Поетика "Поза межами болю" Осипа Турянського

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ІВАНА ФРАНКА

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

ПОЕТИКА "ПОЗА МЕЖАМИ БОЛЮ" ОСИПА ТУРЯНСЬКОГО

Печарський Андрій Ярославович

ЛЬВІВ - 2001

Анотація

Печарський А.Я. Поетика "Поза межами болю" Осипа Турянського.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.01 - українська література. - Львівський національний університет імені Івана Франка. - Львів, 2001.

Дисертація присвячена теоретичному висвітленню жанрово-стильової своєрідності ліричного роману "Поза межами болю" Осипа Турянського, що зумовлено комунікацією даного твору із подальшою творчістю письменника. Така перспектива спонукає нас відчувати, що роман даного типу стає "подібним до життя", дозволяє побачити текст із нової глибини, виявити приховані механізми творчого процесу.

Аналізуючи художньо-образну систему ліричного роману, ми загально окреслили ті моменти творчого життя письменника, що стали передумовою для розгляду псохоаналітичних та етнопсихологічних основ "книги Болю".

Також у роботі здійснено аналіз літературно-мистецького контексту "Поза межами болю" О. Турянського.

Ключові слова: хронотоп ліричного суб'єкта, міжтекстуальна двовалентність, романне мислення, "монтажна" стилізація побудови сюжетної лінії, фабула, композиція та ін.

1. Загальна характеристика роботи

експресіонізм естетичний письменник твір

Актуальність дослідження теми. "Поетика "Поза межами болю" Осипа Турянського" зумовлена не тільки потребою заповнити одну із "білих плям" в історії української літератури чи осмислити на теоретичному теоретичному рівні проблематику внутрішньої розкутості жанру твору, розмаїтий його характер стильових і художньо-образних особливостей у контексті європейського експресіонізму, але й необхідністю поглиблювати і розширювати аспекти вивчення естетичного феномену творчого процесу письменника. Бо, як відомо, О. Турянський належав до тієї групи митців, що їх покликав власне письменницький інстинкт. Ю.Липа зауважував, що "це - вибух дуже часто єдиний в житті"1 людини, яка не може повторити його ще раз. "І в цьому може лежить трагедія творчості, скажімо, "автора "Поза межами болю"2.

Із цього приводу в літературній критиці 20-30-их років (М. Голубець, П. Карманський, М. Рудницький, Б.Лепкий, Р. Плєн, М. Селегій, В. Безушко, А. Коршнівський, М. Угрин-Безгрішний, О. Кущак) точилися різного роду полеміки й дискусії, які кінець кінцем змістилися не в площину літературно-психологічної проблематики даного феномену письменника, а у спроби простого перекреслювання його подальшої художньої спадщини, яку, на жаль, абераціями нашого літературознавчого сприйняття було викреслено як "тьмяну" сторінку в житті прозаїка, поета, перекладача, науковця і журналіста. Зрештою, у публіцистиці перших декад ХХ сторіччя, некрологах чи просто в спогадах про письменника, його так і називали: "автор "Поза межами болю"3. Цей усталений "імідж" митця побутує і донині, принаймні, якщо не на сторінках журналів чи газет, то в приватному закулісному житті літературної критики.

Із цензурно-ідеологічних причин потрібно було 68 років, щоб "книгу Болю" було перевидано завдяки С. Пінчукові, відомому літературознавце-ві та чи не єдиному тогочасному популяризаторові художньої спадщини О. Турянського взагалі. Приховані можливості іронії долі стосовно неприйняття твору мали досить помітне коріння на сторінках преси 30-х років, де в посмертних згадках про письменника відчитуємо такі рядки: "На підставі своїх воєнних переживань написав свою найсильнішу книжку "Поза межами болю", котру будуча українська держава мусітиме поставити на індекс заборонених книжок"4. Чи має така спрогнозованість на теренах наших історичних обставин актуальне значення, чи протягає глибоку борозну між старим і новим світом,- важко сказати. Але із примхливості асоціацій з минулим, враження трагічної симфонії чимраз більше віднаходять собі аналогію в різних моментах сучасного суспільно-політичного та мистецького життя України.

По суті "реабілітаційний період" (60-80 рр.) творчості письменника представили літературознавець С.Пінчук, кінорежисер Я.Лупій і відомий романіст Р. Федорів - один із організаторів пошуку й упорядкування занедбаної могили О. Турянського. Але теоретичні засади поетичного світу митця було окреслено лише в 90-х роках у працях літературознавців Т. Салиги, З. Гузара, М. Ільницького та Р. Гром'яка.

Протягом свого життя О. Турянський не вийшов за межі пережитого на снігових вершинах албанських гір у період першої світової війни. Світ болю став праосновою усієї його творчості, яку можна охарактеризувати як дивовижну екзотичну метаморфозу "Поза межами болю". Тому наше дослідження, ґрунтуючись на іманентній поетиці даного твору, включає в поле інтерпретації ті моменти біографічного й творчого простору письменника, що яскраво висвітлюють, демаскують символізований втаємничений світ "книги Болю".

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація є складовою частиною комплексних наукових досліджень із питань генології, компаративістики, психології творчості та навчальних програм кафедри української літератури Львівського національного університету імені Івана Франка.

Мета і завдання дослідження:

- висвітлити коло теоретичних проблем щодо жанрово-стильової дефініції "Поза межами болю" О. Турянського;

- дослідити зовнішню і внутрішню структури твору, принципи організації системи персонажів, літературні інстанції тексту (фабула, композиція, "монтажна" стилізація побудови сюжетної лінії, новелістичний принцип зображення, хронотоп ліричного суб'єкта, явища просторово-часової перспективи, міжтекстуальна двовалентність, романне мислення та ін.);

- визначити жанрову специфіку даного твору;

- з'ясувати типологію та генезис формування особливостей образів-символів "Поза межами болю" з уваги на біографію і подальшу творчість О.Турянського;

- окреслити літературно-мистецький контекст поетичного світу "Поза межами болю".

Теоретико-методологічною основою дисертації є наукові праці з проблем поетики, психології творчості та літературного процесу 10-30-х років ХХ ст. (І. Франко, О. Потебня, З. Фройд, К. Юнг, Е. Фромм, Л. Виготський, Д. Узнадзе, М. Бахтін, Ю. Лотман, Е. Кузьма, Д. Лакофф, Р. Фрідмен, Т. Гундорова, Т. Салига, М. Ільницький, І. Денисюк та ін.)

Наукова новизна роботи полягає в розкритті своєрідності поетики "Поза межами болю" О. Турянського та феномену творчого процесу письменника. У дослідженні введено в літературознавчий обіг маловідомі досі матеріали.

Теоретичне і практичне значення дослідження визначається обґрунтуванням нової концепції жанрової своєрідності й художньо-образної природи "Поза межами болю" та актуальністю подальшого вивчення творчості О. Турянського. Результати дослідження можна використати під час викладання курсу теорії та історії української літератури у вищих навчальних закладах, при розробці спецкурсів та семінарів.

Роботу було апробовано у формі доповідей та повідомлень на Міжнародній славістичній конфереції пам'яті професора К. Трофимовича (Львів, 1998), республіканській науковій конференції "В. Пачовський у контексті історії та культури України (до 120-річчя з дня народження письменника)" (Ужгород, 1998), Всеукраїнській науковій конференції "Ю. Липа: голос доби і прикладу чину ( до 100-річчя від дня народження)" (Львів, 2000) та ін.

Обсяг і структура роботи. Дисертація має вступ, три розділи, кожен з яких складається з окремих підрозділів, висновки (161 с.), список використаної літератури (10 с., 140 позицій), два додатки (21 с.). Загальний обсяг роботи 192 с.

2. Основний зміст дисертації

У вступі характеризується стан вивчення досліджуваної теми, обґрунтовується її актуальність, визначено мету і завдання, об'єкт, теоретико-методологічне підґрунтя, наукову новизну та практичне значення роботи.

У першому розділі -"Жанрово-стильова своєрідність" ("Поза межами болю" О. Турянського)- окреслено ряд теоретичних роздумів літературних критиків стосовно генологічної самобутності даного твору, що увінчався найрізноманітнішими жанровими ореолами: "поема" (Р. Плєн, С. Пінчук), "повість" (Р. Федорів), "повість-поема" (С. Пінчук), "модерна епопея" (М. Селегій), "поема-симфонія" (З. Гузар), "роман" (М. Ільницький). Така концепція взаємозв'язку індивідуально-авторської творчості з категорією жанру зумовлена проблемою еволюційної самосвідомості культури ХХ-го століття, власне самим мистецьким життям з його намаганням відшукати власну форму вираження.

Утім, незважаючи на багатовекторний характер літературознавчих поглядів щодо генологічної канви твору "Поза межами болю" О. Турянського, у діагностуванні її стильової динаміки й шляхів дослідження простежується деяка закономірність: послідовне акцентування на ознаках ліричності та епічності. У даному підході до розрізнення жанрів сплітаються їх відмінні родові форми вираження, порушується те, що за традицією ми усвідомлювали як певну відповідність до системи трьох літературних родів, які мають синтетичний характер і поплутані в мистецькому житті. Тому їхня канонізація втратила рацію буття і, найвірогідніше, не підлягає теоретичній класифікації. Схоплені у своїй суті твердження складають першу частину розділу: "Грані ліричної та епічної форми" в межах "книги Болю" О. Турянського, що посідає досить-таки виняткове місце. Адже епічно-драматична сюжетна канва твору виспівується у виявленій ліричній формі.

У долю цього незаперечного факту вплітається й технічна письмова оздоба твору: майже кожне нове речення, обрамлене поетичною ритмізованою прозою, починається з абзацу й має вигляд віршових рядків. До ліричного мережива тексту належить й ціла лавина пунктирних ліній (у даному випадку до уваги беремо тільки перше видання твору письменника: Турянський О. Поза межами болю.- Відень-Чікаґо: Вид-во компанії "У.-М.-НА", 1921) - то струни авторового болю настроєні на мовчання, яке огортає загадкові розлогі горизонти думок і почуттів.

Дослідження графічного аспекту ліричної форми "Поза межами болю" О. Турянського лежить у глибині застиглого трепету експресіонізму, що в письменницькій практиці визначається великою кількістю тире, крапок, урешті речень у вигляді дужок. Із цього приводу Е. Кузьма зауважував, що "у експресіоністичній ліриці це так часто проявляється, що може служити немалим розпізнавальним знаком"5.

Така опозиційність форми до змісту для О. Турянського не була прийнятна. У своїй статті "Дещо про українську критику" митець писав, що кожний високохудожній твір, "який має вічне значення, складається з гармонійної сполуки, глибокої ідеї та мистецької форми"... й "висловлює або принцип життя, або принцип смерті". Ця думка автора "Поза межами болю" кореспондується із графічним аспектом його твору, що як форма має значення не сама по собі, а як знак, символ певного словесного змісту тексту. Так, у самому кінці 4-ої частини твору, коли на снігових вершинах албанських гір від голоду й холоду замерзли шестеро авторових товаришів, письменник виводить на жовтяві клаптики паперу стільки ж (6) пунктирних ліній, що можуть бути відчитані як перервані шляхи їхнього життя, своєрідна "кардіограма серця" чи межі "болю". Усимволізована цифрова збіжність графічного зображення із словесним змістом "Поза межами болю" є не авторовою своєрідною системою вираження понять чи думок, а ілюстрацією самої його експресії. Таке уявлення природи характеру, яке зводиться до "математичної формули", допускали у своїх постулатах й експресіоністи, зокрема К. Едшмідт, С. Пшибишевський, В. Кандінський, твердячи, що "остаточним абстрактним виразом мистецтва є лічба".

Якщо намагатися частково застосувати ці засади до інтерпретації позамовної сфери "книги Болю", то можна виявити деяку закономірність: двома пунктирними лініями письменник здебільшого передавав крайню фізичну напругу й безнадійність товаришів; трьома - позначав, в основному, глибини сутності критичного стану героїв, де біль, смерть і любов є взаємозалежні в "безодні буття". А загалом ця парадоксальна форма вираження вказує на лабіринти авторового душевного болю. Вони не можуть бути "відчитаними", бо є потужним вогнищем невимовленої таємниці.

У суб'єктивній ліричній формі вираження автор дуже тонко накреслив лінію епічного принципу організації об'єктивної дійсності, яка зводить наведені епізоди в єдину пацифістичну концепцію. Усі разом вони виступають у причинно-часовому зв'язку й виявляють певну послідовність, замикаючись у єдине смислове ціле: навіть тоді, коли, здавалося б, основному сюжету нікуди дітися й він ось-ось має вийти за межі "реального," звернути в абстрактну сторону індивіда, що відповідає його внутрішньо-духовному потенціалу. Наприклад, тоді, коли автор як персонаж, замкнувшись у свій світ бажань і спогадів (різдвяна картина), був представлений "потоком свідомості", ірраціональною хвилею простору і часу.

Епічний принцип зображення сюжетної канви твору характеризується й тим, що автор часто охоплює все життя людини чи найважливіші її моменти. Адже у "Поза межами болю" із розповідної форми дізнаємося про трагічне життя Штранцінґера, який осліп через поранення в одному із боїв. Його мати з розпуки померла, а наречена наклала на себе руки. Із діалогу між персонажами стає відомо, що в Саба нікого не було з рідних, а Пшилуського зраджувала дружина. Перед очима Оглядівського, який був у передсмертному стані, промайнуло все його життя. Письменник, перетинаючи межі ліричної форми твору, забезпечує героям істинно епічну повноту буття, розгортає справжню історію їхньої душі.

Узагалі в "Поза межами болю" О. Турянського, як і в європейській модерністичній літературі перших декад ХХ-го століття (з її тематичними відгалуженнями відчуженості особистості, буттям перед лицем смерті і т.д.), епічна приналежність людини до світу є досить-таки проблематичною, трагічною. У приховуванні складної діалектики суб'єктивного і об'єктивного простежується так звана деепізація прози, яскравим вираженням якої можуть служити слова Е. По, що вважав епос "мистецькою аномалією". Ураховуючи синтетичний характер жанрово-родових ознак великої прози, на думку багатьох теоретиків літератури, зокрема В. Кайзера, Г. Джеймса, Е. Ауербаха, М. Бахтіна, співвідношення ліричної та епічної форми забезпечує авторська позиція, яка в "Поза межами болю" має амбівалентний характер. Бо, з одного боку, торкається глибинних смисложиттєвих орієнтацій, пов'язаних з ідеєю одуховлення волі до життя, принципом моральної оцінки, національної свідомості, які осмислюються як закрита система завершеної епічної картини, з іншого - виношує екзистенційну спрямованість, що активізує ліричну ознаку її незавершеності й відкритості. Отже, авторову позицію обумовлено синтезом двох родових ліній модифікації жанрово-стильової своєрідності "Поза межами болю", що власне й складає другу частину розділу: "Модифікація структури романного мислення".

Вихідним об'єктивно-ключовим поняттям до розуміння усієї цілісної структури "книги Болю" О. Турянського, на нашу думку, є два заголовки даного твору: "Картина з безодні" й "Поза межами болю", що, володіючи статусом нормативності, як стверджує А. Стофт, "може натякати на місце і час події, час конфлікту, окреслювати засаду композиції, а часом і жанрову приналежність твору"9. Якщо "Поза межами болю" вказує на метаграничне буття героїв, їхню тимчасову і просторову сутність, то "Картина з безодні", будучи пов'язана із конкретним місцем і часом події, відображає ізольований світ людини, певну модель-факт, що звужує велику кількість композиційно можливих комбінацій до завершеної "картинної стилізації".

Важливим предикатом жанру є такі методологічні ознаки, як концепція героя й автора. Г. Джеймс, відзначаючи перспективність даного твердження, у своєму есе "Мистецтво белетристики" писав: "Що таке персонаж, як не детермінанта подій? І що таке події, як не ілюстрація поведінки героя? "10. Запитання американського літературознавця, які вже містять і відповідь, резонують із розгорнутою самобутньою картиною "Поза межами болю". Так, з погляду академічної теорії літератури хрестоматійного характеру, класифікація дійових осіб у "книзі Болю"

увиразнюється чітким поділом на головних персонажів: Сабо, Добровський, Штранцінґер; другорядних: Бояні, Ніколич, Пшилуський і ліричного суб'єкта, що є організуючим структурно-композиційним центром твору.

Загальні структурні особливості ліричного суб'єкта виражаються в калейдоскопічному співвідношенні: автор - оповідач - герой. Адже О. Турянський є водночас автором "Поза межами болю", оповідачем і героєм, виступаючи під прізвищем Оглядівський (мабуть, утвореного від назви його рідного села Оглядів), що у подальшій творчості письменника стане одним із його літературних псевдонімів. Така жанрова модель триєдиного образу митця - притаманна ліричному роману й характиризується інтроспективністю і рівновагою між реальним середовищем й алегоричним вимислом, є своєрідною модифікацією системи дистанціювання у внутрішній структурі поетизованої великої прози, яку розробив Н. Гортон - основоположник у США так званої теорії romance. Із цього приводу Т. Мотильова зауважувала, що "ліричний роман ХХ століття вбирає в себе досвід попередньої літератури - і виявляє нові ознаки. Герой-оповідач у ньому - одночасно й адресант, що відтворює хід подій, і спостережник... І сама розповідь про події явно окреслена особистим сприйняттям героя".

Структурний принцип організації головних персонажів зумовлює ліричний суб'єкт, реалізуючись у сповільненій оповіді, для якої характерна не поемна "героїзація," а романна "самокритичність." Отже, автор, виступаючи в ролі оповідача або персонажа, подолав спокусу звеличення прометеївського зусилля духу голодних, фізично виснажених товаришів, й нерідко сумнівався в їхньому достойному моральному виборі, абстрактному гуманізмові, що примушує страждати і терпіти.

Хронотоп у "Поза межами болю" пов'язаний із ретроспекцією ліричного суб'єкта, що також убирає в себе авторове бажання віднайти смисл буття, навіть докорінно переоцінивши вищі життєві цінності. Це прагнення було настільки сильне, що спонукало митця до написання філософсько-алегоричної повісті "Дума пралісу", яка вийшла друком буквально через півтора року після "книги Болю".

"Дума пралісу" - це фенотекст, своєрідне "продовження" "Поза межами болю" в сенсі семантичного опросторування ліричного суб'єкта, його пошукової ідейно-смислової заокругленості. Так, авторове модерністське "розбожнення світу" (К. Ясперс) у своєму поверненні до Боголюдини осягає нові пізнавальні горизонти зрілої філософії життя. Притім із теоретично-літературного аспекту складові величини внутрішньої структури романного мислення в "Поза межами болю" певною мірою відливаються в міжтекстуальну двовалентність.

Ця дефініція виявляє певний спосіб інтерпретаторського осмислення "Поза межами болю" як ліричного роману, що в жанрологічному відношенні зумовлює комунікацію даного твору із подальшою творчістю О. Турянського. Така перспектива спонукає нас відчувати, що роман даного типу стає "подібним до життя", дозволяє побачити текст із нової глибини, у всіх його прихованих механізмах творчого процесу.

У ліричному романі "Поза межами болю" О. Турянського дослідження психоаналітичних основ як однієї із складових частин другого розділу "Функціонування образів-символів" зорієнтоване передусім на потрактування внутрішнього поетичного світовідчуття письменника та його природних людських бажань, мрій, які, перебуваючи під тиском переживань, проявили себе в художньо-образній структурі твору на основі неусвідомленої авторської ідентифікації й перенесення.

Така тенденція є тим психоаналітичним вузлом, за допомогою якого можна виявити причину виникнення і формування художніх образів, символів й емоційних переживань митця в "Поза межами болю". При подоланні поетичної замкнутості тексту, епічної дистанції між авторським "Я" і його героями, сюжет, композиція твору сприйматимуться як своєрідна модель письменницької психіки, а художні образи розгортатимуться не в реальній дійсності, а в душевному просторі як "фігури" несвідомого.

Аналізуючи художньо-образну систему ліричного роману, ми загально окреслили ті моменти творчого життя письменника, що стали передумовою для розгляду психоаналітичних основ "книги Болю". Із цього приводу можна навести деякі зауваження американських теоретиків літератури Р.Уеллека і О. Уоррена, які вважали, що "біографія може бути предметом уваги постільки, поскільки вона здатна пролити світло на самий твір мистецтва".

О. Турянський належав до тієї групи митців, що "призначені самим письменницьким інстинктом, - як писав Ян Парандовський, -... вибирають перо серед декількох можливих засобів діяльності і, якщо воно було для них єдиною можливістю, відкладають його, як тільки виконають свою місію".

Здається все ясно і просто, все народжується і вмирає. Проте автор не розумів чи не хотів миритися з таким жеребом долі. І після написання "Поза межами болю" (1921) - унікального, ледь не новаторського явища в європейській літературі, тішив себе надією, оптимізмом щодо подібного визнання й своєї подальшої творчості: написав філософсько-алегоричний твір "Дума пралісу" (1923), комедію "Раби" (1927), ряд оповідань: "Брате, сьогодні Святий вечір" (1922), "Казка про "Зимову казку" (1923), "Боротьба за великість" (1926), "Кость бере жінку на іспит" (1926), "Іван Правдолюб" (1929). "Машина "Метаморфоза" (1933), "Як усі ущасливлювали Івана" (1933), різдвяну легенду "Як люди приймали Христа" (1933), поетичні твори: "На суді духа" (1921), "Козацька дума" (1923), "Світ і поет" (1927), роман "Син землі" (1933) та ін., у яких тогочасна літературна критика вбачала то авторську "розправу зі своїми критиками,... земляками", то "гіпертрофію враженого себелюбства людини", "брак внутрішньої рівноваги" чи "приступи мізантропії та меланхолії". Так, М. Голубець звернув увагу на "болючі переживання особистого характеру" О. Турянського, В. Безушко - на його "трагічну незгармонізованість", а М. Рудницький й П. Карманський дорікали автору "Поза межами болю" "манією своєї геніальности", що "під впливом автосугестії попала на манівці своєрідної психози".

Проте в дослідженні поетичного світу письменника і деяких його біографічних моментів ми приходимо до висновку, що це ознака не хворобливого "егоцентризму" автора "Поза межами болю", а його творчого автоматизму (сомнамбулізму), що, за "оказіоналістичною концепцією творчості" С. Грузенберга, є одним із основних типів духовно-практичної діяльності митця.

О. Турянський належав до інтровертивного типу митця, намагався відтворити "абсолютний" внутрішній голос своєї душі. Із цього погляду більшість художніх образів у психоаналітичній основі "Поза межами болю" розглядали як "фігури" несвідомого, що мають своєрідне продовження чи "розкодування" в подальшому житті і творчості письменника: те, що в психології К. Юнга прийнято називати "маскою" або "персоною", за якими приховується трагедія однієї людини...

Наведені факти про нервові недуги митця дають змогу збагнути серйозність і складність творчого процесу взагалі, що обіймає все єство людини, нерідко визначаючи її долю. Це та величина, що служить мірилом нашого внутрішнього "Я", самопізнання, визначаючи їхню приналежність до життя і Бога. У цьому ракурсі "Поза межами болю" О. Турянського як феномен творчого процесу - унікальна сторінка в історії української літератури.

У другій частині другого розділу дисертації "Етнопсихологічні основи" візіонерський матеріал функції образів-символів ліричного роману "Поза межами болю" О. Турянського має загальну чинність. Він виходить із тих нетрів творчого духа, де починається справжнє життя письменника, яке в особистому психічному світі переживає прадавнє світовідчуття свого народу. Можна погодитися й із думкою К. Юнга, що "згідно з основним філогенетичним законом, психічна структура так само, як і аналогічна, мусить нести на собі відзнаки розвитку попередніх поколінь предків".

Етнопсихологічні основи функції образів-символів у "книзі Болю" О. Турянського з позиції семантичного обсягу тексту узгоджуються із орієнтаційною метафоричною системою, а також певними авторськими міркуваннями щодо ментальності і світовідчуття свого народу, висвітленими в подальшій його творчості ("Два анархізми", "Трагедія українського психічного дуалізму", "Рецензент і критик", а також у художніх творах "Дума пралісу", "Раби", "Боротьба за великість", "На суді духа" та ін.). На це звернув увагу й австрійський професор-літературознавець Р. Плєн у своїх "Естетично-критичних замітках до твору О. Турянського "Поза межами болю", пишучи, що "символізування найвищих ідеалів людства в образі жінки й дитини, це, оскільки я знаю український народ, спеціальна українська риса, яка однак в ідейному та артистичному зображенні О. Турянського є так само і загальнолюдською".

У нашому дослідженні функціонування художніх образів Добровського й Оглядівського розглядалося у світлі внутрішньої структури орієнтаційних метафор, які мають етнопсихологічну основу, й можуть розглядатися як єдине ціле, певний етнічний тип людини. До речі це одні із небагатьох образів-символів у "Поза межами болю", у символізації яких лежить основа моделі, схематизації власної авторської концепції, ідеї так званого "українського двоєдушшя", що пройшла ледь не через усю подальшу його творчість.

Так, письменник проблеми української бездержавності вбачав перш за все в надмірному прояві нашого індивідуалізму, ослабленні вольового характеру, наголошуючи на почуттєвості, емоційності українського народу, домінуванні його ендотимного тла й поступовому запереченні раціоналізму, що проявляється в поринанні у нереальні мрії й у відході від дійсності.

О. Турянський не сповнений замилуванням від ліричної душі нашого народу, його любов'ю до прекрасного, оскільки вбачав у певному культурологічному чиннику ослаблення вольового характеру до природної боротьби за власну державність. Тому, коли у "Думі пралісу" Кінь заспівав "Не чужого ми бажаєм" і один із рядків гімну "Згинуть наші вороженьки, як роса на сонці", звірі не могли вийти з подиву: як українець, перебуваючи в неволі, показує такий "сльозаво-солодкавий світогляд", що стоїть на перешкоді до справжнього розуміння природного силового виборювання національної незалежності. Згодом Лис Микита приходить до твердження, що народ, який співає "Згинуть наші вороженьки, як роса на сонці" (цим метафоричним порівнянням, узятим із нашого державного гімну, О. Турянський вказує на українську етнопсихологічну орієнтацію, що межує із пасивною мрійливістю, вірою в автоматичність поступу бажань. Бо "роса на сонці" щезає сама собою. Це природний процес, до якого не потрібно докладати жодних зусиль).

Проповідуючи "волюнтаризм", автор указує й на нашу етнопсихологічну проблему співвідношення волі, розуму і почуття - трьох основних категорій, що випливають із поняття індивідуальності людини, її психічних процесів у практичній діяльності, а відтак принципу спільності й ідейності в суспільному державотворчому житті нації. Так, уже сама назва комедії "Раби" О. Турянського говорить про надмірну рабську покірливість і слабкий вольовий характер української вдачі, уособленням якої є образ Степовенка. Вибір прізвища героя невипадковий, бо вказує на вплив геопросторових формацій, зокрема ландшафту степів на нашу ментальність.

О. Турянський по-своєму сміявся і плакав Україною, проклинав і благословляв її, хворів і видужував нею. І в цьому шаленому леті боротьби між мотивами смерті і воскресіння віри, у поетиці трагічного оптимізму поставала вистраждана і тиха любов до рідної землі. Важко назвати це ідейним поштовхом чи патріотизмом, бо в мовчанні слів, уламках розбитої душі крилося щось більше і глибше...

Третя частина - "Естетичні основи"- охоплює проблему цінності образів-символів у "композиції" кольорів, відтінків, які віднаходять свій емоційний еквівалент у внутрішньому просторі героїв, їхньої психічно-пізнавальної позиції й світовідчуття. Розкрито також сутність естетичних категорій комічного, трагічного, піднесеного і низького в "Поза межами болю". За мистецькою формою метафоризації О. Турянський відмежовується від імажиністської вишуканої краси, для посилення трагічності образів героїв здебільшого використовує елементи експресіонізму й подекуди натуралізму, "грубі шматки життя", що базуються на порівняльному зіставленні неідентичних понять.

У третьому розділі дисертації окреслюється літературно-мистецький контекст ліричного роману "Поза межами болю" О. Турянського в українській, та європейських літературах.

Так, у першій частині даного розділу - "У світі антивоєнної тематики великої і малої прози періоду першої світової війни" - ми розглянули такі твори, як "Мертве місто" О. Маковея, "Перші стріли" М. Черемшини, "Діточа пригода" В. Стефаника, повісті "Горлиця" М. Яцківа, "Сіль землі" Ю. Віттліна, роман "Марш Радецького" Й. Рота та ін. Нерідко в прозових творах української літератури на антивоєнну тематику періоду першої світової війни ігровий фактор розвивається і в атмосфері політично-ідеологічної боротьби.

Динамічність і простота стилю ліричного роману "Поза межами болю" О. Турянського, його антиестетизм, що підпорядковується формі змісту як основній художній цінності, анімізація, телеграфність, спіритуалізм, який проявляється у творі перш за все у визнанні атрибутів реальної екзистенції надприродного світу, авторове суб'єктивне інтуїтивне відчуття дійсності, невпинний пошук істини, пацифізм, протест проти сучасної соціальної несправедливості, трагізм, розчарування, відчуженість і водночас віра в "революцію людського серця", його переміну, "передуховлення волі до життя" й світлі обрії майбутнього - це була та дорога, що привела письменника до художнього втілення основних засад поетики літературно-мистецької течії перших декад ХХ століття, тобто експресіонізму. Нерідко самі митці цього напрямку вважали, що такі естетичні принципи, стильові особливості й філософсько-світоглядна позиція є його марґінесом.

У другій частині -"Крізь призму експресіоністичної свідомості"- дослідження літературно-мистецького контексту ліричного роману "Поза межами болю" О. Турянського окреслюється поетичними збірками Г. Бенна, Ґ. Тракля, Ґ. Гайма, Т. Осьмачки, І. Крушельницького, прозою К. Коррінта, Ф. Юнга, М. Хвильового, В. Стефаника, драматичними творами Ґ. Кайзера, М.Куліша, а також експресіоністичними картинами таких художників як О. Кокошка, О. Сорохтей, О. Новаківський, В. Кандінський, Л. Мейднер, О. Явленський та ін.

Притім часто художні твори письменників, які ніколи не належали до даного напрямку, більш відповідали його духові, ніж творчість програмних теоретиків напрямку. Прикладом цього може служити польський експресіонізм у баченні познанського "Zdroju" (Джерела) в 1917-1921 роках, що був доволі багатим на програми і маніфести, але "не приніс однак цінних мистецьких результатів". Як писав К. Едшмід, це "не програма стилю", а "питання душі... проблема людства", зумовлена самим мистецьким життям з його намаганням відшукати власну форму вираження. Таким чином ми стикаємося із проблемою диференціації в сфері літературно-мистецьких розробок і їхньої поетичної реалізації.

Подібну ситуацію простежуємо й на марґінесі ліричного роману "Поза межами болю" О. Турянського, експресіоністична свідомість якого викристалізовується перш за все авторовою глибиною слова, викроєного із власних реальних воєнних переживань і внутрішнього суб'єктивного світовідчуття. Але якщо говорити про генеалогічну основу експресіонізму в даному творі, то вона є витримана більш у романтично-модерністичних традиціях.

Також у дисертації здійснено спробу показати певні перспективи щодо кінематографічного втілення ліричного роману "Поза межами болю" О. Турянського, увівши в поле літературно-мистецького контексту даного твору такі експресіоністичні художні фільми як "Скарб пана Арне" (1919) М. Штіллера, "Голем - як він з'явився на світ"(1920) П. Веґенера, "Стомлена смерть"(1921), "Нібелунги" (1923-1924) Ф. Лянґа, "Новорічні ночі" (1923) Л. Піка, "Фауст"(1926) Ф.-В. Мурнау, а також "Арсенал" (1929) О. Довженка.

Утім, хоча за ліричним романом О. Турянського "Поза межами болю" усталився семантичний статус експресіоністичної категорії "літературної і мистецької свідомості", який було обґрунтовано в численних теоретичних працях, цей твір значно перевершив вузькі рамки даного напрямку, ставши тим "експресіоністичним академізмом" (терм. В. Гаузенштейна), який охоплює широкі царини новітнього мистецтва.

У висновках наведено теоретичне узагальнення наукової проблеми щодо літературознавчого тлумачення жанрово-стильової своєрідності "Поза межами болю "О. Турянського.

Нова ситуація в літературному процесі перших декад ХХ-го століття вимагала від теоретиків генології говорити про жанр не тільки як про "закам'янілий зміст" із стійкими сюжетними характерологічними основами, але і як про одну із необхідних форм мистецтва, яку зумовив певний культурний простір. Убачаючи в "Поза межами болю" високохудожній резонанс експресіонізму та загальноєвропейського екзистенційного світовідчуття, ми охарактеризували дане явище як еволюційне жанрово-стильове осягнення письменником певних граней ліричної та епічної форми.

У дослідженні поетики даного твору прийшли до висновку, що "Поза межами болю" О. Турянського в жанрово-стильовому відношенні є ліричним романом.

У ті часи цей твір був наскрізь новаторським явищем, бо хоча на теренах української літератури кінця ХІХ-го - перших декад ХХ-го століття не було нікого з митців, окрім І.Франка, хто б не писав поезії в прозі, проте жодний із них, працюючи в цьому жанрі, не зміг вийти із вузької фрагментарності і сягнути широкої романічної форми вираження, як це зробив О. Турянський. Адже така деепізація роману як форми мистецтва є тим, що німецькі літературознавці називають "Dichtung"(поезія).

Експресіонізм як загальноєвропейський напрямок 10-20-х років ХХ століття згідно із соціально-політичною нестабільністю й культурною колонізацією на теренах української літератури розвинувся в досить-таки специфічний спосіб. Будучи далеким від будь-яких мистецьких угруповань, програм, маніфестів, він найчастіше набирав синкретичного характеру, входив у зв'язок з іншими течіями: неоромантизмом, модернізом, символізмом...- й існував як поетичне явище. Тому в Україні, як і в Східній Європі, на відміну від німецькомовного середовища, експресіонізм ставав марґінальною проблемою літературної свідомості.

Схоплене за своєю суттю дане твердження в межах "книги Болю" О. Турянського посідає досить-таки особливе місце. Адже ми маємо справу із несвідомим втіленням експресіоністичних начал, що в силу авторового біографічного факту зумовило феномен творчого процесу.

Основні положення дисертації викладено в таких публікаціях

1. До питання жанрово-стильової специфіки "Поза межами болю" О. Турянського // Філологічні студії. Зб. Наукових праць.- Вип.4.- Луцьк, 1998.- C. 85 - 90.

2. "Поза межами болю" О. Турянського: функція персонажа як "фігури" несвідомого // Слово і час.- Київ, 1999.- № 1.- C. 25 - 29.

3. Експресіоністична свідомість і книга Болю Осипа Турянського // Актуальні проблеми сучасної філології. Літературознавство: Зб. наукових праць РДГУ.- Вип. VII. - Рівне, 1999.- C. 56 - 64.

4. Мистецько-виражальні особливості в "Поза межами болю" Осипа Турянського // Актуальні проблеми сучасної філології. Літературознавство: Зб. наукових праць РДГУ. - Вип.VIII - Рівне, 2000. - С. 142 - 149.

5. Поетика трагічного оптимізму в творчості О.Турянського // Дзвін.- Львів, 1997. - № 9. - C. 146 - 152.

6. Художньо-естетичний світ роману "Поза межами болю" О.Турянського // Джерела. Науково-методичний вісник. - Снятин, 1999. - № 1-2. - C. 55 - 61.

7. Відлитий біль симфонією лине // Перевал.- Ів.- Франківськ, 1999. - № 4. - C. 178 - 187.

8. На розгорнутих сторінках ліричного роману "Поза межами болю" О. Турянського // Сучасність. - Київ, 2000. - № 7 - 8.- C. 75 - 87.

9. Забутими стежками творчості Осипа Турянського // Український альманах. - Варшава, 2000. - C. 233 - 236.

10. На марґінесі експресіоністичної свідомості ("Поза межами болю" О. Турянського та "Сіль землі" Ю.Віттліна) // Матеріали Міжнародної наукової конференції "И ничего жє бысть" // Молода нація. - Вип.13. - Київ, 1999. - C. 302 - 309.

Размещено на Allbest.ru