Біографія П. Тичини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Біографія Павла Тичини

Павло Григорович Тичина народився 27(15) січня 1891 р. у селі Піски (Чернігівська губернія),виріс в багатодітній, бідній родині сільського дяка. Здобувши навчання в Чернігівському духовному училищі (бурсі) та Чернігівській духовній семінарії, він вступив до Київського комерційного інституту, працював у газеті «Рада». На цей час припадає знайомство з новітнім українським мистецтвом та найвідомішими діячами літератури. В 1916-1917 рр. Павло Тичина був помічником хормейстера в українському театрі М. К. Садовського, і вже в 1920 р. організував хор (з 1921 р. -- капела-студія імені М. Леонтовича), з яким виступав до 1923 року. З 1923 по 1934 рік працює співредактором журналу «Червоний шлях» у Харкові. Входить до заснованої в 1923 р. Спілки пролетарських письменників України «Гарт». 1926 року взяв активну участь у створенні ВАПЛІТЕ (Вільної Академії пролетарської літератури) на чолі з М. Хвильовим, куди увійшли й колишні члени «Гарту». З 1929 р. стає дійсним членом Академії наук Української РСР, у 1936-1939 рр. і в 1940-1943 рр. очолює Інститут літератури АН УРСР. З 1953 по 1959 рік його обирають головою Верховної Ради УРСР, заступником голови Ради Національностей Верховної Ради УРСР, членом багатьох товариств, комітетів, президій, кавалером орденів і медалей. Павло Тичина є лауреатом Державної премії СРСР (1941), Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка (1962). 1967 року отримав звання Герой Соціалістичної Праці. На початок поетичної діяльності-1906-1910 рр.-істотно вплинули народні пісні та твори Т.Г. Шевченка. Перші друковані твори молодого поета з'явилися 1912 р. Подією в новочасній українській літературі став вихід у світ першої збірки віршів «Сонячні кларнети» (1918), пройнятої сонячною вірою в життя, людину, в рідний знедолений народ. Своєрідна українська версія символізму в творах створила поетичний стиль, який здобув власну назву -- «кларнетизм».

Розпочинається збірка віршом ,,Не Зевс, не пан...”,котрий пронизаний енергією, що виявляється у коротких, динамічних, строфах, певних фразах:,, У танці я, ритмічний рух…Горять світи, біжать світи...” Окрім цього, використовуються неологізми. Наприклад: веснів, акордились.

Мені сподобався наступний вірш ,,Закучерявилися хмари”-щирий, мелодійний, про сум нещасливого кохання. Природа в цьому творі є рятівником ліричного героя від песимістичних думок, вона знову робить його вічно-юним, молодим. Настрій сонця заповнює їство, завдяки чому він життєствердне каже: ,,В душі я ставлю світлий парус.”

Дуже знайомий зі шкільної програми вірш ,,Арфами, арфами…”-гімн весні, насичений неологізмами (самодзвонними, ніжнотонними),епітетами (весна запашна, золотий жайворон, плач перламутровий),цікавий за формою (поєднання коротких стрічок з довгими, через що створюється візуальний ефект стежинок).

Як пишуть літературознавці, у «Сонячних кларнетах» звук подається «забарвленим», колір -- «озвученим», зорові образи чергуються зі слуховими, що підтверджують ці та інші вірші цієї збірки. У віршах знаходяться перегуки з Рабіндранатом Тагором, Волтом Вітменом, Емілем Верхарном, але при цьому ці вірші залишаються самобутніми і самодостатніми. У цей час великий вплив на П. Г. Тичину справили М. Коцюбинський (вони часто зустрічалися і спілкувалися в останній період життя Коцюбинського у Чернігові) та Максим Горький. Протягом життя П. Г. Тичини існував постійний і надзвичайний тиск на нього та його творчу активність. Імпресіонізм і особливий композиційний характер його творів, починаючи зі збірок «Плуг» (1920) і «Вітер з України» (1924), дедалі більше пом'якшується і замінюється спершу риторичними, а далі й абстрактними формулюваннями.

Вірш «Плуг» він присвятив своєму братові Євгену. Твір якісно новий за звучанням та композицією, на відміну від попередньої збірки: стислий, зконцентрований, кожна строфа несе важливу інформацію (навіть вміщуючи одне слово).В даному вірші автор символічно описує грозу, змальовуючи блискавку ,,вогняним конем”. Павло Тичина через ліричного героя передає природний ляк людства від цього видовища та ставить питання: ,,Що ти за сило єси?”, не знаходячи на нього відповіді, бо не усе можливо пояснити розумом.

Вірш «Вітер з України» присвячений Миколі Хвильовому, пронизаний духом боротьби за волю, через що у строфах відчувається натиск, заклик до пробудження бунтарства, біль за майбутнє рідної землі, яку він дуже любить.

В умовах тотального антиукраїнського терору, розстрілу одних і самогубства інших письменників, Тичина пише «партійно витримані» книжки поезій: «Чернігів» (1931),вірш «Партія веде», надрукований в газеті «Правда» (21. 11. 1933) та однойменну збірку (1934).За ними з'явилася низка інших збірок з назвами в дусі сталінізму: «Чуття єдиної родини», «Пісня молодості» (1938), «Сталь і ніжність» (1941). Але приховане протистояння владі засвідчують окремі поетичні, літературознавчі, публіцистичні твори пізнішого часу: «Григорій Сковорода» (1939), «Похорон друга» (1942), «Творча сила народу», «Геть брудні руки від України» (1943) та деякі інші. Працюючи на державних посадах, які забирали багато часу, Тичина встигає видати низку поетичних збірок повоєнного часу: «Живи, живи, красуйся!», «І рости, і діяти» (1949), «Могутність нам дана» (1953) та багато інших. Тичина не відгукнувся на літературне відродження 50-х -- початку 60-х років, виступив з осудом шістдесятників. Як зазначають літературознавці, його поезія з мотивами величі партії, «дружби народів», звеличенням нового вождя Хрущова, «героїнь соціалістичної праці» в обставинах посилення брежнівського терору по смерті Хрущова звучала анахронічно та була схожа на автопародіювання. тичина кларнетизм література творчість

Але в історії української літератури назавжди залишаться його ранні твори-шедеври пейзажної i любовної лірики, які будуть вивчатися не одним поколінням школярів та дорослих, бо в них відображується краса української природи, замріяність першого кохання. Ліричний герой П. Тичини раннього періоду творчості прагне відчути всі барви і тони навколишнього світу, і він щасливий від відчуття зв'язку з природою та музикою. "Яблуневоцвітним генієм України" називав поета Олесь Гончар. Знайомі та близькі згадують Павла Тичину, людиною скромною та делікатною, дуже ввічливою і лагідною у розмові, тепло називають найніжнішим ліриком.

Помер П.Г. Тичина 16 вересня 1967 року в Києві. Похований на Байковому кладовищі в Києві. В Києві пам'яті поета присвячений Літературно-меморіальний музей-квартира П.Г. Тичини, який за адресою вул. Терещенківська, 5 ,де можна побачити прижиттєві інтер'єри його житла, музичні інструменти митця, предмети побуту та бібліотеку поета, яка налічує понад 20 тисяч книжок.

Размещено на Allbest.ru