Жанрова своєрідність і комунікативні властивості прози Н. Саррот

Художня специфіка прози Наталі Саррот як прикладу Нового Роману та літератури постмодернізму. Нова форма презентації ментальних процесів за допомогою "тропізмів". Філологічний аналіз романів Н. Саррот "Золоті плоди", "Ви чуєте їх?" та "Відчиніть".

Рубрика Литература
Вид автореферат
Язык украинский
Дата добавления 04.03.2014
Размер файла 40,2 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дніпропетровський національній університет

УДК: 812.133.1-3

Жанрова своєрідність і комунікативні властивості прози Наталі Саррот

10.01.04 - література зарубіжних країн

АВТОРЕФЕРАТ

Дисертації на здобуття наукового ступеня Кандидата філологічних наук

ІВАНОВА СВІТЛАНА АНАТОЛІЇВНА

Дніпропетровськ 2001

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Дніпропетровському національному університеті, Міністерства освіти України, м. Дніпропетровськ.

Науковий керівник

кандидат філологічних наук, доцент Нікітіна Ірина Михайлівна, доцент кафедри філологічної та культурологічної підготовки журналістів Дніпропетровського національного університету.

Офіційні опоненти

професор Мироненко Людмила Андріївна, доктор філологічних наук, професор кафедри світової літератури Донецького державного університету

доцент Ватченко Світлана Олексіївна, кандидат філологічних наук, доцент кафедри зарубіжної літератури Дніпропетровського національного університету

Провідна установа

Інститут літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України

Захист відбудеться “29”жовтня 2001 р. о 13.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К08.051.12 при Дніпропетровському національному університеті (49050, м. Дніпропетровськ, пр. Гагаріна, 72, кімн.804).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Дніпропетровського національного університету (49050, м. Дніпропетровськ, вул. Козакова, 8).

Автореферат розісланий “27” вересня 2001 року.

Вчений секретар Спеціалізованої вченої ради Глушко О.О.

саррот роман тропізм постмодернізм

Загальна характеристика роботи

Романи французької письменниці Наталі Саррот (1900-1999), поява яких завжди викликала полеміку, органічно ввійшли в історію сучасної французької літератури. Н. Саррот присвячено сотні статей у пресі, а також чимало наукових есе, монографій та дисертацій, в яких висловлені різноманітні тлумачення змісту й форми творів письменниці. Її романи мають неповторні індивідуальні риси художнього мислення, вона пропонує нову форму презентації ментальних процесів за допомогою “тропізмів”. Саме “тропізми”, за Н. Саррот, надають читачу можливість спостерігати внутрішнє життя персонажів.

Дана дисертаційна робота присвячена дослідженню жанрової своєрідності романів Н. Саррот з точки зору їх комунікативних властивостей. До завдання дисертації входить також аналіз творчості Наталі Саррот як значного літературного явища XX століття, не до кінця вивченого і до цього часу дискусійного.

Для вирішення дослідницького завдання автором взято два основних напрямки аналізу - жанрова своєрідність та комунікативні властивості прози письменниці. Зазначені напрямки органічно пов'язані між собою і пояснюють один одного. Ці напрямки дослідження базуються на тому, що Н. Саррот пропонує нову специфічну форму роману, в якій читач, звільнений від традиційних оповідних схем і читацьких стереотипів, повинен вступити в спілкування з творцем-романістом через його твір - в іншому разі твір не буде зрозумілим для читача та не буде ним усвідомлений. Комунікація, за Н. Саррот, має складну, багаторівневу характеристику.В дисертаційній роботі досліджується якісно новий та оригінальний підхід письменниці до мови та слів. Різні модифікації його знайщли своє місце в культурі постмодернізму.

У реферованій дисертаційній роботі аналізуються комунікативні та жанрові особливості трьох романів Н. Саррот - “Золоті плоди”(1963), “Ви чуєте їх?”(1972) і “Відчиніть”(1997). Такий аналіз сприяє принципіально іншому розумінню жанрової своєрідності творів Н. Саррот.

Актуальність дослідження. Вітчизняні дослідження феномену Новий Роман обмежуються роботами Л.Г. Єремєєва, що були написані в 70-80-ті роки. Здається важливим і актуальним дати аналіз цього літературного явища, спираючись на серйозні досягнення європейської критики та світового літературознавства кінця століття.

Зв'язок роботи з науковими програмами та темами. Тема роботи виникла в руслі наукового плану кафедри філологічної та культурологічної підготовки журналістів Дніпропетровського національного університету. Вона зумовлена насамперед інтересом сучасної літературознавчої науки до теоретичного осмислення становлення постмодернізму, його співвідношенням із модернізмом (що зазначено самою назвою останньої монографії провідного вченого України Д.В.Затонського “Модернізм та постмодернізм”, 2000 р., Київ).

Метою даного дослідження є аналіз художньої специфіки прози Н. Саррот, із врахуванням досягнень сучасного літературознавства у висвітленні проблем Нового Роману, проблем романного жанру, психологізму та теорії постмодернізму.

Для досягнення мети автор передбачає розв'язати низку конкретних завдань:

- дослідити проблеми Нового Роману як значного явища культури ХХ століття, як етапу підготовки нових культурологічних поглядів, які вплинули на формування оригінальної ідейно-естетичної системи становлення літератури постмодернізму;

- дослідити критичне розуміння письменницького феномену Н. Саррот;

- проаналізувати есе Н. Саррот про природу її романів, які спонукали до досліджень творчості письменниці;

- здійснити філологічний аналіз романів Н. Саррот “Золоті плоди”, “Ви чуєте їх?”, “Відчиніть”, які являють собою “карнавал” відчуттів та емоцій людини ХХ століття.

Об'єктом дослідження є три романи Н. Саррот. “Золоті плоди” - це програмний твір письменниці, в якому оригінально представлено “всесвіт голосів”. Роман “Ви чуєте їх?” подає новий аспект людського життя - індивідуальний, глибоко особистісний. За допомогою “тропізмів” Н. Саррот заглиблює читача в епіцентр людських переживань, туди, де психічна матерія рухається, вібрує і розпадається на найдрібніші складові частини. У романі “Відчиніть” читач повністю занурюється в мову, в її буття. Цей твір, з одного боку, зберігає риси сарротівского письма, а з іншого - являє принципово відмінний зріз людського існування.

Предметом аналізу обрано комунікативні властивості тексту прози французької письменниці, як найважливішого елемента творення жанру.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в уточненні жанру романів Н.Саррот. Літературознавство має багато критичних доробок відносно Нового Роману, але щодо кожної його модифікації чітких висновків немає.

Автор дисертації пропонує розглядати твори Н. Саррот як закодовану письменницею “мережу спілкування”, яка від початку передбачає співучасть читача в розмові. У роботі розглядається специфічна форма романів Н. Саррот, виділяються комунікативні особливості сарротівського письма, а також своєрідний підхід до слів і мови.

Практичне значення отриманих результатів. Результати дисертаційного дослідження мають як теоретичне, так і практичне значення. Аналіз принципів відображення дійсності, вироблених французькими “новороманістами”, а саме Н. Саррот, дозволить дещо поширити наукові уявлення про генезис і поетику французького роману ХХ століття. Дисертаційна робота збагачує і доповнює існуючі уявлення про твори Н. Саррот і акцентує увагу на комунікативних властивостях прози письменниці.

Матеріали дослідження можуть бути використані в лекціях з історії світової літератури; у спецкурсах з історії французької літератури; під час написання дипломних і курсових робіт студентами-фiлологами.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації доповідалися на IV Міжнародній конференції “Франція-Україна. Науково-практичний досвід у контексті діалогу національних культур” (Дніпропетровськ, травень 2000р); Міжвузівській конференції, присвяченій 90-річчю Н.С.Шрейдер (Дніпропетровськ, лютий 1999р.); засіданні методичної ради факультету систем і засобів масової комунікації (Дніпропетровськ, березень 1997), на підсумкових наукових конференціях ДДУ(1998, 1999рр.).

Роботу обговорено й рекомендовано до захисту на засіданні кафедри філологічної та культурологічної підготовки журналістів.

Особистим внеском здобувача є розгляд і обґрунтування проблеми приналежності творчості “новороманістів”, зокрема Н.Саррот, до естетики постмодернізму. Докладний аналіз романів Н. Саррот переконує в тому, що вони являють собою своєрідну модель постмодерністського роману. Теоретичні висновки й узагальнення дисертаційного матеріалу належать автору й одержані самостійно.

Структура роботи зумовлена провідною метою і завданням дослідження. В її структуру покладено проблемний принцип. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Загальний обсяг роботи становить 191 сторінку (175 сторінок основного тексту та 16 сторінок додатків). У списку використаних джерел 265 позицій.

Основний зміст роботи

Вступ дисертації дає загальну характеристику роботи, пояснює вибір теми й актуальність дослідження, а також висвітлює завдання, поставлені автором. Тут також наведено інформацію про апробацію результатів та структуру дисертації.

Перший розділ - “Специфіка літературного явища ХХ століття - Новий Роман” - подає аналіз великої кількості літератури та особисте бачення здобувачем феномену Новий Роман. Розділ складається з шістнадцяти параграфів, що розглядають різні питання існування та осмислення Нового Роману, такі, як час народження феномену, його специфіка, список “новороманістів”, періодизація, літературний маркетинг, своєрідність комунікативних властивостей Нового Роману та ін.

Літературне явище Новий Роман має дуже нечіткі межі та обриси, що спонукає до дискусій. У вітчизняному літературознавстві немає навчальних посібників, які б більш-менш повно висвітлювали історичне місце Нового Роману в літературному процесі з позицій сьогодення й які б показали його своєрідність і новизну як продукта “письменницької пропаганди” та “літературного маркетингу”. В роботі розглядається проблема приналежності творчості “новороманістів”, і зокрема Н.Саррот, до естетики постмодернізму, причому автор вбачає в творчості “новороманістів” початковий момент становлення постмодернізму, один із “проходів” постмодерністської свідомості в мистецтво. З Новим Романом імператив інновацій входить у культурно-художнє середовище, закладаючи фундамент нової естетики, нового сприйняття світу. Н. Саррот однією з перших у цьому русі відмовляється наслідувати чиїсь приклади, її письменницька філософія спрямована в майбутнє. Її творчий шлях - це яскравий приклад пошуків літературного творця-одинака.

Другий розділ роботи - “Критичне осмислення жанрової природи романів Н. Саррот” - досліджується досить великий обсяг робіт, присвячених романістці. Ця частина пропонує для ознайомлення як матеріали середини століття, так і новітні наукові дослідження, наприклад, дається аналіз нового (маловідомого в Україні) напрямку осмислення творчості Н. Саррот у рамках а-критичної журналістської соціології.

У першому підрозділі огляду - “Визначення феномена “французький Новий Роман” у літературній критиці” - дуже коротко розглянута проблема осмислення критиками (Л. Андрєєв, Т. Ржевська, О. Одаренко, Л. Скуратівська, Л. Жанв'є, Ж. Рікарду, І. Сталлоне, Д. Віар, А. Вайлд та інш.) цього літературного явища у співвідношенні з поглядами на Новий Роман метрів цього напрямку: Н. Саррот (роман і підозра), А. Робб-Грійє (роман майбутнього), М. Бютора (роман-пошук у створенні тотальної книги).

Так, за Н. Саррот, романіст не повинен більше розповідати історії, він повинен знайти засіб входження в людську свідомість через слово (вимовлене чи ні), і саме цей процес визначить об'єкт і манеру письма романіста.

Згідно А. Робб-Грійє, романіст повинен настільки природньо передати романну історію, щоб читач зміг її побачити і прожити як свою. А.Робб-Грійє відмовляється від імітації реальності й пропонує свій винахід, “шозизм”, адже “Raconter est devenu proprement impossible” (розповісти стало практично неможливо).

Для М. Бютора пошук, яким займається роман, є не соціальним, а “феноменологічним”, тобто таким, через який з'являється правда. Згідно з позицєю М. Бютора, роман повинен виконувати пізнавальну роль, замінивши свої прийоми опису на функціонування свідомості й її взаємодію з реальністю.

Таким чином, усі метри цього напрямку бачать Новий Роман як літературу змін, і кожен з них пропонує свій проект романного тексту.

Друга частина цього розділу - “Проза Наталі Саррот у літературознавчому і літературно-критичному осмисленні” - присвячена безпосередньо аналізу досліджень творчості Н. Саррот. Для кращого розуміння проблеми і виявлення зміни характеру теоретичної думки розділ розбитий на три параграфи. У першому - “Дослідження творчості Н. Саррот до 80-го року” - розглядаються роботи, які з'явилися в 50-70-ті роки. Критика цього часу в основному спеціалізувалася на описі сарротівських новацій, на її специфічних маніфестах. Сама письменниця, наділяючи термін “роман” іншим змістом, відходить від звичної сюжетної історії з персонажем-характером і тим самим робить свій внесок в еволюцію романного жанру. Дослідники (П. Кюрн'є, М. Рене, М. Надо та ін.) підкреслюють специфічну манеру письма Н.Саррот, яка бере свій початок у творчості Ф. Достоєвського, М. Пруста, Дж. Джойса. Своєрідності сарротівської мови приділяється особлива увага (Е. Елієз-Рюегг, М. Кранакі, Ж. Батаваль, Ф. Кален, М. Тісон-Браун, С. Веліковський, Л. Єремєєв та ін.), тому що за допомогою “пожвавлення” словникової маси Н. Саррот вдається розвивати дію роману без традиційних оповідних прийомів.

У другому параграфі - “Дослідження останнього двадцятиліття ХХ століття” - предметом аналізу є літературознавче осмислення прози Н. Саррот у 80-90-ті роки ХХ сторіччя, що характеризується новими концептуальними підходами до даної проблеми. Критичні дослідження кінця століття тяжіють до двох полюсів: фундаментальних досліджень творчості письменниці (А. Альман, Ф. Ассо, Ш. де Баєк, Л. Альдер та ін.) та до фрагментарних спостережень різних аспектів художнього методу романістки(Л. Черницька, С. Раффі, В. Міног, Тадіє та ін.). Дослідники 80-90-х років, маючи у своєму розпорядженні більш широкий матеріал для аналізу, розглядають еволюцію творчості письменниці, підкреслюють її оригінальність, неповторність і загадковість. Особливу роль критики приділяють слову як словесному акту і “звучанню мови”. Специфічне вміння романістки використовувати банальні кліше та стереотипи для опису небанальних станів відзначено в багатьох дослідженнях. Критики вбачають у особистій манері Н. Саррот опосередкований вплив епохи ХХ століття, від якого вона зовнішньо незалежна. Літературознавці визнають міжнародне значення творчої спадщини Н. Саррот і вказують навіть на його дидактичне застосування.

Третій параграф - “Нова а-критична журналістська соціологія” - представляє своєрідний феномен французьких досліджень. Методом цього соціального дослідження досягається створення багатогранного, суперечливого портрета оригінального письменника ХХ століття - Н.Саррот. Саме це розмаїття сприйняття й оцінок підтверджує не тільки їх постмодерністський характер, але й закладену в прозі Н. Саррот свободу їх сприйняття й тлумачення. Аналіз критичних праць кінця століття, на думку П.Вернадже, може становити особливий інтерес для практичного застосування в процесі викладання курсів літератури ХХ століття і спецкурсів про Новий Роман у вищій школі.

Автор дисертації для аналізу критичних робіт використовує прийом рівнобіжного прочитання критичних робіт дослідників творчості Н. Саррот і її власного тлумачення своїх принципів і методів романного письма. Роль письменницької пропаганди Н. Саррот у генеруванні критичної думки дуже велика: романістка була своїм активним критиком і пропогандистом, пояснюючи, аналізуючи свої романи і безупинно вступаючи в діалог і дискусію з традиційною університетською та журналістською критикою, з читачами.

Третій розділ роботи - “Теорія Нового Роману Н. Саррот у збірці есе “Ера підозри”” - являє собою аналіз маніфестів Н. Саррот про природу її романа. Ці міркування романістки представляють кардинальні категорії естетики Н.Саррот, а також з'ясовують багато аспектів теорії Нового Роману, подають своєрідний його генезис, одночасно демонструючи дивовижну культуру французької письменниці російського походження.

Квінтесенцію збірки Н. Саррот можна звести до двох діалектичних настанов: кінець психологічного роману і зародження нової романної психології. Роман зайшов в “еру підозри”, отже, читач більш не довіряє письменнику і не приймає його художній стандарт, який віджив свій вік “правдоподібності”. Роман повинен передати читачеві життєве розмаїття і, перш за все, відобразити психічне життя людини.

В есе “Від Достоєвського до Кафки” (“De Dostoivski а Kafka”, Temps modernes, octobre 1947), “Ера підозр” (“L'иre du soupзon”, Temps modernes, fйvrier 1950), “Розмова і під-розмова” (“Conversation et sous-conversation”, N.N.R.F., janvier-fйvrier 1956) і “Те, що бачать птахи” (“Ce que voient les oisaux”, janvier 1956) Н. Саррот послідовно розробляє фундаментальні літературознавчі проблеми, але у вільному жанрі письменницької критики. У передмові до збірки “Ера підозр” (видання 1956, Gallimar) письменниця спростовує уявлення про себе як про “холодного експериментатора”, який, створивши теорію, втілює її в життя на сторінках своїх романів. Н. Саррот вказує, що свій перший художній текст “Тропізми” вона почала писати в 1932 році, а його видання було здійснене в 1939 році. Свою другу книгу “Портрет невідомого” вона закінчила в 1946 році (роман був опублікований у 1948 році). Таким чином, романістка підкреслює, що створенню й обґрунтуванню нею теорії Нового Роману передували художні пошуки. Вона зауважує, що теоретичними шуканнями не прагне нав'язати свою думку про сучасний роман, його форму та зміст, але змушена звернутися до теоретизування: поява перших її двох книг наочно продемонструвала, що великого інтересу до нової романної реальності немає, що читач не готовий сприйняти світ вічно народжуваних тропізмів. Суб'єктивний погляд на романні здобутки минулого та сьогодення мотивує звернення письменниці до експеримента. В цілому есе Н. Саррот розкривають її письменницьке кредо, не претендуючи на створення літературознавчої теорії.

У першому есе письменницею ставиться питання про смерть “психологічного роману”, з якого виріс “роман абсурду”. Свідомість людини не стабільна, вона діє стрибкоподібно, в індивідуума є в наявності лише розпливчаста ідея на зразок “Що є Я?”, сформована на основі погляду іншого, того іншого, з яким він безуспішно намагається ввійти в контакт.

У другому есе Н. Саррот констатує смерть традиційного персонажа, оскільки читач у нього вже не вірить. Романний жанр у зв'язку з цим входить в “еру підозри”. Письменниця пропонує почати пошуки нової форми романної оповіді з метою опису тотальних змін об'єктивної реальності ХХ століття.

Предметом третього есе є дослідження мови персонажа (parole de personnage) та його романного статусу. Н. Саррот висуває тезу про те, що сучасний роман повинен подавати читачеві життєве розмаїття і, насамперед, відображати психічне життя, для чого читача необхідно занурити в серцевину анонімної свідомості та примусити відстежити й відчути повну гаму переживань, так званих тропізмів, що мають звичай ховатися за лінійністю мислення людини.

Четверте есе пояснює сучасну роль роману в культурному просторі світу. Зміни часу змушують письменника створювати не “вічні шедеври”, а - книги, здатні допомогти читачеві розібратися в стрімкій мінливості дійсності. Н. Саррот підкреслює, що література майбутнього матиме зовсім інші властивості, а читач повинен бути готовий сприйняти ці новації.

В есе Н. Саррот розкривається як вдумливий критик, що намагається осмислити шляхи еволюції роману. Обґрунтовуючи новий підхід до поетики роману, вона не прагне відмежуватися від історії літератури, від великих досягнень у розвитку романного жанру. Критики школи Нового Роману постійно повторюють про заперечення ним літературної традиції, забуваючи при цьому додати, що новороманісти враховували цю традицію, коли заперечували доречність використання методів традиційного роману в конкретному динамічному культурному контексті другої половини ХХ століття. Письменниця підкреслює позитивне відношення до конкретних традицій, вона трепетно ставиться до літературних шедеврів попередньої доби: Ф.Достоєвського, Л.Толстого, Г.Флобера, Ф.Кафки, М.Пруста, Дж.Джойса. Вона не просто знає класиків, вона дуже тонко аналізує найменші зміни, що відбуваються під їх впливом в літературному процесі, в романній поетиці.

Заявивши теорію свого, сарротівського, роману, письменниця і надалі не переглядає свої погляди і переконання. Її теорія не обростає новими ідеями, вона поглиблюється: письменниця шукає нові аргументи для більш повного ствердження своїх поглядів. Для Н. Саррот література - не дрібниця, якою варто забивати голову в пошуках розваги, для неї література - це метод пізнання світу, причому це пізнання повинне йти невідомими досі шляхами. Романістка приділяє велику увагу пошуку нових форм вираження нової свідомості. Ці нові форми, на її думку, можуть бути недовготривалими і не претендують на універсальність. Головне, щоб вони виконали свою функцію: показали в якийсь момент ту “невидиму реальність”, зовсім не схожу на дійсність наочну, яку всі впізнають з першого погляду.

Аналізуючи есеїстику письменниці, можна стверджувати, що це своєрідний заклик до пошуку, вдумливості, очищення роману від нальоту літературщини. І, напевно, саме в цьому ключі варто розглядати її маніфести Нового Роману, втім, як і маніфести інших представників цієї течії. Можна сперечатися про те, чим насправді виявився Новий Роман, що він вніс у культуру, як вплинув на розвиток суспільної свідомості, але безперечно те, що “новороманісти” прагли “вилікувати літературу”, намагалися боротися проти легковажного чтива, намагалися змусити читача думати і визволити його уяву, допомогти відшукати пояснення у пізнанні стрімкого мінливого світу.

Четвертий розділ дисертації пропонує філологічний аналіз книг Н. Саррот “Золоті плоди”, “Ви чуєте їх?” і “Відчиніть”. Кожному роману присвячено окремий підрозділ.

“Золоті плоди” Н. Саррот - це книга про процес сприйняття художнього твору. Цей роман презентує модель сарротівського “панорамного роману”. При аналізі роману “Золоті плоди” найбільшу увагу приділено проблемі модифікації традиційного психологізму в романі Н.Саррот, зміні його природи та форми. Можна говорити про “Золоті плоди” Н. Саррот не тільки як про специфічну модифікацію “пластичного” роману, а і як проваріант ментального психологічного тренінгу читача. Адже “Золоті плоди” можна розглядати як хрестоматію прикладів різних типологічних моделей середньої людини. Це романний варіант психологічної літератури з характерології. Сарротівська манера оповідання ніби залучає читача до співавторства, змушує зазирнути всередину себе, запрошуючи до творчості та міркування. Вона ставить читача перед фактом існування схованих можливостей свідомості, змушуючи людину знайти свою позицію. І якщо судити з різноманітності взаємовиключних думок персонажів, то можна сказати, що виробити власну позицію читачеві буде непросто. Кожна думка про книгу має своє раціональне зерно, свою логіку. І в кожному випадку читач приходить до різних висновків відносно книги Брейє “Золоті плоди”, яку не варто розглядати лише як симулякр епохи, адже довкола неї розгорілося занадто багато суперечок. Безумовно, серед них були й переспіви одних і тих самих мотивів, але були і приклади щирої боротьби за своє “Я”, своє розуміння істини. Роман Н. Саррот “Золоті плоди” апелює до розуму, що має третій вимір - глибину. Саме глибина розуму народжує прагнення охопити й осягти світ на новому рівні. За рахунок множинності ситуацій та варіантів свідомості Н. Саррот надає багаторівневого змісту своєму творові. Текст набуває рис постмодерністської інтерактивності зображаючи при цьому модерністський “потік свідомості” спільноти людей. Особливу увагу дисертант приділяє зміні характеру психологізму в романі Н.Саррот, наприклад, оригінальному баченню психології юрби. Манера оповіді змушує читача відчути правдивість “історії”, повіданої за допомогою тропізмів. Крім того, в роботі привернута окрема увага до організації тексту Романа (його типографії, колізії, lieu commun, сарротівському кліше і т.ін.), а також до специфіки сарротівського романного хронотопу.

Письменниця ще не створює форму сучасного комп'ютерного гіпертексту, але за рахунок власної манери їй вдається досягти такого впливу на менталітет читача, і коли його розум постійно прокручує ситуації, приміряє маску. Читач знаходиться в комунікативному зв'язку з текстом, він не просто сприймає якусь інформацію, але й вибудовує саме свій уявлюваний світ, здобуваючи власний інтелектуальний шлях пізнання сюжету.

Роман “Ви чуєте їх?” являє собою тип “особистісного роману”, який теж побудований за допомогою тропізмів, що дозволяють письменниці відтворити внутрішній світ героя. В аналізі роману приділяється увага своєрідності сарротівського діалогу, монологу і “під-розмови”. Завдяки специфічному поєднанню цих форм оповіді Н. Саррот удається показати читачеві глибоко внутрішнє, підсвідоме в психології людини, винятковій та водночас універсальній. Жанр цього роману Н. Саррот можна визначити як “художні психологічні нотатки”. Це оригінальні швидкоплинні спостереження, що розкривають стан людини. Ці замальовки, предано у вигляді “нелінійної форми письма”, що, відповідно до концепції “граматології” Ж.Дерріда, дозволяє будь-який запис занурювати в мережу зв'язків з іншими записами, не вибудовуючи один значеннєвий ряд, а поміщаючи смислові елементи в багатовимірний віртуальний простір. Сліди думки, представлені таким чином, виявляють здатність до самостійного життя: відокремившись від героя, вони вже не збігаються “за змістом” з тим, що у нього вкладав автор. Це дозволяє як автору, так і читачеві вступати в діалог з текстом, породжуючи новий зміст. Таким чином, сарротівський художній текст видає різним читачам різну інформацію - кожному в міру його розуміння. Це своєрідна багатозначна віртуальна картина внутрішнього буття людини.

У романі “Ви чуєте їх?” йде дуже тонке і глибоке вивчення внутрішньої “магми” свідомості. Детальне копирсання у станах героя, представлене у вигляді монологічного потоку. Така оповідь висвітлює величезну кількість протиріч, внутрішніх конфліктів, властивих природі людини, тому що вона здатна на нескінченне дроблення. Матерією оповіді є тропізми, які розривають персонаж на частини; вони народжуються під впливом внутрішніх проявів людської свідомості та невловимих дій зовнішнього середовища. У зв'язку з цим в аналізі цього роману велика увага приділяється своєрідності головного героя, романному хронотопу, а також об'єктам, які провокують реакції персонажа і спонукають сюжет рухатися далі. Н. Саррот змушує читача позбавитися апатії та нудьги, пропонуючи шукати ті унікальні сенси життя, які ще не зачеплені розвалом універсальних цінностей. Н. Саррот апелює до розуму, адже саме він забезпечує тотальну волю до комунікації.

Форма нейтральної, “анонімної” оповіді обумовлена бурхливим характером ХХ століття, що все “заперечує”, все “підозрює”, особливо молоді, що не бажає чути чиїсь поради, поколінням, що робить висновки самостійно. Можна розглядати цей твір Н. Саррот і як урок батькам та дітям, урок діалогічного спілкування поколінь, і як постмодерністську “відкриту розмову” між різними поглядами, культурними парадигмами.

Під час аналізу останнього твору письменниці “Відчиніть” (1997р.), що, наскільки відомо, ще не був предметом спеціального наукового дослідження ні у вітчизняному, ні в зарубіжному літературознавстві (французькі публікації про цю прозу досі обмежувалися журналістськими відгуками), автор дисертації приділяє особливу увагу незвичайній формі оповідання, що свідчить про дивовижну здатність Н. Саррот взаємодіяти зі словами. Вона пропонує свій специфічний письменницький код, який дозволяє в малому просторі тексту розмістити багато тем та сюжетів. Таким чином, тексти романів Н. Саррот набувають риси поезії.

Останній твір Н. Саррот - і несподіваний, і складний, і багато в чому суперечливий. Читач повинен настроїтися на хвилю творчості, співтворчості з текстом, в іншому разі роман “Відчиніть” можна не читати. Н. Саррот не прагне змусити розгадувати свої загадки, вона створює своєрідну “мережа спілкування”, в якій автор методично вибудовує низку питань, а читач шукає відповіді всередині себе в міру свого життєвого досвіду й культури. Письменниця намагається змусити читача працювати разом і з нею, вона хоче розбудити в людині Поета, Творця. Робота, запропонована романісткою, однак, не така вже й напружена, швидше цікава і несподівана - це своєрідна гра. Н. Саррот не будує складні конструкції, навпаки, вона орієнтується на прості, відомі “images”. Елементарність, стереотипність і стилізованість ноуменального світу письменниці необхідна для того, щоб читач відчув гнучкість і вільність сарротівського тексту. На думку Н.Саррот, читаючи, ми повинні знайти рівновагу всередині себе, вловити змісти, що вислизнули з нашої уваги. Вона своїм твором немов говорить: будьмо терплячі, попрацюймо разом, разом знайдемо і вихід з лабіринту, разом й усвідомимо зміст. Письменниця пропонує свій оригінальний спосіб пізнання світу, на відміну від психоаналітиків, що перетворюють тексти на фрустровані пародії, і соціологів, що вибудовують приблизні, спрощені моделі. Це, на думку Н. Саррот, “неінтелігентні” принципи бачення світу. Письменниця дарує читачеві витончену матерію слів, нитки якої чарівно переплітаються, надаючи відчуттям легкості та неоднозначності буття. У романі “Відчиніть” порушено низку тем, які у сукупності дають оригінальне художнє трактування філософських питань, а саме питання Життя і Смерті. Збагнути це можна лише шляхом дешифрування тексту авторки - головної героїні цього твору. Таким чином, перед нами з'являється твір, складений із суми питань, якому внутрішньо притаманні бінаризм і навіть множинність смислів. Визначити жанр цього твору, здається, неможливо. Письменниця просто вигадує свою власну форму оповіді, в якій слова-актори рухаються в безмежному ментальному просторі. Така гра словами, на думку Ц.Тодорова, стає характерним знаком мистецтва ХХ століття. Це оригінальна словникова розповідь, яку можна порівняти з вітражами готичних соборів: усе прозоро й усе має глибинний сенс. “Історія” резюмується обміном слів, дія стає мовленнєвими актами й їхніми ефектами. Текст, позбавлений звичних координат і романних стереотипів (персонажі, інтриги), породжує плюралізм прочитання та розуміння. Але все ж таки і це роман, в якому діють персонажі-слова, в якому є своя, словесна інтрига. Дисертант порушує питання про особливості прочитання творів Н.Саррот, і зокрема роману “Відчиніть”, мова якого має високий ступінь гнучкості, ця особливість сарротівського тексту дозволяє читати роман “Відчиніть” з поверненнями, які висвітлюють додаткові смислові нюанси розуміння слів, розуміння життя. Письменниця пропонує відкритий універсум голосів. Така подача тексту відкриває можливість найрізноманітніших тлумачень, що характерно для творів постмодернізму.

Аналіз трьох творів, створених у різні періоди довгого творчого життя романістки, демонструє як домінантні, постійні, так і змінні, штучні якості її романів. Її творчий внесок полягає в тому, що письменниця працює з “перед-мовним” матеріалом. За допомогою своїх літературно-художніх новацій (тропізми, під-розмова і т.п.) вона створює нову форму психологізму - символіко-міфологічну - тобто умовну, синкретичну. Твори Н. Саррот ставлять серію питань, серію мікропровокацій і мікроспонукань до пошуку розуміння прихованих рушійних сил внутрішнього життя персонажів. Її романи побудовані у вигляді переходів одного тропізму в протилежний, романістка майстерно відтворює життєве розмаїття, “карнавал” відчуттів і емоцій. Письменниця залишає без пояснення механізм зміни внутрішніх станів, а подає на суд читача лише бурхання внутрішньої “магми”. Читач, занурюючись в ноуменальний світ письменниці, вичленовує широкий спектр тропізмів, що мають звичай ховатися за лінійністю мислення. Сарротівський текст перетворюється на місце зіткнення між розмовою і під-розмовою, а під-розмовний тропізм діє стосовно діалогового обміну як анаморфоза в фігуративному мистецтві. Сарротівський метод дозволяє представити своєрідне подвійне висловлення, коли оповідне слово характеризує інше слово і себе через нього. Таким чином, сарротівська під-розмова веде читача і наповнює контекстом діалог.

Нова форма сарротівської оповіді позбавляє читача традиційних оповідних схем і стереотипів і змушує його вступити в комунікативний зв'язок із творцем-романістом. Завдяки новій формі комунікації читач відтворює світ письменниці, але відтворює його по-своєму, індивідуально, на підставі особистого досвіду і знань про світ: відбувається співучасть у творчому процесі, прилучення до творчого акту. Все це приводить до плюралізму читацьких думок і оцінок.

Аналіз романів свідчить, що тексти, названі критиками “літературними константами століття”, щоразу пропонують увазі читача якийсь новий, незвичайний нюанс. Сарротівський “повтор” насправді виявляється “неповтором”, творчо переробленою модифікацією тексту. Кожен роман, маючи свою специфічну проблематику, кореспондується, перегукується з іншими творами Н. Саррот. Теми перетікають із твору в твір, змінюється лише їхня акцентуація. Найважливішими в естетиці Н. Саррот є теми Життя та Смерті, мистецтва і вічних цінностей, страху і смаку. В кожному її творі зустрічаються роздуми з приводу цих питань, що підносить твори Н. Саррот до рангу філософських.

Романи Н. Саррот не залишають байдужим читача: вони породжують могутні читацькі реакції як позитивні, так і негативні. Але саме цього і прагла письменниця: змусити читача міркувати і змусити його зняти маску байдужості.

Виходячи з проведеного дослідження, зроблено такі висновки.

Н. Саррот можна розглядати в Новому Романі як першопрохідника цього літературного явища. Новий Роман зобов'язаний їй багатьма теоретичними ідеями щодо природи сучасного роману. Письменниця пропонує не розмірковувати про “експерименти” і “техніки”, а виділити момент часу, з якого починається новий етап осягнення й осмислення роману, вона є одним із зачинателів руху нового розуміння роману.

Сьогодні ми можемо говорити, що цей “момент часу” збігається з формуванням естетики постмодернізму. Романістка виступала за революцію всередині роману і пропонувала інші підходи до читача - свідомо комунікативні, коли адресату художнього послання пропонується активна роль - співтворчість.

Н. Саррот розвиває власну теорію, відповідно до якої людину пронизують не думки, а дуже дрібні відчуття, що, власне кажучи, і складають основу людського внутрішнього буття. Її оригінальне авторське відкриття - “тропізми”. Тропізми - це подієва маса, що стукає в двері свідомості, до того як мова дасть їй форму. Цей підхід розроблений самою письменницею, він дозволяє воскресити “неназване” шляхом “обходу мови”. Ані до неї, ані після - жоден письменник не користувався подібним способом подачі матеріалу. Романістка працює з “перед-мовною” стороною мови. Ситуації Життя і Смерті, що належать до трагедії та комедії, переживаються у Н. Саррот виключно у словах. Таким чином письменниця, не відмовляючись від романної форми, але лише модифікуючи її, йде в серцевину - до сутності, до змісту. В її творчості сплітаються модерністський “потік свідомості” і постмодерністська інтерактивність, трагізм культури початку ХХ століття і іронія його кінця.

Ще одним важливим відкриттям Н. Саррот можна назвати оригінальну побудову її романів - винятково на основі розмови та під-розмови. За допомогою методу “подвійного кодування” письменниця одночасно подає внутрішній і зовнішній стан персонажа.

Романи Н. Саррот здобувають риси, властиві “культурі ризоми”, що дають можливість використовувати книгу як механізм, що дозволяє експериментувати з нею, а, значить, і з собою, зі своїм сприйняттям.

Пошуки Н. Саррот приводять до того, що в її творах видозмінюється літературний жанр: відбувається своєрідне об'єднання роману та поезії. За рахунок цього художня мова прозаїчного твору Н. Саррот зазнає змін. По-перше, в ньому на площі невеликого тексту концентрується непрямим шляхом велика інформація. По-друге, за рахунок дуже високої гнучкості сарротівської мови у творі з'являється додаткова значеннєва ємність, створюючи особливу ентропію поетичного змісту. Це дозволяє письменниці, фіксуючи винятково дрібні індивідуальні деталі, представляти універсальну картину буття, властиву якоюсь мірою кожній людині.

Н. Саррот не визнала сартрівське визначення її “Портрета невідомого” як антироману. Вона наполягала на наданні жанрового статусу “romans” своїм творам. Цим самим вона підкреслювала, що фрагментарність закладена в її творах, що їх прочитання можливе різними способами (нелінійне прочитання). А в естетиці постмодернізму такий твір одержить назву “гіпертекст”.

У романах письменниці на передній план виходить проблема творчої ролі особистості в пізнанні світу завдяки комунікації між автором і читачем, де читач сам вибудовує “зміст твору”, а не автор нав'язує його. Читаючи, людина не просто знайомиться з текстом, у неї з'являється здатність увійти в книгу, інтерпретувати її по-своєму і надати їй того змісту, якого їй хочеться. у романах Н. Саррот відсутні звичні схеми оповіді, але присутня деяка запрограмована письменницею “мережа спілкування”, що припускає втручання читача, який домислить, продовжить і завершить розпочате автором.

Комунікативні властивості сарротівського письма модифікують жанр її романів, перетворюють їх на ментальні вправи з розпізнання самого себе, це своєрідна художня інтроспективна психологія. Ці інтроспективні дослідження зближують роботи Н. Саррот з “лікувальною віртуальною реальністю”, що звернена до свідомості реципієнта, до його вміння розпізнавати зміст.

Романи письменниці пропонують читачам новий вид романної психології, де мікроскопічні щиросердечні драми розігруються в межах свідомості: вони являють собою різноголосся психічного життя людини. У романах Н. Саррот створений оригінальний хронотопічний психологізм, коли час і простір виступають не як самостійні характеристики, а як носії психологізму.

Своєрідність сарротівської мови ставить за необхідність звернення до незвичайного для романного жанру друку, в якому важливе місце приділяється крапкам і смугам білого паперу, що на звуковому рівні виражаються красномовним мовчанням, тишею - важливою складовою естетики письменниці. Саме такий друк “усного тексту” забезпечує мові романів Н. Саррот високу гнучкість і множинність змістів, щоб відобразити комунікативні задачі роману.

Н. Саррот однією з перших втілює в художній формі проблему сили й влади, слова, таку важливу для постмодерністських текстів. Читання сарротівських романів стає своєрідним іспитом, адже романістка запрошує читача покуштувати “семантичний Грааль” слів, відчути стик між ментальністю і словом - і в цьому полягає значущість “поетичного мистецтва” Н.Саррот.

Наталі Саррот можна назвати великим письменником, тому що її романам удалося вислизнути від сучасності й від класичності, від реалізму й від формалізму; її творчість не нова і не традиційна, вона однинна; її твори не чоловічі й не жіночі, не прості й не складні, не абстрактні й не конкретні, не занадто повсякденні й не занадто дивні, в них є трішки комедії і трішки трагедії, вони і спонтанні й обмірковані. Романістка йде від описового психологізму, для того, щоб представити на суд читача внутрішній малюнок психологічного життя індивіда, але досить стереотипний, міфологізований. Н. Саррот єдиний у своєму роді автор, що виробляє особливу інтелектуальну техніку письма, яка передбачає те, що всі романні колізії відбуваються винятково на рівні слова, на якому немає місця психоаналізу і соціології, політиці і сексу.

Таким чином, творчість Н. Саррот - це спроба описати нові мікровідчуття, властиві сучасним людям. Це зразок творчої свободи, яка породжена свободою особистості автора, що є чи не найголовнішою фундаментальною ознакою постмодерністської свідомості, закладеної і реалізованої в її творчому доробку.

Більш як піввіковий досвід романістки довів унікальність методу письма Н. Саррот і ствердив міжнародне визнання її романів. Роботи письменниці настільки живі і незвичайні, що не можна говорити про їх однозначне осмислення і розуміння. Її внесок у розвиток літератури, теорію романного жанру, очевидний. Новий підхід до читача через залучення його до творчого процесу, до комунікації передбачив появу нового погляду на проблему взаємодії об'єкта культури і його реципієнта, що стала наріжною наприкінці ХХ століття.

Творчість Н. Саррот традиційно зараховують до напрямку Новий Роман. Явище “Новий Роман” уже глибоко усвідомлений літературознавцями, лінгвістами, психологами, психоаналітиками, соціологами та журналістами; що ж стосується жанрових варіантів всередині даного напрямку, то вони вивчені набагато менше. Місце в цьому напрямку Наталі Саррот і характер її новаторства досі ще не зовсім ясні, тому що її творчість стоїть осібно.

Наше дослідження демонструє, що Новий Роман природно входить у історичний, онтологічний, ідентифікаційний контекст культурного явища, що його кінець кінцем назвуть постмодернізмом. Феномен Нового Роману можна розглядати як одну з перших моделей постмодернізму, яка поступово “масштабує” основні принципи естетики, формує їх суть. Новий Роман, запропонувавши декілька теорій і концепцій, зрештою розчинився ще в більшій кількості постмодерністських пошуків, не залишивши після себе прямих спадкоємців: йому наслідували всі і ніхто. Не виключено, що така ж доля очікує і постмодернізм.

ХХ століття стає сторіччям кризи жанрів, вони видозмінюються, розчиняються в понятті “текст”. Проблема жанру залишається дуже важливою лише для розуміння сучасного мистецтва. Лінгвістичний аналіз текстів і когнітивна психологія стверджують важливість жанрових ознак не тільки для створення тексту, але і для його сприйняття, таким чином, жанри є лінгвістичним і когнітивним матеріалом, який відповідає за майстерність володіння мовою і розвиток інтелектуальних здібностей читача, що неможливий без врахування законів сприймання. В літературному читанні жанр стає оператором упорядкування і визначальним елементом “читацького пакту”.

Основні положення дисертації знайшли відображення в публікаціях автора

1. Романи Н. Саррот як відображення реальності ХХ століття (на матеріалах останніх досліджень літературознавців)//Ex professo. Збiрник наукових праць вчених Приднiпров'я. - Днiпропетровськ, Арт-прес, 1997. - С.98-105.

2. До питання про походження і сутності “тропізмів”// Ex professo. Збiрник наукових праць вчених Приднiпров'я. - Днiпропетровськ, Арт-прес, 1999. - С. 98- 107.

2. Підозра - ключ до розуміння романів Н.Саррот//Вiд Бароко до постмодернiзму, - Днiпропетровськ, ДДУ, 2000. - С.113-120.

3. Персонаж в прозі Наталі Саррот ( на матеріалі романів “Ви чуєте їх?” і “Тут”)//Ex professo. Збiрник наукових праць вчених Приднiпров'я. - Днiпропетровськ, Арт-прес, 2001. -С.113-119.

4. Традицiї роману-оповiдi у романі Н. Саррот “Ви чуєте їх?”// Матерiали мiжвузiвської конференції Вiд Бароко до постмодернiзму. -Днiпропетровськ, ДДУ, 2000. - С.157-162.

5. Романи Н. Саррот як відображення реальності ХХ століття. Тези доповіді.// “Франція-Україна. Науково-практичний досвід в контексті діалога національних культур”. IV Міжнародна конференція // Днiпропетровськ, ДДУ, 2000.- С.190.

Анотації

Іванова С.А. Жанрова своєрідність і комунікативні властивості прози Н. Саррот. - Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.04 - література зарубіжних країн. - Дніпропетровський національний університет. Дніпропетровськ, 2001.

У дисертації досліджуються особливості романів Н. Саррот. Для вирішення наукового завдання обрано два основних напрямки аналізу - жанрова своєрідність та комунікативні властивості прози письменниці. Концепція автора базується на тому, що Н. Саррот пропонує нову специфічну форму роману, за якої читач, звільняючись від традиційних оповідальних схем і читацьких стереотипів, повинен вступити в комунікацію з творцем-романістом за допомогою його твору, в протилежному випадку, твір не буде зрозумілий й осмислений читачем. Комунікація, за Н. Саррот, має складну, багаторівневу характеристику, письменниця пропонує якісно новий підхід до слів і мови, що до неї ніколи цілеспрямовано не використовувався в літературній творчості, але знайде своє місце в культурі постмодернізму. Комунікативні властивості сарротівського письма модифікують жанр її романів, перетворюють їх на ментальні вправи з розпізнання самого себе, це своєрідна художня інтроспективна психологія. Автор роботи розглядає Н. Саррот як одного з “першопрохідників постмодернізму”.

Ключові слова: жанр, комунікативність, тропізми, розмова - під-розмова, кліше, стереотипи, Новий Роман, постмодернізм.

Иванова С.А. Жанровое своеобразие и коммуникативные свойства прозы Н.Саррот. Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.04 - литература зарубежных стран. - Днепропетровск, 2001.

Для решения исследовательской задачи берутся два основных направления анализа - жанровое своеобразие прозы и ее коммуникативные свойства. Концепция автора базируется на том, что Н. Саррот предлагает новую специфическую форму романа, при которой читатель, освобожденный от традиционных повествовательных схем и читательских стереотипов, должен вступить в коммуникацию с творцом-романистом через его произведение, в противном случае, оно не будет понято и осмыслено читателем.

Роман Н. Саррот - традиционно помещается внутри направления Новый Роман, которому присущи исторические споры (на предмет жив или мертв Новый Роман), онтологические дискуссии (о существовании Нового Романа) и идентификационные споры (выделяющие писателей, которых можно причислить к Новому Роману).

Н. Саррот можно рассматривать в Новом Романе как первопроходца этого литературного явления. Новый Роман обязан ей многими теоретическими идеями относительно природы современного романа.

Гениальное авторское открытие Н. Саррот - “тропизмы”. Тропизмы, по Н.Саррот, это некая событийная масса, стучащаяся в дверь сознания до того как речь даст ей форму. Этот прием уникален и разработан самой писательницей, он позволяет воскресить неназванное путем “обхода речи”. Ситуации Жизни и Смерти, принадлежащие трагедии и комедии, проживаются у Н. Саррот исключительно в словах. Писательница, не разрушаетт романную форму, а лишь модифицирует ее. В ее творчестве переплетаются модернистский “поток сознания” и постмодернистская интерактивность, трагизм культуры начала ХХ века и ирония его конца.

Еще одним важным открытием Н. Саррот является оригинальное построение романов - исключительно на основе разговора и под-разговора. Таким образом происходит “двойное кодирование”, которое позволяет писательнице одновременно представлять множественные психические состояния персонажа.

Поиски Н. Саррот приводят к тому, что в ее произведениях видоизменяется литературный жанр: происходит объединение романа и поэзии, за счет чего художественный язык прозаического произведения Н. Саррот претерпевает изменения. В нем на площади небольшого текста концентрируется косвенным путем большая информация, и за счет очень высокой гибкости сарротовского языка в произведении появляется дополнительная смысловая емкость, создающая особую энтропию поэтического содержания.

Н. Саррот не приняла сартровское определение ее “Портрета неизвестного” как “антиромана”. Она настаивала на присвоении жанрового статуса романа своим произведениям, которые она называла “romans”, подчеркивая, что фрагментарность ее произведений заложена в них изначально, что их прочтение возможно различными способами - нелинейно. В эстетике постмодернизма такого рода произведение будет называться “гипертекстом”.

Романы Н. Саррот приобретают черты, свойственные “культуре ризомы”, которые дают возможность использовать книгу как механизм, позволяющий экспериментировать с ней, а значит, и с собой, со своим восприятием. В романах писательницы на перед-ний план выходит про-блема творческой роли личности в познании мира посредством ком-муни-кации между автором и чи-тателем, где читатель сам выстраивает “смысл произве-дения”. В романах Н. Саррот отсутствуют привычные схемы повествования, но присутствует закодированная “сетка общения”, с ее помощью писательница вынуждает читателя додумывать, продолжать и завершать написанный текст.

Коммуникатив-ные свойства сарротовского письма мо-дифицируют жанр ее рома-нов, превра-щают их в ментальные упражнения по распознанию самого себя, это своего рода художественная интроспективная пси-хология. Эти интроспективные исследования сближают работы Н. Саррот с “лечебной виртуальной реальностью”.

Своеобразие сарротовского языка вынуждает писательницу прибегать к необычной для романного жанра типографии, в которой важное место отводится отточиям и пробелам, которые на звуковом уровне выражаются тишиной - важной составляющей эстетики писательницы. Именно такая типография “устного текста” обеспечивает языку романов Н. Саррот высокую гибкость и множественность смыслов. Н. Саррот одна из первых в художественной форме воплощает проблему силы и власти, которой обладают слова, столь важную для постмодернистских текстов. Чтение сарротовских романов становится своеобразным испытанием, романистка приглашает читателя отведать из “семантического Грааля” слов, почувствовать стык между ментальностью и словом - и в этом заключается значимость “поэтического искусства” Н.Саррот.

Натали Саррот можно по праву назвать великим писателем, потому что ее романам удается ускользнуть от современности и от классичности, от реализма и от формализма; ее творчество ни новое и ни традиционное, оно штучное; ее произведения ни мужские и ни женские, ни простые и ни сложные, ни абстрактные и ни конкретные, не слишком обыденные и не слишком странные, в них есть немного комедии и немного трагедии, они и спонтанные и обдуманные. Это единственный в своем роде автор, который вырабатывает свою особую интеллектуальную технику письма.

...

Подобные документы

  • Історія французької літератури. Творчість Наталі Саррот; аналіз художньої специфіки прози, висвітлення проблем Нового Роману як значного явища культури ХХ століття, етапу підготовки нових культурологічних поглядів, психологізму та теорії постмодернізму.

    курсовая работа [54,9 K], добавлен 17.04.2012

  • Анализ стиля написания и литературных приемов, используемых в романе Натали Саррот "Вы слышите их?". Конфликт поколений, изложенный в новом ракурсе. Сложность восприятия читателем отсутствия имен персонажей. Проблема упадка культуры, морали, ценностей.

    эссе [8,9 K], добавлен 23.03.2014

  • Специфіка сучасної української жіночої прози. Феміністичний дискурс в українській літературі. Аналіз проблематики романів Ірен Роздобудько у художньому контексті. Жанрова своєрідність творчості, архетипні образи. Поетика романів Ірен Роздобудько.

    дипломная работа [195,0 K], добавлен 26.09.2013

  • Історична основа, історія написання роману Ю. Мушкетика "Гайдамаки". Звертання в творі до подій минулого, що сприяє розумінню історії як діалектичного процесу. Залежність долі людини від суспільних обставин. Образна система, художня своєрідність роману.

    дипломная работа [85,9 K], добавлен 17.09.2009

  • Історія виникнення, розвитку та напрямки постмодернізму в літературі. Життєвий і творчій шлях Патрика Зюскінда як відображення епохи постмодернізму. Особливості роману Патрика Зюскінда "Парфумер. Історія одного вбивці" в контексті німецького постмодерну.

    курсовая работа [56,7 K], добавлен 17.02.2012

  • Становлення та специфіка жанру новели. Оновлення жанрового канону в українській малій прозі кінця ХХ – початку ХХІ століття. Проблемно-тематичний поліфонізм малої прози. Образна специфіка новелістики Галини Тарасюк. Жанрова природа новел письменниці.

    дипломная работа [104,1 K], добавлен 26.06.2013

  • Інтелектуалізм в літературі. Характерні ознаки філософсько-естетичного звучання та інтелектуальної прози в літературі ХХ ст. Особливості стилю А. Екзюпері. Філософський аспект та своєрідність повісті-притчі "Чайка на ім'я Джонатан Лівінгстон" Р. Баха.

    дипломная работа [95,6 K], добавлен 13.07.2013

  • Життєвий та творчий шлях Франца Кафки - видатного австрійського письменника, одного із фундаторів модерністської прози. Літературна спадщина автора. Історія написання та зміст романів "Замок" і "Процес"; специфіка жіночих образів у даних творах.

    курсовая работа [55,5 K], добавлен 03.10.2014

  • Притчовий характер прози В.Голдінга. Роман "Володар мух" у контексті творчості В.Голдінга. Система персонажів роману. Практичне заняття. Загальна характеристика творчості В.Голдінга. Аналіз роману "Володар мух". Гуманістичний пафос роману.

    реферат [16,1 K], добавлен 22.05.2002

  • Поняття "транскультура" та його втілення у світовій та сіно-американській літературі. Транскультурація як тенденція глобалізації світу. Художня своєрідність роману Лі Ян Фо "When I was a boy in China" в контексті азіатсько-американської літератури.

    курсовая работа [62,5 K], добавлен 10.10.2014

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.