Японська література II половини XX століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

В японській літературі 1960-1970-х років на перший план вийшла тема відчуження, яка вимагала від письменників не тільки реалістичних описів, а й глибокого проникнення у внутрішній світ героїв. Для того, щоб знайти відповідь на запитання, чому ж сучасна людина переживала трагедію відчуження, митці звернулися до засобів не тільки реалізму, а й модернізму. Філософськими засадами японської літератури того часу стали психоаналіз та екзистенціалізм. роман відчуження література парабола

Кобо Абе ввійшов у літературу як засновник жанру роману-параболи. Особливості цього жанру:

o поняття "параболічного роману" виникло із терміна "парабола", який в перекладі з грецької означав "зіставлення, порівняння, наближення" і тлумачився як притча;

o твір параболічного змісту виник недавно і складний для розуміння;

o романи-параболи різнобічно характеризували певну епоху, відбивали складні людські стосунки, глибокі соціальні протиріччя, показали духовний зріст чи падіння своїх героїв;

o це романи - дуже складні за будовою. Вони вміщували експозицію (іноді кілька сюжетних ліній, велику кількість персонажів), притчу з усіма її складовими, велика кількість роздумів, діалогів героїв, описів і авторських коментарів;

o дія в параболі розгорталися по кривій, що створило особливий внутрішній підтекст, віддаляючись від конкретної ситуації і обов'язково повертаючись до неї;

o у таких творах виник мотив єдності минулого і сучасного історичного досвіду;

o твір-парабола носив символічний, інтелектуальний чи аналітичний характер. Тема відчуження в літературі розкривалося або в плані відчуження людини від суспільства, або в плані відчуження людини від самої себе, від власного духовного потенціалу, тобто не реалізація себе як особистості. У творчості письменника знаходимо різнобічне зображення трагедії відчуження. Він намагався проникнути не тільки в соціальні проблеми, що привели людину до її відокремлення від суспільства, а й у внутрішній світ персонажів, у глибини їх непізнаного і загадкового "я". Яскравим прикладом такого багатогранного підходу митця до важливих питань сучасності став роман "Людина-коробка", де тема відчуження звучало особливо виразно.

У романі дія розгорталося на тлі викинутого, нікому не потрібного, мотлоху: порожніх пляшок, зім'ятих обгорток, розмоклих коробок, поіржавілих залізяк тощо. Усе це склало "принадність звалища сміття", як говорив головний герой роману. Але, якщо дивитися на все це через отвір ящика, то речі, вже відкинуті зовнішнім світом, не помітні під ногами раніше, набули тепер особливого значення.

Виникло враження, що значущість кожної окремої речі непомітна у світлі общинного духу; вона стало помітною тільки у вузькому промінчику особистої точки зору, що відокремилося від колективної свідомості. На думку автора, саме уважного ставлення до одиничного, особливого, неповторного - ось чого не вистачало для відчуття справжньої свободи.

Письменник використовував незвичайну ситуацію: змусив людину надіти на себе картонний ящик. На перший погляд, ця абсурдна затія - примха фантазії автора. Але насправді за нею приховувана спроба осмислення японського способу життя і духовного стану сучасної людини і суспільства. Надіти на себе ящик для японців означало виокремитися з колективу, тобто добровільно вийти з общини, прирікаючи тим самим себе на відчуження й відторгнення людьми. Ця ситуація фактично означала добровільну смерть. До речі, японець відмовився жити, коли втрачав взаєморозуміння з колегами, членами родини, коли не мав нікого, хто міг би його підтримати й утішити, саме це відчуження, а не самі по собі матеріальні негаразди, хвороби чи інші прикрощі долі штовхали японця до самогубства. Отже, надіти на себе коробку означало для персонажів роману Кобо Абе добровільну смерть в очах суспільства. Справді, люди начебто домовилися між собою не помічати людей-ящиків, не говорити про них, хоча вони добре їх бачили. Байдужість оточуючих є свідченням повного відчуження людини-коробки.

"Невидимий, але такий, що здається видимим, привид - це просто антиісну-вання", - такого висновку дойшов головний герой роману. За свідченням людини-коробки, жебраки й волоцюги, люди соціального дна, ставилися до таких, як вона, надзвичайно вороже, ще гірше, ніж люди, котрі мали свій будинок і живуть на чесно зароблені кошти. Ворожість представників найнижчих прошарків пояснювалася, що "стати людиною-коробкою означає опуститися ще нижче рівня жебрацтва", тому вони й намагаються відмежуватися від людей-коробок.

Автор роману вже безпосередньо написанням твору "Людина-коробка" здійснив певний вчинок, що суперечить общинному духу: він звернув увагу на те, що вважають за краще не помічати, зважитися на оригінальне, художнє бачення проблеми, важливої як для японців, так і для всього світу. Людина, котра заховалася від суспільства в коробку, на думку Кобо Абе, певним чином утікає від суспільства. Але при цьому вона йде сама до себе, до відкриття в собі чогось нового, раніше не знаного. Головне, що відбувається з людиною-коробкою, - це вивільнення від інерції накопичення.

Суспільство відкинуло людину, проте й людина теж відштовхнула суспільство - така основна думка роману. Сил, щоб боротися з таким суспільством, у однієї людини замало. її сил вистачило тільки на те, щоб протиставити себе йому, сховавшись у ящик, як у нору. Рішення перейти у цей вимір люди приймали із різних причин. У романі людей-ящиків троє:

1) колишній фотокореспондент, головний оповідач;

2) лікар клініки, він "не є справжньою людиною-коробкою";

3) військовий лікар, чиє місце в клініці посів інший герой, "несправжня людина-коробка".

У романі було ще одна героїня. Це медсестра Йоко Тояма. За задумом митця, в ній втілений образ оголеної жінки як символу життя у його первісному стані, не ускладненому суперечливими людськими стосунками. Жінка-життя - це своєрідний центр, довкола якого розвивався сюжет. Значення цього образу широке. Вона не просто об'єкт кохання або плотської насолоди. Вона - єдина, хто може врятувати людину від коробки, дати їй силу витримати ворожого до людини суспільства.

Через увесь роман паралельно проходили два символічні образи: образ людини, що заховала себе в коробку, й образ оголеної людини. Кобо Абе у своєму творі показав, що для тих, хто вихований у дусі недовіри до людини, природність викликав жах бути осміяними або покараними.

Письменник, котрий володів рідкісним даром психологічного спостереження, помітив головну духовну хворобу сучасного суспільства - неуважність до людини, знецінення

Размещено на Allbest.ru