Національно-культурний компонент у структурі художнього тексту (на матеріалі роману Д. Мордовця "Сагайдачний")

Размещено на http://www.allbest.ru/

Запорізький державний університет

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

НАЦІОНАЛЬНО-КУЛЬТУРНИЙ КОМПОНЕНТ У СТРУКТУРІ ХУДОЖНЬОГО ТЕКСТУ (НА МАТЕРІАЛІ РОМАНУ Д.Л. МОРДОВЦЯ "САГАЙДАЧНИЙ")

Пустовіт Валерія Юріївна

удк: 883м: 929 Мордовець

Спеціальність 10.01.01. - українська література

Запоріжжя - 2001

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Центрі українознавства науково-дослідної частини Київського національного університету імені Тараса Шевченка Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: кандидат філологічних наук, доцент Конончук Михайло Миколайович, доцент кафедри історії української літератури і шевченкознавства Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор Заверталюк Нінель Іванівна, професор кафедри української літератури Дніпропетровського національного університету

кандидат філологічних наук, доцент Дергаль Любов Яківна, доцент кафедри української і світової літератури Мелітопольського державного педагогічного університету

Провідна установа: Одеський національний університет ім. І.І. Мечникова, кафедра української літератури

Захист відбудеться "26" жовтня 2001 року о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 17.051.02 при Запорізькому державному університеті (69063, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 66, корпус 2).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Запорізького державного університету (69063, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 66, корпус 2).

Автореферат розіслано "24" вересня 2001р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради кандидат філологічних наук,

доцент Т.В. Хом'як

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

мордовець сагайдачний український література

Актуальність обраної теми. У сучасному світі відбувається активний і складний процес державного й духовного відродження українського народу, формування національної самосвідомості. Характерною ознакою сьогодення є злам старих стереотипів мислення та становлення нових підвалин розвитку, адже час гостро ставить проблему пошуку духовних начал, з'ясування особливостей менталітету, своєрідності українського буття й культури.

Проблема дослідження національного дискурсу набуває актуальності в час розвою й утвердження національної думки. Без розвитку та збереження надбань української культури неможливо говорити про національну ідентичність, яка повинна зберегти центральну позицію національних цінностей. Щоб збагнути себе, своє теперішнє й прийдешнє, людство завжди зверталося до минувшини, до історичного коріння, до історичної пам'яті пращурів.

Необхідність об'єктивного наукового підходу до інтерпретації літературної класики другої половини ХІХ - початку ХХ століття зростає в час творення історії національної літератури.

Сьогодні назріла потреба комплексного підходу до розгляду відображення історичних подій минулого в національно-культурному аспекті. Актуальність розкриття історичної правди, відбитої в художньому тексті, пояснюється тим епохальним явищем, яке належить козацтву. У тому, що українці сьогодні є нацією, треба віддати належне козацтву, яке із століття в століття було єдиним і могутнім засобом збереження незалежності, гідності й честі України як держави.

Запорозьке козацтво як явище національної культури й історичної пам'яті минулого притаманне лише Україні. Будучи великою військовою й суспільно-політичною силою, козацтво змогло утворити творче середовище й виступити авангардом духовності українського народу й художніх цінностей. Багатство образів, представлених у козацьких думах, піснях, літописах, танцях - усе це є духовним досвідом ХVІІ-ХVІІІ століть, що відображений у творах художньої літератури.

У пропонованому дослідженні ми звертаємося до теми розвитку духовної культури українського народу XVI-XVII ст., ролі гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного та запорозького козацтва в історії України.

Розглядаючи національно-культурний компонент в історичному романі Д. Мордовця "Сагайдачний", зазначимо, що він міцно входить у концепцію людини. Для автора не існує абстрактної людини, яка б була відірвана від національної, історичної основи. Національний елемент пояснює й розкриває риси особистості, своєрідність її психічного складу. Це яскраво змальовано в образах запорозьких козаків - носіїв колоритного національного характеру українців. Козаччина наклала на український характер чіткий відбиток волелюбності й патріотизму, мужності й відваги. Національний характер, сформований за певних обставин, є самобутнім і неповторним, бо такою ж є доля українського народу, його історичний розвиток.

Актуальність дослідження визначається тим значним внеском у розвиток української літератури II-ої половини XIX століття, який належить Данилові Мордовцю. Письменник відігравав значну роль в інтелектуальному житті України, постійно підтримуючи зв'язок з творчою інтелігенцією. Творчість Д.Мордовця розпросторена в культурному часі: від минулого до сучасного йому століття.

На сьогодні в науковому дослідженні українського козацтва ще багато невирішених питань. Точаться суперечки стосовно історичної ролі окремих гетьманів у розвитку держави, питань історії України княжої доби. Майже не досліджене духовне життя українського козацтва, а саме побут (як будували житло, яким кухонним начинням користувалися, що застосовували в харчуванні; одяг, засоби пересування), звичаї Січі (посвячення в козаки, обирання гетьмана, збори в похід, суд, покарання) та ін. А все це безпосередньо впливало на менталітет народу, адже козак-воїн - то був символ добра, захисту, миру, надії.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота є складовою частиною комплексної програми Центру українознавства науково-дослідної частини Київського національного університету імені Тараса Шевченка "Дослідження проблем українознавства в системі сучасних загальносвітових тенденцій розвитку націотворчих концепцій"

Метою дослідження є опис та аналіз особливостей національно-культурного елементу в художньому творі на історичну тему.

Для реалізації поставленої мети передбачено розв'язання таких завдань:

1. Розкрити постать Д. Мордовця в контексті історії української літератури ІІ половини ХІХ ст. і місце роману "Сагайдачний" в літературному процесі.

2. Визначити роль Петра Конашевича-Сагайдачного в історичному процесі та художньо-образне втілення його постаті в літературі.

3. Дослідити поетику відображення національної культури в романі Д. Мордовця "Сагайдачний" .

Об'єкт дослідження - національно-культурний компонент у структурі художнього тексту роману Д.Л. Мордовця "Сагайдачний" та зіставлення з іншими творами на цю тематику.

Предмет дослідження - історичний роман Данила Мордовця "Сагайдачний" (1882).

Теоретико-методологічну основу дослідження складають праці вітчизняних і зарубіжних учених з методології літературознавства, насамперед студії Ю. Бурляя, М. Возняка, К. Гордієнка, Г. Грабовича, М. Грицая, М. Грушевського, І. Денисюка, Д. Донцова, С. Єфремова, М. Ільницького, Н. Калениченко, Г. Клочека, М. Кодака, М. Коцюбинської, Р. Міщука, Є. Сверстюка, загальних проблем естетики - М. Бахтіна, В. Горського, О. Потебні, Д. Чижевського, культури - А. Афанасьєва, Іларіона, М. Костомарова, І. Крип'якевича, Б. Рибакова, В. Скуратівського. З метою з'ясування суспільно-політичної ситуації в Україні на межі XVI - XVII ст., а також історичного портрета гетьмана Сагайдачного залучаються історичні праці О. Апанович, М. Аркаса, В. Голобуцького, Н. Полонської-Василенко, О. Субтельного, П. Шевальє, Д. Яворницького, сучасні періодичні видання.

Методи дослідження. У роботі застосовано поєднання історико-генетичного, типологічного, історико-порівняльного методів, які використано при зіставленні художніх творів з фольклорними джерелами, історико-документальними матеріалами. Частково залучено біографічний метод. Для розв'язання окремих питань застосовано методи спостереження, аналізу, синтезу, історизму, які дозволяють виявити естетичні концепції, що впливали на формування культурного контексту доби. Проблеми жанрової типології й структури тексту розглядаються із застосуванням прийомів герменевтики й семіотики.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що воно є одним із перших спеціальних аналітичних досліджень в історії вітчизняного літературознавства національно-культурного компонента в історичному творі Д.Мордовця; вперше об'єктом спеціального вивчення є художній твір письменника на історичну тематику. Предметом аналізу стали проблеми поетики, принципи й засоби, за допомогою яких митець художньо відображає традиції козацтва, яке очолював гетьман П.Сагайдачний, духовне життя українців другої половини ХVІІ ст.

Теоретичне значення роботи полягає в систематизації та введенні в науковий обіг маловивченого матеріалу про діяльність славетного козацького війська, гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного, зображеного в художньому творі Д.Мордовця "Сагайдачний" .

Аналіз історичних праць про гетьмана Сагайдачного в порівнянні з художнім твором Д.Мордовця дозволить зрозуміти особливість відтворення історичної правди, роль художнього вимислу в контексті реальних подій.

Практичне значення дослідження зумовлюється його актуальністю й науковою новизною, а також окреслюється результатами проведеної роботи та полягає в можливості використання її філологами, учителями в шкільній практиці на факультативах або в курсі українознавства для студентів гуманітарних спеціальностей.

Апробація результатів дослідження. Основні положення й результати дослідження викладено в доповідях на міжнародній науковій конференції "Література й історія" (Запоріжжя, 1996), на VІІ Всеукраїнській ономастичній конференції "Питання сучасної ономастики" (Дніпропетровськ, 1997), на щорічній міжнародній науково-практичній конференції "Стан, проблеми, перспективи розвитку українознавства" (Київ, 1997), на ХХХІІ Шевченківській науковій конференції (Луганськ, 1998).

Публікації. Аспекти досліджуваної проблеми відображені у восьми публікаціях, п'ять з яких надруковані у фахових друкованих органах.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків і бібліографії. Обсяг роботи - 180 сторінок, з них 165 сторінок основного тексту, бібліографія включає 208 найменувань і подана на 15 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У "Вступі" обrрунтовано актуальність обраної теми, окреслено історію вивчення питання, сформульовано мету й завдання роботи, джерельну базу, об'єкт і предмет, теоретико-методологічне підrрунтя, визначено наукову інформацію про апробацію та публікації результатів досліджень.

Перший розділ "Парадигма творчості Д.Л.Мордовця в оцінці історико-літературної думки кінця ХІХ - ХХ ст." висвітлює історію досліджень творчої спадщини Д. Мордовця. Данило Мордовець - прозаїк, історик, етнограф, педагог, видавець, громадський діяч, який повернувся до свого читача після тривалого замовчування. Він посів помітне місце в письменстві 70-х років ХІХ ст. та й загалом у суспільно-культурному русі того часу. В українському літературознавстві про Д. Мордовця на сьогодні праць майже немає. Незадовільний стан вивчення теми пояснюється нечисленною літературою, яка була видана на початку ХХ ст. Передмова В.Бєляєва "Життя і творчість Данила Мордовця" (Мордовець Д. Твори: У 2-х т. - К.:Держлітвидав, 1958. - Т.1. - С.5 - 38) подає стислий виклад біографічних відомостей письменника, аналіз його художньої спадщини. Побіжний огляд публіцистичної та громадської діяльності завершує характеристику творчості. В роботі В.Момота "Даниил Лукич Мордовцев: Очерки жизни и творчества" (Ростов н/Д., 1978) автор ставить Д.Мордовця в ряд найвизначніших людей свого часу, який своєю працею довів любов до російського й українського народу, називає письменника інтернаціоналістом і людиною глибоко демократичною й гуманістичною. Отже, праці, присвячені вивченню творчості Д.Мордовця, насамперед подають загальну характеристику літературно-громадського життя.

Для всієї творчості Мордовця характерною рисою є вагання у виборі течій і напрямків у літературі. У 60-ті роки Д.Мордовець обирає свій шлях у суспільно-політичному житті й належить до представників етнографічно-побутової школи, які в основному орієнтувалися на руссоїстську парадигму "природної людини" , насамперед селянина. Завдяки впливу на розвиток літератури Т. Шевченка й Марка Вовчка Мордовець поступово відходить від засад побутописання та сентименталізму. Під час посилення реакції письменник шукає компромісу й опиняється в жорстокій ситуації між двома таборами, а наприкінці творчого шляху, наявна "дружба з таким стовпом реакції і охороництва" як відомий редактор "Нового времени" О.Суворін" 1.

Проте, незважаючи на світоглядні хитання письменника, його літературна творчість заслуговує на увагу. Хоча деякі твори не мають завершеної форми, вони несуть глибокий зміст. С.Ефремов відокремлює історичні твори письменника: "…автори історичних романів дуже мало тямлять власне історії, опріч Мордовця, який не тямить нічогісінько"2. Однак Г.Дорошкевич спростовує цю думку, зауважуючи, що Мордовець рятувався від помилок у літературній творчості близькою залежністю художніх творів від наукових дослідів. Дослідник в окрему групу виділяє історичні романи Мордовця, зазначаючи, що письменник використовував праці М. Костомарова, Антоновича та літописи Самовидця: " За позитивну рису треба визнати те, що Мордовець, змальовуючи сцени з української історії, завсігди ілюстрував їх народними піснями й думами, хоч часто повторювана постать кобзаря з однаковим репертуаром і робила ці сцени трафаретними". З багатьох історичних творів Мордовця відзначаємо романи й повісті про історичне минуле України, сповнені романтичної піднесеності, поетизації мужніх захисників народу, образно оспіваних у численних народних піснях і думах. Час, коли Мордовець звернувся до історичної романістики, позначений занепадом цього жанру, зумовленого відходом частини митців від участі в прогресивному русі, нерозумінням основних закономірностей розвитку суспільства, відривом художників від суспільного процесу, бо письменники акцентували увагу на подіях, свідками яких були, намагалися відобразити суспільно-політичну та культурну ситуацію в Україні свого часу.

У 20-60-ті роки XIX ст. до відображення теми історичного минулого, доби козацтва зверталося чимало письменників. До цієї ж когорти належить і Д.Мордовець зі своїми романами та повістями.Усю історичну романістику письменника можна поділити на три групи (за Г.Дорошкевичем):

1. Твори з історії України.

2. Твори з історії Росії з українськими персонажами.

3. Історичні твори, у яких відсутні українці.

Отже, твори першої групи написані, починаючи з 1882 року, після великої перерви письменника в роботі над текстами українською мовою (понад 30 років). До другої групи належать романи: "Великий раскол" , "Державный плотник" , "За чьи грехи" тощо, тобто ті, де на тлі російської історії простежується життя українців. Саме в цих творах виявилося служіння Мордовця українській ідеї. Через усі ці романи проходять образи українців, змальовано їхні моральні якості, причому автор подавав це у зіставленні з російськими героями, і багато в чому наголошував на ідеальності перших. На такому підготовленому ґрунті з'являються історичні твори Д.Мордовця. Одним із кращих є роман "Сагайдачний" , написаний у 1882 році. У ньому зображено діяльність видатного українського гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного.

Ряд критиків (Г.Дорошкевич, С.Єфремов, Ю.Полетика) закидали Мордовцю в обмеженості світогляду, що суттєво позначилося на якості його літературної творчості, але врешті-решт усі вони відзначали внесок письменника в історичну романістику України другої половини ХІХ ст. Дослідники й сьогодні звертаються до історичної спадщини письменника, наголошуючи на романi "Сагайдачний" , основу якого складають не лише думи та історичні пісні, а й документально-історичні джерела. Літературознавці відзначають високу цінність етнографічного й народознавчого компоненту, описаного письменником.

Сьогодні, заглядаючи в дзеркало української історії, переконуємося ще раз: народ увіковічив пам'ять про свого героя в піснях, легендах, переказах та історичних творах. Прикладом цього є звернення до образу гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного Касіяна Саковича у ("Віршах на жалісний погреб славного рицаря Петра Конашевича-Сагайдачного, гетьмана Війська його К. Милості Запорізького" (1622)), Пантелеймона Куліша ("Драмована трилогія", драма "Петро Сагайдачний" (1621)), Осипа Маковея ("Ярошенко" (1905)), Адріана Кащенка ("Про гетьмана Сагайдачного" (1917)), Андрія Чайковського ("Сагайдачний" (1918)), Зінаїди Тулуб ("Людолови" (1934)).

Проаналізовані твори, присвячені гетьману Запорозької Січі Петру Конашевичу-Сагайдачному довели, що інтерес до цієї особистості не послаблювався протягом століть. Хоча не всі твори подають об'єктивну картину тогочасної діяльності, проте всі вони спільні в одному - визначна роль гетьмана Сагайдачного знайшла своє відображення в художніх полотнах нащадків. Одні письменники змогли донести слово правди до читача (К.Сакович, Т.Шевченко, О.Маковей), інші через суспільно-політичні умови часу вимушені були мовчати й терпіти приниження (А.Чайковський, Д.Яворницький, З.Тулуб). Однак вони змогли вистояти й через роки донести свої твори до сучасників. Усі письменники вважали за потрібне показати гетьмана відданим Україні, ідеалам народу. Історична тематика (чи проза, чи поезія) завжди поєднує в собі пізнавальні та виховні функції, що насамперед важливо в період виховання духовно свідомих громадян України.

У другому розділі "Фольклорна символіка в зображенні духовного світу козацтва у романі Д. Мордовця "Сагайдачний" основна увага акцентується на rрунтовному вивченні символів фольклору, використаних у творі. Побіжно окреслено роль християнських мотивів у романі, їхнє значення у світогляді козака та менталітеті українця.

Для українців одним із святих понять була і є віра в Бога та захист православ'я. Як зазначає О.Гриценко: "Першою спільною ідентичністю українців стала ідентичність православна" 1. На його ж думку, хто зраджував віру, той переставав уважатися українцем, незважаючи на місце народження й проживання. Для українця втратити "благочестіє" гірше за втрату не тільки матеріальних цінностей, а й родини та життя, тоді людина випадала із сакральної спільності.

Аналізуючи елементи християнської культури в романі Д.Мордовця "Сагайдачний", ми намагаємося розглядати їх за О.Гриценком, який наголошує: "... реальне народне ("побутове", як казав М.Бердяєв) православ'я, - явище більш культурне, ніж суто релігійне, з його суперечностями, поганськими субстратами тощо - не релігійна доктрина, а світоглядна система й спосіб життя, - вже належало до духовної традиції народу, визначало його ідентичність" 2. Ці аргументи автор застосовує до ХVІІ століття, власне, до епохи, яка зображена Мордовцем у творі. Ідеї національної церкви, що знайшли відображення в традиціях, обрядах, звичаях, у побуті народу, є живим проявом національної самобутності, необхідною умовою відродження духовності України. Відомо, що запорозькі козаки були глибоко віруючими людьми, які дотримувалися християнської моралі. Звернення до Бога виступає, з одного боку, засобом зображення емоційно напружених подій, з іншого, - виробленням у читача певного ставлення до зображуваного. Д.Мордовець через увесь твір проводить ідею святості рідної православної віри й згубності католицької, вкладаючи свої міркування в уста героїв.

Отже, майстерність Д.Мордовця виявляється у створенні колективного образу козацтва, яке є символом і носієм православної віри українського народу, скарбницею збереження духовної сили, національної самосвідомості.

Козаки намагаються наблизитися до традиційного християнського ідеалу, втіленого в поведінці, у способі життя на Запорожжі (образ Олексія Поповича), почуттях до Батьківщини (образ Самійла Кішки, Іляша-потурнака), у піснях, у стійкості супроти віянь часу й натиску ворожої сили (образ Петра Могили). Усе це автор відтворює через картини пейзажу, що має естетичне навантаження і спонукає читача до роздумів, конкретизує образи. У картинах природи виявляється душевний стан героїв, адже козаки не змальовані в закритому приміщенні, усе відбувається на морі чи в степу. Певну роль відіграє елемент фантастики як психологічний фактор стану персонажа, наприклад, буря на Чорному морі.

Заслуговує на увагу й мовлення героїв. Хоча діалоги козаків не позбавлені лайливих виразів, однак у моліннях, благаннях до Бога мова їхня стає прозора, світла, як і пропагувалось кодексом народної моралі. Автор зобразив козаків-патріотів, які свято вірять у майбутнє й ненавидять поневолювачів.

Д.Мордовець звертається до духовних скарбів народу, що поряд з іншими джерелами були для письменника відправним пунктом у пошуках нових форм засобів виразу думки, творення персонажів.

Один план використання фольклору в романі Д.Мордовця "Сагайдачний" - це введення народнопоетичних виражальних засобів: "на тихі води, на ясні зорі", "на тихі води, край веселий, в мир хрещений", "диво дивноє", "срібло-злато", що засвідчують асоціативний зв'язок з поняттям "рідна земля". Серед них найбільш експресивними є слова, притаманні дитячому фольклорові: дзвіночок, зірочка, сонечко, сорочечка, колисочка, мордочка маленька, гарненька, низько-низенько, які виступають певними символами, що відображають традиції народу. Головним у психологічній атмосфері життя героїв роману є звичність до порядку. Це простежується не тільки в описі щоденних занять, але й у народних висловах. Для показу цієї звичності автор уміло використовує тавтологію, що характерне для фольклору: "тьма-тьмуща", "стогоном стогнало", "низько-низенько", "роги-рожища", усталені народнопоетичні вислови: "дай Боже, журавлиного крику та лебединого віку" тощо. Письменник використовує цей засіб з метою зосередженості уваги на сказаному, увиразнює й посилює емоційність оповіді.

З метою відтворення національного колориту використовуються іменні демінутиви: квітонько, дівчинонька, кучерявенька. Використання їх в оповіді завдячує орієнтації на стиль української народної (колискової, ліричної тощо) пісні. Поряд з цим вдається автор до застосування аугментативів: "Дніприще", "чоботище", "рожища", "хвостище", "страховище" тощо. Зображуючи козаків, автор вдається до народнопоетичних епітетів: "сокіл-білозірець", "орел-сизокрилець", "голуб сизий", які є символами мужності. Це дозволяє Д.Мордовцю наголосити на ніжності української душі.

Фольклорні елементи, представлені в творі, несуть у своєму змісті моральні засади у зображенні життя народу, які будувалися на засадах народної філософії та високій християнській традиції.

Інший план - уживання в оповіді легенд, переказів, замовлянь, імен історичних постатей (Байда, Маруся Богуславка, Сірко тощо).

Роман історичного характеру "Сагайдачний" був би неповним без пісенної творчості. Українська народна пісня як символ рідного краю, як згадка про батьківський дім, материнську ласку проходить через увесь роман. Фольклорними співцями здавна вважають кобзарів, адже кобзарство є національно-культурним історичним феноменом, який визначає дух нашого народу. Відомо, що розмаїття тематики пісенної творчості кобзарів впливало на формування світогляду не лише молоді, а й інших слухачів. Чимало народних повстань були підготовлені завдяки цим провісникам волі.

Особливо яскраво, в аспекті народних поглядів зображено флору та фауну українців. Данило Мордовець щедро вводить у твір символи рослинного та тваринного світу. Це ніби людський світ зі своїми законами життя, мудрості. Картини природи постають засобом глибокого розкриття внутрішнього світу людини. Шляхетне ставлення нашого народу до звірів має давнє коріння. Письменник звертається до групи свійських тварин, які приносили людині користь; акцентує увагу на тому, що домашні птахи виступали своєрідним оберегом у родинному обійсті. В особливій шані були великі птахи, зокрема орел і сокіл, які символізують силу й відвагу.

Надзвичайно різноманітні у творі рослинні символи. Кожен вид рослин української флори, згадуваний у тексті, є символом краси рідної природи, символом могутності й нескореності, символом щастя й розлуки.

Уведення в художній твір уривків історичних пісень, дум та легенд дозволяє авторові відтворити перед читачем далекі часи. Українські народні думи є духовним кодом пращурів, що відображає всю ментальність, розуміння й освоєння минулої історії, а також містять у собі енергію певних осередків: від селянського до козацького.

Д.Мордовець не подає повністю чи уривками українські думи, а бере окремі епізоди, образи. У такий спосіб ми можемо розподілити думи за темами, представленими в романі:

1. Лицарська смерть козака: "Хведір Безрідний" .

2. Визволення з неволі і щасливе повернення до рідного краю: "Самійло Кішка" , "Олексій Попович" .

3. Козацьке лицарство, родинне життя та осуд "дуків-срібляників" : "Ганжа Андибер" .

Порівняльний аналіз текстів фольклорних творів (дум і пісень) з текстом роману Д.Мордовця переконливо довів, що письменником активно залучався текстуальний матеріал із творів усної народної творчості. У романі "Сагайдачний" наявні фольклорні фрагменти, які не зазнають жодних текстуальних змін або ж характеризуються незначною трансформацією. Думи виступають своєрідною скарбницею цінностей і збереження культурних норм, прийнятих істин загальнолюдської моралі і, нарешті, історичної пам'яті та геройства.

Уживання фольклорних мотивів об'єктивно зумовлено особливостями світовідчуття письменника. Метафоричність образної системи, створення персоніфікованих картин є одним із аспектів пантеїстичного бачення природи. Відчувається захоплення зорями, деревами, травою, а вся природа живе, рухається, мислить, постає справжнім храмом, що заспокоює душу.

Автор увесь час відштовхується від фольклорної основи, використовуючи в романі велику різноманітність порівнянь та постійних епітетів, що є характерним для усної народної творчості. Уведення цих тропів виступає засобом оціночної та характерологічної характеристики зображуваного. У Д.Мордовця порівняння - улюблений троп, велика кількість їх допомагає розкриттю духовної культури запорожців наприклад, "Величається, як свиня на очкурі", "обсиплять тебе козаки, ніби бджоли матку", "обдерли нещасних, як липку", "працювали як автомати" тощо.

Письменник уміло черпає з народної криниці все багатство фольклорних засобів, використовуючи в романі рослини-обереги, що були поруч з українцями в повсякденному житті, вважалися національними святинями. Він наголошує на тому, що наші предки любили, оберігали живу природу, вірили в силу птахів і рослин, серед яких найпочеснішу роль відводили символам України: чайці, орлові, голубові, соловйові, калині, тополі, вербі, дубу тощо.

Змальовуючи героїчне минуле нашого народу, добу козаччини, письменник використовує народні пісні, легенди, народнорозмовні вислови, фольклорні символи, завдяки чому досягається епічна форма оповіді роману. Найтісніше генетично пов'язані з фольклором створені письменником образи історичних осіб Івана Сірка, Петра Конашевича-Сагайдачного та запорозьких героїв, які знайшли відображення в легендах та історичних думах.

Роман Д.Мордовця "Сагайдачний" містить у собі глибоку християнську природу. Письменник проповідує високу мораль українського народу, добро і відстоювання правди. Християнський світогляд запорожців автор подає в описі національно-християнських традицій та обрядів.

У третьому розділі - "Поетика національної культури в романі Д.Мордовця "Сагайдачний" - висвітлено особливості національно-культурного компоненту в історичному романі, розглядається варіативний образ гетьмана Запорозької Січі Петра Конашевича-Сагайдачного.

Д.Мордовець втілив в образі гетьмана риси національного характеру українця. Сагайдачний є носієм національного духу українства, який надзвичайно стійкий і необмежений географічно, а генетично пов'язаний з ореолом представників однієї нації, яка живе єдиним життям.

Гетьман виступає яскравим представником української національної вдачі, що виявляється в таких рисах, як душевна м'якість, ліричність, незламність у рішеннях, схильність до взаємопорозуміння й злагоди поряд із войовничістю, у деяких моментах потяг до усамітнення, індивідуалізм тощо. Така різноманітність є однією з визначальних рис барокового художнього мислення. В оповідній манері митця виразно проступає авторське ставлення до зображуваного, що виявляється передусім у його роздумах над явищами життя, у морально-етичних акцентах, у зображенні людських вчинків. У висвітленні життя - простота і добродійність. Передаючи почуття й настрій персонажа, Д.Мордовець постійно змальовує окремі риси зовнішності - переважно ті, що виражають хвилювання (загальний вигляд обличчя, вираз очей). Митець не бачить потреби подавати опис зовнішності, він знаходить лише одну чи декілька характерних деталей, причому вони мають у собі й колористичний елемент. Ми бачимо лише портретну деталь: чорні очі, чорні брови, добре худе обличчя - і в нашій уяві сформовано настрій героя. Тут очі виступають наскрізною художньою деталлю, яка буде домінуючою протягом усього твору. Не випадково Мордовець серед великого опису зовнішності зупиняється на обличчі, беручи очі як мікрообраз, що, як відомо, є дзеркалом душі, а отже, і відбиттям думок і почуттів. Саме навколо очей Сагайдачного "організовується" вся будова образу гетьмана.

Д.Мордовець не подає конкретної характеристики своїх героїв, а лише окремі штрихи, риси. Однак, вдало передано психологію героя, його стан, ставлення до нього оточуючих і самого автора. Це дає можливість запам'ятати образ героя. Індивідуалізація персонажів досягається й завдяки яскравому кольоровому вираженню. Сагайдачному притаманний чорний і сивий колір. Вони виступають певними символами: чорний - задумливість, смуток, сивий - досвідченість, вік тощо.

У розкритті індивідуальності героя важливу роль відіграють монологи та невласне пряма мова. Монологічний текст у романі має таку різновидність, як внутрішній монолог (роздуми Сагайдачного, що нагадують народні думи і тісно пов'язані з фольклором). Монолог сповнений епічного роздуму, він завжди містить суб'єктивну інформацію, оскільки відтворює заглиблення гетьмана у свій внутрішній світ.

Часто в монологах використовується засіб ретроспекції, тобто звернення до минулого, спогади. Д.Мордовець використовує спогади дитинства й молодості Сагайдачного як матеріал для роздумів, асоціативних паралелей і ставить філософські проблеми вічності часу, смерті й безсмертя. У художньому творі тема пам'яті постає як у формі спогадів гетьмана, так і у формі осмислення історичних подій.

Створюючи образ гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного, автор намагався відтворити непримиренність до ворогів і поневолювачів. Це яскраво виражено в діях та вчинках персонажа (особиста участь у боях, тверді осмислення рішень щодо кращого життя в Україні тощо).

У романі змальовано образ не тільки Сагайдачного, а і його найближче оточення з козацької старшини та поодинокі представники козацтва. Усі вони - яскраві індивідуальності, люди з трагічними долями. Та водночас - це люди, яких єднає одне бажання, прагнення - зробити свою Батьківщину вільною. Головним ідейним спрямуванням роману є показ любові козаків до своєї землі. Ця ідея втілена в образах козацької молоді та старшини. Саме у стосунках з гетьманом старий Небаба, писар Мазепа, зухвалий Олексій Попович, Грицько, Юхим, Карпо та Федір Безрідний виявляють патріотичні почуття.

Змальовуючи героїчні постаті козаків, особливо гетьмана, автор бачить їх стійкими, з великою силою волі, зі сформованими характерами, які розкриваються в моменти найвищого напруження, коли вирішується доля народу. Поетика характеротворення допомагає побачити національну своєрідність персонажів, виявити їхню індивідуальність, неповторність тощо. Д.Мордовець, зображуючи героїчні сторінки народу в боротьбі проти іноземної навали, намагався зробити свій твір зрозумілим для сучасника. Тут усе спрямоване на підкреслення масового героїзму козацтва, яке ціною свого життя здобувало перемогу.

Якнайкраще розкривається сутність явища запорозького козацтва у творах художньої літератури. Д.Мордовець показує саме національно-культурне життя українського козацтва, не виокремлюючи окремо спосіб життя, а зображуючи його в сукупності з морськими походами, вільним часом. Так як основним заняттям козацтва були морські походи, то до запорозького побуту належали й засоби пересування, що значною мірою впливали на економічний розвиток і спосіб життєдіяльності. Значне поширення здавна мали водні засоби пересування. Українські човни й лодки мали декілька різновидів: чайки, байдаки, дубаси, ком'яги, литвини, берлини, барки, баркаси та ін.

Функції мариністичних термінів, використаних у романі Д.Мордовця "Сагайдачний" , спрямовані на розкриття духовного світу людини. Морська стихія як символ сили і мужності в житті, символ презирства до смерті міцно ввійшла в образну систему козаків і автора.

У романі Д.Мордовця "Сагайдачний" чільне місце посідає військова термінологія - назви зброї та клейнодів. Письменник змальовує своїх героїв мужніми, готовими зі зброєю в руках боронити рідний край, здатними на самопожертву. Цього автор досягає за допомогою використання лексики на позначення різних видів зброї: шабля (булатна), гармата, кортеч, ядра, самопал, мушкет, ятаган, спис, рушниця, кинджал, меч, кий.

Козацькі клейноди, серед яких - булава, прапор, бунчук, літаври, військова печатка завжди супроводжували славне козацтво і зберігалися в Січі. Символом влади була булава, що знаходилася на видному місці, а під час виборів лежала на столі. За давнім козацьким звичаєм претендент на булаву мав спочатку від неї відмовитися, саме такий епізод і відтворений письменником у романі.

Духовні потреби людини знайшли своє відображення в народному костюмі українця, який вирізнявся серед усього розмаїття яскравістю й пишністю. Поняття національного костюму утверджується саме в добу гетьманщини. Козаки хоча й не любили накопичувати майно, але цікавилися одягом, який не був одноманітним. У козаків існувало декілька різновидностей костюму: простий (щоденний), похідний (для морських походів) та святковий. Д.Мордовець у романі показує козацький одяг під час плавання, святкового ходу в Києві та при виконанні щоденної роботи. Особлива увага автора зосереджена на таких аспектах, як власне костюм козака, тканина, з якої він виготовлений, та кольористика. Зображення одягу красномовно характеризує настрій персонажа. Назви одягу тісно пов'язані з матеріальною культурою українців, що в свою чергу є виявом рівня розвитку духовної культури. Разом з тим одяг є специфічним відображенням психічного складу народу, його національних рис, що виявляються в художньо-естетичних ознаках одягу.

Український народ володіє національною спадщиною і значним потенціалом у побутовій сфері, а його надбання в галузі системи харчування визнані в цілому світі. Харчування українських козаків тісно пов'язане з обрядами та віруваннями, що є складовою нашого менталітету. У романі подано опис страв, їхнє походження та ритуал уживання, що було дуже цінним для того часу, адже за умови легковажного ставлення до обряду обіду переривався ланцюг духовності народу. Система харчування українського козацтва складається із сукупності певних ознак традиційно-побутової культури етносу. Д.Мордовець зосереджує свою увагу на продуктах харчування, витворах української кухні. Назвами їжі, питва автор передав могутню тенденцію до повного достатку, щедрості, всезагальної святковості, що жила в народі.

Сила твору Д.Мордовця "Сагайдачний" - у народності, багатстві національного українського колориту, що завдячує великому етнографічному матеріалу, поданого в описах побуту запорозьких козаків. Роман Д.Мордовця - своєрідна енциклопедія українського життя козаччини кінця ХУІ - початку ХУІІ ст., невичерпна національно-культурна криниця.

Внутрішній світ роману створюється із значної кількості символічних образів, з якими пов'язується менталітет українського народу.

Національно-культурний компонент, використаний у художньому творі, дає повне уявлення про стан культури, освіти українського народу в добу козацтва.

У "Висновках" узагальнено основні положення та результати наукового дослідження.

Літературна творчість Данила Лукича Мордовця неоднозначно оцінювалася його сучасниками, про що свідчать негативні висловлювання С.Єфремова, але поряд з тим ряд рецензентів відзначають позитивні риси в літературних творах митця (В.Антонович, М.Коцюбинський, І.Франко) і прикладом цьому є п'ятдесятитомне видання творів письменника ще за життя. Більш ґрунтовна діяльність Д.Мордовця виявилася на культурній ниві у створенні громадських організацій по впровадженню ідей українства: захист і друк української книжки, розповсюдження творів Тараса Шевченка, допомога українським письменникам, захист українського театру під час реакції.

Аналіз історичного роману Д.Мордовця "Сагайдачний" довів, що автор перший спромігся позитивно розв'язати проблему історичного й художнього бачення минулого України. Правдивість зображуваного матеріалу окреслюється ґрунтовним знанням фольклорних джерел, головного героя показано сформованою особистістю.

Досліджуючи образ гетьмана Петра Сагайдачного в художніх творах, ми дійшли висновку, що постать героя цікавила митців у різні часи. Усі письменники намагалися зобразити гетьмана людиною, відданою Україні, відповідальною за долю народу. Для всіх романів характерною рисою є виявлення позитивного ставлення до християнської віри, національно-культурної та духовної культури нашого народу.

У змалюванні гетьмана письменники спираються як на народний героїчний епос, так і на історичні джерела, архівні документи, спогади сучасників. Козацький ватажок постає людиною освіченою, вихованою, серйозною у поводженні з козацтвом, але водночас і добрим, лагідним товаришем. Усі автори своїми творами довели визначну роль гетьмана Сагайдачного в утвердженні козацтва як рушійної сили української держави ХVІ-ХVІІ ст.

Виявлено особливості національно-культурного життя України, що показані в романі. Перш за все це стосується особливостей національного типу, характеру, які ми розглядали за Д.Чижевським у трьох напрямках:

1. Виявлення національних рис українців у народній творчості та символах фольклору. Аналіз фольклорного матеріалу, використаного в романі, дає підстави зробити такі узагальнення:

Мордовець показує світоглядні основи не лише козака, а й селянина-українця, що простежуються у поглядах на розуміння віри та явищ природи.

Козацькі думи, пісні, легенди, замовляння, прикмети, у яких відбито героїчний епос українського життя, відзначаються неперевершеною художністю й набувають символічності, наповнюють розповідь асоціативними образами, що дає можливість говорити про естетизм художньої системи автора, який ґрунтується на сприйманні дійсності українцями. Використання козацьких дум допомагає розкриттю образів головних героїв крізь призму народного бачення, адже вони несли високі героїчні ідеали й мали неабиякий вплив на утвердження національної самосвідомості та формування духовного світу українського народу.

Автор вживає не лише символи, а й обереги українського народу, що були відомі нам здавна, тим самим застосовуючи такий композиційний прийом, як антиципація, що дозволяє створити не просто попереднє враження, а подати всю гаму почуттів стосовно певної проблеми. Д.Мордовець не розтлумачує символічного значення, а подає окремі епізоди з метою розміркування й складання власних думок читача.

Д.Мордовець довів, що фольклор - скарбниця народу, яка містить у собі релігійні й філософсько-мистецькі уявлення, погляди на етику й естетику творчості, світовідчуття тощо. Саме фольклорні елементи є формами самовираження національних рис народу.

2. Характеристика зображуваної епохи дає повне уявлення про соціально-культурне життя України ХVІ-XVII ст. Автор змальовує побут: житло, засоби пересування, господарський інвентар, звичаї приготування їжі; одяг (тканини, кольори, вид за приналежністю).

Роман як епохальне явище наповнений деталями тогочасного суспільства, що створює не лише дух українства, а й свідчить про високий рівень матеріальної культури українців минулого та використовується як засіб характеристики, психологічної індивідуалізації персонажів.

Основним засобом художньої літератури є образна мова твору. На мові роману позначився відбір кращих народно-розмовних елементів, здійснених письменником, який досконало знав живу народну мову. Певні тематичні групи лексем, що позначають специфічні реалії життя народу (селянства, козацтва, панства), служать засобом відтворення національно-історичної своєрідності епохи, її художнього зображення.

У мові дійових осіб лексика виступає важливим індивідуалізуючим фактором. Автор використовує старослов'янізми, полонізми, елементи латині як засіб індивідуалізації мови персонажів. Вони підкреслюють освіченість, культуру, високі моральні якості героїв, їхній соціальний стан.

Напруженість і динамізм подій підкреслюють вигуки, звертання, що підвищують емоційний тон висловлювання. Особливою різноманітністю характеризуються формули звертань, що часто супроводжують інші формули ввічливості. Емоційність та ласкавість є національною специфікою української мови.

Географічні назви відображають характер господарства в минулому. За твором можна вивчати не тільки топоніміку та гідронімію, але й етнографію виробництва та споживання. Характерологічну функцію виконують ужиті автором антропоніми.

Отже, мова і стиль роману Д.Мордовця "Сагайдачний" характеризується багатою символікою, етнографізмом, національно-культурною лексикою, що складає певне уявлення про стан культурно-освітньої доби козацтва під проводом гетьмана Петра Сагайдачного.

3. Характеристика видатних представників даного народу, тобто гетьмана Запорозької Січі Петра Конашевича-Сагайдачного, навколо особистості якого ведеться розповідь у романі Д.Мордовця.

Новаторство письменника полягає в тому, що він був першим в історії української літератури, хто присвятив великому гетьманові Сагайдачному роман, змалювавши події ХVІ-ХVІІ ст.

Данило Мордовець - майстер відтворення тонкощів людської душі, психологізму тощо. Особливістю стилю автора є органічне поєднання жестів героїв і їхніх думок, головний герой не наділений великою кількістю мовних партій, основний акцент письменник робить на внутрішні монологи, невласне пряму мову, що дає можливість найкраще зрозуміти образ гетьмана. Мордовець основну увагу звертає на Людину, її складний і суперечливий духовний світ.

Майстерність автора виявляється у створенні традиційного образу національного героя, який є символом культурного аванrарду й дипломатичності у стосунках з Польщею та Москвою. Саме з іменем Сагайдачного пов'язані славетні морські походи, метою яких було визволення невільників з рабства.

Образ гетьмана був би неповним без змалювання козацтва, яке письменник показує за допомогою різноманітних образотворчих засобів у поєднанні з характеристикою автора, панства, однодумців тощо.

У письменника кожний образ козака індивідуалізований і втілює певний, неповторний тип національного характеру. Хоча образи козаків подано контрастно, вони набувають символічного звучання й створюють образ України. Крізь яскраву гаму персонажів, представлених у романі, простежуються характерні риси українського народу - щирість, задушевність, дотепність та невичерпний життєстверджуючий оптимізм.

Данило Мордовець визначний митець свого часу, а його історичний роман "Сагайдачний" займає чільне місце серед історичних творів і несе пізнавальне й естетичне значення для нащадків.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИСВІТЛЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ:

1. Історична проза Адріана Кащенка // Матеріали міжн. наук. конф. "Література й історія" . - Запоріжжя, 1996. - С.55-58.

2. Антропоніми роману А. Чайковського "Сагайдачний" // VII Всеукраїнська ономастична конференція "Питання сучасної ономастики" . - Д., 1997. - С.137-138.

3. Національно-культурний мовний компонент у структурі художнього тексту (на матеріалі роману Д.Мордовця "Сагайдачний" ) // Література. Фольклор. Проблеми поетики: Зб.наук.праць - Вип.3. - К., 1997. - С.134-140.

4. Творчість Т.Г.Шевченка в оцінці Д.Л. Мордовця // Матеріали ХХХII Шевченківської наук. конф. - Луганськ, 1998. - С.90-93. - (Співавтор - Сікорська З.С.).

5. До проблеми історичної та художньої правди в романі Данила Мордовця "Сагайдачний" // Література. Фольклор. Проблеми поетики: Зб.наук.праць - Вип.5. - К., 1998. - С.104-112.

6. Фольклорні символи в романі Д.Мордовця "Сагайдачний" // Література. Фольклор. Проблеми поетики: Зб.наук.праць - Вип.6. - К. 1999. - С.120-125.

7. Місце Д.Л.Мордовця в літературному процесі другої половини XIX ст.// Вісник Луганського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка: Філологічні науки. - 2001. № 2 (34). - лютий. - С.70-75.

8. Українське козацтво як національно-культурний історичний феномен (на матеріалі роману Д.Мордовця "Сагайдачний" )// Вісник Луганського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка: Філологічні науки. - 2001. №8 (40) - серпень. - С. 159-164.

АНОТАЦІЯ

Пустовіт В.Ю. Національно-культурний компонент у структурі художнього тексту (на матеріалі роману Д.Мордовця "Сагайдачний" ). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.01. - українська література. Запорізький державний університет. - Запоріжжя, 2001.

У дисертації розкрито сутність і особливості художнього втілення національно-культурного компонента в історичному романі на основі комплексного вивчення життя та творчості Д.Мордовця.

У процесі дослідження з'ясовуються особливості формування художньо-естетичного мислення письменника. Творча індивідуальність митця розглядається в контексті суспільно-культурної атмосфери другої половині XIX ст.

Аналіз національно-культурного компонента здійснено відповідно до розгляду фольклорних символів та традицій і звичаїв українського народу, представлених у щоденному побуті запорозького козацтва.

Ключові слова: поетика, козацтво, символ, християнство, мова, національний характер, менталітет.

АННОТАЦИЯ

Пустовит В.Ю. Национально-культурный компонент в структуре художественного текста (на материале романа Д.Мордовцева "Сагайдачный"). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.01. - украинская литература. Запорожский государственный университет. - Запорожье, 2001.

В диссертации раскрывается сущность и особенности художественного воплощения национально-культурного компонента в историческом романе на основе комплексного изучения жизни и творчества Д.Мордовцева.

Данное исследование - первая попытка анализа творчества писателя в контексте украинской культуры и литературы. Д.Л.Мордовцев (укр. Мордовець) (1830-1905) - русский и украинский писатель второй половины XIX века, известный большим количеством исторических романов на темы освободительного движения, публицистическими выступлениями, защитой украинского слова во время реакции. Широкому кругу читателей известен в последние годы, когда Украина обрела независимость и стало возможным переиздание художественного наследия писателя.

В первом разделе - "Парадигма творчества Д.Л.Мордовцева историко-литературной мыслью конца XIX - XX века" - представлен обзор статей, монографий, отзывов ученых России и Украины, касающихся творчества Д.Мордовцева. Большей частью это исследование публицистики, исторической романистики, а также общественно-политической деятельности.

Особое внимание направлено на место романа "Сагайдачный" в истории украинской литературы. Также автор проводит сравнительную характеристику художественных произведений, в которых представлен образ гетмана Сагайдачного.

Во втором разделе - "Фольклорная символика в изображении духовного мира запорожцев в романе Д.Мордовцева "Сагайдачный" -систематизируются символы, характерные для украинского народа. Символика рассматривается через призму национальной идентичности украинцев, среди которой первое место отведено христианству, тому слою украинской души, который служит основополагающим при формировании национального характера и становлении менталитета.

В третьем разделе - "Поэтика национальной культуры в романе Д. Мордовцева "Сагайдачный" - рассматриваются некоторые аспекты поэтики, в частности анализируются элементы национальной культуры, представленные в художественном тексте.

В процессе исследования автором обозначены особенности национального типа, характера украинца, которые анализировались в трех направлениях: изображение национальных черт в народном творчестве и символах фольклора; характеристика изображаемой эпохи и характеристика выдающихся людей данной нации.

Ключевые слова: поэтика, казачество, символ, христианство, язык, национальный характер, менталитет.

ANNOTATION

Pustovit V.Y. National-cultural component at the structure of the fiction book (after the novel "Sagaydachny" by D.Mordovtsja). Manuscript.

The thesis for the scientific degree of the candidate of philology in Ukrainian literature (10.01.01.). - Zaporizhian State University, Zaporizhya, 2001.

The thesis shows the essence and peculiarities of the artistic realization of the national-cultural component in the Historical novel on the basis of the complex studying of D. Mordovtsja`s life and works.

While studying the peculiarities of the writer`s artistic and esthetic thinking, are discovered. The artist`s creative individuality is examined in context of the social and cultural atmosphere of the second half of the 19-th century.

The analysis of the national-cultural component is made according to the studying of the Ukrainian people`s folk symbols, traditions and customs represented in the Dnieper Cossack`s everyday life.

...