Естетичні функції символів у творчості Павла Загребельного

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка

УДК - 821.161.2 Заг

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Естетичні функції символів у творчості Павла Загребельного

10. 01. 01 - українська література

Нестерук Сніжана Миколаївна

Кіровоград 2001

Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. Період другої половини 80-х -- початку 90-х років в історико-політичному плані складний і драматичний. Історики, журналісти, письменники першими сміливо порушують питання, які довгий час перебували під ідеологічним табу. Упродовж цього періоду широко використовується в літературі така символіка, яка допомагає висвітлити проблеми людського буття. Введення різних видів умовно-образного відображення дійсності (символу, алегорії, фантастики, гротеску) пожвавлює композиційні пошуки авторів і надає особливого розмаїття їхнім творам.

У контексті прози останніх десятиліть вирізняється творчість Павла Загребельного. Масштабність епічної оповіді, поліфонія політичних і моральних оцінок, цілісний погляд на історію, величезна авторська ерудиція письменника засвідчують його еволюцію не тільки в плані розширення, урізноманітнення сюжетів, але й у піднесенні до певного рівня узагальнень образів-символів. Безпосередньо присвячених Павлу Загребельному літературознавчих досліджень небагато: праці С.М. Шаховського, В.Фащенка, В. Чумака, Віталія Дончика. Автори прагнуть через ідейно-тематичне, проблемно-конфліктне, жанрово-стильове багатство прози П.Загребельного розкрити художній метод романіста, простежити еволюцію героїв, показати концепцію людини.

У 1985 - 2000-х роках опубліковано ряд праць, де творчість прозаїка розглядається з нових позицій. М.Жулинський, І.Кравченко, М.Слабошпицький, М.Славинський виділяють окремі символи у творах романіста, вдаються до характеристики деяких символічних рис образів, наголошують на вмілому поєднанні в них романтичної піднесеності та символічно-філософської місткості. Не відкидаючи зробленого, дисертантка прагнула привернути увагу до того зрізу творчості П.Загребельного, який складає його естетична система символічних значень.

Серед тих, хто неодноразово звертався до проблеми символу, можна назвати Демокріта, Платона, Арістотеля. Ідеї цих учених отримали подальший розвиток у роботах В.Гете, Г-.В.-Ф. Гегеля, Ф.Шіллера, А.Шлегеля, І.Канта, А.Бергсона. З помітних праць вітчизняного й російського літературознавства слід відзначити, передусім, розвідки М.Костомарова, О.Потебні, К.Свасьяна, К.Лібмана, Д.Мережковського. Обґрунтування результатів дослідження матиме значення для української літератури, а також для вивчення провідних тенденцій у сучасній прозі. Цим і зумовлено актуальність теми.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконувалось протягом 1997 - 2000-х років на кафедрі теорії літератури та славістики Рівненського державного гуманітарного університету і підпорядковане галузевій програмі розвитку українського літературознавства.

Предмет дослідження -- художні твори П.Загребельного кінця 80-х - першої половини 90-х років. Зокрема романи "Тисячолітній Миколай", "Юлія, або Запрошення до самовбивства", повісті "Гола душа", "Ангельська плоть", "Попіл снів". До аналізу залучаються також раніше написані "Диво", "Первоміст", "Смерть у Києві", "Роксолана", "Розгін". З метою з'ясування категорії "символ" розглядаються дослідження вітчизняних і зарубіжних учених, залучаються "Словники символів".

Об'єктом дослідження дисертації є естетичні функції символів у творчості Павла Загребельного. Розгляд ведеться на матеріалі творів малої та великої прози письменника.

Основна мета дослідження полягає у системно-функціональному аналізі образно-символічного словника Павла Загребельного, у вивченні еволюційного становлення системи естетичних значень його творів, висвітленні взаємозв'язку традиційної і авторської символіки та розкритті її семантики.

Для досягнення вказаної мети ставилися такі завдання:

показати етапи формування категорії "символ";

простежити і з'ясувати роль та місце естетичної функції символу у творах письменника кінця 80-х - початку 90-х років;

виявити філософсько-естетичні витоки символів у прозі Павла Загребельного;

дослідити специфіку символічної системи прозаїка;

визначити компаративні аналогії у представників сучасної української й зарубіжної літератур.

Теоретико-методологічну основу дисертації складають праці вітчизняних і зарубіжних учених з методології літературознавства, загальних проблем літератури та літературної критики, естетики та історії. Орієнтиром служили класичні наукові концепції відомих літературознавців і філософів, що розробляли питання "естетичного" та "символу": Е.Кассірера, І.Канта, Г.-В.-Ф.Гегеля. Дисертантка спиралась на теоретичні праці М.Костомарова, О.Потебні, О.Лосєва, О.Веселовського, М.Бахтіна, В.Тернера, М.Рубцова, О.Виноградова, І.Стояна, А.Геворкяна.

У процесі аналізу символіки використовувались історико-генетичний, контекстуальний та зіставний методи інтерпретації символів. Теоретичний аспект дослідження тісно пов'язаний з історико-літературним і літературно-критичним.

Наукова новизна роботи полягає насамперед у ракурсі дослідження; робиться спроба проаналізувати естетичні функції символів у творчості Павла Загребельного. Ця проблема ще не була предметом спеціального вивчення.

Уперше здійснено комплексне дослідження сукупності художніх засобів, які допомагають розкрити поняття символу і його логіку. Причому об'єктом спеціального вивчення стали твори П.Загребельного кінця 80-х -- першої половини 90-х років. До аналізу залучалися видані раніше романи "Роксолана", "Диво", "Первоміст", "Смерть у Києві", "Розгін", які розглядаються в контексті всієї творчості прозаїка. Авторка спробувала запропонувати своє трактування естетики символу в доробку П.Загребельного, визначити значення окремих символів та з'ясувати їх семантичне поле.

Практичне значення роботи полягає в тому, що її результати можуть бути використані при вивченні історії української літератури ХХ століття, зокрема, творчості Павла Загребельного та символіки його творів, яка виступає своєрідним способом художнього бачення світу.

Спостереженнями й висновками, що викладені в дисертації, можна скористатися при читанні вузівських лекцій, при викладанні спеціальних курсів з української літератури, теорії літератури, фольклористики і мистецтвознавства. Допоможуть вони й учителям коледжів, гімназій, ліцеїв, спеціалізованих шкіл, де українська література вивчається поглиблено.

Особистий внесок здобувача.

Дисертаційна робота являє собою завершене дослідження, виконане автором самостійно. У виданій спільно з співавтором статті здобувачу належить 80% матеріалу (зокрема, дослідження семантики символів у доробку 90-х років).

Апробація роботи. Результати дослідження доповідались на Міжнародній славістичній конференції пам'яті професора Костянтина Трофимовича (Львів, 1998), Міжнародній науковій конференції "Література й історія" ( Запоріжжя, 1998), Міжнародній науковій конференції "Спадщина академіка В.І.Борковського і сучасна міфологія на межі тисячоліть" (Львів, 2000), на науково-теоретичних конференціях молодих учених, які відбувалися в Інституті літератури імені Т.Г.Шевченка НАН України (Київ, 1999, 2000), на щорічних наукових конференціях професорсько-викладацького складу Рівненського державного гуманітарного університету (1998, 1999, 2000).

Структура та обсяг дисертаційної роботи. Дисертація складається зі Вступу, Чотирьох розділів ( "Основні етапи формування категорії "символ", "Ідейно-естетичне поле символу в творчості П.Загребельного", "Смислова векторність символів у концепції Павла Загребельного", "Специфіка символу прозаїка в художньому доробку 90-х років"), Висновків, Списку використаних джерел, що нараховує 284 позиції. Основний текст -- 156 с.

Зміст дисертації

естетична функція символ загребельний

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, визначено об'єкт, предмет, мету, завдання, методологічну основу, теоретичне та практичне значення роботи, наведено дані про апробацію результатів дисертації.

У першому розділі -- "Основні етапи формування категорії "символ" -- дисертантка зробила екскурс в історію побутування терміну "символ". З'ясовано, що ґенезис символу має давнє коріння. Цей термін здавна стояв в одному ряду із "знаком", "чудом", "передбаченням", "гаданням", "мірою" (п. 1.1.). Досократики на перший план поставили таємний смисл символа, узагальненість, що подана здебільшого у згорнутому вигляді (Демокріт), і розуміння його як деякої неподільної єдності (Емпедокл). Діалектика Платона представила символ як субстанціальну єдність сутності і явища, які перебувають у фактичній рівновазі. Епоха античності вживає і стверджує символ як такий, хоч не пов'язує його з об'єктом, відбитом якого він може бути. І хоча понятійно символ закріпив лише Прокл, проте значення цього терміну народжувалось через Евріпіда, Ксенофонта, Демокріта, Емпедокла, Платона, Арістотеля, Плотіна.

Середні віки термін "символ" співвідносять з дидактичним алегоризмом Середньовічні філософи говорять про символ як основу будь-якого твору мистецтва. Найбільш значимою в цей період є символіко-алегорична притча, в якій природа співвідноситься із символом дійсності вищого порядку. Ренесанс як літературний напрям загострює інтуїтивне сприймання символу в його незамкненій багатозначності, але разом з тим не створює нової теорії "символу".

Справді наукове обґрунтування цього поняття в другій половині XIX століття великою мірою іде від Гегеля, але романтична традиція (Гете), яка визнавала в символі миттєву цілісність, продовжує жити. На початку XX століття вчені роблять поняття досить широким. З.Фрейд, наприклад, зіставляє символ із психопатологічним симптомом, а К.-Г.Юнг пояснює багатство людської символіки через стійку безсвідому фігуру.

Літературознавство радянської доби так і не виробило точного визначення символу. У більшості випадків термін застосовували щодо слова мови, яке виступало умовним знаком іншого слова-найменування, своєрідним умовним перейменуванням поняття. Знайомство з літературою свідчить, що глибоких наукових досліджень, присвячених вивченню проблеми символу, не багато. Найкраще цю категорію розроблено в працях О.Ф.Лосєва, Тахо-Годі, М.Рубцова,К.Свасьяна. На українському терені цей ґрунт ще треба обробляти.

Вивчення української символіки розпочалося ще в першій половині XIX століття, проте у значенні "символ" часто використовувалися поняття "образ", "слово" (п. 1.2.). Цікаві спостереження з цього питання знаходимо в М.Максимовича, І.Срезневського, І.Кронеберга, А.Метлинського, О.Бодянського. Не можна не бачити, що специфіка основ символу в середині ХІХ століття М.Костомаровим лише означена, але в контексті загальної історії вона має принципове значення для подальшого розвитку поняття, його головних рис. Урахувавши значний досвід попередників, відомий мовознавець О.Потебня розпочав наукову кар'єру саме з дослідження символіки. Дослідник бачив символ не лише стилістичною категорією, а як продукт культурно-історичного розвитку людства, який пов'язаний з мовою, світоглядом, пізнанням світу. Якщо для західноєвропейських естетичних концепцій XIX століття характерним є відносно чітке протиставлення символу іншим структурно-семантичним категоріям, то цього не можна сказати про українське інтерпретування. Матеріали свідчать, що навіть найкращі праці та дослідження літератури порушують лише окремі часткові питання, пов'язані з розумінням цього терміна і не зачіпають головних рис розвитку й функціонування символу.

Докладно проаналізувавши побутування терміну "символ", дисертантка робить висновок, що у літературознавстві, як і в філософії, естетиці, помітні різні етапи формування категорії. На українському матеріалі проблема символу є маловивченою й малодослідженою і спектр розбіжностей тут дуже широкий.

У другому розділі -- "Ідейно-естетичне поле символу в творчості П.Загребельного" -- автор дисертації показує шляхи реалізації письменницької ідеї, розкриває естетичні функції символу.

Останні десятиліття ХХ століття позначалися емоційно-оцінювальним освоєнням реальності (п. 2.1.). А тому естетична діяльність, що притаманна людині -- це своєрідне споглядання одиничних предметів, які усвідомлюються як цілісні та завершені. Естетичне має два аспекти, що неподільні: об'єктивний (предметний) і суб'єктивний (емоційний)."Естетичне" усвідомлювалось у якості деякої онтологічної сутності, безперечно позитивної. Тому й виникло дві тенденції: матеріалістична (Гераклій, Демокріт) та ідеалістична (Платон).

Співвідношення між реальністю й естетичним у мистецтві розуміється по-різному. З одного боку, мистецтво доповнює реальність, створює естетичні цінності. З іншого -- краса світу породжує художні цінності. Сфера естетичного набагато ширша за сферу художнього. Загалом лише в художній діяльності естетичне виявляється домінуючим. В інших же видах людської діяльності теж частково присутнє творче начало, але воно не так яскраво виражене. Тому не випадково, що тільки в мистецтві естетичне знаходить повноту й глибину свого втілення. Саме з естетичного призначення мистецтва з'являються пізнавальні можливості і світоспоглядальні начала-досягнення авторської свідомості в художніх творах.

Дискурсні твори П. Загребельного становлять значний інтерес, бо відкривають завісу над тими поглядами, які, без сумніву, важливі й так або інакше відлунюють у прозі письменника (п. 2.2.). Художня творчість і дискурс прозаїка виражаються в деяких ключових словах і поняттях. До цієї думки ми приходимо, спираючись на певний код шифровки (власне, у такому значенні Павло Загребельний уживає поняття символ) і на авторські висловлювання про природу слова.

Виявлено, що манера письменника створює враження імітації певного дискурсу, який має на меті приховати істинні наміри автора. З перших речень будь-якого роману або повісті прозаїка проглядає подвійність -- не тільки у двозначній назві, але й у тексті, що є шифром закодованих смислів. Кожне значення образу-символу звернене в напрямку формування глибинного архетипу підсвідомості. Монументальність прозових творів Павла Загребельного цілком умотивована і витворює архетип певної системи. Її визначальним чинником виступає не лише передача сакрального значення, а й сама літературна форма, жанр.

Центральне місце в прозі П.Загребельного посідає домінантний символ. Такий символ репрезентує велику кількість фундаментальних тем та мотивів. П Загребельний чисельні й тісно переплетені ланцюжки мотивів нерідко ховає шляхом розсіювання по незв'язаних один з одним підтекстах або в результаті спрямованого кількаразового промовляння. Ці мотиви, звичайно, доступні читачам, але не кожен з них може усвідомити всю повноту конотацій у творах. Оскільки герої самі іноді хочуть з'ясувати смисл певного символу, то нерідко висловлюють правдоподібну версію. Решта ж персонажів - здебільшого розуміють, а тому прагнуть з'ясувати їх суть.

Одним із джерел творення символів виступає алюзія. Ця контекстуальна категорія особливо важлива для правильного розуміння творів прозаїка. Адже книги П.Загребельного насичені посиланнями на твори європейської та української літератур. Якщо дивитися на алюзію крізь призму естетичної функції символу, то стає зрозуміло, що П.Загребельний не просто вставляє цитати з інших творів - вони є невід'ємною частиною його власних тем і стилістики. Притчевість як якість тексту нарівні з алегоричністю стає властивістю стилю П.Загребельного. З'ясовано, що глибинний символ притчі здебільшого розкривається в ході зовнішньої сюжетної дії. Автор, використовуючи притчу, називає її "байкою", "баєчкою". На нашу думку, естетику символу в письменника можна розглядати через притчу й через байку. Інакше кажучи, цілком правомірним є поєднання притчі та байки в одному терміні.

Ретроспекція як один із компонентів часо-просторової організації твору відіграє роль основного структурного принципу в розкритті події чи ситуації. Цей прийом дає можливість простежити еволюцію персонажа, епохи або самого автора. Встановлено, що ретроспекція у П.Загребельного виконує такі функції: шукає корені причин того, що представлено в романі як наслідок ("Тисячолітній Миколай"); встановлює невмирущість зв'язку поколінь ("Диво"); утверджує безсмертя бойового й трудового подвигу ("З погляду вічності"); відтворює дух часу через долю однієї людини або групи людей ("Я, Богдан"); виступає як пересторога майбутніх помилок ("Гола душа").

У п. 2.3. розглянуто особливості естетичних функцій символів у Павла Загребельного. Естетичне уявлення в символі романіст втілює переважно двома шляхами: прямим атрибутуванням ідеальних якостей персонажа й усього, що його оточує та непрямим втіленням естетичних ідеалів.

Перший спосіб характеризується тим, що образ-символ повністю заміщує суб'єкт об'єктом зіставлення на основі схожості. Другий шлях допомагає символічним паралелям та ситуаціям естетично схарактеризувати життєве середовище, психічний стан персонажа, сімейні та особисті взаємини.

Дисертантка вважає, що найкраще естетичні функції символів розкриваються при застосуванні таких художніх принципів, як уособлення, замкненість, пластичність. Перший принцип, уособлення, передається через категорії "загальне" та "конкретне". Якщо символіка узагальнює те чи інше життєве явище, то виражальні засоби конкретизують його і надають більшої емоційності та поетичності. З'ясовано, що послідовні дії в П. Загребельного вдало передають зміни психічного стану героя. Емоційна ж виразність наступає лише тоді, коли трапляються синтаксичний і психологічний паралелізм, анафора чи повторення, яке творить внутрішній рух тексту.

Другий принцип, принцип замкненості реалізується у творах романіста за умови повноти вражень, бо вона є необхідною умовою остаточного закінчення дії. Цей принцип проявляється і в композиційній завершеності твору. Користуючись ідеєю І.Р.Гальперіна про те, що текст закінчений лише тоді, коли поставлене автором питання реалізоване або виявляє себе як питання, що не назріло для свого розв'язання, дисертантка доходить висновку, що композиційній завершеності творів П.Загребельного передує обрамлення або ступеневе звуження образу-символу. У тексті відбувається процес накопичення однакових частин за схожими символічними ситуаціями, який надалі викликає емоційний спад розповіді.

Третій принцип, принцип пластичності, полягає в доборі таких художніх засобів, завдяки яким естетичні уявлення та ідеали українців отримують життєву схожість. Пластичність виявляється і в розкритті переживань героя при допомозі символічної обстановки або символічної картини. У цьому випадку паралелізм реалізується у формі зіставлення проявів людського життя з життям природи. Естетичний принцип пластичності може розкриватися в протиставленні двох образів або двох дій Карналь і Кучмієнко ("Розгін"), Роксолана і Сулейман ("Роксолана"). Тільки таке зіставлення образів і дій підсилює емоційну направленість закладеної в них ідеї.

Отже, естетична функція -- категорія, яка постійно варіює й видозмінюється. Власне, як і сам символ. Вона виявляється в розгалуженій системі естетичних значень, які включають як елементи індивідуально-авторських значень, так і емоційно-експресивні зрушення у смисловій структурі твору.

У третьому розділі -- "Смислова векторність символів у концепції Павла Загребельного" -- досліджуються специфічні прояви символічної системи прозаїка й визначаються компаративні аналогії у творчості представників української й зарубіжної літератур.

Аналізуючи творчість П.Загребельного, дисертантка помітила, що в його естетиці присутній образ Руху (п. 3.1.). Світ і герої постійно рухаються, але характер і смисл руху різняться. Прикметно, що з одного боку Рух -- це поступальність, обертальність, з іншого -- піднесення. Письменник образ руху часто асоціює з символом колеса (колеса візка, колеса фортуни), рідше -- кола (кола вроди). Це може бути не лише колесо візка, але й колесо фортуни, коло вроди. Найяскравіше поданий символ дістає своє втілення у романі "Євпраксія". Слово "колесо" у Павла Загребельного отримує своє індивідуально-авторське озвучення. У вузькому значенні колесо є елементом певного механізму, пристрою. А відтак символізує переїзди, поневіряння, неспроможність зупинитися. У широкому значенні символ колеса уособлює не тільки долю, яка тяжіє над людиною, але й скороминущість самого життя, неможливість його змінити. Коло ж, як символ, -- це рух від гріха до чистоти, від поразки до злету.

Архетип колеса свідчить про зв'язок з каменем, який несе в собі уповільнення руху. Феноменологія каменя завжди пов'язана з якостями непорушності та закутості. Твердість і надійність як властивості сприймаються антитезою до категорій "зміна", "смерть". Якраз постать короля Генріха (роман "Євпраксія") вибудовується прозаїком шляхом протиставлення рис непорушності й мінливості. У кожному разі, символ каменя має й друге значення: йдеться про семантику перетворення в щось таке, що може придавити, перекрити шлях. Загалом слово "камінь" можна вважати синонімом до слова "могила", бо саме такою стає чужина, до якої потрапляє Євпраксія. Образ каменя ідентичний "припиненню життя", він виявляє себе як символ могили, де поховано людські мрії і сподівання (М.Костомаров та Т.Шевченко висловлюють подібні думки).

Слово-символ "камінь" індукує багатий смисловий матеріал для розгортання семантики. Прозаїк вживає його як символ непривітності, душевної черствості й холодності. Найяскравіше ця теза проявляється в сценах зустрічі або знайомства героїв. Кам'яна непорушність обличчя або очей набуває значення байдужості (роман "Диво"). Водночас камінь -- це та деталь, що об'єднує двох персонажів Роксолану і Сулеймана (роман "Роксолана") та належить тільки їхньому простору.

Іншим символом є стовп. Прикметно, що у творах П. Загребельного трактування цього символу поступово змінює своє семантичне поле. Наприклад, у романі "День для прийдешнього" Діжа змушений тягти важкий чудом вцілілий стовп додому, щоб хоч якось підтримати тепло своєї оселі. Телеграфні стовпи -- довоєнні, криві, почорнілі -- були для людей не лише паливом, а й майбутнім сволоком хати. Не менш цікаво розкривається згаданий символ і в романі "Роксолана". Можна сказати, що в тексті твору символ стовпа набуває додаткової масштабності. З одного боку, стовп співвідноситься із словом "святий". З іншого, - символ стовпа вживається письменником, коли мова заходить про вірних людей.

Провідним символом усієї творчості П.Загребельного є Міст. Помічено, що міст -- перехід через межу, заповіданий кордон. Символізує він також зв'язок минулого й майбутнього. Для Німого (роман "Первоміст") Міст давно вже став життям, запорукою неминущості, відбиттям власного існування. Зруйнувати його -- означало знищити минулі спогади. Щоправда, П.Загребельний майстерно вирішує цю колізію. Німий гине раніше, а спалення мосту перетворюється під пером майстра в авторську візію загибелі старого, сповненого вад світу.

П.Загребельний у своїх творах виступає не тільки майстром творення символів, а й уважним спостерігачем, що проводить певні аналогії. Символ дерева в П.Загребельного пов'язується з прийомом подвійного контрасту (роман "Смерть у Києві"). Водночас, цей образ-символ допомагає шукати правду, засвідчує невмирущість минулого й майбутнього. Символ дерева співвідноситься також із поняттям друга. Адже тільки дерево може бути незрадливим, вірним і мовчазним слухачем (роман "Диво"). Взагалі поняття "дерево" інколи втрачає свою сугестивність, і центр ваги переноситься на загальне поняття "лісу". Відтак образ лісу або "темного" лісу набуває значення універсального символу колективного минулого, народного духу чи пам'яті. Загалом таке розуміння дає підстави трактувати семантику цього засобу як своєрідну шкалу цінностей (роман "День для прийдешнього").

Слово-символ "гора" сприймається як антитеза до рівнини, виступає як символ горя й неволі. Дівчина-полонянка, що поступово перетворюється у всевладну Хасекі (роман П.Загребельного "Роксолана"), теж запрагла піднятися на одну з таких вершин. Гора для Насті в той момент була метою, вершиною досвіду і знань, етапом індивідуалізації.

Символ гора також набуває конотацій риски. Риска між прихованим і видимим, таємним і очевидним. Яскраво таке твердження проявляється в характері Роксолани. Бо це в її постаті злилися дві сторони особистості: зухвала рабиня, всевладна Хасекі й ніжна мати, що тихенько над колисками виспівує українських пісень. Хуррем асоціюється з образом двійника та характеризується приналежністю до архетипу тіні. Роксолана -- невільниця, хоч і стала імператрицею. Жінка-невільниця, яку Сулейман Пишний зумів посадити на трон (подібні міркування стосовно жінки-невільниці подає в "Психології шлюбу" О. Бальзак).

Символіка птаха амбівалентна. Вона не раз зустрічається в фольклорі, але зовсім по-новому реалізується в романах П.Загребельного. Так, у романі "Євпраксія" письменник подає цей символ через протиставлення. З одного боку, політ сокола, за яким спостерігає у вежі Євпраксія, уособлює розкутість, вільність, безмежжя, з іншого, -- життя героїні вказує на приреченість у виборі власного шляху. У метафізичному плані політ сокола -- це символ думки й уяви. Крила птаха спонукали Євпраксію до пробудження від байдужості, до своєрідного прозріння, очищення стражданням. Період прозріння автор трансформує через призму процесуальності польоту й символіку випускання птаха на волю. Політ передбачає підняття, а тому тісно пов'язаний із символікою рівня моралі, влади й сили.

Іноді П.Загребельний у своїх творах використовує алегорію, яка поступово перетворюється в символ. Завдяки алегоричним паралелям твориться символіка з християнським наповненням. У романі "Роксолана" зустрічаємо символічну отару овець. Власне, слово "отара" представлене в автора не лише тваринами, але й бранками, що потрапили на чужину.

У творчій манері П. Загребельного особливо впадає в око те, що письменник не тільки творить образи-символи, але й акумулює довкола деяких із них однотипні, подібні їм. Така перспективність дозволяє повтореному словесному символу перетворитися в мегаобраз. Образи-символи карликів Льопа та Шльопа (роман "Смерть у Києві") стають інверсією на образ князя Ігоря. Звичайно, у доробку П.Загребельного можна знайти багато особливостей творення символів. Проте однієї з головних ніяк не оминути: кожний образ-символ породжує наступний, а всі разом, переплітаючись між собою, сприяють появі нових. У текстах П. Загребельного присутні символи-синоніми, які певною мірою замінюють той чи інший образ-символ або навпаки підкреслюють чи розвивають якесь одне із його значень. Використання слова у символічній функції створює в мові прозаїка принцип подвійного означення. Причому фіксується увага відразу на всіх символічних нашаруваннях.

Широке використання багатої кольорової гами, півтонів допомагає в формуванні естетичних оцінок читача, розширює виміри деяких понять. Проте слід зазначити, що враження, які виникають від функції кольору, слугують читачеві розкриттям світовідчуття героя (п. 3.2.). П.Загребельний у сфері кольору -- майстер контрасту, за допомогою якого досягає особливого художнього ефекту -- зорової відчутності описаного. Крім того, там, де діє контраст, яскраво виявляються властивості протилежних моментів. Колір має потужну естетичну вагу, шарм. Він надає об'єктові мінливої кольорової характеристики, а це допомагає читачеві віднайти головні моменти в прозовому творі й отримати від нього естетичну насолоду.

Романіст найчастіше вживає багатозначне слово "барва" на противагу однозначному "колір". Очевидно, барва як почуттєва властивість збагачує асоціативні ознаки кольору. Барва для Сивоока (роман "Диво"), як одного із творців дива, перетворилася в засіб вираження язичницького єства. Як з'ясувалось при кольористичному аналізі, певна барва може виступати стрижнем формотворчого комплексу твору. До того ж колір як виразний емоційно-експресивний засіб художньої конкретизації надає зображеному образності, поетичності та допомагає емоційно сприйняти колірні образи. Таким чином, семантика символів не обмежується денотативним значенням. Вона функціонує в градації смислів на філософсько-психологічному рівні. А це допомагає творити нові оригінальні конструкції, що відзначаються чуттєвістю змальованого й широтою узагальнень.

У четвертому розділі --"Специфіка символу прозаїка в художньому доробку 90-х років" -- дисертантка звертається до аналізу малої прози письменника. За відведені "короткі хвилини" цей жанр розглядає проблеми загальнолюдського буття, віддзеркалює естетику нашого часу, звертає увагу на людину з її прагненнями та сподіваннями. Середні жанри удосконалювали майстерність прозаїка, а романи виказували уже сформовані властивості стилю (п. 4.1.). На нашу думку, проби пера в малій прозі свідчать про мистецькі нахили П.Загребельного, його уподобання, про власний погляд на життя, про своєрідне художнє мислення.

Повість "Гола душа" зображає основний соціально-психологічний тип керівника, що сформувався в атмосфері меркантильності й жорстокості. Двадцятирічне керування спотворює жіночий характер. За зовнішніми ознаками емансипації схована не вільність, а нещасність Клеопатри Січкар. Прекрасною знахідкою повісті "Гола душа" виступає також спосіб передачі внутрішнього світу товаришки Січкар. Цьому сприяє використання монологу як своєрідної форми оповіді. Адже розмова, яку веде жінка (у вигляді одностороннього діалогу), створює живе враження достеменності, а виразні деталі допомагають автору у формуванні естетичних оцінок.

По-іншому заповнений художній простір у повісті "Ангельська плоть". Автор зосереджує увагу на жінці як діючій силі в історії власного життя. Письменник подав нову інтерпретацію сфер жіночих цінностей. Використання ним християнської символіки (уособлюється у викрадених речах) допомагає проникнути до внутрішнього простору повісті. З одного боку, герої -- це злочинці, з іншого -- просто нещасні істоти. Найчастіше зовні виразно окреслений засіб дедалі більше закодовує текст, виступає схованкою смислової загадки. Естетичний ефект повісті посилюють висловлені у творі погляди П.Загребельного на літературу, історію, малярство. Універсальні знання, якими прозаїк наділив свого героя, спонукають митця залучати образні ресурси з інших видів мистецтва -- архітектури, скульптури, живопису.

"Попіл снів" -- назва для П.Загребельного символічна, внутрішньо вмотивована: це не данина "космізмові", що заполонив прозу нашого століття, відбиваючи нові риси мислення. Сон -- це своєрідне нагадування про дійсність, що породжує в людині відчуття страху. Попіл же -- матеріал, який відіграє взірцеву роль. Він ототожнюється з висяканням, кінцевістю, з тлінністю створеної природи. Разом така вільна асоціація утворює основу надтексту, яку підказав сам автор. Бо попіл снів -- це народ, якого перетворили на раба, якого генетично знищували, витоптуючи не тільки землю, а й розносячи прах предків. Письменника цікавлять перехідні стани, коли деформується одна реальність, а натомість з'являється інша. Павло Загребельний звертається до сновидного простору: там світ крихкий, засекречений, наповнений новими й новими знаками. Таким чином, будь-який символ прозаїка - це своєрідний ключ, що поглиблює смислову перспективу того чи іншого епізоду.

У п. 4.2. образи Марка і Миколи (роман "Тисячолітній Миколай") розгортаються на кількох сюжетно-ситуативних рівнях, котрі утворюють концентричні кола єдиного символу. Перше, поверхневе образно-ситуативне коло цієї багаторівневої філософії окреслюється й пов'язується з братом Миколи Марком, його життям, керівним становищем та несподіваною смертю. Друге сюжетне коло пов'язується із внутрішнім простором роману. Адже безпосереднє протиставлення світогляду Миколи й Марка відбувається на рівні житейської мудрості, яка акумулює в собі естетичну енергію пращурів. З'ясовується, що в особах братів змагалися різні життєві позиції, різні життєві ідеали.

Ледь окреслений у попередніх творах ("Гола душа", "Смерть у Києві") образ маски дістає розлогі тлумачення у романі "Тисячолітній Миколай". Загалом помічено, що в письменницькому арсеналі символ маски набуває значення "перетворення". Він допомагає тому хто є, стати тим, ким хотілося б бути. Водночас у прозаїка слово "маска" виступає з розширеною асоціативною функцією, яка найчастіше репрезентує певний соціальний тип, що наділений психологічними рисами й відповідним жаргоном. Крім того, на наш погляд, романіст породжує своєрідну метафізику маскування, котра пов'язана з культом предків. Власне, через категорію маски автор осмислює безпосередньо "смерть" та "безособовість" героя.

Як не парадоксально, але потенція образу-символу маски у Павла Загребельного виявляється невичерпною: він постійно осмислюється, реконструюється, відроджується в новому контексті. Несподівана трагедія стає відплатою мертвих предків за нешанобливе ставлення до їхньої пам'яті. На символічному рівні похорон Марка знаменує перехід від однієї реальності до іншої. Смерть брата стала для Миколи ініціацією. Проте ця межова стадія обряду переходу не стала процесом відокремлення від родини. Навпаки, Микола усвідомив, що провина Марка пов'язана саме із зарозумілістю та браком пошани до роду. Не викликає сумніву й той фактор, що тільки смерть спроможна повністю розкрити "поведінку" героя. Знак смерті у своїй екзистенційній проекції виступає засобом здійсненого пророцтва.

Аналіз показав, що образи-символи виявляють тенденцію до утворення системних єдностей, що засвідчують асоціативний принцип організації тексту, а саме формування асоціативних рядів окремих тематичних утворень. Звідси й походить певна ланцюжковість: маска -- суспільство -- держава -- доля -- час. Продовженням попередніх думок виступає держава. Вона постає не тільки спільністю історично об'єднаних людей, а й символом справжньої дійової особи. Розширити цей аспект допомагає фраза "полювання на хлястики", яка є не просто лаконічним словом, а символом долі всього народу. Лише виходець з народу, простий солдат Михно Гаврило Панасович, глибше за всіх зрозумів це, проаналізувавши своє життя.

Власне, зі структурою попереднього символу пов'язана фіксація часу. Роман "Тисячолітній Миколай" побудований так, що основою композиційного часу є пружина, яка водночас розкручує час назад і співвідносить з теперішнім станом героя, у результаті чого відбувається до певної міри глибше пізнання самого себе. Часові зміщення подаються як спогади. Вони виринають то мимоволі, то вимагають напруження пам'яті, то як уявне звертання до брата. Як не дивно, проте зі смертю брата в минуле відійшла частина життя Миколи. Час перетворився в форму розгортання сюжету. Для "Тисячолітнього Миколая" характерна наявність поняття пам'яті -- як родової, так історичної і генетичної. Кожен герой по-своєму сприймає сучасність, але в тексті особливо відчутна думка про руйнування національного етносу.

Жінка в Павла Загребельного виступає завжди еталоном душевної щедрості, краси та тонкості почуттів. Хоча може стати "жінкою, схованою у просторах"...(п. 4.3.). З перших речень "Юлії, або Запрошення до самовбивства" романіст вступає з читачем у химерну гру. Це робиться завдяки двочленній назві, у якій закладена символічна подвійність. З одного боку, постать таємничої Юлії, з іншого, -- особливо важлива проблема суїциду.

У "Юлії, або Запрошенні до самовбивства" автор зобразив кризу традиційної маскулінності. Шульга прагне полюбити жінок, які нагадують йому Юлію. Однак його мрії повсякчас доводять, що герой не вміє кохати. Завоювання для Романа перетворилося в єдину ціль, а жінка стає символом уособлення долі. Історія Шульги -- це історія поступової трансформації героя. Таку думку підтверджують вигуки, які час від часу з'являються після нетривалих стосунків з жінками: чудо, страх, визволення. У героя Загребельного кохання набуває стану психічного неврозу, бо він проходить через своєрідні модуси людського існування: спочатку страх, передчуття, совість, піклування і смерть. Прикметно, що страх і смерть як модуси структури екзистенції в концепції М. Хайдеґґера виділилися в категорію "ніщо".

Новаторство в романі "Юлія, або Запрошення до самовбивства" виявилося в символістському трактуванні образу Шульги. І хоч він поєднав деякі риси Дон Жуана та завойовника, проте герой Загребельного не зрікся чуттєвості, не відмовився від жінки, що була знаменням любові. Шульга як самогубця йде із життя через метафізичне розчарування, тобто приймає сторону звичайного суїциду.

У висновках узагальнюються результати дослідження. Помічено, що майстерність прозаїка найбільш сконденсовано виявилася у творах кінця 80-х -- початку 90-х років. У структурі прози письменника символ утворює замкнену систему. Сталість символіки зумовлена уподобаннями письменника, його світоглядом, а відтак створює певний тип сприйняття дійсності. Художньо-символічна форма виразу представлена як історичними фактами, так і філософсько-езопівським підтекстом. Еволюція прози романіста довела, що П.Загребельний піднімає символ до масштабних узагальнень, а отже, він не зовнішня оздоба, а засіб вислову думок.

Встановлено також, що розглянута категорія символу є найрізноманітнішою за семантичною структурою, бо символ у цілому може поповнюватись новими значеннями. У письменника однією з найхарактерніших особливостей символу виступає віддалена асоціативність, яка поєднує реалістичні деталі з метафоричним наповненням. Символ Павла Загребельного постійно трансформується: то нагадує прадавній міфологічний, то схематично означений, то має алегоричний чи метафоричний вияв.

Специфіка категорії "символу" залежить і від композиції твору. Як правило, образи героїв розгортаються на кількох сюжетно-ситуативних рівнях, які виступають концентричними колами єдиного символу. Характерною особливістю символу виступає та, що він не лише відображає світ, але й вказує шлях до змін.

Помічено, що вагоме місце в образному словнику посідають символи, які повторюються в контексті всієї творчості. Одного разу вдало знайдена асоціація варіюється, видозмінюється. Часто такі символи співвідносяться з традиційними, народними. Так, біблійна символіка співіснує з дохристиянською міфологією й складає у творах своєрідне двовір'я. Герої романиста живуть у тих же часових і просторових вимірах, що і біблійні образи.

Естетична функція символу виступає естетично-пізнавальним засобом мистецтва, який відображає риси об'єктивної реальності. Як з'ясувалося у результаті аналізу прозових творів, естетична функція символу -- неоднорідна категорія, бо об'єднує в собі первинні і вторинні, безпосередні й опосередковані значення. Взагалі через естетичну функцію символу автор передає багатоплановість значенєвого змісту роману чи повісті.

Символ -- це певна модель, яка конструює світ і розвиває його через ключову ідею. У багатьох текстах письменника дія твору будується за аналогією до побудови символу. Найчастіша вона двомірна, двопросторова або стає своєрідним законом відповідностей між матеріальним і "духовним" світом. Глибинний символ притчі здебільшого розкривається у ході зовнішньої сюжетної дії. Прозаїк на запереченні символічних понять витворюється цілісна художня колізія. Символ поєднує в митця чуттєвість і розумовий елемент, візуальну й акустичну сторони в одне ціле та створює малюнок, який конденсує настрій і думку.

Часто в літературі трапляється так, що образи, з якими прозаїк пов'язує певні асоціації, переосмислюються і внаслідок цього втрачають свою символічність. Проте у письменника потенція символу виявляється невичерпною: відчувається його багатовимірність.

Використання кольорової гами найкраще передає багатство кольору та його символічність. Лише за допомогою асоціативності й контрасту романіст досягає мінливої кольорової характеристики. Аналіз частотності вживань кольороназв показав, що П.Загребельний уживає слова на позначення кольору спершу в мові персонажів, а потім в описах, характеристиках. Установлено, що деякі з кольороназв стають індивідуальною ознакою стилю. Так помічено, що П.Загребельний сприймає дійсність через дві фарби: золоту й чорну, які символізують парадигму добра і зла. Таким чином, вивчення шляхів символотворення П.Загребельного здатне не тільки збагатити сучасну літературознавчу науку, а й дати певний імпульс для її розвитку.

Основні положення дисертації викладені у таких публікаціях автора

1. Вмерти, щоб воскреснути // Філологічні студії: Зб. наукових праць. -- 1998. -- Вип. 4. -- Луцьк. -- С. 72-78.

2. Образи-символи в творчості Павла Загребельного // Слово і час. -- 1999. -- №8. -- С. 62-66.

3. Словесний символ як знак буття у творчості Павла Загребельного // Філологічні студії. -- Луцьк. -- 1999. -- №4. -- С. 88-93.

4. Специфіка художнього символу в творчості Павла Загребельного // Філологічні студії. -- Луцьк. -- 1999. -- №3. -- С. 24-27.

5. Полісемантичність кольорів у романних текстах Павла Загребельного Проблеми сучасного літературознавства. -- Одеса.--2000. --Вип. 7 -- С.204 - 213.

6. Семантика символу в творах П.Загребельного // Вісник Луганського ун-ту. -- 2000. -- №4. -- С.63-69.

7. Ідейне поле символу в творчості Павла Загребельного Літературознавчі обрії. Праці молодих учених України. -- Вип.1.-- Київ:Фенікс, 2000. -- С.175 - 178.

8. Система символів інобуття в творчості Павла Загребельного // Вісник Львівського ун-ту. -- Серія філологія. -- 2000. -- Випуск 28. -- С. 350-352.

9. Проблема символу в літературознавстві XIX-XX століть // Матеріали міжнародної славістичної конференції пам'яті проф. Костянтина Трофимовича. -- Львів: Літопис, 1998. -- Т.2. -- С. 21-25.

10. Символіка прози П.Загребельного 90-х років // Вітчизна. -- 1999.-- №5-6. -- С. 130-134. (у співавторстві з О.Галичем

11. Стук у браму історії // Матеріали міжнародної наукової конференції "Література й історія". -- Запоріжжя, 1998. -- С. 155-160.

Анотація

Нестерук С.М. Естетичні функції символів у творчості Павла Загребельного. - Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.01 - українська література. - Кіровоградський педагогічний університет імені Володимира Винниченка, Кіровоград, 2001.

Робота присвячена проблемі естетичних функцій символів у творчості П.Загребельного. Проаналізовано історію вивчення поняття "символ", виявлено філософсько-естетичні витоки символів, досліджено специфіку символічної системи прозаїка і проведено компоративні зв'язки з творами представників української та зарубіжної літератур. Простежено і з'ясовано естетичні функції символів, які найкраще розкриваються при застосуванні таких художніх принципів як уособлення, замкнутість, пластичність. Визначено, що естетичні функції символів втілюються двома шляхами: прямим атрибутуванням ідеальних якостей персонажа і всього, що його оточує; непрямим втіленням естетичних ідеалів.

Загальні положення дослідження відображені автором у десяти наукових публікаціях.

Ключові слова: символ, образ-символ, символічна амбівалентність, умовність, шифр.

Аннотация

Нестерук С.Н. Эстетические функции символов в творчестве Павла Загребельного. -- Рукопись.Диссертация в виде рукописи на соискание учёной степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.01 -- украинская литература. -- Кировоградский государственный педагогический университет имени Владимира Винниченка, Кировоград, 2001.

Диссертация посвящена проблеме эстетических функций символов в творчестве Павла Загребельного. В первом разделе анализируется история изучения понятия "символ". Установлено, что литературоведение, философия, эстетика неоднородно трактуют понятия символ, аллегория, художественный образ и знак. Существуют также различия в структурно-семантической характеристике термина. Анализ показал, что на украинском материале проблема символа малоизучена, и спектр различий здесь намного шире.

Во втором разделе рассматриваются пути реализации авторской идеи, раскрываются эстетические функции символов. Установлено, что наилучшие эстетические функции символов реализуются через употребление таких художественных принципов, как обособление, замкнутость, пластичность. Как показал анализ, эстетическое представление в символе романист внедряет двумя способами: прямым атрибутированием идеальных качеств персонажа и всего, что его окружает; непрямым внедрением эстетических идеалов.

В третьем разделе анализируется и изучается малая проза писателя. Установлено, что образы-символы имеют тенденцию к образованию системных единств, которые свидетельствуют об ассоциативном принципе организации текста.

В четвёртом разделе исследуется символическая система писателя, и раскрываются компаративные аналогии представителей украинской и зарубежной литератур. Установлено, что каждый образ-символ рождает следующий, а все вместе способствуют возникновению других. Однако писатель не только создаёт образы-сиимволы, но и акамулирует рядом с ними однотипные, им подобные. Такая перспективность превращает повторенный словесный символ в мегаобраз. В исследовании установлено, что эстетическая функция символов -- категория неоднородная, потому что объединяет первичные и вторичные значения. Вместе с тем через эстетическую функцию символа автор передаёт смысловую многозначимость. Символ -- это модель, которая конструирует мир и развивает его через ключевую идею.

Ключевые слова: символ, амбивалентность, образ-символ, поливалентность.

Summary

Nesteruk C.M. Aesthetic functions of symbols in literary work of Pavlo Zahrebelny. -- Manuscript. Dissertation for awarding candidate degree of philological sciences on speciality 10.01.01 -- Ukrainian literature. -- Kirovograd State Pedagogical University named after Volodymyr Vynnychenko, Kirovograd, 2001.

The dissertation is devoted to the problem of aesthetic functions of symbols in literary work of Pavlo Zahrebelny. In part one the author analyses the concept "symbol". It is ascertained that in literature study as well as in philosophy, aesthetics there are noticeable diverse interpretations of the concepts "symbol" and "allegory", "symbol" and "sign". The analysis of the term use proved that the problem of symbol in Ukrainian literature is not enough examined and studied and the difference in opinions is much wider.

In part two the author points to the ways of analysation of the writer's idea; the aesthetic functions of symbols are exposed. It is found that the aesthetic functions of symbols are displayed best of all when the following artistic methods are used: personification, closing and plasticity. It is also ascertained that the novelist realises the aesthetic idea by means of the symbol mainly in two ways:

1) direct attribute of ideal qualities of a character and everything that surrounds him;

2) indirect implementation of aesthetic ideals.

The first way is characterized by complete substitution of the individual type by the object of comparison with the help of the images-symbols on the basis of similarity. The other way helps symbolic parallels and situations to characterize the environment, psychic state of a character, his family and private relations in aesthetic way.

In part three the author studies the symbolic system of the writer and points out the comparative analogy of Ukrainian and foreign literature. It is ascertained that every image-symbol gives rise to the new one and mixing up they all promote the appearance of new ones.

In part four the author analyses short prose of P. Zahrebelny. It is ascertained that images-symbols tend to forming systemic unities which testity the imaginary principle of the text formation.

Besides, the writer not only creates images-symbols but accumulates around some of them similar symbols of the same type. Strictly speaking such perspective promotes a repeated word-symbol into the megaimage. Owing to the aesthetic functions of symbol the writer conveys the richness of the notionale meaning of his novel or story. Symbol is a certain creative model which constructs the world and develops it by means of its key idea.

Specifically in many literary writings the plot is built of the analogy with that of symbol, in most cases it's two-sided or it turnes into a certain law of accordance between material and spiritual world. The profound symbol of parable is mainly revealed the aesthetic function and becomes aesthetic-cognitive means of art which depicts the peculiarities of objective reality.

Key words: symbol, image-symbol, symbolic ambivalency, code, convention.

Размещено на Allbest.ru