Гейне писав:

“Справді не знаю, чи заслуговую я на те, щоб на мою труну був колись покладений лавровий вінок... Я ніколи не надавав великого значення поетичній славі...” [5,204]

Важко повірити, що поет не усвідомлював, що для нього знаряддям боротьби є його поезія, коли говорив далі:

“Але меч ви повинні покласти на мою могилу тому, що я був хоробрим солдатом у війні за визволення людства”. [5,204]

Тут немає видимої суперечності: мечем Генріха Гейне була його творчість, - і українська поезія по праву покладає сьогодні на могилу поета разючий меч його слова, сподіваючись, що і в нових піхвах він буде так само страшний для сил гноблення й реакції, для всіх тих, проти кого все своє життя боровся великий поет.

Збірку поезії Гейне раннього періоду становить “Книга пісень”. Поет включив у неї вірші, написані з 1820 до 1827 року. Пісні великого німецького поета показали чим живе, про що мріє звичайна людина, вони оспівували любов, природу. “Книга пісень” в основі якої лежать народні легенди, казки, балади - це велике досягнення лірики, демократичної не тільки в ідейному відношенні, але й характером своєї мови.

Дуже цінним є те, що особиста лірика Гейне перегукується з суспільним життям Німеччини. Тому навіть в цій першій збірці поет виступає як сатирик і філософ. Ця книга - перше слово німецького прогресивного романтизму.

Збірник відкривається “Прологом” в перекладі М.Рильського. Він може служити прикладом вдалої передачі характерних елементів романтизму ранніх поезій Гейне. Поет вступає в ліс, де солов'ї співають про любов, а на великій галявині лежить

Супроти брами сфінкс

Мов суміш проміння і ночі. [6,212]

У Гейне дослівно “суміш жахів і веселощів”. Але в поезії не йдеться, власне, про жахи і веселощі, вони мають значення лише для визначення суперечливої природи сфінкса, в якому втілено образ любові. При зміні в перекладі ця суперечливість залишається, тільки виражена вона інакше. Отже, характерне романтичне забарвлення твору залишається.

Другим прикладом майстерної заміни допоміжних деталей співзвучними є переклад М. Рильським одного з гейневських сонетів. Слова німецького поета: “Я не каджу колоді, золоченій зовні, а в середині наповненій піском” - передають так:

Я фіміаму, не каджу колоді

Золоченій, всередині - пустій. [6,212]

Трохи далі, коли Гейне говорить про те, що дуб падає під час бурі, а тростина не схиляється, лишається стояти - перекладач зберігає, це персонажі старої байки, з мораллю якої не згоджується поет:

Я добре знаю : гордий дуб загине,

Але хисткої не зламать тростини,

Що хилить вітер, буря нагина.

Але скажи - на що здалась вона? [6,212]

Молодого Гейне цікавить не тільки кохання, його турбують проблеми суспільного життя. В 1819 р. він пише вірш “Гренадери”, який увійшов до циклу “Романси”. У той період Гейне вбачав у Наполеоні носія ідей французької буржуазної революції, пристрасним прихильником якої він був. Схвильовано змальовує він образ самого гренадера, який навіть встане з могили, зачувши голос імператора. Щоб підкреслити народність мови цього персонажа, Гейне вживає дієслово “sich scerren” - “турбуватися”, але часто воно передається словосполученням “яке мені діло до...” М. Рильський вірно передає: Що жінка! Що діти! [6,213]

В цьому перекладі бачимо і деяке збіднення гейневського тексту.

Те місце, яке найбільш точно передано в російському перекладі Михайлова:

И шпагой меня опояшешь,

И в руки мне вложишь ружьё. [6,213]

Рильський змінює:

Хай буде і шпага й рушниця

Зо мною в холодній труні. [6,213]

Великою популярністю користуватися пісні, написані на слова Гейне. Їх співають не лише німці, вони звучать у різних країнах світу. Чайковський написав музику до відомого вірша “Ich Wollt'meine” (цикл “Знову на батьківщині”). В Росії найпопулярнішим перекладом цієї поезії був переклад Мея, на Україні - Лесі Українки. У двотомнику він подається в перекладі Л. Первомайського. Цей переклад вірно передає зміст вірша, але щодо відтворення форми, він дуже поступається перекладу Лесі Українки. Там, де поетеса одне німецьке слово, що повторюється (lustig) замінює близькими за значенням словами “дзвінкий” (вітер), “весело” (летить), А. Первомайський зовсім опускає повтор:

Віддать його вільному вітру,

Нехай би одніс вдалину. [6,213]

У другій строфі третій і четвертій рядки повторяються за винятком останнього слова. Леся Українка зберігає цей повтор за допомогою українських еквівалентів:

Бринітиме кожну хвилину,

Бринітиме кожну мить, [6,213]

Первомайський це місце перекладає так:

Щоб ти його кожну хвилину

Почути, кохана, могла [6,213]



В такому звучанні цей текст дуже наближається до російського перекладу Мея і віддаляється від німецького оригіналу більш, ніж переклад Л. Українки.

Л. Первомайський цілком вірно передає настрій німецької балади, німецькі фразеологічні звороти передані найбільш точними українськими відповідниками.

Добре переклав Л. Первомайський відомий вірш Гейне “ На півночі кедр одинокий”. Як відомо “переклад цього вірша має свою історію: у Лермонтова “der Fichtenbaum” (іменник чоловічого роду) став сосною (іменник жіночого роду), і зміст вірша змінився; Фет зробив з нього дуба, пересадивши його з холодної північної скелі на “пригорок крутой”. В перекладі Первомайського збережено зміст і ритміку поезії Гейне.

У 1843 р. Гейне познайомився в Парижі з Карлом Марксом. Ця дружба мала для Гейне величезне значення. В цей період він пише лише найкращі свої політичні і сатиричні твори, зокрема поему “Німеччина” і вірш “Сілезькі ткачі”, який був відгуком на повстання ткачів у 1884 році. У двотомнику цей твір вміщено в перекладі Л. Первомайського, який намагався точно відтворити форму оригіналу. У другій строфі, де ткачі посилають прокляття богу, у Гейне у формі минулого часу стоять три дієслова (Er hat uns geдfft und gefцppt und genarrt), в яких повторюється префікс де-. Перекладач зберігає цю особливість, передавши її за допомогою трьох українських дієслів з префіксом об-: Він нас обійшов, обділив, обдурив. [6,213]

Але в деяких місцях переклад, проте, значно відступає від німецького тексту. Незрозуміло, з яких причин перекладач порушує рефрен Гейне “Wir weben, wir weben”, який Л. Українка переклала словами “Ми тчемо, ми тчемо”. У Первомайського цей рядок передано так: “Ми тчем, начувайся!” Адже мотив погрози проймає весь вірш Гейне, і рефрен тільки підсилює його.

В циклі “Сучасні вірші” вміщено поезію “Китайський богдихан” у перекладі М.Лукаша. У порівнянні з попереднім перекладом Загула цей переклад значно кращий. М. Лукаш глибоко зрозумів ідейну спрямованість вірша і виступає не тільки як перекладач, але й як дослідник.

Китайський богдихан п'є і скрізь пляшку горілки бачить своє царство просто земним раєм.

Дослівний переклад:

“І вся голота моєї держави

Гуляє в оксамиті і шовках” [6,214]

У різних перекладачів це місце звучало по-різному

У Загула:

А вся голота - босяки -

В шовках та в оксамиті [6,214]

У Лукаша:

Гуляють в царстві моїм старці

Всі в бархаті, в атласі. [6,214]

Останній переклад більш точний. Слово “старці” дає точнішу соціальну характеристику, ніж зневажливе “босяки”. М. Лукаш вдало відтворює і характер римування. У Гейне die Mantsehu рифмується з der Kantshu (тобто всі звуки цих слів одинакові, за винятком першого). Лукаш знаходить дуже близькі українські відповідники : буки і дуки.

Серед перекладів Марка Зісмана слід виділити поезію “Доктрина” , в якій Гейне, передчуваючи революційні події, закликає бити в барабани, будити людей зі сну.

Повтор - улюблений прийом поета, особливо в політичних і сатиричних творах. В цьому вірші він створює навіть слухове враження барабанного бою і загострює ідейну спрямованість вірша. Зісман вірно передає цей художній прийом, вдаючись до алітерації. Хоч він і переставляє рядки, але замінює trommeln словами: бий в барабан, бий, щоб людей збудив його звук”, “барабанячи”.

Дуже спірно переклав Тичина поезію Гейне “Спочатку соловей родився”. Перший рядок оригіналу “По ночам був Соловей”) пародіює перше речення євангелія (“На початку було Слово”). Далі рядки являють собою ніби конспект “святого письма”, який проголошує горобець (звичайний німецький бюргер), викладаючи своїм дітям основи релігії. У перекладі перший рядок видозмінено так: “Спочатку соловей родився”. Цей буденний вираз нічого не залишає від цілком прозорого антирелігійного натяку Гейне. Про релігію в перекладі взагалі не сказано ні слова, старий горобець, на думку перекладача, “мудрості дітей навча”. Читач після таких перетворень напевно не зрозуміє головної думки великого німецького поета - сатирика: вона зникла разом із зникненням двох невеликих, але дуже істотних деталей.

Дивно, як міг В. Сосюра перекласти перші рядки поезії

Die blue Fruhlingsangen

Schann aus dem gras hervor [6, 214]

Словами:

Весни блакитні очі

Пробились крізь траву. [6,214]

Неуважний переклад образу привів до такого дивного словосполучення, як “очі пробились”. Німецьке слово hervorschauen слід було перекласти в цьому контексті “дивляться”, “виглядають”. Саме так переклав це місце М. Словінський:



Синії очі весняні

Дивляться тихо з трави. [6,214]

Взагалі переклад Сосюри відзначається деякою неуважністю, завдяки чому стирається ліричне забарвлення поезії Гейне. Автор говорить про ніжні фіалки, які він зриває для своєї коханої:

Милі фіалки

Підете в кипицю ви,- [6,214]

переклав це А. Кримський. В. Сосюра пише: “Які я в лісі рву”. Так, через втрату, на перший погляд, неважливої деталі перекладач не зміг повністю розкрити чарівність ліричної поезії Гейне.

А. Малишко переклав великий цикл поезій “Північне море”. Зупинимось на поезії “Захід сонця”. Перекладач вірно зрозумів задум автора, використавши образ богині Селени (адже в укр.. мові die Lune - місяць - іменник чоловічого роду, дуже з позиції буквалізму Малишко не зміг би передати ідейний зміст вірша). Але в ряді місць є невиправдані відступи від оригіналу. Наприклад, словосполучення glьckgehдrtete Menschen - дослівно: “загартованих щастям людей” - перекладач передає так: “багатих людей”; цим змінює певний відтінок змісту. Адже щастя людей - це зовсім не багатство. Все сильне, горде, щасливе співає на землі гімн сонцю. Ототожнювати сонцепоклонників з багатими людьми немає ніякого смислу.

Але в цілому цей переклад зроблено досить старанно, чого не можна сказати про поезію “Морська тиша”. Тихо на морі, яскраво світить сонце, все ніби відпочиває, стомлене спекою.

В цій час: “край стерна улігся боцман на грудях, й хропе тихенько”. У Малишка читаємо



Під стерном улігся боцман,

Чуйно спить, на грудях лежа [6,214]

Чуйно спати і хропіти, на наш погляд, не зовсім однакові поняття

Краще зроблені інші переклади А.Малишка “Розбитий корабель” і “Запитання”

З цього невеликого огляду видно, що радянські перекладачі, використовуючи кращі надбання минулого успішно розвивають мистецтво перекладу, якомога наближаючи оригінал до українського читача, але в наступному видані необхідно усунути ряд невиправданих відступів від тексту Гейне.

Поема Гейне “Німеччина” вперше була перекладена українською мовою Іваном Франком ще в 1892 році.

В радянський час її переклав Д.Загул (вона була видана в 1930 р.)

У збірнику “Вибраних творів” подано її в перекладі Л. Первомайського.

Найважливішою рисою цього перекладу є намагання відтворити засобами української мови сатиричні образи Гейне, часто поєднані примхливою фантазією поета в складне ціле:

Гадали: охлялих рицарів рать

Чкурне по шляхах завізних.

Прощальний келих ми їм наллємо

З довгих пляшок залізних. [6, 215]

Глузливе сполучення грубуватого епітета “охлялий” з урочистим “рицарів рать”, “прощального келиха” - з “довгими залізними пляшками” - дуже точно передають художні особливості поеми Гейне. Перекладач - букваліст навряд чи наважився б замінити в цій строфі нейтральне німецьке дієслово risen - їхати на емоційне українське чкурнути, але перекладач, який враховує дух і букву оригіналу, не може не погодитися з Л.Первомайським. Адже це “чкурнути” прекрасно передає ставлення автора до німецької націоналістичної реакції, з такою силою викритої в поемі.

Цей приклад не поодинокий. Уважне ставлення перекладача до ідейних і художніх особливостей поеми Гейне відчувається на протязі всього твору. Ось на одній із сторінок промайнув образ пруського короля, що протегував поганим поетам.

Його попередник прихильником був Сучасного жабокряку [6, 215]

Слово жабокряк точно відповідає створеному Гейне неологізму «Froschgegnack». Так само в іншому місці пародійне вживання латинізованих німецьких слів відтворюється в перекладі на українському мовному матеріалі:

Не стерво німецьке б Раумер був,

А справжній римський Стервацій [6, 215]

У Гейне - Lump; Lumpatins (німецькою мовою der Lump - наволоч, прошак)

І не мине характер словника, систему віршування зберігає в перекладі Л.Первомайський. Він не залишає поза увагою і милозвучності поезії:

А в серці моєму бринить і дзвенить:

“Сонце, пломінь відплати!” [6, 215]

Тут відтворюється не тільки звучання алітерації, але й місце її в рядку.

Однак є в перекладі і негативні сторони, які хоч і не визначають характер перекладу, проте знижують якість деяких його місць. Досить поширені прикрі втрати окремих елементів художньої тканини твору, найчастіше епітетів, що веде до певного збіднення ідейної насиченості поеми.

Змальовуючи Аахен, Гейне відзначає, що навіть пси на вулиці міста вірнопіддано благають зустрічних штовхнути їх ногою. В перекладі ж це місце звучить так:

Нудьгуючи в Аахені, навіть пси

Зітхають на вулицях стиха [6, 215]

Сатиричний характер образу втрачається, і він перетворюється на картину з життя тварин.

Проїжджаючи через Мюльгейм, Гейне констатує: Це чисте місто, і люди в ньому живуть тихі і старанні. Іронічний характер цього твердження розкривається в наступних строфах, де автор згадує про революційні події минулого в цьому місті. У перекладі Л.Первомайського це іронічне протиставлення знімається: частина епітетів зникла, частина втратила необхідну тут конкретність.

Минули ми Мюльгейм! Чудовий народ,

І місто теж, нівроку. [6, 215]

Набагато краще переклав це місце І.Франко:

Минали ми Мильгайм! Ось чистий куток!

Робочі та тихі тут люди. [6, 215]

Коли поет приїхав у Гамбург, богиня-покровителька міста вмовляла його залишитися там. При цьому вона посилалася на послаблення цензурних утисків завдяки старості цензора. “І цензура вже не така сувора, Гофман постарішав і пом'якшав, він не перекреслюватиме більше з юнацьким запалом твоїх “Подорожніх картин”. В перекладі Л.Первомайського нема ані згадки про старість цензора, про його минулий юнацький запал, тому й слова про пом'якшення цензури сприймаються без іронічного підтексту. Крім того, незрозумілим стає рядок наступної строфи: Ти теж постарішав і м'який став, [6, 215] адже він має прямий зв'язок із словами, пропущеними раніше перекладачем.

Ще більш дивує пропуск цілої строфи, до чого вдається перекладач у розділі сьомому. Це чотирнадцята строфа, в якій автор змальовує свою нічну подорож по Кельну в супроводі привида. Ця строфа була перекладена І.Франком, є вона і в російських перекладах «Німеччини».

Великі майстри мови, до яких належав і Гейне, ніколи не ставилися байдуже до тавтологічних однакових або однокорінних слів у невеликому уривку тексту. І, мабуть, лише неуважністю перекладача можна пояснити наявність таких збігів у деяких місцях перекладу:

Та що це? В місячнім сяйві я

Бачу велику потвору -

Збіса весь чорний кельнський собор

Потворно пнеться в гору. [6, 215]

У Гейне повтору нема. Та і в перекладі він не несе на собі ніякого стилістичного навантаження, крім збіднення словника.

В інших випадках перекладач, навпаки, уникає повторів і саме там, де їх вимагає оригінал.

Рейн під час своєї фантастичної розмови з поетом запитує про французів: “чи співають і стрибають вони, як раніше”. Гейне на це відповідає “вони не співають і не стрибають більше”. Ця повторюваність запитання у відповіді йде від фольклору, народної казки і є органічною рисою всього епізоду. [6, 216]

В перекладі Л. Первомайського це місце неуважно переказано:



Грають, співають, як і завжди?

Не грають вже, не гасають вже. [6, 216]

Не така вже велика біда, що перекладач замінив гасають (або стрибають) на співають, - такі заміни іноді доводиться робити, - але нічим не виправдане порушення співвідносності, яка не була в Гейне випадковою.

Усі ці недоліки, хоч і знижують якість окремих місць перекладу, не повинні перекреслювати значення праці Л. Первомайського над перекладом поеми Г. Гейне. Це вже другий варіант перекладу (перший був опублікований у 1937 р. окремим виданням). Працюючи над новим варіантом, перекладач усунув ряд змістових неточностей. Так, при розмові з Фрідріхом Барбароссою в Кіоргезері Гейне оцінює “боєспроможність” феодального війська. У першому варіанті це місце звучало як похвала:

Трохи гармат, та досить було б,

Щоб ворогів побороти. [6, 216]

В другому варіанті Л. Первомайський розкрив тонку глузливість цього місця, до коріння переробивши обидва рядки:

Гармат не багато, та досить було б

Для ворогів на трофеї. [6, 216]

Звичайно, як говорилося вище, і в новому варіанті не все бездоганне. Проте, маючи “Німеччину” в перекладі Л. Первомайського, український читач може познайомитись не тільки з глибиною філософського й гостро політичного змісту поеми, але й по-справжньому оцінити гейневський дотеп, гостроту його саркастичних оцінок, ущипливість його іронії.

Гарному перекладу поезії, якою відкривається “Подорож на Гарц”, виконаному М. Пригарою, шкодить лише дослівна передача своєрідного рефрена вірша:

Хочу я податися в гори,

Щоб сміятись там над вами. [6, 216]

“Хочу сміятися” - це, звичайно, німецька мова, а не українська. Краще це віддається в перекладі Віри Кален:

Я від вас подамся в гори,

Щоб сміятись там над вами. [6, 216]

В цілому ж переклади поезій з “Подорожі на Гарц” зроблені М. Пригарою барвистою українською мовою. Про це свідчить хоч би й ця строфа з поезії “На горі стоїть хатина”:

З дня, як тітка наша вмерла,

Не з руки ходити нам

На стрілецький двір у Гослар,

Як чудово й гарно там. [6, 216]

“Подорож на Гарц” - один з найдотепніших лірико-сатиричних творів Гейне.

Для перекладу він становив певні труднощі: гейневський гумор, що переходить у сатиру, гра слів, дотепні каламбури, які досить часто зустрічаються, неологізми, студентські жаргонізми - все це треба було відтворити українською мовою якомога точніше.

Цього домагались Чернявський (1902), Віра Кален (1930), Оттілія Словенко (1956).

Перший переклад, виданий за редакцією І. Франка, був зроблений дуже старанно, але в ньому багато діалектизмів: “Небіжчик Гофман був би намалював хмари пестрявими”, або “один з їх розказав, що в їх була лекція закону божого…”

Переклад О. Словенко - найкращий з цих трьох, бо в ньому німецьким виразам протистоять відповідні вирази українські. Наприклад, der Handwerkbursch “підмайстер” в перекладі О. Словенка, у Віри Кален звучить як “ремісничий челядник”. Крім того, в перекладі Словенко відсутній буквалізм, від чого не вільні попередні переклади. Так, вираз “in pechdunkler Nacht” Кален дослівно передає “темної, мов смола, ночі”, Словенко дуже точно перекладає це українським словосполученням “глупої ночі”. Відомо, що буквалізм часто призводить до збіднення ідейного змісту оригіналу. Прометея у Кален до скелі приковує “німе насильство” “die stumme Gevalt”. Уважніше вдумуючись в ідейний зміст твору, Словенко перекладає точніше: “тупе насильство”. [6, 216]

Але й Словенко іноді також припускає помилки.

Німецьке “siet Jahr und Iag” (з давніх-давен) виникло за часів германського права, коли злочинець, що втік, міг бути покараний не пізніше як через 1 рік і день після винесення вироку. Тому цей вираз має зміст “це було так давно, коли діяв цей закон”. Відповідно до цього і Словенко повинна була б перекласти “з давніх-давен”, ідіомою, а не: “чимало років і днів”.

Але новий переклад цінний тим, що зроблений по найбільш повному тексту.

І в перекладі Чернявського, і в перекладі Кален є пропуски місць, які мають певне ідейне значення, бо в них Гейне іронізує з релігії. Такий, наприклад, абзац, що починається: “На стінах висіли ще Абеляр і Елоїза...”

Використовуючи досвід попередників Словенко вдало передає студентські жаргонізми.

Двотомник Гейне, виданий Держлітвидавом, з інтересом зустрів український читач. Більшість перекладів свідчить про наполегливу працю українських радянських поетів над творами Генріха Гейне; деякі переклади є свідченням високого рівня, якого досягло мистецтво перекладу в Україні.

Відання не вільне й від деяких недоліків. Шкода, що в ньому відсутні кращі переклади М. Старицького. П. Куліша, Б. Грінченко, А. Кримського, М. Славінського. Наявність цих перекладів наочно показала б сучасному читачеві глибокий інтерес, якій з давніх часів виявляли діячі української літератури до творчості Гейне. Прикрим недоліком видання є й невмотивоване опущення окремих строф, на що вказувалося вище, а також ігнорування редакцією двотомника останніх наукових видань творів Гейне в Німецькій Демократичній Республіці так, у першому томі творів Гейне (вид. Aufbau - Verlag, 1951) відновлені закінчення поезій “Відплиття” і “ Вона немов сарна, бігла геть” ці закінчення, які значно доповнюють і посилюють ідейне звучання поезій відсутні в українських віданнях 1955 і 1956 років.

Але слід пам'ятати, що повноцінно відтворити на іншій мові твори такого майстра слова як Гейне, справа нелегка. Кращі переклади двотомника, що належать М. Рильському, Л. Первомайському, А. Малишку, М. Зісману, М. Лукашу, М. Пригарі, свідчать про можливість досягнення цієї мети.

Таким чином, після Великої Вітчизняної війни перекладачі з Гейне не припинили свою діяльність. Більш того, перекладені твори виходили один за одним. Майстерність українських перекладачів досягає досить високого рівня. Найповніше переклади Гейне представлені в чотиритомному виданні за загальною редакцією Леоніда Первомайського.

Висновки

Таким чином, Генріх Гейне був і сьогодні залишається найулюбленішим іноземним поетом в Україні.

У другій половині ХІХ століття лірику Гейне головним чином перекладають Ю. Федькович та М. Старицький, але то були, власне, не переклади, а забарвлені локальним українським колоритом переспіви. У них звучали мотиви українських народних пісень і вони були далекі від оригіналу.

Важливою віхою в історії перекладів Гейне українською мовою був майже одночасний вихід у Львові в 1892 році збірок перекладів Л. Українки та І. Франка.

У збірці “Книга пісень” Лесі Українки належить перекладу 92 віршів Гейне. Якщо чимало перекладів того часу тепер уже застаріли, то Леся Українка, тоді поетеса-початківець, зуміла, не пориваючи з усталеною традицією, створити переклади високої поетичної вартості, що зберігають її й сьогодні.

А Іван Франко був першим з українських перекладачів, хто звернув увагу на сатиру німецького поета. До того часу українські читачі були знайомі лише з гейневською лірикою.

Переклади цього періоду - перші вдалі спроби наблизитися до оригіналу, передати обриси справжнього Гейне.

Далі була ціла низка визначних поетів-перекладачів: П.Куліш, М. Вороний, П. Мирний, М. Коцюбинський, П. Грабовський, Б. Грінченко, А.Кримський та інші.

Павлу Грабовському належить перший український переклад “Ткачів”, Агатангелу Кримському - поеми “Віцлі-Пуцлі”.

Новий розділ в історії української гейнеани відкривається після 1917 року. У 1918-1919 роках виходить двотомник віршів Гейне в перекладах Д.Загула та В. Кобилянського, а в 1930-1933 роках “Вибрані твори” в чотирьох томах та “Г. Гейне. Сатира” у перекладах Дмитра Загула.

На значно вищий рівень підноситься майстерність українських перекладачів Гейне після Великої Вітчизняної війни, оскільки в цю роботу активно включаються: Павло Тичина, Андрій Малишко, Сава Голованівський, Оттілія Словенко. У цей час Максим Рильський перекладає сонети Гейне, Микола Бажан - чіткі строфи “Диспуту”, Володимир Сосюра - мініатюри “Нової весни”, а Леонід Первомайський - лірику й сатиру.

По війні в Україні виходять “Вибрані поезії” (1955), “Вибрані твори” в двох томах (1956), “Вибрані твори” в чотирьох томах (1972-1974) та “Твори”(1974). Найповніше спадщину Гейне представлено в чотиритомному виданні за редакцією Л. Первомайського та О. Дейча, де крім поетичних, опубліковано чимало прозових творів, які українською мовою ще не перекладалися.

За роки Радянської влади твори Гейне видавалися українською мовою 16 разів. Їх загальний тираж перевищив понад сто двадцять тисяч примірників. Наведені цифри говорять про глибоку повагу та любов українського народу до великого поета-демократа, борця проти соціального гноблення, за революційне перетворення світу. Вони є свідченням справжньої актуальності творів Генріха Гейне.

Література

1. Матузова Н. Генріх Гейне. Нарис життя і творчості. - К. : Дніпро, 1984. - 175 с.

2. Гиждец С. Лирика Генриха Гейне. - М. : Худож. лит., 1983. - 158 с.

3. Стадников Г. Генрих Гейне. - М. : Просвещение, 1984. - 125 с.

4. Коптілов В. Гейне на Україні // Всесвіт, 1973 - 2(176). - К. : Радянський письменник. - с. 183-190.

5. Первомайський Л. Новий чотиритомник творів Генріха Гейне українською мовою//Всесвіт, 1976 - 2(578). - К.: Радянський письменник. - с. 198-204.

6. Хорунженко В., Коптілов В. Гейне українською мовою // Вітчизна, 1957-9. - К.: Держлітвидав. - с. 212-217.

7. Коптілов В. Гейне в українських перекладах//Гейне Г. Вибрані твори в чотирьох томах. Т. 4. - К.: Дніпро, 1974. - с. 365-381.

8. Гейне Г. Вибрані твори в чотирьох томах. Т. 1. - К.: Дніпро, 1972. - 430 с.

9. Гейне Г. Вибрані твори в чотирьох томах. Т. 2. - К.: Дніпро, 1972. - 350 с.

10. Гейне Г. Вибрані твори в чотирьох томах. Т. 3. - К.: Дніпро, 1972. - 411 с.

11. Гейне Г. Вибрані твори в чотирьох томах. Т. 4. - К.: Дніпро, 1972. - 403 с.

12. Пронин В. Стихи достойные запрета. - М.: Книга, 1986. - 143 с.

13. Турав С. Зарубежная литература. - М. : Просвещение, 1984. - с. 189-196.

14. История зарубежной литературы ХІХ века. - М. : Просвещение, 1972. - с. 385-416.

15. Коптілов В. Гейне в спогадах сучасників. - К.: Дніпро, 1988. - 149 с.

16. Гейне Г. Про художню творчість. - К. : Мистецтво, 1988. - 351 с.

17. Щелгунов Н. Геній молодої Німеччини // Твори. В 2-х томах. Т. 2. - 1892. - с. 418-441.

18. Дмитриева А. Гейне в воспоминаниях современников. - М. : Худож. лит., 1988. - 575 с.

19. Гейне Г. Стихотворения: Пер. с нем. - М.: Худож. лит., 1956. - 567 с.

20. Гейне Г. Избранные произведения. В 2 т. Т. 2. - М.: Худож. лит., 1956. - 567 с.

21. Гейне Г. Собрание сочинений. В 6-ти т. Т. 5. Проза 30-х годов; Письма: Пер. с нем. - М. : Худож. лит., 1983. - 462 с.

22. Гейне Г. Собрание сочинений. В 6-ти т. Т. 6. Проза 40-50-х годов; Письма: Пер. с нем. - М. : Худож. лит., 1983. - 462 с.

23. Гейне Г. Собрание сочинений. В 10 т. Т. 4. Путевые картины. - М.: Худож. лит., 1957. - 524 с.

24. Гейне Г. Собрание сочинений. В 6-ти т. Т. 4. Проза 30-х годов. Пер. с нем. - М.: Худож. лит., 1982. -462 с.

25. Гейне Г. Собрание сочинений. В 6-ти т. Т. 3. Путевые картины. Пер. с нем. - М.: Худож. лит., 1980. - 486 с.

26. Гейне Г. Собрание сочинений. В 6-ти т. Т. 1. Стихотворения. Пер. с нем. - М.: Худож. лит., 1980. - 518 с.

27. Паустовський К. Дорога Генриха Гейне//Вокруг света. - 1996. - № 12. - с. 36-37

Размещено на Allbest.ru

...