Размещено на http://www.allbest.ru/

Дніпропетровський національний університет

УДК 821.161.1

Проблеми сприйняття В.В.Розановим особистості й творчості М.В. Гоголя

10.01.02 - російська література

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Чоботько Олександр Васильович

Дніпропетровськ 2002

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі світової літератури Ніжинського державного педагогічного університету імені Миколи Гоголя Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: кандидат філологічних наук, доцент МИХЕД Павло Володимирович, Ніжинський державний педагогічний університет імені Миколи Гоголя, завідувач кафедри світової літератури

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор КАЛАШНІКОВА Ольга Леонідівна, Академія митної служби України, завідувач кафедри мистецтвознавчої експертизи та гуманітарної підготовки

кандидат філологічних наук, доцент БОБИР Олександр Васильович, Чернігівський державний педагогічний університет ім. Т.Г. Шевченка, декан факультету початкового навчання

Провідна установа: Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка, відділ світової літератури, Національна академія наук України, м. Київ

Захист відбудеться "24" квітня 2002 року о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К.08.051. 12 при Дніпропетровському національному університеті /49025, м. Дніпропетровськ, вул. Гагаріна, 72, аудиторія 804/.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Дніпропетровського національного університету /49025, м. Дніпропетровськ, вул, Козакова, 8/.

Автореферат розіслано "22" березня 2002 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Глушко О.О.

Загальна характеристика роботи

Творча спадщина В.В. Розанова значний період часу залишалась поза увагою дослідників літератури, хоча цей непересічний літератор став легендарним ще за свого життя. Але лише в останні десять-п'ятнадцять років творчий доробок В.Розанова привернув увагу російського й зарубіжного літературознавства. Саме зараз по-новому осмислюється місце В.Розанова в історії російської літератури й культури початку двадцятого століття, за ним закріплюється одне з ключових місць в інтелектуальному житті Росії того часу.

Філософські й культурологічні праці В.Розанова опинилися в зоні активної полеміки вже з моменту їх публікації. В останні десятиліття до характеристики розановського світогляду звернулись Ю.Іваск, А.Синявський, С.Бєлокоскова, М.Болдирєв, Г.Гачев, Б.Крюков, В.Кувакін та інші. Особливості розановської поетики, проблеми жанру та стилю його творів досліджують В.Сукач, М.Гей, Р.Грюбель, Н.Дворцова, І.Жеребкіна, С.Ломінадзе, В.Фатєєв та інші. Різні аспекти проблеми "В.Розанов і російська література" привертають увагу Е.Бабаєва, Л.Каціса, О.Ніколюкіна, С.Федякіна та інших.

Актуальність дослідження. Вибір теми дисертаційної роботи обумовлений її суспільною й філологічною значимістю, а також відсутністю в сучасному літературознавстві цілісного дослідження еволюції розановської концепції життя і творчості М.Гоголя. Вказана тема в розанознавстві є недостатньо вивченою, оскільки, крім декількох статей (О.М.Ніколюкін, В.Ш.Кривонос, В.М.Паперний, Вік.В.Єрофеєв), у яких їх автори аналізують окремі аспекти проблеми, до цього часу відсутні системні дослідження з цього питання.

Дане дослідження дає можливість більш предметно і об'єктивно показати роль і місце творчого доробку М.Гоголя в світоглядній системі В.Розанова. Актуальність цієї теми полягає також і в тому, що творчий доробок М.Гоголя на межі XIX і XX століть увійшов до зони активної полеміки між представниками різних естетичних течій російського мистецтва (А.Бєлий, Д.Мережковський, І.Анненський, О.Ремізов та інші), зумовлюючи своє особливе місце в гуманітарних процесах того часу.

Сутність наукової проблеми. Головна проблема, що розглядається в дисертації, полягає у визначенні ролі й місця гоголівської творчості в процесі становлення й наступної еволюції розановських поглядів.

Фактологічною основою для дисертаційної роботи стали системи філософських та естетичних поглядів В.Розанова та М.Гоголя, що знайшли своє відображення в художніх творах, статтях і листах цих майстрів слова різних часів.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційної роботи знаходиться в тісному зв'язку з основним напрямком наукових досліджень кафедри світової літератури Ніжинського державного педагогічного університету імені Миколи Гоголя, а також з науковими проектами Всеукраїнського науково-методичного "Центру гоголезнавчих досліджень", складовою яких є питання історико-функціонального вивчення творчості М.Гоголя. Тему дисертації погоджено з Науково-координаційною радою НАН України при Інституті літератури ім.Т.Г.Шевченка НАН України.

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження - довести важливість і своєрідну знаковість нарації В.Розанова у ставленні до М.Гоголя для розуміння особливостей і внутрішніх протиріч розвитку російської суспільної свідомості. Згідно з метою в дисертації розв'язуються такі завдання:

-- дослідити витоки розановського звернення до творчої спадщини М.Гоголя;

-- визначити основні світоглядні лінії протиріч між В.Розановим і М.Гоголем;

-- узагальнити й систематизувати розановські характеристики й оцінки конкретних гоголівських художніх творів і образів;

-- розкрити розановське й гоголівське розуміння ролі й місця письменника та літератури в суспільстві;

-- обґрунтувати витоки розановського розуміння особистості М.Гоголя;

-- описати основні етапи еволюції розановського ставлення до особистості й творчості М.Гоголя.

Об'єктом дисертаційного дослідження стали художні твори й статті В.Розанова 1890-1910-х років, у яких знайшла відображення його концептуальна оцінка творчої спадщини М.Гоголя.

Предметом дослідження є розановська художньо-філософська концепція творчості М.Гоголя і його місця в історії російської літератури й культури. гоголь розанов творчість протиріччя

Методи дослідження. Методологія дослідження базується на поєднанні генетичного, порівняльного й типологічного методів. У дисертації також використовуються загальнотеоретичні висновки вітчизняного та зарубіжного літературознавства і, зокрема, роботи, присвячені аналізу творчості М.Гоголя й В.Розанова.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що в дисертації вперше здійснено цілісний аналіз розановської художньо-естетичної концепції оцінки життя й творчого доробку М.Гоголя.

У дисертації вперше розглянуто генезис розановського звернення до творчості М.Гоголя, поетапно простежується ставлення В.Розанова до особистості письменника. У роботі також одержала подальше обґрунтування оцінка витоків розановського розуміння особистості М.Гоголя як художньо-метафоричних. На відміну від попередніх розвідок особлива увага надається визначенню й аналізу основних світоглядних ліній протиріч між В.Розановим і М.Гоголем.

Наукова новизна дослідження полягає також у спробі визначення специфіки художнього осмислення В.Розановим конкретних гоголівських творів та образів, а також у їх детальному аналізі й тематичному групуванні. У дисертації розкривається розановське розуміння ролі й місця письменника і літератури в суспільстві. Опрацьовано маловідомі й жодного разу не перевидані художні твори й статті В.Розанова.

Практичне значення одержаних результатів. Одержані результати можуть бути використані у створенні системних досліджень історії російської літератури, а також у викладанні вузівських історико-літературних курсів, підготовці спецкурсів і спецсемінарів, присвячених творчості В.Розанова, а також у написанні курсових, дипломних та магістерських робіт.

Апробація результатів дисертації. Матеріали дисертаційного дослідження знайшли відображення у доповідях на міжнародних наукових та науково-практичних конференціях: "Язык и культура" (Київ, 1996, 1997), "Гоголь і слов'янський світ" (Ніжин, 1997), "Гоголь і християнство" (Ніжин, 1999), "Ніжинська вища школа в контексті розвитку української і світової освіти, науки і культури" (Ніжин, 2000), "Гоголь в діалозі культур" (Ніжин, 2001). Робота обговорювалась на засіданнях кафедри світової літератури Ніжинського державного педагогічного університету імені Миколи Гоголя. Основні положення дисертації викладені у 7 публікаціях.

Структура роботи. Робота містить вступ, три розділи, висновки і список використаної літератури, що налічує 281 позицію. Повний обсяг дисертації - 185 сторінок, без врахування бібліографії - 160 сторінок.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовується вибір теми дослідження й актуальність обраної проблематики, формулюються мета й завдання роботи, визначаються наукова новизна дисертації та її практична цінність.

У першому розділі дисертації "Історіографія питання" на основі стислого огляду критичної літератури висвітлюється ступінь вивченості проблеми у вітчизняному й зарубіжному літературознавстві. Це дозволило зробити висновки про те, що історія дослідження розановського осмислення творчості М.Гоголя і його впливу на розвиток російської літератури складає два етапи зі значною перервою між ними. Перший етап (1890-1910-ті роки) включає в себе рецензії на статті та книги В.Розанова, в яких даються оцінки й характеристики М.Гоголя та його творчості. Це роботи Ю.М.Говорухи-Отрока, М.Г.Зельманова, І.Ф.Романова (Рци), Ф.Е.Шперка, Б.О.Грифцова та інших.

Другий етап (1980-1990-ті роки) включає роботи Вік.В.Єрофеєва, В.М.Паперного, В.Ш.Кривоноса, О.М.Ніколюкіна, Л.А.Сугай та інших. Передусім все літературознавці аналізують художньо-естетичну та світоглядну систему М.Гоголя й В.Розанова, намагаються зіставити їх філософські та культурологічні погляди.

У другому розділі дисертації "Світоглядні витоки розановської оцінки особистості М.Гоголя" здійснюється спроба аналізу особливостей розановської рецепції світогляду й особистості М.Гоголя.

У першому підрозділі другого розділу "Особливості художнього мислення В.Розанова" розглядається проблема художньої свідомості В.Розанова, природу якої в загальних рисах можна охарактеризувати як імпресіоністську. Показовим у цьому плані є зізнання самого В.Розанова: "Я сам "убеждения" менял, как перчатки, и гораздо больше интересовался калошами (крепки ли), чем убеждениями (своими и чужими)" Цит. за: Кувакин И.А. Василий Васильевич Розанов: "Моя душа сплетена из грязи, нежности и грусти"// Вестник МГУ. - Серия 7. Философия. - 1989. - №3.- С.45.. Розановське мислення пронизане антиноміями, а постійна логічна непослідовність - його характерна риса.

У другому підрозділі другого розділу "Релігія в тлумаченні В.Розанова й М.Гоголя" йдеться про релігійні уявлення В.Розанова, які порівнюються з релігійними переконаннями М.Гоголя. У розанознавстві діапазон дослідницьких поглядів на цю проблему надзвичайно широкий -- від тверджень про язичницькі уподобання письменника, симбіоз язичництва й християнства в його світогляді до визначення його релігійної системи як релігії "статі", "шлюбу", "побуту". Так, світогляд В.Розанова як язичницький характеризували свого часу М.О.Бердяєв, Д.В.Філософов, Ж-Б.Северак, а зараз - Г.Гачев. В.А.Кувакін називає В.Розанова містичним пантеїстом. Про релігію В.Розанова як релігію "статі", "сім'ї", наснаженого побуту йдеться в роботах М.Мінського, А.Бєлого, М.Тарєєва, В.Германова, В.Ільїна, А.Синявського, С.Барабанова, С.Бєлокоскової, В.Бойка та інших.

Для В.Розанова на перший план у людському житті завжди виходить репродуктивна функція: сам світ може існувати тільки тоді, коли він здатний народжувати й відтворювати. Світ для письменника не статичний, не завмерлий, а динамічний, оскільки він весь час знаходиться в стадії творення.

Бог В.Розанова - явище гранично суб'єктивне, особисте. В.Розанову він уявляється двостатевим. Таке розуміння цього питання було абсолютно протилежним гоголівському. М.Гоголь був, як зазначав І.Соловйов, далекий від будь-якого виявлення ознак статі, розмежування чоловічого й жіночого, у нього було відсутнє сексуальне ego.

Діаметрально протилежним розановському було ставлення М.Гоголя до релігії, передусім до православ'я, до питань духу й плоті, а також осмислення ролі людини в суспільстві.

Перед М.Гоголем стояла проблема морального самовдосконалення. Він намагається почути від Бога велику християнську істину. В цьому М.Гоголь учень, духовний син. Але М.Гоголь, особливо в останнє десятиріччя свого життя, виступає також і як наставник, духовник. Він єдиний у двох іпостасях; у залежності від ситуації може бути як у ролі учня, так і в ролі вчителя. М.Гоголь - учень перед Богом і учитель перед іншими людьми. Гоголь-учитель - моралізатор і проповідник. В останнє десятиріччя свого життя він охоче наставляє друзів, знайомих, інколи порівнюючи свої повчання з Божественними.

У третьому підрозділі другого розділу "В.Розанов про природу релігійності М.Гоголя" з'ясовуються філософські й релігійні погляди автора "Мертвих душ" в розановському розумінні.

В.Розанов визначає їх по-різному: він вбачає в М.Гоголі то язичника, прибічника античної культури, то християнина. Релігійні симпатії М.Гоголя завжди уявлялись йому динамічними: "Гоголь между язычеством и христианством, не попав ни в одно" Розанов В.В. Опавшие листья: Короб 1-й // Розанов В.В. Уединенное. - М.: Республика, 1990. - С. 192.

Зіставляючи "Арабески" й "Мертвые души", читач, на думку В.Розанова, міг простежити гоголівське розуміння еволюції людства, що являла собою яскравий приклад поступової деградації людини. До цієї позиції В.Розанов повернеться також після Жовтневої революції 1917 року, коли вбачатиме в М.Гоголі "звинувачувача" християнства.

В.Розанов неодноразово писав про симпатії М.Гоголя до католицизму. Знаходячись багато років в Італії - центрі католицького світу, М.Гоголь відображав у творах життя Росії - центру світу православного, весь час показуючи її в найбільш непривабливих формах, постійно відтворюючи тільки негативні сторони її життя. Такий контраст між тим, що оточувало М.Гоголя в католицькій Італії, й тим, що знайшло відображення в його творах, у першу чергу в "Мертвых душах", переосмислювався В.Розановим як пряме свідчення й підтвердження трагічної роздвоєності письменника.

В.Розанов також писав і про іудаїстські симпатії М.Гоголя. На доказ цієї думки він намагався ототожнити самого М.Гоголя зі старцем-чаклуном зі "Страшной мести", який асоціюється у нього з іудеєм.

У четвертому підрозділі другого розділу "Сміх і сатира у В.Розанова і М.Гоголя" йдеться про ставлення В.Розанова і М.Гоголя до сміху й сатиричного напрямку в літературі. Для В.Розанова першопричина сміху випливає з недоліків людської природи. Оскільки письменники вважалися В.Розановим найбільш впливовими й авторитетними людьми в суспільстві, то вони повинні були не висміювати свою країну, а, навпаки, докласти максимум зусиль для усунення існуючих недоліків. Викриття людських і суспільних вад вело, на його думку, лише до їх посилення.

Погляд М.Гоголя на природу й роль сміху в житті суспільства та місце комедійного жанру в літературі суперечив розановському. М.Гоголь дав своє пояснення цьому в статтях "Петербургские записки 1836 года", "Петербургская сцена в 1835-36 годах", у "Выбранных местах из переписки с друзьями", а також у найбільш послідовній та логічно переконливій формі в "Театральном разъезде после представления новой комедии".

М.Гоголь розробив аксіологічну диференціацію сміху, в якій значення кожного його виду знаходиться в прямій залежності від його суспільної значимості. Перший вид сміху - інстинктивно-невмотивований. Він "порождается легкими впечатлениями, беглою остротою, каламбуром" Гоголь Н.В. Петербугские записки 1836 года // Гоголь Н.В. Полн. собр. соч.: В 14 т. - <Л>., 1952. - С. 181., це "легкий смех, служащий для праздного развлечения и забавы людей" Гоголь Н.В. Театральный разъезд после представления новой комедии // Гоголь Н.В. Полн. собр. соч.: В 14 т. - <Л>., 1949. - С. 169.. Другий вид сміху виводиться з його суспільного, вкрай негативного, за М.Гоголем, значення: це "смех, который движет грубою толпою общества, для которого нужны конвульсии и карикатурные гримасы природы" Гоголь Н.В. Петербургские записки 1836 года. - С. 181.. 3 таким сміхом письменнику треба вести постійну боротьбу. Третій вид сміху має суто індивідуальну природу, оскільки породжується суб'єктивним станом людської душі: це "смех, который порождается временной раздражительностью, желчным, болезненным расположением характера" Гоголь Н.В. Театральный разъезд после представления новой комедии. - С.169.. І, нарешті, лише четвертий вид сміху є прийнятним, оскільки несе в собі катарсичну функцію, змушує людей замислитися над власною поведінкою, допомагає їм обмірковувати свої дії. Це "электрический живительный смех, который исторгается невольно, свободно и неожиданно, прямо от души, пораженной ослепительным блеском ума, рождается из спокойного наслаждения и производится только высоким умом" Гоголь Н.В. Петербургские записки 1836 года. - С. 169.. Саме такий сміх М.Гоголь і намагається викликати своїми творами в читача і, якщо твори призначені для сценічної постановки, то й у глядача.

Але сміх М.Гоголя, на думку В.Розанова, в першу чергу був спрямований на дискредитацію російського суспільства. Тому цілком зрозуміло, що він здається В.Розанову згубним для людей. Для В.Розанова осміювання своєї батьківщини було неможливим. З погляду В.Розанова, сміх М.Гоголя був привабливим і спокусливим, завдяки чому сила впливу його творчості на людей значно збільшувалась. Твори М.Гоголя викликали до життя дикий і несамовитий сміх, природа якого для В.Розанова була однозначно диявольською.

У п'ятому підрозділі другого розділу "Художньо-метафоричні витоки оцінки В.Розановим особистості М.Гоголя" йдеться про розановське розуміння М.Гоголя, в якому на перше місце виходили характеристики його або як чаклуна, мага, що володів величезною гіпнотичною силою, або як диявола. Вплив М.Гоголя на розвиток російського суспільства В.Розанову здається настільки сильним, що той зміг своєю творчістю поділити історію країни на дві різні частини. Метафоричне осмислення земної місії М.Гоголя змушує його зробити висновки про те, що письменник узагалі був безпосереднім продовжувачем справи чаклунів, магів, чарівників, вершинною ланкою в ланцюзі немотивованих з логіко-раціоналістичних позицій явищ. Для В.Розанова чорна магія всіх часів і народів знайшла своє вершинне втілення у фігурі М.Гоголя. Саме тому М.Гоголь осмислюється В.Розановим як особа, що зуміла сконцентрувати в собі весь можливий для однієї фігури антисуспільний негатив.

У шостому підрозділі другого розділу "В.Розанов про особистість М.Гоголя" аналізуються оцінки й характеристики, адресовані В.Розановим особистості М.Гоголя. На думку В.Розанова, він постійно приховував глибинні, справжні причини своєї поведінки і вчинків, був дуже самотнім і відлюдькуватим: "Гоголь никогда не менялся, не перестраивался. Он всегда был таким, каким родился, - и только рос. Рос в странное уединение свое, в безумие свое, в тоску свою - увы, слишком явную!" Розанов В.В. Отчего не удался памятник Гоголю? // Розанов В.В. Собр. соч.: Среди художников.- М.:Республика, 1994. - С.306. В.Розанов відкидає спроби логічного пояснення гоголівських вчинків, витоки яких незбагненні і непідвладні людському розуму.

У сьомому підрозділі другого розділу "В.Розанов про роль М.Гоголя в історії Росії" розкривається природа розановського розуміння впливу М.Гоголя на російське суспільство, який оцінюється ним вельми негативно. М.Гоголь змінив культурно-інтелектуальне та суспільно-політичне життя країни. Саме завдячуючи виключній силі друкованого слова, М.Гоголь і зміг вплинути своїми творами на формування уявлення про Росію як про страхітливого монстра, як про країну, в якій не можна було знайти позитивних героїв у жодному із соціальних станів. В.Розанов ділить історію Росії на два етапи - догоголівський і післягоголівський. Відмінності між ними стали можливими завдяки наявності в М.Гоголя цілого ряду властивостей гіпнотично-притягального характеру, що дозволяли привернути до себе абсолютну більшість російських читачів. У розановській схемі М.Гоголь виступає в ролі ідеолога реформ Олександра II, що поклали початок кардинальним політичним трансформаціям у житті Росії.

В.Розанов пропонує шляхи боротьби проти гоголівського метафізичного впливу на людей. По-перше, це "внутрішній" шлях - віра. Віру В.Розанов сприймає не тільки як дотримування релігійних догматів православ'я, а в першу чергу як традиційне життя за законами сформованого протягом століть сімейного та побутового устрою, з яким у нього асоціюється певний, строго регламентований комплекс поведінки особистості. Інший шлях боротьби з творчістю М.Гоголя - "зовнішній", під яким В.Розанов розуміє єдино правильне облаштування життя російської людини (створення сім'ї, народження й виховання дітей, служіння батьківщині тощо). Таке життя захистить людей від негативного впливу творчості М.Гоголя.

У восьмому підрозділі другого розділу "Погляд В.Розанова на роль М.Гоголя в житті Росії в післяжовтневий період" аналізується зміна розановської точки зору на творчість М.Гоголя після Жовтневої революції 1917 року. Переоцінка В.Розановим значення М.Гоголя в російській історії й літературі відбувалась у тісному зв'язку з переоцінкою розуміння самої Росії: зідеалізована В.Розановим затишна й сімейна Росія змінилась на Росію "меча" й "сокири". Головний розановський висновок цього періоду зводиться до того, що він побачив правоту М.Гоголя й визнав за ним право на пророцтво, оскільки багато з його пророкувань і здогадок одержали безпосереднє підтвердження в умовах пореволюційної дійсності.

В.Розанов став свідком того, як зникає уявна затишна й тепла Росія, вона "перетворюється" на холод, пустку, небуття. Щоб усвідомити всю глибину гоголівських прозрінь, В.Розанову, таким чином, потрібно було самому опинитися в епіцентрі подій, самому пережити всі труднощі революційних років, стати свідком глибинних історичних змін, тектонічних суспільних зсувів.

Третій розділ дисертації "Інтерпретація В.Розановим творчості М.Гоголя" присвячений дослідженню розановського розуміння творчого доробку М.Гоголя.

У першому підрозділі третього розділу "Генезис розановського розуміння творчості М.Гоголя" простежуються витоки розановського осмислення творчості М.Гоголя. Вперше В.Розанов звернувся до творчості М.Гоголя ще на початку 1890-х років у "Легенде о Великом инквизиторе Ф.М.Достоевского". Для розановської позиції цього часу характерні логічність та аргументованість. Він наводить послідовний набір тверджень, згрупованих навколо однієї думки, суть якої зводиться до формули: "Вся наша новейшая литература...в своем целом явилась отрицанием Гоголя, борьбою против него" Розанов В.В. Легенда о Великом инквизиторе Ф.М.Достоевского// Розанов В.В. Собр. соч.: Легенда о Великом инквизиторе Ф.М.Достоевского. - М.: Республика. - С.18..

У другому підрозділі третього розділу "В.Розанов про природу геніальності Гоголя-письменника" йдеться про розановське розуміння природи геніальності М.Гоголя. Це питання для В.Розанова розв'язується однозначно: автор "Мертвых душ" неодноразово отримує характеристики "гения и корифея литературы". Але центральним епізодом цієї розановської конструкції все ж була думка про якісну сторону геніальності М.Гоголя. В.Розанов вважав, що геніальні особистості здійснюють надзвичайно великий вплив на суспільство і тому повинні з особливою обережністю ставитися до власного слова і вчинку, оскільки будь-які непродумані дії з їх боку можуть мати негативний ефект. Кожен майстер слова повинен бути моральним прикладом, зразком для наслідування.

В.Розанов характеризує роль М.Гоголя в історії російської літератури досить критично, оскільки той негативно вплинув на формування художніх симпатій читачів. Для В.Розанова природа геніального в царині художньої творчості могла виявитися у двох варіантах:

1) у превалюванні форми художнього твору;

2) у превалюванні змісту художнього твору.

Перший варіант розв'язання проблеми В.Розановим відкидається, а геніальними ним визнаються тільки такі твори, що могли формувати в читачів позитивні емоції й відчуття. Тому цілком зрозуміло, що твори М.Гоголя в цей ряд потрапити ніяк не могли, оскільки не відповідали сформульованим критеріям.

У третьому підрозділі третього розділу "В.Розанов і М.Гоголь про природу слова і роль письменника в суспільстві" йдеться про принципове розходження між В.Розановим і М.Гоголем щодо розуміння значення літератури, художнього слова й ролі письменника в суспільстві. Позиція М.Гоголя з цього питання знайшла відображення в статтях "Несколько слов о Пушкине", "Петербургские записки 1836 года", у роботі "Учебная книга словесности для русского юношества", у "Выбранных местах из переписки с друзьями", а також в "Авторской исповеди".

У статті 1834 року "Несколько слов о Пушкине" М.Гоголь сформулював вихідні тези свого ставлення до слова. Уже тоді він чітко розмежовує "красномовність" і "поезію": під першою М.Гоголь розуміє "зовнішній блиск", під другою - внутрішню енергетику слова, відшліфованість поетичної думки, "внутрішній блиск". Кожне слово художника повинно нести в собі смислову поліваріантність. Саме слово для М.Гоголя є одним із Божих дарунків, слово ж письменника прирівнюється до дії.

В "Авторской исповеди" М.Гоголь говорить про те, що письменник повинен своєю творчістю служити державі. Оскільки кожна людина, на його думку, тією чи іншою мірою може надавати посильну користь державі, М.Гоголь і визначає свою письменницьку місію як таку, що спрямована на службу Росії. Творчість для нього - сфера застосування своїх знань та вмінь, у якій він з максимальною ефективністю може бути корисним.

Повчальний, дидактичний елемент є для М.Гоголя одним із головних у літературі. Значення художнього твору в ряді випадків визначається М.Гоголем наявністю чи відсутністю в ньому елементів повчання.

Письменники у свідомості М.Гоголя поділяються на дві категорії: художники й творці. Письменники-художники виступають лише в ролі простих копіювальників дійсності, вони відображають у своїх творах життєві явища й процеси. Вони не здатні до глибокого аналізу й узагальнення. Другу категорію складають письменники-творці. Це якісно інша група, оскільки може виступати в ролі учителів суспільства.

Суттєво іншим було розуміння сутності літератури та її місця в суспільстві В.Розановим. Він відводить літературі місце на периферії життя, а самих письменників, у тому числі й М.Гоголя, з особистістю якого пов'язує безліч негараздів у суспільній історії післягоголівської Росії, наділяє переважно негативними характеристиками.

Відомо, що В.Розанов особливої уваги надавав щоденникам, листам, оскільки саме в них бачив "душу" літератури, її квінтесенцію й сутність. Саме в цих літературних жанрах авторська думка, на його погляд, виявляється з найбільшою повнотою й достовірністю, оскільки ні щоденники, ні листи не призначені для друку, не підлягають широкому розголосу. Справжня література для В.Розанова закінчилась з винаходом друкарського станка, з початком книгодрукування: "Как будто этот проклятый Гуттенберг облизал своим медным языком всех писателей, и они все "обездушелись" в печати, потеряли лицо, характер" Розанов В.В. Уединенное // Розанов В.В. Уединенное. - М.: Республика, 1990. - С.24.. Тому історія розвитку літератури для нього поділяється на два періоди: до початку книгодрукування й після нього. Література з початку часів книгодрукування зовсім інша за своїм змістом, оскільки з неї зникла інтимність, загадковість. Масове тиражування художніх дворів вигнало з літератури її "душу".

В.Розанов гостро виступає проти "літературності" в літературі. "Літературність" для нього асоціюється з марнослів'ям, з бажанням здаватися оригінальним, особливим; вона беззмістовна, а тому позбавлена сенсу. Коли на перший план у літературі виходить "літературність", тоді й слово стає самоцінністю. Слово наділяється гіпнотичними властивостями, тому й може втягувати у сферу свого впливу значну кількість людей. Надмірне замилування словом, на думку В.Розанова, не тільки шкідливе, а й гріховне: саме в цьому випадку література стає своєрідним замінником життя, змушуючи читача жити за законами свого ідеального утопічного світу. З винаходом книгодрукування література починає залучати до сфери свого впливу мільйони читачів, тим самим кардинально змінюючи багатовіковий життєвий уклад: життя починає залежати від слова. Слово, література, таким чином, стають замінниками життя, їх сурогатом. В.Розанов ставить за мету перемогти літературу, змінити закріплений за нею в суспільстві статус "учителя життя". Перемогти літературу означає для нього повернути життю втрачений ним протягом останнього століття сенс. Те, що література стає своєрідним мірилом життя, В.Розанову уявляється одним із надзвичайно шкідливих важелів її впливу на суспільство. З літературою починають звіряти свої вчинки, безперервно озиратися на неї. Для В.Розанова сила літератури можлива тільки тоді, коли людина почувається слабкою. Коли ж людина сильна, то література повинна відійти на периферію життя.

Особливо шкідливою в цьому плані В.Розанову здається роль російської літератури в історії своєї країни. Це література форми й формотворення, надмірного замилування словом. Вона десятиліттями переносила читачів у світ мрій і утопій, замінювала собою життя. Події, явища, процеси, що відбувались, не мали ніякого ціннісного значення, якщо потім не підлягали літературно-художньому опрацюванню. Така роль і місце літератури в суспільному житті й призвели до катастрофи, що відбулася на початку XX століття.

М.Гоголю В.Розанов відводить місце основоположника якісно нового етапу в історії російської літератури. Якщо до М.Гоголя російська література була літературою "захоплення", що існувала паралельно з життям, то з приходом автора "Мертвых душ" почався період підкорення й заміни нею життя.

Для В.Розанова письменництво, творчість лише спосіб заробляння грошей, певний різновид роботи, а звання письменника для нього огидне. У своїй творчості В.Розанов не наставник, учитель, а просто людина, що виносить на розсуд читача свою точку зору з якогось питання. Процес дискурсу в В.Розанова відвертий та інтимний одночасно. Це "сповідальність" душі, неприкритість, незашифрованість початкової чистоти, ясності думки за образами художнього твору. Всі його намагання спрямовані на те, щоб повернути літературі її початкове місце на периферії життя, щоб вона знову стала "явищем", а не "суттю". "Я" літератури для нього змінюється на "я" екзистуючого суб'єкта, сповідальність замінює собою дидактизм і повчальність.

У четвертому підрозділі третього розділу "В.Розанов про художній метод М.Гоголя" розкриваеться розановське розуміння художнього мислення М.Гоголя. У творчості М.Гоголя виявляють себе два складники. З одного боку, вона формується з деталей, елементів, які не мають значення, а з іншого, з гіперболічно перебільшених крайнощів. Кожна гоголівська деталь для В.Розанова є самодостатньою й досконалою, що несе своє значення сама в собі. Ці деталі пов'язуються між собою тільки з єдиною метою - дати уявлення про художній твір як про цілісний, а не фрагментарний текст з єдиною тематико-змістовою лінією.

В.Розанов закидає М.Гоголю ще один гріх - приниження людини. Він намагається втекти від дійсності в свій особистий світ, світ хворобливої уяви, в якому все мертве, ірреальне, статичне. Тому, за В.Розановим, абсолютна більшість гоголівських образів позбавлена почуттів, думок, життя, руху. Людина в зображенні М.Гоголя знаходиться in statu quo ante, її неможливо уявити в процесі розвитку, оскільки ті риси й особливості характеру, що були одного разу закріплені за нею автором, лишалися незмінними. В.Розанов послуговується образом Акакія Акакійовича Башмачкіна як прикладом. Саме в ньому для В.Розанова найбільш яскраво втілені особливості "художнього малювання" М.Гоголя. Маючи перед собою долю конкретної людини, художник максимально гіперболізує її. Історія життя чиновника, не позбавленого людських рис, у творчій уяві автора "Мертвых душ" повністю змінюється. Аналізуючи образ Башмачкіна, В.Розанов робить низку узагальнень. Він виділяє структурні елементи процесу творення М.Гоголем своїх образів:

1) виведення для показу якомога більшої кількості образів;

2) поступове й планомірне вилучення непотрібних образів;

3) зведення опису до показу одного образу;

4) вибір в образі якоїсь однієї риси;

5) зображення її з максимальною виразністю;

6) максимально можливе негативне підсилення її за допомогою зображення аналогічних рис.

Дії та вчинки гоголівських героїв В.Розанову здаються настільки шаблонними й стереотипними, що читач може наперед прогнозувати їх, вони не виходять за межі певної схеми. Таке розуміння природи гоголівських образів вело В.Розанова до уявлення про життя цих персонажів як таке, що містить у собі набір стандартних, стереотипних елементів для всіх вікових періодів. Життя персонажів М.Гоголя може бути репрезентоване у вигляді умовної схеми: 1) народження; 2) становлення; 3) фізіологічний потяг; 4) механічне існування; 5)смерть.

Абсолютна більшість гоголівських образів усвідомлюється В.Розановим як образи-типи. Його уявлення про образи-типи було досить суб'єктивним і різко відрізнялося від загальноприйнятого їх розуміння в літературознавстві. Для нього вдалими були лише такі образи, які вбирали в себе максимальну амплітуду думок і вчинків, що характеризували особистість з найбільшою повнотою.

У п'ятому підрозділі третього розділу "В.Розанов про форму та зміст творів М.Гоголя" аналізується розановське розуміння образної системи й жанрової природи художніх творів Гоголя. До проблеми співвідношення між формою і змістом у творах Гоголя В.Розанов звертається у статтях "Толстой и Достоевский об искусстве", "Гений формы", "Гоголь и его значение для театра", "Один из певцов вечной "весны"" та інших. Але попередній задум свого розуміння цієї проблеми був сформульований письменником у "Легенде о Великом инквизиторе Ф.М.Достоевского" й у статті "Пушкин и Гоголь".

Скрізь, де в тій чи іншій формі В.Розанов буде зачіпати цю проблему, він виділятиме у творах М.Гоголя "мощь формы и бессилие содержания" Розанов В.В. На закате дней: К 55-летию литературной деятельности Л.Н.Толстого // Розанов В.В. Собр. соч.: О писательстве и писателях. - М.:Республика, 1995. - С.226., "красоту, оконченность форм, совершенство создания" Розанов В.В. Гений формы // Розанов В.В. Собр.соч.: О писательстве и писателях.- М.:Республика, 1995. - С.350. - з одного боку і відсутність думки, "бессодержательность и гордыню" Розанов В.В. Мимолетное: 1915 // Розанов В.В. Собр.соч.: Мимолетное. - М.: Республика, 1994. - С. 119. - з іншого. Форма й зміст художнього твору уявляються В.Розанову нерівноцінними компонентами тексту. Найбільш відкрито протистоять вони між собою в повісті "Нос". Ця повість характеризується В.Розановим як абсурдна, повністю позбавлена змісту, без найменших натяків на смисл.

Виходячи з позиції, що передбачає домінування змістової сторони будь-якого художнього твору, В.Розанов визначає головні ідеї окремих гоголівських творів. Творчість М.Гоголя в його розумінні ділиться на декілька етапів, де розмежувальним критерієм виступає тематично-змістовий фактор. У творчості М.Гоголя В.Розанов виділяє такі етапи: "Миргород" - "петербурзькі" повісті - "Мертвые души" - "Выбранные места из переписки с друзьями" - "Авторская исповедь". Слід зазначити, що твори першого періоду ("малоросійські оповідання") займають окреме місце, що зумовлено наявністю в них хоч якогось, на думку В.Розанова, змісту.

"Петербурзькі" повісті й "Коляска" для В.Розанова - апофеоз гоголівської беззмістовності. "Коляска" для нього - нічого не варта історія про одного поміщика. "Петербурзькі" повісті видаються В.Розанову проміжним, перехідним етапом між "малоросійською" творчістю письменника й творами останніх років його життя. Головна ознака цих творів для В.Розанова - повна відсутність у них змісту. Схему, за якою побудовані ці твори, В.Розанов називає схемою "Носа" й зводить до формули: "Содержания почти нет, или - пустое, ненужное, неинтересное. Не представляющее абсолютно никакой важности. Форма, то как рассказано - гениальна до степени, недоступной ни одному нашему художнику, по яркости, силе впечатления, удару в память и воображение" Розанов В.В. Гений формы. - С. 347..

Центральним, головним твором у художньому доробку М.Гоголя В.Розанов називає "Мертвые души". Поема характеризується ним як "история о плуте", що вирішив скупити документи про померлих кріпосних селян, щоб потім, шляхом різних маніпуляцій, нажити на цьому капітал.

В окрему групу В.Розанов виділяє п'єси М.Гоголя. Головною в розановському розумінні драматичної творчості М.Гоголя стала його стаття "Гоголь и его значение для театра". П'єси М.Гоголя для В.Розанова є "пробними ескізами" перед написанням "Мертвых душ". Подібність між п'єсами й "Мертвыми душами" для В.Розанова полягає в спільності їх тем, а також у ряді інших аналогій (спільність сюжету, художньо-виражальних засобів, використаних для розкриття цього сюжету, тощо).

Центральною п'єсою М.Гоголя для В.Розанова був "Ревізор". Він уявляється В.Розанову вершиною літератури марнослів'я. Ця п'єса - грандіозний лінгвістичний експеримент, практичне втілення гоголівської мовної доктрини. Форма її уявляється В.Розанову настільки досконалою, що навіть епізодичні герої закарбовуються в читацькій пам'яті назавжди.

Виключне чуття слова, майже необмежена влада над ним дозволяли М.Гоголю надавати формі своїх творів досконалості й неповторності. Це робило їх зовсім не схожими на чиїсь інші. Глибинне оволодіння потенціалом російської мови дозволяло М.Гоголю максимально ефективно використовувати приховані, невідомі іншим письменникам можливості слова.

Таким чином, розановська характеристика творчості М.Гоголя значною мірою визначалася його розумінням суті художнього слова. Виводячи на перший план у художньому творі тематично-змістовий бік, В.Розанов ставить під сумнів формальну організацію тексту. Творчість М.Гоголя була для нього яскравим унаочненням цієї тези. Він вважав цю тенденцію глухим кутом у розвитку російської літератури.

У шостому підрозділі третього розділу "Порівняльна характеристика В.Розановим творчості М.Гоголя й творчості О.Пушкіна, М.Лермонтова, Ф.Достоєвського і Л.Толстого" запропоновано аналіз порівняльних характеристик творчості М.Гоголя й творчості названих російських письменників. Негативне сприйняття творчості М.Гоголя примушувало В.Розанова весь час шукати тих художників слова, які б могли виступити в якості противаги руйнівному творчому впливу автора "Мертвых душ". Мета подібних порівнянь і протиставлень у кожному окремо взятому випадку була різною. О.Пушкін і М.Гоголь уявляються В.Розанову як абсолютно протилежні фігури в російській словесності, що стоять на різних її полюсах. О.Пушкін виступає як художник, що спрямував літературу "справжнім", "істинним" шляхом, а М.Гоголь репрезентує бокове відгалуження, своєрідний глухий кут російської літератури, її негативний полюс. Характеризуючи тематично-змістовий бік творчості О.Пушкіна й М.Гоголя, В.Розанов акцентує увагу на протиставленні. "Пушкінське" й "гоголівське" асоціюються в В.Розанова з полюсами добра й зла, що знаходяться між собою в стані боротьби. У цій боротьбі перемогу одержало саме зле й згубне "гоголівське" начало, що зруйнувало пушкінську гармонію, тим самим визначивши шлях і характер розвитку російської літератури.

У запропонованій В.Розановим опозиції "М.Гоголь - М.Лермонтов" останній трактувався як духовний спадкоємець пушкінських творчих принципів, продовжувач пушкінської лінії в російській літературі. М.Лермонтов у розановській концепції - гоголівський антипод, місія якого зводилася до нівелювання впливу на людей всеперемагаючого таланту М.Гоголя. Але через свою ранню смерть він не довів свою місію до завершення й не встиг написати своїх головних творів. Його передчасна загибель мала в розановській інтерпретації катастрофічні наслідки для російської літератури й суспільства.

Критерій користі для суспільства був покладений В.Розановим в основу проведення головних розмежувальних ліній між творчістю М.Гоголя й творчістю Ф.Достоєвського і Л.Толстого. М.Гоголь і реалісти підходили до втілення своїх задумів з протилежних позицій. Реалістична література стала, з погляду В.Розанова, спробою реабілітації людини й звільнення її від гоголівських наклепів.

Як бачимо, В.Розанов практично в усіх питаннях, що стосуються порівняльних аспектів оцінки творчості М.Гоголя й творчості інших письменників, доходить висновку: і О.Пушкін, і М.Лермонтов, і Л.Толстой, нехай, на нашу думку, і з різним ступенем і глибиною, осмислюються ним як антиподи М.Гоголя. Їх значення й місце в історії російської літератури, творчий вплив на читачів оцінюються В.Розановим, за кінцевим рахунком, позитивно, оскільки вони протистоять згубній дії таланту М.Гоголя.

У висновках підводяться підсумки дослідження, констатуються розв'язані наукові завдання, наголошується на можливостях практичного застосування одержаних результатів.

Можна з впевненістю зробити висновок про те, що характер відношення В.Розанова до особистості і творчості М.Гоголя обумовлювався низкою різних чинників.

Витоки його лежать в неоднаковому розумінні цими письменниками християнських догматів віри, самої суті християнства. М.Гоголь і В.Розанов із протилежних позицій осмислювали місце і функції людини в земному світі. Цих письменників також розділяли не тільки світоглядні, а й естетичні протиріччя. Про це свідчить, в першу чергу, зовсім різне трактування М.Гоголем і В.Розановим природи художнього, письменницького слова взагалі і соціальної функції літератури зокрема. Якщо М.Гоголь завжди ставив на перше місце в художній творчості повчальність, напутливість, відводив письменнику в суспільстві місце вчителя, то В.Розанов був не схильний вести розмову про провідну роль літератури в суспільстві. Літературі, художній творчості він відводив побічне, периферійне місце в житті, позбавляв її права впливати на суспільно-політичні процеси.

По-різному М.Гоголь і В.Розанов осмислювали роль сміху в суспільстві і місце комедійного жанру в художній літературі. М.Гоголь у сміху завжди намагався віднайти користь для суспільства. Підтвердженням цьому є ціннісна диференціація різних видів сміху, розроблена ним самим. Для В.Розанова ж сміх не прийнятний вже сам по собі, оскільки асоціюється з дискредитацією як взятої окремо простої людини, так і країни в цілому. Осміювання ж своєї країни для В.Розанова було неприпустимим ні в якій формі. Слід відзначити, що В.Розанов весь час шукав особливі критерії для оцінки як особистості, так і творчості М.Гоголя, які, в свою чергу, неодноразово переосмислювались і змінювались. При цьому майже завжди в його судженнях переважало емоційно-експресивне начало і суб'єктивізм.

Основні положення дисертації викладені в таких публікаціях

1. Чоботько А.В. Эволюция взглядов В.В.Розанова на творчество Н.В.Гоголя // Язык и культура: Шестая международная научная конференция. К., 1998. Т.4. Язык и художественное творчество. С. 241-245 (0,4 др.а.).

2. Чоботько А.В. Место "украинских" повестей Н.В.Гоголя в мировоззренческой системе В.В.Розанова // Русский язык и литература в учебных заведениях. 1998. №2-3. С. 25-27 (0,23 др.а.).

3. Чоботько А.В. Розанов и Гоголь о литературе // Ніжинський державний педагогічний університет імені Миколи Гоголя. Наукові записки. Серія філологічні та історичні науки. Ніжин,1999. С. 45-48 (0,2 др.а.).

4. Чоботько А.В. Один день из жизни писателя /10 мая 1915 года/: К вопросу о месте творчества Гоголя в художественно-эстетической системе В.Розанова // Література та культура Полісся. Ніжин, 1999. Вип.12. Творча спадщина М.Гоголя: До 190-ліття від дня народження. С. 196-202 (0,46 др.а.).

5. Чоботько А.В. Проблема генезиса взглядов В.Розанова на творчество Н.Гоголя // Література та культура Полісся. Ніжин, 1999. Вип.12. Творча спадщина М.Гоголя: До 190-ліття від дня народження. С. 203-209 (0,46 др.а.).

6. Чоботько О.В. Релігія в розумінні В.В.Розанова і М.В.Гоголя // Сіверянський літопис. 2001. №4. С. 140-142 (0,38 др.а.).

7. Чоботько А.В. Форма и содержание произведений Н.В.Гоголя в оценке В.В.Розанова // Література та культура Полісся. Ніжин, 2002. Вип.17. Лівобережна Україна в історичному та культурологічному контексті. С. 231-240 (0,65 др.а.).

Анотація

Чоботько О.В. Проблеми сприйняття В.В.Розановим особистості й творчості М.В.Гоголя.- Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.02 - російська література. - Дніпропетровський національний університет, Дніпропетровськ, 2002.

Дисертація присвячена дослідженню природи рецепції В.Розановим особистості й творчості М.Гоголя як важливої складової його "творчої поведінки". Осмислення й інтерпретація В.Розановим творчості М.Гоголя допомагає більш детально усвідомити місце автора "Мертвых душ" в культурологічному контексті рубежу століть. Розкривається еволюція поглядів В.Розанова на творчість М.Гоголя й визначаються світоглядні протиріччя між цими письменниками. Аналізується оцінка В.Розановим особистості М.Гоголя, а також проводиться характеристика розановської інтерпретації творчості М.Гоголя, О.Пушкіна, М.Лермонтова, Ф.Достоєвського і Л.Толстого. Це допомагає виявити розановське розуміння історико-літературного процесу й розвитку естетичної думки в Росії.

Ключові слова: природа рецепції, культурологічний контекст, еволюція поглядів, інтерпретація творчості, історико-літературний прогрес.

Аннотация

Чоботько А.В. Проблемы восприятия В.В.Розановым личности и творчества Н.В.Гоголя.- Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.02 - русская литература.- Днепропетровский национальный университет, Днепропетровск, 2002.

В диссертации исследуются особенности природы рецепции В.Розановым творчества и личности Н.Гоголя. В работе раскрывается эволюция взглядов В.Розанова на творчество Н.Гоголя. Исходя из розановской характеристики творчества Н.Гоголя, можно говорить о двух этапах изменения его отношения к художественному наследию автора "Мертвых душ". Разграничительным рубежом между этими этапами явилась Октябрьская революция 1917 года в России. Неприятие творческого наследия Н.Гоголя со стороны В.Розанова сменилось признанием его правоты.

Осмысление и интерпретация В.Розановым творчества Н.Гоголя помогает более детально уяснить место автора "Мертвых душ" в культурологическом контексте XIX - XX столетий. Работы В.Розанова в свое время вызвали целый ряд критических отзывов (Ю.Н.Говоруха-Отрок, М.Г.Зельманов (Южный), Ф.Э.Шперк, В.В.Чуйко, И.Ф.Романов (Рцы), Б.А.Грифцов, П.П.Перцов и др.). Они и стали отправной точкой для будущих розановедов.

В диссертационной работе делается вывод от том, что характер отношения В.Розанова к личности и творчеству Н.Гоголя определялся целым рядом различных факторов. Истоки его лежат в совершенно противоположном понимании и осмыслении этими писателями сущности христианства и природы веры. Ведь если для В.Розанова Бог - это Бог экзистируюшего субъекта, а проявление Божественной воли всегда субъективно и личностно, то для Гоголя все мирское - это лишь отражение Божественного и воплощение Божьей воли.

Человек представляется В.Розанову, в первую очередь, бытовым, семейным сушеством. В.Розанов - мистический пантеист, любящий жизнь во всех ее проявлениях. Главная земная цель каждого человека - воспроизведение рода, рождение и воспитание детей. Для Н.Гоголя же человек существо бессильное и беспомощное, целиком и полностью находящееся во власти Бога и провидения.

Совершенно противоположным розановскому было представление Н.Гоголя о роли смеха в обществе и месте комедийного жанра в литературе. Для Н.Гоголя в смехе на первый план выходит его общественная польза. Подтверждением этому является и своеобразная аксиологическая дифференциация различных видов смеха, выработанная самим Н.Гоголем. Для него в смехе важна очищающая, катарсическая функция. Для В.Розанова же смех не приемлем ни в какой из форм своего существования, поскольку ассоциируется с дискредитацией человека.

В диссертации анализируется оценка В.Розановым личности Н.Гоголя. Оценки Н.Гоголя все время варьировались в суждениях В.Розанова. Он характеризуется то как колдун, маг, обладающий невиданной гипнотически-притягательной силой, то как чувственно воспринимаемый представитель злых потусторонних сил, как материально персонифицированное воплощение дьявола, демона. В.Розанов все время оценивал Н.Гоголя как личность, сыгравшую в российской истории сугубо негативную роль.

Характеристика розановской интерпретации творчества Н.Гоголя, А.Пушкина, М.Лермонтова, Ф.Достоевского и Л.Толстого способствует более реальному уяснению понимания В.Розановым историко-литературного процесса и развития эстетического сознания в России. Для В.Розанова весьма важным был вопрос о форме и содержании художественного произведения: форма и содержание любого текста мыслились ему в качестве совершенно неравноценных компонентов. В.Розанов всегда исходит из позиции, предусматривающей первостепенное значение содержательной стороны произведения. Он приходит к выводу о том, что произведения Н.Гоголя вредны и губительны для русского читателя, поскольку формируют у него совершенно неадекватное представление о важнейших национальных ценностях.

Всестороннее исследование розановского осмысления творчества Н.Гоголя позволяет сделать вывод о том, что эта проблема занимала одно из центральных мест в творчестве автора "Уединенного" в течение нескольких десятилетий.

Ключевые слова: природа рецепции, культурологический контекст, эволюция взглядов, интерпретация творчества, историко-лиратурный процесс.

Summary

Chobotko O.V.

The problems of V.V.Rozanov's perception of M.V.Gogol's personality and creative work. - Manuscript.

...