Від О. Уайльда до І. Северяніна, доля європейського естетизму

Размещено на http://www.allbest.ru/

Від О. Уайльда до І. Северяніна, доля європейського естетизму

Проблема естетизму - одна з первинних в історії символізму, що пронизує собою все більш приватні проблеми. Ця проблема внутрішньосимволічна (не «декадентство і символізм», але декадентство у символізмі): гріх безнадійності і безвір'я, естетизму і нігілізму, естетська гра з «вічними» цінностями, затвердження пріоритету мистецтва над життям [1, c. 75]. ???????? ?????????? ?????? ?????????

Дане дослідження присвячене концептуальному висвітленню естетського досвіду О. Уайльда та І. Северяніна з метою виокремлення сутнісних характеристик його творчої реалізації. Аналіз природи творчості Уайльда і Северяніна сприяв вивченню долі європейського естетизму - тенденції, що виразила можливість «самодостатності» мистецтва.

Актуальність дослідження обумовлена підвищеною увагою літературознавства щодо феномену літературно-побутової життєтворчості, що формувалась в міжкультурних зв'язках і взаємодіях; активно визначаються естетичні домінанти та характерні способи його побутування. Життєтворчі спрямування, якими був пронизаний західноєвропейський і російський модерн, розвивались в тісному діалозі, взаємовпливах і постійній рефлексії. В модерністській життєтворчості визрівала тенденція до продукування іміджу - своєрідної персоніфікованої реклами власних переконань. У даній роботі актуалізується досить суттєва для сучасної масової культури проблема, оскільки висвітлюється один із вихідних етапів опанування мистецтва іміджу та естетизації утилітарного. Творчі дослідження О. Уайльда та І. Северяніна в цьому плані є особливо примітними, тому що доволі оригінально і різнопланово переосмислили і сформували найбільш радикальні претензії життєтворців-естетів.

Метою нашого дослідження є виокремлення основних моделей історичного функціонування естетизму в Європі і Росії, визначення ключових моментів творчості Уайльда та Северяніна - завершальних втілень естетської тенденції в різних культурних середовищах.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше в вітчизняному літературознавстві зроблена спроба виокремити моделі культурної реалізації естетських ідей в історико-функціональному і типологічному висвітленні, вперше досліджується можливість розвитку естетизму на російському ґрунті; аналізується міф про письменника-естета (О.Уайльда) як спосіб засвоєння його надбання на різних рівнях читацького загалу і в різні періоди часу; обґрунтовується неправомірність оціночного стереотипу особистості Северяніна як «російського Уайльда».

Практичне значення одержаних результатів полягає в розробці методики аналізу літературного надбання, що має життєтворчий характер. Дослідження дозволяє суттєво розширити уяву щодо спрямованості і вмотивованості літературних пошуків Срібного віку.

Матеріали дослідження можуть бути використані при читанні лекцій, спецкурсів і спецсемінарів з історії російської і зарубіжної літератури, а також при читанні факультативних курсів з історії зарубіжної літератури в середній школі.

Сучасний стан досліджуваної проблеми свідчить про несистематичний, неконцептуальний підхід, епізодичний інтерес до естетських експериментів Срібного віку. Естетизм як очевидний феномен досліджений лише на матеріалі західних літератур (здебільшого англійської); опанування естетських ідей російською літературою поки що залишається поза увагою літературознавчої науки.

Спрямування щодо осягнення естетизму та особливості Уайльда серед науковців різко означилося в середині XX сторіччя. У 50-ті роки була запропонована методика аналізу Уайльда в стилістичному ракурсі, на рівні особливого мовного Gestaltung (A.Ojala). У 70-ті роки літературознавство зверталося до «імморалістського» аспекту естетського феномену (R.Shewan, Ch.-S.Nasaar). У 70-80-ті роки акцентується точка зору на естетизм як на багатоскладовий специфічний соціокультурний феномен (R.Spencer, R.Gagmer, J.Small).

У радянському літературознавстві 50-тих років естетизм не виокремлювався із потоку «декадентських» віянь Європи (І. Катарський), а характеризувався як певний загальний прийом. Проте у 80-ті рр. уже сформувалася уява про самостійність естетської концепції як цілеспрямованої життєтворчості (Д. Яковлев, А. Бартошевич). Сучасне вітчизняне літературознавство вбачає в естетизмі одну із ключових тенденцій модерну (В. Хорольский, Н. Тишуніна) [2, c. 32].

Якщо проаналізувати поетапне засвоєння уайльдівського надбання як естетської квінтесенції російською літературою на рубежі XIX - XX ст. у часовому відрізку з 1892 року до початку 1910 років, тобто від часу загострення до згасання інтересу до Уайльда, то розвиток уявлень про Уайльда-естета на російському ґрунті умовно можна розподілити на три фази:

- перше знайомство з ім'ям, творчістю та ідеями в колі професійних літераторів (1892-1902);

- пропаганда літераторами творчості Уайльда серед широкого читацького загалу і масове засвоєння естетських поглядів (1903-1906);

- засвоєння і автоматизація вивчених ідей та засобів, тлумачення їх у спрощеному вигляді в обивательській свідомості (1908-1910) [3, c. 278].

Перша фаза відкрилася появою імені Уайльда на сторінках російської преси (перекладів Уайльда на російську мову в цей час ще не існувало). На цьому етапі інтерес до його творчості виявили головним чином критики-професіонали, що вивчали останні досягнення іноземної літератури. Уайльдівську творчість майже до 1985 р. було представлено лише в стислих оглядах іноземної літератури. З часом теоретики російського символізму вдались до більш детального аналізу естетизму у співвіднесенні з процесом становлення естетики символізму. Перший крок у цьому напрямі був зроблений О. Волинським, якого Уайльд зацікавив своїми філософськими пошуками, де чи не найпривабливішим аспектом було заперечення утилітаризму. Обдарованість Уайльда-художника при цьому залишається поза критикою.

З. Венгерова в 1897 р. нарешті звертається до текстологічного аналізу Уайльда. Статтею «О. Уайльд і англійський естетизм» означилось формування позитивного оціночного стереотипу естета, що пізніше вилився у відповідну тенденцію. Але майже в той час (1898 р.) критик Діонео в матеріалі «З Англії» висвітлює Уайльда як постать неоднозначну, багатогранну і водночас симтоматичну для свого часу [4, c. 112].

Поступово увага критиків щодо Уайльда зміщувалась від оцінки його філософських уподобань до аналізу творчості і, врешті решт, до постаті англійського естета в цілому.

З 1904 р. розпочинається масове тиражування перекладів Уайльда. Новий етап в опануванні естетизму співпав з моментом виходу останніх творів Уайльда («The Ballad of Reading Gaol» і «De Profundis»). Очевидно саме вони певною мірою прискорили процес опанування масовим читачем творчого здобутку Уайльда. Для російських читачів важливим був момент переродження естета: переосмислення ним власного вчення, імідж мученика колишнього «короля життя».

Теоретики естетизму, пропагуючи ідеї та творчість англійського письменника, вже в 1906 р. визнали не без розчарування, що їхній експеримент досяг мети: естетизм став розхожим явищем, зустрівшим свого цінувача в обивательському середовищі і сам образ англійського письменника, і його філософія спрощуються, навіть вульгаризуються [5, c. 37]. Переважаючим був інтерес до небуденної біографії письменника, яка обивательській свідомості здавалася адекватною ілюстрацією його вчення. Так навіть у довідниково-енциклопедичних виданнях помітна орієнтація на догоду вульгарним смакам: є опис долі письменника і поета (з досить сумнівними фактами) і майже відсутня характеристика творчості.

Ю. Айхенвальд і К. Чуковський у роботах 1910-х років пояснювали причини популярності, моди на Уайльда формуванням навколо його імені страдницького ореолу. Адаптація естетизму в російському середовищі відбувалася в світлі традицій Ф. Достоєвського.

В опануванні критикою та літературознавством спадщини Уайльда визначились два основних напрями:

- критико-інтерпретаторський (відверто тенденційний, пов'язаний з іменами А. Волинського, Ю. Айхенвальда, К. Чуковського);

- науковий (об'єктивований, концептуальний аналіз, яким займався Діонео).

Лавина критичного матеріалу сприяла затвердженню в читацькій свідомості стереотипності щодо осягнення постаті естета, здебільшого в модифікації міфа про «мученика» [6, c. 80].

Літературна особистість І. Северяніна стала об'єктом дослідження лише в кінці 80-х років, оскільки в радянські часи його творчість була ідеологічно заблокована. Навіть тепер неоднозначність северянінської поетичної персони ускладнює об'єктивний підхід до її висвітлення. Концепції, що давали б уяву про засвоєння творчого здобутку Северяніна, ще не уклались, проте досить широко побутують оціночні стереотипи, поета, як от: естет-епігон (Б. Хазанов); естет-спадкоємець Уайльда (Т. Павлова); іронік, що грає в мистецтво (К. Ісупов, Ю. Лазебник, В. Ярмак, О. Скляров, Ж. Лан).

Науковці не без труднощів диференціюють літературну щирість та іронию поета як складові чинники поетики (О.Скляров, В.Казак), а отже, северянінський естетизм, його іронія та безпосередність вимагають обґрунтування в межах єдиної концепції [7, c. 118].

Чи доцільно відносити Северяніна до розряду естетських наслідувачів і епігонів Уайльда? Уайльдівський естетизм має суттєве філософське підгрунтя, оскільки розповсюджується у двох напрямках: побутовому і художньому. Побут письменника, його власне життя, організоване в відповідності до принципу «надморалі», є результатом естетського диктату всупереч загальновизнаним моральним нормам.

Однією з найбільш показових імморалістських тез його вчення є така: «The aim of the life is selfdevelopment» (Мета життя - самовираження). Основні положення його доктрини відображені у збірці естетсько-філософських ессе « Intentions».

Організуючи своє життя Уайльд планомірно реалізує провідний дендістський принцип бути «неприродним» і шукати насолоди.

Не маючи предків-аристократів, Уайльд возвеличується і «облагороджується» шляхом життєтворчості. Його дім, речі побуту, одяг - втілення витонченого смаку і любові до мистецтва [8, c. 66]. При цьому створюється парадоксальна ситуація: Уайльд зі всією відповідальністю і щирістю пропонує «мистецтво неправди» і всерйоз влаштовує свою долю за законами публічної вистави.

І. Северянін, внесений до розряду «російських Уайльдів», не вдавався до прокламації ніяких теоретико-філософських викладок. Ідеологічною програмою є його вірші. В побуті Северянін не був схожий на свого ліричного героя - денді. Закулісна біографія поета була маловідома, оскільки ніколи ним не афішувалася. Він строго розмежовував приватне, естрадне і поетичне життя. Російський поет ніколи не прагнув до аристократичної вишуканості, визначаючись надзвичайною скромністю у своїх смаках. Спосіб обладнання побуту вкупі з моральними уподобаннями російського поета призводять до сумнівів щодо послідовності його дендізму.

Естетика Уайльда підкоряється єдиному абсолюту - красі, яка втілюється, головним чином у формі, зовнішності, стильності [9, c. 42]. Северянін, як здається, в цьому пункті солідарний з Уайльдом: він цінує в мистецтві перш за все вишуканість, створив свій неповторний стиль і ввійшов в історію літератури саме завдячуючи неординарності форми своїх поезій. Проте аналіз поетики творів англійського та російського авторів розкриває суттєві відмінності між ними. Уайльдівська манера демонструє типово естетський підхід до образів речей і художника. І те, і інше має бути вишукано-прекрасним, витвором мистецтва. Річ у текстах Уайльда обособлюється, її опис є самодостатнім; особистість творця - втілення художнього егоцентризму. Живучи за законами мистецтва особистість немов набуває ознак речей; у цьому процесі є й зворотній зв'язок, оскільки речі набувають якостей натхненності.

Уайльд був досить розбірливим щодо використання поетичних засобів: його «рurple passages» рясніють зразками високих поетизмів; стиль диктує виключеність прозових елементів.

Северянін пропонує читачам хаотичне поєднання непоєднуваного (прозаїзмів і поетизмів) в межах одного образу. Але версифікаційна оригінальність дещо затьмарює іронію автора, яка при уважному прочитанні все ж постає зі всією очевидністю.

Оперування образами речей у Северяніна докорінно відрізняється від уайльдівського: він не автономізує їх, а використовує для формування особливої естетської, точніше псевдоестетської атмосфери поетичної замріяності. Образу денді теж притаманний стан роздвоєності. Його суперегоїстичні сподівання мають здатність розповсюджуватися лише в межах поетичної мрійливості (на сторінках книг та на естраді), але не в реальності. Северянін знайшов для своєї гри вдалу назву «грезофарс» [10, c. 408].

Таким чином, імідж Северяніна строго обмежений сферою мистецтва, на побут він не розповсюджується. Проте автор створив образ свого ліричного героя та імідж в час, коли міфотворчість пронизувала все єство художника і образ поета був приречений на те, щоб бути тотожним до свого творіння.

Отже, естетизм Уайльда і Северяніна означені як сутнісно різноманітні явища, що розвивалися у співспрямуванні пошуків нового культурного героя і нового типу художника на європейському та російському підґрунті.

У роботі заперечується ідея завершеності та цілісності російського естетизму і природної спадкоємності західних ідей, оскільки вона вступає в протиріччя з існуючою культурною традицією, що надає літературі роль «провозвісниці істини».

У дослідженні наголошується, що естетські та дендістcькі ідеї підлягали корінному переосмисленню, але в готовому вигляді не сприймалися, тому можно заперечувати стереотипну характеристику Северяніна як російського Уайльда, утверджуючи містифікаторську сутність його естетської спадщини.

Робота відкриває перспективи для подальших спроб висвітлити малодосліджений, але принципово важливий аспект міжкультурного (російсько-європейського) діалогу на рубежі XIX і XX століть.

Література

1. Овсянников М.Ф. История эстетической мысли / М.Ф. Овсянников. - М.: Высш. шк., 1978. - 230 c.

2. Штанько Л. Естетизм як принцип художньої творчості / Л. Штанько. - К.: Освіта, 2007. - 78 с.

3. Аникин Г. В. Эстетизм. Оскар Уайльд / Аникин Г. В., Михальская Н. П. -- М.: Высш. шк., 1985. -- 310 c.

4. Нефедов В. П. История зарубежной критики и литературоведения / В. П. Нефедов - М.: Высш. шк., 1988. - 272 с.

5. Федоров А. А. Эстетизм и художественные поиски в английской литературе последней трети XIX века / А. А. Федоров. - Уфа, 1993. - 140 c.

6. Соколянский М. Г. Оскар Уайльд: Очерк творчества / М. Г. Соколянский. -- К.: Лыбидь, 1990. -- 199 с.

7. Виноградова В.Н. Игорь Северянин // Очерки истории языка русской поэзии XX века / В.Н. Виноградова. - М.: Наследие, 1995. - 120 c.

8. Кутлунин А. Г. Эстетизм как способ понимания жизни / А. Г. Кутлунин, М. А. Малышев. - М., 1990. - 165 c.

9. Аксельрод Л. Мораль и красота в произведениях Оскара Уайльда / Л. Аксельрод. -- Ивано-Вознесенск, 1923. - 156 c.

10. Бахтин М. М. Вопросы литературы и эстетики: Исследования разных лет / М. М. Бахтин. - М.: Худ. лит., 1975. -- 502 с.

????????? ?? Allbest.ru