П’єса "Мартин Боруля"

Размещено на http://www.allbest.ru

П'єса «Мартин Боруля»

1. Історія створення

П'єса «Мартин Боруля» написана на основі реального факту. І. Карпенко-Карий використав подію, яка відбулася в його родині. Батько письменника вирішив у суді довести своє дворянське походження. Незважаючи на витрачені зусилля, рід дворянським визнаний не був, бо прізвище в нових і старих документах відрізнялося однією літерою. Так само й головний герой твору: багатий шляхтич, чиновник земського суду Мартин Боруля має заповітну мрію - зробити свій рід дворянським, поставити все на «дворянську лінію». Справою честі стало те доведення «дворянської лінії», бо Мартина пан Красовський назвав бидлом, а його сина - телям. Боруля наполегливо, із завзяттям судиться, викидаючи гроші на вітер, і навіть не розуміє, що повірений Трандалєв просто дурить його. А найголовніше, сам герой навряд чи зміг би пояснити, для чого йому дворянство потрібне, адже в нього цілком нормальне життя: має дружину, сина й доньку, чимале хазяйство.

Рік написання: 1886

Видання: 1891 р. у журналі «Зоря»

2. Тематика

Тема твору «Мартин Боруля» - зображення нестримного потягу багатих селян дорівнятися у своєму статусі до міщанства або дворянства.

3. Проблематика

Проблематика:

Проблема людської гідності

Проблема усвідомлення щастя

Проблема праці

Проблема батьків і дітей

Проблема кохання і сімейного щастя

4. Ідейна спрямованість твору і його емоційний пафос

Висміювання намагань простої людини вибитися у дворяни, хибно думаючи, що цим можна винищитися над іншими.

Трагікомедія «Мартин Боруля» написана в 1886 р., під час новочеркаського заслання. Цим твором Іван Карпенко-Карий сатирично викриває тогочасні суспільні порядки -- бюрократизм, судову систему, засновану на хабарництві. В основі сюжету -- справжній факт: багаторічне клопотання батька драматурга Карпа Адамовича з метою документально відновити втрачене предками дворянство. Цікаві міркування про свого героя висловив уже на схилі літ сам автор: «Згадую Борулю, хоч люди сміються з нього, бо їм здається, що вони не такі чудаки, як Боруля, а коли гарненько придивитися, то й сміятися нічого: хто б не хотів вивести своїх дітей на дворянську лінію, щоб вони не черствий кусок хліба мали?!»

5. Жанрова своєрідність

карпенко боруля п'єса дворянство

Жанрові й стильові особливості. Ця позиція І. Карпенка-Карого дуже цікава, бо орієнтує читача побачити в комедійних ситуаціях не такі вже й смішні сторони дійсності, як і в «Ревізорі» М. Гоголя: «Над чим смієтесь? Над собою смієтесь». Саме цей гоголівський сміх крізь сльози й визначає пафос твору І. Карпенка-Карого. Звідси й жанрова особливість цієї п'єси -- трагікомедія.

П'єса «Мартин Боруля» - це трагікомедія, оскільки в ній наявний момент катарсису (усвідомлення своїх помилок), але автор визначив жанр по іншому - комедія в п'яти діях. Трагікомедія має реальну основу: Карпо Тобілевич (батько І. Карпенко-Карого) теж хотів визнати свій рід дворянським, але не зміг довести свого походження через помилку в прізвищах. Тематично близькою є п'єса Жана Батиста Мольєра «Міщанин-шляхтич».

6. Композиція сюжету й окремих образів, а також загальна архітектоніка твору

Сюжет комедіп «Мартин Боруля» письменник будує на фактах з життя родини Тобілевичів: батько драматурга, який довгий час служив управителем поміщицьких маєтків, вирішив домогтися визнання свого роду дворянським. На це пішло чимало часу, але марно -- дворянство не було доведено, оскільки прізвище в старих документах було Тубілевич, а в нових Тобілевич. Карпенко-Карий використав цей факт, аби висміяти намагання простоп людини вибитись у дворяни, хибно думаючи, що цим можна в чомусь вивищитися над іншими.

Розв'язка -- гостро драматична: Мартин скрізь зазнає поразки i, нарешті, одна літера в прізвищі (Боруля -- Беруля) кладе край його змаганням за дворянське звання: рід Мартина не визнали дворянським.

Композиція: 5 дій.

Зав'язка: Боруля подає в суд на Красовського.

Розвиток дії: Боруля намагається прищепити членам своєї родини дворянські риси.

Кульмінація: головний герой дізнається про відмову в дворянстві.

Розв'язка: усвідомлення Мартином своєї помилки.

7. Основні художні образи в їх системі і внутрішніх зв'язках (додається окремо схема аналізу образів)

Мартин Боруля -- багатий шляхтич, чиновник.

Палажка -- його жінка.

Марися -- їхня дочка.

Степан -- їхній син, канцелярист земського суду.

Гервасій Гуляницький -- друг Мартина, батько Миколи.

Микола -- його син, парубок.

Націєвський -- регістратор з ратуші.

Красовський -- шляхтич, з яким судиться Боруля.

Трандалєв -- повірений.

Протасій Пеньонжка, Матвій Дульський -- чиновники.

Омелько, Трохим -- наймити Борулі.

8. Центральні персонажі

Центральними образами п`єси є заможний селянин Мартин Боруля, його дружина Палажка, їх діти Марися і Степан, друг родини Гервасій Гуляницький, його син Микола, наречений Марисі Націєвський, Красовський (пан, з яким судиться Мартин Боруля), повірений Трандалєв.

9. Сюжет і особливості будови конфлікту

Сюжет твору (своєрідна, яскраво національна версія відомої комедії Мольєра «Міщанин-шляхтич») становлять гумористичні сцени з життя заможного хлібороба Мартина Борулі, який домагається втрачених дворянських прав. Щоправда, у Мольєра моралізаторство має абстрактно-повчальний характер, а в Карпенка-Карого воно спрямоване проти конкретних побутових і соціальних явищ, поданих у національному художньому зрізі. У цьому, до речі, одна із суттєвих відмінностей між творами класицизму («Міщанин-шляхтич») і реалізму («Мартин Боруля»).

На відміну від Пузиря («Хазяїн»), Калитки («Сто тисяч») Мартин Боруля не труситься за кожну копійку, не знущається з бідніших за себе, але він, як і мольєрівський Журден, у своєму прагненні офіційно стати дворянином, по суті, утрачає здоровий глузд.

Боруля намагається завести у своєму домі «дворянські порядки». Комізм тут досягається через разючу невідповідність між давно усталеним способом життя се-лянина-хлібороба й омріяною панською шляхетністю.

Мартин Боруля подає позов на пана Красовського, тому що той назвав його «бидлом», і доручає займатися цією справою Трандалєву, який також працює і на Красовського. Одночасно Боруля намагається відновити втрачене дворянство. Він хоче вигідно видати дочку заміж, а тому просить Степана привезти із міста Націєвського - чиновника. У цей час до Мартина приходить його друг Гервасій, щоб засватати Марисю за свого сина Миколу. Микола й Марися вже давно кохають одне одного. Але Боруля відхиляє пропозицію. З міста приїжджає Націєвський, якому Марися одразу пояснює, що вона кохає іншого - Націєвський її наче не чує. Пізніше він підслуховує розмову Мартина та Палажки про майбутніх дітей та кумів і вирішує втікати із заручин. Мартин Боруля наздоганяє чиновника і б'є його. Степан втрачає роботу внаслідок скасування земського суду, але він боїться сказати про це батькові. Після того, як Боруля отримав листа від Красовського про те, що має виселитися з орендованої землі, він тяжко захворів. Скоро приходить лист про те, що Мартину Борулі відмовлено у дворянстві, оскільки в документах не співпадає одна літера. Боруля спалює усі документи і дає згоду на одруження Марисі й Миколи.

П'єса «Мартин Боруля» - це трагікомедія, оскільки в ній наявний момент катарсису (усвідомлення своїх помилок), але автор визначив жанр по іншому - комедія в п'яти діях. Трагікомедія має реальну основу: Карпо Тобілевич (батько І. Карпенко-Карого) теж хотів визнати свій рід дворянським, але не зміг довести свого походження через помилку в прізвищах. Тематично близькою є п'єса Жана Батиста Мольєра «Міщанин-шляхтич».

Події в драмі відбуваються в родині багатого орендатора землі - Мартина Борулі, який наївно сподівається, що його спадкові права як шляхтича будуть підтверджені, а тому вводить у своїй сім'ї дворянські порядки.

Вчинки Борулі мають комічний характер, Карпенко-Карий з гумором змальовує простодушність і наївність Мартина, а довіру до повіреного Трандалєва показує настільки надмірною, що, на перший погляд, вона межує з інфантильністю, дитячістю, нерозвиненістю логічного мислення. Але в той же час Мартин Боруля не позбавлений позитивних рис, адже він хоче стати дворянином, щоб позбавити своїх дітей від відчуття другосортності, обділеності, дати їм те, чого не мав сам. Інші члени родини, крім Степана, який вже спробував веселого життя, залишають порядними та працьовитими людьми. Палажка не горить бажанням стати пані, але скоряється волі чоловіка. Марися ж досить неординарна постать, яка вміє кохати, здатна знайти вихід і відстояти своє право на особисте щастя.

12. Місце твору в творчості письменника

Трагікомедія «Мартин Боруля» написана в 1886 р., під час новочеркаського заслання. Цим твором Іван Карпенко-Карий сатирично викриває тогочасні суспільні порядки -- бюрократизм, судову систему, засновану на хабарництві. В основі сюжету -- справжній факт: багаторічне клопотання батька драматурга Карпа Адамовича з метою документально відновити втрачене предками дворянство. Цікаві міркування про свого героя висловив уже на схилі літ сам автор: «Згадую Борулю, хоч люди сміються з нього, бо їм здається, що вони не такі чудаки, як Боруля, а коли гарненько придивитися, то й сміятися нічого: хто б не хотів вивести своїх дітей на дворянську лінію, щоб вони не черствий кусок хліба мали?!»

Карпенко-Карий - автор багатьох п'єс. Справжню популярність йому принесли комедійні твори «Мартин Боруля» (1886), «Сто тисяч» (1889), «Хазяїн» (1900). У них автор виступив проникливим спостерігачем життєвих процесів, що зумовлювали суттєві зміни в українському суспільстві. Драматург звернув увагу на викривлення селянської психології, спричинені маніакальною жагою збагачення. Моральна деградація, руйнування родинних і людських взаємин, самодурство й тупе чванство - такі негативні риси побачив Карпенко-Карий в українському селянському середовищі.

«Мартин Боруля»

Мартин Боруля -- головний персонаж комедіп, багатий шляхтич, чиновник.

1. Це людина із заможноп верхівки села, не засліплений жадобою збагачення, не позбавлений рис гуманності. Одружений. Мартин -- гарний сім'янин, у домі порядок і достаток; i авторитет, i гроші.

2. Він - здорова натура, гуманна людина, щира і до певної міри наївна. Численні комічні ситуації, пов'язані з героєм, не викликають антипатії. Адже Мартин не пройдисвіт, а потомственний селянин, який по-людяному ставиться до всіх.

3. Головна мета Борулі - добитися дворянства, тому і в своїй хаті встановлює «дворянські порядки», що створює глибокі комедійні ситуації. В гонитві за ілюзорним герой губить справжні цінності, вироблені народною мораллю. Сміховинність своїх вчинків Мартин не помічає. Свої плани він розповідає ще на початку п'єси. Він жалкує через те, що ще його батько не подбав про «гражданську службу». Хоче отримати чин та визнання. Своїх дітей він також хоче вивести в люди: «От сина опреділив у земський суд, та ще мало знає, не натерся, а, бог дасть, натреться, тоді повіреного не треба - самі всі іски поведем! Коли б ще дочку пристроїть за благородного чоловіка.»

Зокрема, Мартин Боруля:

* наказує і собі, і членам родини довго спати, хоча від спання йому нудно, та

й боки болять;

* планує розвести собак і їздити на полювання;

* хоче віддати доньку Марисю за «благородного», який потім через кумедне непорозуміння тікає від неї; Кадр із фільму-вистави

* намагається прилаштувати сина на «благородну» «Мартин Боруля». У ролі чиновницьку посаду, проте Степана звільняють; Мартина Борулі -- Г. Юра

* прагне офіційно оформити своє «шляхетне» походження, але з'ясовується, що в документи закралася фатальна для нашого героя помилка (запис зроблено на прізвище Беруля, а не Боруля).

4. Зневажає Красовського, наївно довіряє повіреному Тренделєву, любить свою сім'ю і прагне для неї кращої ,дворянської, долі, але не зважає на бажання родичів, якщо вони стають на заваді його меті.

Тренделєв його дурить, родичі та друзі його не розуміють і хочуть, щоб він знову став звичайним чоловіком без бажання бути дворянином.

Боруля, безперечно, прекрасний батько, хоча через свою обмеженість і засліпленість дворянством трохи не зламав життя Марисі. Відмову сватам Миколи, Марисиного коханого, Боруля пояснює просто: «Не приходиться дворянці йти за простого хлібороба, я тепер на такій линії…» Натомість майбутнім чоловіком доньки він бачить регістратора Націєвського - людину несерйозну, звичайного міського франта, балагура, що до того ж любить випити за чужий кошт. Марисю дивує така кардинальна зміна в батькові, адже вона вихована зовсім по-іншому.

5. За прототип Мартина було взято батька автора. Цим Іван Карпенко-Карий показує своє ставлення до прагнень батька, а саме комізм ситуації, використовує іронію та сатиру.

Образ Борулі в цілому комічний, але за цим зовнішнім комізмом криється страшна драма, адже нерозумний, засліплений «дворянською лінією» герой міг втратити абсолютно все: і майно (якого майже не лишилось), і друзів (Гервасія, Протасія і Матвія), і дітей (нещасливий шлюб Марисі й розпусне життя Степана), і власне життя.

6. Зрозуміло, що Боруля не має нічого спільного з дворянством. Маючи звичку прокидатись рано, герой із усіх сил намагається бути паном і лежить, як і водиться панам, довго, хоч і болять боки від того лежання. Усупереч родинній традиції вимагає від дітей називати його «папінька», а дружину - «мамінька», не дає працювати Марисі, аби вона привчалася до дворянства. Боруля марно витрачає чимало грошей на дворянський антураж. Смішно виглядає це намагання бути благородним: очікуючи привезення з міста «кофію», герой просить дружину дізнатися, що з ним робити, бо «Чай я пив і знаю, як його настановлять, то сам тобі розкажу; а кофію не знаю, як роблять. Піди ти зараз до Сидоровички - вона зна - і повчися у неї. І розпитай гарненько, як його роблять і коли його подають: чи до борщу, чи на ніч?»

Комізм ситуації в тому, що Мартин - людина старосвітських звичаїв і виховання. Сім'я його - дружина, син та дочка - також дотримуються старосвітських звичаїв. Боруля скрізь зазнає поразки: сусід-поміщик виграв у нього позов у суді, сина Степана «попросили» з канцелярії, де він працював, наречений Марисі виявився шарлатаном і втік, чому дівчина безмірно рада. Нарешті через одну букву в прізвищі (Боруля - Беруля)рід Мартина не визнали дворянським. Тому він спалює «дворянські» попери в печі. А в останньому монолозі розкриває увесь біль своєї душі : «Горять червоно, як кров дворянська, горять!...О-о-о!... Тепер ти бидло! Бидло! А Степан теля!( ридає)…Пустіть! Рятуйте бумаги!... Я сам поїду у дворянське собраніє, у сенат поїду…(підбіга до печі.) Згоріли… Тисяча рублів згоріла, половина хазяйства пропала, і все-таки бидло!( Тихо плаче.)»

Усі починання Борулі, спрямовані на досягнення примарного щастя, завершуються поразкою. Інакше й бути не могло, адже для Борулі дворянство -- це те, чим можна зовні прикрити своє мужицьке походження, йому не доступні поняття «духовність», «культура», «освіченість», «шляхетність», «етика». Автор саркастично змальовує цю рису героя в епізоді, де він наказує дружині Палажці навчитися, як подавати чай і каву «благородному» гостю: «Ну, годі! Сідай, душко! Омелько привезе самуварь, чаю, сахарю і… кофію. Чай я пив і знаю, як його настановлять, то сам тобі розкажу; а кофію не знаю, як роблять. Піди ти зараз до Сидоровички -- вона зна -- і повчися в неї. І розпитай гарненько, як його роблять і коли його подають: чи до борщу, чи на ніч?»

Цього героя можна зрозуміти, бо він лише хоче безхмарного майбутнього для своєї сім'ї. та бажання мусять поєднуватися з можливостями їх втілення чого не хоче робити Мартин. Це неправильно, ось чому головний герой виглядає комічно.

І. Карпенко-Карий використав подію, яка відбулася в його родині. Батько письменника вирішив у суді довести своє дворянське походження. Незважаючи на витрачені зусилля, рід дворянським визнаний не був, бо прізвище в нових і старих документах відрізнялося однією літерою. Так само й головний герой твору: багатий шляхтич, чиновник земського суду Мартин Боруля має заповітну мрію - зробити свій рід дворянським, поставити все на «дворянську лінію». Справою честі стало те доведення «дворянської лінії», бо Мартина пан Красов-ський назвав бидлом, а його сина - телям. Боруля наполегливо, із завзяттям судиться, викидаючи гроші на вітер, і навіть не розуміє, що повірений Трандалєв просто дурить його. А найголовніше, сам герой навряд чи зміг би пояснити, для чого йому дворянство потрібне, адже в нього цілком нормальне життя: має дружину, сина й доньку, чимале хазяйство.

Степан -- син Мартина й Палажки, канцелярист земського суду.

Син Борулі Степан служить канцеляристом у місті.

Він прагне добутися чиновницької посади не стільки шляхом якихось інтелектуальних зусиль, роботою над собою, щоденною старанною працею, скільки обманом, хитрістю -- себто так, як у чиновницькому колі було заведено. І батько навчає, як вижити в цій прогни-лій системі: «Ну, тепер з Богом! (Встає). Прощай. (Цілує Степана). Слухай старших, виписуй почерка, завчай бумаги напам'ять… трись, трись меж людьми -- і з тебе будуть люде!»

Сумною тональністю забарвлена картина, у якій батько радить синові порвати з другом дитинства Миколою, бо він тепер, як Борулі здається, уже нерівня їхньому роду: «Ти, сину, не дружи з нерівнею, краще з вищими, ніж з нижчими. Яка тобі компанія Микола? Мужик -- одно слово, а ти на такій лінії, трешся між людьми інчого коліна… глянь на себе і глянь на Миколу. То таки мужик репаний, а ти канцелярист!»

Батько з щедрістю витрачає на нього гроші, аби він вибився в люди, виглядав, як дворянин. Степанові це подобається, але ті гроші йдуть у нікуди, бо він не навчився цінувати зароблені гроші. Вихор міста з веселими гуляннями, що часто закінчуються пиятикою, приваблюють хлопця. Але канцелярію закривають, і молодший Боруля повертається додому, де бачить хворого батька та майже розорене хазяйство. Це все - наслідки бездумної гонитви за дворянством.

Размещено на Allbest.ru