Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ЛІТЕРАТУРИ ІМЕНІ Т.Г.ШЕВЧЕНКА

УДК 82.091

МІФ ПРО РОСІЮ У ФРАНЦУЗЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ XIX СТОЛІТТЯ

10.01.05 - порівняльне літературознавство

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Орехов ВОлОдимир ВІкторович

КИЇВ - 2001

Дисертацiєю є рукопис.

Робота виконана на кафедрі російської та зарубіжної літератури Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського Мiнiстерства освiти i науки Украiни.

Науковий керiвник - доктор філологічних наук, професор

Казарін Володимир Павлович,

завідувач кафедри російської та зарубіжної літератури Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського

Офiцiйнi опоненти: - доктор філологічних наук, професор,член-кореспондент Національної академії наук України Наливайко Дмитро Сергійович,

професор кафедри філології Національного університету “Києво-Могилянська Академія” - кандидат філологічних наук, доцент Михед Тетяна Василівна,

доцент кафедри світової літератури Ніжинського державного педагогічного університету ім. Миколи Гоголя

Провiдна установа - Київський національний університет імені Тараса Шевченка, кафедра теорії літератури та компаративістики

Захист вiдбудеться 30 травня 2001 р. о 14.00 годинi на засiданнi спецiалiзованоi вченоi ради

Д 26.178.02 при Iнститутi лiтератури iм.Т.Г. Шевченка НАН Украiни (01001, м. Київ-1,

вул. М.Грушевського, 4).

З дисертацiєю можна ознайомитись у бiблiотецi Інституту літератури ім. Т.Г. Шавченка НАН України.

Автореферат розiсланий 26 квітня 2001 р.

Вчений секретар

cпецiалiзованоi вченоi ради Гайнічеру О.І.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Робота присвячена актуальним проблемам імагології - галузі порівняльного літературознавства, що вивчає літературні образи (іміджі) інонаціональних держав, народів.

На рівні сучасних імагологічних досягнень виникає ряд проблем, зв'язаних із розробкою нових шляхів і методів дослідження. Найважливіша з них - міра (ступінь) участі у формуванні образів країн та народів (у творчості окремих авторів і загальнолітературному контексті) трьох основних компонентів: об'єктивної обумовленості (історичних, політичних, соціальних причин), суб'єктивних чинників (авторських вражень, переживань) і традиційних уявлень. Досі в поле уваги компаративістів потрапляли переважно перші два аспекти, що визначають рецепцію інонаціональної дійсності, тоді як вплив традицій (літературних і загальнокультурних, підсвідомих і надепохальних - міфологічних) на творче сприйняття чужоземних реалій вивчався менш за все. Цей чинник згадувався як даність (наприклад, Б. Г. Реїзовим, Ю. М. Лотманом, О. Дімою та ін.), не стаючи предметом регулярних досліджень. Втім без урахування ролі традиційних, стереотипних формул, або моделей, що побутують у літературі та у громадській свідомості і не піддаються моментальним модифікаціям під впливом політичних змін, неможливо повною мірою збагнути сутність формування інонаціональних образів і типологій і вивчити закономірності їх функціонування в літературі.

Дослідження деяких учених у галузі імагології наразі підводять до розв'язання означеного завдання. Це підтверджується тенденцією до виявлення стійких форм інонаціональної рецепції у значних хронологічних просторах. Так, у роботі Д. С. Наливайка “Очима Заходу. Рецепція України в Західній Європі” (1998) розглядається період з ХI по XVIII ст. C. Corbet у монографії “Французька громадська думка перед лицем російської невідомості” [“L'opinion Franзaise face а l'inconnue russe”, 1967] досліджує хронологічний проміжок з 1799 по 1894 р. Робилися спроби виявити колективні шаблони рецепції в межах мінімальних періодів. М. Кадо обрав предметом дослідження епоху, обмежену сімнадцятьма роками, - 1839-1856 рр.: “Росія в інтелектуальному житті Франції” [“La Russie dans la vie intellectuelle franзaise”, 1967].

На підставі попередніх наукових розвідок, а також керуючись власними спостереженнями, видається доцільним запропонувати гіпотезу про міфологічну, або міфопоетичну, основу літературної рецепції інонаціональних народів.

Актуальність теми зумовлена не тільки внутрішньою логікою наукового розвитку, а й чинниками екстранауковими, найсуттєвіший з яких ємко сформулював Д. С. Наливайко: “Для кожного народу становить неабиякий iнтерес, як його життя й iсторiя сприймалися iншими народами, як ними оцiнювалися i трактувалися. Особливо загострюється цей iнтерес в переломнi перiоди <…> активiзацiп процесiв його самоусвiдомлення i самоствердження”Наливайко Д.С. Очима Заходу. Рецепцiя Украiни в Захiднiй Європi XI - XVIII ст. - К.: Основи, 1998. - С. 5. .

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження проводилося в рамках плану науково-дослідної роботи кафедри російської та зарубіжної літератури Таврійського національного університету ім. В. І. Вернадського.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є утвердження висунутої гіпотези про міфопоетичну основу літературної рецепції інонаціональних держав та народів. У зв'язку з цим виникає необхідність розв'язання конкретних завдань:

відтворити образ Росії в уявленнях деяких французьких авторів і в масштабі французької літератури першої половини XIX ст.;

виявити зв'язок рецепції Росії з історичними і політичними реаліями, факторами індивідуальних творчих біографій;

встановити типологічні ряди фактів, властивих творчості різних авторів і стійких до моментальних модифікацій;

довести, що елементи французької рецепції Росії являють собою традиційні структури, прояснити особливості літературного існування цих структур і визначити їх тотожність до міфопоетичних моделей, наявних літературі;

довести приналежність більшості персонажів оповідей про Росію до розряду “вічних” образів, архетипічних за своєю основою;

довести, що сприйняття французькими авторами Росії відбувається за архетипічними моделями уявлень про час і простір.

Об'єктом дослідження є літературна рецепція чужоземної держави і народу. Предмет дослідження - сприйняття й осмислення російської дійсності французькою літературою першої половини XIX ст. Матеріалом слугують індивідуально-художні зразки вирішення “російської” теми, описи, узагальнюючі розмірковування, зауваження й поокремі згадки про Росію, виявлені у творах Ж.-А.Ансло, О. Бальзака, П.-Ж.Беранже, В. Гюго, О. Дюма, П. Жюльвекюра, А. де Кюстіна, П. Меріме, Ж. де Сталь, Стендаля та інших авторів. Вибір періоду зумовлений характерним для нього найбільш показовим масштабом політичних, соціальних та історичних зрушень і катаклізмів, рівнем їх впливу на рецепцію Росії.

Для досягнення поставленої у дослідженні мети і розв'язання сформульованих завдань використано методи історико-літературної реконструкції, історико-літературного і порівняльного аналізу, а також метод міфопоетичного аналізу.

Наукова новизна досягнутих результатів полягає в утвердженні наукової позиції, яка трактує сукупність французьких оповідей означеного періоду про Росію як “новий міф” - продукт і надбання колективних уявлень, структура якого базується на міфопоетичній основі. Вперше вдалося довести, що французькі уявлення про Росію, її народи та історію побутують у літературі як традиційні структури. Змістовне наповнення цих структур тяжіє до стабільності, а семантика схильна до коливань - залежно від історичних ситуацій, біографічних факторів, особистих уподобань авторів тощо. Вперше було виділено і вивчено основні типажі в оповідях про Росію, окреслено “вічні” образи “російського” походження і проаналізовано їх функціонування.

Практичне значення. Результати дослідження можуть бути використані в процесі вивчення курсу російської та зарубіжної літератури XIX ст., в курсі теорії літератури і компаративістики, а також під час підготовки спецкурсів і спецсемінарів, присвячених проблемам імагології та міфопоетики, життю і творчості Стендаля, О. Бальзака, В. Гюго, О. Дюма, П. Меріме. міфопоетичний рецепція французький реалія

Апробація результатів дисертації. Ряд наукових положень дисертації було викладено і подано на наукове обговорення на таких конференціях та симпозіумах: 1) “Дні французької культури в Криму” (Гурзуф, 1996); 2) “Пілігрими Криму - 97: Подорожі по Криму, подорожани про Крим” (Алупка, 1997); 3) “Русь - Росія - Великий Степ”. Восьмі Кримські Пушкінські міжнародні читання (Судак - Красноперекопськ, 1998); 4) “Пілігрими Криму - 98” (Алупка, 1998); 5) “Пушкін і Крим”. Дев'яті Кримські Пушкінські міжнародні читання (Гурзуф, 1999); 6) “Пілігрими Криму - Осінь'2000” (Сімферополь, 2000). Дисертація в повному обсязі обговорювалась на засіданні кафедри російської та зарубіжної літератури Таврійського національного університету ім. В. І. Вернадського.

Публікації. Основні положення дисертації викладено в одинадцяти публікаціях, з них чотири - у наукових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел (378 найменувань) і додатків. Загальний обсяг дисертації 222 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовуються вибір та актуальність теми, визначено мету і завдання дослідження, його новизну, методологічну основу, а також теоретичне і практичне значення роботи.

Перший розділ “Проблеми імагології в контексті сучасних міфопоетичних концепцій” складається з двох підрозділів. У першому (“Імагологічні аспекти дослідження”) простежується історія наукового інтересу до французького літературного і громадського сприйняття Росії. Виділяються основні теоретичні і фактографічні досягнення в цій галузі, що належать вітчизняним і зарубіжним науковцям: М. П. Алексєєву, М. І. Буянову, О. К. Виноградову, Л. Гроссману, С. Дуриліну, М. К. Клеману, В. І. Кулешову, Т. В. Мюллер-Кочетковій, Д. С. Наливайку, Ф. Я. Приймі, Б. Г. Реїзову, В. Січинському, Є. В. Тарле, М. Cadot, C. Corbet, О. Дімі, Д. Дюришину, А. Моруа, Ж. Фрестьє, L. Pingaud, A. Filon та іншим.

Аналіз різних дослідницьких підходів до вивчення рецепції інонаціональних держав і народів дає змогу виявити міру їх продуктивності, а також виробити й обгрунтувати особливості власних методологічних і теоретичних засад. Вони зводяться до твердження, що іноземна рецепція країни або етносу має традиційну, міфопоетичну першооснову, а доказ цієї позиції вимагає поєднання традиційних для імагології методів: реконструктивного, історико-літературного, порівняльного - з методом міфопоетичного аналізу. А оскільки метод міфопоетичного аналізу не зводиться до єдиного, загальновизнаного алгоритму дій, то необхідно сформулювати й обгрунтувати специфіку застосування міфопоетичного підходу в дослідженні.

Для розв'язання цього завдання в другому підрозділі (“Літературознавча концепція “нових міфів”) проведено узагальнюючий аналіз загальнотеоретичних і “прикладних” праць у галузі міфопоетики С. С. Аверинцева, Р. Веймана, Л. І. Вольперт, О. С. Козлова, О. Ф. Лосєва, В. А. Маркова, Є. М. Мелетинського, М. Могильнер, М. О. Новикової, А. Є. Нямцу, В. М. Пивоєва, А. М. П'ятигорського, С. А. Токарева, В. М. Топорова, О. М. Фрейденберг, М. Еліаде, К. Г. Юнга та інших. Можна зробити висновок, що для доказу приналежності того чи іншого літературного феномена до розряду так званих “нових міфів” досить виявити і науково констатувати три його основні характеристики: 1) феномен (у нашому випадку французька рецепція Росії) мусить бути продуктом і надбанням колективної свідомості і мати властивості повторюваності, циклічності, тенденційності; 2) інонаціональний персонаж (персонажі) повинен володіти стійкістю до модифікацій і мати архетипічну природу; 3) художнє вирішення хронотопу має грунтуватися на міфопоетичних принципах сприйняття часу і простору.

Необхідність виявлення названих критеріїв у французькій літературній рецепції Росії стала принциповою підставою для композиційного поділу практичної частини дисертації на три розділи.

Другий розділ “Літературне функціонування міфу про Росію” складається з чотирьох підрозділів.

У першому підрозділі (“Міфогенна” ситуація початку XIX ст.”) досліджується вплив історичних катаклізмів початку XIX ст., передовсім кампаній 1812-1814 рр., на особливості французької рецепції Росії. Воєнне протистояння Росії та Франції стало одним з імпульсів довготривалої активізації інтересу до Росії у французькому суспільстві та літературі. Після походу на Москву, загибелі армії Наполеона і вступу російських військ у Париж “російська” тема займає постійне місце у творчості Стендаля, В. Гюго, Бальзака, О. Дюма, П. Меріме та багатьох інших французьких літераторів. Її втілення різні. Спогади про московський похід служили Стендалю для формування власного літературного і світського образу, описи труднощів під час відступу з Москви допомагали Бальзаку характеризувати своїх персонажів у контексті драматичних ситуацій, а В. Гюго давати осмислення історичної ролі Наполеона і предків-французів тощо. Однак помітна схильність “російської” теми до традиціоналізації, її переосмислення часто відбувається (наприклад, в О. Бальзака або В. Гюго) на рівні вже відомих фактичних матеріалів, які до того ж знайшли застосування в літературному процесі.

У другому підрозділі (“Бінарність міфу про Росію”) досліджується найбільш розповсюджена тематична лінія французьких оповідей про Росію: соціальний устрій країни, передусім - кріпосне право. Аналіз творів Ж. де Сталь, Стендаля, В. Гюго, О. Бальзака, О. Дюма, А. де Кюстіна та інших авторів дає змогу твердити, що тема кріпацтва стала “типовим місцем”. Літературне осмислення цього явища неоднозначне. Навіть у межах творчості одного автора, скажімо, Стендаля, принижене становище російських селян могло сприйматися по-різному: то як привід для критики російського самодержавства, то як пропаганда необхідності соціального розшарування для користі розвитку мистецтв. Ж. де Сталь і Бальзак запевняли, що кріпацтво є основою благополуччя Росії, і кріпаки самі не прагнуть до визволення; Кюстін і В. Гюго дотримувалися думки, що російський народ - “принижений рабством”. При цьому жоден із названих авторів не мав ні часу, ні можливості спостерігати і вивчати життя російського селянства.

Часто переосмислення теми кріпосного права базувалося на традиційних уявленнях французького суспільства. Ставлення до російської дійсності залежало від соціальних поглядів авторів, особистих вражень, політичних тенденцій, але суть у тому, що оцінки російської дійсності, або семантичне наповнення міфу про Росію, саме по собі мало традиційну структуру, не формувалося в авторській свідомості, а запозичувалось з громадської свідомості як даність. Інакше кажучи, французька рецепція Росії існувала в двох оцінних іпостасях, або існували два міфи про Росію - позитивний і негативний. Автори ж, залежно від різних причин, лише ставали носіями позитивного чи негативного міфу про Росію (у цьому випадку міфологеми кріпосного права).

У третьому підрозділі (“Міф про Росію і політичні тенденції”) вивчається питання про вплив політичних тенденцій на французьку рецепцію Росії, залежність реактуалізацій “російського міфу” від історичних реалій. З часу Великої Французької революції між Росією та Францією надовго встановилися напружені політичні відносини. Ідеї Вольтера і Дідро про освічену російську монархію майже забулися, а їх місце у французькому суспільстві зайняв міф про загрозу з боку “північного сусіда”. До моменту вторгнення Наполеона в Росію міф про загрозу з півночі “переживався” французами настільки гостро, що Наполеонові цілком вдалося пояснити причини нової війни ідеєю самозахисту нації.

Після повалення Наполеона короткочасна популярність Олександра I у французьких ліберальних колах і надії на його “конституційні” починання на деякий час розвіяли страх перед “північним колосом”, але після створення “Священного союзу” образ Росії знову набув загрозливих обрисів. У 1817 р. Стендаль писав про можливість введення російських війск в Італію з метою придушення очікуваної революції (“Рим, Неаполь і Флоренція”). Після Липневої революції 1830 р. побоювання французького суспільства стосовно “російської навали” посилилися. В. Гюго прямо писав у “Щоденнику революціонера 1830 року”: “Навесні буде навала росіян”.

З новою силою міфологема російської загрози актуалізувалась у зв'язку зі Східною кризою 1853 р.: французька армія знову прийшла в Росію, маючи на увазі тільки ідею самозбереження. Причому французька преса показувала справу так, наче це сама Росія “кинула грізні орди в атаку на старий світ”. Тобто можна говорити, що циклічне відновлення ідеї “російської навали” в громадській свідомості та літературі Франції історично обумовлено.

У четвертому підрозділі (“Міф про Росію як традиційна структура”) аналізуються принципи переосмислення літературних уявлень про російські реалії. Кожна чергова оповідь про Росію (варіант російського міфу) реалізується з урахуванням оповідей, що належать авторам-попередникам (беручи до уваги варіанти міфу). Для описів, фрагментарних розмірковувань і навіть коротких згадок про Росію характерні прямі авторські посилання на твори, що або стали джерелом інформації (ідей), або спонукали потребу відгуку. Так, О. Дюма, розповідаючи про Кавказ, посилався на “Подорожі…” Дюбуа де Монпере і шевальє де Гамба; Стендаль, розмірковуючи про Катерину II, - на записки К.-К.Рюльєра; О. Бальзак у “Листі про Київ” полемізував із маркізом Кюстіном і говорив про правильне зображення російської дійсності в мемуарах Ж. де Сталь. Цікаво, що автори часто апелюють не до конкретних джерел, але колективних уявлень про Росію. Наприклад, загальним місцем мало не всіх творів з “російської” теми є заява про маловивченість Росії французами (не окремими авторами, а взагалі французами). Тобто французькі літератори усвідомлюють, що уявлення про Росію є продуктом масової свідомості. Усвідомлює це і народ, будучи об'єктом рецепції. У російській пресі досліджуваного періоду помітне прагнення, пропагуючи об'єктивну інформацію, впливати на негативні стереотипи французьких уявлень про Росію. Цікаво, що в Парижі навіть функціонували агенти російського уряду (Е. П. Мещерський, Я. М. Толстой), серед обов'язків яких було і корегування іміджу Росії на сторінках французької преси.

Отже, можна констатувати, що французькі оповіді про Росію базуються на колективних уявленнях, коригованих авторськими; виникнення і втілення “російської” теми у французькій літературі підпорядковані тенденціям і циклічно повторюються.

Третій розділ “Персонажі міфу про Росію” складається з двох підрозділів. У першому підрозділі (“Історичні персонажі як “вічні” образи”) вибудовується типологічний ряд “російських” персонажів, прототипами яких є історичні особи. На підставі творчості Ж. де Сталь, Стендаля, В. Гюго, О. Дюма, О. Бальзака, П. Меріме, А. Кюстіна, А. Ансло реконструюються узагальнені образи Петра I, Катерини II, Олександра I, Миколи I. Порівняльний аналіз цих образів у індивідуальному авторському зображенні дає змогу твердити, що вони є “вічними” і утворюють літературний тип “російських царів”, що сягає архетипу “глави етносу”. Змістовне наповнення цих образів вирізняється постійністю, але семантичне, оцінне осмислення може коливатися залежно від літературних і позалітературних тенденцій, авторських поглядів та ін. Так, Стендаль романтизував “пригоди” Катерини II, а В. Гюго бачив у них вседозволеність самодержавства; О. Дюма звеличував заслуги Петра I, а Кюстін вважав царя втіленням деспотичної влади і т. д. Важливо, що образи російських царів не є внутрішньо самостійними і “національними” в повному розумінні слова, їх задіяність літературою та авторське ставлення до них значною мірою залежать від ставлення до інонаціональної держави - до Росії з її соціальним устроєм та політикою.

До архетипу “глави етносу” тяжіє і образ Мазепи з однойменної поеми В. Гюго. Сюжет поеми також архетипічний: він повторює сюжетну модель “ініціації героя”. Особливості переосмислення поетом особистості Мазепи (слідом за Вольтером і Байроном) показові. Автор не має чітких уявлень про українську чи російську дійсність, національний аспект індивідуальності героя майже зовсім ігнорується, а сюжет набуває узагальненого, універсального характеру. Це ще раз підтверджує, що тип “глави етносу” не акумулює в собі характеристики національної оригінальності. Очевидно, що осмислення народного національного характеру має відбуватися на рівні інших типових персонажів. Їх вивченню присвячено наступний параграф.

У другому підроздлі (“Російські типи у французькій літературі”) реконструюються узагальнені образи “ямщика”, “козака” і літературний тип “росіянина в Європі”. Для французьких мандрівників величезними просторами Росії ямщик був мало не єдиним визначним явищем. Спостереження за характером російських ямщиків було підставою для уявлень про характер російського простолюду взагалі. Так, еволюція А.Кюстіна у ставленні до російського народу залежить від враження, яке на нього справили російські ямщики. Критично поставившись до суспільства і архітектури Петербурга, відсталості російського народу, Кюстін по дорозі до Москви пережив кілька “дорожніх пригод” і мимоволі вивчив характер своїх ямщиків. Під кінець подорожі Кюстін не тільки усвідомив привабливість ямщицьких наспівів, а й навіть вніс у нотатки про Росію промовисту фразу: “Чи довго буде Провидіння гнітити цей народ, окрасу людської раси?”.

Образ ямщика, написаний багатьма авторами начебто з натури, набув такої популярності, що підпав під літературну традиціоналізацію і перетворився на стереотип громадських і художніх уявлень про Росію. О. Дюма в “Учителі фехтування” докладно зобразив звички і зовнішність російських ямщиків, яких побачив лише через багато років після написання роману.

Образ ямщика став символом російського простолюду, те саме можна сказати і про французьке зображення козака. Після кампаній 1812-1814 рр. слово “козак” стало для французів ніби загальною назвою всіх російських військових.

Стендаль, який брав участь у сутичках із козаками, писав: “Монарх, який править козаками, панує над світом”. А втім, конкретно-історичний образ козаків уявлявся французам вельми невиразно. Часто козаків зображали (“Жан Кавальє” Е. Сю, “Пісня козака” Беранже і т.д.) розбійниками-головорізами і нащадками Аттіли. Навіть знавець і любитель російської історії П. Меріме досить холодно сприйняв повість “Тарас Бульба”, тому що козаки в зображенні М. В. Гоголя не відповідали французькому стереотипному уявленню. Вони не вписувалися в типологічний ряд романтичних флібустьєрів на зразок “Момбара-Винищувача”, з яким Меріме намагається порівняти Тараса Бульбу. Згодом П. Меріме присвятив історії козаків спеціальне дослідження “Козаки минулого” [“Les Cosaques d'autrefois”], де великою мірою подолав стереотип в інтерпретації козацтва.

Найбільш “вивченою” французами була група російських людей, котрі жили або подорожували за кордоном. Вони ставали найдоступнішим для французьких літераторів об'єктом дослідження російського характеру. В літературі склався навіть певний тип, який можна возначити як “росіянин в Європі” і який включає в себе не тільки ряд епізодичних персонажів (у “Прогулянках по Риму” Стендаля, в “Графі Монте-Крісто” О. Дюма і т.д.), а й значні образи. Мається на увазі головна героїня роману Стендаля “Арманс” - російська дівчина, Арманс Зоїлова, яка виросла в Севастополі. При створенні літературного типу “росіянин в Європі”, як правило, приписують йому незліченні багатства і протиставляють російський характер європейській цивілізації. Аналіз цього типологічного ряду доводить, що авторський вибір об'єктів зображення серед “російських європейців” базується на літературному каноні, згідно з яким “російський” літературний тип зв'язаний і у свідомості читача, і у свідомості автора з уявленнями про багатство, розкіш, байдужість до благ цивілізації.

А взагалі, при помітному прагненні літератури до подолання стереотипів, всі досліджені “російські” персонажі виявляють стійкість до модифікацій, а деякі з них мають архетипічну основу.

Четвертий розділ “Хронотоп міфу про Росію” складається з двох підрозділів. У першому (“Міфопоетична основа сприйняття російської історії”) досліджуються літературні уявлення французів про роль Росії у світовій історії. Висловлювання і розмірковування О. Бальзака, В. Гюго, О. Дюма, Стендаля, А. Кюстіна та інших авторів демонструють, що французька література, поряд з аналітичним осягненням історичних подій та ситуацій, зв'язаних з Росією, виявляє міфологічний рівень освоєння дійсності. Це підтверджується прагненням “вписати” історичні феномени в архетипічні, квазіісторичні моделі, що базуються на уявленнях про циклічну природу часу, на принципі “вічного повернення”. Актуальні історичні обставини проектуються авторами на невиразне “міфологічне” минуле, зіставляються з подіями-зразками. Найхарактерніше ця особливість реалізується в міфологемі “загроза російської навали”. Упродовж усього досліджуваного періоду вона не раз актуалізувалась і, як правило, асоціювалася з навалою на Європу гунів або інших кочівників. Після створення Священного союзу Стендаль, наприклад, ніби ненароком згадував на сторінках “Історії живопису в Італії”: “Близько 400 року нашої ери мешканці Німеччини і Росії - люди найбільш вільні, найбільш відважні і найбільш жорстокі, яких знає історія, - вирішили переселитися у Францію та Італію”.

За логікою міфомислення, події прачасу мають поновлюватися в майбутньому, тому міфологема “російської навали” присутня в багатьох прогнозах про майбутнє Росії та Європи. А. де Кюстін, як і багато інших авторів, передрікав, що Росії “судилося покарати зіпсовану європейську цивілізацію новою навалою зі Сходу”. Згідно з міфологічним уявленням про історію Росія не спроможна міняти своїх якостей: вона завжди прагнула і буде прагнути до завоювання Європи. Єдине, що може модифікувати такий міфопоетичний “сценарій”, це архетипічне уявлення, сюжет про епоху хаосу, яка має циклічні рецидиви. Стосовно Росії реактуалізація міфологеми “хаосу” в прогнозах, наприклад, Кюстіна чи Дюма має вигляд пророцтв можливого розвалу Росії.

У другому підрозділі (“Місце Росії в міфопоетичній моделі світу”) утверджується позиція, відповідно до якої рецепція Росії французькою літературою базується на міфопоетичних принципах сприйняття простору. Літературне освоєння Росії відбувається за моделлю освоєння так званого “чужого” простору, що оцінюється міфомисленням як аномальна і небезпечна зона. При описі Росії увагу митців привертає, перш за все, те, що відрізняється від звичної норми, має риси екзотики і місцевого колориту. Мабуть, є підстави твердити, що міфологема “російської загрози” мала не тільки конкретно-історичну обумовленість, а й міфопоетичну заданість, яка трактує чужі, маловивчені простори, народи і держави як потенційно небезпечні, але такі, що потребуть освоєння.

Міфологічність сприйняття французькою літературою Росії виявляється і у символізації кордону, що відокремлює “свій” простір, Європи, від “чужого” простору, Росії. Прикладом того є популярність сюжету переправи французької армії через Березину в 1812 р. У численних спогадах учасників походу на Москву, пізніших літературних відгуках (скажімо, у Бальзака) Березина наділяється майже магічними характеристиками і зображується як кордон між Росією та Європою, між чужою і своєю землею, між загибеллю і спасінням.

Деякі факти дозволяють вважати, що існує можливість вмістити образ Росії в більш складну, чотиричастинну міфологічну модель світу, де дотримуються традиційні функціонально-оцінні ознаки “полюсів” цієї системи. Так, явно відчувається прагнення позитивної рецепції Росії до “східної орієнтації” і тяжіння негативних, ворожих асоціацій до “північних” реалій. Проте, зрозуміло, буквальне ототожнення позитивного начала у сприйнятті Росії зі східною екзотикою, а негативного - з уявленнями про згубну функцію Півночі суперечить істині.

Наявність в образі Росії східних рис іноді пробуджує у французьких авторів не тільки позитивні емоції, а й відвертий страх, неприйняття “темної азіатчини”, як це видно, наприклад, з творів В. Гюго або А. де Кюстіна. З іншого боку, Північ, подібно до Сходу, може перетворюватися на об'єкт звабної екзотики і втрачати свої жахні характеристики. Г. Флобер зізнавався І. С. Тургенєву: “<...> Ваші “Сцены из русской жизни” викликають у мене бажання трястися у возі серед засніжених полів, під завивання вовків” Флобер Г. О литературе, искусстве, писательском труде: Письма; Статьи. В 2-х т. - М., 1984. - Т. 2. - С. 21..

Отже, логічно зробити висновок, що літературне втілення французької рецепції Росії здійснюється відповідно до міфопоетичних уявлень про час і простір, скорегованих морально-етичними й естетичними реаліями досліджуваного періоду.

ВИСНОВКИ

Результати дослідження дають підстави говорити про принципову правильність висунутої гіпотези стосовно міфопоетичної основи рецепції Росії французькою літературою першої половини XIX ст. Це основний висновок, який логічно випливає з проміжних:

1. Літературні уявлення французів про Росію даного періоду являють собою варіанти осмислення і переосмислення певного семантичного і змістовного ядра, що має стабільний, традиційний характер. Сукупність цих уявлень становить цілісну структуру, компоненти якої зв'язані між собою спільністю колективних уявлень, єдиних для авторів і читачів.

2. Персонажі оповідей про Росію тісно пов'язані з російською національною типологією і стійкі до модифікацій. Ряд образів належить до розряду “вічних” і сягає архетипів. Причому, деякі з них настільки традиціоналізувалися (образ козака, ямщика), що перетворилися на емблеми, символи, стійкі алегорії.

3. Літературне освоєння образу Росії відбувається на міфологічних рівнях осягнення історичних закономірностей, а саме: стійке прагнення до “циклічного” трактування історії. Сприйняття французами Росії часто обумовлене не об'єктивним знанням, а архаїчними схемами, що диктують певну програму дій та оцінок при освоєнні реалій, які належать іншому етносу, спільністі, соціальній системі.

Отже, виявлено основні риси феномену, наявність яких дає право віднести його до розряду “нових міфів”. За допомогою міфопоетичного аналізу і порівняльного методу вдалося встановити масовість, стабільність, стереотипність уявлень про Росію, що існують у французькій літературі. Але якщо спинитися на цьому етапі досліджень, складається фатальна картина, згідно з якою література взагалі не спроможна розвиватися, прогресувати у сфері рецепції інонаціональних держав і народів.

Втім методи історико-літературної реконструкції та історико-літературного аналізу дозволяють прийти до тверджень, без врахування яких вищевикладені висновки мали б однобокий, тенденційний характер, що зводить нанівець досягнення учених-попередників:

1. Оповіді про Росію базуються на колективних уявленнях, але кожен окремий варіант більшою чи меншою мірою містить елемент корекціі цих уявлень, який відображає індивідуальні риси світобачення того чи іншого автора.

2. В основі створення “російських” персонажів лежать стереотипи або архетипи, але в літературі явно відчувається безперервне прагнення до їх подолання. Автори виявляють інтерес до фактів дійсності, які не вкладаються у традиційні або архетипічні схеми.

3. Міфопоетичні структури рецепції Росії мають надепохальне значення, але саме епохальні події слугують імпульсом до дієвої активізації (актуалізації) цих структур у громадській свідомості, наповнюють їх новим конкретним змістом, який, в міру розширення і наближення до дійсності, здатний реформувати самі структури.

Виходячи з цього, остаточний висновок роботи сформульовано так: літературна рецепція Росії у французькій літературі першої половини XIX ст. реалізується відповідно до міфопоетичних моделей, які корегуються особливостями актуальної історичної ситуації, морально-етичними й естетичними реаліями та індивідуальними авторськими інтерпретаціями.

Межі цього висновку локалізовано предметом вивчення. Доказ його справедливості в загальнолітературних вимірах потребує подальшого вивчення інонаціональних міфів у контекстах різних літератур і більш тривалих епох.

Окрім того, до сфери наукового аналізу повинні потрапити найрізноманітніші об'єкти і суб'єкти інонаціональної рецепції, відношення між якими завжди специфічні, що неминуче має позначитися на особливостях самої рецепції. Дослідження в цих напрямах мають перспективу і підготовлені науковими досягненнями вітчизняних та зарубіжних науковців.

У додатках наведено поетичний і підрядний переклади з французької мови поеми В. Гюго “Мазепа” (“А”) та поетичний переклад пісні Е. Дібро “Чи пам'ятаєш ти?” (“Б”).

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВІДОБРАЖЕНО У ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ:

1) 1812 год в русских и французских песнях // Учёные записки Симферопольского государственного университета. - Симферополь, 1998. - № 6 (45). - С. 125-132 (0,3 др.а.).

2) О знакомстве Стендаля с Россией // Наукові записки Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С.Сковороди. - Харків, 1999. - Вип.1 (22). - С. 50-56 (0,3 др.а.).

3) Память о московском походе в творчестве Стендаля // Вопросы русской литературы. - Симферополь: “Крымский Архив”, 1999. - Вып. 4 (61). - С. 108-116 (0,4 др.а.).

4) Стендаль и П.Мериме: преемственность русской темы // Ученые записки Таврического национального университета им. В.И.Вернадского. - Симферополь, 2000. - № 13 (52). - С. 35 - 38 (0,3 др.а.).

Додаткові публікації:

5) К.Монтандон. Путеводитель путешественника по Крыму, украшенный картами, планами, видами и виньетами и предваренный введением о разных способах переезда из Одессы в Крым (Одесса, 1834). - Симферополь: “Крымский Архив”, 1997. - 130 с. (8 др.а.). Перевод с франц. яз. избранных глав, предисловие, составление и подготовка текста.

6) Бахчисарай и его окрестности в “Путеводителе путешественника по Крыму…” К.Монтандона // Пилигримы Крыма - 97 (Путешествия по Крыму, Путешественники о Крыме). Международная научная конференция. Материалы. - Симферополь: “Крымский Архив”, 1998. - С. 40-45 (0,4 др.а.).

7) Виктор Гюго о Крымской войне // Пилигримы Крыма - 98. Международная научная конференция. Материалы. - Симферополь: “Крымский Архив”, 1998. - С. 131 - 144 (0,6 др.а.).

8) К.Монтандон. Из непереведённых глав “Путеводителя путешественника по Крыму…”: От Бахчисарая до Алупки // Крымский архив. - Симферополь: “Крымский Архив”, 1999. - № 4. - С. 43-48 (0,3 др.а). Вступительная статья, подготовка текста и перевод с французского.

9) “Ямщик, не гони лошадей…”, или Дорожные приключения французов в России // Русь - Россия и Великая Степь. Восьмые Крымские Пушкинские международные чтения. Материалы. - Симферополь: “Крымский Архив”, 1999. - С. 209 - 214 (0,3 др.а.).

10) Восточный мотив Виктора Гюго: поэма “Мазепа” // Пушкин и Крым. IX Крымские Пушкинские международные чтения. Материалы. В 2-х кн. - Симферополь: “Крымский Архив” , 2000. - Кн. 2. - С. 37 - 47 (0,6 др.а.).

11) Гавань Одиссея: Балаклава в описании Дюбуа де Монпере // Пилигримы Крыма - Осень'99 (Путешествия по Крыму, путешественники о Крыме). IV Крымская Международная научно-практическая конференция. Материалы. В 2-х т. - Симферополь: “Крымский Архив”, 2000. - Т. 1. - С. 41 - 48 (0,5 др.а.).

АНОТАЦІЯ

Орехов В. В. Міф про Росію у французькій літературі першої половини XIX ст. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.05 - порівняльне літературознавство. - Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, Київ, 2001.

Дисертація присвячена дослідженню актуальних проблем імагології. В основі роботи лежить обгрунтування гіпотези про міфопоетичну природу літературної рецепції інонаціональних держав і народів. Предмет дослідження - сприйняття й осмислення російської дійсності французькою літературою першої половини XIX ст. Матеріалом послужили індивідуально-художні зразки вирішення “російської” теми, описи, узагальнюючі розмірковування, зауваження й поокремі згадки про Росію, виявлені в творчості А. Ансло, О. Бальзака, П.-Ж. Беранже, В. Гюго, О. Дюма, П. Жюльвекюра, А. де Кюстіна, П. Меріме, Ж. де Сталь, Стендаля та ін. авторів.

Результатом роботи є висновок про те, що літературна рецепція Росії у французькій літературі першої половини XIX ст. реалізується відповідно до міфопоетичних моделей, які корегуються особливостями актуальної історичної ситуації, морально-етичними й естетичними реаліями та індивідуальними авторськими інтерпретаціями.

Ключові слова: архетип, імагологія, міф, міфопоетична свідомість, рецепція.

SUMMARY

Orekhov V.V. Myth about Russia in French literature of the first half of XIX century. - Manuscript.

Thesis for a degree of Candidate of Philological Sciences, speciality 10.01.05 - comparative literary criticism. - Ukrainian National Academy of Sciences Institute of Literature named after T.G. Shevchenko, Kiev, 2001.

Thesis deals with the research of urgent problems of imagology. A proof of hypothesis about mythic poetic nature of foreign countries and peoples literary reception is based on investigation. Subject of investigation is a perception and comprehension of Russian reality by French literature of the first half of XIX century. Individual artistic types of “Russian” theme solution, descriptions, encompassing discourses, remarks and fragmentary references about Russia which were found out in the creative works of J.-A. Ancelot, H. Balzak, P. Bйranger, V. Hugo, A. Dumas, P. Joulvйcourt, G. de Staлl, Stendhal and other authors became a material of investigation.

As a result, author comes to a conclusion that a literary reception of Russia in French literature of the first half of XIX century is seen fulfilled in correspondence with mythic poetic models, which were updated with the peculiarities of actual historical events, moral ethical and aesthetical realia and individual authors' interpretations.

Key words: archeotype, imagology, myth, mythic poetic perception, reception.

АННОТАЦИЯ

Орехов В.В. Миф о России во французской литературе первой половины XIX в. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.05 - сравнительное литературоведение. - Институт литературы им. Т. Г. Шевченко НАН Украины, Киев, 2001.

Диссертация посвящена исследованию актуальных проблем имагологии. В основе работы лежит утверждение гипотезы о мифопоэтической природе литературной рецепции инонациональных государств и народов. Предметом исследования является восприятие и осмысление российской действительности французской литературой первой половины XIX в. Материалом послужили индивидуально-художественные образцы разрешения “русской” темы, описания, обобщающие рассуждения, замечания и отрывочные упоминания о России, обнаруженные в творчестве А. Ансло, О.Бальзака, П.-Ж. Беранже, В.Гюго, А.Дюма, П.Жюльвекюра, А. де Кюстина, П.Мериме, Ж. де Сталь, Стендаля и других французских авторов.

Центральной идеей исследования является утверждение научной позиции, трактующей всю совокупность французских повествований о России как “новый миф”, продукт и достояние коллективных представлений, структура которых зиждется на мифопоэтической основе. Для решения этой задачи предпринимается частичная реконструкция образа России в творчестве отдельных авторов и общелитературном масштабе исследуемого периода. В ходе этой реконструкции в пределах французской литературной рецепции России выявляются типологические ряды фактов, обозначается их историческая и социокультурная обусловленность, зависимость от авторских впечатлений и установок.

В диссертации исследуется влияние исторических катаклизмов начала XIX в., кампаний 1812 - 1814 гг. на активизацию литературной рецепции России во Франции. Прослеживаются литературные вариации темы московского похода и гибели французской армии. Выявляется присутствие в литературе негативного и позитивного мифов о России, обосновывается зависимость их актуализации от различных тенденций.

Анализ реализации “русской” темы во французской литературе обнаруживает, при разнообразии воплощений, ее сильную подверженность традиционализации. Эта особенность сознается как субъектами рецепции России, так и ее объектом - русским народом. Всякое очередное обращение к “русской” теме связано с литературными прецедентами. Оценочное восприятие России французскими литераторами во многом зависит от личных впечатлений и политических тенденций, но природа самих оценок зачастую имеет корни в предыдущих эпохах. Эти оценки имеют вид стабильных формул, не поддающихся значительным модификациям.

Особенности интерпретации “русского” материала указывают на тяготение автора к той или иной традиции в восприятии России, что может зависеть от его политической “партийности”. Хотя заметно стремление литературы к преодолению стереотипов. Эпохи политической напряженности, противостояния между двумя государствами вызывают актуализацию “русской” темы во французской литературе. При этом застывшие схемы рецепции России наполняются не только новоприобретенной информацией, но и пользуются материалами, уже нашедшими свое применение в литературном процессе.

В работе реконструируются образы Петра I, Екатерины II, Александра I, Николая I, бытовавшие во французской литературе. Устанавливается их принадлежность к разряду “вечных” образов и архетипическая основа (архетип “главы этноса”). Реконструируются также обобщенные образы “ямщика”, “казака” и литературный тип “русского в Европе”. Это доказывает, что литературные персонажи “русского” происхождения тяготеют к определенным стереотипам, подчинены литературному канону. Эти “стабильные” образы превращаются в символы и устойчивые аллегории, что роднит их с образами античных мифологий. Русские национальные типы, воплощенные в “русских” персонажах, имеют широкую сферу бытования в литературе исследуемого периода, являются продуктом как авторского, так и читательского “традиционного” сознания.

В исследовании утверждается, что французская литература, наряду с аналитическим постижением исторических событий и ситуаций, связанных с Россией, проявляет мифологический уровень освоения действительности. Это подтверждается стремлением “вписать” исторические феномены в архетипические, квазиисторические модели, основанные на представлениях о циклической природе времени, на принципе “вечного возвращения”. Рецепция французами России осуществлялась по законам мифологического восприятия так называемого “чужого” пространства. Пограничная зона между “своим” и “чужим” пространством играет в повествованиях о России символическую роль, обладает неординарной значимостью.

В диссертации используются методы историко-литературной реконструкции, историко-литературного и сравнительного анализа, а также метод мифопоэтического анализа.

Итогом работы является вывод о том, что литературная рецепция России во французской литературе первой половины XIX в. реализуется в соответствии с мифопоэтическими моделями, которые корректируются особенностями актуальной исторической ситуации, нравственно-этическими и эстетическими реалиями и индивидуальными авторскими интерпретациями.

Ключевые слова: архетип, имагология, миф, мифопоэтическое сознание, рецепция.

Размещено на Allbest.ru

...