Проблема мистецтва в романі Жорж Санд "Консуело"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Проблема мистецтва в романі Жорж Санд "Консуело"

ВСТУП

жорж санд консуело мистецтво

Діяльність і творчість Жорж Санд стали значним історико-літературним явищем у французькій літературі . Гострі соціальні, моральні питання, які хвилювали сучасників, ставилися у її публіцистичних, літературно-критичних та художніх творах, викликаючи голосний резонанс не лише у Франції, але й за її межами. Творча спадщина письменниці складається більше, ніж зі ста романів і повістей, вісімнадцяти драм, великої кількості статей і нарисів, багатотомної "Історії мого життя", крім того, значну цінність представляють її листи, у яких піднімаються гострі проблеми сучасності, ведуться суперечки, полеміки, і які складають значну кількість - вісімнадцять тисяч.

Проте, "в історії французької літератури, що видаються на батьківщині письменниці, її творчості відводиться все менше місця, а в одній із останніх автори обмежилися її стислою характеристикою" [9;169]. Це, як пояснюють літературознавці, пояснюється тим, що проблема мистецтва та митців, та ідея звільнення особистості(емансипації жінок), речником яких виступала Жорж Санд, у ХІХ ст. перестали хвилювати "європейське людство", а стиль і поетика її творів "виявилися далекими естетиці та художнім смакам сучасності. Творчість письменниці, зокрема особливості її романтичного світогляду та художнього методу, не становили особливого інтересу і для вітчизняних дослідників. Значним для висвітлення творчості письменниці є дослідження Н. Трапєзнікової: "Романтизм Жорж Санд" - монографія, у якій дається загальна оцінка творчої спадщини письменниці, її місця в історико-літературному процесі ХІХ століття, розкриваються важливі сторони її творчості: соціально-історична концепція, ідейні та естетичні проблеми, які мають важливе значення для виявлення романтичного методу письменниці, аналізуються проблеми зв'язку її мистецтва з французькими літературними традиціями. Вагомими є статті та праці інших авторів: О. Білецького, Д. Наливайка, Є. Євніної, ,І. Лілеєвої,О. Аннєнкової, Б. Реїзова та ін. Життю та творчості Жорж Санд присвячено критико-біографічний нарис М. Трєскунова, у якому автор намагається розкрити джерела гуманістичних концепцій письменниці, зв'язок її творів з історичними подіями і філософськими течіями ХІХ століття. Жорж Санд належить до тих письменників, які значну увагу приділяли темі мистецтва і митця як у публіцистиці, так і у своїх художніх творах.

Роман "Консуело" є тим твором, у якому якнайповніше виявились погляди письменниці на мистецтво та митця, їх роль у суспільному житті, її романтична концепція мистецтва і митця у романі "Консуело" має важливе значення для усвідомлення і розуміння явища, яке дослідники називають "романтичною революцією" в художній культурі людства [10;82], оскільки саме романтики взагалі, і Жорж Санд зокрема, докорінно змінили ставлення до митця, до творця та його ролі в житті суспільства.

Мета курсової роботи полягає у висвітленні теми сутності мистецтва та ролі митця у духовній культурі та суспільному житті, окресленої у романі Жорж Санд «Консуело».

Реалізація поставленої мети передбачає розв'язання таких завдань:

- дослідити, як розв'язує Жорж Санд питання сутності і мети мистецтва у літературній творчості;

- розглянути, як світоглядна романтична концепція мистецтва та митця Жорж Санд знайшла своє втілення у романі "Консуело";

- визначити ідейно-естетичні основи романтичного ідеалу творчої особистості актора, музиканта у романі Жорж Санд.

РОЗДІЛ І. ЖОРЖ САНД У КОЛІ МИТЦІВ ТА ЇЇ ПОГЛЯДИ НА МИСТЕЦТВО

1.1 Місце Жорж Санд у французькому романтизмі

Жорж Санд належить одне з найпочесніших місць серед представників французького романтизму. Ще на початку своєї творчості письменниця розробила новий жанр у французькій літературі ХІХ століття - психологічний романтичний роман. Звернення до психологічного роману з мінімальною кількістю діючих осіб і зовнішніх подій випливало з уявлення письменниці про те,що людина потребувала не стільки свободи в соціальному суспільстві, скільки індивідуальної свободи її духовного життя.

Головною рисою французького романтизму був протест: у зовнішній формі-протест проти псевдокласицизму ,проти обмежених правил поезії, залишених «зразковими» письменниками ХVII століття;у внутрішньому змісті-протест проти застарілих ідей і одвічних забобонів. Цей дух протесту,протесту на честь права людської особистості на щастя і вільний розвиток,пронизує усі романи Жорж Санд.

Романи Жорж Санд переносять нас в особливий світ,де на першому плані стоять повага до особистості,героїчна самовідданість,пристрасне кохання,а всі матеріальні інтереси, всі розрахунки честолюбності,корисливості та марнославства уявляються чимось низьким та жалюгідним.[1;4-7]. «Задача художника, -говорила Жорж Санд,- состоит в том, чтобы возбудить любовь к предметам, которые он изображает, и я не ставлю ему в вину, если он их несколько приукрасит. Искусство не есть изучение данной действительности, а искание идеальной правды»[8;243-244]. Цей пошук правди, прагнення до ідеалу складають характерну рису французьких романтиків. Оточуюча дійсність не вдовольняла їх, і вони шукали спасіння у сфері вільної творчості. Їх герої часто банальні, почуття перебільшені, сам стиль занадто пишномовний, але ідея, що лежить в основі їх творів, завжди включає в себе щось шляхетне та піднесене. «Дайте романы Жорж Санд в руки юноше или молодой женщине, -говорил Золя, -они их сильно взволнуют: у них останется как бы воспоминание о каком-то очаровательном сновидении, и можно бояться, что после этого действительная жизнь покажется им скучной; они будут выбиты из колеи, готовые на всякие глупости и наивные выходки. Эти книги переносят в мир химер, а ведь в конце концов приходится роковым образом окунуться в действительность»[5;713].

Золя правий: після того чарівного світу, котрий створюють романтики-ідеалісти, все непристойне, низьке у реальному світі здається вдвічі більше непристойним та низьким, а примирення з непристойністю вдвічі більше складним . Романи Жорж Санд можуть порушити мирну рівновагу в душі молодого читача, збудити невдоволення проти оточуючого ладу, протест проти встановлених традицією правил. З цієї точки зору вони є дійсно небезпечними книжками, більш небезпечними ніж натуралистичної школи, котра ніколи не прагне розширити рамки загальноприйнятої моралі, піднятися над буденними поняттями. Віктор Гюго приписував собі заслугу, що у своїх творах він намагався відновити честь «блазня, лакея, каторжника та повії». Таке ж гуманне відношення до паріїв суспільства ми помічаємо і у Жорж Санд. Вона бачить у кожному з знеславлених і знедолених жертву сумних чи соціальних умов, неосвіченості та упереджень суспільства, вона вміє знайти у ньому живу людську душу і потребує до нього не поблажливості та милосердя, а справедливості й поваги.

1.2 Формування поглядів Жорж Санд про роль мистецтва і митця у суспільстві

Питання про сутність літератури і мистецтва, їх ролі в суспільстві і культурі хвилювали Жорж Санд протягом всієї її творчої діяльності. У романах, новелах, листах і спогадах письменниці можна віднайти багато сторінок, присвячених живопису, музиці і літературі. Дослідники творчості Жорж Санд Трапезнікова, Реізов, Наливайко, Шахова вказують на концепцію "артиста", яка склалася у неї у 30-ті роки.

Стаття "Оберман" - П.Сенанкурсі, написана у травні 1833 року і опублікована в журналі "Ревю де дю монд", стала свого роду маніфестом, що виразив основні концепції творчості Ж. Санд 30-х років.. Основне завдання літературної творчості письменниця бачить у розкритті особистого життя людини, "загадкових трагедій тих одвічних людських пристрастей, які не помічає око, але виявляє розум" [16,642]

Жорж Санд рішуче виступає проти ідей "чистого мистецтва", які в той час почали ширитися у Франції, і обстоювала ідею "мистецтва для всіх", мистецтва для народу. Вона також вважає, що мистецтво не повинно відмовлятися від "добрих прямих повчань" та від моральних оцінок зображуваного, бо моральна оцінка -- природна потреба людської душі. На її думку, мистецтво є скоріше не наслідування природи, а вираження хвилювання розуму й душі, що породжується дійсністю. Але при цьому воно не повинно впадати в суб'єктивізм, ці хвилювання, породжувані об'єктивними причинами, мають зберігати об'єктивний зміст і характер.[9;200]. На думку Жорж Санд, боротьба пристрастей у нашій душі, боротьба класів у суспільстві, боротьба стихій у природі мають загальний сенс, і той, хто не надихається природою, хто не бачить у природі цього всесвітнього закону, не в змозі ні вивчати, ні зображувати її в мистецтві.[13;118]. Жорж Санд була переконана, що безпосереднє споглядання і є осягненням світу, більш глибоким та правдивим аніж дослідження яких-небудь дрібниць, і є стільки ж художнім,скільки й філософським,адже «краса- сяйво істини» [13;126]. Жорж Санд постійно повторювала, як основний принцип своєї естетики, що митець не повинен вкладати у витвір мистецтва власні почуття, свою особистість: він повинен зображувати не себе, а об'єктивний світ.Потрібно вкладати себе в своїх персонажів,каже письменниця. Це - не просто «перевдягання» автора в одяг його героїв, маскарад, в результаті якого у кожному персонажі читач впізнає одне й те саме обличчя. Це - перевтілення, вищий спосіб пізнання та вищий закон мистецтва[13;127].

Важливою для усвідомлення концепції мистецтва є точка зору Жорж Санд, яка заперечує можливість розглядати мистецтво та естетичну насолоду як право вибраних, освічених, вихованих у певному напрямку людей: "Зовсім не важливо знати всі тонкощі мови, техніку мистецтва, можливості палітри, щоб бути для себе тонким критиком і поціновувачем мистецтва. Виражати - здібність, якій можна навчитися, а оцінювати - потреба, а значить, і право, яке належить усім... Ми закликаємо всіх користуватися ним для себе, насолоджуватися ним, шукати його і отримувати задоволення, не вважаючи, що для цього потрібно припинити бути хорошим бакалійником, хорошим землеробом чи нотаріусом, якщо вони відчувають потребу до такого роду заняття" [12; 29]. Не заперечуючи інших форм мистецтва, Жорж Санд надавала перевагу простоті. Тільки простота може хвилювати, викликати співпереживання, співчуття і симпатії, - а в цьому письменниця й бачила сенс мистецтва. "Я люблю п'єси, які викликають у мене сльози, я люблю більше драму, ніж комедію, і, як справжня жінка, хочу захоплюватися одним із персонажів", - писала вона Дюма [12; 30].

Жорж Санд захоплювалась слов'янською музикою, яка хвилювала її своєю простотою, безпосередністю та емоційністю. Романтична концепція Жорж Санда утверджує ідею "мистецтва для всіх", мистецтва для народу, звеличує митця ,в якому втілено вищі моральні якості людини із народу.

Втіленням ідеалу митця і водночас здійснювачем естетичної програми автора є співачка Консуело - героїня однойменного роману Жорж Санд.

РОЗДІЛ ІІ. РОМАН «КОНСУЕЛО» ЯК ВТІЛЕННЯ КОНЦЕПЦІЇ МИСТЕЦТВА І МИТЦЯ

Не історія музики XVIII століття і не становище артиста у світському суспільстві "галантної Європи", а дещо більш широке лягло в основу задуму. "Консуело" - це роман про призначення артиста" [2; 519-520].

Першочерговий задум роману «Консуело» відноситься до 1840 року. Простежити історію створення твору дуже важко,так як ,на жаль,не збереглись ні нариси,ні повна версія рукопису роману.

У передмові до роману «Консуело» Жорж Санд писала,що була глибоко зацікавлена успіхами журналу «Revu independante» (цей журнал основною своєю темою вважав створення народом нового світу і ,як наслідок,нової літератури),тому після «Орасу» написала новелу «Консуело». Проста думка лягла в її основу:спогад про те, як Альфред де Мюссе називав Жорж Санд в Італії: Zingara, а Шопен любив повторювати їй: consuelo de mi alma? (з іспанської мови-«розрада моєї душі»).Так і народився образ циганки Консуело-розрадниці [18; 88], [8; 287].

Початок новели «Консуело» сподобався редакції і читачам і це спонукало Санд продовжити і розвинути її, перетворивши її в роман. Так був надрукований спочатку роман «Консуело» в ІІ-VII томах «Revu independante» за 1842-1843 рік…

Роман «Консуело» через труднощі ідейного змісту і сюжету потребував від автора великої та напруженої роботи.

Письменниця використала численні історичні джерела: мемуари прусського барона фон Тренка,маркграфині Байрейтської, сестри короля Пруссії Фрідріха ІІ та інших. Історичні відомості про гуситів Жорж Санд почерпнула з книги французького письменника Жака Ланфана «Історія гуситських війн і Базельського собору»(1731), із праці французького історика Еміля Боннешоза «Діячі реформи XV століття».Матеріал для опису Чехії Жорж Санд запозичила з статті «Нової енциклопедії»,що видавалась в 30-40-х роках П'єром Леру і Жаком Рейно. Для розповіді про музикальне життя XVIII століття цінним джерелом була праця Фетиса у восьми томах «Біографії музикантів та всезагальна бібліографія музики»(1835-1844)[7; 854].

З перших сторінок роману авторка вводить читача у дискусію навколо проблеми сутності і мети мистецтва, яка розкриватиметься протягом усього роману. Різні точки зору, позиції "звучать" з уст різних героїв, різних за своїм походженням , відношенням до мистецтва, освіченістю, тощо.

В роки написання роману серед друзів Жорж Санд були натхненний Шопен,патетично-урочистий Ліст, романтичний Берліоз,самовіддано-пристрасна в своєму служінні мистецтву Поліна Віардо(Гарсіа).Часто підіймалися суперечки про музику,театр,особливо гаряче підіймалась проблема демократизації мистецтва.Не випадково і героїня роману-співачка та артистка[18,89].

О. Білецький, вказуючи на листи Жорж Санд і Поліни Віардо як джерело інформації, пише про зовнішню схожість Консуело і Поліни, особливо перше враження від некрасивості, яке вона справляла. Науковець приводить опис цієї зовнішності із спогадів сучасників: "Поліна Гарсіа виділяється благородною, трохи строгою фізіономією, але разом з тим сповненою приємністю; у ході її є якась чарівна суміш величності з природністю та безпосередністю. У неї гнучкий стан, полум'яні, блискучі чорні очі, чорні, як смола, як сталь, локони, колір обличчя палкої іспанки; всі рухи її граційні та природні" [2; 519]. Такою уявляє собі читач і головну героїню роману «Консуело»:«Консуэло совсем недурна: у нее прекрасная фигура, а когда она смеется, так просто сердце радуется; когда же запоет - делается и вовсе красивой», «..она похожа на святую Цецилию», «..у нее самые красивые глаза в мире…рот великоват, но какие чудесные зубы-просто жемчужины…целый поток черных волос, в которых солнце отражалось, как в зеркале»[Т.1;46-48]. Вказувалося, що у Консуело є щось спільне з відомою співачкою ХVIII століття Гертрудою - Єлизаветою Мара - Шмелінг (1749-1833), яка прославилася у жанрі ораторій і блискуче виступала на концертах у Берліні, Парижі, Лондоні, Італії, а також у 1812 році у Москві, втративши там під час пожежі все своє майно, вона доживала свій вік у Ревелі скромною вчителькою музики; у розквіті слави одного разу вона втекла з Берліна, рятуючись від деспотизму Фрідріха ІІ. Можливо, ця деталь дала привід Жорж Санд перенести дію у XVIII століття.

Велика кількість героїв у романі пов'язані з музичною творчістю,але носіями справжнього мистецтва є Консуело, Гайдн,Андзолето і Альберт фон Рудольштадт.Зробивши свою героїню представницею народу ("Консуело - дочка невідомого батька і циганки, поза якоюсь країною і національністю; у неї іспанське ім'я, вона італійка за дитинством і юністю, потім дружина чеського графа; швидко оволодіває будь-якою мовою; ніколи і ніде не відчуває себе як на чужині. І це зрозуміло, - підкреслює О. Білецький, - "Світ мистецтва - ось її справжня батьківщина, артистка - ось визначення її національності [2; 519]), Жорж Санд представляє читачам різноманітні види ,багатство музичної культури ХVII століття[18;90].

Героїня роману, співачка Консуело, наближена до автора, вона є втіленням його ідеалу митця і водночас здійснювачем його естетичної програми. В ній живе дух демократичного мистецтва, хоч Консуело доводиться обертатися в середовищі аристократії і професійних музикантів. Вона зберігає любов до простого народу й народної музики, під час мандрів з молодим Гайдном вона співає селянам та ремісникам, і письменниця зазначає, що почувалася вона при цьому «краще, ніж тоді, коли виступала перед вишуканою публікою». [18,90].Для неї народна музика- музика натхнення.Її мистецтво -- мистецтво для всіх.

Співачка слухає у виконанні графа Альберта старовинні чеські народні мелодії і Жорж Санд через сприйняття виражає свій захват народною,природною музикою,так як «вона є плодом не науки і не роздумів,а натхнення». Письменниця неодноразово стверджувала,що у будь-якому творі вона цінує насамперед простоту.[18; 90]

У безкінечних дискусіях народжується істина, яка полягає у твердженні, що істинне і прекрасне мистецтво - це простота і безпосередність почуттів. Так, граф Дзустіньяні, послухавши спів Консуело, закидає Порпорі, що музика, яку виконують учениці надто сувора і піднесена. Порпора стверджує, що немає значення для істинного мистецтва, що саме виконує митець, головне - почуття, з яким він входить у світ музики, з яким її виконує, і таким чином передає слухачеві і Граф, висловлює свою оцінку щодо Консуело:

" - Она растрогала меня, довела до слез… И при помощи таких простых средств, так натурально, что вначале я даже не мог понять, в чем дело. Но потом, о мой дорогой учитель, я вспомнил все то, что вы так часто повторяли, преподавая мне ваше божественное искусство, и впервые постиг насколько вы были правы.

- А что такое я вам говорил? - торжествующе спросил маэстро.

- Вы говорили мне, что великое, истинное и прекрасное в искусстве - это простота, - ответил граф.

- Я упоминал также о блеске, изысканности и изощренности и говорил, что нередко приходится аплодировать этим качеством и восхищаться ими.

- Конечно. Однако вы прибавляли, что эти второстепенные качества отделяет от истинной гениальности целая пропасть. Так вот, дорогой учитель, ваша певица - она одна - стоит по ту сторону пропасти, а все остальные - по эту!" [Т.1;10] (Тут і далі цитуватиметься видання: Жорж Санд Консуэло:Роман в 2 т. - Киев: "Муз. Україна", 1990).

По-різному відносяться до мистецтва герої роману,що належать до яскравого, наповненного інтригами аристократичного світу.

Наприклад,граф Дзустіньяні,поряд з любов'ю до меценацтва та витонченного мистецтва мав пристрасть, що «переважала у провінційної знаті-показну пихатість». Ще більше не знає меж пристрасть до марнославства у Корілли та Андзолето-вихідців з народу,що перебували у зеніті слави завдяки таланту. «Найвідоміша» красуня Венеції Корілла-«втілення цариці пекла».Пристрасть до Андзолето робить її безпринциповою, здатною на злочин, який починається з брудного наклепу,інтриги,аморальних вчинків та закінчується відмовою від материнства. Андзолето так само нестримно любить славу і гроші, з точки зору яких розглядає мистецтво. Недарма Консуело помічає після його дебюту: «…Плоды искусства куда дороже тебе, чем само искусство»[ Т.1;110]. Андзолето, дуже гарний та хитромудрий венецієць - одна з яскравих фігур в романі.

Жорж Санд, яка любить доводити до перемоги добра і карати розпусту, примушує Коріллу та Андзолето страждати - вона не дає їм можливості вийти до справжніх вершин мистецтва, залишаючи їх за його лаштунками - на рівні другорядних виконавців. Корілла поступається першими ролями Консуело, Андзолето перетворюється в мандрівного співака.[18; 92]

У зв'язку з подіями у Венеції, успішним дебютом Консуело, намаганнями Дзустіньяні зробити її своєю коханкою, зрадою Андзолето, поставлено ще одну концептуальну ідею - ідею свободи жінки-митця, проблема зречення артиста від особистого життя, піднесеності його над усім земним і буденним.

Порпора, рятуючи Консуело від долі зрадженої коханої Андзолето і коханки графа, окреслює їй свій ідеал справжнього самозречення митця: "Ты не понимала своего предназначения, не видела, что тебе нет равных и что, следовательно, у тебя не может быть спутника в том мире. Тебе нужно одиночество, нужна полная свобода. Я не жалею тебе ни мужа, ни любовника, ни семьи, ни каких бы то ни было уз. Вот как я всегда представляет себе твое будущее, вот как я всегда понимает твой жизненный путь. В тот день, когда ты отдашься смертному ты устратишь свою божественность. Ах, если бы Минготти и Мольтени, мои знаменитые ученицы, мои великие создания, послушались меня, они не имели бы соперниц на земле! Но женщина слаба и любопытна: тщеславие ослепляет ее, суетные желание волнуют, причуды увлекают ... Спрашивается, что дало им удовлетворение этих порывов? Душевные бури, усталость, потерю или ослабление их таланта! Разве ты не хочешь превзойти их, Консуэло? Разве у тебя нет стремления, парящего выше суетных благ земных? Разве ты не согласишься заглушить в себе голос сердца, чтобы стяжать прекраснейший венец, каким когда-либо был увенчан гений?" [Т.1; 123].

Отже, повна свобода від усього земного, самотність, високий ідеал, слава - доля справжнього генія, що присвячує себе служінню мистецтву.

Консуело готова допомогти усім і своєю самовідданою добротою схожа на святу. Самовіддана Консуело і у своєму служінні мистецтву:її не приваблюють ні слава,ні гроші,ні коштовності,ні овації публіки.На своєму тернистому шляху до високого ідеалу мистецтва вона долає велику кількість спокус:відмовляється бути фавориткою графа Дзустіньяні; не погоджується стати дружиною знатного та багатого графа Альберта (вона вінчається лише з помираючим чоловіком, жертвуючи собою та в той час же відмовившись від усіх привілегій цього шлюбу). Консуело жертвує заради мистецтва і своїм коханням до Андзолето. Її мистецтво природнє,але в той же час - це плід її невпинної праці. Мистецтво Консуело наділене великою силою, яка змушує піднятися душу в піднебесні висоти, пробуджує найкращі почуття, захват Альберта- замкнутого, похмурого, меланхолічного.Спів Консуело, її доброта, сердечність та самовідданість виліковує його від хворобливих припадків. Почувши перший раз спів Консуело він стояв здивований і розчулений: «О Консуэло!Наконец-то я нашел тебя!.. Я зову тебя Утешением, потому что мне в моей печальной жизни было обещано утешение, а ты и есть то утешение, которое Господь наконец посылает мне, одинокому и несчастному»[Т.1,207]. З цього моменту починається душевне одужання графа Альберта. Сила її мистецтва викликає майже містичне захоплення: "Консуэло, растроганная, села за клавесин и запела испанский церковный гимн в честь богоматери-утешительницы, которому научила ее в детстве мать. Он начинался словами "Consuelo de mi alma" ("Утешение моей души"). Она спела ее таким чистым чистым голосом, с такой неподдельной простотой и верой, что хозяева старого замка почти забыли о предмете своей тревоги, всецело отдавшись чувству надежды и веры. Глубокая тишина царила и в самом замке и вокруг него; окна и двери были распахнуты настежь, чтобы голос Консуэло мог разноситься как можно дальше. Луна своим зеленоватым светом заливала амбразуры огромных окон. Все вокруг было спокойно. Душевные муки слушателей сменились чистым религиозным чувством, как вокруг тяжелый воздух, словно вырвавшийся из глубины человеческой груди,откликнулся на последний звук голоса Консуэло"[ Т.1;210]. І справді, тільки Консуело вдалося знайти дорогу до серця графа Альберта, який впевнений, що вона має силу, не властиву для простих смертних: "… ты говоришь языком богов, тебе дано выражать самые возвышенные чувства и передавать людям самые могучие переживания твоей вдохновенной души. Пой же всегда, когда заметишь что я изнемогаю! На слова твоих песен я почти не обращаю внимания - они являются лишь темой, несовершенным указанием, которое служит для раскрытия и развития музыкальной мысли, я почти не слушаю их - до моего сердца доходит только твой голос, чувство, с каким ты поешь, твое вдохновение"! [Т.1; 328-329]. У вуста графа Жорж Санд вкладає думку про велику силу, справжнього мистецтва, для якого не існує ніяких меж - мовних, територіальних, суспільних. Музика - сила містична, що належить усьому людству: У музиці, розкривається незкінченне, божественне. І тільки справжній митець, такий як Консуело, здатний дати людині почуття приналежності до цієї божественної, безконечної сили, почерпнутої у самого творця всесвіту. Тут Жорж Санд утверджує життєстверджуючу роль мистецтва, призначеного об'єднувати все людство.

Мистецтво Консуело творить чудо, перетворюючи і вдосконалюючи людей. Граф Марчелло говорить: "Если ангелы на небесах поют как ты, я жажду покинуть землю, чтобы вкусить вечное наслаждение, которое я познал благодаря тебе. Благословляю тебя, дитя мое! Будь щастлива в этом мире, как ты этого заслуживаешь. Я слышал Фаустину, Романину, Куццони, всех самых великих певиц мира; они не стоят твоего мизинца Тебе суждено дать людям то, чего они еще никогда не слыхали, тебе суждено заставить их почувствовать то, чего до сих пор не чувствовал еще ни один смертный!" [Т.1;57].

Краса її мистецтва не залежала від того, що саме вона виконує, здавалося, що у неї захована велика таємниця, таємні знання, фантастична сила геніальності, які підкоряли всіх, хто її слухав. Таємниця ховалася в натхненні. Коли приходило натхнення, Консуело миттєво перевтілювалася - вогонь геніальності і любові до людей загорявся в ній, і вона запалювала його в душах інших, навіть не усвідомлюючи своєї сили. Тут постає питання про романтичну містику, надзвичайну силу, яка була нічим іншим, як здатністю бачити те, що приховане від тих, хто позбавлений уяви, творчої сили, хто не володіє даром прозріння і перевтілення. Роль творчої уяви, інтуїції була визначальною у романтичній культурі. Багато уваги Жорж Санд як романтики приділяє емоції, голосу серця, підсвідомому, ірраціональному, тому, що приховано в глибинах людського духу.

Образ Консуело як ідеалу митця втілює романтичну концепцію мистецтва, яке виконує роль рятівника від гидотної буденності, позбавленої будь-яких рис піднесеності. У мистецтві Консуело знаходить душевну рівновагу, спокій і можливість самовиразитися, самореалізуватися, тобто повернутися до дійсності вже іншим виявом - нового, знайденою у мистецтві силою, котра суперечить земному емпіризмові і становить для неї рятівну нішу.

Свобода митця - необхідна умова втілення концепції справжнього мистецтва. Свобода - ідеал творення, душа музики, риса, яка найбільшою мірою притаманна Консуело, як ідеальному образу митця створеному Жорж Санд. Співачка не може жити в кайданах суспільних умовностей, моральних законів, що принижують і обмежують її вільне серце.

Для Консуело відкривається істина: душу потрібно зберігати здоровою і сильною для справжнього кохання, для корисних справ, а коли митець не розуміє цього, Бог карає її, забираючи в неї натхнення. Саме завдяки графові Альберту Консуело знаходить гармонію, розуміє, в чому полягає істинна суть і мета мистецтва.

Образи Консуело і Альберта складають драматичну серцевину роману. Їх формує складне переплетення ідей та роздумів. Протягом всього роману вони відкриваються все новими сторонами. Поява Альберта в "Консуело" і його зустріч з героїнею служать своєрідною прелюдією до головного мотиву, який звучить у заключних главах, коли Альберт з гарячим переконанням присвячує себе, свою творчість музиканта служінню людям,народу."Тут Жорж Санд, подібно до сенсімоністів і її друга Ференца Ліста, утверджували проповідницьку суть мистецтва, головне призначення якого-об'єднання людства" [19; 108].

Альберт - теж образ ідеального артиста, але трохи відмінного від інших образів. Він із виключною глибиною відчуває музику. Сам він є геніальним музикантом, талант якого теж вразив Консуело і великою мірою сприяв зародженню кохання в її душі. Вперше, коли вона почула скрипку, гра Альберта вразила її, змушуючи забути про страх перед ним, змінити своє ставлення до нього: "... вдруг до нее донеслись звуки какого-то изумительного инструмента. Это скрипка Страдивариуса пела дивную мелодию - величественную, грустную, извлекающую верной и искусной рекой. Некогда еще Консуэло не слышала ни такой совершенной скрипки, ни виртуоза столь безыскусственного и трогательного. Мелодия была ей незнакома, но судя по странной, наивной манере, она решила, что этот напев, должно быт, стариннее всего, что ей было известно из старинной музыки. Она слушала с восторгом, и теперь ей стало ясно, отчего Альберт так хорошо понял ее после первой пропетой ею фразы... У него были истинное понимание настоящей, великой музыки. Он мог не быть ученым музыкантом, не знать всех блестящих приемов этого искусства, но в нем была искра божия, дар проникновения, любовь к прекрасному." [Т.1;С. 273]. Після того, як Консуело почула його натхненну гру, перед нею впала остання перепона до щирого самовідданого почуття. Консуело була якраз тою чистою душею, яка була створена для того, щоб проникнути в темні глибини душі Альберта. Кілька раз у творі наголошено, що Альберт був провідником Консуело. Він проводить її у світ прекрасної народної музики, до переконання, що народна музика є джерелом, корінням, суттю справжнього мистецтва.

Він збирав народні гімни, духовні і національні пісні, покладені на музику невідомими геніями Чехії, старовинні твори католицьких і протестантських композиторів Жоскена, Кноза, Ле Жена, Аркальдета, Георга Рау, Бенедикта Дуціса, Іоанна Вейса. Альберт навчався багато років з учителем, але істинну суть музики він пізнав завдяки народному мистецтву. Навчаючись музиці у вчителя, який намагався привити йому знання про світську і духовну музику Європи, Альберт усвідомив, що таке справжня людина, і якою фальшивою мішурою можна замінити її. Альберт підкреслює основу думку роману, і в цьому він дуже близький до Консуело, - справжнє мистецтво неможливе без щирого почуття, природності і натхнення: "С тех пор как я немного овладел этим инструментом, который посвятил восхвалению господа и жаркой молитве, я никогда не прикасался к нему иначе, как переносясь в идеальный мир и повинуясь вдохновению, которое ни вызвать, ни удержать не в моих силах..." [Т.1; 331].

Альберт вважає,що джерело натхнення- це поєднання в музиці релігійного почуття з людською думкою. Граф сам своє натхнення черпає тільки в своєму серці, в молитві, самотності, віддаючи свою душу старовинним гуситським мелодіям, які привели багатьох чехів до страти або каторги.Альберт виявляє бажання навчитись у Консуело світській і духовній музиці, у світ якої він наважиться піти тільки разом із Консуело, оскільки тільки їй довіряє свої кроки. Граф Альберт висловлює ще одну важливу для розуміння концепції мистецтва думку: на запитання Консуело чи варто їй вдосконалити своє мистецтво виконання світської музики, якій у школі Порпори було приділено менше уваги, ніж духовній, граф відповідає, що не важливо, яку музику вона виконує, важливо з якою душею і яким почуттям вона це робитиме, а відтак її високі ідеальні почуття і чиста душа робитимуть її святою і в монастирі і на театральних підмостках.

Музика і поезія - найвище втілення віри. Ці строгі і величаві форми минулого забулися і замінилися злочинними розмежуваннями: католицтво позбавило святочність краси, а урочисті церемонії - участі жінок, замість того, щоб направити та облагородити кохання, воно вигнало та засудило його. Але краса, жінка і кохання не могли втратити своєї влади, і люди створили нові храми, які стали називатися театрами, в яких не залишилося божества. Так трактує Альберт історію виникнення гармонійного мистецтва, у якому зливалися краса, кохання і божественність, і яке втрачене навіки через людську безглуздість. Але існують до сих пір зразки "природного" мистецтва, мистецтва народу, народні пісні та мелодії, дорогоцінні перли полум'яного народного генія. Ось джерело, до якого спрямовує Альберт серце Консуело. Завдання справжнього митця у тому, щоб,черпаючи з цього бездоганного джерела, творити подібно до безіменних артистів із народу, злитися з ним у своєму мистецтві. Найціннішим у народній музиці граф вважає простоту і правду, які Жорж Санд, вважала основними критеріями справжності мистецтва. Тільки простота і правда, на її думку, можуть викликати глибокі почуття у того, хто сприймає мистецтво.

У зверненні до народних джерел, до їх простоти і правди, служінні народу бачить Жорж Санд призначення митця, що знаходить своє вираження у свідомості, відчуттях, переконаних героїв роману, насамперед графа Альберта, а за ним і Консуело. Ідея "суспільного мистецтва" як мистецтва ідеального виникла у письменниці, як вказує О.Білецький, під впливом бесід з Лістом, Шопеном, і П'єром Леру, під впливом спілкування з поетами із народу. "Її роздуми про характер музичного фольклору, про його естетичну цінність, про його використання представляють не дивлячись на свою ідеалістичну окраску, живий інтерес і для нашого часу",-справедливо підкреслює О.Білецький[2;526]. Красі та проникливості народного мистецтва присвячено чимало натхнення сторінок, і, якщо, провідною думкою романтичної концепції є справжність мистецтва, яке пробуджує почуття, то ніяке інше творіння ніж музика народу не пробуджує настільки піднесені благородні, чисті та щирі почуття; ніяке інше мистецтво настільки не відкриває перед духовним зором красу природи, бурю пристрастей чи тягар страждання. Жорж Санд утверджує думку, що пізнавши музику того чи іншого народу, митець проймається його духом, проникає в саму його душу, усвідомлює його сутність: "Для того, кто сумел бы сильно и просто передать музыку разных народов, и для того, кто сумел бы должным образом ее слушать, нет надобности ездить по всему свету, знакомиться с разными национальностями, осматривать их памятники, читать их книги, странствовать по их степям, горам, садам и пустыням. Хорошо переданная еврейская мелодия переносит нас в синагогу; вся Шотландия отражается в подлинно шотландской песне; как вся Испания - в подлинно испанской. Таким образом мне удалось не раз побывать в Польше, в Германии, в Неаполе, в Ирландии, в Индии, и я лучше знаю этих людей и эти страны, чем если мне довелось изучать их целые годы. В одно мгновение я перносился с ним и жил их жизнью; обояние музыки позволяло мне приобщиться к самой сущности этой жизни" [Т.1; 360].

З образом Консуело пов'язано романтичний мотив дороги, у якому в прямому і переносному змісті здійснюється шлях героя до усвідомлення своєї ролі та призначення. На довгому шляху із замку Рудольштадт до Відня Консуело переживає багато пригод, автор знайомить нас на цьому шляху з багатьма музичними діячами XVIII століття, зокрема, прославленим лібретистом, придворним віденським поетом, італійцем Метастазіо або знаменитим німецьким композитором Йосифом Гайдном, якого авторка робить супутником Консуело.

Гайдн і Консуело дуже схожі один на одного. У них схожі долі - долі двох бідняків і артистів. Так само, як і Консуело, молодий хлопець ще в дитинстві залишився на вулиці без гроша, без одягу, без даху над головою. Покровитель його таланту Келлер послав його з дорученням, і тут по дорозі він зустрічає Консуело, з якою вони мандрують разом. Разом вони переживають багато пригод. Самовіддане служіння мистецтву Консуело справило благотворний вплив на молодого Гайдна, запалило його тим жертовним вогнем, яким палала вона. Вони разом пізнають радість повної свободи, бідності, незалежності: Консуело і Гайдн, які повернувшись у дні, коли змушені заробляти собі на хліб, усвідомлюють, що самим чутливим і вдячним слухачем є простий народ. Прості німецькі простолюдини були більше до душі Консуело, ніж публіка театральних залів. У романі черговий раз підкреслюється просвітницька роль мистецтва: "Моя цель - заставить людей понять искусство, полюбить его, не возбуждая страха и ненависти к личности артиста", - проголошує юнак - майбутній великий композитор Гайдн. Так у служінні народу, у виконанні найвищого обов'язку знайшли свою мету Консуело, граф Альберт і молодий Гайдн.

Типовими для художника пізнього романтизму, на думку О.Білецького, є погляди на призначення митця Порпори - відомого композитора. У романі цей образ з'являється у той момент своєї біографії, який вважається загадковим і самим нез'ясованим, що відкриває величезні можливості для творчої фантазії письменника. "Ми знаємо життя Порпори, його невдалу, по великому рахунку, кар'єру, його боротьбу з Генделем, невдячність його учнів, його тягу до відомого формалізму. На цій основі неважко уявити собі образ самотнього, суворого артиста, володіючого усіма рисами "невизнаних геніїв": строгою вимогливістю до учнів, непримиримістю, непристосованістю до життя, пристрасністю в усьому, що стосується артиста" [2; 523-524]. Великий маестро вважає мистецтво і актора, який несе його людям - найвищою земною силою, яка втілює бажання і волю небес, ставить їх вище земних властителів. Мистецтво - це найвищий владика світу. Актор - це ідеальне втілення - влади мистецтва на землі. І тільки царство мистецтва і митця є істинним, в той час, як велич і могутність земних монархів - пародія. Світ перевернувся, вважає Порпора, світ - комедія, вбогий маскарад, яким потрібно нехтувати, через який потрібно йти з достоїнством, незважаючи на насмішки, приниження і зневагу. Музика відкриває для нього істинний світ, театр - місце, де існує справжнє життя, сповнене справжніми героями, справжніми почуттями, великими душевними пориваннями. І тільки мистецтву він надає великої перетворюючої сили, здатної змінити цей світ на краще.

Такими є переконання Порпори. О.Білецький вважає їх типовими для митців пізнього романтизму. Консуело не приваблює цей скорботний шлях не тому, що він скорботний, а тому, що він сповнений гніву до натовпу, тому що трагедію такого роду не виправдує ніяка життєстверджуюча ідея. "Боротьба заради боротьби, гордість артиста, протиставлена марнославству світу, страх світу перед артистом, що межує з ненавистю до нього- це все не для неї. Її власний ідеал - примусити зрозуміти і полюбити мистецтво, не викликаючи страху і ненависті до самої особистості артиста.

Консуело знаходить своє призначення - в повному відреченні від суспільства і служінні мистецтву, яке втілює народні ідеали. Виконуючи духовну і народну музику, Консуело ніби вбирає в себе божественну силу, все натхнення і любов Творця, і передає його слухачеві. Все це відбувається майже підсвідомо; вона співає - ніби дихає, не задумуючись при цьому над технікою виконання, всіма пасажами і руладами, які вивчила в школі Порпори.

Саме через злиття народного мистецтва і мистецтва,створенного генієм у житті Консуело , Жорж Санд створює неперевершену думку про те ,що все у цьому світі має бути в гармонії -світське і народне,звеличене і правдиве,піднесене і просте. "Мистецтво-це не виявлення природного інстинкту і не засіб подолання своєї соціальної обмеженості;це вираження вищих ідей та почуттів, відкриття безкінечного, мистецтво - це перш за все суспільне служіння. Коріння мистецтва - в релігії: на зорі людства театр і храм становили одне і те ж святилище" [2; 526]. Отже, з образом головної героїні пов'язано проблему призначення митця і проблему важливості поєднання народного мистецтва з мистецтвом геніїв.

Консуело для Жорж Санд - ідеал митця, який, пройшовши через велику кількість випробувань і труднощів, переборовши небезпеки і спокуси,здобуває свободу і незалежність, віддає своє мистецтво народові.

ВИСНОВКИ

Творчість Жорж Санд займає почесне місце в історії французького романтизму.Саме вона розробила новий жанр для французької літератури ХІХ століття- психологічний романтичний роман; засуджувала егоїзм та індивідуалізм, протиставивши їм альтруїзм та своєрідне народництво, яке полягало в безоглядній ідеалізації народу як носія вищих моральних чеснот.

Жорж Санд ставить перед собою головну мету, в якій вона бачить сенс творчості письменника - писати правду, якою б вона не була.

У своїх працях письменниця рішуче виступає проти принципу "мистецтво для мистецтва", яке на її думку, не має сенсу, оскільки не відгукується на проблеми часу. Мистецтво, таким чином, є не тільки художнім зображенням як кінцевою метою, а й розумінням світового процесу, а відтак його активною діючою силою.

Важливою для усвідомлення концепції мистецтва є точка зору Жорж Санд, яка заперечує можливість розглядати мистецтво та здатність до естетичної насолоди як працю вибраних, освічених, вихованих у певному напрямку людей. Мистецтво доступне усім, хто має щиру душу і природнє почуття прекрасного.

Ставлячи правду життя в основу свого методу, Жорж Санд зауважила, що вона зображує людину такою, якою хоче її бачити. У романтичній концепції Жорж Санд утверджується ідея "мистецтва для всіх", мистецтва для народу, звеличується ідеал митця-альтруіста, у якому втілено найвищі моральні якості людини із народу.

Втіленням ідеалу митця, здійснювачем концепції романтичного мистецтва, естетичної програми автора є образ співачки із народу Консуело в одноіменному романі "Консуело".

Особиста і творча свобода, як одна із основних умов існування особистості митця у романтичному світогляді, знайшла своє вираження у романі Жорж Санд. Довгий шлях, сповнений піднесень, і гірких розчарувань, інтриг і зневаги, приводить героїню до досягнення головної мети творчості митця - "народної артистки", що несе своє мистецтво в маси. Не важливо, яку музику виконує митець, духовну чи світську, де виступає, в церкві чи в театральних підмостках, головне, щоб його душа була чистою, почуття щирими, а служіння - самовідданим.

Навчити людей розуміти і любити музику,не лише народну,а й класичну - ось призначення справжнього митця.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Анненская А. Жорж Санд.Ее жизнь и литературная деятельность(«Жизнь замечательных людей»)-М.: «Молодая гвардия»,1893.-223с.

2. Білецький О. Роман о призвании артиста // Білецький О. Зібрання праць: У 5-ти т. - Т.5. - К.: Наук. думка, 1966. - С. 508-535.

3. Евнина Е.М. Жорж Санд // История французской литературы. - Т.2. - М.: Изд-во АН СССР, 1956. - С. 272-295.

4. Затонський Д. Що таке романтизм? // Слово і час. - 1998. - № 4-5. -С. 70-73.

5. Золя Э. Жорж Санд // Золя Э. Собрание сочинений: В 26-ти т. - Т.25. - М.: "Худ. лит-ра", 1966. - С. 712-749.

6. Елизарова М.Е., Гиджеу С.П., Колесников Б.И., Михальская Н.П. История зарубежной литературы ХІХ века-М.: Государственное учебно-педагогическое издательство Министерства просвещения РСФСР,1957.-с.195-203.

7. Лилеева И.А. Консуэло // Санд Ж. Собрание сочинений: В 9-ти т. - Т.5. - Л.: "Худ. литература", 1972. - С. 853-857.

8. Моруа А. Жорж Санд.-К.:Мистецтво,1988.-447 с.

9. Наливайко Д.С., Шахова К.О. Зарубіжна література ХІХ сторіччя. Доба романтизму. - Тернопіль: Навч. книга - Богдан, 2001.

10. Ніколенко О.М., Мацапура В.І. Романтизм // Тема. - 2004. - № 1. - С. 80-88.

11. Обломиевский Д. Жорж Санд // Обломиевский Д. Французский романтизм. - М.: Гос. изд. худ. лит-ры, 1947. - С. 292-321.

12. Реизов Б. Жорж Санд (1804-1876) // Санд Ж. Собрание сочинений: В 9-ти т. - Т.1. - Л.: "Худ. литература", 1971. - С. 5-42.

13. Реизов Б.Г. Жорж Санд // Реизов Б.Г. Французский роман ХІХ века. - М.: "Высшая школа", 1977. - С. 110-141.

14. Санд Жорж Консуэло:Роман в 2т.-К.: Муз.Україна,1990 -Т.І.- 399 с.

15. Санд Жорж Консуэло:Роман в 2т.-К.: Муз.Україна,1990 -Т.ІІ.-412 с.

16. Санд Жорж "Оберман" Э.-П. Сенанкура // Санд Ж. Собрание сочинений: В 9-ти т. - Т.8. - Л.: Худ. лит-ра", 1974. - С. 629-642.

17.Санд Жорж. Предисловие к собранию сочинений 1851 года // Санд Ж. Собрание сочинений: В 9-ти т. - Т.8. - Л.: "Худ. лит-ра", 1974. - С. 660-663.

18. Трапезникова Н.С. Романтизм Жорж Санд.- Казань: Изд-во Казанского ун-та, 1976.

19. Трескунов М. Жорж Санд: Критико-биографический очерк. - Ленинград: "Худ. лит-ра", 1976.

20.Уваров Ю.П. Жорж Санд // История зарубежной литературы ХІХ века. - Ч.2. - Кн..1. - М.: Изд-во МГУ, 1970. - С. 123-136.

Размещено на Allbest.ru