Творчість Олександра Катренка в контексті української літератури кінця ХIХ – початку ХХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Спеціальність 10.01.01 - українська література

Творчість Олександра Катренка в контексті української літератури кінця ХIХ - початку ХХ століття

Лавринчук Валентина Петрівна

Кіровоград 2001

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі української літератури Національного педагогічного університету ім. М.П.Драгоманова Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор Гуляк Анатолій Борисович, Національний педагогічний університет ім. М.П. Драгоманова, професор кафедри української літератури.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор Гнідан Олена Дмитрівна, Національний авіаційний університет, професор кафедри української мови, літератури і культури;

кандидат філологічних наук, доцент Бондарева Олена Євгенівна, Херсонський державний педагогічний університет, доцент кафедри світової літератури.

Провідна установа: Тернопільський державний педагогічний університет імені В.Гнатюка Міністерства освіти і науки України, кафедра української літератури, м. Тернопіль.

Захист відбудеться “ 12 ” жовтня 2001 року о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 23.053.01 у Кіровоградському державному педагогічному університеті імені Володимира Винниченка за адресою: 25006, м. Кіровоград, вул. Шевченка, 1, зал засідань.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка за адресою: 25006, м. Кіровоград, вул. Шевченка, 1.

Автореферат розісланий “ 12 ” вересня 2001 року

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Задорожна Н.О.

1. Загальна характеристика роботи

катренко письменник літературний проза

Сучасні дослідники історії української літератури, зокрема кінця ХІХ - початку ХХ століття, зосереджуються на пошуках нових документальних джерел і фактів, конкретизації уявлень про митців, що творили літературний процес на межі століть. З кожним “відкритим” ім'ям, з кожною “віднайденою” постаттю конкретизується драматична картина вітчизняної літературної історії, увиразнюється глибина і внутрішня суперечливість тих складних художніх процесів, що протікали на різних системних рівнях суспільного й творчого життя. Спільними зусиллями літературознавців рельєфно модифікується уявлення про всіх тих, кому належить перейти “із забуття - в безсмертя” (М.Г.Жулинський).

Актуальність теми дослідження. Серед талановитих, але несправедливо забутих митців помежів'я століть заслуговує бути постать Олександра Михайловича Катренка - українського письменника, творчий доробок якого репрезентований жанрами повісті, оповідання, новели, нарису й образка. У розмаїтті оригінальних різнобарвних новелістичних талантів зламу століть І.Франко виокремлює О.Катренка, вважаючи його учнем Достоєвського, “того геніального психолога-мучителя, який любить малювати хорих, змучених, вибитих з колії людей, важкі ситуації, тривожні настрої”. Така оцінка закономірно привертає увагу до життя й творчості О.Катренка і мотивує актуальність теми дисертаційного дослідження, об'єктом якого є життєвий шлях і художня спадщина письменника в культурно-історичному контексті своєї доби.

З'ясування реальної участі митця в культурологічному процесі досліджуваного періоду вимагає ліквідувати “білі плями” в історії української літератури, системно дослідити й прокоментувати належним чином неординарність художнього мислення, проникливий психологічний аналіз творчого доробку цього художника слова, особистість якого є непересічним явищем у літературному контексті доби. Адже “великі” й “малі”, “першорядні” й “другорядні” таланти “трудилися на одній ниві і всі клали, один більше, інші менше, свою частку в будівлю нашого духу”.

Отже, дослідження творчого набутку О.Катренка цілком виправдане й необхідне. Тема дисертації пов'язана з науковою проблематикою кафедри української літератури Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, зосередженою довкола питань про місце творчості письменників у літературному контексті кінця ХІХ - початку ХХ століття.

Об'єктом дослідження стали твори О.Катренка, матеріали періодики різних років, епістолярна спадщина письменника та архівні матеріали, які зберігаються у фондах Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України, в архіві Центральної наукової бібліотеки ім. В.І. Вернадського НАН України (архів І.Франка, архів О.Маковея, архів Б.Грінченка, архів О.Лукича та ін.).

Основний предмет уваги становить текстовий літературознавчий аналіз прози О.Катренка, яка розглядається в контексті української літератури зазначеного періоду.

Мета дослідження бачиться в тому, щоб комплексно, монографічно, в історико-літературному плані з'ясувати художні особливості прози О.Катренка на тлі розвитку українського письменства кінця ХІХ - початку ХХ століття і визначити місце письменника в літературному процесі своєї доби.

Досягнення сформульованої мети передбачає розв'язання таких завдань:

дослідити генезу та естетичну природу творчості О.Катренка;

окреслити багатоманітність засобів і прийомів психологічного аналізу мистецького доробку прозаїка;

визначити жанрово-тематичне розмаїття літературної спадщини митця, стильових модифікацій його прози;

створити літературний портрет письменника в контексті громадянсько-політичного та культурного життя українського народу кінця ХІХ - початку ХХ століття.

Методологічну основу дисертації становить історико-типологічний підхід; у різних його частинах застосовано методи історико-біографічного опису, проблемно-тематичного аналізу, у тому числі й прийоми зіставно-типологічного розгляду художніх творів у контексті тогочасної літератури з перевагою герменевтики тексту. Для інтерпретації творчості письменника прислужилися літературно-критичні праці українських літературознавців В.Агеєвої, О.Гнідан, Л.Гінзбург, Р.Гром'яка, А.Гуляка, Т. Гундорової, М.Жулинського, М.Кодака, Ф.Погребенника, А.Погрібного, Г.Сивоконя, В.Фащенка, П.Хропка М.Яценка та ін. Основним орієнтиром у питаннях жанрової класифікації творів малої прози стала праця І.Денисюка “Розвиток української малої прози ХІХ - початку ХХ століття”.

Наукова новизна дослідження. У дисертації вперше вивчається життєвий і творчий шлях О.Катренка, досліджується формування та становлення етичних, естетичних, філософських поглядів митця, його громадська діяльність на терені розбудови української культури. Доробок письменника засвідчує наростання його реалістичної спрямованості, поглиблення мистецтва психологічного аналізу, збагачення ідейно-тематичних та жанрово-стильових пошуків в контексті літературно-мистецьких пошуків межі століття.

Практична цінність роботи полягає в тому, що здійснене дослідження творчості О.Катренка доповнить уявлення про літературний процес кінця ХІХ - початку ХХ століття, стане основою літературно-критичного портрета митця.

Дослідження літературного доробку прозаїка дає змогу глибше пізнати складний процес становлення його багатофункціональної синтетичної художньої системи. Матеріал дисертації має значення для глибшого розуміння й осмислення важливих літературознавчих проблем, пов'язаних з вивченням жанрово-тематичного та стилістичного розмаїття доби й літературної спадщини письменника зокрема.

Основні результати роботи можуть бути зреалізовані також у процесі викладання курсів історії української літератури кінця ХІХ - початку ХХ століття у вищих навчальних закладах освіти, спецкурсів і спецсемінарів на філологічних факультетах університетів, при написанні наукових досліджень, у літературно-краєзнавчих студіях, при підготовці навчальних посібників для вчителів, студентів і учнів.

Апробація роботи. Основні положення дисертації було викладено на науково-практичних конференціях і семінарах у доповідях: “Психологізм як стильова домінанта прози О.Катренка”, “Елементи модерної техніки у творі О.Катренка “Каганців сон” (науково-практичні конференції Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова, 1998, 1999); “Сатирично-гумористична спадщина О.Катренка” (Міжнародна науково-практична конференція Міжнародного інституту лінгвістики і права, 2000); “Крізь призму однієї душі” (психологізм оповідання О.Катренка “Омелько Цуциня”) (Всеукраїнська науково-практична конференція Запорізького державного університету, 2000). Основні положення та результати дисертаційного дослідження опубліковані в чотирьох наукових статтях та в тезах доповіді на науковій конференції.

Обсяг і структура роботи. Реферована праця складається із вступу, двох розділів, висновків та списку використаної літератури й архівних джерел (228 позицій). Загальний обсяг тексту - 168 сторінок.

2. Основний зміст дисертації

У “Вступі” обґрунтовується актуальність і доцільність дослідження, його теоретико-методологічна основа, характеризується стан вивчення проблеми, формулюється головна мета й завдання, розкривається наукова новизна, теоретичне та практичне значення одержаних результатів, їх апробація і можливість впровадження.

Як один із так званих “маргінальних” письменників у літературному процесі України кінця ХІХ - початку ХХ століть О.Катренко був здебільшого відомий у колі близьких, друзів та літературних і громадських діячів, з якими безпосередньо спілкувався й контактував листовно. Цим фактом спроблематизовано відтворення картини його життя і творчості.

Розділ І - “Становлення, генеза та естетична природа художньої творчості Олександра Катренка” - присвячений завданню реконструювати життєпис людини, громадянина й митця. Реставрація життєвого шляху письменника - справа необхідна й дослідницьки доцільна: у подробицях життя криється чимало посутнього для глибшого розуміння творчості митця, його неповторної стежки до художнього вислову, витоків і еволюції його світосприйняття, особливостей і змін творчої лабораторії автора. “Можна, певне, говорити про реабілітацію, відновлення біографічного методу в літературознавстві, - стверджує М.Г.Сивокінь, - про посильне його збагачення у спосіб не простого зв'язку творчості з біографічними відомостями про письменника, а розкриття складної природи художньої літератури як життєдіяльності, як реалізації таланту в мистецтві і житті”. Указану М.Г.Сивоконем “реабілітацію, відновлення біографічного методу” доцільно особливо послідовно спроектувати на матеріали епістолярію письменника, адже листи літературно обдарованого автора є, як переконливо показує Л.Я.Гінзбург, “першорядної цінності матеріалом для побудови його біографії, для вивчення його ідей у їх складній періодизації”.

У листах не тільки містяться факти про ті чи інші життєві подробиці, у них водночас виробляється манера осмислення явищ та стиль письма. Саме з епістолярію О.Катренка довідуємось про колізії його долі та доцільність їх літературного “виповідання”: “Біографія моя - це хворість моя, - констатував він у листі до О.Лукича. - Вона дуже важка задля мене і, згадуючи про своє минуле, я хворію всією істотою невимовно. Задля людей вона буде ціле цікаве оповідання, але віддавати свої нецілющі рани на цікавість людську дуже важко, не кажучи вже, як то важко його оголяти ці рани перед усіма”. Такі рефлексії разом із елементами мемуаристики проникають і в прозу письменника.

Олександр Михайлович Катренко (справжнє прізвище Катрухін) народився 14 жовтня 1859 року на Харківщині. У своїх оповіданнях про слобідсько-українських поміщиків письменник засвідчив, що “весь час спілкувався з селянами, від яких багато почув оповідань і легенд про сиву давнину Слобідської України, про своїх предків”. Прадід О.Катренка - Грицько Катруха - походив із давнього старшинського козацького роду. Дід Олександр Григорович був офіцером царської армії, а батько письменника - Михайло Олександрович, - успадкувавши батьківщину, став дрібним поміщиком.

Восьмирічний Сашко Катрухін згодом стає харківським гімназистом. У цей час він зачитується творами Т.Шевченка, Марка Вовчка, І.Нечуя-Левицького, студіює джерела з української історії, лінгвістики, етнографії, під впливом яких і починає писати. Після гімназії О.Катренко працює чиновником поштово-телеграфної контори.

Письменник дебютував публікаціями в часописі “Киевская старина”. Тут, починаючи з 1884 року, з'являються його твори, що носять переважно історичний та етнографічний характер. В їхній основі - своєрідна інтерпретація легенд та переказів про життя і побут українського люду.

Як і більшість українських письменників, О.Катренко вступив у громадське життя під могутнім впливом Тараса Шевченка, перейнявшись ідеєю служіння українському народові, якій віддав своє свідоме життя і нелегку працю на громадській, культурній та літературній ниві. 1897 року О.Катренко вступає до “Товариства Тарасівців” - осередку молодіжного культурно-громадського руху в Харкові. У листі до Осипа Маковея він сповнений великих сподівань щодо української інтелігенції: “Не можу я, щоб від чистого серця не побажати харківській молодіжі побільше патріотизму чистого, як сльоза, такого патріотизму, який не те щоб просвічувався, щоб сіяв би він і в дрібницях навіть каждих найменших [...] бажаю щонайменче слів і щонайбільше пильної уваги до рідного діла з усіх його боків”.

Із середини 1880-х до початку 1900-х років О.Катренко активно співпрацює з редакторами періодичних галицьких видань - О.Маковеєм, О.Лукичем, О.Кониським, І.Франком, друкується в “Зорі”, “Дзвінку”, “Літературно-науковому віснику”. У ці роки виходять його твори окремими виданнями - “Чумацьке лихо” (1890), “Дохтор” (1890), “Пан Природа та інші нариси” (1901). Активна діяльність молодого літератора дещо ускладнює його взаємини з письменниками, зокрема з І.Франком та Б.Грінченком.

Ще до 1918 року з'являються поодинокі новели письменника. Після публікації оповідання “Неповний ценз” на сторінках “Літературно-наукового вісника” цього ж року в пресі не вдалося знайти жодної публікації або звістки про дальшу долю чи дату смерті. Лише з листа до І.Стешенка від 2 березня 1918 р. (зберігається в рукописних фондах Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України) відомо, що О.Катренко, як і в старі часи, активно займається громадською роботою, сповідуючи національну ідею, яку невтомно несе через “базари життя”.

Перші твори О.Катренка написані та опубліковані в періодиці до 1890 року. Серед них рукописи дитячих оповідань, які, найімовірніше, датуються не пізніше 1893 року. На перших творах, а це: “Из времени нашествия Шведов на Россию” (1884), “Из народных рассказов о слободско-украинских помещиках” (1885), “Из народных рассказов в Новороссии” (1885), “Рассказ о происхождении табаку” (1890) та ін., - позначились літературні уподобання молодого митця, його жадоба національного самоусвідомлення, прагнення белетризувати вичитане, почуте з народних уст. Це органічні процеси, започатковані етноцентрично орієнтованими романтиками, зокрема, Харківської школи. Самі назви публікацій ледве чи не редакційні, більше авторського проглядає в назвах “Злидні”, “Доля”, “На все воля божа”, творах, при публікації об'єднаних заголовком “Из народных рассказов в Новороссии”.

Питання про етнографізм оповідної прози О.Катренка, її співвіднесеність із різними способами нарації не визначається однозначно. У літературознавстві неодноразово висловлювалась думка про те, що детальні картини побуту, які часто трапляються в прозі ХІХ століття, зокрема в ранньому періоді творчості письменника, обмежуючи романтичну екзальтованість, були кроками в наближенні до реалізму. Саме завдячуючи універсальній мобільності й полісемантичності, епіка була здатна розкрити багатоскладність суспільного буття, соціальну детермінованість людського характеру. Перші кроки митця в літературі відкривають можливість для глибокого втілення історично-конкретних письменницьких ідеалів і тим самим сприяють розширенню соціально-дійової, естетичної функції літератури в белетристичній спадщині прозаїка.

Твори “Из народных рассказов о слободско-украинских помещиках” та “Из народных рассказов в Новороссии”, “Из народных рассказов о велетнях и Пятнице” мають описово-фактографічну структуру. Це побутово-етнографічні оповідання - пізній “продукт” “етнографічної школи” 60-х років. ЇЇ представники вбачали справжню самобутність мистецтва, вічну й незмінну, у прямому наслідуванні фольклору. Ранні оповідання “з народних уст” в основному декларували творчу програму самого письменника.

У дебютних творах О.Катренко акцентує свою спроможність до вигадки, до всіляких бувальщин, хоча у творі “Из времени нашествия Шведов на Россию” намагається відтворити історичні факти та образи реальних осіб. Але більше вабить його самодостатній динамізм події, пояснення якої часто “зодягнене” в романтичні, здебільшого містичні шати.

У більшості ранніх оповідань життя сприймається письменником як незмінна даність, що є основною особливістю творів фольклорно-літературного походження. У кожному оповіданні подієвість проявляється по-своєму: у казково-анекдотичних яскравіше виступає узагальнення (“На все воля Божа”), у бувальщинах - гіперболізація (“Злидні” та “Доля”), у побутових стилізаціях - зв'язок між вчинками та індивідуальною вдачею героя (“Из народных рассказов о слободско-украинских помещиках”).

Композиція оповідань проста. Поруч із хронологічним перебігом життя однієї особи в них спостерігається нанизування характерних епізодів, вільна імпровізація, вміння оповідача перекидати місток між фактами. Твори мають “згущений”, одновершинний сюжет, а також тяжіння до динамічної розв'язки.

За способом потрактування тих чи інших аспектів життя твори О.Катрена наближені до фольклорно-літературної традиції. Це дає підстави говорити про модифікацію тем та ідей, удосконалення літературної техніки, чого вимагали значні зміни в літературному процесі на зламі століть.

Зображенню світу в категоріях соціально-психологічно детермінованих типів українська проза завдячує надзвичайною широтою тематики і проблематики. Реалізуючи в такий спосіб панівні для свого часу уявлення про гуманістичну роль мистецтва, передусім пізнавальну, література цього періоду стала своєрідною енциклопедією людських доль, історією народу в особах. Відповідно до сфери відображення потрапляють не тільки поодинокі події і долі героїв, а й найширші прояви суспільного життя, що сприяє формуванню уявлень про його цілісну структуру.

Саме в цей період творчість О.Катренка сягає художньої зрілості. Розпочавши в традиціях “старої” школи - оповідь від першої особи, перевага статичного, етнографічно-побутового опису з надмірною деталізацією (“Із життя новоселіїв”, “Лісовий дід”, “Татків подарунок”, “На панському обіді”), - письменник у 90-х роках долає цю тенденцію, урізноманітнює форму своїх творів, робить спробу моделювання дійсності крізь призму настроїв персонажів, спрямовує “прожектор обсервації” людини у світ психічних переживань, торкаючись водночас морально-етичних, філософських і психологічних проблем.

Ідейною домінантою змісту творчості О.Катренка є проблема особистості з таємницею її внутрішнього “я”, взаємини людини і світу, боротьба добра і зла. Не можна не зважати й на те, що в духовному світі письменника одне з провідних місць займає релігія. Саме у сфері релігійно-моральної свідомості культурні прообрази менталітету постають рельєфніше. Переважна більшість героїв його творів (“За батькову вину”, “Омелько Цуциня”, “Закон смерті”, “Пан Природа” та ін.) свято вірують у ласку Божу, сприймають простір і час свого буття як такі, що щедро позначені Божою Благодаттю; звертаючись у скрутну хвилину до Бога, вони намагаються жити за християнським законом. Духовне в людині дає їй змогу протистояти й логічному, і соціальному, керуючись моральними принципами.

Творчість О.Катренка, не будучи прикладом “філософської белетристики”, носить філософський характер: її вирізняють прагнення знайти відповіді на вічні питання щодо сенсу людського життя й законів суспільства і Всесвіту, розгадати таємниці буттєвісного і сущого, існування і смерті, - хоча б торкнутися до них художнім образом. Авторські судження та емоційні оцінки складають певну систему софійного тлумачення взаємовідносин “людина - світ”, а знайдена митцем філософська правда, шлях до істини є виключно індивідуальними, рефлективними, такими, що не претендують на “об`єктивність” і системну довершеність. Рецепція християнського світорозуміння Олександра Катренка - важлива філософська підвалина його художнього світогляду.

Увиразнюючи особистість головного героя, О.Катренко осмислює онтологічні проблеми не стільки як відображення внутрішнього світу персонажа, скільки як віддзеркалення суперечностей дійсності. У творах письменника відчувається жага збагнути психологічну сутність людини взагалі. Пошуки у сфері вічних проблем (життя і смерть, людина і суспільство) дозволяють злитися об`єктивній (авторській) і суб`єктивній (використання внутрішніх монологів) формам викладу.

У числі найбільш прикметних проблемно-стильових тенденцій О.Катренка викристалізувалися, на наш погляд, такі:

інтерес до морально-етичних, суспільних і соціальних проблем;

психологізація героя з широким використанням двох манер - суб`єктивно-ліричної та об'єктивно-епічної;

ліризація оповідань (через пейзаж портрет, викладові форми);

філософізація малої прози, прагнення до вирішення загальних проблем буття;

розширення художніх форм і можливостей, у тому числі умовно-гротескних та сатиричних.

З часом творчість О.Катренка відкрила нові мистецькі обрії в дослідженні “вічних” начал моральності, у створенні характеру. Прагнення охопити життя у його загальних формах, показати суть фактів, подій, характерів, процесів в об`єктивному типі образності і породжує тягу до відтворення, відображення реальної дійсності, до збереження її, очищення предметних, наочних форм від усякої суб`єктивності. Моделюючи дійсність, письменник не відвертається від її конкретних проявів, однак і не обмежується роллю реєстора фактів, прагне пояснити життя і дати йому оцінку. І з цією метою певним чином узагальнює свої образи. Способом узагальнення в даному випадку є вибір тих характерів і ситуацій, які адекватніше відтворюють сутність явищ та найповніше розкривають сукупність суспільних відносин, не втрачаючи своєї чуттєвої конкретності, своєї неповторної індивідуальності.

Малу прозу О.Катренка можна схарактеризувати як явище складне, певною мірою суперечливе, неоднозначне. Теми, підняті й розроблені письменником, - різноманітні, конфлікти - неординарні, події і ситуації - типово українські. Белетрист звертається до вічних і сучасних проблем: поколінь і їх протистояння; вини, гріха-спокути, смерті; добра і зла тощо. Соціальний спектр персонажів широкий: це представники вищого світу, поміщики, селяни, робітники й інтелігенція; художній світ - правдивий, видимий і пластичний; тональність розповіді розмірена, переважно спокійна.

Українська література кінця ХІХ - початку ХХ століть перебувала в постійному пошуку кращого гуманного майбутнього. Тому “все анахронічне, - як зазначав В.Фащенко, - … не прекрасне, а потворне, і своїми претензіями викликає сміх, який є формою утвердження всього нового, розумного, прогресивного”. Сміх завжди більшою чи меншою мірою допомагав людству звільнитися від певних вад і тягаря історичного “анахронізму”, ствердити інноваційні естетичні критерії.

О.Катренка не можна назвати “чистим” письменником-сатириком. Але в творчій спадщині прозаїка є низка творів, які можна віднести до “скомплікованих”(І.Франко) жанрів, що становлять комбінацію різних літературних видів. Часто його твори за жанровими ознаками стоять на межі новели й оповідання (“Побула у свідках”, “Пан Природа”, “Дві сестри” ін.), оповідання й повісті (“За батькову вину”, “Омелько Цуциня”), і кожний з них більшою чи меншою мірою включає сатиричні елементи в складний “сплав” найрізноманітніших наративних форм.

Відверто виповідаючи пафос сатирика і гумориста, О.Катренко міцно тримався позицій реалізму. Його слушно зараховували до традиціоналістів, у чиїх творах зазвичай наявні елементи етнографізму в зображенні сільського побуту, а в характеристиках героя широко використовується народне мовлення. Розкриваючи стан особистості селянина й інтелігента, нові явища суспільного життя, митець збагачував свою творчу манеру за рахунок гумору і сатири, виявивши себе в останніх справжнім майстром. Письменник часто звертається до комічних бувальщин, елементів фольклорних жанрів - усмішок, жартів, фразеологізмів і прислів'їв, які, органічно входячи в систему його образного світу, актуалізують розповідь, вияскравлюють її пафос, збагачують естетику й поетику сміхової культури.

Утверджуючи власну манеру, О.Катренко не відмовляється від традиційної форми сатиричного оповідання, гуморески з чіткою фабульною основою, часовою послідовністю дії, розгорнутою композицією. Разом з тим його творам притаманні іронічна парадоксальність, інтрига, несподіваність художніх ходів і розв'язок. Завдяки здатності помічати смішне в житті й відображати його в художній формі - рельєфно, зримо, до геніальності просто, - його реакція на будь-які прояви несправедливості, туподумства, зради, фальшивого народолюбства (“Побула у свідках”, “Не наломився”, “Із записок народолюбця”, “Мандрівник”, “Неповний ценз”) завжди гостра й прониклива.

Із збагаченням свого творчого досвіду белетрист дедалі більшу увагу приділяє всьому новому в побуті, господарюванні, міжлюдських взаєминах і нерідко піддає старе, віджиле, а разом з тим і нове розгорнутому, докладному аналізу. Враховуючи особливості художньої свідомості народу, письменник зображає трудовий люд у різних життєвих ситуаціях, постійно єднаючи серйозність та іронічність із домінантою співчутливості. Наслідком цього, на наш погляд, стає не гоголівський “сміх крізь сльози”, а сміх - крізь біль, усмішка - крізь сум.

Із приходом молодої генерації ставлення письменників до народу набуло якісно нових рис. Воно не зводилось до однотонного співчуття чи розчарування. Все частіше проявлялось складне співвідношення любові й критики, болю й моральної сили, але найбільше відчувалося прагнення національної незалежності і реалізації загальнолюдського поступу.

“Ти смієшся, а я плачу”, - казав Шевченко в посланні “Гоголю”. Прозаїки межі ХІХ-ХХ століть, і серед них О. Катренко, - може, й не найпомітніший, але художньо чинний учасник літературного процесу, - йшли в напрямку інтеграції “сміху” і “сліз” - пафосних відтінків емоційно-різнорідного, але внутрішньо несуперечливого тону в загальному реалістичному світовідношенні суб'єкта творчості.

У другому розділі - “Жанрово-стильові модифікації малої прози О.Катренка” - з'ясовуються особливості індивідуального стилю письменника, який поєднав екстреми різних літературних напрямків.

Українська література кінця ХІХ - початку ХХ століть - яскраве тому свідчення. Це художньо складна доба, у хронологічних рамках якої синхронно співіснують кілька різних напрямів, течій, стилів, коли в літературному процесі паралельно чи в певній взаємодії співіснують явища, котрі належать митцям різних літературних епох, а у доробку окремих письменників різнотипні творчі системи навіть перемежовуються.

Література цього періоду формується і розвивається під знаком однієї визначальної орієнтації - на реалістичний тип творчості, хоч у цю добу творять неоромантики Леся Українка, автор “Мойсея” І.Франко, експресіоніст В. Стефаник, заявляють про себе символісти-“молодомузівці”.

Багатолітні мистецькі пошуки О.Катренка спізнали впливу різних художніх тенденцій. Його творчість подібна до мозаїки, де в гармонійному взаємодоповненні зливаються різні форми реалізму, спостерігається “уживання”, капілярне взаємопроникнення різних стильових тенденцій.

Утверджуючись на ґрунті реалізму, О.Катренко знаходить нові для його часу підходи до художнього моделювання реалій життя, його нове слово цілком вписується в атмосферу творчих шукань белетристів на зламі століть. Творчість письменника, що тісно пов'язана з естетико-філософським поступом доби, стала яскравим зразком такої прози, яка характеризується синтезом різних стильових здобутків.

У творчому доробку митця подибуємо твори з елементами натуралізму (“Дві сестри”, “Пан Природа”), оповідання, що вбирають у себе кращі традиції психологічного реалізму (“За батькову вину”, “Омелько Цуциня”, “Закон смерті”), й ті, що вже позначені елементами модерністичної техніки письма (“Каганців сон”, “Над усіх ненормальні”). Саме в такому потрактуванні доцільно, на нашу думку, розглядати художню спадщину митця, хоча критики-сучасники, на жаль, не зуміли помітити досить тривкого сплаву реалістичних, натуралістичних, просвітительських та модерністичних елементів у творчості письменника. Наразі ця ознака і є домінуючою у визначенні самобутності й оригінальності творів О. Катренка.

Художня творчість для О.Катренка - це не тільки відображення довколишньої дійсності, а передусім вираження через художній образ свідомості митця, його внутрішнього єства, світу його емоцій, переживань, думок і т. п., це, врешті, і досить плідний вияв підсвідомого. Тому у творах О. Катренка постійно простежується бажання осмислити й показати новий, незнаний світ, виокремити роль і місце в ньому “маленької людини” як єдності природнього і соціального начал, задуматись над логікою подій і вчинків, над одвічними категоріями моралі.

Стильовою домінантою творчості О.Катренка стає психологізм. Це та “вибухова” сила, яка розсаджує зсередини стару структуру повісті, новели чи оповідання, створюючи кардинальні зміни в структурі всіх прозових форм. У творах нового структурного типу герой філософськи осмислює своє ставлення до дійсності, до обов'язків громадянина через глибокі переживання, вагання й душевні страждання. Поглиблення філософічності літератури, її аналітичного й синтетичного начал дає можливість показати людину стереоскопічніше, у діалектичній єдності плинних і сталих рис характеру.

Предметом художніх досліджень митця, здійснених через душевну драму героя, стає морально-психологічний розпад особистості. Письменницький інтелект, інтуїція правлять за інструмент розгадування соціально-психологічної природи “тайни гріха”, її руйнівних для душі наслідків (“За батькову вину”, “Омелько Цуциня”, “Пан Природа”, “Дві сестри” тощо).

Психологічний аналіз у прозі реаліста підпорядкований “історії душі”. За зовні довільним ланцюгом фактів, сюжетних поштовхів окреслюється духовна, морально-історична детермінованість характеру; письменник не позбавляє людину морального вибору, дає можливість зрозуміти, що відносність свободи особистості - це не відсутність такої. Цілком у дусі вітчизняної літературної традиції О.Катренко ставить питання про відповідальність людини за свої вчинки.

Прагнення вловити гострі конфлікти, рельєфно показати суперечності життя й свідомості людини під впливом нових суспільних відносин спонукає белетриста вдаватися до певної драматизації реалістичного прозового твору. Основу драматичного начала в прозі белетриста утворює трагедія особистості, а істотним структурним елементом є сцени драматичної дії, у яких у різних формах людського спілкування з'ясовуються етико-ідеологічні позиції героїв. Сцени драматичної дії організовані письменником як діалоги з побутово-психологічною та ідеологічною тематикою. Таємні процеси думання й переживання найповніше передаються у внутрішньому мовленні, нерозчленованому, єдиному потоці свідомості й почуттів. У творах письменника чимало схвильованого психологізму, думки і слова в них рухаються стрімко й невпорядковано.

Внутрішній монолог у О.Катренка - це, як правило, пряма передача думок персонажів. Часті звертання автора до внутрішніх монологів обумовлені його прагненням до життєподібності. Адже літературні герої, на його думку, як і живі люди, повинні не тільки з кимось говорити, а й думати, вдаватись до розмови із самим собою.

Глибокий інтерес до дійсності, напруга внутрішніх зусиль, спрямованих на соціально активне самоствердження, - така соціально-психологічна сутність характерів реалістичної прози, що пройшла через серце автора твору.

Письменник моделює психологічні стани персонажів, використовуючи і традиційні (індивідуалізація мовлення, опис явищ психологічного життя), і нові прийоми (внутрішній конфлікт, відкритість сюжету). О.Катренко майстер цікавих і влучних подробиць, яскравих художніх деталей, картин природи, наповнених філософським підтекстом. Українське оповідання на зламі століть набуває певної філософічності, що зумовлює й помітні композиційні зміни в оповіданнях О.Катренка. Твори, вміщені у книзі “Пан Природа та інші нариси”, дещо втрачають хронікальну фабулу, наближаючись до психологічного нарису. Їх не можна назвати психологічними студіями за докладністю найтонших порухів душі, безпосередністю вражень і переживань. Тут спостереження і “студіювання людської душі”, помножені на творчу уяву, доповнювались калейдоскопічністю вражень, пов'язаних місцем, настроєм, фабулою, вабили небувалою експресивністю.

Наближуючись до невеличкого оповідання, новели, ці твори не позбавлені чіткої, завершеної фабули, тому не доводиться говорити про глибокий психологічний аналіз героїв: він поданий у штриховій манері. А “психологізм” більше визначає тематику творів.

Зусилля українських письменників були спрямовані на пошуки героя, “справжньої людини”, борця за народну справу, діяча, здатного в ім'я народу і національної свободи жертвувати всім. Інтелігенція була єдиною силою, здатною взяти у свої руки долю народу і самовідданим служінням йому намагатися витягти народ з ярма.

Твір “Із записок народолюбця” О.Катренка являє собою циклізацію побутових і морально-описових нарисів-оповідань, з'єднаних між собою особою оповідача-автора, який, спостерігаючи навколишнє життя своїх персонажів, знайомлячись із їх мізерним духовним світом, висловлює щодо них своє міркування, виражає особисте ставлення.

Численні перипетії автор-оповідач передає скупо, ескізно, нарисово. При розгляді поетики жанру нарису важливо виокремити спосіб викладу, притаманний ескізові, та новелістичну концентрацію матеріалу. Ця ескізність відповідала психічному станові душі оповідача, для якого було “болісно” все докладно описувати і переживати.

До етюду як жанрового різновиду малої прози з різною метою зверталися В.Стефаник, М.Коцюбинський, М.Чернявський, Є.Мандичевський, Г.Хоткевич, Марко Черемшина і Є.Ярошинська. Практикований спочатку як чернетка, етюд на початку ХХ століття здобуває собі права художнього твору. Окремим різновидом етюду є образок, у якому по-малярськи зображено “дрібний” фрагмент дійсності. Концепція, фрагментарні композиції зливаються в калейдоскоп вражень, пов'язаних місцем і настроєм, але не фабулою. В основі образка - малярська композиція, що зумовлює ефект контрасту кольорів, живописне враження, настрій та певну філософію.

У творі О.Катренка “Образочок” спосіб викладу більш тяжіє до картинно-демонструючого, ніж епічно-розповідного, використовується прийом просторової обмеженості й часової зосередженості. Розвиток теми ведеться за принципом зворотньої градації: від широкого краєвиду (чудового лютневого ранку, танучої ріки) до конкретної рельєфно закцентованої деталі. Система образів у нарисі своєрідна, дещо відмінна від новелістичної. Адже нарисова система образів передбачає охоплення характерологічних рис персонажів не стільки в їх конкретних проявах, скільки в плані констатації певного комплексу фізичних і психічних якостей людини. У характеристиці образів-персонажів письменник вдається до поєднання логічного й емоційного аспектів, слухових і зорових вражень, викликаних ними роздумів; сурядно зринають підсвідомі явища та несвідомі процеси, художня деталь з її сугестивним впливом тощо.

За своїм настроєвим ладом твір емоційно загострений. Втім, трагічний він за ситуацією, а не за світовідчуттям персонажа.

Новела О.Катренка “Каганців сон” засвідчує пошуки нової поетики, і її можна назвати перехідним для письменника етапом від традицій ХІХ до новаторства ХХ століття.

Переорієнтація на кут зору героя, на потік свідомості відразу змінює її проблематику, виводячи з побутового кола і залучаючи до сфери психологічної чи навіть філософської. Тому такі соціально-психологічні феномени, як життя і смерть, до яких часто зверталися письменники тієї доби, стали предметом художнього осмислення й у творах О.Катренка.

Сюжет новели дещо завуальований, бо на перший план автором виносяться думки, почуття героя. Звужуються часові та просторові межі оповіді, а в епіцентрі твору - головний герой з глибокою духовно-психологічною драмою. У новелі змодельована не просто абстрактна емоція (почуття страху), а дійсно складне переживання, що дає змогу глибше осягнути таїну людської душі, спробувати збагнути її закони.

Твір О.Катренка “Каганців сон” має характерні ознаки модерного мистецтва: психологізм позначений елементами ірраціонального, котрі перебувають поза контролем свідомості персонажа; зображення підпорядковане психологічному малюнку, нечітко окреслене змістовно та розмите формально. Письменник відтворює такі прояви душі головного героя, які неможливо вивчити, дослідити, а можна лише осягнути за допомогою інтуїції; усі ці вияви душі героя автор пропускає через власну свідомість.

Отже, для творчої манери О.Катрена характерне поєднання ліризму та психологізму, конкретно-реалістичного малюнка із філософськими роздумами, неоромантичним уявленням про місце і роль особистості в недосконалому світі, прагнення зобразити людину в її зв'язках із соціальним середовищем і Всесвітом.

Висновки

У висновках узагальнено результати спостережень над художніми особливостями прози Олександра Катренка. Творчий доробок митця, належно непоцінований критиками, є своєрідним явищем у літературі на межі століть. Дослідивши взаємодію громадської та літературної діяльності белетриста, наголошуємо на еволюції його творчого поступу від етнографічно-побутових оповідань до творів з елементами модерної техніки.

Аналіз і спроби інтерпретації літературно-мистецької спадщини О. Катренка дозволяють стверджувати, що цей “маргінальний” митець справді дуже близько підійшов до “натурального” потрактування внутрішнього світу і психології своїх героїв, хоч і не переборов імітаційної (наслідувальної) тенденції у відтворенні прямої мови своїх героїв, органічної стихії думання і мовлення того напівчиновника-напівінтелігента, який іще не одірвався від одного й не прибився до вищого (за його уявленнями) класу чи стану в суспільному розподілі ролей та функцій.

Будучи письменником доскіпливої спостережливості, О.Катренко незрідка майже “фотографував” своїх героїв у тому світі, де їм випало жити. Пізніше літературознавство оцінило такі тенденції як натуралістичні або позитивістські. Письменник, що перебував у неповній включеності в поточний літературний процес із його критичним словником і судженнями, звичайно, потерпав від цього. Але він усвідомлював і цінність своїх спостережень, характерологічні риси яких намагався подати в узагальнено-мистецькому людинознавчому вигляді. Завдяки цьому створені ним образи упізнаються у своєму часі. постаючи різновидами тих художніх типів-характерів, які створені талантами Панаса Мирного, Івана Франка, М.Коцюбинського та інших митців реалістичного складу мислення.

Для художнього освоєння тогочасної дійсності О.Катренко пристосував різноманітні жанрові взірці. Хоч він і не міг бути на вістрі мистецького пошуку, але мав досить переконливий життєво-емпіричний матеріал для того, щоб розширити чи принаймні урізноманітнити спектр української прози. У дисертаційному дослідженні звертається увага на твори О. Катренка, які підтримують тенденцію зміцнення повістево-драматичного жанру, його філософсько-психологічних можливостей. Хоч твори “Омелько Цуциня”, “Пан Природа” та інші практично не перевидавалися, проте вони несуть у собі певні ознаки, перспективні для жанрових та філософсько-психологічних пошуків української прози і малих, і середніх форм.

Основний внесок О.Катренка в тогочасну українську прозу, на наш погляд, полягає в поєднанні непідробного драматизму життєвих характеристик із критицизмом авторського ставлення до дійсності. На тлі тогочасної літератури, у якій створювалося багато ліричних та ліризованих образків і замальовок, проза О.Катренка вирізняється відчутною подієвістю, її сюжетність і драматизм злетів і падінь людини походять із самого життя і цим художньо переконують читача.

У багатьох творах прозаїка відчувається сатиричний струмінь при висвітленні комічних проявів життя. Комізм письменника часом ніби зовнішній, часто мовний, наслідувальний. Але у своїй сатирі митець спирається на доволі поширені явища - безграмотність селян і міщан, заскорузлість чиновництва, зокрема судочинців та канцеляристів, тому сатиричне письмо досягає викривального ефекту, передає авторську небайдужість та заклопотаність станом звичайної людини в тогочасному світі, проявами пристосуванства та вимушено-добровільної деукраїнізації. Уміння поєднати “сміх” і “сльози” - традиційна риса української літератури - у творчості О.Катренка знаходить гідне й виразне продовження.

Справу “служіння” Україні й народові він здійснював самотужки, здебільшого задовольняючись самоосвітою та взірцями письменницької майстерності. Попри все це Олександр Катренко вписав свою непідробну і щиру сторінку в літературу своєї доби, чим заслуговує на повагу і належне поцінування.

Основні положення дисертації викладені в публікаціях

Психологізм як стильова домінанта творчості Олександра Катренка. Наука і сучасність. Збірник наукових праць Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова. - К.: ІЗМН, 1998. Ч.І. - С. 188 - 194.

Особливості модерністичної техніки новели Олекандра Катренка “Каганців сон”. Наука і сучасність. Збірник наукових праць Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова. - К.: Логос, 1999. - Ч.ІІ. - С.222 -230.

Хворіти чужими болями (Штрихи до літературного портрета Олександра Катренка) // Українська література в загальноосвітній школі. - 2000.- № 5. - С. 51 - 55.

Художні засоби в сатирично-гумористичній спадщині Олександра Катренка. Українознавство в системі вищої освіти. Збірник наукових праць. - К.: ВГІНАОУ, 2001. - С. 176 - 183.

Сатирична спадщина Олександра Катренка / Матеріали міжнародної науково-практичної конференції МІЛП. - К., 2000. - С. 233 - 235.

Анотація

Лавринчук В.П. Творчість О.Катренка в контексті розвитку української літератури кінця ХІХ - початку ХХ століття. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.01 - українська література. - Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка, Кіровоград, 2001.

У дисертації досліджується життєвий та творчий шлях Олександра Катренка в тісному зв'язку з естетико-філософським поступом доби на межі століть; з'ясовується реальна участь і місце письменника в розвитку літературного процесу кінця ХІХ - початку ХХ століть; аналізуються витоки і способи художнього втілення морально-етичного ідеалу в прозі письменника та простежується художня еволюція в жанрово-стилістичному аспекті малої прози від етнографічно-побутового оповідання до творів з елементами модерної техніки.

Особлива увага приділяється творам, у яких спостерігається єдність моральних, естетичних, філософських та національних імперативів у світобаченні автора.

На основі аналізу літературного доробку митця з'ясовуються особливості його творчого методу, де в органічному поєднанні елементів різних літературних систем витворюється реалізм словесно-образного мислення.

Ключові слова: жанр, мала проза, проблематика, стильові модифікації, реалізм, психологізм, модернізм, еволюція, філософія, морально-етичний ідеал.

Аннотация

Лавринчук В.П. Творчество А.Катренко в контексте развития украинской литературы конца ХІХ - начало ХХ в. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.01 - украинская литература. - Кировоградский государственный педагогический университет имени Владимира Винниченко, Кировоград, 2001.

В диссертации исследуется жизненный и творческий путь А.Катренко в тесном контакте с эстетико-философской поступью эпохи, определяется место писателя в развитии украинского литературного процесса конца ХІХ - начала ХХ в., осмисливаются его творческие связи с яркими представителями генерации украинских писателей, анализируются главные этапы становления индивидуального стиля, формирование его мировоззренческих позиций и становления эстетических идеалов.

На материале текстуального анализа произведений писателя установлено, что историософская парадигма А.Катренко представляет собой своеобразный симбиоз постулатов народничества и христианской религиозности с прогрессивными взглядами писателя. Это нашло отображение в создании литературных образов. Доминантной силой в формировании личности писатель считает любовь и добро (образ Ивги и Миколки (“За батькову вину”), Насти (“Пан Природа”) и др.). Отрицательные герои не умеют реализовать свои природные возможности и способности, - в силу субъективных и объективных обстоятельств, - и становятся на путь разбоя и духовной деградации (Омелько (“Омелько Цуциня”), Опанас Иванович (“За батькову вину”), пан Алексей (“Пан Природа”)).

Диссертация состоит из введения, двух глав, списка использованных источников.

Первая глава посвящена очерку жизненного пути А.Катренко, анализу ранних произведений писателя, становлению и развитию его реалистической художественной манеры. Исследуется генезис творчества писателя, идейно-тематическое новаторство его малой прозы в диалектическом единстве традиционного и модернистского письма, акцентируется, что тема села, которой посвящена часть произведений писателя, разрабатывалась на новом уровне эстетического осмысления бытия и места в нем “маленького” человека с его сложным внутренним миром чувств, эмоций, настроений. Большая часть рассказов А.Катренко носит юмористический характер. Автор органично использует своеобразные приемы создания реалистических характеров, колорит повествовательных интонаций, ироничность (“Дохтор”,“На панському обіді”, “Мандрівник”).

Во второй главе диссертации рассматриваются жанрово-стилевые модификации прозы А.Катренко. Подчеркивается, что в традиционных повествовательных структурах происходят художественные изменения: в произведении исчезает внешний сюжет, его заменяет внутренний - психологический. Особое внимание уделяется тем рассказам писателя, в которых проявляется его мастерство глубоко и тонко показать внутренний мир героя, его душу и поведение. Исходя из аналитико-синтетического анализа прозы А.Катренко определяются особенности его творческого метода, обладающего способностью объединять разные литературные системы, - которые, тесно взаимодействуя на структурном и функциональном уровнях, порождают реализм нового качества.

В украинском литературном процессе конца ХІХ - начала ХХ в.в. творчество А.Катренко - одна из выразительных страниц нового развития реалистического стилевого течения.

Ключевые слова: малая проза, жанр, проблематика, стиль, стилевые модификации, реализм, модернизм.

Summary

Lavrinchuk V. The creativity of O.Katrenko in the context of the development of the Ukrainian literature at the end of XІХ - at the beginning of the ХХ-th century. - The manuscript.

The dissertation is declared for the degree of the Candidate of Sciences in speciality 10.01.01.- Ukrainian Literature. - Volodymyr Vynnychenko Kirovograd State Pedagogical University, Kirovograd, 2001.

The work studies Katrenko`s life experience and creativity in the immediate connection with philosophical development at the joining point of the two centuries; the author`s real part and place in the development of the Ukrainian literature process at the end of XІХ - at the beginning of the ХХ-th centuries is determined; the work investigates the sources and ways of artistic embodiment and retraces the evolution of the moral ethic ideal in O.Katrenko`s prose and, besides, it retraces the artistic evolution in genre-stylistic aspect from small prose, from ethnographic every day stories to the works containing the elements of modern technique.

The main attention is paid to those works, where the unity of moral, ethical, philosophical, national imperatives can be vividly seen in the writer`s perseption of the world.

On the base of the analysis of the literary investigation of the artist, the peculavities of his creative method are being investigated where in close unity of the elements of different literary systems, the realism of quite a new level is being created.

Key words: genre, small prose, problems, stylistic, modifications, realism, psychologism, modernism, evolution, moral ethical ideal.

Размещено на Allbest.ru

...