Russian Literature. - Tavrida National V.I.Vernadsky University, Simferopol, 2001.

Keeping in mind the frame of theoretical summarizing of the specific (theoretical, literary, psychological and literary-historical) analysis being under the keen observation for the scrutinizing the functional interdependency of the two categories of “the lyrical hero” & the category of “the literary personality” the special point is marked to show the correlation of conditional poetical, biographical, psychological, traditional & literary features in the structure of the artistic image / character (“the lyrical hero”) of Ya.P.Polonsky, having in one's view his chronological transformation 1840 - 1890 & keeping in mind his life & creative abilities & tendencies while forming the literary poet's image. The reconstructive method used for the creation of literary-historical & everyday image of the poet required attentive scrutinizing of the contents data, facts & information (historical-literary, biographical & archival).

The specific artistic existence of the lyrical hero of the first period of the creative work was somehow connected with & depended on the romantic traditions of the beginning of the XIX century; mostly dating back to Pushkin's lyrics & also measured by individually-psychological & biographical factors. The changing & transformation of the socially-ethical characteristics of the lyrical hero 1860 - 1890 is connected with the development of the new realistic tendencies in Russian poetry. The versatile fragmentary-descriptive constituents of the literary-historical image of the poet are designated there.

Key words: lyrical hero, literary personality, biography, tradition, life & creativeness, literary-historical image.

Аннотация

Баранская Е.М. Лирический герой и литературная личность Я.П.Полонского. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.02 - русская литература. - Таврический национальный университет им. В.И.Вернадского, Симферополь, 2001.

В рамках теоретического обобщения конкретных (теоретико-литературных, психологических, литературно-исторических) наблюдений над функциональной взаимозависимостью категорий “лирический герой” и “литературная личность” обозначена мера соотнесенности условно-поэтического и биографического, психологического и традиционно-литературного в структуре художественного образа (лирического героя) Я.П.Полонского с учетом его хронологической трансформации 1840 - 1890-х гг. и жизнетворческих тенденций при создании литературной личности поэта. Реконструктивный подход к формированию литературно-исторического и “житейского” образа поэта потребовал привлечения контекстуальных (историко-литературных, биографических, в том числе архивных) данных.

Специфика художественного бытования лирического героя первого периода творчества обусловлена романтическими традициями начала XIX в., преимущественно - пушкинскими, а также индивидуально-психологическими и биографическими факторами. В пределах 1840 - 1860-х гг. творческая хронология Я.П.Полонского дифференцированна, к тому же, по географическому признаку (московский, 1838 г. - ноябрь 1844 г.; одесский, ноябрь 1844 г. - июнь 1846 г.; кавказский, июнь 1846 г. - май 1851 г.; крымский, лето 1850 г.) и в зависимости от модификации и степени авторского участия в “сотворенности” условно-художественного образа поэта-романтика. Характеристики лирического героя раннего Полонского отрабатываются в процессе индивидуальной авторской интерпретации традиционно-романтических мотивов, поиска новых путей их художественного решения: преломление национального элемента в произведениях фольклорного жанра; философско-психологическое осмысление взаимоотношений человека и вселенной в пейзажной лирике; романтическая мифологика в художественно-эстетической системе поэта.

При наблюдении над литературно-психологическим феноменом личности Я.П.Полонского (особенностями биографии, социальной реформацией писательского облика) использованы историко-литературный, сравнительно-типологический и психологический методы исследования. Синтезируя результаты наблюдений, приходим к выводу о реальной созвучности художественно-поэтического образа Я.П.Полонского (лирического героя) психологическому складу его личности, что привело к яркому, устойчивому эффекту предельной авторской откровенности. Вместе с тем, под воздействием канона романтического идеала, наметилась ориентация поэта на высокую степень “заданной” откровенности в поэзии и жизнетворчестве. Рассмотренные в связи с этим фрагменты эпистолярного наследия Я.П.Полонского (переписка с Н.М.Орловым, А.А.Фетом, И.С.Тургеневым, М.М.Стасюлевичем и др.), его воспоминаний и дневниковых записей убеждают в действии фактора сознательного моделирования литературного амплуа поэта: направленность на безусловное будущее прочтение этих материалов читателями-потомками с целью многомерного и позитивного восприятия своего писательского “я” в историко-литературном и бытийном контексте, причем с рассчетом на обнародованность уже в современности.

Изменение социально-этических характеристик лирического героя 1860 - 1890-х гг. связывается, по-видимому, с развитием новых реалистических тенденций в русской поэзии, обостренным интересом к общественной роли поэта в России с середины 1850-х годов, а также с возрастом, художнической зрелостью и самостоятельностью Я.П. Полонского. Взаимозависимость лирического героя и литературной личности с конца 1850-х гг. становится все теснее. В поэзиии второго периода творчества наблюдается тенденция к замене поэтически-постулируемой откровенности открытым автобиографизмом. Однако в условиях реального бытования литературной личности и салонного общения поведенческие установки на жизнетворчество сохраняют свою актуальность и “работают” на создание литературного образа.

В свете актуализации социально-культурного аспекта становления литературной личности и эволюции лирического героя Я.П.Полонского в 1860 - 1890-е гг. обоснована гражданственная позиция Полонского и прослежено соответственное ее тематическое разрешение в поэзии. Пласт гражданственной лирики дан в контексте общих идейно-поэтических тенденций второй половины XIX в. и служит созданию объективного целостного представления о литературной личности поэта, не равноценной устоявшейся его литературной репутации поэта “чистого искусства”. Обозначены подвижные, фрагментарно-описательные составляющие литературно-исторического образа поэта (узнаваемый маститый литератор, законодатель в поэзии, литературный деятель, сотрудничавший с авторитетнейшими журналами, профессионал; хозяин демократичного литературного салона, свидетель литературных судеб русских классиков; “невысказанный” до конца талант и т. д.).