Художньо-жанрові особливості та естетичні категорії готичної літератури

Размещено на http://www.allbest.ru/

Художньо-жанрові особливості та естетичні категорії готичної літератури

Готика! Саме це слово, що колись було синонімом -"англійський", тепер є жанром, який визначає наскільки особливе місце буде займати читач, книг цього жанру, у суспільстві. Як би пихато це не звучало, але за улюбленими жанрами завжди можна розрізняти людей за станом їх душ. Саме питання пошуку гарного серед потворного й зумовило необхідність для виникнення цього жанру. Й інакше бути не могло, адже у 18 сторіччі, коли Просвітництво настільки почало здаватись епохою для обраних, настільки пародіювало велич втрачених часів, що ці з обрані й побачили фальш своїх спроб бути тими, ким вони ніколи й не були. Люди й без будь яких реформ знали свою довершеність та падіння, яскраві фарби и пишність вечорів - також завжди була присутня. Але була така річ, яка доти не існувала у мистецтві ніколи, або занадто мало й тимчасово. Ця річ - це жанр Готики! Пробудження від брехні - ось так колись реагували усі ті, хто після казок та пафосних поезій брали у руки готичну книгу. Книгу, де велич людини була не у красі тіла, грошах, перемогах у війні чи коханні. Велич була у тому, що тим самим людям тепер дозволена краса падіння. Того самого, що колись дало право вибору людині у найперших главах Біблії. Праві бути нікчемними у багатьох вчинках, щоб одного разу прокинутись, вдосконалювати характер, боротись зі спокусами та стати відображенням власної душі.

Ось та формула, яку боялись визнати найвидатніші священнослужителі та найвеличніші грішники. Кожен хотів бачити лише чорне та біле. А мудрість насправді у тому, що добро й зло поняття відносні. Багато релігійних, філософських, громадянських війн та століть пройшло, поки не прийшло прозріння правдою - найвеличніша подія 18 сторіччя.
Прозріння готичністю, де герої гарні, але у чорному з краплями ворожої крові, де кохання навік, але закріплене краплями ритуальних свічок у печері. Саме печери стали домівкою правди. Вони, як людські душі - довершені простотою, яка дає притулок від негоди але водночас лякає тим, що показує внутрішні страхи наших гріхів. Адже святість темряви не боїться, темрява - це досконалість людського пошуку. Хіба янголи на темному замку потворніші, аніж на різнокольоровій церкві? Абож кров менш червона на підлозі пещери, аніж на колонах римського сенату? Або може шекспірівські герої кохали менше у само висміюванні їхньої сучасності? Можливо й так. Але з новим жанром це перестало бути важливим. Світ завжди однаковий - різні лише декорації. Саме це й змусило літераторів показати, що шляхетність під крик воронів не менш жадана серед брехні, аніж серед вичурності. Міфи, казки, страшні історії тепер не забавка простолюдинів. Прагнення стати очима перед невідомою стороною характеру, не боятись потвор із книг жахів та перестати бачити порятунок у лише красі. Ми справжні у тому, що є поєднанням довершеності від злетів з прірви помилок. Але ніяк ми не є довершеністю без спокуси. Спокуса закалює янголів. Страх робить дияволів. Саме зробити страх середовищем життя й означав те саме закалення, яке й не могли уявити жодні релігійні філософи. Не проганяти, а зрозуміти страхи. Побачити світ таким, яким він тоді був, змусило створити готичні будови, картини, книги. Бо неможливо жити багатим з богемою, коли твоїми сусідами по місту є жебраки без душі. Подарувати бідним душу, а багатіям правдує ось що й зробило суспільство більш довершеним - тим самим, яке надихало Екзюпері до створення "Маленького принцу", того світу, що створило згодом Гі де Мопассана та Оскара Уайльда. Без готики не було би сих імен, бо без мосту не має жодного човна щоб подолати велику ріку, так само без "королеви темних жанрів" неможливо було об'єднати красу у жахливому, щоб перейти на новий рівень. Рівень шляхетного цинізму другої половини 19 сторіччя західноєвропейської літератури.

Людину зажди цікавило усе містичне, таємне. Жахливе, фантастичне є у ранньому фольклорі різних країн і народів. Можливо, пов'язано це з малої ступенем вивченості навколишнього світу. Усе невідоме, усе незвичайне лякає людину, але пройшовши крізь призму його уяви знаходить фантастичні форми. Кожен народ має величезну кількість казок, міфів та балад, головною тематикою яких є містичний бік навколишнього світу, через який начебто є можливість заглянути, зрозуміти "інший" потаємний світ. Люди завжди вірили, що крім нашої реальності також існує інша, не схожа на наше звичайне життя. Та це цікавило людину, цікавило також і те, що для дослідження цього миру не було досить лише певних знань. Казки, міфи та балади лякали тих, хто все ж таки навадився підняти завісу тайн можливою небезпекою. З доісторичного часу страх був неодмінним атрибутом продуманих відьмацьких ритуалів з викликанням демонів і привидів. Та все те, що лякало та було небезпечним з одного боку, з іншого викликало інтерес. Відьми і "перевертні, шабаш у Вальпургієву ніч та мерці, заборонені релігії, і древні темні культи - ось та дещиця, що формувала "страшну літературу" європейців. На родючої ґрунті виросли похмурі міфи й легенди, які зберігаються у літературі про надприродне по сьогодні, більш-менш замасковані чи змінені у відповідність до нашого часу. Чимало їх ми взяли з древніх усних джерел та які становлять важливу частину вічного спадщини людства. Коріння "дерева жаху" є всередині століть, у світі стародавніх переказів і марновірстві" [1]. Саме з цього можна й слід визнати правомірність "літератури жаху". Проти неї виступали багато, керуючись то ідеями матеріалізму, то ідеалізму, та розглядаючи на першому плані літературу дидактичну, покликану "підняти" читача. Але, попри усе це, "страшний" розповідь жив розвивалося тому, що страх і потяг до незнаного завжди має і буде мати привабливість для сприйнятливих умів. Хоча, слід зазначити, що "світ потойбічного жаху привабливий для порівняно вузької аудиторії, оскільки вона жадає від читача цілком певної здатність до фантазії і усуненню від звичної життя" [2].

Метою цієї статті є спроба показати художньо-жанрові особливості та естетичні категорії готичної літератури. Об'єктом нашого дослідження є робота літераторів та готичні твори. Предметом аналізу ми обрали саме поняття готики та її місце у літературі як самостійного жанру.

Ми підійшли достатньо близько до визначення "готичного роману" та "готичної літератури". Готична література - одне з моторошних і неоднозначних явищ у світовій літературі, яке вперше виникло в середині XVIII століття в Англії як раціоналізм і емпіризм століття Просвітництва та набуло популярності і закінчило вираз у вісімнадцятому сторіччі. Готичний роман склався на тлі інтересу предромантиків XVIII в. до лицарської культурі з орієнтацією на власне лицарський роман (особливо на такій його зразок, як " Згубний цвинтар ") і на роман бароко. Основоположником стилю готичного роману прийнято вважати Хораса Уолпола, що випустив в 1764 році свій роман " Замок Отранто ", назвавши його готичної історією. Цікаво те, що цей роман був цілком новаторський, роман мав гучний успіх та породив безліч унаслідувань, перш ніж вийшла повість Клари Рів" Захисник чесноти "(у другій редакції отримала назву" Старий англійський барон. Готична історія "). Наступним твором, відзначеним критиками, з'явився невеликий розповідь Ганни Летиції Барбальд "Сер Бертранд". Дослідник Едіт Біркхед пише, що ця була спроба об'єднати дві школи готичного жаху - готичну романтику і роман жаху. Серед інших наслідників цього жанру помітною фігурою стала також Софія Лі зі своїм романом "Притулок". Далі ї романи помітно вплинули на творчість Анни Радкліф, яка відома такими творами як "Сицилійський роман", "Роман в лісі", "Удольфскіе таємниці". Роман " Чернець "1796 також епатував публіку сценами сексуального насильства і інцесту. Але незабаром виходить і роман " Нортенгерское абатство " Джейн Остін, який висміює жанр жаху. Цей роман є один з самих іронічних та пустотливих творів Джейн Остін. Головна героїня цього роману- Кетрін обожнює читати "готичні романи" і все життя її, як їй здається, сповнена похмурих таємниць і загадок. І тому старовинний особняк перетворюється на її очах в зловісне гніздо злочину, а чарівний молодий аристократ - в демонічного, загадкового лиходія. Лише завдяки любові Кетрін знаходить новий погляд на реальність, їй відкриваються невідомі колись сторони життя. Так, завдяки цьому роману Джейн Остін можна виділити головні риси "готичного роману", які вона у свою чергу висміює. Увесь навколишній світ у готичному роману змінюється відповідно до певних рис, властивих тільки йому. Так у своїй монографії "Готичний пошук" Монтегю Саммерс проводить порівняння готичного роману з класичним і виводить два ряди знакової символіки:

Взагалі, було багато спроб направлених на класифікацію жанру готичного роману з яких є також і знавець жанру Монтегю Саммерс. У своїй книзі "Потойбічний омнібус" він виділяє такі типи описуваних у літературі надприродних явищ, як потойбічні сили і відвідини зі злою метою, явище примари і дивна хвороба, замогильні появи, живі мерці, повернення з могили, виконання клятви не заспокоєної душі, загадкове приречення. Кожному з цих явищ відведена своя роль у сюжетній лінії готичного роману [3]. Та також англійський дослідник Уолтер Фрай у своїй книзі "Вплив готичної літератури на творчість Вальтера Скотта" стверджує, що саме Вальтер Скотт підняв жанр з небуття і знаходить елементи готики у всіх романах, випущених після " Уеверлі " ( згадаємо, що цей роман був першим опублікованим історичним романом Вальтера Скотта, який був надзвичайно популярним у той час, настільки популярним, що був час коли наступні його оповідання були опубліковані як "романи від творця "Уеверлі"). Але однією з перших серйозних спроб розділити готичний роман категоріями жаху належить Едіт Біркхед. В її монографії "Історія жаху: Дослідження готичного роману" ця класифікація виглядає наступним чином:

-Готичний роман (The Gothic Romance)

Представники: Хорес Уолпол, Клара Рів, Ганна Летиція Барбальд, Мері Шеллі, Марджорі Боуен

-Роман напруги і незрозумілою тривоги (The Novel of Suspense)

Представники: Ганна Радкліф

-Роман жаху (The Novel of Terror)

Представники: Метью Грегорі Льюїс, Ернст Теодор Амадей Гофман, Чарлз Метьюрін

-Східна повість жаху (The Oriental Tale of Terror)

Представники: Вільям Бекфорд

-Сатира на роман жаху (Satires on the Novel of Terror)

Представники: Джейн Остін, Томас Лав Пікок

-Коротка повість жаху (The Short Tale of Terror)

Представники: лорд Булвер-Літтон, Мері Шеллі. Але зовсім інакше бачив жанри, не менш видатний літературний діяч,- профессор Девендре Варме у роботі "Готичне полум'я". У цій книзі ДевендраВарма виділяє вже три школи готичного роману, перша з яких була історична готична література, представниками якої були Клара Рів, Софія Лі, Вальтер Скотт. Друга школа - Школа напруження і незрозумілою тривоги, представник якої є Ганна Радкліф. Та третя школа - Школа жаху (чи >шауер-романтик), представником якої є У.Годвін.

Зараз трошки про самий жанрі готичного роману. Основним жанром готичної літератури став готичний роман - твір містичного штибу, героями якого найчастіше є привиди, вампіри, або похмурі котрі мають загадкове і темне минуле. Дія літературних готичних творів, зазвичай, розгортається готичному похмурому замку, підземеллі, печері. Є багато неоднозначних визначень готичного роману, заснованих скоріш за все на тих відчуттях, що відчуває читач, як наприклад, на приємному відчутті жаху читача. Готичний роман також визначають як романтичний "чорний роман" в прозі з елементами надприродних "жахів", таємничих пригод, фантастики і містики (сімейні прокльони і привиди). Чому "чорний роман"? Цікаво також і те, що назва готичного роману має корені від архітектурного стилю готика (дія романів часто розгортається в старих готичних замках). Реставрація старовини, звернення до фольклору, містифікації - усе це зближує їх. Деякі дослідники взагалі готичну літературу називають одній з частин предромантизму. Атмосфера готичних творів проникнута таємницею та містичним жахом (саме цю літературу називають джерелом натхнення сучасного жанру в кінематографії - фільму жахів). Настрій творів можна описати як меланхолічне і депресивне. Страшні пасажі у Апулея, короткий, але знаменитий лист Плінія Молодшого, дивна компіляція "Про дива"Флегонта,грека імператора Адріана. Саме у Флегонта ми зустрічаємо "Филиннион і Махатес", відому, але жахливу історію мертвої нареченої, яка згодом вплинула на Гете та на створення його "Коринфской нареченої". Середньовічна література також сповнена демонізму і страхів. Скандинавські "Эдди" і саги гримотять жахом, та й англосаксонське сказання про Беовульфа та пізніше континентальні сказання про Нібелунгів сповнені надприродного і чаклунського. Данте також став першопрохідником у "класичному" освоєнні моторошною атмосфери. Однак, за припущенням письменниці Маргарет Дреббл, термін Gothic спочатку вживався в значенні "середньовічний", як в підзаголовку роману " Замок Отранто ", дія якого відбувається в Середні віки (Castle of Otranto, a Gothic Tale). Це можливо, пов'язано з її безпосередньої близькістю до предромантизму.

Можна легко уявити могутнє вплив демонічного на людську свідомість, ще більше посилене реальним страхом, перед сучасним чаклунством, жахи якого, спочатку заявили про себе на континенті, голосно відгукнулися в Англії полюванням на відьом за доби правління Іакова I. До таємничої містичної прози цих часів можна додати довгий список трактатів про чаклунства і демонологію, які хвилюють уяву читача[4]. Однією з найбільш яскравих і моторошних прикладів може бути "Молот відьом" Якова Шпренгера і Генріха Крамера. То справді була історія, що об'єднувала древні легенди про чорну магію та відкрила шлюзи потоку інквізиторської істерії настільки широко, наскільки це взагалі, міг зробити друкований витвір мистецтва. У сімнадцятому і вісімнадцятому століттях бачимо дедалі більше легенд і балад темного змісту; але вони існують хіба що під прикриттям вихованої і прийнятої літератури. У великій кількості випускаються дешеві книжки про жахи і надприродне, та вони набувають жвавий інтерес до себе. Одним з таких відомих творів був твір "Бачення місіс Вів" Д. Дефо, яке є невигадливим оповіданням про візиті привиду мертвої жінки до її подрузі, написаний для реклами теологічного трактату про "Смерть". Нарешті, після боязкової появи кількох фантастичних сцен у тодішніх романах - наприклад, "Пригоди Фердинанда, графа Фатома"Дж.Т. Смоллетта, - звільнений інстинкт дає грунт до народження нової школи, тобто готичної школи жахливою і фантастичною прози, що включає романи і його розповіді.

У будь якому випадку усім відомо, що саме англійський варіант готики мав найбільший успіх та вплив. А завдяки чому це вдалось ми зараз розглянемо. Почнемо з того, що творцем нового жанру є Горацій Уолпол, який написав роман "Замок Отранто". Дав розповіді підзаголовок "готична повість",Уолпол цим продемонстрував свої історичні й естетичні уподобання й одночасно дав новому різновиду роману концептуальне і точне літературне ім'я. Стилізація розповіді під старовинний рукопис, нібито приналежну перу середньовічного автора, виняткову увагу до сюжету, замок й інші знахідки Уолпола підхопили і почали розвивати його послідовники згідно з запропонованими Уолполом типовими рисами готичної літератури [5]. У своїй роботі Уолпол "прагнув з'єднати оповідання про неймовірні події і величну манеру розповіді, властиву старовинним лицарським романам, про те ретельним зображенням персонажів та боротьби почуттів та пристрастей, які відрізняє чи має вирізняти роман нового часу" [6]. Ми можемо багато читати відгуків про те, що твори Горація Уолпа були трохи занадто переповнені міфічними надприродними істотами та умовами, що автор був слабкий у вмінні довго утримувати увагу читача. Не можу з цим погодитись. Забагато містики може здаватись у творі, якщо сприймати його твори як страшилку після просвітницьких творів. Якби автор хотів саме ефекту жаху та хеппі енду- то цей жанр ніколи б не виник. Готика ніколи не лякає читача - вона лише показує частину нашого життя, частину життя наших душ, її страхів, її боротьби та трохи магії, але лише як кориця у різдвяну каву, але ніяк не основна страва. Англійські готичні автори змушують більше зануритись у себе. Так, без містики та багатьох деталей народного казкового фольклору не обійшлося. Усі, як й раніше, чекають пригод, щасливого кінця, справедливості. Чекають емоцій. Вони все ще хочуть лякатись і радіти, читаючи романи. Але тепер для цього достатньо умов реальності - бруд та печери замість повітряних замків, коротка клятва відьом замість довгих пісень героїв середньовічно-просвітницьких сонетів. Багато для цього зробив першопрохідник "готичного відродження" Вільям Бекворд. Англійський критик Ф.В.Д. Стерн називає готику "золотим століттям" "жахливою" літератури, представниками якого є Оскара Уайльда, Брем Стокер, Джозеф Конрад, Редьярд Кіплінґ та багато інших імен. Зрозуміло, жанрові форми, які розробляли названі автори, не належали вже безпосередньо до готичної літературі у найпершому значенні, але вони також були послідовниками цього напряму, але психологічна, трохи візантійська проза більш нагадувала психологічний драматизм, але все ж зберігав рамки готичного. Перехід до цих формам здійснювався через поєднання готики з іншими жанровими різновидами (психологічної новелою, наукової фантастикою, детективом тощо) тоді, як і весь література, загалом розширювала свою тематику, опановувала нові сфери дійсності, нові вимірювання, і території людських прагнень. [7] Стиль готики находить своє місце також й у творах реалістів, -- в романах Чарльза Діккенса, Елізабет Гаскелл, Уилки Коллінза, Шарлоти і Емілі Бронте. До прикладу, маю на увазі "Дивну історію лікаря Джекілла і містера Хайда", яку повідав Р.Л. Стівенсон. Артур Конан Дойл написав детективні новели, вибудувані на зразок готичного роману, використавши таємниці наукових висловів, утримуючи увагу читача надприродним, невідомим, таємничим та містичним й не знімаючи напруги жаху "Собаки Баскервілів" чи "Знака чотирьох". Що вже казати про апогей жанру у творі Оскара Уальда - "Портрет Доріана Грея". Хоч на цьому творі й почала завершуватись епоха старої готики та починались нові жанри нового часу, але все ж таки це єдиний твір, яким варто пишатись усій англійській готиці, до якої намагались дійти перші новелісти, які подарували готичність світу, але не встигли пізнати цей материк власного дітища, як це зробив Оскар Уальд. Цей жанр існує і досі, існує у творах сучасних письменників, таких, як Стівен Кінг, твори якого частіше за все стають сценаріями для фільмів жаху. Та це не яскравий приклад того, що жанр готичної літератури ніколи не втрачає своєї актуальності.

Можна багато навести слів, але поки читач не зрозуміє, що готика це не вбивці на темній дорозі, не вурдалаки з казок, які створені щоб лякати читача, але це й особлива готична естетика, атмосфера, від якої перехоплює подих. Давні цвинтаря, містицизм ночі, краса і небезпека, сексуальність і смерть - усе це є містична та таємна готика. Популярність цього напряму з роками лише збільшується. Як я зазначила раніше, з готики вийшла сучасна література жаху, направлена у кінематографі на культурну естетику. Дуже багато людей у світі йдуть за казковим світом готичної літератури, шукаючи красу в темряві і таїнстві. Та як у дитинстві, казки дають нам сподіватися існування інших, чудесних світів, що не може не цікавити, тому й готична література зберігає свою популярність і досі, але видозмінюючись під впливом течії часу.

готичний роман англійський уолпол

Література

1. Бекфорд У.Ватек. Закоханий диявол / Бекфорд У.Ватек . См-к., 1992.

2. Уолпол Р. Замок Отранто / Уолпол Р. // Закоханий диявол. См-к., 1992.

3. 1 2 3 З історії готичного роману - передмова до книги "Кімната з примарою" // Видавництва "ІМА - прес" (Москва) і "Деком" (Нижній Новгород), 1993 рік ISBN 5-80050-011-X

4. Карамзін М.М. Острів Борнгольм / Карамзін М.М. // Обрані твору двох томах. М., 1964.

5. Шпренгер Я., Крамер Р. Молот відьом. М., 2005.

6. ЛавкрафтГ.Ф. Жах і надприродне у літературі / Лавкрафт Г. Ф. // Хребти безумства. М., 2006

7. Вацуро В.Е. Літературний рух початку століття / Карамзін, Жуковський, Батюшков // Фундаментальна електронна бібліотека.www.>feb-web

8. The Oxford Companion to English Literature, 5-е і 6-е видання, 1985, 2000

9. Соловйова М. У лабіринті фантазії казка / Соловйова // Кімната з гобеленами: англійська готична проза. С-Пб., 2007.

Размещено на Allbest.ru