(05.12.1878 - 22.07.1944)

Життєвий шлях

Олександр Олесь (справжнє ім'я -- Олександр Іванович Кандиба; iнший псевдонім -- В. Валентин) -- український письменник. Батько Олега Ольжича, також відомого письменника. Народився 5 грудня 1878 р. у місті Білопіллі, в тодішнім Лебединськім повіті Харківщини. Його дід по матері орендував великий панський маєток у селі Верхосулі, на північнім краю українського степу. Батько працював на рибних промислах у Астрахані, покінчив життя самогубством у Волзі, коли Олександру йшов одинадцятий рік. Мати з трьома дітьми повернулася до рідного містечка.

Після смерті батька майбутній поет жив у діда разом з матір'ю і двома сестричками. Виховувати дітей продовжувала мати - Олександра Василівна, яка навчила сина ще в чотирирічному віці читати, розповіла йому про Тараса Шевченка.

Дитинство йому уявлялося “одним золотим днем”. Як писав в автобіографії: “...все, що я бачив там, у степу, в саду, на річці (Сула), здається мені суцільною казкою природи”.

Серед краси природи, працьовитих і співучих жителів краю, минало його дитинство. Музика «тієї дивної весни» звучала в душі упродовж життя. Усе це й зародило поетичне чуття і натхнення, вимережилося рядками першого вірша.

Найкращим спогадами юнацьких літ було перебування Олександра в селі Верхосулля. Саме сюди привозили його щоліта, аж поки хлопчикові не виповнилося тринадцять років, разом із сестрами Галею та Марусею до дідуся Василя, котрий прищепив малому Сашкові почуття людяності, щирості, справедливості.

Тут Олександр закінчив початкову школу й двокласне училище. Вчився без великого бажання.

З п'ятнадцяти років продовжив навчання у Дергачівській землеробній школі на Харківщині. Фахові дисципліни його цікавили менше, зате наполегливо працював хлопчина над вивченням мов.

Музика слова настільки заполонила юнака, що бажання писати вірші дедалі міцнішало. І сімнадцятирічний Олександр виносить на суд друзів написані українською та російською мовами свої перші поетичні спроби, які вміщує в рукописному журналі «Комета». Його ранні вірші, щирі й безпосередні, нагадують за своєю стилістикою думи та балади, часто зустрічаються й наслідування шевченківської тематики, ритміки. Прагнення людини до волі, світла пронизує один з найхарактерніших для того періоду творів поета - «До сокола» (1896).

Потім Олесь навчався на агрономічному відділенні Київського політехнічного інституту, якийсь час працював на Херсонщині. Дуже любив театр, сам організовував драматичні гуртки, брав участь у виставах.

У 1903р. Олександр став студентом Харківського ветеринарного інституту. Здобуті знання пізніше забезпечували молодому тонкому лірикові можливість заробляти на хліб працею ветеринарного лікаря на Дарницькій скотобойні.

Величезне враження справило на нього свято відкриття пам'ятника Іванові Котляревському у цьому ж році в Полтаві, особливо зустрічі з українськими письменниками -- Лесею Українкою, Михайлом Старицьким, Михайлом Коцюбинським. Усе, що він побачив і почув, глибоко схвилювало його вразливу натуру і певною мірою визначило його шлях в українській поезії.

Заборона українського слова, знущання з національних символів, традицій, культури обурювало його і утверджувало в необхідності боротьби за права українського народу і його культури.

У 1905р. Олександр вперше публікується (в альманасі «Багаття»). Саме на цей час революційного піднесення визвольного руху припадає становлення поета.

У 1907 р. на кошти українського громадського діяча Петра Стебницького під псевдонімом Олександр Олесь вийшла перша збірка «З журбою радість обнялась» при сприянні відомого історика Олександри Єфименко, яка високо оцінила вірші молодого автора. Творами талановитого поета-лірика захопилася освічена громадськість, з нетерпінням очікуючи нових видань. Перша збірка віршів не лише привернула увагу літературної критики, а й викликала захоплення в читачів, особливо в молоді. Поет підписав її літературним псевдонімом - Олександр Олесь, який невдовзі став відомим усім, хто цікавився поезією.

У 1909р. вийшла збірка «Поезії» (поет мав намір її назвати «Будь мечем моїм»), у 1911 р. -- третя збірка «Поезії».

Подорож Гуцульщиною у 1912р. збагатила поета незабутніми враженнями. Описуючи храмове свято в Криворівні, він із захватом згадує барвистий одяг верховинців, які спускалися з гір у долину. «Неначе квітки, що ростуть на горах, ожили і сходять до Черемошу, щоб напитися студеної води. Зачервоніло незабаром усе біля церкви.., наче розцвів нагло квітник або хто розкидав червоне, як мак, багаття... Я стояв, дивився і не міг надивитися на сей прекрасний народ, що не зазнав панщини, що зберіг вільну душу, мову і старосвітські звичаї, повні краси. Зустріч з Гуцульщиною знайшла втілення у поемі «На зелених горах» (1915): в ній «країна див» асоціюється з вільним духом українського народу.

У 1912 р. поет пише драматичну поему «По дорозі в Казку».

У 1913 р. Олександр Олесь побував в Італії, написав низку віршів («Мов келих срібного вина», «Італійська ніч підкралась», «В долині тихий сон летить»), які збагатили українську мариністичну лірику, тобто лірику, пов'язану із зображенням морських пейзажів.Поет радісно чекає повалення самодержавства. Він, як і всі прогресивні діячі, гостро відчував національне поневолення народу. В «Юнацькій пісні» (1915), присвяченій синові Олегові, який згодом стане відомим поетом під ім'ям Олег Ольжич, Олександр Олесь передбачав крах імперії, адже сини України піднімалися у кожну епоху на священну боротьбу.

У 1914р. виходять «Драматичні етюди. Книга IV»; у 1917р. поет видає нову книжку поезій, в якій особливу увагу привертає цикл «З щоденника», наповнений урочистими інтонаціями, що передають перші кроки у виборюванні національної самостійності. Ліричний герой віршів циклу схвильований бурхливими подіями будівництва української державності, йому не віриться, що над поневоленим упродовж довгих віків краєм засяяло сонце свободи. Поет підносить хвалу рідній землі, Образ України асоціюється в його творах з образом матері, яка скликає синів «під хорогви», благословляючи їх на боротьбу за свободу. Олександр Олесь передає всенародну радість визволення з імперського ярма.

Але трагічна доля випала українській революції: молоду українську державу душили зовнішні інтервенти, роздирали внутрішні суперечності. Політична неписьменність і національна затурканість мас приносять поетові гірке розчарування.

У 1919р. він залишає рідний край. Складне життя емігранта минає в Будапешті, Відні, Берліні, Празі. На початку 1919 року Олесь виїздить за кордон, зупиняється у Будапешті, Відні, а потім оселяється у Празі на постійно. На чужині поет жив Україною, марив рідною землею, вважав себе її сином, сподівався до неї повернутися.

Вірші останнього періоду творчості О.Олеся позначені філософічністю, драматизмом переживань, що спираються на суперечливий досвід прожитих років.Тяжкі настрої автора передані у віршах збірок «Чужиною» (1919), «Кому повім печаль мою» (1931). Ностальгія за Україною -- ось журба і біль Олександра Олеся: «Душа розірвана, як рана. Бальзам далеко так, як сонце. А сонце, сонце, як і щастя. Там, там, лише в краю коханім. («В вигнанні дні течуть, як сльози»).

Осмислюючи складну долю України, поет часто звертається до історії, він багато пище про міжусобиці княжої доби, які призвели до занепаду Київської Русі. Можливо, ця тема була навіяна кривавою громадянською війною в Україні (так з'являється збірка «Минуле України в піснях», видана 1930р. у Львові). Поета-вигнанця хвилюють жахливі вісті про голодомор 1933р. в Україні, про арешти й розстріли української інтелігенції, зокрема про розправу над особистим приятелем -- письменником Антоном Крушельницьким та його дорослими синами Іваном і Тарасом у грудні 1934 р. Трагедія, яка спіткала родину добрих знайомих, стала імпульсом до написання за кілька днів січня 1935 р. драми «Земля обітована».

Отже, в еміграції (1919 -- 1944) Олесь видає книги поезій «Чужиною» (1919), «Княжі часи. Минуле України в піснях» (1920), «Перезва» (1921), «Кому повім печаль мою...» (1923).

Тяжкими були останні роки життя поета. У вересні 1939 р. спалахнула Друга світова війна. Поета не покидають тривожні думи про сина Олега -- активного учасника руху Опору. Восени 1941 р. Юнак побував у Києві, мріючи про відновлення української державності. Та боротьба була нерівною: нацисти схопили Олега Ольжича і в червні 1944 р. закатували в концтаборі Заксенхаузен. Так передчасно обірвалося життя відомого вченого-археолога і талановитого поета Ольжича.

22 липня 1944 р. Олександр Олесь помер у Празі, невдовзі як одержав повідомлення про загибель сина Олега. Був похований на Ольшанському кладовищі в Празі.

Творчий шлях Олександра Олеся

олесь творчий навчання поет

Вже багато років минало після смерті видатного українського літератора -- творця класичних мистецьких шедеврів української поезії. Як тільки виринала хоча б маленька можливість донести їх до українського народу, з'являлися книги, підготовлені Максимом Рильським, котрий вважав, що “поет Олександр Олесь посідає певне місце в історії нашої культури”, Олегом Бабишкіним, Борисом Буряком, Юрієм Мельничуком, Василем Яременком та іншими дослідниками. У видавництві “Дніпро” вийшло найповніше -- двотомне -- видання його творів. Упорядник і автор передмови Р. Радишевський включив до цього видання ненадруковану шосту книгу його поезій, розшукав близько 600 неопублікованих віршів О. Олеся, розкиданих по записниках і рукописних збірках. Його архів величезний. Понад три тисячі одиниць збереження налічує фонд Олександра Олеся в Центральній науковій бібліотеці АН УРСР ім. В. Вернадського. Велика частина архіву є десь у Празі. Дослідження творчої спадщини видатного майстра слова тільки розпочинається. Поет повертається на батьківщину, до рідного народу.

Творчість Олеся -- визначне явище в українській літературі перших двох десятиріч XX ст. М. Рильський писав: “Нема ніякого сумніву, що поезія Олександра Олеся позначилася сильними своїми сторонами на розвитку української літератури, отже й радянської української літератури. Зі смутком визнаючи його вільні і невільні провини, хибні його кроки, в яких сам він гірко каявся, шкодуючи, що така дужа творча індивідуальність не дістала повного свого розвитку, ми повинні, проте, сказати, що поет Олександр Олесь посідає певне місце в історії нашої культури і що все краще з його спадщини повинно стати набутком нашого радянського читача”. Самобутність поетичного таланту Олеся відчула передова українська інтелігенція вже з появою його перших творів.

Іван Франко в рецензії на збірку «З журбою радість обнялась» писав: «Весною дише від сих віршів. Виступає молода сила, в якій уже тепер можна повітати майстра віршової форми і легких граціозних пісень. Майже кожний віршик так і проситься під ноти, має в собі мелодію».

Творча спадщина Олеся досить велика якщо врахувати, що більшу частину її становить поезія -- дев'ять книг (звертався Олесь і до драматичного жанру, створивши ряд драматичних поем та етюдів). В українську літературу Олесь входить як поет, що розширив тематичний, стильовий, настроєвий діапазони лірики, підніс виражальну силу українського художнього слова. Не будучи “модерністом” ні за організаційною приналежністю, ні по суті, Олесь вніс новаторські моменти в розвиток української поезії. Не вдаючись до будь-яких маніфестів, декларацій, він своєю творчістю наголосив на естетичній цінності поетичного твору, рішуче заперечив абстрактну декламаційність, хоч би якими завданнями вона надихалась. Загалом не нова на поетичні ідеї, віршові прийоми і навіть образи (взяті номенклатурне, самі по собі), поезія Олеся уже з виходом першої збірки завоювала прихильність знавців літератури і масового інтелігентного читача. У ній були представлені безпосередність і щирість поетичного вислову, глибокий внутрішній драматизм почуття, багатство мінливих відтінків настрою. Життя природи, кохання, перипетії громадської боротьби -- основна тематика першої збірки, що надовго визначила й тематику творчого доробку поета.

В творчості Олеся були помічені різні сторони його поетичного обдарування: одні бачили в ньому лірика, інші помічали його громадські мотиви. І в цих оцінках не було суперечності, бо молодий поет передавав як ліричне, так і трагічне в житті окремої людини, суспільства в цілому. Огорнута серпанком «журби й радості», його інтимна й громадська лірика захоплювала своїм настроєм, щирістю, свіжістю барв і мелодій, закликала до щастя й любові, сонця й свободи.

Своє ставлення до життя і боротьби народу, своє громадське обличчя поет розкриває насамперед в своїй громадянській ліриці, в тих поезіях, що виражали думки, настрої і прагнення передових людей того часу, всього народу.

На відміну від тих поетів, що шукали «чистої краси», відвертались од життя і боротьби народу, Олесь у своїй першій збірці приділяє багато уваги громадянським мотивам.

На багатьох кращих його поезіях відчувається подих Шевченківської музи, відчувається дух революційної романтики Максима Горького, Лесі Українки, Михайла Коцюбинського, які утверджували в своїх творах високі ідеали боротьби за щастя людини, кидали виклик міщанському болоту, де задихалася й гинула велика мрія про справжнє людське щастя.

Уже в багатьох ранніх поезіях Олеся, датованих 1903-1905 роками, звучить протест проти сірої буденщини, проти світу міщанства. В алегоричних образах Орла, Лебедя, Сокола, Іскри, що линуть до світла, у високості, поет утверджує пориви до мрії, до справжнього життя. Він з болем говорить про тих, що гинуть на дорозі до щастя, але щиро захоплюється незламністю їх духу.

В поезіях «Іскра», «Лебединій зграї», «В болоті жаби рай знайшли», «На високій скелі ранньою добою» та ін. Олесь співає пісню «безумству хоробрих», проводить ту ідею, яку ствердила Леся Українка в одному із своїх оповідань, де змальовано метелика, що згорів, полетівши до світла, і кажана, що дрімав, заживо гнив у темноті, страхаючись вогню.

З наближенням революції символічні образи в поезії Олеся стають все більш зрозумілими і доступними, набирають чіткішого громадянського змісту.

У вірші «Ой не сійтесь, сніги» поет звертається до явищ природи. Але кожен читач без труднощів розуміє, що тут йдеться в першу чергу про весну в житті народу.

Революцію 1905-1907 років привітав поет з захопленням, як весну у житті пригноблених народів царської Росії.

Надзвичайно вразливе “я” ліричного героя Олеся однаково чутливо резонує на найменші перепади у стосунках з коханою, на зміни в настроях мас, на рух у рослинному й тваринному світі, атмосфері. Всеосяжність сфер поетового почуття відбита інколи в межах одного й того ж твору (“Цілий день ти нудилась в кімнаті своїй”, “Погасло сонце ласки і тепла” та ін.). Легкий, майже невагомий перехід від одного зовнішнього явища до іншого, а від них -- до стану власної душі притаманний багатьом творам Олеся (“Сніг в гаю... але весною”, “Дві хмароньки пливли кудись”, “В міщанській одіжі і в рідному вінку”, “Зима... і пролісок блакитний!”, “На гори високі, на срібло снігів” та ін.). Суб'єктивне враження і сприйняття покладено і в основу його громадянської лірики. Поет відобразив народне -- і водночас власне -- пробудження в роки революції (“Сонце на обрії, ранок встає”, “Ти знову у мене окрилюєш мрії”, “Я більше не плачу...”), оспівав червоний прапор боротьби (“Воля!? Воля?! Сниться, може?”, “1 Мая”).

Природа в ліриці Олеся виступає не просто зовнішнім аналогом чи тлом переживань людини: поету притаманний своєрідний поетичний пантеїзм -- розлиття почуттів (і взагалі особистості) в житті квітів, трав, сонячного проміння. Саме завдяки високому ступеневі нероз'єднаності емоцій людини й природи остання в поета мало конкретизована описово (переважають загальні назви -- пташки, квіти -- або ж назви, що встигли стати штампами -- солов'ї, жайворонки, орли). Однак природа в поезії Олеся живе дуже виразним життям. За всієї недеталізованості описів поет тонко передає її порухи й настрої, відображення природи у нього переважно музичне, з очевидно відчутними ритмами. Кращими зразками пейзажної лірики Олеся є ряд віршів із циклу “Щороку” (третя книга), де змальовано річний круговорот.

Його пейзажна та інтимна лірика варта не меншої уваги, ніж громадянська. Твори поета декламували гімназисти й студенти, на літературних вечірках, а відомі композитори Микола Лисенко, Яків Степовий, Кирило Стеценко, Станіслав Людкевич клали їх на музику.

Так, наприклад, поезія «Чари ночі» стала улюбленою народною піснею «Сміються, плачуть солов'ї». Вона сприймається як гімн юності, пісня коханню, як уславлення органічної єдності життя людини та природи. Святковий бенкет весни, коли «уся земля тремтить в палких обіймах ночі, лист квітці рвійно шелестить, траві струмок воркоче», природно відтінює «летючу мить життя» людини, нагадує, що життя тільки «єдина мить». А звідси й заклик забути хоч на якийсь момент «сум, думки і горе», влити струмінь власної душі в буйне, «шумляче море» життя природи.

В поезії «Любов» автор майстерно розкриває внутрішній світ закоханого юнака, вдається до різних прийомів, щоб передати глибину його переживань. Блакитна ніч така неповторна, бо, як уявляється юнакові, чекала на прихід його коханої. Герой переконаний, що прозора «срібна мла», якою все оповите, не випадкова, адже «ніч ясна убралася для тебе, для тебе й срібло розлила».

Звертався митець і до історичної теми. Під впливом перечитаних популярних курсів історії України Івана Крип'якевича Олесь Олександр написав історичну поему «Княжа Україна».

Книжка «Княжа Україна» допомогає збагнути долю українського народу, зриміше і відчутніше уявити картини минувшини. З її сторінок і малюнків дихає старовина, постає життя наших предків з язичницькими ідолами, мудрими і войовничими князями, миготять у стрімкому бігу коні, схрещуються списи, дзвенять шаблі... З історичної поеми перед тобою, читачу, постає доба Київської Русі та Галицько-Волинського князівства. Розповідаючи про події, що відбувалися на цих землях у IX-XIII століттях, О.Олесь спирається на найдревніше і найцінніше джерело - літописний звод Київський за Іпатіївським списком: «Повість врем'яних літ», «Київський літопис», «Галицько-Волинський літопис». У віршованій формі він переспівує сюжети основних літописних легенд і переказів, вказує на наступність правління княжих родів, характеризує вдачу, заслуги і провини перед народом окремих князів, опоетизовує їхні героїчні походи в ім'я захисту батьківщини, прояви любові до рідного краю. Водночас з тривогою й осудом пише про князівські чвари, міжусобні війни, які приносили стільки лиха й біди руській землі, її народу.

О.Олесь майстерно відтворив політичне та релігійно-культурне життя нашого народу в сиву давнину. Особливу увагу він приділяє визначній події того часу - запровадженню князем Володимиром християнства. Слов'янські племена навколо Києва не знали віри в одного бога, а поклонялись багатьом. Прийняття християнства за візантійсько-грецьким обрядом, безперечно мало прогресивне значення, бо воно об'єднало народ, зміцнило державу, піднесло культуру. За це народ назвав Володимира «красним сонцем» і надав йому ім'я Великого.

За велику любов до книг, мудрість і розважливість князь Ярослав став величатися Мудрим. Щоб утвердити й зміцнити міжнародне становище Київської Русі, він поріднився сімейними зв'язками з багатьма державами Європи. Добру пам'ять як державний правитель і мужній лицар залишив по собі Данило Галицький. Данило гідно продовжував справу свого батька Романа, що об'єднав Галицьке і Волинське князівства, заснував міста Холм і Львів.

Саме про цих князів найбільше розповідає О.Олесь своїми віршами. Автор підкреслює, що справжніми героями і захисниками рідного краю разом із князями були й прості люди. Усього в закордонний період письменник видав п'ять поетичних книг, писав п'єси для дорослих, вірші, інсценізації казок. Протягом 1924-1925 років у серії «Українській дитині» видавництва «Чайка» (Відень) вийшло п'ять невеличких книжечок віршів для дітей: «Ялинка», «Поєдинок», «Рак-рибалка», «Вовченя», «Іменини». Усі вони були гарно ілюстровані художниками Оленою Кульчицькою та Юрієм Вовком.

Творчість Олександра Олеся для дітей

Протягом 1924-1925 років у серії «Українській дитині» видавництва «Чайка» (Відень) вийшло п'ять невеличких книжечок віршів для дітей: «Ялинка», «Поєдинок», «Рак-рибалка», «Вовченя», «Іменини». Всі вони були гарно ілюстровані художниками Оленою Кульчицькою та Юрієм Вовком.

Окремими виданнями вийшли поеми Олеся «Грицеві курчата», «Мисливець Хрін та його пси», «Водяничок». Усі ці твори збагачують внутрішній світ дитини, розвивають фантазію та уяву, вчать любити природу, сприяють гармонізації дитячої свідомості.

Незаперечний внесок Олеся у розвиток драматургії для дітей. Він плідно працював над інсценізаціями народних та літературних казок, таких як «Івасик-Телесик», «Лісовий цар Ох», «Лисичка, Котик і Півник», «Микита Кожум'яка» та інші. Малеча залюбки сприйняла й власні поетові драми-казки. Показовою є драматична трилогія про стосунки людини з придою: «Бабусина пригода», «Бабуся в гостях у ведмедя», «Ведмідь в гостях у бабусі». По суті, у 20 - 30-х роках Олександр Олесь був чи не єдиним творцем української драматичної казки.

Під час еміграції він займався написанням лібретто для дитячих опер.

Відомий Олесь і як талановитий перекладач (“Пісня про Гайявату” Г. Лонгфелло, казки В. Гауфа, ліричні твори поетів багатьох країн).

Вірші для дітей

ЯЛИНКА

Раз я взувся в чобітки,

Одягнувся в кожушинку,

Сам запрягся в саночки

Та й поїхав по ялинку.

Ледве я зрубати встиг,

Ледве став ялинку брати,

А на мене зайчик -- плиг!

Став ялинку відбирати.

Я сюди, а він туди...

«Не віддам, -- кричить, -нізащо!

Ти ялинку посади,

А тоді рубай, ледащо.

Не пущу, і не проси!

І цяцьками можна гратись.

Порубаєте ліси --

Ніде буде і сховатись.

А у лісі скрізь вовки,

І ведмеді, і лисиці,

І ворони,і граки,

І розбійниці-синиці».

Страшно стало... «Ой, пусти,

Не держи мене за поли!

Бідний зайчику, прости,

- Я не буду більш ніколи!»

Низько, низько я зігнувсь,

А ще нижче скинув шапку...

Зайчик весело всміхнувсь

І подав сіреньку лапку.

Основні твори

А вже красно сонечко

Айстри

Грицеві курчата

Гроза пройшла

Гроза пройшла, зітхнули трави

Замовкніть всі; великий час прийшов

Княжа Україна (Війна з татарами)

Княжа Україна (Печенізька облога Києва)

Княжа Україна (Ярослав Осмомисл)

Коли б я знав, що розлучусь з тобою

Лебідь

Моїй Матері

О принесіть як не надію

О слово рідне! Орле скутий!

Пісня (Живи, Україно, живи для краси)

Пісня (Он чужино, чужинонько)

Пісня (Розбите серце умира)

Пекло, здавалось, було в ту годину

Потік століття зносив гніт

Рідна мова

Чари ночі

Список використаних джерел

1. www. pysar. net.

2. www. bookland. net. ua.

3. www. ladoshki. com.

4. www. velib. com.

Размещено на Allbest.ru