Література Відродження

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

1. Загальна характеристика літератури Відродження

2. Література Відродження в Італії

3. Англійська література Відродження

4. Література Відродження в Іспанії

Висновок

Використана література

1. Загальна характеристика літератури Відродження

Література Відродження - це література країн Європи періоду утвердження й домінування ідеології Ренесансу, що відобразила типові риси цієї культурної доби. В різних країнах вона охоплює період з XIV по XVI сторіччя. Література є одним з найвагоміших досягнень культури Ренесансу, саме в ній, як і в образотворчому мистецтві, проявились з найбільшою силою нові уявлення про людину та світ, що притаманні даній культурній течії. Об'єктом літератури стає земне життя в усьому його розмаїтті, динаміці й справжності, що принципово відрізняє літературу Відродження від середньовічної літератури. Особливостями літератури стають глибокий інтерес до особистості та її переживань, проблемі людини і суспільства, уславлення краси людини, загострене сприйняття поезії земного світу. Як і гуманізму - ідеології Ренесансу, літературі Відродження було притаманне прагнення висловитись щодо всіх актуальних питань людського існування, а також звернення до національного історичного та легендарного минулого. Звідси і небачений з часів античності розквіт ліричної поезії та створення нових поетичних форм, а з часом і розвиток драматургії.

Саме культура Ренесансу поставила літературу, точніше поезію та зайняття мовою й літературою, вище інших видів людської діяльності. Сам факт проголошення на зорі Відродження поезії як одного із способів пізнання свідомості й осмислення світу визначив місце літератури в культурі Ренесансу. З розвитком літератури Відродження пов'язаний процес становлення національних мов в європейських країнах: гуманісти в Італії, Франції, Англії виступають як захисники національної мови, а в багатьох випадках і як її творці. Особливістю літератури Ренесансу було те, що вона створювалась як національними мовами, так і латиною, однак майже всі її найвизначніші досягнення написані національними мовами. Культ слова і пізнання гуманістами власної особистості вперше поставило питання про оригінальність та самобутність літературної творчості, що, можливо, призвело й до пошуку нових поетичних форм. Невипадково з Відродженням пов'язана поява цілого ряду поетичних форм, пов'язаних з іменами створивши їх художників слова - терцини Данте, октава Ариосто, спенсерівська строфа, сонет Сідні, тощо. Питання самобутності художника формувало питання про стиль. Поступово утверджується домінанта жанру замість домінанти стилю. Невипадково теоретики літератури Відродження присвятили майже кожному жанру спеціальне дослідження.

Література Відродження докорінно змінила жанрову систему. Була створена нова система літературних жанрів, деякі з них, відомі з часів античності, були відроджені й переосмислені з гуманістичних позицій, інші були створені заново. Найбільші зміни мали місце у сфері драматургії. Замість середньовічних жанрів Ренесанс відродив трагедію й комедію, жанри, що зникли зі сцени ще за часів Римської імперії. В порівнянні з середньовічною літературою змінюються сюжети творів - спочатку утверджуються міфологічні, потім - історичні або сучасні. Змінюється сценографія, вона заснована на принципах правдоподібності. Спочатку повертається комедія, потім - трагедія, яка в силу особливостей жанру утверджується в період усвідомлення новою культурою неминучості конфлікту між ідеалами та дійсністю. Достатньо широке розповсюдження в літературі одержує пастораль. література відродження ренесанс жанр

Епос в літературі Відродження представлений в різних формах. Варто відзначити, насамперед, широке розповсюдження епічної поеми, нове життя отримує середньовічний лицарський роман, при чому в нього покладено вже новий зміст. Наприкінці Ренесансу утверджується "шахрайський роман". Справжнім творінням епохи Відродження стає новела, типологічні основи якої заклав Боккаччо.

Специфічно ренесансним жанром є діалог. Він був улюбленою формою творів гуманістів, що мали на меті змусити читача, обмірковуючого усі "за" то "проти" у суперечках, зробити висновок самому.

Поезія епохи Відродження також була пов'язана з виникненням і відродженням ряду жанрів. Для неї характерне домінування ліричної поезії. Із античних жанрів епічної поезії відроджуються ода і гімн, лірична поезія тісно пов'язана з виникненням, розвитком і удосконаленням сонету, що став ведучою формою лірики, а також мадригалу. Розвиваються також епіграма, елегія, рідше балада. Варто відзначити, що в різних країнах Європи і проблеми стилю, і проблеми жанру набували різних значень.

Література Ренесансу, як і вся культура Відродження, спиралась на античні досягнення і відштовхувалась від них. Звідси, наприклад, поява "вченої драми" як наслідування античної драматургії. В той же час розвивалися народні традиції середньовічної літератури. Ці риси в тій чи іншій мірі були притаманні кожній національній літературі. Закцентувати увагу варто на досягненнях італійських літераторів (адже Італія є колискою Відродження в цілому), англійських майстрів та літературі Ренесансу в Іспанії, адже саме в Іспанії став вперше помітним перехід від Ренесансу до Бароко.

2. Література Відродження в Італії

Великий поет Данте Аліг'єрі став провісником літератури Ренесансу. В своїх філософських вченнях ("Бенкет" і "Монархія") та величному шедеврі світової літератури "Божественна комедія" він відобразив усі складності світорозуміння людини перехідного періоду, яка вже ясно бачить майбутнє нової культури.

Одним із зачинателів Ренесансу є Франческо Петрарка, в творчості якого визначився поворот до нової культури та інших духовних цінностей. Саме з його діяльності почалось відтворення античної культури, дослідження літературних пам'яток, пошук античних рукописів. Він був філософом, політичним діячем, фактично першим в історії Європи інтелектуалом. За високі досягнення Петрарку було в 1349р. увінчано лавровим вінком на Капітолії в Римі, подібно античним героям. Митець створив нову систему мислення, спираючись на досвід та мудрість минулого. В літературі він залишився насамперед як творець "Книги пісень", присвяченої оспівуванню краси людських почуттів, кохання, що облагороджує та вдосконалює людину. Ім'я його коханої Лаури увіковічене, а сама книга стала прикладом для більшості поетів Ренесансу.

Наслідувачем Петрарки став Джованні Боккаччо, чиї літературні здобутки надзвичайно різноманітні: письменник звертався і до традиційного жанру куртуазного роману, і до класичного епосу. В історії літератури він відомий насамперед творцем жанру ренесансної новели, знаменитої збірки "Декамерон". В "Декамероні" створено образ нового суспільства - освіченого, поетизуючого світ, прекрасного. Це суспільство протиставляється страшним картинам розкладу суспільства і смертей людей під час епідемії чуми. В новелах автор дає широку панораму життєвих ситуацій та явищ. Герої представляють усі прошарки європейського суспільства, і усі вони високо цінують земне життя. Людина Боккаччо безстрашна, вона прагне покорити і змінити світ, наполягає на свободі почуттів і дій та праві вибору.

Високе Відродження в літературі Італії характеризувалося переважанням класичного ренесансного стилю, монументально-піднесеного, уособлюючого гуманістичні ідеали краси й гармонії, звідки виникала ідеалізація дійсності.

Для літератури Пізнього Відродження характерне збереження установленої системи жанрів, але в ній багато чого міняється, особливо сюжетна направленість. Автори того часу починають спиратися на фольклор.

3. Англійська література Відродження

Поява нових тенденцій у літературі спостерігається з часу виникнення кружків гуманістів в університетах, що відчували вплив італійського гуманізму. Впливовою фігурою гуманізму в Англії став Томас Мор, що створив один з програмних творів Відродження "Утопію", де зображено ідеальне суспільство, побудоване на рівності та справедливості, де панує принцип колективної власності та спільності праці, відсутня бідність, а метою є досягнення спільного блага. Як справжній гуманіст, Мор наполягає на гармонічному розвитку особистості в суспільстві, і більшу частину часу закликає присвячувати інтелектуальним зайняттям.

Найбільший прорив англійська література Відродження зробила у драматургії, де, без сумніву, англійці випередили всю Європу. Найвищого розвитку англійський театр досягає в 1580-1590 рр. на початку англійська драматургія була пов'язана з наслідуванням античної, але у 1580 р. англійська драматургія вже мала різноманітні жанри і ряд блискуче талановитих драматургів. Це такі представники драматургії як Джон Лілі, Роберт Грін, Томас Кід. Специфікою англійської драматургії складало змішування високих і низьких жанрів в одній п'єсі, що забезпечувало ефект контрасту і у майбутньому буде глибоко обурювати теоретиків класицизму.

Найважливішою особливістю англійського театру було те, що, спираючись на національне минуле, античні надбання й досягнення культури Ренесансу, він спромігся доступною мовою поставити вічні питання буття людини, сенсу буття, часу та вічності, співвідношення особистості та суспільства так, щоб це було зрозуміло широким масам.

Вершиною розвитку ренесансного й європейського театру є творчість Уільяма Шекспіра. Точна кількість його п'єс і дати їх створення невідомі, на основі аналізу першого посмертного видання дослідники виділили 37 п'єс і запропонували дати. Останнім часом деякі дослідники схильні додавати йому окремі твори, що традиційно приписуються Шекспіру, і суперечка про авторство всієї його літературної спадщини піддається сумніву. Творчість Шекспіра поділяється на три періоди. До першого періоду відносяться переважно комедії: більшість з них - ліричні, деякі - побутові, інші включають в себе елементи казки або пасторалі. Усі вони просякнуті настроями Ренесансу, глибоко гуманістичні ("Сон літньої ночі", "Багато галасу даремно", "Дванадцята ніч", "Віндзорські пустунки"). До цього періоду також належать його перші трагедії на сюжети з античної ("Юлій Цезар") та національної ("Річард II", "Генріх IV", "Генріх V", "Річард III") історії. На зламі першого й другого періодів створено найпоетичнішу з усіх трагедій Шекспіра - щирий гімн любові, вмираючої через недоліки суспільства ("Ромео та Джульєтта").

Другий період характеризувався кризою гуманістичного світогляду і зверненням драматурга до жанру трагедії. В цих трагедіях міститься глибокий філософський зміст: в них герой протистоїть не тільки ворожому світові, але й новому часу, ренесансна гармонія особистості і суспільства знищена. Саме в трагедіях ("Гамлет", "Король Лір", "Макбет") Шекспір продемонстрував складну психологічну боротьбу і діалектику пристрастей в душах своїх персонажів, розкрив глибину конфлікту. Третій період характеризувався появою романтичних, майже казкових п'єс ("Цимбелін", "Зимова казка"), просякнутих ностальгією по ідеалам Ренесансу. Шекспір навіть у них залишався вірним ідеалам Відродження - гармонійно розвинена людина є "вінцем всього існуючого", але вирішальну роль у долі світу їй дано лише за кордонами звичного світу, в казці (утопії, пасторалі).

Шекспір настільки глибоко виявив протиріччя людської природи у своїй творчості та проаналізував долю особистості й суспільства, що поглибив не тільки ідеї гуманізму Відродження, але й його розуміння людини, роздуми й переживання сприймались пізнішими епохами, а п'єси увійшли в золотий фонд вічних творів, що без них і сьогодні неможлива діяльність драматичного театру. З ім'ям Шекспіра пов'язано поняття "трагічного гуманізму": усвідомлення трагедії особистості, змушеної вступати у боротьбу з суспільством. Майже завжди ця боротьба приречена, але завжди необхідна й неминуча.

4. Література Відродження в Іспанії

Література Відродження в Іспанії пов'язана з XVI ст., де вже наприкінці століття стали помітними кризові явища, що передумовили появу бароко. Специфіка ситуації в країні визначила надзвичайно раннє розуміння невідповідності ренесансних ідеалів дійсності, що вплинуло на характер літератури.

Іспанська література розвивалася на національній основі. Характерно, що в ній отримує новий розвиток жанр лицарського роману, в котрому відображено нові уявлення про людину і світ: радість освоєння світу, світський характер, новий ідеал людини та норми поведінки у соціумі.

Вершиною іспанської літератури Відродження прийнято вважати творчі здобутки Мігеля де Сервантеса Сааведра. Складна доля автора, його величезний життєвий досвід знайшли втілення у його творчості. Сервантес зберігав вірність ідеалам Ренесансу. Найбільш повне втілення гуманістичний світогляд письменника знайшов у його відомому романі "Дон Кіхот". Історія про бідного лицаря, що начитався лицарських романів та відправився у мандри, була задумана як насмішка над ідеалами, що вже не існували. Але в романі присутня і висока людяність, щирий гуманізм: Лицар печального образу залишився вірним гуманістичним ідеалам та став символом людяності в світі жорстокості та обману.

Благородні ідеї лицарства, яким поклонявся великий герой Сервантеса, містили головну ідею гуманізму - справжнє і самовіддане служіння на благо людства і справедливості. Герой буквально рветься до бою на захист високих ідеалів та вірить у торжество доброчинності. По суті, Сервантес створив образ ідеальної людини Відродження, але наділив її божевіллям. Божевілля Дон Кіхота лише підкреслює безглуздість цинічного й прагматичного суспільства. Особливість "Дон Кіхота" полягає в його багатозначності, можливості різного тлумачення характерів і ситуацій, він сповнений протиріч. Кожна епоха сприймає роман в новому ракурсі.

Іспанська драматургія Відродження представлена багатьма драматургами, найвидатнішим з яких є Лопе де Вега. Він прожив повне пригод життя і, по суті, створив новий іспанський театр. Ймовірно, драматург поставив рекорд по розмірам своєї художньої спадщини: йому приписували більше 2000 п'єс, з яких до нас дійшло 468, в тому числі 426 комедій. Саме він визначив характер іспанської драми, поєднуючи в п'єсах елементи комічного й трагічного. Як і Сервантес, Лопе де Вега зберігає віру в гуманістичний ідеал досконалої та вільної людини. Для нього цінність мають лише високі якості та таланти людини. Це чітко простежується в його комедіях "Собака на сіні", "Вчитель танців", "Дівчина з Глечиком". Особливе місце в його творчості посідає п'єса "Овече джерело", де селяни повстають проти феодала і показані стійкими, мужніми, героїчними, сильнішими духом, ніж навіть король і королева. Завдяки своїм блискучим фабульним та мовним особливостям, глибині характерів його п'єси увійшли до золотого фонду європейської літератури.

Висновок

Доба Відродження є одним з найважливіших етапів розвитку культури Європи. Гуманістичні ідеї, оспівування людських почуттів, тонке відчуття краси, жага до пізнання світу були поштовхом до загального прогресу суспільства та становлення нових ідеалів. Саме за доби Ренесансу було створено дуже багато вічних образів, які й сьогодні повчають нас та служать прикладом. Власне з моєї точки зору, Відродження є однією з найцікавіших та найпрекрасніших сторінок історії як образотворчого мистецтва, так і літератури, адже прагнення до прекрасного, віра у людину та зацікавленість науками є невід'ємними складовими гармонійної особистості будь-якої епохи, що надихають та дарують любов до життя.

Використана література

1. История всемирной литературы. - в 9т. - М.: Наука 1983 - 1989

2. Аникин Г.В., Михальская М.П. история английской литературы. - М.: Высшая школа, 1987

3. Каптерева, Т., Искусство Испании: Средние века, эпоха Возрождения. -М: Наука, 1988.

4. Акройд П., Біографія Шекспіра. в перекладі Кельберт О., 2009

Размещено на Allbest.ru