Україна у працях зарубіжних авторів

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДОНБАСЬКА НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ БУДІВНИЦТВА

І АРХІТЕКТУРИ

Кафедра «Прикладної лінгвістики та етнології»

на тему: Україна у працях зарубіжних авторів

Підготував

студент гр. ТБК- 44

Степанова М.О.

План

1. Райнер Марія Рільке

2. Микола Гоголь

3. Михайло Булгаков

4. Оноре де Бальзак

Список використаної літератури

1. Райнер Марія Рільке

Кожний поет, усвідомлюючи своє призначення на землі, повинен бути людиною. Такою, що повна любові, здатна подолати природні почуття ненависті, звільнитися від нього, як від скверни. Поет -- це людина.

А людина --це, насамперед, добродій, сповнений великої любові до світу, до всього живого на землі. Саме таким добродієм, чия поезія сповнена любові до людей і світу, є австрійський поет Райнер Марія Рільке, який «легким дотиком торкався душі людини, допомагаючи їй усвідомити вічність».

Поет любив мандрувати. Він побував у Африці, Німеччині, Росії, на Близькому Сході. У 1907 р. Рільке познайомився з Лу Андре-Саломе, дочкою генерала російської армії французького походження, яка народилась у Петербурзі. Вона стала одним із найближчих друзів поета на все життя. Розумна, із сильним характером, дівчина запалила Рільке своїми розповідями про Вітчизну. Разом з нею він у 1899--1900рр. подорожував Росією та Україною. Поет зацікавлено знайомився з Києвом, Дніпром доїхав до Кременчука, Полтави, Харкова. творчість письменник український культура

Рільке був вражений красою української природи, народними піснями. Україна пробудила реальне відчуття масштабності природи, її величі й безмежності: «Згадую оце полтавські степи, надвечірні зорі, хатки, і охоплює душу сум, що мене там немає». На цій землі поет знайшов зразок жаданого єднання людей і природи, землі та Бога. Україна змальована ним як чудовий край безмежних просторів із героїчним минулим, багатою історією:

Земля без меж, вітри, рівнини,

Лісів там тіні старовинні

Й незмірна неба височінь,

Пливуть тобі назустріч села

І знов зникають в далині,

Немов прожиті щойно дні

Чи пісня дзвонів невесела.

Рільке закохався в Київ, вважав його «близьким до Бога». Особливо багато вражень отримав від Софіївського собору, Києво-Печерської лаври. Назавжди зачарували поета пасхальні ночі в соборах, прочани Києво-Печерської лаври, які проходили пішки сотні кілометрів, щоб зустрітися зі святим місцем. Враження вилилися у збірки «Часослов» і «Розповіді про Господа Бога».

Із листа Рільке: «Мамо! Я вже два тижні у Києві. Перед цим побував у Ясній Поляні, родовому маєтку Л. Толстого. Безперечно, Київ -- то є найсильніші враження. Це «місто близьке до Бога». Я б хотів тут оселитися назавжди. Тут мені відкрилася «одвічна руська сутність», насамперед пам'ятки культури давнини. А які тут церкви і собори, в них багато старих картин і дорогоцінних реліквій. Думаю колись здійснити переклад перлини давньоруської літератури «Слова о полку Ігоревім». А велична лавра, її колії, печери... Це не передати словами...»

А ще поет любив українське малярство. Були у нього величезні враження від ікон київських монастирів. Ось як бачив Рільке живопис собору святого Володимира, який виконав Васнецов: «...Ікона абсолютно відрізняється від італійського вівтарного взірця. Вона є церковним атрибутом, як золота чаша або давня молитва... Однак той, хто заходить до Київського собору святого Володимира, повинен відразу відчути, що в цих образах існує життя». Рільке милувався картинами Левицького, Боровиковського, Ярошенка, Рєпіна. Зберігав українські сувеніри: шовкову хустку та срібний візантійський хрест.

Подорож розбудила у поетові інтерес до історії Київської Русі, козацької пісні.

Рільке вражають кургани, що височіють над степом, кургани -- могили минулих поколінь. Він захоплюється староукраїнською літературою та Гоголем, читає Несторову «Повість минулих літ», «Слово о полку Ігоревім», «Києво-Печерський Патерик».

Пошук духовного проводиря приводить Рільке до Канева, на могилу Тараса Григоровича Шевченка. Знавець української літератури професор

М. Стороженко пробудив його інтерес до поезій Тараса Григоровича. Австрійський поет зачитується творами Великого Кобзаря.

Рільке чув розповіді про кобзарів, особливо його вразила історія життя Остапа Миколайовича Вересая, відомого українського кобзаря.

У чотирнадцятирічному віці той осліп, навчився грати на кобзі, став ходити із села до села, виконуючи пісні та думи. І саме кобзар Остап з рільковської «Пісні про Правду» своїм співом зрушує душі людей, примушує боротись за правду.

У цілому ж подорожі 1899 та 1900 років стали для Рільке важливим кроком у пізнанні слов'янського світу, в освоєнні його духовних і культурних цінностей. Саме зустріч з Росією і Україною стала для Рільке тим поштовхом, який пробудив у ньому нове відчуття природи, реального світу. Він відчув себе причетним до глибинних джерел буття, могутніх витоків стихійних творчих сил природи. Це та сама «жадоба реального», котра знайшла вираження в подальшій творчості поета.

2. Микола Гоголь

Великі Сорочинці - місце народження М. Гоголя. (Великі Сорочинці, розташовані неподалік Миргорода на Полтавщині, увійшли в історію як місце народження М. Гоголя, бо саме тут, у скромному будиночку повітового лікаря М. Трохимовського, 20 березня (1 квітня) 1809 року народився майбутній письменник. 1911 року скульптором І. Гінцбургом тут споруджено пам'ятник М. Гоголю, а з 1929 року відкрито музей.

Родовий маєток - село Василівка. (У далекому минулому Василівка - родовий маєток Лизогубів. Тетяна Семенівна Лизогуб, взявши шлюб з Опанасом Дем'яновичем Гоголем - дідом Миколи Васильовича Гоголя, 1781 року отримала від батька хутір Купчинський, який згодом перейменували у Василівку на честь батька майбутнього письменника. Тут він провів перші десять років життя, успадкувавши від батька, Василя Опанасовича, почуття гумору, хист оповідача, любов до театру. Мати, Марія Іванівна, палко вірила в талант сина. Десяти років Миколу Гоголя відправили до Полтавського повітового училища.)

У дванадцять років Гоголя привезли в Ніжин до гімназії вищих наук, яку ще називали ліцеєм. Разом із Гоголем навчалися Нестор Кукольник, Євген Гребінка - майбутні поети. Тут здружився він з Олександром Дашлевським, майбутнім письменником, та іншими. Україна стала для нього початком життя і творчості. Тут уперше він вийшов на сцену, зігравши роль дуже старого діда, написавши п'єсу з українського життя. Ніжин став духовною і творчою колискою письменників. Не випадково, мабуть, тут встановлено перший пам'ятник Гоголю, створений ще 1881 року талановитим українським скульптором Парменом Забілою, відкрито перший музей Гоголя, зібраний у стінах ліцею студентами Історико-філологічного інституту під керівництвом викладача П. А. Заболожського.

М. Гоголь у Києві. (По-справжньому М. Гоголь пізнав Київ вже після Петербурга й Москви, хоч бував у цьому місті ще 1827 року. Коли в Києві у 30-ті роки XIX століття відкривається університет, завдяки зусиллям Пушкіна й Жуковського призначають ректором українця

М. Максимовича, друга Гоголя, ботаніка та фольклориста. На прохання автора "Вечорів на хуторі біля Диканьки" Пушкін клопочеться про надання Гоголю кафедри загальної історії. Сповнений планів і мрій, Гоголь вже планує писати історію України і натхненно пише Максимовичу: "Туди, туди, у Київ, давній, прекрасний Київ! Він наш..."

Проте питання про призначення Гоголя у Київ так і не було вирішене. Та Микола Васильович бував у Києві, любив гуляти його вулицями, часто бував біля Андріївської церкви та у Печерській лаврі. Після перебування у Києві Гоголь переробив "Тараса Бульбу". З містом пов'язана і друга перлина гоголівської прози - "Страшна помста". Останній раз він був у Києві 1848 року.)

М. Гоголь в Одесі. (Уперше М. Гоголь побував в Одесі перед останнім приїздом до Києва 1848 року. Він повертався з Єрусалима на Батьківщину морем разом з російським консулом в Сирії К. М. Базілі, своїм ліцейським приятелем. Костянтин Михайлович Базілі - один із тих випускників Ніжинського ліцею, які разом із Гоголем становили його гордість. Син грецького патріота, який під загрозою страти втік до Одеси, Базілі став не тільки видатним російським дипломатом, але й ученим-поліглотом, спеціалістом з Близького Сходу, людиною широкого мислення. Спілкуванням із цією людиною М. Гоголь завжди дорожив. Удруге письменник приїхав до Одеси, щоб провести тут зиму 1851 року. Тут він здружився з акторами місцевого театру. Тепло Одеси зігріло його, вселило надії на завершення роботи над другим томом "Мертвих душ". І Гоголь весь поринув у цю роботу. В Одесі досі збереглися будинки, де перебував Гоголь.)

Отже, з Україною пов'язане не тільки дитинство Гоголя, його юність, але й роки зрілості. З Україною пов'язана практично вся творчість М. Гоголя.

3. Михайло Булгаков

Батько майбутнього письменника Афанасій Іванович Булгаков походив із сім'ї сільського священика Орловської губернії. Діти священнослужителів мали право отримувати освіту безплатно, але -- тільки духовну. Тому й Афанасій, блискуче закінчивши в 1881 році Орловську семінарію, продовжив навчання в Київській духовній академії.

У 1890 році Афанасій Іванович обвінчався з Варварою Михайлівною По-кровською, яка працювала вчителькою в місті Карачеві Орловської губернії. Після одруження молода пара приїхала жити до Києва. Тут, в будинку на вулиці Воздвиженській, 15 травня народився первісток, якого назвали на честь дідуся по матері й покровителя Києва архістратига Михайла.

Вихованням дітей (їх було семеро) займалася мати, а також саме життя, обставини, навколишнє середовище. Діти росли в атмосфері лагідності та доброзичливості. Мати не обмежувала свободи дітей. Головне, що вона зробила -- це виховала в дітях оптимізм, любов до життя й до людей, а також велику працелюбність.

У ті часи батьки не поспішали з початком шкільного навчання: вважалося, що дитина має «дозріти» -- хто раніше, хто пізніше. У 1900 році дев'ятирічного Мишка віддали в підготовчий клас Київської 2-ї гімназії, де працював учителем співу та регентом брат батька Сергій Іванович Булгаков. Там же малий хлопчик вперше прочитав поему М. В. Гоголя «Мертві душі», і Гоголь увійшов у його душу назавжди.

У серпні 1901 року Михайло успішно склав іспити за підготовчий клас і був зарахований до найвідомішого на той час середнього учбового закладу Києва -- 1-ї гімназії.

Окрім російської класичної літератури, з домашньої та гімназійної бібліотек, у круг читання Михайла входило багато книг світової класики. Він дуже любив Пушкіна, Гоголя, Достоєвського, Салтикова-Щедріна, Чехова, Діккенса.

Після закінчення гімназії Михайло вирішив вступати на медичний факультет Київського університету: адже лікарями були і брати Варвари Михайлівни, і друг сім'ї І. П. Воскресенський.

Київський університет носив ім'я князя Володимира Святославовича. Час навчання письменника припав на період активної участі студенства у політичних баталіях. Заняття нерідко переривалися антиурядовими виступами студенства з приводу важливих політичних подій у Києві, Росії і в самому університеті.

У навчанні на медичному факультеті багато часу виділялося практичним заняттям, які проходили в університетських клініках. Але Михайло в той час дуже захопився театром, мріяв стати актором, почав глибше пізнавати театральне мистецтво, мову, життя. Можливо, це захоплення стало причиною того, що довелося повторити академічний курс в університеті. Відвідування лекцій тоді було вільним, однак навчання -платним. При необхідності, можна було повторити курс, і «вічний студент» вважався явищем звичайним.

Хоча власне, винен був не лише театр. У 1908 році із Саратова до Києва приїхала ровесниця Михайла Тетяна Лаппа. Вона зупинилася у своїх родичів, які були знайомі з Варварою Михайлівною. Дружба Тасі та Михайла почалася з прогулянок по Києву, зі знайомства з його живописними місцями. А потім прийшла любов. Тася часто приїжджала до Києва, переписувалася з Михайлом.

26 квітня 1913 року вони обвінчалися в церкві Миколи Доброго на Подолі. Жили в Києві, на деякий час виїжджали до Саратова, до батьків Тасі, але знову повернулися до улюбленого міста.

Восени 1913 року Михайло відвідував лекції на третьому курсі. А 1 серпня 1914 року почалася перша світова війна. Події швидко докотилися до мирного Києва. Життя міста швидко перебудувалося на військовий лад. Весною 1916 року Михайло Булгаков добровольцем пішов на фронт -- лікарем у військовий шпиталь, з ним поїхала і дружина -- сестрою милосердя.

Так для молодого лікаря почався новий етап у житті: амбулаторні прийоми хворих, операції, стаціонарне лікування, керування невеликою лікарнею.

У лютому І 918 року Булгаков був демобілізований за станом здоров'я і повернувся додому, до Києва. У Києві він побачив, як стрімко трансформувалося театральне життя, організовувалися нові клуби, відкривалися нові театри.

У 1919 році М.Булгаков знову потрапив під мобілізацію й опинився на Північному Кавказі. Там він тяжко захворів, ледве вижив і з тих пір назавжди залишив кар'єру лікаря, змінив професію. Булгаков писав і ставив п'єси на провінційній сцені у Владикавказі. Потім переїхав до Москви, писав сатиричні твори. Але все життя письменник пам'ятав і сумував за Києвом. Свою любов до рідного міста він виражає майже у всіх творах: і в оповіданнях «Червона корона» й «Незвичайні пригоди лікаря», і в романі «Майстер і Маргарита», і в «Театральному романі», і в п'єсах «Дні Турбіних», «Біг» та ін.

Помер Михайло Булгаков у 1940 році. У Києві досі пам'ятають і люблять талановитого письменника, на Андріївському узвозі створено музей в будинку де жила сім'я Булгакових.

4. Оноре де Бальзак

Письменник двічі відвідав Україну (у 1847-1848 і 1848-1850 рр.). Загалом він провів тут більше двох років. Окрім Верхівні побував у Бердичеві, Києві та інших містах. Перебування в Україні дало йому можливість ознайомитися зі слов'янським світом, до якого він виявляв інтерес. листах на батьківщину відзначав багатства цього краю.

Українська тема була дуже популярною серед західноєвропейських письменників першої половини XIX ст. До неї зверталися Дж. Байрон, В. Гюго, П. Меріме, мадам де Сталь, А. Міцкевич та ін. Але якщо увагу романтиків привертав у першу чергу національний колорит, то Бальзака цікавило соціальне життя. Листуючись з Е. Ганською та перебуваючи у її маєтку, він цікавився життям українських селян. У незавершеному нарисі "Лист про Київ" письменник змальовує враження від першої подорожі в Україну у вересні 1847 р. Йому запам'яталися мальовничі села, родючі ниви і веселі селяни. "Всюди, - зазначає він, - я бачив групи селян і селянок, які йшли на роботу або поверталися додому, дуже весело, безтурботною ходою і майже завжди з піснями". Життя українського селянина Бальзак сприйняв як ідилію. Він вважав, що селянину, який перебуває під опікою поміщика, не стане краще, якщо він звільниться від неї і отримуватиме платню, як на той час французький селянин. Порівнюючи життя українських та французьких селян, він дійшов висновку, що на українських не позначається руйнівна дія "фінансового начала". У листах з України міститься і багато критичних зауважень щодо відсталості української економіки, невмілого ведення господарства поміщиками тощо. Українські враження знайшли відображення у романі "Селяни" (1848)- одному із підсумкових у творчості письменника.

Вдруге він приїхав в Україну у березні 1848 р. і провів тут майже два роки.

У колишньому маєтку Евеліни Ганської у Верхівні донині зберігається "музейна" кімната, а біля головного входу табличка з написом: "У цьому будинку в 1847- 1850 рр. жив великий письменник Оноре де Бальзак".

Зв'язок з Україною не вичерпується фактами перебування письменника на її території. Його творчість стала відомою тут ще раніше завдяки російським перекладам, які почали з'являтися майже одночасно з французькими виданнями. З творами Бальзака був добре обізнаний Т. Шевченко, про що свідчать посилання на них у його повістях. І. Франко охарактеризував творця "Людської комедії" як одного з найвидатніших представників реалістичної традиції у французькій та європейській літературі. Творчістю Бальзака захоплювалися українські письменники другої половини XIX - початку XX ст. від Марка Вовчка до М. Коцюбинського. Переклади його творів українською мовою з'являються в останній третині XIX ст. У 1884 р. у Львові вийшов роман "Батько Горіо" як літературний додаток до журналу "Діло". Широке входження письменника в українську культуру починається у 20--30-х роках XX ст., коли з'являються в українських перекладах основні його твори. Цей процес тривав у повоєнні роки. Класичними стали переклади українською мовою, виконані І. Сидоренко, Є. Дроб'язко, В. Підмогильним, М. Рудницьким та ін.

З 1989 р. здійснюється 10-томне видання творів Бальзака українською мовою, у підготовці якого взяли участь перекладачі В. Шовкун, Д. Паламарчук, І. Сидоренко, Т. Воронович та ін.

Список використаної літератури

1. Бібліографічний словник. Російські письменники. Москва: Просвящение,1990.

2. Усі зарубіжні письменники. Харків: Торсінг - Плюс,2008.

3. Ресурси інтернету: www.uk.wikipedsa.org

4. www.info-library.com.ua

Размещено на Allbest.ru