Основні принципи символістської суб’єктивної критики в творчості Д. Мережковського 90-х років ХІХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія наук України

Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ СИМВОЛІСТСЬКОЇ СУБ'ЄКТИВНОЇ КРИТИКИ В ТВОРЧОСТІ Д.МЕРЕЖКОВСЬКОГО 90-Х РОКІВ ХІХ СТОЛІТТЯ

10.01.02 - російська література

Хуберт Марина Олександрівна

Київ - 2002

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі зарубіжної літератури Ізмаїльського державного гуманітарного університету, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник - доктор філологічних наук Мазепа Наталія Ростиславівна, провідний науковий співробітник-консультант Інституту літератури ім.Т.Г.Шевченка НАН України

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор Орєхова Людмила Олександрівна, Таврійський національний університет ім.В.І.Вернадського, професор кафедри російської літератури

кандидат філологічних наук, доцент Нагорна Наталія Мефодіївна, Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, доцент кафедри історії російської літератури

Провідна установа - Одеський національний університет ім. І.І. Мечникова, кафедра новітньої літератури і журналістики, Міністерство освіти і науки України

Захист дисертації відбудеться “__24__” грудня 2002р. о___14____ год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.178.02 при Інституті літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України (01001, м.Київ-1, вул. М. Грушевського, 4).

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України: 01001, м. Київ, вул. М. Грушевського, 4.

Автореферат розісланий “_18__” листопада 2002р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Гайнічеру О.І.

АНОТАЦІЯ

Хуберт М.О. Основні принципи символістської суб'єктивної критики в творчості Д.Мережковського 90-х років ХІХ ст.--Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук із спеціальності 10.01.02--російська література.--Інститут літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України, Київ, 2002.

У дисертації вперше досліджується виникнення та розвиток у російській літературній критиці 90-х рр. ХІХ ст. перших проявів мистецтва модернізму - суб'єктивно-імпресіоністичної критики. Здійснено аналіз теорії російських символістів, яка вперше була обґрунтована в літературно-естетичному маніфесті Д.Мережковського "Про причини занепаду та про подальший розвиток російської літератури". У цій праці теоретик російського символізму осмислює поняття містичного змісту, символу та імпресіонізму, обґрунтовує метод ідеалістичної художньої творчості та принципи суб'єктивної критики.

Комплексний аналіз своєрідності жанрової системи символістської критики на базі літературно-критичної спадщини Д.Мережковського показав різноманітність аналізованих об'єктів, місце суб'єктивного начала у формуванні нової традиції літературної критики; підкреслено новаторський характер творчості Д.М.Мережковського на тлі розвитку тогочасної літературної критики.

Ключові слова: символізм, суб'єктивно-імпресіоністична критика, символ, містицизм, імпресіонізм, жанр, типологія.

SUMMARY

Hubert M.A. The basic principles of the symbolist subjectively criticism in D.Merezhkovsky's work in the 90's of the XIX th century. - Manuscript.

Thesis for Candidate of Philology Degree in Speciality 10.01.02. - Russian Literature.- Taras Shevchenko Institute of Literature of the National Academy of Sciences of Ukraine.--Kyiv, 2002.

The dissertation aims at investigating the appearance and development of the subjectively - impressionist criticism in the Russian literary critique of the 90's of the XIX-th century which was the first manifestation of the modernism art. The theory of Russian symbolists which was firstly grounded in the literary-aesthetic manifests by D.Merezhkovsky “About the Reasons of Decadence and Further Development of Russian Literature” is analyzed. In this work the theorist of Russian symbolism comprehends the notions of mysterious content, symbol and impressionism, substantiates the method of idealistic literary creation and principles of subjective criticism. The author gives a complex analysis of peculiarities of the genre system of symbolist criticism on the basis of D.Merezhkovsky's literary critical heritage.

The author has given a new approach to the symbolist criteria of literary criticism, its national roots and points out the genetic ties of D.Merezhkovsky's critical heritage with the aesthetic search of the representatives of French symbolism.

Key words: symbolism, subjectively-impressionist criticism, symbol, mysticism, impressionism, genre, typology.

АННОТАЦИЯ

Хуберт М.А. Основные принципы символистской субъективной критики в творчестве Д.Мережковского 90-х годов ХІХ ст.--Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.02--русская литература.-Институт литературы им. Т.Г.Шевченко НАН Украины, Киев, 2002.

В диссертации освещаются вопросы эстетического наследия русского символизма, прослеживается история формирования символистской субъективной критики, определяются ее основные принципы и система жанров. Материалом для исследования послужили литературно-критические работы первого периода творчества (80-е - 90е г.г. Х1Хв.) одного из ведущих теоретиков русского символизма Д.Мережковского.

В результате изучения литературно-критического наследия писателя исследователь приходит к выводу , что парадигма развития эстетического концептуального дискурса Д.Мережковского 90-х годов Х1Х века определяется ориентацией на мировой литературный процесс, выходом за рамки революционно-демократической эстетики, народнической эстетики и теории "чистого искусства". Объектом анализа является концепция писателя, согласно которой кульминация духовных возможностей мировой культуры сосредоточена в развитии "новой идеалистической литературы".

По мнению диссертанта, в парадигме концептуального дискурса Д.Мережковского характерным было стремление преодолеть позитивистскую редукцию и натурализм в искусстве, утвердить провозглашенные им в работе "О причинах упадка и о новых течениях современной русской литературы" эстетические принципы нового литературного направления в искусстве -- символизма. В работе доказано, что эти принципы: мистическое содержание, символ и импрессионизм,- легли в основу созданной Д.Мережковским теории субъективной критики.

Анализ литературно-критического творчества Д.Мережковского первого периода позволяет сделать вывод, что теоретик русского символизма связывает зарождение нового литературного направления не с декадансом, а с традициями "великой русской литературы ХІХ века". "Новое идеалистическое искусство", по утверждению Д.Мережковского, основано на религиозном инстинкте художника, связано с поисками Бога, с высокой духовностью. С этой позиции критик осмысливает литературный процесс в России и предлагает принципиально новую интерпретацию творчества русских классиков.

Исследование творческой природы субъективной критики Д.Мережковского позволяет выявить ее принципиальную ориентированность на утверждение творческой фантазии, необходимость поэтического воображения как обязательные условия постижения глубины художественного произведения: критик должен быть поэтом, субъективная критика--"поэзией поэзии". При этом отмечается присущая литературной критике Д.Мережковского внутренняя концептуальность, масштабность замысла и высокая идейность

Проведенный сопоставительный анализ литературно-критических работ Д.Мережковского и современных ему критиков (А.Скабичевского, Н.Михайловского и др.) дает возможность наглядно продемонстрировать черты, отличающие произведение субъективной критики от народнической. .

Определение сущности символистской критики Д.Мережковского вызывает необходимость обратиться к вопросу о критических жанрах, содержательность и живость формы которых обусловливают глубину аналитического и художественного постижения произведений искусства.

Одной из отличительных черт жанровой природы субъективной критики Д.Мережковского является принцип циклизации, при котором каждая последующая часть связана с предыдущей не только хронологически и тематически, но и логикой центральной концепции. Такая синтетичность позволяет говорить о формировании нового структурно-содержательного качества, в соответствии с которым цикл трансформируется в целостное единство.

Исследование композиции и особенностей повествовательной структуры критических работ Д.Мережковского 90-х годов ХІХ века дает все основания утверждать, что особое тяготение к жанру литературного портрета, ставшего в творчестве теоретика русского символизма важнейшей формой постижения “тайны” личности писателя, вызвано, в первую очередь, особенностями задач, которые он ставил перед субъективной критикой .

Установлено, что характерными чертами стиля критических работ этого периода в творчестве Д.Мережковского являются живой, приподнятый тон повествования, обилие характеристик, выраженных в превосходной степени. Критическая мысль часто представлена средствами развернутой метафоры, острого каламбура, яркого тропа.

В предложенной работе исследованы генезис и художественная природа субъективной критики русского символизма, что позволяет осветить вопрос интенсивной трансформации новейшего русского эстетического дискурса на фоне европейской литературной ситуации.

Ключевые слова: символизм, субъективно-импрессионистическая критика, символ, мистицизм, импрессионизм, жанр, типология.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Сучасне літературознавство виявляє інтерес до закономірностей літературного процесу в Росії к. ХІХ - поч. ХХ ст. Російська культура цього часу характеризується пошуками відповідей на найглибші світоглядні питання, прагненням проаналізувати важливі проблеми і закономірності розвитку мистецтва.

З посиленням уваги вчених до надбань літератури Срібного віку пов'язані, з одного боку, спроби виявити багатство та різноманітність естетичних досягнень його представників, з другого, -- намагання з'ясувати кризу, перехідний характер, відсутність естетичної рівноваги у тих явищах, які визначають художню свідомість рубіжної епохи: подібні явища констатовано дослідниками і в сучасному літературному процесі. Тому прагнення освоїти художній досвід російських письменників рубежу ХІХ - ХХ ст. залишається актуальним, оскільки узагальнення досвіду минулого є підгрунтям прогнозу закономірностей розвитку сучасного та майбутнього.

У літературі Срібного віку значну роль відіграє один із важливих напрямків тогочасного модернізму - символізм, вивчення якого дає можливість пізнати зв'язок художнього досвіду сучасної літератури з традиціями російських письменників рубежу ХІХ -ХХ ст.

Яскравим представником російського символізму й одним із перших його теоретиків був Д.Мережковський -- відомий прозаїк, поет та літературний критик, творчій спадщині якого присвячені численні праці сучасних літературознавців.

Жанрове розмаїття його творчості зумовило різні аспекти наукових досліджень, це зокрема: формування Д.Мережковським естетичної теорії символізму (праці Є.Андрущенко, Л.Долгополова, Н.Лебеденко, Д.Максимова, Л.Фрізмана, Т.Шевчук, Є.Еткінда та ін.), поетика його романів (дослідження Л.Колобаєвої, З.Мінц, В.Михеєва), своєрідність поезії (праці М.Ніженця, А.Ханзен-Льове), драматургії (дослідження Є.Андрущенко, Л.Фрізмана), літературної критики (праці Є.Андрущенко, В.Михеєва, Л.Фрізмана) та релігійно-філософської публіцистики (роботи І.Невлєвої). Однак не можна вважати, що творча спадщина Д.Мережковського вивчена сповна, оскільки багато аспектів або зовсім не охоплено дослідженнями, або зроблено це в надто лапідарній формі.

До сьогодні поза увагою дослідників виявився вельми цікавий період художньої біографії Д.Мережковського -- етап створення суб'єктивно-імпресіоністичної критики, що відіграла важливу роль у формуванні російського символізму як літературного напряму. Своїми засобами вона відгукувалася на спроби тогочасної їй художньої думки про визначення альтернативи дальшого розвитку художнього процесу, знаходячи у світовій літературі, зокрема, в російській класичній літературі ХІХ ст. відповіді на свої питання.

Чудове знання характеру епохи, увага до особливостей етико-естетичної природи художньої творчості зумовили те, що літературно-критичні дослідження Д.Мережковського стали взірцем нових поглядів та оцінок спадщини великих попередників. На його досягнення в цій галузі різною мірою спиралися усі наступні пошуки російських символістів: В.Брюсова, К.Бальмонта, І.Анненського, А.Бєлого, О.Блока та інших.

Літературно-критична творчість представників усіх течій, що виникли після символістів, прямо чи опосередковано орієнтувались на досвід суб'єктивно-імпресіоністичної критики Д.Мережковського. Прикладом можуть слугувати роботи А.Ахматової, зокрема її статті про творчість О.С.Пушкіна, праці М.Цвєтаєвої, Б.Пастернака та інших.

Літературно-естетичні статті Д.Мережковського ”Про причини занепаду і про нові течії сучасної російської літератури”(1893), “Новітня лірика”(1894), “Вступ” до збірки “Вічні супутники”(1897) присвячено дослідженню особливостей сучасного йому літературного процесу. У цих працях закладено підвалини новітньої концепції літературної критики, яку автор назвав суб'єктивно-імпресіоністичною.

Перша реакція сучасників Д.Мережковського на його пошуки в галузі літературної критики була негативною. Такі провідні критики, як М.Михайловський (“Російський відбиток французького символізму,” 1893), А.Волинський (“Боротьба за ідеалізм”, 1896), Б.Нікольський (“Вічні супутники” Д.Мережковського” 1897), оцінювали суб'єктивно-критичні праці Д.Мережковського, в кращому випадку, як факт літературного епігонства. Дальші дослідження критичної спадщини Д.Мережковського розвивалися в дусі її активного несприйняття. В радянські часи згадування імені Д.Мережковського було небажаним, тому й досі його творчість є маловивченою.

Актуальність дослідження зумовлена необхідністю системного вивчення літературного процесу Срібного віку, зародження символістської критики, обґрунтування її принципів у творчості Д.Мережковського.

Загальними характерними рисами існування суб'єктивної літературної критики символізму та сучасного літературного процесу, насамперед, літературної критики постмодерну, є історичні - межа віків, естетичні - надзвичайно складне поєднання та одночасне співіснування таких полярних напрямів, як реалізм і модернізм (реалізм та постмодерн).

Стан творчого буття к. ХІХ-- поч. ХХ ст., межа другого та третього тисячоліть, їх зв'язок є вагомими умовами наукового повернення до аналізу вироблених у літературі та літературній критиці цього періоду моделей, ідеологем, національно-духовних проекцій та естетичних концепцій, що зумовили новий етап розвитку не тільки російської літератури, а й історичного розвитку людства. Тому в роботі російську символістську літературну критику розглянуто в аспекті реставрації минулого, за допомогою якого можна зрозуміти сучасне й майбутнє.

Необхідність з'ясувати особливості формування та розвитку естетичного дискурсу суб'єктивно-імпресіоністичної критики Д.Мережковського, визначити роль і місце російського письменника в процесі створення літературної критики символізму в Росії продиктована умовами сучасного наукового процесу, характерними рисами якого є поглиблене дослідження проблем, ігнорованих чи заперечуваних донедавна в СРСР.

Обраний напрямок дослідження дозволяє простежити важливі кроки раннього Д.Мережковського-критика, висвітлити питання про відношення його до літературних попередників, що в свою чергу дозволяє визначити генезу, національні корені цього складного літературного явища. Розробка даної теми є частиною більш загальної проблеми - співвідношення класичної поетики з естетичним досвідом перших проявів модернізму в критиці.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація пов'язана з загальним напрямком досліджень кафедри зарубіжної літератури Ізмаїльського державного гуманітарного університету “Закономірності літературного процесу кінця ХІХ - початку ХХ століть”. Тема дисертації схвалена бюро науково-координаційної ради “Класична спадщина і сучасна художня література” при Інституті літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України.

Мета дослідження полягає в необхідності з'ясувати особливості формування та розвитку естетичного дискурсу суб'єктивно-імпресіоністичної критики Д.Мережковського, визначити її роль у становленні літературної критики символізму 90-х рр. ХІХ ст. в Росії як напрямку. Дослідження критичної творчості Д.Мережковського в контексті неканонічних аспектів символістської критики дозволяє визначити те нове, що значною мірою зумовило специфічний розвиток літератури модернізму.

Відповідно до мети в дисертації поставлено такі завдання:

простежити генезис символістської суб'єктивної критики, підґрунтя її формування, що знайшло відображення в літературно-критичній спадщині Д.Мережковського 90-х рр. ХІХ ст.;

дослідити теоретичні принципи суб'єктивної критики, сформульовані Д.Мережковським у працях 90-х рр. ХІХ ст.;

охарактеризувати роль символістської суб'єктивної критики у розвитку російської літературно-критичної думки к. ХІХ - поч. ХХ ст.;

визначити загальні закономірності художньої специфіки та характерні ознаки літературно-критичної спадщини Д.Мережковського на тлі визначальних провідних типологічних рис художніх, естетичних та наукових пошуків к. ХІХ - поч. ХХ ст.

Об'єктом дослідження є літературно-критична спадщина Д.Мережковського кінця 80-х--90-х рр. ХІХ ст.

Предметом дослідження стали культурософські, естетичні та літературні принципи символістської суб'єктивно-імпресіоністичної критики раннього періоду творчості Д.Мережковського.

Методологічну основу дисертації становлять ідеї синтезу різноманітних підходів до літературних явищ та їх комплексного вивчення. Автор спирається на розроблені літературознавцями ідеї “самототожності письменника”, пов'язаної з принципом об'єктивного висвітлення творчої індивідуальності митця (в єдності з біографією), що передбачає визнання права на власну художню “законотворчість”(праці з питань системного та порівняльного вивчення літератури М.Бахтіна, О.Білецького, С.Бураго, Б.Бурсова, І.Дзеверіна, О.Лосєва, Д.Максимова, З.Мінц, Ю.Єткінда, В.Брюховецького, Р.Гром'яка, Т.Гундорової, Д.Затонського, М.Зельдовича, І.Корецької, Г.Косикова, Н.Крутикової, О.Лукіна, Н.Мазепи, Е.Мелетинського, Д.Наливайка, М.Нефедова, Г.Сивоконя, Ю.Суровцева, Л.Фрізмана, К.Шахової, Б.Єгорова.

Поставлені завдання зумовили використання методів дослідження: історико-літературного аналізу, системного та порівняльно-типологічного. Хронологічні межі дисертації охоплюють творчість Д.Мережковського першого періоду (к. 80-х - 90-і рр. ХІХ ст.) - періоду формування основних принципів символістської критики.

Наукова новизна й теоретичне значення дисертації полягають у тому, що вперше в літературознавстві здійснено комплексний аналіз художньої природи та генези “суб'єктивної” критики російського символізму, обґрунтованих у теоретичних та літературно-критичних працях Д.Мережковського першого періоду його творчості. Стверджується, що запропонована Д.Мережковським концепція суб'єктивної критики дає можливість визначити важливі положення естетики російського символізму: “прагнення до гармонії”, “принцип всеєдності”, “синтез язичництва та християнства”.

Дослідження літературно-критичної спадщини Д.Мережковського в контексті західноєвропейської та російської літературно-критичної думки к. ХІХ - поч. ХХ ст. дозволяє висвітлити питання інтенсивної трансформації новітнього російського естетичного дискурсу на тлі європейської літературної ситуації.

Практичне значення результатів дослідження полягає в розширенні й конкретизації ролі Д.Мережковського в літературно-художньому процесі к. ХІХ - поч. ХХ ст., в репрезентації зв'язків письменника з представниками російської та західноєвропейської літератур.

Матеріали дослідження можуть бути використані в дидактиці вищої школи.

Апробація результатів дисертації. Матеріали дослідження обговорено на науково-теоретичній конференції молодих учених (Київ, 1999), науковій конференції, присвяченій 60-річчю Ізмаїльського державного педагогічного інституту “Історія і сучасність українського Придунав'я” (Ізмаїл, 2000). Дисертація обговорена і схвалена на засіданні кафедри зарубіжної літератури Ізмаїльського державного гуманітарного університету. Основні положення дисертації викладено у чотирьох публікаціях.

Структура дисертації. Дослідження складається зі вступу, двох розділів, загальних висновків і списку використаних джерел. Обсяг основного тексту складають 152 сторінки; список використаних джерел включає 256 найменувань; повний обсяг дисертації - 172 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У “Вступі” обґрунтовано вибір теми дисертації, її актуальність, висвітлено стан дослідження даної проблеми в українському та російському літературознавстві, визначено об'єкт, мету й завдання, окреслено наукову новизну і практичну цінність дослідження; звернуто особливу увагу на перспективність системного аналізу.

У першому розділі дисертації “Концепція символістської суб'єктивної критики в працях Д.Мережковського 90-х років ХІХ століття” досліджено погляди критика на розвиток тогочасного літературного процесу в Росії, що відображено в його літературно-критичній праці “Про причини занепаду і про нові течії сучасної російської літератури” (1893). Цю статтю справедливо можна вважати першим літературним маніфестом російських символістів, у якому закладено принципи символістської естетики та суб'єктивно-імпресіоністичної критики. Творча програма становлення тогочасного мистецтва, пропонована Д.Мережковським у цій праці, співвідноситься з загальними проблемами естетики, але все-таки зосереджена на обґрунтуванні “нового ідеалістичного мистецтва”, що інтерпретується в річищі концепції послідовного розвитку російської літератури як його закономірна стадія. Відповідно до обраної мети теоретик російського символізму сформував і визначив принципи літературної критики, що повинна, на його думку, вирішувати завдання створення “нового мистецтва”.

Формулюючи важливі принципи суб'єктивно-імпресіоністичної критики, Д.Мережковський поклав в її основу категорії символістської естетики: містичний зміст, символ та імпресіонізм. Тому доцільно, вважає дослідник, вивчати не тільки головні естетичні принципи суб'єктивної критики, а й саму естетичну теорію символізму.

Звернення Д.Мережковського до тогочасного літературного процесу було викликане його невдоволенням станом російської літератури 80-х років ХІХ століття, в якій панували натуралізм у літературі, інтенсивно втілювалися позитивістські, раціоналістичні методи художнього зображення дійсності, занепадав рівень літературно-критичного осмислення процесу -- все це викликало реакцію радикального відштовхування від естетики революційно-демократичної та народницької літератури.

Виникнення в Західній Європі та Росії нових філософських, естетичних і етичних критеріїв моделювання дійсності стало поштовхом до зародження нової ідеалістичної літературної течії, пізніше відомої як символізм. Один із перших теоретиків російського символізму, Д.Мережковський усвідомлював новаторський характер течії, тому в усій попередній світовій літературі він шукав корені свого мистецтва.

Д.Мережковський звернув увагу на розвиток французької літератури другої половини ХІХ ст., для якого характерним був новий художній погляд на дійсність і новий, символістський підхід до творчості. Об'єктивізація творчої свідомості представників перших проявів європейського модернізму визначалася символічною репрезентацією відповідностей земних і потойбічних явищ, просторової перспективи і часової динаміки художніх образів, створенням власної міфопоетичної космогонії, підвищеною увагою до музичної стихії, сугестивним началом у художній творчості.

Інтерпретуючи естетичні концепції французьких символістів, Д.Мережковський говорив про можливість їх рецепції в російській літературі у новому ракурсі, відповідно до питань, які повинно вирішувати мистецтво. Пов'язуючи виникнення естетики символізму не з декадансом, а з традиціями “великої російської літератури ХІХ століття”, теоретик символізму прагнув орієнтувати дальший розвиток нового мистецтва на творче сприйняття найважливіших принципів. що виявлялися у цих традиціях. Шукаючи витоки російського символізму в античній, середньовічній літературах, у творчості А.Данте, В.Шекспіра, І.-В.Гете та інших геніїв світової літератури, Д.Мережковський невід'ємною парадигмою вважав “вселюдську сприйнятливість” явищ світового мистецтва.

Усупереч звинуваченням сучасників, які вважали російський символізм “слабким відображенням французького” (М.Михайловський), дорікали російським символістам за відсутність будь-яких вітчизняних коренів (А.Волинський), Д.Мережковський у своєму маніфесті “Про причини занепаду і про нові течії сучасної російської літератури” одним із найважливіших проголосив принцип зв'язку символізму з традиціями вітчизняної літератури ХІХ століття. Теоретик знайшов характерні інтенції “нового ідеалістичного” мистецтва у творчості О.Пушкіна, Ф.Достоєвського, Л.Толстого, Ф.Тютчева, О.Фета, А.Чехова, Г.Успенського, О.Кольцова.

Концепція “нової ідеалістичної літератури” Д.Мережковського зводиться до таких основних положень: віра в Бога -- єдина передумова правди, справедливості і краси; література - це втілення великої народної свідомості; умовою існування літератури є культура -- результат історичної специфіки епохи, творчої діяльності і творчого зв'язку поколінь.

Значну роль у становленні справжньої літератури Д.Мережковський відводив літературній критиці, яку визначив як “безкорисливу оцінку прекрасного”. Не відкидаючи цінності наукової критики, він віддавав перевагу суб'єктивній. Першою відмінною рисою такої критики є суб'єктивно-поетичний характер оцінки твору мистецтва: світ мистецтва для суб'єктивного критика є тим, чим для художника -- світ дійсності; за словами Мережковського, -- ситуація, коли “критик перетворюється в самостійного поета”.

Головні постулати суб'єктивно-імпресіоністичної критики -- не відсутність постулатів, як стверджували опоненти Д.Мережковського, а відмова від рамок, що обмежують творчість критика, оскільки критик теж є творцем.

Відстоюючи право критика на свободу від норм і канонів (ідеологічних, філософських та інших), Д.Мережковський виступав і проти догматизації мистецтва.

Суб'єктивна критика сприяє розвитку живої літературної переємності, завдяки якій вона є основним чинником утвердження “культурного принципу”, який теоретик символізму визначає “принципом об'єднуючим”.

Надзвичайно важливо для художника, вважав Д.Мережковський, бути гідним своїх попередників. Саме тому величезного значення він надавав літературній критиці, яка осмислювала досягнення геніїв минулого через світосприйняття нового покоління. Тільки суб'єктивний критик внаслідок особливостей цього методу зуміє впоратися з таким завданням.

Для підтвердження власної думки Д.Мережковський звертався до досвіду попередників, зокрема революційних демократів і народників, переконливо доводячи, що вирішення подібних завдань їм, через тенденційність їхньої позиції, не під силу, оскільки вони не зуміли гідно оцінити ні О.Пушкіна, ні І.Тургенєва, ні І.Гончарова, виявилися безсилими, зіткнувшись з такими геніями, як Л.Толстой і Ф.Достоєвський. Політична упередженість не дозволила навіть найобдарованішим із них піти далі від констатації факту -- визнання геніальності письменника, досягти співпереживання, сприйняття його ідей, гідно і правильно оцінити їх.

Осмислюючи проблему “таємниці творчості”, Д.Мережковський у самому творчому процесі вбачав засіб наближення поета-творця до Бога. Подібно Богові, який створив світ, поет творить поетичні образи, тому художня творчість є тим високим різновидом діяльності, яка прирівнює людину до Бога.

Символісти, стверджував Мережковський, зажадали від читача не просто “відпочинку від праці”, а вдумливого читання. У нерозривному процесі творчості спочатку письменник, а потім читач створюють закінчений твір. Письменник натякає, створює образ, що викликає асоціації, а читач, спираючись на створене письменником, вносить в образ свої думки, свій духовний досвід, стаючи співтворцем поетичного твору.

Теоретик символізму постійно підкреслював, що в літературному творі повинна бути недомовленість, “прозорість”, яка б дозволила вдумливому читачеві творити нарівні з поетом. Таким чином, долучаючись до символізму, читач сам стає деміургом, творцем; у цьому “наближенні” людини до Бога символісти вбачали головне призначення мистецтва.

У роботі Д.Мережковського “Про причини занепаду…” визначено три головні елементи “нового ідеалістичного мистецтва”: містичний зміст, символ та імпресіонізм.

Естетичну концепцію “містичного змісту” у теоретичному модулі Д.Мережковського подано в ототожненні понять “містичний” і “релігійний”, незважаючи на принципову різницю між ними. Поняття “релігійні” Д.Мережковський вживав у “безмежно широкому, філософському значенні”. Для теоретика російського символізму містицизм -- це здоровий релігійний інстинкт, а релігія -- шлях до метафізики як вищої істини.

На думку критика, культура покликана служити задоволенню містичного почуття людства. Підкреслюючи, що давній латинський корінь “cultus” означає “шанування богів”, Д.Мережковський відзначав, що в усіх великих культурах є духовне, безкорисливе зерно, основа нового релігійного культу, встановлення нового зв'язку людського духу з божественним началом світу. Технічний прогрес, накопичення досвіду, знань є тільки зовнішньою оболонкою, “плоттю культури”, що мертва без внутрішнього вогню, “подиху ідеального життя”.

Характерною рисою сучасного містичного руху Д.Мережковський вважав “хворобливий дисонанс”, “нерозв'язне, трагічне протиріччя”, що властиве світовідчуванню людини епохи рубежу віків: потреба вірити і неможливість вірити, яка породжена розвитком “позитивних” знань. Проте містичне почуття виявляється в “скорботі за святинею”, “невгамовній спразі Бога”, поклонінні Непізнаному.

У основі художнього містицизму, на думку Д.Мережковського, лежить справжня народність: релігійна, “божественна основа народного світогляду”. Оцінюючи негативно художні моделі народницького реалізму, критик переосмислює категорію народності в релігійно-ідеалістичному ключі.

В естетичній теорії Д.Мережковського символ визначений в одному ряду з містицизмом й імпресіонізмом. Символи, стверджує він, спроможні виражати внутрішню, таємничу сутність предметів, їх “містичну, музичну душу, вічний творчий порив життя до незвіданого…”

Саме у зв'язку з принципом символізації критик звертається до категорії природності. Символи, на його думку, повинні природно й мимоволі виливатися з глибини дійсності; у протилежному ж випадку, коли автор штучно придумує їх, бажаючи висловити якусь ідею, ці утворення перетворюються в мертві алегорії.

Нарешті, будучи засобом “вираження безмежності думки”, символ, підсумовує Д.Мережковський, свідчить про зв'язок сугестивного слова з метафізичним змістом твору, що несе відчуття єдності індивіда з Абсолютом.

Третій із проголошених принципів символізму автор назвав “розширенням художньої вразливості”. На його думку, у творах Г.Флобера, Г. де Мопассана, І.Тургенєва, Г.Ібсена передчуваються нові, ще не відкриті “світи вразливості”, що включають “жадібність до невипробуваного”, “погоню за невловимими відтінками, за темним і несвідомим” у людських відчуттях. Все це є передвісником і характерними рисами ідеальної літератури майбутнього.

Сучасні дослідники пов'язують виникнення імпресіонізму з високим рівнем європейської художньої культури, “… як вираження деяких іманентних закономірностей її розвитку” (Д.Наливайко), а перший вияв його вбачають у творчості французьких живописців О.Ренуара і К.Моне.

Подібні тенденції виникли у французькій літературній критиці (Ш.Сент-Бев, Ш.Бодлер) і збагатили літературу різноманіттям форм віддзеркалення вражень дійсності, -- вважає теоретик символізму. Серед попередників Д.Мережковський називає І.Гердера, Г.Брандеса, Г.Є.Лесінга, Т.Карлайля, в чиїх літературно-критичних есе уже закладено принципи цього різновиду критики, а сама суб'єктивна критика виникла на противагу плідним, але науково обмеженим принципам культурно-історичної школи І.Тена.

Д.Мережковський вважав, що для поета-критика таємниця творчості, “таємниця генія” може бути доступніша, ніж для ученого-дослідника. Випадкові зауваження про художні твори, що зустрічаються в листах, щоденниках видатних письменників, містять більше психологічної глибини і точних спостережень, ніж докладні статті фахівців критиків.

У передмові до збірника літературно-критичних нарисів “Вічні супутники”(1897) Д.Мережковський підкреслював, що його мета є відверто суб'єктивною і передбачає своє розуміння завдань суб'єктивної критики: показати за книгою живу душу письменника, визначити вплив його творів на розум, волю, духовний світ критика.

Принципи наукової критики уявлялися Д.Мережковському недосконалими через обмеженість об'єктивного аналізу літературного твору. Водночас перед суб'єктивною критикою відкриваються широкі можливості, що є, в першу чергу, у підході суб'єктивного критика до твору мистецтва і визначенні завдань, які він повинен вирішувати. Суб'єктивний критик спроможний здійснити духовне перевтілення, розчинитися в естетичній атмосфері епохи, культурі, змусити свою уяву перенестися у середовище, в якому постав конкретний твір мистецтва.

Автор “Вічних супутників” вважає, що кожне сторіччя, кожне покоління вимагає пояснення творів великих письменників минулого відповідно до характеру і запитів своєї епохи. Саме такі завдання ставить перед собою критик-імпресіоніст; для читача відкриває “несподіване в знайомому”, “своє в чужому”, “нове в старому”.

Осмислення Д.Мережковським творчості російських і європейських письменників (О.Пушкіна, І.Тургенєва, І.Гончарова, Ф.Достоєвського, І.-В.-Гете, М.Монтеня, М.Сервантеса, С.Кальдерона), а також видатних діячів античного світу (Софокла, Марка Аврелія, Плінія Молодшого) репрезентує широту культурних орієнтирів, різноманіття і різноплановість інтересів критика, а про сумлінність його праці як дослідника свідчить не тільки знання дрібних деталей і прикмет епохи, але й глибина проникнення в сутність аналізованих проблем.

Прикладом може служити теза, запропонована Д.Мережковським у зв'язку з питанням про причини безсмертя творів великих письменників минулого: у кожній великій книзі перебуває “жива душа письменника--своєрідна, єдина, ніколи не повторювана форма буття” і, що особливо важливо, ця “жива неповторна душа” внаслідок своєї вселюдяності нерідко виявляється ближчою читачам наступних епох, ніж сучасникам.

Відповідно до теорії суб'єктивної критики Д.Мережковського головним завданням цього нового різновиду критики є розуміння “таємниці генія”, іншими словами, проникнення у світ духовних пошуків і сумнівів письменника, його етичних і естетичних орієнтирів, що рухають ментально-психологічні сутності. Здійснювати дослідження цього різноманіття змінних складових елементів художньої системи письменника покликаний критик-імпресіоніст: тільки він здатен, поєднуючи в одній особі мислителя і художника, уявити єдність чуттєво-наочного і інтелектуально-філософського змісту твору мистецтва.

Суб'єктивний критик, пропускаючи крізь свою свідомість витвір великого письменника минулого, приносить його у світ оновленим, але таким, що не втратив головного: прагнення вирішувати головні питання буття. “Вічні супутники” -- великі діячі минулого, -- на думку Д.Мережковського, супроводжують нас до таємничої мети, вони не тільки сучасники кожної епохи, але ще й провісники майбутнього.

Сприйняття Д.Мережковським “вічних супутників”: О.Пушкіна, І.-В.Гете, Г.Флобера та ін. -- глибоко містичне, він бачить у них посланців Господа, людей, що здійснюють зв'язок людини з Богом, більше того, на думку критика, вони виражають щиру волю Господа.

Безсумнівно, що таке уявлення про співтовариство особливих людей доходить до ідеї “надлюдини” Ф.Ніцше. Але, на відміну від німецького філософа, Д.Мережковський пропонує своє бачення цієї проблеми: справжнім утіленням божественного начала на землі виступає “Боголюдина”, прикладом якої є Ісус Христос у своєму земному втіленні.

Не менш важливою заслугою Д.Мережковського-критика є літературно-критичні зіставлення, проведені на рівні всесвітньо-історичного масштабу: він співвідносить творчість О.Пушкіна з творчістю І.-В.Гете, В.Шекспіра, Софокла і А.Данте, а творчість М.Лермонтова--із творчістю Дж.Байрона. Такий підхід дозволяє критикові простежити єдину контекстуально-вибіркову послідовність в утворенні загального змістового й оперативного поля. При цьому теоретик символізму пропонує концепцію розвитку літератури “воістину національної і в той же час -- загальнолюдської”, висуваючи ідею великого культурного “всесвітнього” просвітництва.

У зображенні портретів сучасників Д.Мережковський широко застосовував суб'єктивний підхід. Критик не лише передавав свої враження від змісту нових творів, не тільки наводив окремі факти біографії письменника, але й щосили намагався осягнути глибинну сутність творчості конкретного художника, його неповторний внутрішній світ і найпотаємніші думки. Критик вивчав творчість кожного письменника як рухливу сукупність окремих поетичних норм, кожна з яких реалізує визначені трансформаційні можливості художнього досвіду попередників і тим самим включається в мережу структурних взаємодій загального, “всесвітнього” розвитку літератури.

Таким чином, у своїх літературно-критичних працях Д.Мережковський вибудував цілісну систему критики, яка принципово відрізнялася від уставлених на той час підходів до аналізу художнього твору, оскільки декларувала і втілювала начала суб'єктивної співтворчості у сприйнятті та інтерпретації явищ культури. Ці принципи, незважаючи на їх критичне сприйняття сучасниками, справили вирішальну роль у дальшому розвитку російської і загалом європейської літератури.

У другому розділі дисертації “Жанрові особливості літературно-критичної творчості Д.С.Мережковського 90-х років ХІХ століття” досліджено систему жанрів суб'єктивно-імпресіоністичної критики Д.Мережковського.

Критика письменника відчутно детермінована конкретним індивідуальним художнім світом, у межах якого вона функціонує, в ній більшою мірою виражені особистісні, емоційні, духовно-психологічні особливості. Художній тип відображення світу як домінуюча властивість творчої системи письменника зумовлює у такій критиці органічний зв'язок образних і теоретико-логічних компонентів. При цьому необхідно враховувати специфіку розвитку художньої свідомості епохи, тип художньої системи письменника, роль науки і мистецтва на конкретному етапі розвитку культури--усе, що визначало стильовий образ творів критика.

Найважливішими чинниками, які зумовлювали своєрідність критичної творчості Д.Мережковського 90-х рр. ХІХ ст., були: гостре відчуття кризового стану російської літератури і літературної критики, прагнення утвердити “нове ідеалістичне мистецтво”; глибокі зв'язки з російською та світовою літературою, філософією, культурою; світоглядом, суттю й усім ладом мислення критика. Дія цих чинників позначилася у широті тематичного охоплення та різноманітті жанрів.

Формування нової жанрової системи символістської літературної критики проходило під знаком утілення найважливіших естетичних початків символізму: містичного змісту, символу, імпресіонізму.

Вибір жанрів у символістській критиці Д.Мережковського визначається її найважливішим методологічним принципом -- суб'єктивністю. Незважаючи на те, що питаннями жанрової природи суб'єктивної критики теоретик російського символізму спеціально не займався, у багатьох його працях говориться про “стислі критичні поеми в прозі”, “нариси -- ніби галереї мініатюрних портретів великих письменників”, “записки”, “щоденник читача наприкінці ХІХ століття”. Для аналізу як базовий “первинний” жанр критичних праць Д.Мережковського обрано літературний портрет, що найповніше відповідає параметрам концепції суб'єктивної критики.

Д.Мережковському, який брав активну участь у літературному житті Росії, доводилось виступати з лекціями, рефератами, прилюдними промовами, що, безсумнівно, впливало на жанрові й структурні особливості відповідних друкованих текстів. Класичним прикладом може служити одна з найвідоміших його праць, що вважається маніфестом російського символізму, велика полемічна стаття “Про причини занепаду і про нові течії сучасної російської літератури”. В основу цієї роботи було покладено матеріали лекції “Про причини спаду російської літератури”, прочитаної Д.Мережковським 26 жовтня 1892 року в Російському літературному товаристві в Петербурзі.

Однією з причин, що впливали на жанрову своєрідність літературно-критичних виступів Д.Мережковського, була його участь у найрізноманітніших виданнях: часописах ліберального характеру (“Вестник Европы”, “Русское обозрение”), журналах естетичного спрямування, у публікаціях яких пропагувалася творчість символістів (“Северный вестник”, “Мир искусства” та ін). Це викликало необхідність орієнтувати жанр своїх критичних публікацій на форми, які усталилися в цих виданнях.

Участь Д.Мережковського в часописах, газетах, збірниках вилилася у велику кількість надрукованих статей, рецензій, передмов, ювілейних виступів, некрологів, сюжетно розроблених нарисів-портретів. Умовно все це різноманіття жанрів можна класифікувати за ознакою “великої” і “малої” форм і відповідно статті та літературні нариси віднести до першої групи, а рецензії, пам'ятки, некрологи -- до другої.

Зрозуміло, що реальна типологія жанрів суб'єктивної критики Д.Мережковського лише приблизно співвідноситься з цією абстрактною класифікаційною схемою. Орієнтація на суб'єктивність, ліризм, прагнення до метафоричної побудови, імпресіонізм і експресивність викладу, як і багато інших особливостей його критичних праць, -- індивідуальні і зумовлені загальними тенденціями літературного процесу к.ХІХ ст., вони зміщували й змінювали типові для того часу жанрові межі. Прикладом таких зміщень може служити трансформація жанру літературно-критичного нарису, в якому знижено роль соціологічного елемента, характерного для нарису 70-х--80-х рр., і в якому водночас наявні риси жанру есе, який запанував до початку ХХ ст. у символістській суб'єктивній критиці.

У вирішенні складного питання про жанрову класифікацію критичних творів Д.Мережковського неможливо уникнути деякого еклектизму. Проте одним із головних критеріїв у такій класифікації варто визнати тематичні аспекти, що створюють змістовні структури жанрового типу. У контексті сказаного літературно-критичні праці Д.Мережковського можна умовно поділити на такі групи:

проблемні статті (естетичні, теоретичні, лірично-філософські): “Містичний рух нашого століття" (1893), "Про причини занепаду і про нові течії сучасної російської літератури" (1893), "Новітня лірика" (1894), "Неоромантизм у драмі" (1894), "Жовтолиці позитивісти" (1895) та ін;

статті-огляди про літературу: "Старе питання з приводу нового таланту" (1888), "Розповіді В.Короленка" (1889), "Пушкін--Кольцов--Майков" (1896), "Толстой і Достоєвський--як люди, як художники"(1900);

критичні етюди про окремих авторів, літературні пам'ятки і некрологи: "Руссо" (1889), "Майков" (1891), "Монтень" (1893), "І.А.Гончаров" (1890), "Пам'яті Тургенєва" (1893), "Пам'яті Плещеєва" (1893), "Я.П.Полонський" (1899), "Свято Пушкіна" (1899), "Пам'яті Урусова"(1900) та ін.;

літературно-критичні нариси: "Дон-Кіхот і Санчо Панса" (1889), "Кальдерон у своїй драмі "Поклоніння Хресту" (1891), "Злочин і покарання" Достоєвського"(1890), "Марк Аврелій" (1891), "Селянин у французькій літературі. Нариси. Розділ 1. Бальзак" (1894), "Селянин у французькій літературі. Розділ 2. Міньє" (1895), "На новому замоскворіччі" (1895), "Князівна Дистига. Нарис із грузинського життя" (1895);

окреме місце серед нарисів займає цикл "Вічні супутники" (1897);

статті про театр, про окремі спектаклі: "Трагедія цнотливості і хтивості" (1899), "Про нове значення трагедії" (1899).

Кожна з цих жанрових груп має свої особливості, але об'єднує їх есеїстський стиль з характерною манерою конфіденційності, з настановою на розмовну інтонацію та лексику.

Не випадково велике місце в критиці Д.Мережковського посідають жанрові форми "граничного типу", що вимагають як логічного міркування, так і узагальнення: літературний портрет, есе, критичний діалог. Це зумовлено образним типом мислення письменника-критика і водночас продиктовано загальними тенденціями символістської суб'єктивної критики з її прагненням до змістового наповнення широти і символізації художнього зображення.

Цим пояснюється той факт, що критика Д.Мережковського відрізняється високим рівнем словесної зображальності, вільним використанням образних засобів художнього узагальнення, зростанням ролі асоціативності художнього мислення, поетичної багатозначності, імпровізації: яскрава метафора, влучний афоризм часто замінює суворий ланцюг аргументованих міркувань (наприклад, “Писарев, как представитель русского варварства в литературе, не менее национален, чем Пушкин, как представитель высшего цвета русской культуры”)

Стиль літературно-критичних публікацій Д.Мережковського характеризується виразним ліричним забарвленням, де переважають суб'єктивно-емоційні критерії, домінує фіксація особистого сприйняття побаченого, продуманого або прочитаного, характер викладу жвавий, піднесений, схвильований, зі значною кількістю характеристик, виражених у категоричній формі. Таким чином, звернення Д.Мережковського до різних об'єктів пізнання - постатей, епох, культур, - показало не вузьконаціональний, а всеохопний характер символістської критики, створило цілісну концепцію модерної на той час літературної критики.

ВИСНОВКИ

Відзначено, що найактивніше теоретик російського символізму виявляв себе в галузі літературної критики в переломний період своєї творчості. Д.Мережковський прагнув свідомо впливати на літературний процес у Росії, про що свідчать його праці, присвячені обґрунтуванню принципів "нового ідеалістичного мистецтва" і суб'єктивно-імпресіоністичної критики.

Формування нового типу літературно-художньої критики -- "суб'єктивної", --викликано було, на думку Д.Мережковського, необхідністю утвердження нового напрямку в мистецтві -- символізму, спроможного вивести з кризи російську літературу кінця ХІХ століття.

Формулюючи основні положення імпресіоністичної критики, теоретик символізму найважливішим її завданням вважав розгадку "таємниці генія", яка допоможе розкрити "таємницю творчості" і "таємницю духу" письменника.

Виступаючи проти тенденційності в мистецтві, Д.Мережковський негативно оцінював принципи теорії "чистого мистецтва", які, на його думку, обмежували свободу художньої творчості. У його концепції суб'єктивної критики важливим компонентом став синтез етичного й естетичного начал: "безкорисливої, непідкупної правдивості" критика і майстерності "безкорисливої оцінки прекрасного".

Визначення сутності суб'єктивної критики пов'язано у Д.Мережковського з питанням про жанри, змістовність і варіативність їх форми зумовлюють глибину аналітичного і художнього розуміння творів мистецтва.

Однією з визначальних рис жанрової природи критичної творчості Д.Мережковського є принцип циклізації, за яким кожна наступна частина пов'язана з попередньою не тільки хронологічно й тематично, але й логікою провідної ідеї концепції. Продовжуючи одну статтю наступною, автор цією сукупністю формував нову структурно-змістовну якість, цикл трансформувався і становив цілісну єдність.

Характерними рисами стилю критичних праць цього періоду творчості Д.Мережковського є жвавий, піднесений тон розповіді, який виразно репрезентують розгорнута метафора, гострий каламбур, яскраві тропи.

Невід'ємним конструюючим началом літературно-критичної творчості Д.Мережковського, поряд із суб'єктивністю оцінок та імпресіонізмом вираження, ліризмом і образністю є інтелектуальна основа, яка охоплює найменші елементи аналізованої проблеми. Цією основою є думка, до того ж, думка в її особливому вигляді -- поетичному. Присутність поетичної думки як структуротворчого компонента--одна з головних ознак своєрідності літературно-критичної спадщини Д.Мережковського.

Концепція суб'єктивної критики, запропонована Д.Мережковським у середині 90-х рр. ХІХ ст., розуміння критики як особливого різновиду творчості знайшли дальший розвиток у літературно-критичних працях провідних письменників-символістів, оскільки становили яскраве і своєрідне явище літературного піднесення, свідчили про утвердження нових форм російської естетичної культури, названої пізніше "Срібним віком".

Дальше видається доцільним і актуальним вивчення критичної спадщини Д.Мережковського, оскільки пізнання цього складного й динамічного поєднання різних стильових тенденцій відкриває значні можливості для глибокого дослідження руху естетичної думки різних епох і культур, зокрема й складних ідейно-естетичних пошуків сьогодення.

символістський суб'єктивний критика мережковський

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВІДОБРАЖЕНО У ПУБЛІКАЦІЯХ

Д.Мережковский о поетике символа // Науковий вісник Ізмаїльського державного педагогічного інституту. Ізмаїл, 1999. Вип.8. С.166-169 (0,5 др.а.)

Концепция субъективно-художественной критики в работах Д.С.Мережковского 90-х годов ХІХ в. // Літературознавчі обрії: Праці молодих учених України. К., 2000. Вип. 1. С. 159-162 (0,4 др.а.)

Система жанров субъективной критики Д.Мережковского // Науковий вісник Ізмаїльського державного гуманітарного університету. Ізмаїл, 2002. Вип.12. С. 195-200 (0,6 др.а.).

Жанр портрета в литературно-критическом наследии Д.Мережковского //Перспективи. Одеса, 1998. №3-4. С.33-37 (0,5 др.а).

Размещено на Allbest.ru

...