Образ Чіпки як типу маргінальної особистості

Размещено на http://www.allbest.ru/

Розділ І. Образ Чіпки як тип маргінальної особистості

У центрi роману образ Чiпки - селянина бунтаря, невтомного шукача правди, котрий зрештою зiйшов на криву стежку боротьби i став "пропащою силою".

Панас Мирний як знавець людської психіки простежує у романі образ Чіпки з самого дитинства. Це дуже важливо, адже саме в дитинстві закладаються ті найважливіші риси характеру, з якими людина далі йде по житті. І автор це усвідомлював. Він змалював не лише образ Чіпки в процесі розвитку, а історію цілого села Піски, де народився і виріс Чіпка.

Генеологія Чіпки Вареника простежується в романі чітко. Він - внук пана Василя Семеновича Польського, правнук того генерала, який з «голопузої шляхти», «гультяїв, свавольників, дармоїдів» докотився «з бистрої Стирі аж до самої холодної Неви… заліз у якийсь полк, терся до передніх вельмож, поки таки дотерся до генерала…і до Пісок!» Турчин Марія. Пропаща доля внука: Ще одне прочитання образу Чіпки//Дивослово.-2004.-№9.-С.19-22

Варто зазначити, що марґінамл (від лат. Margo - край, межа, кордон) - поняття, що широко використовується в сучасному суспільствознавстві - соціальній філософії, культурології, соціології, психології, політології.

Цим терміном позначається суспільний індивід - людина, що перебуває на межі різних систем - культур, соціальних цінностей, і які зазнають їх суперечливий вплив. В індивідуальному сенсі - це особа, що має групову приналежність без групової ідентифікації. Поняття «маргінал» традиційно використовується для аналізу граничного положення особистості стосовно до якоїсь соціальної спільноти, що при цьому накладає певний відбиток на її психіку та спосіб життя.

У тому числі маргінал це той, хто втратив колишні соціальні зв'язки і не пристосувався до нових умов життя (про представників національних меншин, мігрантів, вихідців із села).

Той, хто не визнає загальноприйнятих норм і правил поведінки.

Чи можна назвати Чіпку маргінальною особистістю? Адже маргінальна особистість - це насамперед особистість, що була відкинута суспільством. Ще з самого дитинства ми простежуємо в його образі цю трагедію «маленької людини», що була відкинута суспільством, пригноблена ним.

Сльози Чіпки, які він пролив у дитинстві, коли з нього глузували не тільки однолітки, а й дорослі, озлоблюють, роблять його жорстоким, мстивим, недовірливим і, нарешті, - злочинцем. Бузулан Галина Компаративний аналіз двох романів»»Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Панаса Мирного та І. Білика і «Злочин і кара» Ф. Достоєвського/Г.Бузулан//Дивослово.-2004.-№9.-С.19-22

Він був сином зневаженої селянки-бiднячки. Чiпка зростав у злиднях, в атмосферi недоброзичливостi i ворожостi. Тiльки бабусинi казки розширювали кругозiр хлопчика, примушували його задуматися, викликали в нього часом далеко не дитячi запитання. Вже в дитинствi, коли Чiпку за впертiсть прогнав багатiй Бородай, вiн "понiс у серцi гiрке почуття ненавистi на долю, що подiлила людей на хазяїна й робiтника..."

Вразлива душа й допитливий розум прискорюють визрiвання Чiпки. Його добре, гаряче серце, розбуджене побаченим чи почутим, довго не могло заспокоїтися. Розповiдi дiда Уласа про крiпацьку неволю, зокрема про нещасливу долю батька, важким каменем придавили душу Чiпки. Скiльки вiн передумав, перестраждав у тi днi, аж на виду змiнився.

Із несправедлівстю і злом він зустрівся дуже рано: на вулиці діти не приймають його до гурту, обзивають і ображають: «Як підріс Чіпка - став бігати, то вибіжить, було, з двору на вигін та прямо до дітвори так і чеше. Так же й дітвора його не приймає. Зараз почнуть з його глузувати, щипати, а іноді й поб'ють та й проженуть…» Мирний Панас Твори в 2-х томах. Т.І / Передм. С. Зубкова.- К.:Дніпро, 1985-С.256

У добру, вразливу душу хлопчика закрадається озлоблення. Він був майже приречений на самотність. Людей, які ставилися до нього прихильно було обмаль: баба Оришка, дід Улас, Грицько. Навіть рідна мати, завжди заклопотана, не приділяла належної уваги синові, і, стомлена, часто навіть била його: «А були такі часи, що не бозя, а Мотря била Чіпку - і добре била! Синяки іноді по місяцю не сходили. Не можна сказати, щоб вона не любила Чіпки. Ні. Вона його любила - як кожна мати свою дитину». Мирний Панас Твори в 2-х томах. Т.І / Передм. С. Зубкова.- К.:Дніпро, 1985-С.261

Під впливом людей, оточення, важкого життя Чіпка починає переконуватись, що скрізь панує неправда і насильство однієї людини над іншою. Все це і викликало в нього прагнення до боротьби: «І росло лихо в його серці - і виросло до гарячої відплати, котра не зна ні впину, на заборони…» Там само.-С.262

Так людська несправедливість, зло привели Чіпку до морального занепаду.

Озлоблений, Чіпка починає протестувати, бешкетувати, пиячити. Зближується з лихим товариством. І вважає, що розбійництво - це засіб боротьби проти гноблення і насильства. Одружившись з Галею, Чіпка відцурався розбійницького товариства, став добрим і дбайливим господарем. Його починають поважати в громаді, обирають земським «гласним». Але чиновники все зробили для того, щоб усунути селянського посланця із земства. Знов перемагає неправда. Чіпка озлоблюється, підбурює до виступу селян. І врешті-решт знову стає на ганебний шлях: починає грабувати, мститися, карати невинних і винуватих, доходить навіть до вбивства.

Болi змученої душi, кричуща соцiальна несправедливiсть - ось що штовхнуло вчорашнього хлiбороба, щасливого своєю працею, на шлях грабiйництва. Чiпка вважає цi вчинки вiдбиранням свого ж добра, рiвнянням багатiїв з бiдняками.

На якийсь час, зокрема пiд впливом лихого "товариства" Чiпка опустився на саме дно життя, гiрко образив своїми вчинками матiр. Проте добре в його натурi змогло взяти верх, змогло перемогти. Вiн знайшов у собi сили перепросити матiр, повернути її в рiдну хату.

Чіпка - горда й незалежна людина, він ладен стати на оборону правди людської, здатен на безкорисливий вчинок. Іноді такі натури виявляли себе в справах героїчних, їхні імена, як, приміром, імена Олекси Довбуша чи Кармелюка, народ оповивав легендами. Потенційно, внутрішнім ладом душі Чіпка чимось рідня цим натурам на думку О. Гончара. Проте на відміну від них він пішов іншим шляхом, не став народним героєм, захисником вольниці й прав людських. Ми бачимо трагізм його долі. Морально скалічений у нерівній боротьбі із системою гноблення й несправедливості, він, що подав великі й світлі надії, в кінці роману деградує, втрачає людське обличчя.

Панас Мирний, як тонкий психолог людської душі, детально змальовуючи середовище у якому виростав маленький злочинець, детально зображує моральний стан хлопчика: «Чіпка мав добру пам'ять: з неї ніколи не виходила думка, що він «виродок»; він ніколи не забував бабиної ради... Собі на лихо, рядом з добрими думками у малому серці ворушилося щось недобре, невпокійне... Розбуджене, воно не давало йому забутися, ніколи не прощало нікого, коли бачило яку помилку...» Мирний Панас. Твори в 2-х томах. Т. І / Передм. С. Зубкова.- К.: Дніпро, 1985.- С.262

Образ Чіпки перегукується з образом Раскольникова із роману Ф. Достоєвського «Злочин і кара».

Порівнюючи романи, ми порівнюємо й головних героїв, їх психологію, їхнє бачення дійсності. Життєві умови, які породили злочинців були подібними. Обидва вони - вихідці з бідних сімей; обидва зростали без батьків. Чіпка - байстрюком, Раскольников рано залишився без батька. Бузулан Галина. Компаративний аналіз двох романів: «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Панаса Мирного та І. Білика і «Злочин і кара» Ф. Достоєвського/Г.Бузулан//Дивослово.-2004.-№9.-С.19-22

Порівнюючи Чіпку і Раскольнікова, треба зазначити переваги останнього: він освічений, грамотний, розумний і має свою теорію дій. Раскольников ділить людей на два розряди і замислюється, до якого ж належить сам: до «тварей дрожащих», чи до тих, хто «право имеет».

Раскольников, як і Чіпка, зазнав злиднів. Студент університету, він не мав чим заплатити за навчання, за житло, на кожному кроці бачив страждання простого народу, співчував чужим бідам...

Свiт, у якому живуть герої Достоєвського - світ "принижених i ображених", "тих, хто загинув i тих, хто буде гинути". Трагедiя становища героїв Достоєвського полягає не тiльки в безвиходi, але й в усвiдомленнi цього глухого кута: вони бачать, що їхня загибель близька й неминуча, i знаходяться в станi приречених на смерть.

Всiм змiстом роман Достоєвського показує повну неможливiсть знайти будь-який вихiд, якщо залишатись у цьому суспiльствi, адже приймати його закони, жити в такому суспiльствi людинi неможливо!

З перших сторiнок роману ми дiзнаємося про те, що Раскольников спокусився на якесь дiло, яке є новим кроком, новим власним словом, мiсяць тому в нього народилася мрiя, до здiйснення якої вiн близький зараз.

А мiсяць тому, майже вмираючи вiд голоду, вiн змушений був закласти у старої лихварки перстень - подарунок сестри. Велику ненависть та вiдразу вiдчуває вiн до вередливої та нiкчемної старої, яка висмоктує кров з бiдних, отримує багатство за рахунок чужого горя, злиднiв та пороку. Раптом почута в трактирi розмова студента з офiцером про неї ж, "глупої, беззмiстовної, нiкчемної, злої, хворої старої, нiкому не потрiбної i, напроти, усiм шкiдливої". Вона живе "сама не знаючи для чого", а молодi свiжi сили зникають "без усякої пiдтримки", "i це тисячами, i це усюди".

Пiвроку тому Раскольников написав статтю "Про злочин", де виклав свою теорiю психологiчного стану злочинцiв упродовж усього злочину. Вiн доводив, що цей стан бiльш схожий на хворобу - потьмарення розуму, розлад волi, випадковiсть та нелогiчнiсть вчинкiв.

Ми майже нiчого не знаємо про той довготривалий процес, про ту велику працю думки, в результатi якої розвинулася у свiдомостi Раскольникова його iдея, лише пiсля вбивства розкривається iдея Раскольникова - у всiй величi й у всiй жахливостi.

Вбивство старої потрiбно Раскольникову для перевiрки своєї здатностi на злочин, а не для перевiрки iдеї, яка як вiн мiркував, незаперечна.

На каторзi, на свободi, пiддає свою "iдею" нещадному моральному аналiзу, вiн не в силi вiд неї вiдмовитися: iдея незаперечна, совiсть його спокiйна. Свiдомих, логiчних заперечень своєї iдеї Раскольников не побачив до кiнця. Вiн єднає об'єктивнi особливостi сучасного свiту, впевнений у неможливостi щось змiнити.

Визнання своєї провини - це для Раскольникова визнання власної неспроможностi та мiзерностi. Але iдея непорушна. Проте Достоєвський вважає, що перемагає людяний Раскольников, а iдея жорстокостi терпить поразку. чіпка бунтар мирний панас

Справжня кара для Раскольникова - це той психологічний стан, в якому він перебуває постійно. Бузулан Галина. Компаративний аналіз двох романів: «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Панаса Мирного та І. Білика і «Злочин і кара» Ф. Достоєвського/Г.Бузулан//Дивослово.-2004.-№9.-С.19-22 Після вбивства він став сам не свій, щось гризло його зсередини, життя його не покращало: «В перове мгновение он думал, что с ума сойдет. Страшный холод охватил его; но холод был и от лихорадки, которая уже давно началась с ним во сне. Теперь же вдруг ударил такой озноб, что чуть зубы не выпрыгнули, и все в нем так и заходило». Ф.М.Достоевский «Преступление и наказание». - Нальчик: изд. «Эльбрус», 1977.- С.85

І Раскольников, і Чіпка протестують проти несправедливості та гніту. Залишившись без землі, Чіпка вступає в боротьбу, але зазнає поразки, і це його ламає морально. Він стає на згубний шлях розбійництва, який приводить його до кримінального злочину, на відміну від Раскольникова, котрий ціною злочину хотів поліпшити життя багатьох інших людей.

В обох випадках ми можемо говорити про «крах ідей» героїв. І Чіпка, і Раскольников не змогли прислужитися людям, не знайшли свого місця в суспільстві й стали «пропащою силою». Їх протест був непродуманним, стихійним. В обох випадках було забуто ту високу мету, для якої пограбування і вбивство були тільки засобами. Адже Чіпчині гроші пропито в шинку, а Раскольникова привалено каменем.

І Чіпка, і Раскольников не задумувались над тим, що ж буде з їх душею «після». Ще малим Чіпка казав: «Я, бабусю, буду добрий... я злого не робитиму, то й бог мене не поб'є... А отих дітей, що мене били та проганяли,- тих бог поб'є, бо вони злі!.. Я буду добрий, бабусю...» Мирний Панас. Твори в 2-х томах. Т. І / Передм. С. Зубкова.- К.: Дніпро, 1985.- С.260

Та чи не гріх бажати помсти, в серці чекати, поки «тих бог поб'є, бо вони злі!..»? Саме тут закралася «маленька злість», забулась християнська мораль всепрощення. Але чого можна вимагати від дитини? Ось ще одна проблема - проблема виховання.

Панас Мирний констатував факт існування чіпок у житті суспільства, але не показав шляху до розв'язання проблеми. Достоєвський показує його в епілозі. Тільки на каторзі Раскольников збагнув суть свого злочину і покаявся: у нього під подушкою лежить Євангеліє, яке засвідчує примирення з Богом і усвідомлення гріха. У Раскольникова зворотного шляху до злочину немає, Господня любов воскресила його. Бузулан Галина. Компаративний аналіз двох романів: «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Панаса Мирного та І. Білика і «Злочин і кара» Ф. Достоєвського/Г.Бузулан//Дивослово.-2004.-№9.-С.19-22

Таким чином романи обох авторів - це соціально-психологічні твори, в яких протежується падіння ідеї головних героїв, розкривається образ « маленької людини», яка намагається боротись з суспільством, яке не сприймає її як особистість, що заслуговує на нормальні умови існування, заслуговує на повноцінне життя.

Размещено на Allbest.ru