"Різдвяні оповіді" Ч. Діккенса у хронотопно-типологічних зв’язках

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Високий художній рівень класичної спадщини забезпечує невичерпність матеріалу для досліджень, але водночас накладає велику відповідальність на дослідника при його зверненні до скарбниці творів світового значення. Зокрема, існує декілька потенційних небезпек у дослідженні художнього спадку такого письменника, як Чарльз Діккенс. Одна з них - практична неспроможність охопити всю літературно-критичну думку у просторі різних національних літературознавчих традицій протягом майже двох століть, а тому завжди існуватиме можливість якоїсь лакуни. Інша небезпека, яка безпосередньо випливає із особливостей творчості цього письменника, - існування надзвичайно великої амплітуди рецепцій (особистісних вражень, що передують інтерпретації та аналізу) творчості Ч.Діккенса: від скептично-зневажливих до відгуків захоплення силою уяви майстра слова. Почасти таку ситуацію провокує однозначність світоглядних позицій автора, які можна приймати, а можна і піддавати сумніву, теж засвідчуючи у такий спосіб своє визнання.

Однією із вимог сучасного літературознавства є нове концептуальне осмислення класики на основі традиційних і новітніх методик та досягнень різних шкіл. Можливостей дослідження окремих творів, у даному випадку "Різдвяних оповідей", у якнайширшому літературному контексті щоразу збільшується: "на поверхні" не лише їх художня своєрідність, а й спільність у ряді вузлових моментів у живому історико-літературному процесі.

Актуальність теми передусім полягає вже у самому зверненні до Ч. Діккенса, творчість якого завжди актуальна у змістовому плані та багата у поетико-формальному. Цикл "Різдвяні оповіді" Ч. Діккенса обрано з огляду на потенційну можливість бути "візитівкою" діккенсівської поетики загалом, та ще більшою мірою як знакове явище в історії різдвяного оповідання у світовій літературі.

Актуальним є, зокрема, й дослідження того, як літературно-художні якості "Різдвяних оповідей" набувають повноцінного вияву не лише в рамках власної поетики, а й завдяки наведенню типологічних зв'язків (опертих на хронотопну зумовленість різдвяного оповідання) розкриваються у широкому жанровому контексті: діккенсівському, національному, надетнічному. Така повнота охоплення художніх явищ дозволяє досліджувати "Різдвяні оповіді" як суму "канонічних" одиниць формозмісту різдвяного оповідання, визначаючи їхню особливу роль в історії жанрового різновиду, процесу його формування і розвитку. До того ж, є науково важливим те, що обрана стратегія дослідження безпосередньо пов'язує питання генології з проблемою художнього часу. Запропонований підхід ставить цю роботу в русло новітніх тенденцій філології, адже сучаснi дослідження не обмежуються лише однією галуззю: відповіді навіть на суто літературознавчі питання вимагають звернення до різних наук. У даному випадку виникає потреба виходу на типологію структурної близькості календарно-обрядової словесності фольклорного походження та значною мірою релігійної традиції ознаменовування дат церковного календаря, що дозволяє виявити споріднені елементи і в жанрі літературного різдвяного оповідання.

Не останню роль відіграє й відображення у літературному різдвяному оповіданні етноформуючої та етноінтегративної процесуальності, адже і романо-германська різдвяна обрядовість, і обряди та традиції на слов'янському ґрунті є найдавнішими і чи не найстійкішими у культурній пам'яті.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана на кафедрі світової літератури Львівського національного університету імені Івана Франка, узгоджена з планами, тематикою та загальним профілем її наукових досліджень.

Обраний напрям роботи зумовлений розвитком сучасного літературознавства і спрямований на удосконалювання навчальних програм вузівських дисциплін "Історії світової літератури", "Теорії літератури", "Методики викладання літератури", "Вступу до літературознавства" тощо.

Звертаючись до вивчення поетики творів Ч. Діккенса у хронотопно-типологічних зв'язках дисертант має за мету виявити і розкрити постійно діючі закономірності, які є історично та структурно повторюваними з точки зору використання сакрального часу Різдва як однієї із жанротворчих основ; знайти задекларованим у "Різдвяних оповідях" Ч. Діккенса закономірностям підтвердження у багатонаціональному жанровому контексті, що тим самим стане свідченням ролі творів Ч. Діккенса в історії світової літератури.

Для досягнення цієї мети поставлено такі завдання:

- окреслити тематичні та структурні витоки різдвяних текстів у їх календарній приуроченості, шляхи їх проникнення в літературу, а отже, зробити генетичну типологію "Різдвяних оповідей" Ч. Діккенса;

- поряд із простеженням літературної традиції з'ясувати специфіку поетики і жанрової природи "Різдвяних оповідей" як етапного явища в історичній долі різдвяного оповідання, що відкриває нові можливості даного жанрового різновиду, формує його нову ідентичність;

- відзначити традиційне (як усталене "Різдвяними оповідями") та новаційне в різдвяних оповіданнях у творчості самого Ч. Діккенса та інших англійських письменників, а також у представників американської (як культурно-спорідненої) та слов'янських (відмінного культурного поля) літератур;

- відштовхуючись від "Різдвяних оповідей" як взірця жанрового формозмісту, виявити закономірності надетнічного характеру при урахуванні індивідуальних та національних особливостей та вивести умовну систему жанрових індикаторів, що викликані зверненням до часу Різдва, наголошуючи на ролі циклу Ч. Діккенса в історико-літературному ствердженні цієї системи взаємозумовлених i взаємопов'язаних ознак.

1. "Різдвяні оповіді" Ч. Діккенса у руслі проблеми

Дає стислий аналітичний огляд літератури, присвяченої вузловим аспектам дослідження, називає вихідні дані та формулює методологічні принципи роботи.

За відправну обрано позицію, за якою цикл "Різдвяні оповіді" Ч. Діккенса презентують літературні твори, які наслідують чи імітують природу календарно приурочених текстів фольклорної традиції. Сам цикл "Різдвяні оповіді" Ч. Діккенса доволі часто був предметом наукових досліджень (Т. Сільман, О. Генієва, В. Івашова, І. Катарський, З. Лібман та ін.), однак специфічно діккенсівській різдвяній філософії, що керує художніми рішеннями автора й остаточно сформувалася саме у цьому циклі, першочергової уваги не відводилось. Про календарну природу циклу частіше згадується в англомовних дослідженнях. Зокрема, Д. Томас називає ці твори сезонною белетристикою (seasonal fiction), різдвяними творами чи різдвяним письмом (christmas writings), Р. Патен указує на їх сезонну доречність (seasonal relevance), а Д. Перкінс пропонує розглядати "Різдвяний гімн у прозі" як різдвяний міф. Висвітленню цієї проблеми посприяла літературознавча оцінка Г. Стоуна, Д. Стоуна, М. Котзіна, К. Брігс доволі потужного струменя "нереалістичних" елементів діккенсівського стилю і художніх рішень, що притаманні поетиці казки (специфіка чуда в різдвяному оповіданні структурно зближує його з казкою). Та питання про час Різдва як головного жанротворчого чинника потребувало скрупульознішого розгляду.

Генологічним ґрунтом даного дослідження стали праці українських та зарубіжних учених Н. Копистянської, І. Денисюка, Є. Мелетінського, Е. Олрайта, Д. Томас та ін. У виході на проблему хронотопно зумовленого жанротворення закономірним стало звернення до теорії М. Бахтіна та положень Ю. Лотмана, А. Гуревича, Д. Ліхачова, Ф. Федорова, Н. Копистянської. Поняття сакрального часу сформували результати досліджень А. Гуревича, В. Топорова, Я. Асмана, Х.Т. Кокса, Х. Червінської, В. Вшетічки.

Питання витоків різдвяного оповідання, історії його функціонування вимагало звернення до літературно-критичних праць про різні епохи, літературні напрями та стилі (І. Франко, І. Свенціцький, Д. Наливайко, К. Шахова, В. Даркевич, Ж. Ле Гофф та ін.). Прагнення "окреслити, зобразити й зрозуміти вагу цього міжнародного і вселюдського походу тем, мотивів та форм, встановити в ньому місце, час, об'єм та паростки національного, хоч би тільки в приблизних обрисах" призвело до вивчення особливостей окремих національних літератур (англійської, американської, української, російської, польської) та здобутків окремих письменників, котрі звертались до жанру різдвяного оповідання. Питома вага міфологічного начала у поетиці творів створила потребу розкриття специфіки такої художньої системи як міфопоетика, чому посприяли українські літературознавчі праці А. Нямцу, Ю. Гречанюка, М. Ласло-Куцюк, Т. Саяпіної, а також Е. Мелетінського, М. Еліаде.

Крім того, у дисертації використовуються окремі положення та дотичні до теми ідеї, висунуті й обґрунтовані в культурологічних працях Л.Абрамяна, Н. Брагінської, Б. Успенського, В. Аулда, В. Панеберга, у фольклористичних дослідженнях С. Мишанича, О. Курочкіна, Б. Путілова, Т. Ців'яна, С. Холе, П. Рестада, а також у розвідках із релігієзнавства та психології.

2. Місце і роль "Різдвяних оповідей" Ч. Діккенса в історії різдвяного оповідання

Запропоновано розгляд загальної картини становлення, формування та "скульптурування" літературного різдвяного оповідання, у чому творчість Ч. Діккенса стала визначальною.

Історично-змінна та одночасно сегментно-константна жанрова трансформаційна крива генетично впирається в одвічну потребу ознаменовувати часові проміжки особливої ваги, витворювати та закріплювати за ними стійкий корпус календарної словесності. Переплетіння традицій у формуванні жанрового різновиду, заакцентовано на процесі узгодження змісту і форми втілення, де форма є первісною і в часі набуває нового змісту. Оповідна культура народу стала родючим ґрунтом для виведення теми, мотивів Різдва з фольклорних жанрів (оповідки, бувальщини, анекдоту, казки, фольклорної новели, балади тощо) у літературу. Вперше народна культура виступає як повноцінна в епоху романтизму, художнi домiнанти якого часто визначалися саме зв'язком iз фольклором. Особливо принагідним для романтичного методу стало використання семантики часу Різдва як особливого часу, у якому можуть траплятися незвичайні події. Яскраві приклади потрактування теми надприродного знаходимо у різдвяних текстах Е.Т.А. Гофмана ("Лускунчик і мишачий король", "Володар бліх", "Фантазії в манері Калло"), у яких різдвяно-новорічний період завжди має незвичайне подієве наповнення. Прикметно, що зображення неймовірного у різдвяних текстах може набувати етнографічного мотивування, як, наприклад, у "Ночі перед Різдвом" М. Гоголя.

Значна увага в роботі відведена самобутній англійській романтичній традиції, яка створила свої зразки введення теми Різдва у літературу. Поціновувачами англійських різдвяних звичаїв та обрядів були Вальтер Скотт (передмова до частини шостої поеми "Марміон") і Вашингтон Ірвінг (п'ять нарисів із збірки "Книга нарисів Джефрі Крайона"). Нариси із "різдвяної серії" В. Ірвінга складають своєрідний сценарій ідеального англійського Різдва, зразком якого стало описане різдвяне святкування у Брейсбрідж-холі. Але і В. Скотт, і В. Ірвінг, змальовуючи панораму народного різдвяного святкування, обмежувалися лише вказівками на жанрове втілення і тематику вечірніх різдвяних історій біля вогнища, не подаючи самого змісту цих розповідей. Прикладом такої історії може бути твір "Ворон" С.Т. Колріджа. І хоч ознаки різдвяної історії тут доволі схематичні, проте вже з'являється можливість їх виокремлення.

Та все ж до появи "Різдвяних оповідей" Ч. Діккенса подібні тексти були одиничними і не відіграли в літературі значної ролі. З "Різдвяними оповідями" Ч. Діккенса розпочинається новий етап в історії різдвяного оповідання, оскільки у них використано художні можливості сакрального часу для глибшого розкриття соціальних механізмів історичної дійсності: нова жанрова ідентичність. Ч. Діккенсові, завдяки властивому йому художньому чуттю, вдається цей первісно "нереалістичний" жанр із його вірою у чудеса адаптувати для реалістичного письма.

Для Ч. Діккенса таке відкриття було вже заздалегідь спотенційоване "романтично-реалістичним" методом його творчості, який вільно поєднував реалізм побутових сцен і романтичну поетику в осмисленні дійсності загалом. Зміна настрою i жанрової наповненості викликане передусім дiккенсiвським переосмисленням самої ідеї рiздвяного оповідання: автор розширює межі фантастично-етнографiчної оповiдки-бувальщини до відбиття гострих проблем соціуму, а отже, "Рiздвянi оповiдi" переводять жанровий різновид в іншу площину ідейного навантаження. У різдвяному оповiданнi (прототип якого - задушевні бесіди у різдвяний вечір) автор прагне знайти вихід на читача будь-якого віку i матеріального статку, чому сприяє i доступна форма виходу творів - storybooks.

У цьому пiдроздiлi виявлено також жанрові домінанти творів циклу. I попри жанрові зміни, що впливають на чіткість окреслення, пропонується розглядати "Рiздвянi оповiдi" як short story - новели з різними варiацiями обсягу чи long short story - еквіваленту розгорнутої новели чи повiстi в український лiтературознавчiй термiнологiї (причому у їх семантиці має бути закладено ще й наявність казкового (фантастичного) елементу). При всій неузгодженості жанрового визначення "Різдвяних оповідей", вживання термiнa різдвяне оповідання як різновиду оповідання виправдане з точки зору "гнучкості" та "невибагливості" цього жанру в реалістичному письмі. I оскільки під таким визначенням могли "заховуватися" твори з іншими жанровими ознаками (новела, нарис, образок тощо), жанровизначальний акцент тут на першому слові, а друге - оповідання в даному випадку часто вживається для загального позначення малої прози. Отже, з появою творів Ч. Діккенса даний жанровий різновид остаточно сформовується, набуває нової ідентичності, усталюється його терміновжиток.

Розгляд діккенсівських різдвяних оповідань, які він написав після появи і визнання "Різдвяних оповідей". Знахідки та втрати діккенсівських журнальних christmas stories, дозволяє сконстатувати, що звернення автора до цього жанру не було спорадичним, а мало цілеспрямовано-системний характер: від часу появи "Різдвяного гімну у прозі", першого твору циклу, письменник щорічно (від 1843 до 1867, окрім 1847 року) звертався до жанру різдвяного оповідання. Перші п'ять творів із цього ряду і склали цикл "Різдвяні оповіді", всі інші були опубліковані у різдвяних номерах журналів "Цілий рік" та "Домашнє читання".

Журнальні різдвяні оповідання, за винятком кількох, мали однакову схему: цикл новел, із яких лише кілька належало перу Ч. Діккенса, а решта - іншим авторам (найчастіше Ч. Діккенс писав у співавторстві з В. Коллінзом). Тематика, настрій, ідейне спрямування цих творів відзначалися строкатістю, і лише обрамлення - наскрізна оповідна ситуація, створення якої брав на себе Ч. Діккенс, робила твір композиційно цілісним. Отже, поява таких творів призвела до ускладнення структури цього жанрового різновиду.

Звернення пізнього Ч. Діккенса до різдвяного оповідання мало переважно експериментальний характер. У журнальних творах поряд із відкриттям нових можливостей все частіше випробовуються жанрові рамки, встановлені раніше "Різдвяними оповідями", а безпосередньо вони так чи інакше позначають увесь подальший розвиток жанру. У пізніх різдвяних оповіданнях автора простежуємо концептуальні зміни в художній системі митця (а саме: посилення сатири, поява трагічності та гострої памфлетної різкості - "Втрапити до вищого світу", "Історія бідного родича" та ін.), а також можливості жанрових пошуків та експериментів (символічність у "Різдвяній ялинці", алегоризм у "Історії хлопчика", "Історії, яку розповів Ніхто", психологізм у "Загибелі Золотої Мері", гра з містичним у "Будинку з привидами" тощо). Проте дуже часто новаторське трактування та ще більшою мірою подібна "журнальна конвеєрнiсть" вели до порушення законів жанру i розмивання його меж, і як, наслідок, ці твори не досягли рівня "Різдвяних оповідей" як "різдвяної" класики.

По-перше, вона (реакція) втілювалася у пародійному переосмисленні, що демонструють Christmas Books В. Теккерея: це одночасно і адресна пародія (власне на манеру Ч. Діккенса), і загальна пародія на жанрові ознаки різдвяного оповідання. Із заміною діккенсівського казкового гротеску на сатиричний, у В. Теккерея різдвяне чудо набуло позірного спростування. Сам жанр автор визнає лише у рамках "різдвяного базару", а різдвяна приуроченість є найчастіше позатекстовою - у виході творів спеціально на Різдво. Christmas Books В. Теккерея є своєрідним феноменом реакції на Дiккенсовий "канон", оскільки їх приналежність до встановленої літературної різдвяної традиції є відносною. Адже, хоч публiкацiя твору під Різдво i входить до ряду ознак, вона не є єдино визначальною для даного жанрового різновиду, тому можемо говорити лише про полемічне заломлення цієї традиції.

Другий вихід - пряме наслідування, копіювання, переказування, переспівування "Різдвяних оповідей". Спостерігаємо навіть нанизування фабульних варіацій на "схему" "Різдвяного гімну у прозі". Визнання циклу призводить до своєрідної "моди" на жанр різдвяного оповідання в англійській літературі 60-80-их рр. ХІХ ст. Особливої популярності набувають твори містично-тематичного наповнення, що навіть зумовлює іронічне переосмислення (Джером К. Джером) містичності як жанрового стереотипу, властивого передусім саме англійському різдвяному оповіданню.

Третім виходом було знаходження власних оригінальних художніх рішень на підтвердження запропонованих "Різдвяними оповідями" Ч.Діккенса можливостей даного жанру. Прикладами такого виходу можуть слугувати твори Ф.Брет Гарта та О.Генрі, творчі здобутки яких розглянуто в роботі з позиції спільності англійської й американської культурної традиції святкування Різдва, що позначилося на специфіці жанрового різновиду. Головною предметно-символiчною ознакою, що виявилася найстiйкiшою на американському ґрунті, стала традиція різдвяних подарунків. Для значної кiлькостi різдвяних оповідань вона є сюжетно-органiзовуючою, завдяки чому колізії подаються у соцiально-романтичному ключi.

Типологія різдвяних оповідань Ч. Діккенса i найяскравіших зразків даного жанрового різновиду в американський лiтературi має безпосередньо-контактний характер, оскільки культурно-історична та літературно-художня площини є в даному випадку взаємозумовленими. Творчий генiй Дiккенса є невід'ємною складовою "вiкторiанського" Різдва, яке i було прийняте за "канонічне" в англiйськiй традиції та перейняте американською. На слов'янських землях культурно-iсторичний процес має свої особливості (безперервність традицій, "прив'язаність" до землі, конфесійна позначенiсть), що, природно, відбилося на різдвяному оповiданнi.

Шляхи взаємоузгодження етнодиференційного досвіду, засвідчило, що нова ідентичність жанру набуває тут надзвичайної сили та яскравості художніх втілень, які одночасно демонструють і власну специфіку (поява політичних, національно-визвольних мотивів, пасторальність, етнопозначеність тощо). Найхарактернішою особливістю творів слов'янських літератур є подвійна природа жанру - святочне / різдвяне оповідання, оскільки зближення народної і церковної традицій відбулося на цих землях значно пізніше (пор.: прийняття християнства у Київській Русі - 988 р., у Британії - 597 р.). Тема Різдва вносить додаткові мотиви у святочне оповідання: це насамперед, мотиви євангельських притч, а також трактування головних заповідей християнства - всепрощення, любові до ближнього, покаяння тощо. Жанроочiкуване чудо не виходить iз реалістичних рамок: найчастіше використовується мотив рiздвяного сну (Олена Пчілка, М. Лєсков, А. Чехов, В. Короленко та ін.), прийом психологічної фiкцiї, гра уяви (С. Васильченко, Б. Прус, М. Лєсков та ін.) тощо.

Поглиблення змiстовностi рiздвяного оповідання сприяє витворенню ряду модифiкацiй: iдилiя ("Забавний вечiр", "Три ялинки" Олени Пчілки, "Різдво під Хрестом полудневим" М.П. Косач та ін.), антиiдилiя ("Сон" А.П. Чехова, "Чад", "Збентежена вечеря" Олени Пчілки), тюремне ("Лист. Політичним арештантам-мужикам на Свят вечір" В.Стефаника, "Різдво Христове" Ф. Достоєвського), психологічне ("У різдвяну ніч" А.П. Чехова), соцiально-психологiчне ("Заробок на свята" О. Маковея, "Святий вечір" В. Стефаника, "Морозенко" Панаса Мирного та ін.), побутово-психологiчне ("Різдвяний вечір" Г. Хоткевича, "Відьма" С.Васильченка), анекдотичне ("В хуртовину" С.Васильченка). Високий ступінь відображення етноспецифіки обрядової звичаєвості у слов'янській, і насамперед в українській літературі, пов'язане зі стійкістю і безперервністю різдвяних традицій, на відміну від двоетапної історії англійського Різдва ("середньовічне" (Medieval Christmas) i "вiкторiанське" (Viсtorian Christmas)).

Період середини ХІХ - початку ХХ століття майже в усіх національних літературах пройшов під знаком звернення до жанру різдвяного оповідання, на що вказує "вибух" різдвяного оповідання в усій строкатості його художньо-довершених зразків, які у новій ідентичності все ж не втратили ознак міфологічного тексту, при тому, що подієвість завжди розвивається на соціально-історичному тлі.

3. Ідентифікаційність різдвяного оповідання: "Різдвяні оповіді" Ч. Діккенса у жанровому контексті

Виявлено та досліджено найстійкіші ознаки різдвяного оповідання, задекларовані даним циклом і підтверджені творами різних національних літератур.

Сакральний час в оновленій жанровій ідентичності набуває ознак магічного віддзеркалення, у якому просвічує справжня суть соціального явища реальної (художньо відображеної) дійсності. Але і розкриття відбувається з позиції міфологічної матерії Різдва, семантичний потенціал якої надзвичайно стійкий. Міфологічно-релігійні імпульси сюжетики, доводить, що ідейно-тематична місткість цього жанрового різновиду зумовлена вже самим зверненням до часу Різдва - точки найбільшого релігійного синкретизму. У художньо-поетологічному плані для цього жанру характерне невідштовхування міфопоетичного та соціально-історичного.

Сюжетика творів позначена залишками міфів (космогонічних, теогонічних, календарних), біблійною символікою (так званими різдвяними символами: різдвяна зірка, дари волхвів, ясла, палиця Аарона, Ноїв ковчег тощо), близькістю до ряду легенд (теофанічних, новозавітних, есхатологічних, геортологічних, демонологічних). Усе це в комплексі стверджує провідну ідейно-тематичну засаду різдвяного оповідання - можливість другого народження (християнське народження у Христі), тобто у сюжеті різдвяного оповідання завжди принаявне очікування ініціаційного оновлення. Iнiцiацiї переродження-вiдродження, що лежать тут в основі, піддаються умовній градації: від iлюстрацiї ролі свята слугувати вічним двигуном оновлення, неможливості очікування iнiцiацiйних зрушень у реальності, проте не заперечення їх як таких, до демонстрації невiдповiдностi життя i вищих істин, де навіть смерть не надається для виходу в бажано-iдеальне. Оновлення життя у такий спосіб не стільки заперечується, як унеможливлюється саме в рамках даного соцiально-iсторичного часу. Кожна з моделей працює в режимі очікування iнiцiацiйного моменту у різних підходах до можливостей його втілення.

Характеристика подій, із яких розпочинається сюжетна дія, як і констатація її завершення, підтверджує обрамлення ситуації початку-кінця - ініціаційних зрушень, що можуть мати високий ступінь варіативності (зміна думки, світогляду, життєвої позиції тощо). Поява нової якості передається прийомом поступового ситуаційного нагнітання і раптовим зламом-переродженням, що відбувається якраз у час Різдва.

Прикметно, що різдвяне оповідання чи не єдиний у літературній жанровій системі тип творів, що має власну темпоральну маркованість - період різдвяних свят, який найчастіше звужується до однієї темпоральної точки - Святвечір чи різдвяна ніч (факультативно: новорічна, дванадцята). Темпоральна маркованість як вихідна умова. Звернення до часу рiздвяних свят виступає жанровою ознакою, яку iндивiдуалiзує кожен автор, відкриваючи цілий комплекс можливостей цього періоду як часу потенцiйно найбільшої подiєвостi та iдейно-естетичного навантаження. Якісну насиченість ночі Ч. Діккенс і всі інші автори різдвяних оповідань черпають із міфологічних джерел. У хронотопно-символiчному тлумаченні різдвяна ніч має декілька контамiнацiйних значень. У природі - це ніч зимового сонцестояння, у мiфологiї ця ніч пов'язана з міфами про народження Всесвіту та сонця-бога, у християнському вченні - ніч народження Христа. У сукупності - це ніч, яка є наймогутнішою у календарному циклі i має найбільшу потенційну силу народжувати.

Дана темпоральна точка володіє в цьому жанрі надзвичайно високою емоційно-ціннісною інтенсивністю, набуваючи тим самим статусу хронотопу перелому (порогу) - метафоризованого моменту, що здатний змінити життя (звідси - гама варіативності використання чи невикористання можливостей, запропонованих часом). Хронотоп порогу перериває буденно-житейську тяглість часу, претендуючи, згідно з семантикою Різдва як часу межі, першотворення, "чистого часу", стати точкою початку якісно нового витка життя. Надзвичайно велику роль при створенні відповідної значимості, невипадковості всього, що буде відбуватися, відіграє емоційна атмосфера передсвяткового нагнітання.

У мiфологiчному розрізі відтворюється Золотий вік, відновлюється "чистий" час початку творення, а отже, час Різдва вимагає відповідної просторової заданості. Часова заданість просторових моделей-констант. Першозначимiсть часу тут беззаперечна, локалiзацiя у просторі завжди залишатиметься відносною, існує місце первинної мiфологiчної події, однак лише час відкриває можливості переживати свято незалежно від iсторико-топографiчної даності. Час надає простору нових можливостей i, вiдповiдно, вимагає свого виявлення, адже лише через простір та його елементи відбивається святковий час у зовнішньому свiтi. У сприйнятті святкового простору відбувається накладання двох базових структур: реально-фізичної та суб'єктивованої - утопiчно-iдеальної.

Стрижневою у моделюванні художнього простору досліджуваних творів є доцентрова міфологічна модель світобудови, у якій дім - метафоричне втілення центру та точка найвищої сакральності фізичного простору. Для поетики "Різдвяних оповідей", як і для більшості зразків даного жанрового різновиду є природним передусім традиційне, у "спiвзвучнiй" узгодженості з фольклорною естетикою уявлення про дім. Поняття дому при цьому розгортається у двох вимірах - предметно-емпіричному та символічно-алегоричному.

Для посилення гостроти зображення реалій соціально-історичної дійсності автори різдвяних оповідань, на противагу бажано-ідеальному локусу дому в час свят, вводять простори тюрми, сирітського притулку, вулиць міста, кладовища, лісу тощо. При незбіжності часу Різдва та дому як бажаного локусу занурення в ідеальне відбувається за рахунок уявно-міграційних візій. Мiграцiйно-вiзiйний простір здатний перенести людину в бажаний існуючий чи неіснуючий локус, який вона вважає ідеальним. Створюється додатковий уявний вимір, що сприяє витворенню ідеального хронотопу щастя (історична інверсія до Золотого віку), який є особливо характерним у сприйнятті простору в цей час.

Хронотопну приуроченість відображає і композиційна рамка, яка виступає як ознака жанрової автентики, оскільки імітує першопочатковий (усний) спосіб трансмісії, що відбувався у відповідний час - період різдвяних свят, і відповідному місці - найчастіше біля каміну, сімейного вогнища. Створення часо-простору різдвяно-святочного спілкування.

"Різдвяні оповіді" стали неповторним зразком творів із відтворенням сенсу усної нарації у творчості Ч. Діккенса, чому посприяли і творча індивідуальність автора, і продовження-імітація фольклорної традиції. Разом із естетичною функцією, яка притаманна літературі, у різдвяних оповіданнях зберігаються і сліди ознак виконання твору з певної нагоди (як першопричина його виникнення). Отже, їх характеризує вкрай ослаблене та зредуковане побутове застосування, а також, що дуже важливо, переведення ідеї твору із конкретно-історичного контексту у культурний простір історичної безвідносності.

Ускладненою системою аперцепції - автор-оповідач-слухач-читач - різдвяне оповідання сприяє інтерсуб'єктивації, оскільки в його ідеї, згідно з генеалогією, лежить залучення всіх цих категорій до одного спільного процесу переживання свята.

Вказані вище ідентифікаційні жанрові ознаки, які маніфестуються "Різдвяними оповідями", більшою чи меншою мірою підтверджуються жанровим контекстом, хоча не кожне різдвяне оповідання позначене всіма названими ознаками (так, як це вдалося зробити Ч.Діккенсові у "Різдвяному гімні у прозі"). Щодо великої варіативності жанрових вирішень, полівалентності кожного із сегментів жанрової структури, її модифікаційних змін, то вони є відображенням живого історико-літературного процесу.

Висновки

У дисертаційному дослідженні наведено концептуальне теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми хронотопно-типологічних зв'язків "Різдвяних оповідей" Ч. Діккенса, яка виводить на встановлення історико-літературної ґенези та специфіки перебігу процесів жанротворення літературного різдвяного оповідання.

У результаті проведеного дослідження встановлено, що історія даного жанрового різновиду позначена діккенсівськими перетвореннями, а цикл "Різдвяні оповіді" є взірцем жанрового формозмісту. Ч.Діккенс зумів акумулювати в манеру та стиль творів циклу попередню традицію (прадавня форма фольклорних обрядових наративів; середньовічне християнське тлумачення Різдва; фантастику та етноознаки часу, які використовували романтики) та, переосмисливши ідейне навантаження, вивершити нові жанрові якості, які неодноразово випробовував у своїх пізніх різдвяних оповіданнях. Творчість Ч.Діккенса, його "Різдвяні оповіді", сприяли зростанню інтересу до цього жанрового різновиду передусім в англійській, та й у багатьох інших національних літературах. Зокрема, типологія різдвяних оповідань Ч.Діккенса та найяскравіших зразків даного жанрового різновиду в американській літературі набуває безпосередньо-контактного характеру, оскільки культурно-історична та літературно-художня площини тут стали взаємозумовленими. У літературах іншої етнотрадиції - слов'янських, життя даного жанрового різновиду теж помітно активізується, і різдвяне оповідання вибухає великою модифікаційністю, відображаючи власну етно- та соціокультурну специфіку.

Через "Різдвяні оповіді" Ч. Діккенса, враховуючи оригінальність поетик конкретних письменників та специфіку національних літератур, у дослідженні розкрито типологію хронотопно зумовлених закономірностей, що є сутнісними жанровими ознаками різдвяного оповідання: від контексту діккенсівських творів, оповідань в англійській, американській, слов'янських літературах до узагальненого синхронного зрізу жанрового різновиду в цілому. Як доводить дослідження, усі індивідуально-авторські та національно-специфічні особливості різдвяних оповідань володіють ознаками надетнічної типології, що складають формозміст та виокремлюють різдвяне оповідання в жанрову одиницю. За "Різдвяними оповідями", як "каноном" жанрового формозмісту, ці ознаки досліджувати найдоцільніше, стверджуючи виокремленні жанрові сегменти іншими різдвяними оповіданнями часу їх найвищого розквіту - середини ХІХ - межі ХХ століття. У роботі виокремлено та піддано детальному аналізу найстійкіші жанрові ознаки: міфо-ритуальні ініціації нового народження / відродження (чи їх очікування), ідентифікаційна темпоральна маркованість, міфопоетична доцентровість у моделюванні художнього простору, імітація автентичної (усної) трансмісії на письмі. Всі вони складають систему взаємозумовлених та взаємопов'язаних жанрових ідентифікаторів. Загальна жанрова картина засвідчила важливе значення "Різдвяних оповідей" Ч. Діккенса в історії світової літератури.

Наукове дослідження має значення для історії літератури: системне висвітлення природи літературного процесу, складної взаємодії спадковості та оновлення традицій жанру, його різновидів та модифікацій. В історико-літературних студіях може бути використана методика аналізу та інтерпретації художніх творів, яка застосовується в роботі. Дослідження має також значення для розкриття окремих аспектів теорії літератури: поєднання генологічних процесів та проблем художнього часу; аналізу поетики через авторське моделювання часо-простору; вивчення літературних жанрів та їх різновидів, художніх напрямів. Теоретично та інформативно робота може бути використана у практиці викладання лекційних курсів та спецкурсів із світової та окремих національних літератур; при написанні підручників та посібників; у вивченні та розробці методологічних напрацювань iз літературознавства, культурології, фольклористики. А запропонована даним дослідженням методологія, безумовно, знайде широке застосовування у подальших історико-літературних розвідках.

тематичний діккенс різдвяний оповідання

Література

1. Тичина Н. Міфологічно-релігійні імпульси різдвяного оповідання // Філологічні студії. - № 4. - Луцьк: Волинський державний університет ім. Лесі Українки, Волинський Академічний Дім, 2000. - С. 26-33.

2. Тичина Н. Просторова доцентровість у “Різдвяних оповідях” Чарльза Діккенса // Актуальні проблеми сучасної філології. Літературознавство. - Вип. ІХ. - Рівне, 2000. - С. 48-54.

3. Тичина Н. Ритм для виразу світоглядних позицій автора ("Різдвяні оповіді" Ч. Діккенса) // Вісник Львівського національного університету ім. І. Франка. Серія філологічна. - Вип. 28. - Львів: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2000.- С. 397-401.

4. Шевчук Н. Особливості жанрової природи "Різдвяних оповідей" Ч. Діккенса // Вісник Львівського національного університету ім. І. Франка. Серія іноземні мови. - Вип. 9. - Львів: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2001.- С. 309-318.

5. Тичина Н. Сакральний час (Різдво Христове) як жанротворчий чинник // Українська філологія: школи, постаті, проблеми. Збірник наук. праць Міжнародної конференції, присвяченої 150-річчю від дня заснування кафедри української словесності у Львівському університеті: В 2 ч. - Львів: Світ, 1999.- Ч.1.- С.397-385.

Размещено на Allbest.ru