Типологiя характерiв у драматургiї Лесi Українки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кiровоградський державний педагогiчний унiверситет iменi Володимира Винниченка

Автореферат

дисертацiї на здобуття наукового ступеня кандидата фiлологiчних наук

Спеціальність 10.01.01 - українська лiтература

Типологiя характерiв у драматургiї Лесi Українки

Семененко Любов Миколаївна

Кіровоград - 2001

Дисертацiєю є рукопис.

Робота виконана в Криворiзькому державному педагогiчному унiверситеті Мiнiстерства освiти i науки України.

Науковий керiвник - доктор фiлологiчних наук, професор Козлов Анатолiй Васильович, Криворiзький державний педагогiчний унiверситет, проректор з виховної роботи.

Офiцiйнi опоненти

- доктор фiлологiчних наук, професор Марко Василь Петрович, Кiровоградський державний педагогічний унiверситет iм. Володимира Винниченка, професор кафедри української літератури;

- кандидат фiлологiчних наук, старший науковий співробітник Скупейко Лукаш Іванович, Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України.

Провiдна установа - Днiпропетровський державний унiверситет, кафедра української лiтератури, Міністерство освіти і науки України, м. Дніпропетровськ.

Вчений секретар спецiалiзованої вченої ради Задорожна Н.О.

Анотація

драматургічний твір персонаж літературознавчий

Семененко Л.М. Типологiя характерiв у драматургiї Лесi Українки. - Рукопис. Дисертацiя на здобуття наукового ступеня кандидата фiлологiчних наук за спецiальнiстю 10.01.01 - українська лiтература. - Кiровоградський державний педагогiчний унiверситет iменi Володимира Винниченка, Кiровоград, 2001.

Дисертацiю присвячено дослiдженню провiдних характерiв дiйових осiб драматургiчного доробку Лесi Українки. Драматургiя письменницi розглядається як самобутнє явище в українськiй лiтературi початку ХХ столiття. Визначення фiлософсько-свiтоглядних засад творчостi Лесi Українки, естетично-мистецького змiсту iдей, сформульованих драматургом у художнiй, лiтературно-критичнiй, епiстолярнiй спадщинi, дозволяє виокремити авторську концепцiю творчостi, що базувалась на засадах неоромантизму. У дисертацiї послiдовно аналiзуються визначальнi риси характерiв головних персонажiв кожного драматичного твору письменницi. Головну увагу придiлено виявленню провiдних функцiонально-концептуальних типiв характерiв та визначенню засобiв характеротворення.

Ключовi слова: драматургiя, неоромантична концепцiя, типологiчнi риси, характер, тип.

Аннотация

Семененко Л.Н. Типология характеров в драматургии Леси Украинки. - Рукопись. Диссертация на соискание научной степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.01 - украинская литература. - Кировоградский государственный педагогический университет имени Владимира Винниченко, Кировоград, 2001.

Диссертация посвящена исследованию главных характеров действующих лиц драматургического наследия Леси Украинки. В исследовании выявляются определяющие черты характеров главных персонажей каждого драматического произведения писательницы. Главное внимание уделяется выделению ведущих функционально-концептуальных типов характеров и определению средств создания характеров.

В диссертации анализируются существующие разнообразные подходы к исследованию характеров действующих лиц драматических произведений Леси Украинки. Отмечается наличие в специальной литературе сообщений об отдельных типах характеров в пьесах драматурга. Исследуются философско-теоретические возможности типологизации характеров в нереалистических литературных направлениях, в том числе основные положения подхода к персонажу литературного произведения.

Последовательно, в хронологическом порядке, рассматриваются характеры основных действующих лиц каждого отдельного драматургического произведения. Анализ свидетельствует, что в создании основных персонажей присутствует определенная вариативность и в то же время повторяемость определяющих и второстепенных черт характеров. Характер каждого действующего лица предстает как комплекс индивидуальных, типических и общечеловеческих особенностей. Среди ряда черт выделяются несколько повторяющихся доминирующих комплексов.

Характеристика и анализ указанных комплексов раскрывают суть каждого из выделенных функционально-концептуальных типов характеров действующих лиц драматургии Леси Украинки: характер в ситуации выбора, характер носителя национального, характер творца, характер носителя вечного, характер носителя идеи.

Практическое значение диссертации определяется тем, что ее основные положения расширяют знания и представления о творчестве исследуемого автора и могут быть использованы при составлении лекций, спецкурсов и спецсеминаров по истории украинской литературы конца ХIХ-начала ХХ столетия, в особенности творчества Леси Украинки, для углубленного изучения драматических произведений.

Ключевые слова: драматургия, неоромантическая концепция, типологические черты, характер, тип.

Annotation

Semenenko L.M. The Typology of Characters of Dramatic Personae in Lesya Ukrainka's Dramaturgy. - Manuscript. Thesis for a candidate degree in philoloqy by speciality 10.01.01 - Ukrainian Literature, Kirovohrad State Pedagogical University named after Volodymyr Vynnychenko, Kirovohrad, 2001.

The thesis is dedicated to examination of main characters of heroes in Lesja Ukrainka dramatic legacy. Dramatic art of authoress is studied as a peculiar phenomenon in the Ukrainian literature of the beginnug of the ХХ century. The basis of philosophic outlook of Lesya Ukrainka creative work, aesthetic and art contents of ideas formulated the dramatist in literary and critical heritage and correspondence alloved to separate author's concept creative work based on the neo-romanic mentality.

Вasic traits of dramatic personae of the characters in each of dramatic works are distinguished here. The general attention is given for the basic functional and conceptional type characters and determination of delineate's means.

Key words: dramaturgy, neo-romantic concept, typological features, character, type.

1. Загальна характеристика роботи

Творчий доробок Лесi Українки настiльки масштабний i рiзноплановий, що навiть вiкова науково-дослiдницька робота не привела до його вичерпного осмислення. Водночас подальший розвиток лiтературознавчої науки робить можливими новi аспекти дослiдження текстiв творiв Лесi Українки як явища не тiльки суто нацiонального, а й свiтового масштабу.

Актуальнiсть дослiдження. Проблематика типiв характерiв у драматичних творах Лесi Українки неодноразово порушувалась вiтчизняними науковцями. Принагiдно до неї звертались у своїх працях М. Євшан, С. Єфремов, I. Франко.

Особистiсть як об'єкт дослiдження у творах Лесi Українки поставала також у працях В. Агеєвої, О. Бабишкiна, Л. Дем'янiвської, А. Криловця, Н. Кузякiної, Л. Кулiнської, Л.Мiщенко, О. Ставицького. Сучаснi науковцi розглядають проблему характерiв з рiзних, часом протилежних точок зору, проте цiлiсного та системного пiдходiв до розгляду хоча б основних типiв людських характерiв у драматургiї Лесi Українки не спостерiгається.

Отже, звернення до типологiчного пiдходу й аналiзу характерiв дiйових осiб у драматургiчнiй спадщинi Лесi Українки пов'язується, по-перше, з фiлософсько-психологiчною складнiстю зображення людини в її творах; по-друге, з вагомiстю чинникiв духовного життя людини на початку ХХ ст. як у суспiльному буттi, так i в лiтературi.

Леся Українка жила й творила на зламі століть, тобто в епоху, шукання якої близькi до проблем сучасності, через те важливим видається дослiдження бачення письменницею людини, її розумiння етики, естетики, моралi, суспiльно-iдейної сутностi особистостi тощо.

Творчiсть письменницi поєдналася з долею всього українського народу i вiдбиває не тiльки змiни в суспiльствi й моралi української людностi початку ХХ ст., а й складнi процеси зростання й перебiгу української нацiональної свiдомостi в цей перiод. Масштабнiсть таланту й фундаментальнiсть ерудицiї письменницi виявились не лише в апеляції до нацiонально-українського грунту, але й в актуалізації фактiв, явищ, цiнностей рiзних часiв та епох, у наполегливому й постiйному пошуку iсторичних, суспiльних, особистiсних аналогiй до проблем сучасного їй українського життя. Саме тому персонажi її творiв є носiями рис, якi не втратили актуальностi й сьогоднi. Найважливiшою причиною уваги автора дисертацiї до проблеми типологiї характерiв у драматургiчнiй спадщинi Лесi Українки є фрагментарнiсть, побiжнiсть висвiтлення її в науковiй лiтературi. Важко переоцiнити також можливостi типологiчного пiдходу для бiльш глибокого системного вивчення творчостi Лесi Українки.

Дисертацiя має зв'язок із програмою наукових дослiджень кафедри української лiтератури Криворiзького державного педагогiчного унiверситету "Людина: свiтогляд, культура, духовнiсть".

Об'єктом дослiдження постають драматургiчнi тексти Лесi Українки.

Предметом вивчення стали провiднi характери i типи в драматургiчних творах Лесi Українки, iндивiдуальнi та спiльнi ознаки.

Мета дослiдження полягає у вивченнi iманентних ознак і специфiки характерiв дiйових осiб драматургiчних творiв Лесi Українки та виокремленнi найпоширенiших функцiонально-концептуальних типiв характерiв персонажiв.

Реалiзацiя поставленої мети передбачала розв'язання таких завдань:

- визначити стан розробки зазначеної проблеми в українському лiтературознавстві;

- обрати найбiльш ефективнi для цього дослiдження пiдходи, методи та методику аналiзу характерiв дiйових осiб драматичного твору;

- дослiдити риси характерiв усiх основних дiйових осiб драматичних творiв Лесi Українки;

- визначити спiльнi ознаки характерiв дiйових осiб драматичного доробку письменницi;

- виявити й охарактеризувати основнi функцiонально-концептуальнi типи характерiв дiйових осiб у драматургiчнiй спадщинi автора.

Теоретичною основою дослiдження є фiлософське вчення про дiалектику пiзнання, об'єктивнiсть аналiзу життєвих i художнiх явищ, а також засади аксiологiчного пiдходу в лiтературi.

Автор дисертацiї виходить iз гегелiвського тлумачення поняття "людини" як втiлення дiалектичних суперечностей буття та власне людської природи. За твердженням Гегеля, дiалектичнi суперечностi виявляються як суперечностi духу й тiла, змагання мiж обов'язком i чуттям, суб'єктивнiстю думки та об'єктивнiстю буття, антагонiзмом поняття й конкретного життя.

Серед фiлософських тлумачень категорiй "людина", "характер", "тип" у контекстi роботи нашу увагу привертають концепцiї Аристотеля, Платона, Вольтера, Спiнози, Лейбнiца, Сковороди, у яких тип розглядається як загальне, виявлене через конкретне. Фiлософською основою типологiзацiї характерiв у драматургiчнiй спадщинi Лесi Українки є такий дiалектичний пiдхiд, який передбачає визначення типу людини шляхом характеристики її найважливiших, типологiчно спiльних рис.

Iдейно-естетичний пiдхiд грунтується на сутностi зображення людини в художнiй лiтературi, висловленiй Лесею Українкою в рядi лiтературно-критичних статей ("Два направления в новейшей итальянской литературе", "Малорусские писатели на Буковине", "Заметки о новейшей польской литературе", "Михаэль Крамер". Последняя драма Гергарта Гауптмана", "Утопiя в белетристицi", "Новейшая общественная драма"), а також в епiстолярнiй спадщинi, зокрема у листах до М. Драгоманова, О.Кобилянської, А. Кримського, М. Обачного, М. Павлика, Олени Пчiлки та iн.

Теоретичною основою типологiзацiї характерiв драматургiї Лесi Українки є лiтературознавчi пошуки Лессiнга й Гегеля, i, насамперед, авторська концепцiя художнього образу й типу дiйової особи в художньому творi, в основi яких лежить розумiння лiтературного типу не як вiдбитку типу реально-життєвого, а як сукупностi, властивої певному лiтературному напряму, творчостi окремого автора.

Методи дослiдження. У дисертацiї для з'ясування стану розробки проблеми застосовано порiвняльно-iсторичний метод. Для виявлення й визначення провiдних рис та типiв характерiв дiйових осiб використовуються передусiм методи аналiзу, спостереження й зiставлення. Для пiдведення пiдсумкiв ужито метод синтезування. У роботi застосовано хронологiчний принцип розгляду творiв.

Методика роботи. Провiднi типи характерiв дiйових осiб визначаються шляхом дослiдження виявiв визначальних ознак персонажiв драматичного твору (самохарактеристика, iнохарактеристика, авторська характеристика, а також характеристика за дiями i вчинками). Враховуються основнi рiвнi свiдомої дiяльностi персонажiв та власне авторська позицiя.

Наукова новизна роботи. У дисертацiї вперше здiйснено послiдовний типологiчний аналiз характерiв i типiв характерiв дiйових осiб драматургiї Лесi Українки. Чільне місце належить визначенню функціонально-концептуальних типiв характерiв, перш за все на основi авторських оцiнок персонажiв.

У дисертацiї поширено й поглиблено поняття "характер", "тип характеру", "засоби характеротворення", якi дають можливiсть розширення деяких аспектiв вивчення драматургiчних творiв письменникiв.

Практичне значення одержаних результатiв полягає в поширеннi й поглибленнi знань i уявлень про тип у художньому творi. Основнi положення та пiдсумковi матерiали дослiдження можуть бути використанi при плануваннi, написаннi й читаннi спецкурсiв, спецсемiнарiв з iсторiї української лiтератури кiнця ХIХ-початку ХХ ст. i, зокрема, з творчостi Лесi Українки, при написаннi навчальних посiбникiв, дипломних та курсових робiт в унiверситетах i педiнститутах, для поглибленого вивчення iсторiї української лiтератури в педучилищах, середнiх школах, гiмназiях, коледжах та лiцеях.

Вiрогiднiсть результатiв дослiдження забезпечується методологiчним i теоретичним обгрунтуванням вихiдних положень, використанням комплексу методiв, результативних щодо мети й завдань дослiдження, багатим фактичним матерiалом та ефективною методикою.

Апробацiя дослiдження. Основнi положення дисертацiї було представлено й обговорено на Всеукраїнськiй науковiй конференцiї "Леся Українка. Особистiсть. Творчiсть. Доля" (Луцьк, 1991); Всеукраїнськiй теоретичнiй конференцiї "Вiдродження України: проблеми i перспективи" (Кiровоград, 1993); "Українознавство i гуманiзацiя освiти" (Днiпропетровськ, 1993); Всеукраїнських науково-практичних конференцiях "Лiтературознавство, "Просвiта" i духовний iдеал українця" (Кривий Рiг, 1994); Мiжнародному симпозiумi "Людина: мова, культура, пiзнання" (Кривий Рiг, 1998); щорiчних звiтних наукових конференцiях Криворiзького державного педагогiчного унiверситету (1990-2000 рр.), Всеукраїнській науково-творчій конференції “Леся Українка і театр на межі тисячоліть” (Кривий Ріг, 2001).

Структура роботи. Дисертацiя складається зi вступу, трьох роздiлiв, висновкiв та списку використаних джерел (238 найменувань). Повний обсяг дисертацiї становить 181 сторiнку, з них 163 сторiнки основного тексту та 18 сторiнок, на яких розмiщено список використаних джерел.

2. Основний змiст дисертацiї

У вступi обгрунтовано актуальнiсть дослiдження, визначено предмет, мету й завдання роботи, розкрито наукову новизну й практичну значимiсть дослiдження, викладено основнi положення, подано вiдомостi про апробацiю результатiв роботи.

У першому роздiлi "Науково-теоретичнi основи та методика дослiдження характерiв дiйових осiб драматургiї Лесi Українки" розглядається передовсiм стан розробки проблеми типологiзацiї характерiв у драматичних творах письменницi.

Аналiзується ряд праць дослiдникiв творчостi Лесi Українки, у т.ч. прижиттєвих (О. Маковей, I. Франко, тощо). Уже першi вiдгуки на появу драматичних творiв Лесi Українки були неоднозначними - вiд заперечення до схвалення. Неодноразово вiдзначалась екзотичнiсть сюжетiв та характерiв дiйових осiб драматургiї авторки. Помiчено, що ряд лiтературознавцiв, зокрема М. Євшан, С. Єфремов, Л. Масенко наголошує на яскраво вираженому нацiональному змiстi драматичних творiв письменницi, який найчастiше виявляється в домiнантi нацiональної свiдомостi провiдних персонажiв. Радянськi дослiдники (О. Бабишкiн, Я. Головаха та iн.), проте, основну увагу звертали на наявнiсть соцiальних аспектiв у свiдомостi дiйових осiб її драматургiї. Науковцi з дiаспори придiляли увагу розгляду персонажiв п'єс Лесi Українки з позицiй фемiнiзму (Р. Веретельник), патрiотизму (П. Одарченко), "олiмпiйськостi" самої авторки (Є. Маланюк) тощо.

Сучаснi спроби дослiдження персонажiв драматичних творiв письменницi (В. Агеєва, Т. Гундорова, Л. Демська, Т. Мейзерська та iн.) пiдкреслюють переважно риси iндивiдуалiзму, унiкальностi характерiв.

Вивчення стану розробки проблеми типологiї характерiв у драматургiї Лесi Українки дає пiдстави твердити, що вона практично не здiйснена. У численних працях рiзних авторiв (Л. Бетко, Л Кулiнської, Л. Мiщенко, О. Ставицької) розглядаються окремi характери, свiтогляднi позиції дiйових осiб. До того ж, у підході до типологiї характерiв п'єс авторки дослiдники виявляють кардинально протилежнi погляди. О. Бiлецький, Я. Головаха, Л. Кулiнська наголошують на спiльностi певних персонажiв, пояснюючи її реалiстичнiстю, суспiльною заангажованiстю творчостi письменницi, революцiйним свiтоглядом тощо. Iнша позицiя базується на визнаннi феноменологiчних особливостей творчого доробку Лесi Українки (Т. Гундорова, Т. Мейзерська, С. Павличко, В. Паньков, Л. Скупейко). Згiдно такого пiдходу дiйовi особи її драматургiї визнаються оригiнальними й навiть унiкальними iндивiдуальностями.

Серед величезного лiтературознавчого матерiалу про творчiсть Лесi Українки бачимо деякі вказiвки на наявнiсть певних типiв серед персонажiв її драматичних творiв, зокрема констатується наявність типу пророка (Л. Кулiнська), жiночої особистостi (Р.Веретельник), "прометеївського типу" (I. Бетко). У такому ракурсi питання про типовi характери у драматургiї Лесi Українки видається актуальним i вагомим.

У другому пiдроздiлi першого роздiлу визначаються науково-теоретичнi основи, термiнологiя та методика дослiдження.

Фiлософською основою дисертацiї є передусiм дiалектичний пiдхiд до дослiджуваних явищ, оскiльки поняття "людина", її сутнiсть, ознаки, форми вияву в текстах художньої лiтератури розглядались на початку ХХ ст. як з позицiй класичної фiлософiї, так i з використанням новiтнiх iдей i концепцiй (А. Бергсона, Ф. Ніцше, А. Шопенгауера). У творах Лесi Українки наявнi античнi, бiблiйнi, нiцшеанськi рефлексiї. Така творча рiзноманiтнiсть дає пiдстави вважати ефективним саме дiалектичний пiдхiд до її аналiзу.

Складною постає проблема визначення типiв характерiв у рамках неоромантизму, який письменниця теоретично обгрунтувала й практично застосувала у власнiй творчостi. У сучасному лiтературознавчому дискурсi не лише визнається можливiсть типологiчних пошукiв на грунтi нереалiстичних напрямiв (М. Гуляєв), а й наголошується на необхiдностi типологiзацiї навiть феноменальних явищ у лiтературi (А. Ткаченко).

На можливiсть виявлення типових рис характерiв персонажiв новоромантичного твору вказувала й сама Леся Українка, розробляючи теоретичнi положення новоромантизму й аналiзуючи найпомiтнiшi на той час лiтературнi явища й твори. Новоромантична концепцiя письменницi передбачала зображення персонажа не тiльки як iндивiдуальностi, але й особистостi, якiй притаманнi загальнолюдськi риси та ознаки.

Помiтним є й те, що переважною бiльшiстю дослiдникiв поняття "лiтературний тип" трактується як вiдбиток типу життєвого з рiзними рiвнями та формами узагальнення (В. Лесин, С. Петров). Пріоритетними бачаться визначення типу характеру в лiтературному творi не як типу життєвого, а саме лiтературного, тобто створеного мистецьким генiєм письменника в рiзних творах, на рiзних етапах еволюцiї його творчостi. Такий тип визначається комплексом спiльних рис ряду дiйових осiб рiзних творiв, що містять у собi ще й певнi повторюванi ознаки, функцiї, iдеї тощо. Тому пiдстави для вияву й типологiзацiї таких характерiв навiть серед "унiкальних" персонажiв драматургiї Лесi Українки є вагомими.

У другому роздiлi "Аналiз провiдних характерiв драматургiчних творiв Лесi Українки" проводиться послiдовне вивчення головних дiйових осiб усiх драматичних творiв Лесi Українки, включаючи драматичну сцену "Iфiгенiя в Таврiдi" та легенду "Орфеєве чудо".

Аналiзуються твори в хронологiчнiй послiдовностi, що дає можливiсть простежити змiни в концептуальному пiдходi авторки до зображення персонажiв та виявити провiднi, типологiчнi ознаки й риси.

Розгляд особливостей характерiв дiйових осiб кожного окремого драматичного твору Лесi Українки показав, що в їх твореннi наявна певна множинність і повторюванiсть провiдних (визначальних) та другорядних рис. Скажiмо, при очевиднiй спiльностi свiтоглядiв, мети, завдань та дiй Елеазара ("Вавiлонський полон") i Тiрци ("На руїнах") відміннiсть виявляється в колізіях зазначених персонажiв з одноплемiнниками, поневоленими та поневолювачами.

Характер кожної дiйової особи є комплексом iндивiдуальних, типових та загальнолюдських рис і ознак. Майже всi дiйовi особи драматургічних творiв авторки є яскравими iндивiдуальностями. Вияви особистiсних рис та ознак, презентації людських особливостей трансформуються вiд твору до твору, зокрема, категоричне вiдкидання iдей християнства Неофiтом-рабом ("В катакомбах") змiнюється на готовнiсть Прiсцiлли ("Руфiн i Прiсцiлла") померти за божу справу i стiйку вiрнiсть обов'язку християнина Мартiана ("Адвокат Мартiан").

Узагальненiсть i повторюванiсть цiлих комплексiв рис характерiв дiйових осiб, вияви подiбних ознак i реакцiй персонажiв у рiзних сферах життя - одна з провiдних властивостей драматургiчного доробку письменницi. Домiнуючими є кiлька основних комплексiв повторюваних рис.

По-перше, консеквентнiсть ситуацiї вибору та реалiзацiї особистостi в певних умовах, що дає можливiсть видiлення типу характеру в ситуацiї вибору. Пiдставою для виокремлення зазначеного типу є те, що кожна дiйова особа драматургічного твору Лесi Українки неминуче опиняється перед вибором. У залежностi вiд того, iррацiонально-екзистенцiйною чи рацiональною виявляється сутнiсть вибору, дiйовими особами вирiшуються чи загострюються не лише зовнiшнi, а передовсiм внутрiшнi конфлiкти. Імператив вибору залучає до дiї максимум внутрiшнiх резервiв кожної дiйової особи: Мiрiам ("Одержима") обирає самопожертву, Жiрондист ("Три хвилини") покидає особисту свободу заради повноти життя в боротьбi, Мавка ("Лiсова пiсня") сенс свого оновленого iснування вбачає в служiннi людям. Намагання уникнути вибору неминуче призводить до негативного розвитку подій і станів.

По-друге, прикметною ознакою драматургiї Лесi Українки є актуалізація стабiльного комплексу рис суто нацiонального характеру в ряді творiв, яка викликає рефлексiї щодо етнiчно-нацiональних проблем (Оксана ("Бояриня"), Руфiн ("Руфiн i Прiсцiлла"), Антей ("Оргiя"). Усе це дає пiдстави для виокремлення типу характеру носiя нацiонального.

По-третє, увага авторки нерiдко концентрується на наявностi та вагомостi духовного пошуку особистостi, що є носiєм вiчних, загальнолюдських цiнностей, на розумiннi вiчного як основної рушiйної сили життя. Повторюванiсть поєднання iндивiдуально-особистiсних рис персонажiв з пошуком ними вiчних цiнностей є важливою ознакою драматургiї Лесi Українки й пiдставою для виокремлення в нiй типу характеру носiя вiчного.

По-четверте, актуальнiсть i вагоме значення в драматургiчних текстах Лесi Українки надається проблематицi творення краси й мистецтва й характеру особистостi митця - творця за духом i покликанням (Антей ("Оргiя"), Рiчард ("У пущi"), Орфей ("Орфеєве чудо"). Виокремлення в певний тип творчої особистостi - митця в п'єсах Лесi Українки ґрунтується на спiльностi й загальностi рис, притаманних людинi хисту.

По-п'яте, дiйовi особи драматургiї Лесi Українки постiйно формулюють, пояснюють i ведуть боротьбу за втiлення певної iдеї (або вiдмовляються вiд iдеї та боротьби за неї). Це дає пiдставу i можливiсть виокремлення типу характеру носiя iдеї.

У третьому роздiлi "Найпоширенiшi функцiонально-концептуальнi типи характерiв людини в драматургiчнiй спадщинi Лесi Українки" здiйснено аналітично-синтетичне дослідження виокремлених функцiонально-концептуальних типiв характерiв дiйових осiб. Кожен iз п'яти пiдроздiлiв мiстить аналiз певного типу характеру дiйової особи, комплексу рис, що творять зазначений тип.

Тип характеру в ситуацiї вибору передбачає визнання кожного з персонажiв-агонiстiв яскравою iндивiдуальнiстю з чiткими поглядами й переконаннями, що перебувають у конфлiктi з поглядами та переконаннями оточення й суспiльства, i водночас наявність певного комплексу повторюваних рис. Персонажi завжди порушують етичнi, моральнi та iншi норми суспiльного життя, тому опиняються в повнiй чи частковiй, фiзичнiй або духовнiй iзоляцiї, оскiльки оточення не здатне зрозумiти й оцiнити систему цiнностей, властивих провiдним персонажам.

Найвагомішою сутнісною рисою поведiнки персонажiв у ситуацiї вибору є те, що бiльшiсть дiйових осiб обирає добротворення i в iм'я цього надає перевагу фiзичнiй загибелi перед духовною. Духовна сутнiсть "Я" такого типу зберiгається цiною фiзичної смертi, а не всупереч їй. Тi ж, хто обирає життя, жертвують власною особистiстю на догоду фiзичному iснуванню. Стверджуючи власний вибiр, персонажi намагаються передати iншим суб'єктам сутнiсть своїх цiнностей i шукань. У такий спосiб стверджується правильнiсть зробленого вибору.

Бiльшiсть дiйових осiб дослiджуваних творiв здiйснює вибiр, керуючись вищими, нiж в оточення, моральними, естетичними та фiлософськими цiнностями. Незалежно вiд того, виступає такий персонаж жертвою чи творцем обставин, у якi потрапляє, вiн залишається складною особистiстю з високими духовними цінностями.

Незважаючи на те, що серед такого типу персонажiв драматургiї Лесi Українки майже немає її формальних сучасникiв, авторка намагається надати вибору дiйових осiб рiзних епох сучасного її епосi звучання, подати його як значуще втiлення актуальних цiнностей.

Суб'єкт національного у всій його багатозначності посідає одне з чільних місць у творчій спадщині Лесі Українки, на що неодноразово вказували дослідники її доробку (Д. Донцов, М. Драй-Хмара, М. Жулинський, Л. Масенко та інші). Уже в першому драматичному творі - п'єсі “Блакитна троянда” - Леся Українка, хоч і побіжно, торкається національних питань: один з провідних персонажів твору протестує проти приниження українського народу. Пізніше національні аспекти в драматургії письменниці поширюються й поглиблюються. Загострене відчуття національної приналежності стало для драматурга запорукою появи у творах характерів, насичених глибоким національним змістом.

Характер носiя нацiонального посiдає велике мiсце в драматургічному доробку письменницi. Розглядаючи нацiональне як комплекс побутових, звичаєвих, етичних, моральних, свiтоглядних рис i ознак людини, Леся Українка надає персонажам своїх творiв такого типу загостреного поцiнування нацiонального в усiх формах вияву.

Дiйовi особи ряду творiв - переконані носiї нацiональної свiдомостi й любовi до вiтчизни, якою б занедбаною вона не була, у яких невигiдних умовах не знаходилася б. Серед персонажiв її творiв - українцi (Оксана ("Бояриня"), греки (Антей ("Оргiя"), гебреї ("В дому роботи, в країнi неволi"), номади (Нартал ("Руфiн i Прiсцiлла") тощо, але їх об'єднує така визначальна риса, як свiдомий патрiотизм.

Любов до батькiвщини майже завжди поєднується в персонажiв iз ненавистю до чужини, у якiй вони змушенi жити, незалежно вiд обставин, якi привели їх до чужої країни - рабство, жертва, добровiльний приїзд тощо. Вiдраза й навiть ненависть до чужини викликається, як правило, неможливiстю для персонажiв засвоїти, асимiлювати iншу, "чужинську" систему цiнностей. Окремо слiд вiдзначити наявнiсть у персонажiв зазначеного типу ненавистi до країни-загарбника та її представникiв (Кассандра ("Кассандра"), Антей ("Оргiя") тощо. Нацiональне в драматичних творах Лесi Українки є неодмiнним атрибутом духу персонажiв, якi виступають втiленням найкращих, благородних рис та цiнностей.

Не лише зрада національних інтересів, але й зневага й байдужість персонажів до національних проблем негативно оцінюється Лесею Українкою в усіх творах, у яких порушуються національні проблеми (Степан (“Бояриня”), Гелен (“Кассандра”), Хілон, Федон (“Оргія”), левіти (“Вавілонський полон”).

Тип характеру митця в драматургiї Лесi Українки виявленим найбiльш чiтко та послiдовно. Водночас вiн по-своєму унiверсальний, оскiльки новоромантична концепцiя творчостi, активно творена Лесею Українкою, передбачала певну абсолютизацiю ролi мистецтва й митця в людському буттi, розглядала постать митця як інструмент у передачі сакрального. Коло особистісних характеристик творчої людини є досить широким. У ряді творів (“Вавілонський полон”, “У пущі”, “Оргія”, “Орфеєве чудо”), де митець виступає провідною дійовою особою, виявляються різні аспекти творчої особистості, розкриваються вагомі зовнішні й внутрішні конфлікти, пов'язані з впливом мистецтва й митця на людське буття і навпаки. При аналізі дій, вчинків, само-, іно- та авторських характеристик спостерігається певна сукупність повторюваних морально-етичних, ідеологічних, естетичних та філософських рис характеру митця, що дає підстави вважати їх функціонально важливими і виділити тип митця. Постаті митців мiстять комплекс таких рис, якi є концептуальними для зазначеного типу: вiрнiсть мистецькому покликанню, творення справжнiх духовних цiнностей, вiдданiсть своєму народовi, високi моральнi якостi. Сутнiсть справжнього митця повинна залишатися незмiнною, незважаючи на впливи обставин, оточення й проблем.

Митець повинен бути матеріально незалежним і водночас духовно багатим. Елеазар (“Вавілонський полон”) та Антей (“Оргія”) самі здобувають необхідні для існування засоби, проте не продаються ні за нагороди, ні за почесті, ні за славу. Актуалізується також добровільне виконання митцем обов'язку щодо свого народу.

Однiєю з найвагомiших рис типу митця бачиться обов'язок завжди залишатися iз своїм народом, творити для нього й бути йому вiрним. Вiдповiдно, народ повинен поважати митця й цiнувати його особистiсть. Обов'язок митця полягає в постiйному заклику до боротьби, працi й краси в усiх виявах. Краса мистецтва не постає утилiтарною потребою. Генiй Лесi Українки творить характери митцiв, яким дає можливiсть розвивати свій хист осягнення вiчностi мистецтва і себе як творця краси (Елеазар ("Вавiлонський полон"), Антей ("Оргiя"), Рiчард ("У пущi").

Визначальною рисою для типу митця виступає також потреба для нього надiї, руху, змiн і боротьби. Неприйнятними для митця є спокiй i зневiра, якi межують iз втратою таланту, тобто самої можливостi творити.

Митець у творах Лесi Українки особистість послiдовно альтруїстична. Естетичні пріоритети типу митця, його здатність пізнання трансцендентного, органічно поєднуються із усвідомленням національних джерел мистецької сутності. Відірваність від коріння детермінує втрату таланту (Річард Айрон (“У пущі”), а свідомий патріотизм виступає одним із чинників мистецького натхнення (Антей (“Оргія”), Елеазар (“Вавілонський полон”). Діалектичний підхід до сутності мистецтва й митця виявляється у єдності й протистоянні таких атрибутів мистецької сутності, як життя і мрія ( “У пущі”). Матеріальне поступається перед ідейним, духовне буття домінує над фізичним, а особисте для митця, хоч і має велику цінність, все-таки відступає перед загальним як у національному, так і в загальнолюдському контексті ( “Вавілонський полон”, “Оргія”).

Прагнення осмислити роль вiчних цiнностей у людському буттi - важливий аспект драматургiчного доробку Лесi Українки. Вiчне як певне поняття виступає наскрiзним чинником iдейного навантаження творiв письменницi. Вiчне подається як сукупнiсть цiнностей загальнолюдського буття, постiйний атрибут багатьох персонажiв і трактується як прагнення високої любовi, естетичних почуттiв, гуманiзму, справжнього мистецтва, життя для людей. Уявлення персонажів про кохання “блакитної троянди” Леся Українка втілила у п'єсі “Блакитна троянда”. Дійова особа (Любов) виступає як носій вічної, безконечної любові, що стає для неї сенсом буття. Прилучення до цінностей гуманізму, любові й відданості є пріоритетним для Мохаммеда (“Айша та Мохаммед”), Річарда Айрона (“У пущі”), Мавки (“Лісова пісня”). Духовній пущі приземленості протистоїть багатство гуманістичного ідеалу краси і невмирущості духу.

Ряд персонажiв драматургiчних творiв Лесi Українки веде активний пошук вiчних цiнностей, утверджуючи їх i пiдпорядковуючи їм своє життя. Вiчнi цiнностi усвiдомлюються, вiдчуваються й осягаються як такi, що виходять за межi звичайного, буденного життя, i вимагають вiд персонажiв вияву послiдовної, часто жертовної уваги, пропаганди й пiдтримки дiєю. У творах Лесi Українки вiчне не належить до матерiального свiту, тому прагнути його може тiльки непересiчна особистiсть. Досягнення й ремiнiсценцiя вiчних цiнностей у драматичних творах Лесi Українки вiдбувається не тiльки шляхом прилучення до них окремої дiйової особи певного твору; вони спрямовуються переважно на творення добра для iнших людей - коханих, близьких, народу й людства.

Драматургiю Лесi Українки вже давно визнано як "драматургiю iдей" (Ю. Шерех), чим пiдкреслено, що iдейнiсть та iдеологiчнiсть є одним iз визначальних факторiв її змiсту. Письменниця зверталася у своїй творчості до певного кола проблем та ідей, що зумовлено не лише творчим генієм авторки, активними процесами переоцінки цінностей і формуванням нового світобачення на початку ХХ століття. На необхідність іманентного кола ідей для творчості кожного письменника Леся Українка вказувала у літературно-критичному дискурсі, акцентуючи на вагомості потужного духовного і, зокрема, патріотичного потенціалу. У час, позначений постановкою і спробами розв'язання важливих суспільних, моральних, естетичних та інших проблем, драматург творить характери, які орієнтує на загальнолюдські духовні цінності і водночас актуалізує аспекти сучасних її епосі проблем.

Кожна дiйова особа драматичних творiв авторки протягом тривання дiї зустрiчається з проблемами, що вимагають для їх вирiшення визначених iдей та чiтких переконань.

Бiльшiсть дiйових осiб намагається боротися за свої iдеї всiма доступними їм засобами, iнодi навiть цiною власного життя. Вiдмова вiд боротьби за iдею подається письменницею як поразка, що дорiвнює духовнiй загибелi.

Майже кожна з поставлених у творi проблем може бути вирiшена персонажами в дiаметрально протилежний спосiб. Iдеї, висловленi, асимiльованi й пiдтриманi агонiстами, спрямованi передовсiм на творення добра й досягнення щастя, добробуту не стiльки самими їх носiями, скiльки їхнім народом і людством.

Персонажi, якi спрямовують свої iдеї та зусилля на забезпечення лише власних iнтересiв і цiною втрат для iнших, часто бувають у той чи iнший спосiб покараними (Лицар ("Осiння казка"), Лукаш ("Лiсова пiсня"), Юда ("На полi кровi"). Бездуховнiсть послiдовно засуджується, а вiдмова вiд боротьби за iдею трактується як явище, що веде до духовної чи фiзичної загибелi.

У висновках пiдведено пiдсумки дослiдницької роботи. З'ясовано, що окремi питання типологiї характерiв драматургiчного доробку Лесi Українки ставилися й вирiшувалися вже не раз, порушуються вони i в сучасному лiтературознавствi. Але при цьому драматургiчна творчiсть поетеси трактується часто з протилежних позицiй (реалiстичних, модернiстських, постмодерних). Такi пiдходи передбачають концептуально різні аналiзи сутностi i форм зображення особистостi в художньому текстi, а також вiдмiннi висновки.

Тому поруч iз виокремленням певних типiв особистостi в драматургiї письменницi (жiночий тип, тип пророка, прометеївський тощо) iснує ще й трактування особистостi в її творах як оригiнальної, унiкальної iндивiдуальностi. Аналiз автором дисертацiї характерiв головних дiйових осiб в аспектах поставленої мети, завдань, обраної методологiї й методики показав, що iснують пiдстави для типологiзацiї комплексiв їхнiх найбiльш суттєвих рис.

Новим у спробi розв'язання проблеми типологiзацiї характерiв стало використання лiтературно-теоретичної концепцiї особистостi Лесi Українки, що викладена нею в рядi лiтературознавчих праць.

Аналiз також засвідчив, що драматургiя Лесi Українки мiстить певну єднiсть рiзнотипних характерiв. Практично кожна дiйова особа драматургiчної спадщини Лесi Українки втiлює в собi певне спiввiдношення iндивiдуальних, типових i загальнолюдських рис та ознак. При цьому провiдними типами особистостей постають такi дiйовi особи, у характерах яких спостерігається здатнiсть до вирiшального вибору, риси суто нацiональнi, комплекс рис митця, носiя й виразника вiчного, певної iдеї тощо. Кожен тип характеру дiйових осiб у драматургiї поетеси визначається певним комплексом значущих рис.

Характер дiйової особи, схильної до рiшучого вибору, втiлює в собi комплекс етичних, моральних, суспiльно-полiтичних, естетичних, фiлософсько-свiтоглядних особливостей. При цьому, як правило, дiйова особа сповна самодостатня, а вибiр, перед яким вона опиняється, покликаний не лише випробувати, але й ствердити чи заперечити духовну, а часто й фiзичну сутнiсть такої особистостi.

Характер носiя нацiонального визначається передусiм патрiотизмом та ознаками нацiональної самосвiдомостi. Водночас поряд з любов'ю до батькiвщини персонажi цього типу демонструють глибоку ненависть до чужини й чужинцiв, чужої матерiальної й духовної культури. Байдужiсть до нацiональних проблем, а тим бiльше зрада нацiональних iнтересів i почуттів оцiнюються авторкою як негативнi й навiть злочиннi. Риси нацiонального часто пiдкрiплюються суто особистiсними - етичними виявами, моральнiстю, гуманiзмом, активною i дiєвою життєвою позицiєю тощо.

Окреме мiсце в драматургiї Лесi Українки посiдає особистiсть митця, творця i примножувача культурно-духовних цiнностей людства.

Визначальними рисами типу митця виступають сила таланту, вiдчуття й усвiдомлення вiчностi мистецтва й краси в поєднаннi з прагненням вiддати талант служiнню своєму народовi, постiйне намагання творити iстиннi духовнi цiнностi. За концепцiєю Лесi Українки, покликання митця - пiдносити до боротьби, працi й краси. Драматург звертає увагу на взаємозв'язок митця iз суспiльством i народом. Для творчої особистостi в драматургiї Лесi Українки неприпустимою є стагнацiя, єдино можливою для митця бачиться життєдiяльнiсть у русi й боротьбi. Тип митця не передбачає зневiри i втрати надiї.

Тип носiя й творця вiчного має певну множиннiсть. Насамперед це стосується змiсту поняття вiчного, концептами якого є гуманiзм i альтруїзм. Пошук вiчного здiйснюють дiйовi особи, яким притаманний високий моральний та етичний кодекс. Суттєвою рисою виступає також здатнiсть персонажа протистояти оточенню. Досягнення, утвердження й творення вiчного вiдбувається шляхом осягнення цiнностей дiйовою особою й водночас її альтруїстичними дiями.

Серед провiдних дiйових осiб драматургiї Лесi Українки помiтними є носiї, виразники та прихильники певних iдей - фiлософських, суспiльних, моральних, естетичних, етичних тощо. Тип характеру носiя iдеї в драматургiї Лесi Українки передбачає такi риси особистостi, якi детермiнують її боротьбу за поширення й перемогу гуманних, високодуховних, жертовних iдей, спрямованих на творення добра. Дiйові особи, адепти антигуманних iдей, часто бувають покараними в той чи iнший спосiб.

Домiнуючими рисами для всiх виокремлених функцiонально-концептуальних типiв характерiв є прагнення до особистої й фiзичної свободи i водночас потреба волi до активної боротьби або самопожертви в iм'я провiдних переконань та iдеалiв.

Не всi характери дiйових осiб можна вiднести до визначених типiв. Ряд характерiв не можна розглядати як типовi. Водночас кожен iз виокремлених типiв має свого антагонiста, риси характеру якого виявляються з бiльшою або меншою повнотою.

Оскiльки в дисертацiї визначалися лише провiднi типи характерiв головних i зрiдка другорядних дiйових осiб драматургiчного доробку Лесi Українки, робота з типологiзацiї характерiв персонажiв може бути продовжена, типологiчний ряд значно розширений.

Публiкацiї автора

1. Драматургiя Лесi Українки (людина як носiй вiчного) // Науковi записки. - Випуск ХII. - Серiя: Гуманiтарнi науки.- Кiровоград: КДПУ, 1998. - С. 93-97.

2. Характери дiйових осiб драматургiї Лесi Українки в ситуацiї вибору // Вiсник Запорiзького державного унiверситету: Збiрник наукових статей. Серiя: Фiлологiчнi науки. - Запорiжжя: Запорiзький державний унiверситет, 1999. - N 1. - С. 124-128.

3. Митець як концептуальний герой драматургiї Лесi Українки // Вiсник Запорiзького державного унiверситету: Збiрник наукових статей. Серiя: Фiлологiчнi науки. - Запорiжжя: Запорiзький державний унiверситет, 2000. - N 1. - С. 170-172.

4. Категорiя народного в драматургiї Лесi Українки // Приднiпровський науковий вiсник. Серiя: Фiлологiя. Педагогiка. - Днiпропетровськ, 1998. - N 2(70). - С. 27-31.

5. Воля i патрiотизм як духовнi цiнностi для дiйових осiб драматургiї Лесi Українки // Приднiпровський науковий вiсник. Серiя: Фiлологiя. Педагогiка. - Днiпропетровськ, 1998.- N 3(71).- С. 13-19.

6. Свiтогляднi риси основних типiв характерiв у драматургiї Лесi Українки // Приднiпровський науковий вiсник. Серiя: Фiлологiя. Педагогiка. - Днiпропетровськ, 1998. - N 4(72). - С. 30-34.

7. Духовно-виховнi можливостi типу митця в драматургiї Лесi Українки // Приднiпровський науковий вiсник. Серiя: Фiлологiя. Педагогiка. - Днiпропетровськ, 1998. - N 122(189). - С. 52-58.

8. Духовний світ персонажів драматургії Лесі Українки // Культура - духовність - мистецтво: Збірник наукових праць. - К., 1995. -С. 145-155.

9. Людина як носій вічного духу (на матеріалі драм Лесі Українки) // Людина - культура - духовність: Збірник наукових праць. - Випуск 2. - К.: КДПІ, 1996.- С. 154-159.

10. Конфлікт між почуттям і обов'язком у драматургії Лесі Українки // Наукові праці викладачів, докторантів, аспірантів, магістрів та студентів. - Випуск 3. - Кривий Ріг, 1999. - С. 53-56.

Размещено на Allbest.ru