Принцип "смерті автора" в романі Джуліана Барнса

Размещено на http://www.allbest.ru

1

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Київський національний лінгвістичний університет

Кафедра теорії та історії світової літератури

Самостійна робота

на тему: «Принцип «смерті автора» в романі Джуліана Барнса

«Історія світу в 10 Ѕ розділах»

Підготував:

студент II курсу групи Па 20-12

Бутеєць Владислав Петрович

Перевірив: Іваненко В. А.

Київ 2013

Серед чільних представників британської прози кінця ХХ ст. творча постать Джуліана Барнса. Шукаючи шляхи творчого самовираження, митець привносить у жанр роману власний стиль, однак відчуває також потребу в артикуляції культурної спадщини попередників: інтелектуальний діалог поколінь, відображений на сторінках його романів, відбувається як у текстовому просторі, так і в загальнокультурному.

Одними з провідних тем британського роману останніх десятиліть ХХ ст. виступають проблеми історії, репрезентація історії як травматичного досвіду, недовіра до офіційної наукової історіографії, пошуки шляхів альтернативного історичного письма. Історична тематика присутня у багатьох романах, однак для творчості Дж. Барнса прикметною є свідома артикуляція власної точки зору на спосіб пізнання історії, яка стає провідним мотивом твору, що дає змогу розглядати ці романи як складову частину історичного дискурсу, який формується на перетині досліджень з різних дисциплін, пов'язаних із вивченням історичного минулого.

Персонажі романів М. Бредбері, Дж. Барнса та Г. Свіфта шукають відповіді на питання, які, зазвичай, ставить перед собою історик. У романах М. Бредбері «Людина історії», «Професор Кримінале», «До Ермітажу» епіграфами виступають цитати, пов'язані з визначенням історії. Г. Свіфт епіграфом для роману «Земля води» обирає словникову дефініцію слова «історія». Дж. Барнс у післямові до роману «Історія світу в 10 Ѕ розділах» акцентує на тому, що деякі розділи або їхні частини базуються на архівних джерелах і документах. Таким чином, читач заздалегідь скерований на тематичний пріоритет романів. Г. Свіфт у романі «Земля води» шукає шляхи подолання зневіри в прогресі історії, реабілітує історичний наратив, впорядковуючи хаотичний досвід людини і розрізнені історичні події. Фрагментарність роману Дж. Барнса «Історія світу у 10 Ѕ розділах», яка, на перший погляд, розчленовує текст на незалежні твори, насправді виражає авторське ставлення до принципів історіописання, коли окремі документи, джерела, факти, здогадки, міфи тощо творять загальну картину історії. М. Бредбері у романі «Професор Кримінале» моделює соціокультурну ситуацію історії посттоталітарної Європи, показує наслідки історичної і культурної багатовекторності для національної ідентичності, а також піднімає питання відповідальності інтелектуальної еліти за політичний колабораціонізм.

Романи Г. Свіфта, М. Бредбері, Дж. Барнса, а також їхніх сучасників доповнюють постулати постмодерністської філософії історії, засадничим принципом якої виступає зміщення головного акценту дослідження з об'єктивного відтворення минулого на його наративізацію і суб'єктивну інтерпретацію.

У романі «Історія світу в 10 Ѕ розділах» Дж. Барнс подає на розсуд читачів свою версію біблійного сюжету про всесвітній потоп, розповідаючи про нього з несподіваної точки зору - із погляду шашеля, що таємно проникає на борт Ноєвого ковчегу. Дж. Барнс іронізує, показує, що кожна думка щодо певного епізоду реальної чи міфологічної історії, у буквальному сенсі, навіть точка зору шашеля, має право на існування. Дж. Барнс експериментує, об'єднуючи в єдиний текст роману десять новел та інтермедію, що відображає авторське бачення історичного процесу. Історія, в розумінні Дж. Барнса, за своєю природою фрагментована, це - не безперервний лінійний хід часу, а лише елементи, через співставлення яких можна виявити окремі історичні закономірності. Проте автор відкидає можливість будь-яких чітких визначень чи закономірностей, що втілюють кінцеву істину в межах його роману.

У романах Дж. Барнса, М. Бредбері і Г. Свіфта історичне минуле більше не виступає як історія сама по собі, воно стає постмодерною проекцією історії - постісторією. Автори романів передають соціальні передумови тієї чи іншої позиції щодо історичної події чи до історичного періоду через соціальну роль та переконання персонажів. Художня інтерпретація концептів історіографії відбувається через світобачення, зумовлене, великою мірою, професійною або науковою діяльністю письменників. У багатьох випадках персонажі романів дотичні до соціальної групи, до якої належить і сам автор, або ж їхні погляди близькі до його переконань.

У романі «Історія світу в 10 Ѕ розділах» Дж. Барнс випрацьовує авторську концепцію історичного часу як нелінійного. Письменник розділяє історичний час на автономні фрагменти, змінює систему і точку відліку нарації. Концепція історичного часу в романі «Історія світу в 10 Ѕ розділах» виражена Дж. Барнсом в альтернативній версії історичного минулого, яка ґрунтується на художньому зображенні переосмисленої історичної темпоральності.

Фрагменти роману «Історія світу в 10 Ѕ розділах» вибудовані Дж. Барнсом відповідно до історичної та хронологічної самосвідомості персонажів. У розділах виникає опозиція «історичний час - особиста пам'ять», яка переростає в опозицію «реальність - вигадка». Через зіставлення «реальність - вигадка» дистанція між історичним часом і особистою пам'яттю підсилюється. Це відбувається у художньому тексті при співставленні історичних подій із сюжетом твору. Дж. Барнс як письменник-постмодерніст своїм твором підтверджує те, що світ роману (чи будь-якого іншого художнього тексту) не існує поза межами історії та відповідно поза межами реальності, він вплітається в історію, але не спотворює і не перекручує її, а лише доповнює.

Аналіз роману показує, що авторська концепція історичного часу викристалізовується із намірів Дж. Барнса узагальнити історію світу в межах одного роману. Письменник намагається з'ясувати, що саме упускають історики в своїх дослідженнях і яким чином можна заповнити ці пропуски. Дж. Барнс перевіряє легітимність біблійного міфу (розділ 1 - міф про всесвітній потоп, розділ 7 - міф про порятунок Іони в лоні кита), архівних документів (розділ 3 - матеріали судового процесу проти шашеля з муніципального архіву Безансона), свідчень очевидців (більшість розділів роману), художньої інтерпретації історичних подій (розділ 5 - інтерпретація художником Т. Жеріко аварії фрегата «Медуза» 1816 р.) для того, щоб зробити висновок: будь-яка точка зору на події в історії має право на існування, але жодна точка зору не має права бути визнаною основною чи авторитетною.

Для персонажів роману історичний час вичерпується власною пам'яттю, а історія світу - особистою історією. Особиста історія насамперед асоціюється з власним життєвим досвідом та пережитими емоціями. Позаяк у кожному окремому випадку почуття є особистісними, Дж. Барнса цікавить не загальний плин історії, а конкретний, особисто пережитий період історії. Виразною рисою роману є тематична та стилістична багатовекторність, а також постійне протистояння фікційних та нефікційних елементів.

роман барнс біблійний

Список використаної літератури

1. История мира в 10Ѕ главах / A History of the World in 10Ѕ Chapters (1989, рус. перевод 1994)

2. Барт Р. Избранные работы: Семиотика: Поэтика/ «Смерть автора» -- М.: Прогресс, 1989. -- 616 с.

Размещено на Allbest.ru