Літературне життя народної балади "Ой не ходи, Грицю…": проблема олітературення сюжету і жанру

Любов Забашта ще сміливіше відступила від запрограмованості традиційної теми, піддала її грунтовному переосмисленню. Вона збагатила план зображення новими оригіналь-ними перипетіями, ввела у дію нових персонажів, урізноманітнила їх типаж. Крім традицій-них героїв, діють тут історичні постаті, такі як Павлюк, Чурай, Потоцький, Єремія Вишне-вецький і навіть такий абстрагований образ, як Голос України. Багате динамічне тло охоплює досить широкі терени (Полтава, Київ, Лубни, Немирів, Варшава) і чудово підійшло б для кінокартини. Зміщені часові пласти: у сні на вороному коні вічності героїня переміщується в часі у минуле, стає свідком повстання Павлюка, з яким воював її батько під Кумейками, та страти хоробрих побратимів у Варшаві. Як і в Хоменка, Гриць -- знову "двічі зрадник", бо зрадив не лише своє кохання, а й свій народ. Очевидно, важливим для авторки було зобра-ження моментів саме історично-ідеологічних: значна увага присвячена у її творі змалюванню боротьби козаків, які воюють за волю України із загарбниками -- поляками й турками. Надихає волелюбний козацький дух. Морально-етична проблематика твору, пов'язана з поняттями зради і вірності, розроблена у плані складних людських взаємостосунків: на інтимно-особистісному рівні, у коханні (Гриць і Маруся) та у відносинах товаришів-побратимів у бою, на прикладі батьків, історії рідного краю (зрада Єремії Вишневецького, зрада Гриця у Немирові). Саме зрада була причиною поразки повстання Павлюка під Кумейками 1637 року, де воював Марусин батько, відважний Чурай. Повстанців тоді зрадив козак, подібний до Гриця. І Маруся виконує вирок, карає зрадника від імені України. Стиль драматичної поеми Забашти відзначається поетичною піднесеністю, ліризмом.

Майстерно поєднавши баладно-драматичне начало з епічною широтою зображення, Ліна Костенко здійснила художню трансформацію народної балади про отруєння Гриця та легенди про піснетворку у жанр історичного роману у віршах. Уперше мотив про піснетворку й отруєння Гриця став основою великої форми прози -- роману. Баладно-легендарний сюжет письменниця вивела на новий рівень, втілила у широке епічне полотно, перетворюючи відповідно до вимог, які диктує жанр. На відміну від балади -- жанру з системою обмежень, для якого визначальними є лаконізм, драматизм викладу, зосередження уваги лише на вузлових моментах сюжету, -- роман дає можливість широко розгорнути сюжет. "Маруся Чурай" Ліни Костенко є комплексним синтезом багатьох жанрових модифікацій; це роман у віршах, роман історичний, філософський, а також і психологічний.

Глибоко продумана і досить складна композиція твору. Якщо попередні варіації теми відтворювали події у прямій хронологічній послідовності, то Ліна Костенко формує їх за іншими принципами. Образ часу -- це тло історичне періоду Богдана Хмельницького і боротьби козацтва за незалежність України. У цю боротьбу залучені і батько Марусі Чурай, і Гриць, й Іван Іскра, й інші персонажі роману. Простір "історичний", тобто наснажений історичними подіями, у нього вписані назви міст і сіл та імена багатьох героїв. Амплітуда часопростору, інтенсифікованого подіями епохи, широка -- від Полтави до Києва і Варшави. Актуальний план зображення веде свій відлік часу від моменту суду над Марусею за отруєння Гриця Бобренка аж майже до моменту смерті головної героїні. Про події, які передували суду, інформація ретроспективна, вона наявна в оповідях свідків на суді (розділ "Якби знайшлась неопалима книга…") та у спогадах самої Марусі (розділ "Сповідь"). Ретроспективно показано і деякі події загальноісторичного масштабу (розділ "Проща"). Ще один план зображення, крім актуального та ретроспективного, -- це події, які відбуватимуться у майбутньому. Це, зокрема, повідомлення в експозиції твору про пожежу 1658 року в Полтаві, а також інформація про майбутню долю героїв роману (Горбаня, Леська Черкеса, Івана Іскру, Мартина Пушкаря, Вишняка тощо). Епічна розповідь ведеться не від одної особи, як було у попередніх інтерпретаціях; наратор тут періодично змінюється. Форми викладу матеріалу теж суттєво відрізняються від тих, що їх застосовували всі попередники опрацювання теми, як і трактування традиційної сюжетної лінії, пов'язаної з отруєнням Гриця, еволюція якої здійснюється на принципово новому рівні.

Принцип всесторонності зображення героя зумовив композицію роману і множинність точок зору, багатовимірність оцінок, осудів і суду. Роман починається масовою багатолюдною сценою -- панорамою судилища над Марусею Чурай, у якому бере участь уся історично конкретизована Полтава -- райці, судді і багатолика юрба. Тайна мовчання Марусі на судилищі заінтриговує масу, вона є елементом зацікавлення читача. "Прорвалась мова, як вода" у другому розділі й у наступних, викладених у формі внутрішнього монолога Марусі, у формі її потоку свідомості. Як і герой етюду "Невідомий" М.Коцюбинського, очікуючи на страту, замкнена у в'язниці, усамітнена, у передсмертній ситуації Чураївна "прокручує фільм" свого життя, думає над хитросплетінням і фатальністю подій, оцінює людей, їх характери і вчинки, а головне -- своє кохання і характер Гриця.

У попередніх літературних варіаціях теми письменники висвітлювали причини, які спонукали головну героїню до отруєння. Ліна Костенко зосередила увагу на іншій "пружині" сюжету -- вона також намагається збагнути причини, але інші, -- психологію Грицевої зради, а відтак знайти розгадку отруєння. При цьому авторка зачіпає широкий спектр актуальних філософських проблем, серед яких -- і морально-етичні, духовні, соціальні, національні, а саме: зрада і кара, кохання, сім'я, митець і суспільство, народ серед інших народів тощо, проектуючи їх на сучасність. Основну психологічну проблему роману становить довгий процес повернення психічної рівноваги Марусі Чурай після суду за отруєння Гриця і неможливість її повністю осягнути. Властиво, Маруся й не отруює в романі Гриця, він випиває отрутний напій із зілля сам, а отруту дівчина приготувала для себе. Це отруєння не є причиною порушення її психічної рівноваги, бо "гріха" як такого навмисне вона не скоїла й нема підстав для муки совісті. Маруся втрачає психічну рівновагу тому, що Гриць її зрадив, а відтак тому, що він уже неживий. Фатальність "помилки" з отруйним зіллям є формальною основою трагедії в дусі класичних трагедій -- античних і пізніших західноєвропейських. Маруся -- характер трагедійний.

Образ Гриця Бобренка світоглядно суперечливий. Приземлений Гриць не може дорівнятися до Марусі, як і Лукаш із "Лісової пісні" Лесі Українки не може збагнути Мавки. Ця тема, певною мірою автобіографічна, проведена письменницею через увесь твір. Герой стоїть перед дилемою: достаток і багатство чи кохання і пісні? Він не кохає двох одночасно, як персонаж народної балади. Його душі властива психологічна роздвоєність, але іншого плану, -- він змушений вибирати між коханням і матеріальним благополуччям. Маруся ж "зроду не співала на два криласи", їй "було це важко зрозуміть". Навіть коли Гриць просить її помиритися, забути зраду й пропонує одружитися, вона не може примиритися з найменшою тріщиною у відносинах і не приймає Грицевої пропозиції. Баладна безвихідна колізія створюється тим, що Маруся кохає Гриця при всіх його недоліках, але пробачити зради не може. Найбільша душевна драма не в тому, що її ув'язнюють фактично невинну, засуджують на страту, а що Гриця нема в живих. Особиста смерть для неї була б визволенням від страждання, але й смерті їй не дано -- зостались довічні душевні тортури.

Центральною проблемою роману є проблема духовності. Збереження духовності народу -- основна ідея твору, втілена в образі Марусі. Пісні, які вона складала, заангажовані в боротьбу за незалежність України. Вони ж -- важливий фактор реабілітації Марусі в обвинуваченні її у злочині отруєння. Мелодраматична історія про дівчину-піснетворку у романі Ліни Костенко спроектована у русло загальнонаціональне, у русло історіософське.

У пошуках душевної рівноваги й забуття іде Маруся Чурай на довгу й утомливу прощу пішки з Полтави до Києва. Разом із своїм супутником, своєрідним Сковородою, Маруся споглядає велику трагедію України ХVІІ століття: всюди -- спорожнілі села, згарища, руїни, люди вмирають з голоду та від різних хвороб, чужинці господарюють на нашій землі, нищать наші святині, скарби вивозять за межі України. Ця подорож -- аналітичне осмислення минулого України в історіософському плані, спонукає до роздумів про наше сьогодення. Хто ми? Чого ми варті? Яке майбутнє чекає на наш народ?

Символічно закінчує Ліна Костенко свій роман оптимістичною картиною весняного пробудження природи. Полк знову виходить у похід. Козаки співають Марусиних пісень, душа героїні скресає і воскресає радістю: життя не марно прожито. Маруся Чурай залишається у пісні, як і Мавка продовжує жити у співі сопілки... Роман-балада Ліни Костенко -- твір про незнищенність пісні, вічність духовного.

І за багатогранністю проблематики, і за художніми якостями історичний роман у віршах "Маруся Чурай" Ліни Костенко перевершив усі попередні варіанти вічної теми. Це один з найоригінальніших шедеврів української літератури.

У висновках узагальнено результати дослідження.

Балада про отруєння Гриця послужила конструктивною сюжетною базою для написання численних літературних творів -- від "Ukarania" Богдана Залєського (приблизно 20-і рр. ХІХ ст.) до "Марусі Чурай" Ліни Костенко (1979). Еластично перетворюючись у літературну баладу, драму, драматичну поему, повість чи навіть роман, майже два століття народна пісня демонструвала невичерпний потенціал компактної фольклорної праформи, в основі якої на сюжетному рівні закодований драматизм універсально-екзистенційних людських відносин.

Характерно, що народна балада давала лише загальну схему розвитку конфлікту (дівчина отруює зіллям коханого за дволюбство), передбачаючи широкі можливості її інтерпретації у літературних варіаціях теми, які полягали у переосмисленні первинного баладного матеріалу, розбудові та ускладненні його новими перипетіями, розробці нових мотивацій, поглибленні баладних характерів і виведенні нових типів, привнесенні нового тла та ін. Так, моделювалися різноманітні версії отруєння (свідоме, холоднокровне і випадкове, ненавмисне), по-різному інтерпретувалися баладні характери (літературний Гриць далеко не завжди кохає двох, у більшості версій він просто зраджує коханій); сюжет переносився на етнографічно-побутовий рівень, поглиблювався у психологічно-філософічному плані, використовувався навіть з ідеологічною метою. Багате фольклорно-етнографічне тло у драмах К.Тополі, М.Старицького колоритно відтворювало поезію і побут українського села. Поєднання мотивів балади з екзотичними циганськими мотивами дозволило О.Кобилянській написати повість поглибленого психологізму, витончено показати ментальність людини подвійної душі.

Симбіоз народної балади "Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці" з легендою про піснетворку Марусю Чурай давав нові можливості письменникам на традиційній канві домислювати нові перипетії подій, колізії конфліктів, спонукаючи їх, з одного боку, до історіософського осмислення минулого України з проекцією на її сьогодення й майбуття, до постановки поруч з морально-етичними проблемами проблем національного визволення, у боротьбі за яке необхідні високі громадянські якості українця. З другого боку, мотив піснетворства викликав інтерес до проблем духовних; Марусю Чурай як творця народної поезії підносили до національного символу духовності. На перехресті цих двох магістральних мотивів виникали нові нюанси загальнолюдських взаємовідносин в аспекті морально-етичному (любов, вірність і зрада, вина й покара). При високому рівні художності такий проблемно-тематичний комплекс зумовлював появу значних мистецьких цінностей, що їх дали В.Самійленко, Л.Забашта та інші. Жанр історіософського роману-балади у високоталановитому опрацюванні Ліни Костенко дав змогу піднести згадані проблеми до епопейного звучання, створити один з найоригінальніших шедеврів української літератури. Олітературення легенди й балади у їх симбіозі -- оригінальне явище, яке збільшує наше уявлення про "взаємоопилення" фольклору і літератури.

Відомі інтерпретації народнобаладного мотиву ще далеко не вичерпали всіх його можливостей. І, мабуть, ще неодноразово літератори будуть звертатися до цієї інтригуючої теми.

Основні положення дисертації викладено в таких публікаціях

1. Поетика балади // Слово і час. --1998. - №12. -- С.45-48.

2. Літературне життя народної балади "Ой не ходи, Грицю…" Проблема олітературення сюжету і жанру // Вісник Львівського ун-ту. Серія філологічна. -- Вип.27. -- Львів: Вид-во Львівського ун-ту, 1999. -- С.112-119.

3. Історія легенди про Марусю Чурай // Сучасний погляд на літературу: Зб. наук. праць. - Вип.2 / Редкол.: П.П.Хропко (відп. ред.), С.С.Кіраль (відп. секр.), В.Ф.Погребенник, І.В.Савченко та ін.-- К.: ІВЦ Держкомстату України.-- 2000.-- С.71-83.

4. Новаторство фольклоризму О.Кобилянської // Науковий вісник Чернівецького ун-ту. Слов'янська філологія. -- Вип.58-59. -- Чернівці, 1999. -- С.69-70.

5. Художня трансформація фольклорної балади "Ой не ходи, Грицю" та легенди про піснетворку у романі Ліни Костенко "Маруся Чурай" // Українська філологія: школи, постаті, проблеми / Зб. наук. праць міжнародної конференції, присвяченої 150-річчю заснування кафедри української словесності у Львівському університеті. -- Львів: Світ, 1999. -- Ч.2. -- С.500-504.

6. Деякі аспекти олітературення народної балади "Ой не ходи, Грицю…" // Українське народознавство: Стан і перспективи розвитку на зламі віків. Матеріали міжнародних науково-практичних читань, присвячених пам'яті українського фольклориста Михайла Пазяка. -- Київ, 2000. -- С.162-164.

Размещено на Allbest.ru