Особливості поетики малої прози Еміля Золя

Жанрова еволюція та аналіз особливостей поетики малої прози Е. Золя. Характер еволюції літературно-естетичної концепції Е. Золя. Жанрова та стильова різноманітність малої прози письменника, її архітектоніки. Нариси, новели, новелістичні повісті Е. Золя.

Рубрика Литература
Вид автореферат
Язык украинский
Дата добавления 24.06.2014
Размер файла 40,1 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ЛЕВЕНЕЦЬ ВОЛОДИМИР ВОЛОДИМИРОВИЧ

УДК 8.82-31

ОСОБЛИВОСТІ ПОЕТИКИ МАЛОЇ ПРОЗИ ЕМІЛЯ ЗОЛЯ

10.01.04 Ї література зарубіжних країн

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Дніпропетровськ - 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі світової літератури Прикарпатського університету ім. Василя Стефаника Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: Матвіїшин Володимир Григорович,

доктор філологічних наук, професор,

завідувач кафедри світової літератури

Прикарпатського університету

ім. Василя Стефаника

Офіційні опоненти: Мироненко Людмила Андріївна,

доктор філологічних наук, професор,

кафедри світової літератури і класичної

філології Донецького національного

університету

Нікітіна Ірина Михайлівна,

кандидат філологічних наук, доцент,

кафедри філологічної і культурологічної

підготовки журналістів Дніпропетровського національного

Університету

Провідна установа: кафедра світової літератури Київського

державного лінгвістичного

університету, м. Київ.

Захист відбудеться 22.04.2002 p. o 14 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 08. 051. 12 у Дніпропетровському національному університеті (49025, м. Дніпропетровськ, просп. Гагаріна72).

Із дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Дніпропетровського національного університету (49050, м. Дніпропетровськ, вул. Казакова, 8).

Автореферат розісланий 20.03.2002 p.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради

кандидатфілологічнихнаук,доц.. Е.О. ГЛУШКО

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Проблема поетики того чи іншого митця завжди є актуальною, адже процес пізнання твору нескінченний, а “секрети” його майстерності - питання складне й невичерпне. Поетика - літературознавча категорія особливого складу. З одного боку - це відносно самостійна галузь літературознавства, а водночас вона пов'язана з багатьма його аспектами. Напрям (метод), наративний стиль автора, жанр, колізія твору, його образне й автологічне слово, стилістичні фігури, ритміка, фоніка, так звана “кольористика” - усе це зумовлює характерність текстової структури. Герменевтика тексту, його close-reading здобуває нині світову популярність. Однак в українському літературознавстві все ще рідко поетика певного жанру одного автора стає предметом студій, тим більше письменника зарубіжної літератури.

Еміль Золя здавна знаний в Україні. Відомо, як захоплювався ним Іван Франко. Зосередивши свою увагу на аналізі циклу романів “Ругон Маккари”, а також на дослідженні індивідуального стилю Золя, український його сучасник і критик порівняно мало сказав про малу прозу свого улюбленого автора, але й її, особливо другу збірку, високо оцінив саме в аспекті поетики малих прозових форм. Він писав: “В тих дрібних оповіданнях Золя являється не раз великим майстром, не менше, як у великих повістях, а декуди і більшим. Композиція тут усюди бездоганна, а в деяких оповіданнях, як ось “Напад на млин” та “Повінь”, - взірцева, а зате в малюванні окруження попри звичайну у нашого автора старанність і точність видно більш простоти, більше прозорий рисунок”.1

Українські літературознавці лише спорадично робили деякі спостереження над малою прозою Золя. Слід згадати праці В.Г. Матвіїшина, який одним із перших замислився над рецепцією Золя в Україні, а також наголосив на майстерності французького митця у різних жанрових модифікаціях: “Вагомий внесок зробив Е.Золя і у розвиток французької новелістики, опублікувавши кілька збірників оповідань... Ці збірники були першими пробами пера майбутнього великого романіста у прозі, й у них відбиті суперечливі суспільно-естетичні пошуки письменника”2.

Ґрунтовна літературознавча праця, присвячена молодому Золя, належить Т.К. Якимович (“Молодой Золя: эстетика и творчество” (К., 1971). Однак дослідниця, згідно з обраною темою, торкалася частково лише перших прозових збірок Золя (“Казки для Нінон” і “Нові казки для Нінон”), які у монографії розглядалися переважно як шлях письменника до його майбутньої епопеї.

Склалося так, що у свідомості не тільки пересічних читачів, а й науковців Золя сприймається переважно як автор “Ругон-Маккарів”. Однак мала проза, тобто художні твори малої епічної форми, у творчому доробку цього автора мають суттєве значення як окреме естетичне явище. У такому ракурсі ще не проаналізована поетика цих казок, есе, новел, нарисів, а без урахування місця малої прози у творчості французького письменника неможливо сформувати правдивого уявлення про складний процес становлення й розвитку таланту митця.

Малий жанр цікавив Е. Золя не лише у 60-ті роки ХХ ст., тобто до публікації першого тому епопеї (“Кар'єра Ругонів” побачила світ у 1871 р.). Створені у наступні десятиріччя нові томи монументальної епопеї аж ніяк не витіснили з його доробку творів меншого обсягу. Симптоматично, що таємнича історія “Анжеліна, чи Дім з привидами” була написана за декілька років до смерті французького письменника (1898).

Є всі підстави розглядати казки й новелістику Е. Золя як невід'ємну складову його творчості, зі своєю специфічною поетикою, яка вимагає окремої інтерпретації. До того ж, слід додати, що й у широкому історико-літературному плані аналіз малих епічних форм є дуже важливим. За словами Є. Мелетинського, “Малий “формат” жанру робить новелістичну літературу досить своєрідною і дає можливість на її матеріалі уявити в мініатюрі всесвітній історико-літературний процес. Окрім того, завдяки її сюжетній сконцентрованості, композиційній суворості й узагалі високому ступеню структурованості вивчення новели обіцяє виявити досить чіткі критерії опису наративу та оповідних жанрів”1.

Актуальність проблеми, відсутність спеціальних наукових праць, присвячених малій прозі Золя, зумовили вибір теми для дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження проводиться у параметрах теми “Літературний процес і творча індивідуальність письменника”, яку розробляє кафедра світової літератури Прикарпатського університету імені Василя Стефаника. Тема дисертації схвалена бюро Науково-координаційної ради при Інституті літератури ім. Т. Шевченка НАН України (протокол № 2 від 20 травня 1999 року).

Об'єкт дослідження: мала проза Е. Золя.

Предмет дослідження: еволюція та художня майстерність Е. Золя у жанрі малої прози.

Теоретико - методологічну основу дисертації становлять дослідження зарубіжних та вітчизняних літературознавців, присвячені жанровій різноманітності малої прози взагалі і творчій спадщині Е. Золя зокрема (І. Денисюк, Н. Копистянська, Д. Наливайко, Л. Мироненко, Е. Кучборська, Р. Голод, І. Лілеєва, В. Матвіїшин, А. Михайлов, І. Нікітіна, В. Пропп, В. Фащенко, Т. Якимович, Ж. Башелард, Р. Рікат, Р. Ріпол, Ж. Пруст, Ж. Сюбервіль) та поетиці текстової структури (С. Андрусів, А. Веселовський, О. Гонюк, Ж. Женет, Т. Крайнікова, Ю. Лотман, А. Нямцу, Є. Мелетинський, Б. Успенський, Ц. Тоборов, Б. Томашевський, О. Фрейнденберг).

Мета дисертації - обгрунтувати важливість жанрів малої прози у спадщині великого романіста, виявити її жанрово-стильову специфіку, зумовлену творчими пошуками письменника. Часткові завдання, які ведуть до здійснення цього задуму, такі:

- з'ясувати генезу малої прози Е. Золя, визначити тенденції її еволюції та охарактеризувати жанрову та стильову різноманітність;

- проаналізувати своєрідність архітектоніки малих прозових форм у творчості автора “Ругон-Маккарів”;

- на підставі аналізу текстової структури творів малої прози, її поетики окреслити специфіку складної стильової системи письма митця, який зазвичай мислиться як представник натуралізму.

Наукова новизна отриманих результатів полягає у тому, що в роботі уперше зроблена спроба проаналізувати весь жанровий комплекс малої прози Золя з урахуванням літературно-естетичних принципів автора, що дає змогу розширити та уточнити її місце у творчій еволюціїї письменника. Своєрідний художній світ казок, нарисів, новел, оповідань (повісток) розглядається у контексті літературно-естетичних завдань, які письменник ставив перед собою. Доведено, що мала проза Золя займає в його спадщині самостійне, окреслене місце й повинна розглядатися як своєрідна творча лабораторія автора, значення якої виходить далеко за межі “підготовчої роботи” до епопеї “Ругон-Маккари”. Аналізуючи малу прозу письменника, дисертант акцентував увагу на своєрідності її художньої структури, жанровому і стильовому багатстві малих епічних жанрів, використанні елементів символістичної та імпресіоністичної поетики тощо.

Методологічною основою дисертації є розроблені сучасною літературознавчою наукою принципи аналізу: порівняльно-історичний, генологічний, історико-функціональ-ний, герменевтичний. Враховувалися досягнення і сучасного структурного літературознавства.

Практичне значення отриманих результатів. Матеріали дослідження можуть бути використані у процесі дальшого вивчення творчості Еміля Золя, а також при викладанні курсів теорії літератури, історії зарубіжної літератури ХІХ століття, у різних навчальних закладах.

Апробація результатів дисертації здійснювалась у формі доповідей, базованих на матеріалі її розділів, на звітно-наукових конференціях кафедри світової літератури Прикарпатського університету імені Василя Стефаника (Івано-Франківськ, 2000, 2001); на Міжнародних науково-практичних конференціях “Франція та Україна у контексті діалогу національних культур” (Дніпропетровськ, 2000, 2001), а також на Всеукраїнських науково-теоретичних конференціях молодих учених, організованих Інститутом літератури НАН України імені Т.Г.Шевченка (Київ, 2000, 2001). Дисертація обговорена і рекомендована до захисту на засіданні кафедри світової літератури Прикарпатського університету імені Василя Стефаника.

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження викладені у 8 публікаціях, 6 з яких надруковані у наукових фахових виданнях, визнаних ВАК України.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел (207 найменування). Обсяг основної частини дисертації - 160 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У “Вступі” обґрунтовано актуальність теми, сормульовано мету та завдання роботи, вказано на її зв'язок з науковими програмами кафедри, визначено наукову новизну, практичне значення результатів дисертаційного дослідження та методи аналізу тексту.

У першому розділі дисертації (“Еволюція малої прози у творчості Еміля Золя”) подаються відомості про розвиток світоглядних рис досліджуваного автора, простежується співвідношення його творчості з літературними напрямками, що були актуальними у ХІХ ст. У першому підрозділі “Ґенеза ранньої творчості. Пошук власної манери письма” підкреслено, що письменник розпочинав свою творчість як романтик і, подібно до інших прозаїків тієї епохи (та й не тільки тієї), спочатку писав поезії. Проте ані ліричні вірші, ані поеми не займають значного місця в його творчому доробку - порівняно з прозою, а особливо її великими формами. Утім, досвід віршотворчості все ж позначився на ранній прозі Золя.

Створений у першій прозовій збірці “Казки для Нінон” образ ліричного героя був своєрідним естетичним двійником автора, генетично пов'язаним з його поезією. Новаторство Золя полягало у тому, що він відтворив образ ліричного героя саме у прозі, хоч і в даному випадку автор свідомо використовує здобутки поетів-романтиків. Як у них, так і в прозі молодого Золя, ліричний герой виступає як носій авторської свідомості і разом з тим як об'єкт зображення; він веде розповідь від першої особи, але може бути включеним у сюжет художнього твору.

Згідно з романтичними канонами, наратор у молодого Золя не відзначається індивідуальною конкретикою. Те ж саме стосується і Нінон, образ якої такий же романтично-віртуальний.

Романтизм молодого Золя не був даниною літературній моді чи поверховим захопленням: він відповідав його тогочасному світовідчуттю, виявлявся органічною властивістю його таланту. Тому відгомін романтичних настроїв можна буде знайти навіть у натуралістичних романах письменника, коли він буде передавати внутрішні, психологічні конфлікти героїв, зображаючи їх трагічну самотність.

Щоправда, виробляючи свою естетичну теорію, утверджуючи принципи експериментального роману, Золя буде вдаватися до гострої і часом несправедливої критики романтизму взагалі і творчості Жорж Санд та Віктора Гюго зокрема. Романтичне мистецтво сприйматиме як замкнуту в самій собі сферу ідей, які відірвані від сучасної реальності, науки, об'єктивних законів природи. Романтичним письменник почне вважати будь-який твір, що спотворює реальність в ім'я ідеалу. Та, попри все, романтичні уподобання все одно так чи інакше залишаться у творчій свідомості Золя і допоможуть йому у створенні низки поетичних картин та образів.

Структура першої прозової збірки свідчить про єдність задуму, що й дозволяє розглядати “Казки для Нінон” як певний цикл з властивою йому тематикою, матеріалом, розповідною манерою, стилістикою тощо. Однак уже в першій збірці можна зауважити спроби письменника вийти за межі суто романтичного світосприйняття: у деяких творах (наприклад, у новелі “Та, що кохає мене”) уже проступають певні елементи реалізму (щоправда, лише як тенденція, що мала неабиякі потенційні можливості).

У другому підрозділі “Еволюція художньої майстерності Е. Золя у збірці “Нові казки для Нінон” з'ясовується своєрідність зв'язку першої збірки малої прози письменника з другою: невиразна реалістична тенденція “Казок для Нінон” міцніє й утверджується як принцип у художній системі засобів у “Нових казках для Нінон”. Попри назву, нова збірка не може розглядатися як просте продовження попередньої. Тут письменник виступає як сміливий експериментатор, що намагається випробувати свої можливості у різних жанрово-стильових модифікаціях, використовуючи здобутки різних літературних напрямів. Спостерігається намагання автора синтезувати у своїй малій прозі реалістичні, натуралістичні, символістські, імпресіоністичні елементи, спрямовані на поглиблення змісту творів та урізноманітнення їх форми.

Аналіз двох перших збірок Еміля Золя дозволяє простежити шляхи творчої еволюції письменника, побачити, наскільки яскравою і різнобарвною стає з роками палітра митця, як він поступово поглиблює характери героїв, удосконалює малюнки природи. Казки, новели та нариси, створені Золя протягом 10-ти років, - не тільки цікаве та важливе доповнення до його знаменитих романів. Вони розкривають нові сторони його письменницького обдарування, а також допомагають збагнути дальший розвиток творчих задумів молодого автора.

Самобутність художньої манери Золя виявилася у принципах розкриття характерів героїв, оцінку яких подано здебільшого в об'єктивній наративній манері (а не лише через авторську розповідь-монолог, як це було притаманно “Казкам для Нінон”). Значно більше уваги приділяється портретові, конкретним деталям, особливостям мови героїв. Внутрішній світ героя часто еманує на пейзажі. Посилюється функція внутрішніх монологів, діалогів, а іноді й полілогів. Автор-оповідач у новій збірці Золя переважно залишається поза фабульною дією, хоча присутність його в тексті і його “point of view” не залишаються таємницею для читача, як та ж авторська іронія, елементи якої значно виразніше проявлялися в “Нових казках для Нінон”.

“Пристрасть до точного аналізу” (вислів самого письменника) стає творчим credo Е. Золя, обґрунтовується теоретично в дусі доктрини натуралізму (зокрема, захист права митця на максимально правдиве зображення дійсності, навіть брудної та цинічної). Ці нові принципи художнього моделювання дійсності ще більше стосуються тих прозових творів малих форм, що створювалися в 70-ті роки ХІХ ст. - одночасно з першими романами Золя циклу “Ругон-Маккари”.

У третьому підрозділі “Синкретизм елементів романтизму, реалізму та натуралізму у малій прозі Золя” йдеться про співпрацю французького письменника з петербурзьким журналом “Вестник Европы”, у якому він одночасно друкував і нові зразки своєї малої прози, і теоретичні та літературно-критичні статті. Е. Золя прагнув познайомити читачів не тільки з основними теоретичними засадами “експериментальної” поетики, а й зразками її втілення у художню тканину його творів.

Майже всі твори малої прози Еміля Золя 70-тих років ХІХ ст., об'єднані у двох авторських добірках - “Капітан Бюрль” і “Наїс Мікулен” (1882, 1884), мають істотну історико-літературну вартість. Вони свідчать про дальшу еволюцію художнього методу французького письменника, зростання його майстерності, що виявилося в утвердженні позиції оповідача як стороннього спостерігача, орієнтації на просте відтворення “сцен, взятих із життя” з одночасною відмовою від “роздумів”, які має робити сам читач, - усе це для створення ілюзії “голої правди” як своєрідної естетичної категорії.

Суттєвим для малої прози Золя було те, що автор не так послідовно дотримувався у ній власних постулатів “експериментального роману”. Можна гадати, що свої теоретичні засади митець вважав придатними переважно для великої епічної форми. Що ж до малих епічних жанрів, то у своїй власній художній практиці він не відчував себе скованим будь-якою теорією (деякою мірою це стосується також його романів). У кожному разі, у 70-і роки ХІХ ст. Золя у малій прозі намагався поєднати елементи натуралізму й імпресіонізму (цикл “У полях”). Незважаючи на те, що це зовсім різні художні напрями, їх об'єднує генетичний зв'язок з реалістичним типом творчості, з його вихідними принципами.

Мала проза, над якою працював Золя у період свого співробітництва з “Вестником Европы”, відзначалася поліжанровістю. Використано практично всі варіанти малих епічних жанрів: фізіологічні нариси, новели, оповідання, новелістичні повісті, сатиричні замальовки тощо. Суттєвим було те, що у письменника жанрові межі були досить “розмитими”: він сміливо використовував нові оповідні форми, які поєднують ознаки різних жанрів, як от: повість-новела, нарис-новела і т. ін.

Вивчення малої прози Золя дозволяє дійти висновку, що у 70-і роки ХІХ ст. письменник вже оволодів, умовно кажучи, “романним мисленням”. Те, що у нього був уже успішний досвід створення перших романів з серії “Ругон-Маккари”, не могло не відбитися і на його зверненні до малих епічних жанрів. Показово, що у своїх новелах і новелістичних повістях Золя у визначених жанрових рамках намагався відтворити своє уявлення про нетрадиційну для “малої прози” плинність часу, змоделювати не окремий епізод з життя героя, а визначити певні закономірності формування того чи іншого типу, розповісти про весь життєвий шлях дійових осіб. Іноді складається враження, що Золя писав своєрідні “конспекти романів” (“Наїс Мікулен”).

Останній твір, що належить до малої прози Золя (“Ангеліна, або Дім з привидами”, 1898) можна розглядати як певний підсумок праці письменника в галузі малих епічних форм. Винахідлива, оригінальна композиція твору дозволила авторові змоделювати дійсність у “трьох вимірах”, дати три варіанти розгадки таємниці. Те, що було взагалі притаманне зрілій малій прозі Золя (поліжанровість), тут з'являється у сконцентрованому вигляді: спочатку як “страшна казка”, витвір народної фантазії (з домішкою елементів ґотичного роману), потім як романтична новела жахів, і нарешті - як твір із щасливим сентиментальним закінченням. Золя ніби прагнув довести, що він уміє все, що для нього не існує не тільки “заборонених” тем чи сюжетів, а й будь-яких канонів літературних напрямів і жанрів. У тому й полягає сенс творчої еволюції Золя, яка не завжди виразно відзеркалюється в романах, але досить відчутна в його малій прозі: еволюції від романтичної обмеженості змісту й форми до широкого застосування усіх можливих типів художнього моделювання життя.

У другий розділ дисертації (“Художня структура малої прози Еміля Золя”) входять три підрозділи. Перший “Жанрова своєрідність новелістики Е. Золя” присвячений аналізові складної жанрової системи творів, що ввійшли у прозові збірки письменника. Це стосується навіть першої збірки “Казки для Нінон”, яка, порівняно з наступними, однорідніша в жанровому аспекті. На підставі вивчення французьких, українських і російських генеалогічних теорій, дисертант з'ясував невідповідність жанрової системи французької літератури східноєвропейським слов'янським літературам. Зокрема термін сопtе (первісне значення слова -- казка) сприймається сучасними французькими дослідниками ще як модель, у межах якої формувалися різноманітні розповідні структури. У французькому літературознавстві чітко не розмежовується казка (сопtе) й оповідання, казка й новела, оповідання й новела. Сам Золя, як і більшість його сучасників, не диференціював терміни новела і казка. Однак, на відміну від казки, новела як жанр (з нашої точки зору) містить у собі потенційні можливості великої епічної форми - роману, що і підтверджує творчий доробок Еміля Золя.

Письменник прагнув надати своїм першим збіркам характеру художньої цілісності, бажаючи, аби читач сприймав усі тексти у певному контексті. У Золя поступово формується тяжіння до тієї циклічної структури, яка пізніше втілилася в його епопеї “Ругон-Маккари”.

Романтичні уподобання молодого Золя зумовили не тільки вибір відповідних жанрів, а й усю художню структуру його першої збірки (частково і другої). Утім, ситуація поступово змінювалася, що знайшло відображення у нових збірках письменника, які з'явилися в 1880 та 1882 роках. Малі жанри у Золя зазнають постійного модифікаційного розширення, зокрема, у його творах з'являються новелістично-повістеві тенденції. Як зазначає І.О. Денисюк, західноєвропейська генеалогічна свідомість не знає повісті як самостійного жанру, “хоч вона фактично існує, але розподіляється між романом та оповіданням”1. Це підтверджується англо-американським терміном short novel, який репрезентує розповідну прозову структуру, коротшу, ніж novel, і довшу, ніж short story. Іншими словами, відбувається комбінаційне поєднання short story з деякими особливостями novel.

Отже, у творчому доробку Е. Золя ми спостерігаємо своєрідну скомплікованість жанрів малої прози.

Чому доцільно вести розмову про повістево-новелістичні засади малих епічних жанрів у творчості Золя пізнішої пори? По-перше, тому, що у цьому синтетичному жанрі сполучається як об'єктивно-життєве моделювання дійсності, так і емоційне вираження внутрішнього світу автора з допомогою суб'єктивних елементів. Саме таке співвідношення об'єктивного і суб'єктивного властиве імпресіоністично-поетичній манері митця і служить своєрідним поштовхом до створення повістей новелістичного типу. По-друге, новим творам Е. Золя стають притаманними елементи “опису”, “роздумів”, не властиві “чистій” повісті, а тим більше - новелі, але це свідчить про деяку “гібридність” жанрів малої епічної прози. Крім того, структура конфліктів між дійсністю і мрією, зображення взаємин між людьми, виходячи зі сталого сприймання світу, відповідне моделювання дійсності в її живій конкретності (як це спостерігається у новелі “Безробіття”, а потім у таких новелах-повістях, як “Капітан Бюрль”, “Нанта”, “За ніч кохання”, “Жак Дамур”) теж ілюструє розширення жанрових меж, намагання поєднати особливості різних жанрових утворень у творчості французького письменника. Отже, модифікація жанрів малої прози у Е. Золя - не просто спонтанне вираження письменницької манери, а явище, зумовлене різними напрямами і тенденціями у європейській літературі другої половині ХІХ століття.

У статті “Романісти - натуралісти” Е. Золя точно визначив суть тих змін, що відбулися у його творчій свідомості та спричинили жанрові пошуки. І хоч там ішлося про Альфонса Доде, однак легко збагнути, що автор у даному випадку говорить про самого себе: “Потрібно, - писав Золя, - нарешті домовитись, що розуміти під словом “розповідь” (conte). Спочатку Альфонс Доде обмежувався жанром легенди, але пізніше казковий світ, феї, символічні образи стали з'являтися у нього для різноманітності, ...розповідь перестає бути тим, чим вона була колись, ...вона стає драмою або комедією на декількох сторіночках, ... інколи навіть просто нотатками з натури, переданими з безпосереднім первісним враженням”1.

Тобто спостерігається своєрідна “романізація” малих епічних жанрів. Цей термін означає поступове звільнення вже існуючих жанрів від канонічності, “від всього того умовного, обмертвілого, ходульного й нежиттєвого, що гальмує їх власний розвиток”2. “Романізація” різних жанрів проявлялася, на думку М.М.Бахтіна, в оновленні їхньої мови, діалогізації, проникненні до неї іронії, гумору, елементів самопародіювання, самоіронії тощо. Мала проза Золя є свідченням того процесу, над яким замислювався М. М. Бахтін.

Отже, мова йде про постійну взаємодію великої і малої епічної форми, що сприяє не тільки видозмінюванню структури різних жанрів, а й їхньому суттєвому взаємозбагаченню.

Саме в такому сенсі перспективним є аналіз мотивної структури сюжету (у другому підрозділі “Архітектоніка малих прозових жанрів”), який дає змогу з'ясувати особливості композиції малої форми у творчості Е. Золя. “Комбінація мотивів” (О. Веселовський) стає характерною для зрілої малої прози письменника, а це свідчить про те, що за варіативністю мотивів малі епічні жанри у Е. Золя істотно не відрізняються від його романістики.

Поступово змінюються у малій прозі і форми вираження суб'єкта. Якщо у першій збірці домінували лірико-романтичні авторські монологи, то поступово, враховуючи творчий доробок французьких письменників-реалістів, Золя переходить до зображення внутрішнього світу головного героя, його самосвідомості, та, що суттєвіше, саморозвитку , а також кореляції точок зору різних суб'єктів для створення ілюзії різноманітності образу світу. Спостерігається прагнення передавати настрої, переживання героїв засобами імпресіоністичної та натуралістичної поетик.

Якщо у першій збірці образи-персонажі, картини природи дещо абстрактні, то в наступних вони більш індивідуалізовані й конкретизовані. Орієнтація на реальні топоси веде до створення своєрідного образу конкретного простору, який одночасно виступає як певний символ. Іноді Золя у художньому тексті вдавався також до прямої часової конкретизації (дати тих чи інших подій), що не просто дозволяло читачеві відчути просторово-часовий вимір подій твору, а й демонструвало естетичний принцип автора натуралістичної теорії, згідно з якою митець має змальовувати нібито чисту правду і нічого не вигадувати (мається на увазі фіксація фактів та спостережень, відмова від авторського втручання та авторської оцінки, підкреслена об'єктивність розповідної манери тощо).

Звичайно, натуралістичні тенденції притаманні перш за все двом останнім збіркам малої прози Золя. Але одночасно в малих епічних жанрах письменника проявляються також елементи символізму й імпресіоністичної поетики. Так, у новелістичних текстах значне місце займали образи-символи антропоцентричного характеру: вода, що була для митця не тільки втіленням одного з основних животворних начал, а й грізного та невблаганного хаосу; земля та й узагалі природа -- квіти, дерева тощо.

У третьому підрозділі “Поетика символізму та імпресіонізму у творчій рецепції Е. Золя” тяжіння прозаїка до пейзажних замальовок пояснюється його захопленням картинами малярів-імпресіоністів.

На малій прозі Золя не могли не позначитися натуралістичні тенденції. Для першої збірки, присвяченої Нінон, це ще не характерне; у другій збірці (“Нові казки для Нінон”) вже з'являються виразні ознаки цього нового тоді напряму (“Безробіття”). Ще більше елементи натуралізму притаманні двом останнім збіркам малої прози. Вимагання наукової точності, погляд на людину як на біологічну істоту, захоплення успіхами фізіології, фіксація фактів та спостережень, відмова від авторського втручання та авторської оцінки, підкреслена об'єктивність розповідної манери, - усе це віддзеркалилось, наприклад, у новелістичній повісті “Наїс Мікулен”. Але одночасно у малій прозі Золя проступають елементи символізму й імпресіоністичної поетики.

Символ у мистецтві покликаний передавати не об'єктивну сутність того чи іншого явища, а суб'єктивне, індивідуальне уявлення митця про світ, найчастіше невизначене й неясне, що його неможливо пізнати розумом, а можна лише відчути інтуїцією: це переважно витончені алюзії, які можуть відчути лише “посвячені”. Характерний приклад -- новела “Кров”, яка вражає своєю жорстокістю, іноді навіть сюрреалістичними образами, символікою, використанням чорного та червоного кольорів, до яких письменник буде повертатися й надалі у “Кар'єрі Ругонів” та “Жерміналі”.

Узагалі символічний образ природи є одним із визначальних елементів великої чи малої прози. Зацікавленість цим способом передачі душевного стану, творчого настрою та емоційного вираження письменника зумовлена як традиціями епохи Просвітництва, за якими природне ототожнюється із етичним джерелом ідеального, так і романтичними способами знаходження суб'єктивного ідеалу.

Для Е. Золя, як і для багатьох письменників ХІХ століття, природа не була мертвим об'єктом опису. Кожен із них захоплено створював свій специфічний природний світ. Цей чудовий живий світ - був не простим тлом чи ліричним відступом між окремими композиційними частинами у творах письменників, а передусім важливим елементом поетики твору, спрямованим на своєрідне “психологічне тестування”, яке увиразнює образи героїв і тісно пов'язане з перипетіями сюжетів.

Не випадково для малої прози Золя характерне естетично забарвлене зображення відкритих ландшафтів. Його герої вільно почувають себе лише в органічному поєднанні з природою, на широкому просторі, який зображений у письменника вже з урахуванням творчих досягнень тогочасного живопису. Кольористика Золя з часом ускладнюється, на зміну основним кольорам приходить багатство відтінків, барв, експресивність контрастів.

Зв'язок з імпресіоністичними методами моделювання дійсності можна побачити й у самому тяжінні до малих епічних жанрів (як відомо, імпресіоністи у своєму малярстві надавали перевагу малим формам). Безфабульність, притаманна багатьом зразкам малої прози Золя, також була однією з ознак імпресіоністичної поетики. Усе це дозволяє висловити припущення, що, попри натуралістичні теорії, у малій прозі Золя відчувається модерністська орієнтація. Враховуючи художній досвід уже ХХ століття, можна навіть сказати, що у малих прозових жанрах світобачення Еміля Золя є дотичним до екзистенційного.

ВИСНОВКИ

Для кращого розуміння характеру творчих пошуків видатного французького письменника, суті тих змін, що відбувалися у світосприйнятті митця, способах моделювання дійсності у художній творчості мала проза дає у певному розумінні більше матеріалу, аніж його прославлені романи.

Серії “Ругон-Маккари” загалом притаманна, як відомо, певна ідейно-стилістична однорідність. Звичайно, кожному романові були властиві свої специфічні прикмети як на змістовному, так і на формальному рівнях, але в цілому вся серія була втіленням єдиного задуму автора, що й віддзеркалилося у поетичній структурі кожного окремого твору, який ставав частиною великої епопеї. У “Ругон-Маккарах” письменник залишався в межах свого художнього задуму, натомість у малій прозі він почував себе вільніше, бо не відчував потреби вкладати свої казки, новели чи повісті-новели у заздалегідь підготовлену рамку. Риси оригінального індивідуального стилю автора чіткіше проявились у новелістиці, ніж у його ранній поезії, де Золя був наслідувачем усталених романтичних традицій.

Його новелістика становить окремий самостійний, хоч і перехідний етап. Звичайно, деякі теми, образи, мотиви, що вперше з'явилися у малій прозі, були згодом використані у тому чи іншому романі; та все ж немає ніяких підстав розглядати малі форми прози Золя лише як підготовчі етюди до великих. Це викінчені оригінальні твори зі своєрідною поетикою жанрово-новелістичного підпорядкування.

Специфіка і важливе значення малої прози Золя полягає в її полістилістиці, належності одночасно до різних літературних напрямів. Саме різноманітність поетики і стає визначальною рисою малої прози Е. Золя - на відміну від його романів, для яких більшою мірою притаманні риси певної художньої монолітності.

У дисертації обґрунтовується погляд, що у малій прозі Золя можна вбачати елементи не тільки реалізму і тим більше натуралізму, що зазвичай констатують літературознавці, а й романтизму, символізму, імпресіонізму тощо. Отже, на практиці письменник виходив за рамки своєї звуженої натуралістичної доктрини.

Активізується композиційна роль контрасту, яка суголосна посиленню емоційної виразності мотивів у малих прозових формах. У параметрах реалістично-імпресіоністичної поетики використовуються прийоми психологічного паралелізму.

Аналіз композиції часових планів малої прози митця засвідчує активне використання у ній прийомів обрамлення, які урізноманітнюють сюжетну конструкцію зображених подій і сприяють поглибленню психологізму.

Студіюючи людську природу, Е. Золя прагнув передати всі спостережені тонкощі, нюанси психіки, що розширювало, урізноманітнювало характеротворчі компоненти у структурі персонажів, увиразнювало їх внутрішню еволюцію. Логіка розвитку сюжету, компонування опису та діалогу, пластика портретів, пейзажів - усе слугувало цій меті, ставало формою вираження авторської позиції, точки зору, виробленню свого власного індивідуального стилю, що синтезував естетичні надбання літератури ХІХ століття.

Отже, художні пошуки Е. Золя можна розглядати і як продовження реалістичних традицій європейської (перш за все - французької) літератури, і як започаткування модерністських тенденцій.

Таким чином, аналізована мала проза займає особливе місце у творчому доробку французького письменника, є невід'ємною складовою його художньої спадщини. Казки, нариси, новели, новелістичні повісті Золя - ще одна грань обдарування видатного письменника, без урахування якої неможливо скласти повне уявлення про жанрове багатство і розмаїтість його творчої спадщини.

ОПУБЛІКОВАНІ ПРАЦІ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. “Мала проза” Е. Золя на сторінках “Вестника Европы” 70 - х років // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету ім. В. Гнатюка. Серія: Літературознавство. - Тернопіль, 2000. - Вип. VIII. - С. 139-147.

2. Від поезії до прози (ґенеза ранньої прози Еміля Золя) // Сучасний погляд на літературу. Національний педагогічний університет. Науковий збірник. - К., 2000. - Вип. IV. - С. 31-37.

3. Жанрова своєрідність “малої прози” Еміля Золя 60-70-х років ХІХ століття // Вісник Прикарпатського університету. Філологія. - Івано-Франківськ, 2000. - Вип. 5. - С. 158-164.

4. Поетика імпресіонізму “малої прози” Е. Золя // Наукові записки Харківського державного педагогічного університету. Серія: Літературознавство. - Харків, 2001. - Вип. 1 (28). - С. 87-93.

5. Архітектоніка прози малої форми Е. Золя // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету ім. В. Гнатюка. Серія: Літературознавство. - Тернопіль, 2001. - Вип. IX. - С. 217-227.

6. Елементи символізму у малій прозі Еміля Золя // Studio Methodologica. - Тернопіль, 2001. - Вип VIII. - С.

7. Розвиток “малої прози” у творчості Еміля Золя // Франція та Україна. Науково-практичний досвід у контексті діалогу національних культур. VI Міжнародна конференція: Тези доповідей. Дніпропетровськ, 2000. - Ч.1. - С. 201-202.

8. Зображення природи у малій прозі Е. Золя // Франція та Україна. Науково-практичний досвід у контексті діалогу національних культур. VIІ Міжнародна конференція: Тези доповідей. Дніпропетровськ, 2001. - Ч.1. - С. 212-213.

АНОТАЦІЯ

малий проза золя новела

Левенець В.В. Особливості поетики малої прози Еміля Золя. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.04 - зарубіжна література. Львівський національний університет імені Івана Франка. Львів, 2001.

Дисертація присвячена вивченю жанрової еволюції та аналізу особливостей поетики малої прози Е.Золя. З'ясовується характер еволюції літературно-естетичної концепції Золя, його творчого ставлення до різних літературних течій кінця ХІХ ст. Жанрова та стильова різноманітність малої прози письменника, її архітектоніки розглядається у контексті розвитку французької новелістики другої половини ХІХ століття. Казки, нариси, новели, новелістичні повісті Е. Золя є важливою складовою творчості видатного письменника, без урахування якої неможливе повне уявлення про жанрове багатство і розмаїтість його літературної спадщини.

Ключові слова: мала проза, поетика, жанр, сюжет, композиція, натуралізм, імпресіонізм, символізм, рецепція.

АННОТАЦИЯ

Левенец В.В. Особенности поэтики малой прозы Эмиля Золя. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10. 01. 04 - литература зарубежных стран. - Днепропетровский национальный университет, Днепропетровск, 2002.

Диссертация посвящена изучению жанровой эволюции и анализу особенностей поэтики малой прозы Э. Золя. Исследуется характер эволюции литературно-эстетической концепции Золя, его творческое отношение к разным литературным течениям конца ХІХ века. Жанровое и стилевое разнообразие малой прозы писателя, её архитектоника рассматриваются в контексте развития французской новеллистики второй половины ХІХ века. Сказки, очерки, новеллы, новеллистические повести Э. Золя являются важной слагаемой творчества выдающегося писателя, без учёта которой невозможно полное представление о жанровом богатстве и разнообразии его литературного наследия.

Ключевые слова: малая проза, поэтика, жанр, сюжет, композиция, натурализм, импрессионизм, символизм, рецепция.

SUMMARY

Levenets V.V. The peculiarity of poetics of E.Zola's little prose. - Manuscript.

Thesis for a Candidate's Degree in Philology. Speciality 10. 01. 04 - Literature of Foreign countries. - Dnipropetrovsk National University. - Dnipropetrovsk, 2002.

The present theses are dedicated to realizing genre evolution and the peculiarities of E. Zola's little prose. The carried out research enables to come to the conclusion that the little prose keeps in a certain meaning more information than famous cycle of the writer's novels “Rougon - Macquart” for realizing Zola's creative evolution. Just the little prose promotes to better understanding of the sense of the creative way the writer has passed from creating early poems when he mostly followed fundamental romantic traditions to the grand epic “Rougon - Macquart”.

As a rule, Zola's creative evolution is determined by formula “From romanticism to naturalism”. However the analysis of Zola's little prose defines more precisely this generally accepted confirmation. In little epic genres their author, unlike “Rougon - Macquart's” used not only natural principles of fashioning reality but did not break up with romantic tendency and also did not pass by the experience of impressionistic art existing at that time. Admiration by the impressionist - painters' search whom Zola so warmly supported in his published works found its reflection in his literary activity.

The theses prove that in Zola's little prose it is possible to see the elements not only realism all the more naturalism but romanticism, symbolism, impressionism, - the writer practically overcame the contraction of his naturalistic doctrine. E. Zola's individual style was not elective at all but composed the aesthetic achievements of the XIX-th century.

The theses deal with genre variety of E. Zola's little prose, evolution of presentation forms, peculiarities of motives and composing decisions, search of widening the ways for creating characters to extend psychologism of the characters and other art ways peculiarity of which can be observed by means of comparing with the poetics of the novels. Without defining of Zola's little prose poetics we can not complete the concept of genre variety and stylistic diversity of his writings as an outstanding and indispensable part of French and word literature.

Key words: small prose, poetics, genre, composition, plot, naturalism, impressionism, symbolism, perception.

Размещено на Allbest.ru

...

Подобные документы

  • Дослідження основних фактів біографії видатного французького письменника Еміля Золя (02.04.1840-29.09.1902 рр.). Вплив романтизму на ранній період творчості письменника; нова літературна школа. Процес роботи над соціальною епопеєю "Ругон-Маккари".

    презентация [3,4 M], добавлен 11.04.2013

  • Життєвий шлях та творчість письменника Еміля Золя, його вплив на розвиток натуралізму та реалізму в усьому світі. Започаткування філософської концептуальності і публіцистичності у літературі, розробка прийомів монтажу та створення нового типу романів.

    презентация [2,6 M], добавлен 06.05.2011

  • Биография, жизненный и творческий путь Эмиля Золя. Первый полуавтобиографический роман "Исповедь Клода". Роман "Мадлен Фера" первая попытка показать в действии законы наследственности. Последние годы жизни Золя. Пантеон - место захоронения Эмиля Золя.

    презентация [116,9 K], добавлен 01.11.2010

  • Ставлення Золя до Другої імперії та буржуазності в романі "Кар'єра Ругонів". Поведінка Ругона і Маккара під час повстання. Зображення жіночої тілесності як вираження символіки свободи. Критичні роботи письменника, присвячені художникам-імпресіоністам.

    курсовая работа [2,0 M], добавлен 06.09.2012

  • Становлення та специфіка жанру новели. Оновлення жанрового канону в українській малій прозі кінця ХХ – початку ХХІ століття. Проблемно-тематичний поліфонізм малої прози. Образна специфіка новелістики Галини Тарасюк. Жанрова природа новел письменниці.

    дипломная работа [104,1 K], добавлен 26.06.2013

  • Бориславський цикл, романи з життя інтелігенції та близьких до неї прошарків, його дослідження вченими. Безупинний пошук митця, його експеримент з формою. Групи малої прози Бориславського циклу за способом моделювання нової тематики і структури жанру.

    статья [13,8 K], добавлен 28.09.2014

  • "Черево Парижу" - третій роман циклу "Ругон–Маккари", історія створення. Гравюри Пітера Брейгеля Старшого як живописна першооснова роману. Портрет як засіб соціальної характеристики героїв. Художнє зображення пластичного світу "товстих" і "худих".

    курсовая работа [33,2 K], добавлен 05.06.2009

  • Творчість Б. Грінченка у контексті реалістичної прози XIX століття. Рецепція малої прози у вітчизняному літературознавстві. Звернення в оповіданнях до теми дитинства. Драматичні обставин життя дітей. Характеристика образів. Відносини батьків і дітей.

    курсовая работа [93,7 K], добавлен 09.06.2016

  • Эмиль Золя - французский писатель, публицист и политический деятель. Произведения Мопассана, Флобера, Диккенса, Бальзака, Бейля (стендаля), Мериме, Теккерея, Пруста, Манна, Джойса, Ибсена, Верлена, Рембо, Уайльда, Коллинза, По, Верна, Санд и Бронте.

    презентация [1,8 M], добавлен 21.04.2013

  • Аналіз особливостей літературної творчості Б. Грінченка - письменника, фольклориста і етнографа, літературного критика і публіциста. Характеристика інтелігенції у повістях "Сонячний промінь" і "На розпутті". Реалізм художньої прози Бориса Грінченка.

    курсовая работа [48,6 K], добавлен 20.10.2012

  • Поява еротичного компоненту в сюжетній структурі новели "Пригода Уляни" - фактор, який трансформує сюжет літературного твору на модерністський. Зіставлення різних типів жіночого досвіду між собою - характерна особливість малої прози Ірини Вільде.

    статья [15,9 K], добавлен 18.12.2017

  • Інтелектуалізм в літературі. Характерні ознаки філософсько-естетичного звучання та інтелектуальної прози в літературі ХХ ст. Особливості стилю А. Екзюпері. Філософський аспект та своєрідність повісті-притчі "Чайка на ім'я Джонатан Лівінгстон" Р. Баха.

    дипломная работа [95,6 K], добавлен 13.07.2013

  • Кожен твір Винниченка складав нову сторінку літературної кризи, в контексті якої читач переставав бути об'єктом впливу чи переконання, а робився до міри співавтором, бо ж з іншого полюса брав у часть у ситуаціях, змодельованих як межові.

    курсовая работа [21,3 K], добавлен 08.05.2002

  • Поняття поетики та її головні завдання. Загальна характеристика поетики Світлани Талан, де розкривається і жанрова своєрідність. "Не вурдалаки" як назва, яка відповідає та не відповідає сюжету, вивчення питання щодо правильності заголовку даного твору.

    дипломная работа [65,4 K], добавлен 03.10.2014

  • Специфіка сучасної української жіночої прози. Феміністичний дискурс в українській літературі. Аналіз проблематики романів Ірен Роздобудько у художньому контексті. Жанрова своєрідність творчості, архетипні образи. Поетика романів Ірен Роздобудько.

    дипломная работа [195,0 K], добавлен 26.09.2013

  • Важливість поетики як науки. Різниця між поезією та прозою. Лінгвістичні дослідження поетичної функції вербальних повідомлень. Особливості жанру повісті "Солодка Даруся" Марії Матіос. Реалізація поетики, образна система, композиція постмодернізму.

    курсовая работа [47,5 K], добавлен 17.04.2012

  • Розвиток лiтератури XV—XVI ст, ренесансної прози. Значення дiяльностi П. Скарги. Осторг-центр полiмiчної лiтератури. Проза К. Ставровецького, полемiчнi твори I. Вишенського. Друкарська діяльність в Україні, досягнення книжно-української ренесансної прози.

    реферат [24,5 K], добавлен 16.08.2010

  • Природа й основні художні виміри демонологічного дискурсу прози В. Шевчука, провідна стратегію творення ним художнього універсуму та описати форми її реалізації. Описання основних принципів інтерпретації проблем буття людського духу засобами демонічного.

    автореферат [27,6 K], добавлен 11.04.2009

  • Дослідження мовотворчості Михайла Коцюбинського в сучасній лінгвокогнітивній парадигмі. Стилістичні та лексико-фразеологічні особливості творів письменника. Фонетичні та морфологічні особливості прози літератора. Мовні особливості ранніх оповідань.

    реферат [20,7 K], добавлен 06.05.2015

  • Біографія Вільяма Шекспіра, написана відомим англійським письменником Ентоні Е. Берджесом. Сюжетно-композитні особливості роману "На сонце не схожа". Специфіка художніх образів. Жанрово-стильова своєрідність твору. Характер взаємодії вимислу та факту.

    реферат [40,1 K], добавлен 29.04.2013

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.