Романтизм у творчості Т.А. Гофмана

Фантастичні новели і романи Гофмана - найвизначніше досягнення німецького романтизму. Гофман належить до тих рідкісних письменників, художній світ яких став поняттям називним. Коли говорять про гофмановском образ або сюжет, мають на увазі химерне з'єднання елементів реальності з фантастичною грою авторської уяви. На відміну від ранніх романтиків, яким навколишній світ малювався лише якимсь відблиском світу надреального, Гофман сприймав дійсність як об'єктивну даність. Проте цей світ уявляється йому ірраціональним, оскільки неможливе отримання світової гармонії в існуючих конкретних обставинах.

Блискуча фантазія у поєднанні із строгим і прозорим стилем забезпечили Гофману особливе місце в німецькій літературі. Дія його творів майже ніколи не відбувалася в далеких краях - як правило, він поміщав своїх неймовірних героїв в повсякденну обстановку. Саме через це його називають іноді романтичним реалістом. Він по-своєму втілив погляди романтиків в життя. Відчуття подвійності буття, болісного розладу між ідеалом і дійсністю пронизує всю його творчість, проте, на відміну від більшості його побратимів, він ніколи не втрачає із виду земну реальність.

Як і його попередники по романтичній школі, Гофман шукає ідеали в мистецтві. Ідеальний герой Гофмана - музикант, художник, поет, який поривом уяви, силою свого таланту творить новий світ, більш здійснений, ніж той, де він приречений існувати повсякденно.

Буденність життя Гофман спостерігав дуже близько; не умоглядно, а на власному гіркому досвіді спіткав він всю глибину конфлікту між мистецтвом і життям, що особливо хвилював романтиків. Різносторонньо обдарований художник, він з рідкісною прозорливістю уловив реальні суперечності свого часу і відобразив їх в нескороминущих творіннях своєї фантазії.

Вступивши в літературу в ту пору, коли ієнськими і гейдельбергскими романтиками вже були сформульовані і розвинені основні принципи німецького романтизму, Гофман був художником-романтиком. Характер конфліктів, що лежить в основі його творів, їх проблематика і система образів, саме художнє бачення світу залишаються у нього в рамках романтизму. Так само як і у ієнців, в основі більшості творів Гофмана знаходиться конфлікт художника з суспільством. Початкова романтична антитеза художника і суспільства - в основі світовідчуття письменника. Услід за ієнцями вищим втіленням людського «Я» Гофман вважає творчу особистість - художника, «ентузіаста», за його термінологією, якому доступний світ мистецтва, світ казкової фантастики, ті єдині сфери, де він може повністю реалізувати себе і знайти притулок від реальної філістерської повсякденності [8; с. 42].

Але і втілення і вирішення романтичного конфлікту у Гофмана інші, ніж у ранніх романтиків. Через заперечення дійсності, через конфлікт художника з нею ієнці піднімалися до вищого ступеня свого світовідчуття - естетичного монізму, коли весь світ ставав для них сферою поетичної утопії, казки, сферою гармонії, в якій художник осягає себе і Всесвіт. Романтичний герой Гофмана живе в реальному світі (починаючи з кавалера Глюка і кінчаючи Крейслером). При всіх своїх спробах вирватися за його межі в світ мистецтва, у фантастичне казкове царство Джінністан, він залишається в оточенні реальної конкретно-історичної дійсності. Ні казка, ні мистецтво не можуть привнести йому гармонію в цей реальний світ, який зрештою їх собі підпорядковує. Звідси постійна трагічна суперечність між героєм і його ідеалами, з одного боку, і дійсністю - з іншою. Звідси дуалізм, від якого страждають герої Гофмана, двовимірність в його творах, нерозв'зність конфлікту між героєм і зовнішнім світом в більшості з них, характерна двоплановість творчої манери письменника.

Одним з істотних компонентів поетики Гофмана, як і ранніх романтиків, є іронія. Причому в гофмановской іронії як творчому прийомі, в основі якого лежить певна філософсько-естетична, світоглядна позиція, ми можемо чітко, розрізнити дві основні функції. У одній з них він виступає як прямий послідовник ієнців. Мова йде про ті його твори, в яких вирішуються чисто естетичні проблеми і де роль романтичної іронії близька тій, яку вона виконує у ієнських романтиків. Романтична іронія в цих творах Гофмана отримує сатиричне звучання, але сатира ця не має соціальної, суспільної спрямованості. Прикладом прояву такої функції іронії є новела «Принцеса Брамбілла» - блискуча за своїм художнім виконанням і типово гофманівська в демонстрації двоплановості його творчого методу.

Услід за ієнцями автор новели «Принцеса Брамбілла» вважає, що іронія повинна виражати «філософський погляд на життя», тобто бути основою ставлення людини до життя. Відповідно до цього, як і у ієнців, іронія є засобом вирішення всіх конфліктів і суперечностей, засобом подолання того «хронічного дуалізму», від якого страждає головний герой цієї новели актор Джільо Фава [14; с. 27].

У руслі цієї основної тенденції розкривається інша істотніша функція його іронії. Якщо у ненців іронія як вираз універсального ставлення до світу ставала одночасно і виразом скептицизму і відмови від дозволу суперечностей дійсності, то Гофман насищає іронію трагічним звучанням, у нього вона містить в собі поєднання трагічного і комічного. Основний носій іронічного відношення до життя у Гофмана - Крейслер, «хронічний дуалізм» якого трагічний на відміну від комічного «хронічного дуалізму» Джільо Фава. Сатиричний початок іронії Гофмана в цій функції має конкретну соціальну адресу, значний суспільний зміст, а тому ця функція романтичної іронії дозволяє йому, письменникові-романтикові, відобразити і деякі типові явища дійсності («Золотий горщик», «Крихітка Цахес», «Життєві переконання Кота Мурра» - твори, що найбільш характерно відображають цю функцію іронії Гофмана).

2. Специфіка романтизму у казці «Крихітка Цахес»

В.Г. Белінський високо цінував сатиричний талант Гофмана, відзначаючи, що він умів «зображати дійсність у всій її істинності і страчувати отруйним сарказмом филистерство... своїх співвітчизників» [5; с. 75]. Ці спостереження російського критика повною мірою можуть бути віднесені до казкової новели «Крихітка Цахес». Дуалізм світогляду Гофмана виражається не тільки через зіставлення світу казкового і світу дійсного, а через розкриття реальних конфліктів останнього, через генеральну тему творчості письменника - конфлікт художника з дійсністю.

У новій казці повністю зберігається двовимірність Гофмана в сприйнятті дійсності, що знайшло віддзеркалення в двопланній композиції новели, в характерах персонажів і в їх розстановці.

Двоплановість новели розкривається в зіставленні світу поетичної мрії, казкової країни Джинністан, світу реальної повсякденності, князівству князя Барсануфа, в якому відбувається дія новели. Подвійне існування ведуть тут деякі персонажі і речі, оскільки вони суміщають своє казкове чарівне буття з існуванням на реальному світі. Фея Розабельверде, вона ж каноніса притулку для благородних дівчат Розеншен, протегує маленькому огидному Цахесу, нагородивши його трьома чарівними золотими волосками.

У такій же подвійній якості, як і фея Розабельверде, вона ж каноніса Розеншен, виступає і добрий чарівник Альпанус, що оточує себе різними казковими чудесами, які добре бачить поет і мрійник студент Балтазар. У своїй буденній іпостасі, тільки і доступною для філістерів і тверезомислячих раціоналістів, Альпанус всього лише доктор, схильний, правда, до вельми витіюватих чудасій.

Не випадково цей мотив - мотив двовимірності буде не просто варіюватись у дальшій творчості Гофмана,- він увійде в самі основи його життєсприймання, стане невід'ємною ознакою художнього стилю письменника.

У представленні Гофмана зовнішній світ фатальним чином тяжіє над світом внутрішнім, духовним, перетворюючи життя на трагікомедію, в якій таємничі сили грають людиною, прирікаючи його на самоту і страждання. Прагнення примирити ці два начала, що ворогують - ідеал і дійсність, і свідомість їх непримиренності, незборимої влади життя над поетичною мрією додає творчості Гофмана песимістичні тони.

Формально конфлікт розгортається між Цахесом і Бальтазаром, але кожен герой втілює якусь силу, що вступила в протиборство. Цахес-Циннобер виступає в ролі якоїсь фатальної сили, що викриває безглузді закони світовлаштування, несправедливий розподіл матеріальних і духовних благ в суспільстві, яке схильне до процвітання пороків. Дар феї Розабельверде - це умовна причина казкового конфлікту, Гофман ухиляється від раціонального пояснення його витоків.

Світ, що преклоняється перед Цахесом, - світ філістерської дійсності, чужий романтичному мрійникові Бальтазару. Художник-ентузіаст шукає порятунку від жорстокості і несправедливості життя в поезії, мареннях, в злитті з природою, тобто на ідеальному, казковому світі. На цьому магічному світі він знаходить душевне заспокоєння і допомогу чарівних сил. Але і чарівні сили живуть в двох світах - магічному і земному.

Двовимірність утілюється не тільки в тому, що «дійсні музиканти» нещасні тому, що філістерський світ їх не розуміє, але і тому, що вони самі не можуть знайти природного зв'язку з реальним світом. Штучно сконструйований мистецтвом світ теж не вихід для душі, ураженої невлаштованістю людського буття.

Потворному князівству Барсануфа протистоїть світ мрійників, поетичний світ піднесених відчуттів. Студент Бальтазар і чарівник Проспер Альпанус спільними зусиллями розгонять ману Цахеса. Але цей світ не вилучається із загальної іронічної стихії, що панує в повісті.

Як і в багатьох інших творах Гофмана, в «Крихітці Цахесі» протиставлено два нефантастичні світогляди. Протиставлення це не до кінця послідовне, проте воно постійно відчувається, уособлюючись в образах Бальтазара і професора-природника Моша Терпіна. Бальтазар, котрий сприймає усе довколишнє як романтик, з деякою упередженістю споглядає світ, виступає рішучим противником утилітарного ставлення до життя, хоч у кінці казки задовольняється приблизно тим самим, чим вдовольняється Анзельм із «Золотого горнця», тобто чисто утилітарними дарами. Але це поєднання побутового і піднесеного планів, що містить у собі чимало поблажливої іронії, не позбавляє образ Бальтазара його основного - піднесеного, романтичного, антиутилітарного - змісту.

Мош Терпін - це, безперечно, зліпок бюргерського утилітаризму. Його раціонально-механічне ставлення до світу, до природи органічно чуже Гофману. Воно не менш небезпечне і антигуманне, ніж таке ж ставлення до людей. Воно тим більше згубне, що у «Крихітці Цахесі», як і взагалі у Гофмана, як і взагалі у романтиків, природа - зримо і незримо - присутня всюди як першооснова людського буття, як символ нетлінного і «безмежного». Здобувши собі заступництво Цахеса - Цинобера і діставши таким чином величезні можливості для своїх експериментів-розмірковувань, аж до «редагування» сонячних і місячних затемнень, Мош Терпін відверто самовикривається, гофманівська іронія переростає у сарказм [11; с. 24].

Зіткнення двох світів вирішується в повісті нищівною поразкою філістерів і тріумфальною перемогою ентузіастів. Але у цього тріумфу є специфічна особливість: він оформляється автором підкреслено театрально. Режисерська штучність щасливої кінцівки відтіняється ще одним мотивом, вже змістовного плану: весільним подарунком Проспера Альпануса. Ідилістична картина сільського будиночка, «відмінна капуста», небиткий посуд і тому подібне, обертається філістерським, міщанським затишком.

Неоднозначною є категорія «дійсних музикантів». Вони для Гофмана об'єкт не тільки співчуття, але і іронії. Двоїться кожна із сторін «двовимірності».

2.3 Гротеск і сатира як найефективніші художні засоби у казці

Особливе значення знаходить в новелі «Крихітка Цахес» нова для казкового жанру категорія - театральність, яка підсилює в казці ефект комічного. Театральність визначає принципи побудови сюжетних ситуацій, характер їх подачі, вибір фону, вираз персонажами відчуттів і намірів. Всі ці аспекти підкреслюють умовність того, що відбувається, його штучність.

Подібне сприйняття життя і людини вимагало відповідного арсеналу художніх засобів, іншого, ніж у ієнських чи гейдельберзьких романтиків. «Неприродність» життя, його зміщення і «підміни», його контрасти і гримаси найадекватніше можна було передати за допомогою гротеску й сатиричної фантастики, гіперболи й карикатури, примхливого поєднання іронії й патетики. Тому найвживанішим і найефективнішим художнім засобом стає у Гофмана гротеск, який він розуміє глибше й органічніше, ніж, наприклад, Віктор Гюго («краса, підкреслена потворністю»).

За своєю суттю і первісною природою гротеск - це вільне й примхливе поєднання різних образів і мотивів, вільна гра з ними, викличне ігнорування раціоналістичної розсудливості й зовнішньої правдоподібності [4; с. 128]. Генетично гротеск пов'язаний з міфологічним світосприйняттям, в ньому знаходили вираження органічність і амбівалентність міфічного мислення. Пізніше в літературі він став одним з найвживаніших сатиричних засобів, як, наприклад, у Свіфта і Вольтера. У Гофмана він зберігає зв'язок з своєю первісною природою і водночас успішно виконує сатирично-викривальні функції.

Повість-казка «Малюк Цахес» у цьому плані дуже характерна. Вона поспіль складається з образів-гротесків, гротескних ситуацій і вся є узагальненим гротескним образом німецької дійсності. Гротескне є карликове князівство Керепес, в якому розігрується дія, гротескні князі Пафнутій і Варсануф, їхній двір і бюрократія, гротескна політика Просвіти, яка була запроваджена князівським декретом.

Виходячи з історії поняття, можна було б так визначити гротеск.: гротеск це вищий ступінь комічного, що виявляється:

1. у вигляді надмірного перебільшення, карикатурного спотворення, які можуть досягати меж фантастичного;

2. у вигляді композиційного контрасту, раптового зсуву серйозного, трагічного в площину смішного. Така побудова являє собою цілісний, внутрішньо замкнутий комплекс і є гротеском чистого роду - гротеском комічним;

3. але може відбутися зворотний рух, якщо комічне завершиться різким трагічним зривом - це буде композицією гротескового гумору [5; с. 55].

Саме у романтичну епоху гротеск отримав своє теоретичне обґрунтування і став основою цілого світогляду. Соціологічне пояснення цьому - епоха економічних, політичних і ідеологічних крахів XIX ст., через які дворянство вимушене було поступитися місцем буржуазії. Але в самій буржуазії відбувається розшарування. Виділяється «дрібна буржуазія», політично безправна і економічно нестійка, положення якої в даний момент співпадає із станом дрібного декласованого дворянства. На цьому грунті зростає гротеск, будучи стилем дрібнобуржуазного класу і відображаючи в собі сприйняття збитковості, нестійкості буття.

Гофману в своїх творах вдалося виразити не стільки гармонію миру, скільки життєвий дисонанс. Чим сильніше у Гофмана прагнення до гармонії, тим гостріше відчуття дисонансу - розладу в душі людини, розладу у відносинах людини і суспільства, людини і природи. Саме за допомогою гротеску Гофман передає відчуття комічного дисонансу.

«Крихітка Цахес» один з найбільш гротескових творів Гофмана. «Божевільна казка» так автор назвав її. Вже в зовнішності персонажа, що дав повісті її назву, неначе утілюється ідея гротеску: «Голова малюка глибоко уросла в плечі, і весь він, з наростом на спині і на грудях, коротким тулубом і довгими павуковими ніжками, нагадував посаджене на вилку яблуко, на якому вирізана дивовижна пика» [2; с. 147]. Проте дійсний гротеск відкривається не в образі Крихітки Цахеса, а в світі звичних суспільних відносин. Само ж «маленьке чудовисько» є чимось на зразок індикатора гротеску: без його викривної дії інші суспільні явища здавалися б доречними, та варто йому з'явитися - і в них виявляється щось безглузде і фантастичне.

Сюжет повісті починається з контрасту: прекрасна фея Розабельверьде нахиляється над корзиною з маленьким виродком - крихіткою Цахесом. Зав'язка повісті не тільки контрастна, але і іронічна: скільки всяких неприємностей трапилося тому, що фея обдарувала крихітку Цахеса чарівним даром золотих волосків.

З передісторії виходить: фея сама знаходиться в гротесковій ситуації. Після введення освіти був виданий офіційний вердикт, заперечливим існування чарівництва, феї були вигнані в країну Джінністан (яка була теж визнана неіснуючою). А Розабельвельде залишилася в князівстві під наглядом, ховаючись під личиною каноніси притулку для благородних дівчат. Таким чином, вчинок феї міг бути продиктований не тільки співчуттям.

Незабаром її чари почали впливати на жителів «освіченого» князівства. Цахес, який не має найпростіших достоїнств нормальної людської істоти, виявляється нагороджений чудовими властивостями: все потворне, що виходить від нього, приписують кому-небудь іншому і, навпаки, все приємне або чудове, що здійснює будь-хто інший, приписують йому. Він починає справляти враження чарівної дитини, потім обдарованого хлопця, талановитого поета, скрипаля і тому подібне. Золоті волоски «крихітного перевертня» привласнюють, відчужують кращі властивості і досягнення тих, хто оточує Цахеса.

Образ маленького виродка Цахеса відображає пристрасть романтиків до гротеску. Вони нерідко в своїх творах малювали потворне, страшне, потворне - те, що вороже добрим помислам людини. У представленні романтиків гротесковий образ виражає ті темні, незбагненні сили, які стоять на шляху до гармонії і краси. Потворний горбань в «Крихітці Цахесі» не стільки реальна нещасна істота, скільки уособлення темних інстинктів людини, його користь. Він загадкове породження похмурих природних сил. Спроба допомогти йому, як це вирішила зробити добросерда фея, приводить до того, що Цахес приносить нещастя всім, хто з ним стикається.

Гротескно представлена кар'єра Цахеса, що став при княжому дворі міністром і кавалером ордена зелено-плямистого тигра з двадцятьма гудзиками. Чим вище піднімається маленький виродок по суспільних сходах, тим більше ставиться під сумнів розум, освіта, суспільство, держава, якщо подібні безглуздості відбуваються в розумно влаштованому суспільстві, освіченій державі. Здоровий глузд перетворюється на нісенітницю, розум стає безрозсудним.

У золотих волосках Цахеса міститься гротескова метонімія. Чари Циннобера починають діяти, коли він з'являється напроти монетного двору: золоті волоски символізують владу грошей. «Розумна» цивілізація одержима золотом, манією накопичення і марнотратства. Божевільна магія золота вже така, що в оборот поступають, привласнюються і відчужуються природні властивості, таланти, душі.

Речі в суспільстві затуляють суть, за речами вже не бачать ні людини, ні природи, що виразно демонструє Проспер Альпанус в грі з рукавами і фалдами Фабіана. Тим самим викриваючи роздуту умовність, перебільшене значення дурниць, довжину фрака, наприклад. Якщо хтось ходить в дуже довгому або дуже короткому фраку - значить, єретик, смутьян - «рукавіанець» або змовник - «фалдист». Так міркують розсудливі люди, засліплені культом речей [15; с. 94].

Навіть добре чарівництво, що забезпечує щасливу казкову кінцівку, не позбавлене гротеску: відтепер воно буде направлено на те, щоб каструлі в будинку Бальтазара і Кандіди ніколи не перекипали, а страви - не підгорали. Магія убереже меблеві чохли від плям, не дасть розбитися фарфоровому посуду і забезпечить на лузі позаду будинку гарну погоду, щоб швидко сохла білизна після прання. Так романтичний гротеск вирішується романтичною іронією.

Сатиричною осміянню Гофман піддає не «пасинка природи» маленького Цахеса, дурного і безпорадного обранця феї, а середовище, що сприяє процвітанню Циннобера, те суспільство, яке схильне приймати виродка, - за красеня, бездарність - за талант, тупість - за мудрість, недолюдину - за «прикрасу вітчизни».

У зв'язку з розширенням адреси сатири, з її посиленням в новелі змінюється і один істотний момент в її художній структурі - головним персонажем стає не позитивний герой, характерний гофманівський дивак, поет-мрійник, а герой негативний - гидотний виродок Цахес, персонаж, глибоко символічний в сукупності своїх зовнішніх рис і внутрішнього змісту. Цахес - щонайповніша нікчемність, позбавлена навіть дару виразної членороздільної мови, але з непомірно роздутою чванливою самолюбністю, огидно потворний зовні, через магічний дар феї Розабельверде виглядає в очах тих, що оточують не тільки статним красенем, але і людиною, наділеною видатними талантами, світлим і ясним розумом.

Так в межах романтичного світосприймання і художніми засобами романтичного методу зображається одне з великих лих суспільної системи. Проте несправедливий розподіл духовних і матеріальних благ здавався письменникові фатальним, таким, що виник під дією ірраціональних фантастичних сил в цьому суспільстві, де владою і багатством наділяються люди нікчемні, а їх нікчемність, у свою чергу, силою влади і золота перетворюється на уявний блиск розуму і талантів.

Розвінчання ж і скидання цих помилкових кумирів відповідно до характеру світогляду письменника приходить ззовні, завдяки втручанню таких же ірраціональних казково-чарівних сил (чародій Проспер Альпанус в своєму протиборстві з феєю Розабельверде), які, на думку Гофмана, і породили це потворне соціальне явище [5; с. 77].

Сцену обурення натовпу, що уривається в будинок всесильного міністра Циннобера після того, як він позбувся своєї магічної чарівності, звичайно, не слід сприймати як спробу автора шукати радикальний засіб усунення того соціального зла, яке символізується у фантастично-казковому образі виродка Цахеса. Це всього лише одна з другорядних деталей сюжету, що зовсім не має програмного характеру.

Народ бунтує не проти злого тимчасового виконавця-міністра, а лише глузує з огидного виродка, зовнішність котрого нарешті з'явилася перед ними в своєму справжньому вигляді. Гротескна в рамках казкового плану новели і загибель Цахеса, який, рятуючись від бушуючого натовпу, тоне в срібному нічному горщику.

У «Крихітці Цахесі» висміяна нереальна програма просвітництва, в якій корисне змішане з безглуздим, важливе - з нікчемним. Просвітницькі заходи пропонує впровадити колишній лакей, що став нині міністром. Зазвичай мовилося, що міністр - це слуга свого повелителя.

Гофман переставив ці поняття місцями. У його казці лакей пропонує своєму князеві: «вирубати ліси, зробити річку судноплавною, розвести картоплю, покращити сільські школи, насадити акації і тополі, навчити юнацтво виспівувати на два голоси уранішні і вечірні молитви, прокласти шосейні дорогі і прищепити віспу» [2; с. 154].

Сатирична спрямованість повісті виявляється в тому, що Гофман, перераховуючи найважливіші просвітницькі акції, включає в цей перелік те, що дійсно робилося в Пруссії за наказом короля Фрідріха ІІ, який вдавав з себе просвіченого монарха. Гофман створює прекрасну пародію на філософію здорового сенсу і тверезу розсудливість, які визначали суть розумового життя Німеччини на рубежі століть.

Висновки

1. Бовсунівська Т. Химера у західно-європейському та українському романтизмі. А.Міцкевич, Е.Т. Гофман, В. Гюго, Ш. Бодлер, Е. По, Т. Шевченко та ін./ Т. Бовсунівська // Всесвітня література та культура в навчальних закладах України. -2000. -№ 6. - С.48-50.

2. Гофман Т.А. Золотий горнець: Вибрані твори. - К.: Дніпро, 1976. - 365с.

3. Івасюк Н. Граматика фантазії. Конспект урок з вивчення твору Гофмана «Малюк Цахес»: 8 клас / Ніонела Івасюк // Зарубіжна література в школах України. -2006. -№ 1. - С. 63-65.

4. История зарубежной литературы ХIX века. Учеб. для студентов пед. ин-тов по спец. «Рус. яз. и лит.» В 2-х ч. Ч. 1 / Под ред. Н. П. Михальской. - М.: Просвещение, 1991. - 256 с.

5. История зарубежной литературы ХIX века. Учеб. для филол. спец. вузов / Под ред. Н.А. Соловьевой. - М.: Высш. шк., 1991. - 637 с.

6. Камишанова Н. Фантастична історія злету та падіння Цахеса. Урок за повістю Гофмана: 8 клас/ Н. Камишанова // Зарубіжна література в школах України. -2007. -№ 1. - С. 46.

7. Каніболоцька О. Використання електронних енциклопедій у процесі вивчення художніх творів зарубіжної літератури. На матеріалі казки-новели А. Гофмана «Крихітки Цахес на прізвисько Циннобер»/ О. Каніболоцька // Зарубіжна література в школах України. -2008. -№ 9. - С. 15-20

8. Лазаренко В. Перемога чи поразка ентузіастів?: За казкою Т.А. Гофмана «Крихітка Цахес»/ В. Лазаренко // Зарубіжна література. -2008. -Ч. 18-19. - С. 42-43.

9. Лімборський І.В. Психологія героя романтизму і новела Гофмана «Золотий горнець»/ І.В. Лімборський // Всесвітня література та культура в навчальних закладах України. -2004. -№ 7. - С. 43-45.

10. Мельник Л. Фантастичне і реальне у повісті - казці Е.Т.А. Гофмана «Крихітка Цахес...»: Урок-інсценізація/ Л. Мельник // Зарубіжна література. -2009. -Ч. 43. - С. 22-24.