Літературно-критична діяльність Івана Дзюби

Загальна характеристика постаті Івана Михайловича Дзюби. Розгляд особливостей політичної діяльності, створення Народного руху України та Університету українознавства; нагороди і відзнаки. Історія появи праці І. Дзюби "Інтернаціоналізм чи русифікація?".

Рубрика Литература
Вид реферат
Язык украинский
Дата добавления 20.05.2014
Размер файла 24,2 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Чернівецький національний університет ім. Ю. Федьковича

Реферат

Літературно-критична діяльність Івана Дзюби

Виконала:

Танас Валерія, 406 гр.

Викладач: Попович О.О.

Чернівці - 2014 р.

План

1. Постать Івана Дзюби

2. Політична діяльність Івана Дзюби

3. Нагороди і відзнаки

4. Історія появи праці Івана Дзюби "Інтернаціоналізм чи русифікація?"

Висновки

Список використаних джерел

1. Постать Івана Дзюби

Іван Михайлович Дзюба народився 26 липня 1931 року в селі Миколаївка Волноваського району Донецької області. Після закінчення середньої школи в місті Докучаєвську поступив вчитись на філологічний факультет Донецького педагогічного інституту. Ще студентом виявив себе талановитим критиком, друкуючи у донецькій періодиці статті про художні твори сучасників. Його літературно-критична праця "За високу майстерність", надрукована в роки студентства у 1953 році на сторінках донецького альманаху "Донбас", засвідчила високий рівень аналітично-критичного розуму молодого філолога, його високий літературний хист, уміння. Без перебільшення можна сказати, що ця публікація була непересічним явищем у літературному житті на Донбасі.

Після закінчення у 1953 році педагогічного інституту вчився в аспірантурі інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка АН України. Працював у видавництвах і періодичній пресі. У 70-х роках зазнав переслідувань за погляди, висловлені в окремих публікаціях. Праця "Інтернаціоналізм чи русифікація?" (Лондон, 1968; журнал "Вітчизна", 1990, №5-7; окреме видання в Києві 1998 р.)--про загрозливі проблеми національних відносин у соціалістичному суспільстві.. Він збагнув, що створена Сталіним, а потім вихована Хрущовим і Брежнєвим ідеологічна еліта, спиралась у першу чергу на репресивний державний апарат, засоби масової інформації. Цій справі служила розгалужена система осередків комуністичної партії, яка через своїх членів і державний апарат спрямовувала народні маси до "вершин комунізму", а за одне й на руйнування української національної культури.

Як людина з розвинутою національною свідомістю не міг бути байдужим до принизливого становища свого народу і культури. Зокрема, його довгий час мучило питання такого змісту: "Чому, наприклад, -- пізніше згадував І. Дзюба, -- одній людині дорогі рідне слово, картини минулого, образ свого народу, болять його кривди над усе, хвилює питання: є в нього історичне майбутнє чи ні, збережуться для людства цінності, які він створив, чи ні, а іншій людині поруч з тією навіть невтямки, про що тут йдеться. І ніякими аргументами нічого їй не доведеш... Може тут справа не тільки в знаннях, а й у якихось химерних комбінаціях життєвих вражень, у якихось тонких, важко враховуваних емоційних, духовних та інших чинниках?"

Неоціненний особистий внесок І.М. Дзюби у розвиток процесів демократизації й розбудови Української держави. Участь у русі за незалежність України він розпочав ще у 50-і роки. Велике значення для України мали його публічні віступи і публікації. Він публічно проголошував революційні промови, ідеї яких були ідеологічною основою шістдесятництва. Тому можно сміливо заявляти, що Дзюба був ідейним наставников цілої епохи. У ті часи зявилося нове покоління українськіх діячів-шістдесятників, які ввійшли в культуру та політику у другій половині 50-х, під час тимчасового послаблення комуністично-більшовицького тоталітаризму та хрущовської "відлиги". Започатковане насамперед поетами, шістдесятництво невдовзі набуло масштабу універсального соціокультурного феномену: літературно-мистецького, філософсько-ідеологічного, наукового, суспільно-політичного. Найповніше шістдесятники виявили себе творчо на початку та в середині 1960-х років. Це були тяжкі часи: шістдесятники зустрічали гострий опір з боку партійного апарату. Спочатку шістдесятники здебільшого були лояльні радянські громадяни, які мали, як на порівняно молодих, досить високий соціальний статус -- члени творчих спілок, аспіранти, науковці, їхні твори виставлялися та друкувались. Віра в людину й любов до людини втілювалися насамперед у несамовито-щирій любові до України, вірі в непоборну силу її народу, його провідну місію. У творчості шістдесятників людина стала суб'єктом історії. Віра та зневіра особистості у сучасному світі, сенс її буття, втрата цього сенсу, проблема вибору - на цих поняттях ґрунтується нова історична свідомість, яку ввели в літературу шістдесятники.Тому в своїх виступах і публікаціях І. Дзюба не дуже голосно, але іронічно й дошкульно критично оцінювали методологію соціалістичного реалізму. Але згодом, коли перед Дзюбою, як і перед усіма шістдесятниками зачинялися всі шляхи, він продовжував створювати і видавати гострі публіцистичні публікації й відкрито виступав на захист української інтелігенції. У своїх матеріалах він відстоював право радянських письменників на свободу творчості та діячів науки. Сміливі і справедливі судження І. Дзюби про утиски української культури не могли приховати від народу ні радянські спецслужби, ні "друзі українського народу". У його працях завжди находили відображення гострі проблеми того часу, які були порушені критиком і знайшли своє продовження в діяльності багатьох дисидентів, в їхніх усних та письмових виступах, у різноманітних звертаннях до уряду, до світової громадськості. Його безпрецедентна працю "Інтернаціоналізм чи русифікація?" була написана 1965, через рік після початку післяхрущовської реакції, і призвела до неабиякого резонансу в українському суспільстві і навіть в усьому світі. Ця праця була породженням надій і ілюзій шістдесятих років. Вона включала в себе велику кількість посилань на Леніна і партійні постанови часів "українізації". А пізніше, боротьба проти ідеології, у якій розповідалося в книзі, закінчилася перемогою ворогів автора, і Дзюба, немовби, здався. 1972 р. він був заарештований, як і багото інших представників української інтелігенції у період арештів 1965-1972 років. Шістдесятництво було загнане в підпілля, його представники були засуджені до багаторічного увязнення. Таким чином, на початку 70-х, припинив свою діяльність рух "шістдесятників".Півтора року перебував Іван Михайлович в ув'язненні, потім -- під офіційним наглядом, будучи позбавлений можливості творчої роботи.

Попри те, що Іван Дзюба належить до покоління переслідуваних і репресованих носіїв української культури і довгий час жив під час тоталітарної влади, яка не дозволяла жодної критики на свою адресу, талановитий письменник не міг просто мовчати, попри всі заборони і небезпеки. Його не лякали страждання і муки, смерть і тюрма. Його феномен полягає у його громадянській позиції. Він завжди і за будь-яких обставин зберігав почуття власної гідності, боровся за правду. Він писав і відстоював найактуальніші проблеми 60-х років минулого сторічча. Також дуже помітна особливість його праць полягає в тому, що він завжди був коректний у своїй позиції. Коли він викладав свою думку, він завжди був чемний, навіть протиставляя російську і українську культури. Він робив все делікатно, як і повинен робити інтелігент. Це гарний приклад і урок для сучасників. Дзюба ніколі ні перед ким не приклонявся, він завжди говорив правду, не дивлячись на те, зручно це чи ні. Його викривальна гостро полемічна праця "Інтернаціоналізм чи русифікація", таємно вивезена у рукописі за межі Радянського Союзу у 60-х роках минулого століття, схвилювала не лише українських патріотів, але й світову громадськість, яка чи не вперше у ХХ ст. була поставлена перед трагічним фактом конання української культури в умовах комуністичного режиму.

У роки перебудови І.М. Дзюба -- один з ініціаторів створення Народного руху України та Університету українознавства, перший президент Республіканської асоціації україністів (1989).

Найвідоміші твори Івана Дзюби:

· "Звичайна людина" чи міщанин?" (1959);

· "Інтернаціоналізм чи русифікація?" ("Самвидав", 1965);

· "Грані кристала" (1978 р.);

· "Стефан Зорян в історії вірменської літератури" (1982 р.);

· "Автографи відродження" (1986 р.);

· "Садріддін Айні" (1987 р.);

· "У всякого своя доля" (1989 р.).

Сьогодні Іван Михайлович Дзюба широковідомий літературознавець і критик, публіцист, діяч культури, член НСПУ. У колі його дослідницьких інтересів--сучасний літературний процес в Україні, творчість українських письменників минулого (Т. Шевченка, О. Кобилянської, Лесі Українки, О. Довженка та ін.), сучасний стан і розвиток української мови тощо. Він автор книжок "Вітчизна у нас одна", "Автографи відродження", "У всякого своя доля" та ін. В середині 1990-х років був міністром культури України. Нині--головний редактор літературно-мистецький журналу "Сучасність". Лауреат премії ім. О. Білецького та Фонду родини Антоновичів. Феномен його в тому, що він-людина високої культури, він обіймає великі частини історії. Він видатна людина, тому ніхто із тих, хто намагався на нього вплинути, не зміг цього зробити. Він і його борці проклали своєю важкою працею неоціненний шлях до Незалежності. Попри все, його неможливо зламати. Найоголовніша цінність в його житті-правда. Він проніс ії через усе життя, і сьогодні залишається непохитним і вірним українській державі.

2. Політична діяльність Івана Дзюби

На початку 1960-х років він почав цікавитися дисидентськими ідеями, за що врешті-решт був звільнений з "Вітчизни" у 1962. Через два роки йому вдалося влаштуватися на роботу у видавництво "Молодь", але вже в 1965 Дзюба був звільнений з-за своїх політичних поглядів.

Після цього Іван Дзюба написав листа до ЦК КПУ і додав до нього свій став згодом найбільш відомим його твором трактат"Інтернаціоналізм чи русифікація?". У 1966 викликався до ЦК, де йому було запропоновано написати прокоммуністіческкое твір. Дзюба відмовився.

До 1969 Дзюба не зазнавала утисків з боку радянської влади, так як ніколи до цього не виступав з критикою проти неї як такої, а лише за окремими пунктами. Проте в тому році СПУ все-таки вирішила виключити його зі своїх рядів. Але Дзюба виступив з покаянним заявою 26.12.1969 і виключений не був.

І все ж з початку 1970 відносини між ним та владою остаточно зіпсувалися. У Дзюби проводили обшуки і водили на допити. У 1972 був виключений з СПУ, а роком пізніше засуджений до п'яти років позбавлення волі і п'ять років заслання. Зважаючи відкритої форми туберкульозу, а також завдяки, в якійсь мірі, письма на його захист колеги по письменницькому цеху Миколи Лукаша, Іван Дзюба у листопаді 1973 був помилуваний і виступив у "Літературній Україні" з покаянним заявою, в якій відрікся від своїх " колишніх помилкових поглядів "(9.11.1973).

У 1974 Івану Дзюбі вдалося знайти роботу в газеті київського авіазаводу, де він пропрацював до 1982. Після відходу з газети він почав займатися творчістю. Серед іншого Іван Дзюба написав "Стефан Зорян в історії вірменської літератури" (1982), "Вітчизна у нас одна" (1984), "Садриддин Айни" (1987), роботи про Тараса Шевченка, Бориса Чичибабіна та ін Був відновлений у Спілці письменників Україна і нагороджений Республіканської літературною премією імені О. Білецького (1987).

У 1989 Іван Дзюба був одним із засновників Народного руху України - антикомуністичної організації і однією з найстаріших партій України. З Листопада 1992 по серпень 1994 він був міністром культури України.

Після свого відходу з політики Дзюба займається науковою діяльністю.

3. Нагороди і відзнаки

· 26 липня 2001 року указом Президента України Л.Д. Кучми присвоєне звання Герой України з врученням ордена Держави -- за визначні трудові досягнення, заслуги перед Україною у розбудові її державності та відродженні національної духовності.

· Кавалер Ордену Свободи (16 січня 2009) -- за вагомий особистий внесок у справу консолідації українського суспільства, розбудову демократичної, соціальної і правової держави та з нагоди Дня Соборності України.

· Державна премія Української РСР імені Т.Г. Шевченка в галузі літератури, журналістики і мистецтва 1991 року (у галузі журналістики і публіцистики) -- за серію публіцистичних виступів "Бо то не просто мова, звуки…", статті "Україна і світ", "Чи усвідомлюємо національну культуру як цілісність?" (27 лютого 1991)

· Книга Івана Дзюби "Тарас Шевченко. Життя і творчість" видавництва "Києво-Могилянська академія" стала лауреатом Всеукраїнського рейтингу "Книжка року 2008" в номінації "Хрестоматія -- Критика, біографії, мемуари".

· Лауреат Міжнародна премія від 1990 року фундації Антоновичів, за есе "У всякого своя доля".

· Міжнародна літературна премія від 1996 року Фундації Івана Багряного.

· Лауреат літературної недержавної премії Олеся Білецького, та наукової премії НАН України імені Володимира Вернадського.

4. Історія появи праці Івана Дзюби "Інтернаціоналізм чи русифікація?"

Цій праці судилося стати знаковим ідеологічним документом покоління шістдесятників.

Про що ж ішлося в цьому памфлеті, що він викликав такі гоніння з боку партійного керівництва і при цьому набув такого поширення серед української інтелігенції?

У серпні-вересні 1965-го року у Києві, Львові, Луцьку, Івано-Франківську та Тернополі були заарештовані близько трьох десятків молодих українських інтеліґентів.

4-го вересня у Києві під час прем'єри кінофільму Сергія Параджанова "Тіні забутих предків" до протестів проти політичних репресій закликали поет Василь Стус та літературознавець Іван Дзюба.

Під впливом тих подій Іван Дзюба написав упродовж вересня-грудня працю під назвою "Інтернаціоналізм чи русифікація?", в якій з марксистських позицій проаналізував національно-культурну політику радянської влади в Україні.

Іван Михайлович Дзюба свідомо писав свою роботу як легальну. Автор відправив свою роботу першому секретарю ЦК компартії України Петру Шелесту та голові уряду УРСР Володимиру Щербицькому, а її російський переклад - керівництву КПРС.

В "Інтернаціоналізмі чи русифікації?" Іван Дзюба доводив, що компартія ще за часів Сталіна перейшла на позиції російського великодержавного шовінізму.

Свою аргументацію автор побудував переважно на цитатах з творів Леніна та партійних документів 20-х років. Він уважав, що політика КПРС, зокрема щодо України, суперечить корінним інтересам українського народу і вбачав вихід у поверненні до ленінських принципів національної політики.

Комуністична влада оголосила "Інтернаціоналізм чи русифікацію?" антирадянським твором, а його поширення, зберігання чи навіть просто читання - кримінальним злочином. Сам Іван Дзюба втратив роботу, був виключений зі Спілки письменників і зазнав переслідувань з боку КҐБ, а 72-го року був ув'язнений на 18 місяців.

Праця "Інтернаціоналізм чи русифікація?" була розповсюджено, звичайно, для службового користування, в обмеженому накладі для тодішніх партійних бонз, поширювалася у самвидаві, а у лютому 68-го року була опублікована у журналі "Сучасність".

Розголос цієї праці був по-справжньому величезний. Пізніше помічник Щербицького Врублевський у своїх спогадах писав, що ця робота була написана на рівні доброї докторської дисертації і змусила багатьох - навіть тодішніх партійних лідерів - щось переосмислити в своїх поглядах.

Але ще більше ця робота давала для українського загалу. Абсолютно неспростовними аргументами порівняння тих самих ленінських цитат чи партійних резолюцій доби українізації з конкретним їх виконанням в Українській Радянській Соціалістичній Республіці в шістдесятих було показано величезну відстань між проголошеними гаслами і реальною дійсністю знищення української нації, як такої.

Наступне покоління, покоління 1970-х, уже за сам факт читання книги Івана Дзюби - не має значення, чи передрукованої на машинці, чи нелегально привезеної з-за кордону - платило тоталітарній системі велику ціну.

Досить було піймати студента на прочитанні "Інтернаціоналізму чи русифікації?", як його щонайменше виганяли з лав "радянського студенства". А могли й запроторити за ґрати.

Робота без дозволу і відома автора неодноразово видавалася за межами Радянського Союзу українською, англійською, російською, китайською, французькою та італійською мовами.

В Україні цей твір був опублікований тільки 1990-го року у журналі "Вітчизна", а окремою книгою виданий 1998-го року.

Робота над "Інтернаціоналізмом чи русифікацією" була вельми інтенсивною. Її було написано упродовж осені 1965-го року. Хоча очевидно, що це було лишень впорядкування тих документів, виписок, думок, які Іван Михайлович Дзюба, на тоді молодий і перспективний, як тоді казали, літературознавець, збирав і осмислював упродовж значно довшого часу.

Саме захлинулася хрущовська "відлига". Той ковток свободи і народив те потужне явище, яке називалося "шістдесятництвом". Але щодо України наслідки хрущовської "відлиги" були неоднозначні.

І два на позір демократичні рішення влади завдали тяжкого удару українській культурі і українській мові. Перше з цих рішень - це надання паспортів безпашпортним селянам, які отримали можливість масово переїздити до міст. А відтак тут насамперед намагалися змити ознаку своєї селянськості, яка для України була українською мовою.

І друге рішення - це нове шкільне законодавство 1959-го року, яке дозволяла батькам самим обирати мову навчання для своїх дітей. І це в умовах надцентралізованої радянської імперії відразу призвело до різкого скорочення числа учнів в українських школах.

А ще й політика перемішування народів, за якою українців масово вивозили освоювати всіляку цілину, де вони розчинялися в загально-радянському морі. На Україну надсилали, навпаки, фахівців з інших республік.

А загалом ця книжка значно глибша від просто збірки цитат, бо вона справді переконливо показує одне: розвиватися українці можуть лишень як нація на основі своєї мови, своєї культури і будь-які спроби накинути їм іншу мову й іншу культуру неминуче призводять до звиродніння.

Навіть написана з марксистських вихідних позицій, така книжка була вироком тодішньому радянському режимові, який жорстоко помстився її авторові. На щастя, Іван Михайлович Дзюба, який відзначає у ці дні своє 75-ліття, пережив той лихий час.

Дуже трудно пережив, але і зараз стоїть, власне, на тих самих позиціях обстоювання української мови, української культури і взагалі українськості, які він так палко боронив у своєму написаному близько 45 років тому текстів "Інтернаціоналізм чи русифікація?"

Висновки

дзюба інтернаціоналізм русифікація українознавство

Іван Дзюба ніколи не намагався здобути популярність, його головна життєва цінність-донести і відстояти правду. Він-людина з великої літери, величезний патріот своєї країни, мови, традицій. Його ідеями захоплювалися, його підтримували люди, але партійні діячи усіляко перешкоджали поширенню цих ідей і творів.

Дзюба нічого не боявся, він завжи казав правду, якою б вона не була. Але попри все це він завжди залишався чемним і коректним, навіть протиставляючи російську і українську культуру. Його делікатність у висловах, його високоосвіченість гідна поваги. Він проклав шлях до Незалежності країни, яку любив більш за все. Його не лякала ні влада, ні страждання, ні позбавлення волі. Він увесь час натикався на гострий спротив, його самого лаяли, але нічого не могли сказати про його твори, тому що в них була правда і тільки правда, яку неможливо було оскаржити. Навіть після виходу сенсаційного на той час твору: "Інтернаціоналізм чи русифікація?", коли його все ж затримали, тюрма не зламала його: він залишився вірним своїй позиції і до сьогоднішнього дня. Він пережив тяжкий період шістдесятництва, який пережили далеко не всі представники української інтелігенції. Йому все ж таки вдалося відстояти свою правду. До речі, праця "Інтернаціоналізм чи русифікація?" сьогодні так само актуальна, адже в наш час через русифікацію українство опинилося на межі повного зникнення.

Тому можна сказати, що Іван Дзюба написав твір на всі часи, його правда завжди залишиться не тільки в його серці а й на папері і в серцях його однодумців.

Список використаних джерел

1. Дзюба І.М. Інтернаціоналізм чи русифікація? -- К.: Видавничий дім "KM Academia", 1998, -- 276 с.

2. Історія української літератури ХХ століття, книга перша, за редакцією Дончика

3. Історія української літератури ХХ століття, книга друга, за редакцією Дончика

4. http://ru.wikipedia.org/

Размещено на Allbest.ru

...

Подобные документы

  • Дослідження творчості Івана Дзюби, видатного українського публіциста та громадського діяча, аналіз сфери його публіцистичної діяльності. Праця "Інтернаціоналізм чи русифікація?" як ідейна опора для борців за духовну і політичну незалежність України.

    курсовая работа [46,5 K], добавлен 30.10.2010

  • Загальний огляд творчості авторів новітньої української дитячої літератури; жанри, історична тематика, безпритульність. Проблемна творчість Олександра Дерманського. Образ дитинства для Марини Павленко та Сергія Дзюби. Щирість у творах Івана Андрусяка.

    реферат [28,5 K], добавлен 28.02.2012

  • Вплив видатного українського письменника Івана Франка на розвиток літературно-мовного процесу. Теоретичні та методологічні засади дослідження метафори й метонімії. Метафора та метонімія як засоби змалювання Івана Вишенського в однойменній поемі І. Франка.

    курсовая работа [65,0 K], добавлен 24.07.2011

  • Навчання Івана Франка у дрогобицькій "нормальній школі" та на філософському факультету Львівського університету. Перший арешт І. Франка та інших членів редакції журналу "Друг". Робота в прогресивної на той час польській газеті "Кур'єр Львовський".

    презентация [1,6 M], добавлен 11.12.2013

  • Навчання Б. Олійника на факультету журналістики Київського університету імені Тараса Шевченка. Праця у редакціях газети "Молодь України", журналів "Ранок", "Дніпро", "Вітчизна". Перша збірка лірики "Б'ють у крицю ковалі". Відзнаки і нагороди Б. Олійника.

    презентация [69,1 M], добавлен 04.04.2015

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.