Фабльо та шванк як різновид міської поезії

Історичні передумови виникнення фабльо та шванк як явища середньовічної культури. Зображення типових для міського життя конфліктів та ситуацій, представлення різних типів міщан у сюжетах фабльо. Гострота побудови сюжетів у шванках австрійця Штрікера.

Рубрика Литература
Вид реферат
Язык украинский
Дата добавления 19.06.2014
Размер файла 26,5 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ЧОРНОМОРСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені ПЕТРА МОГИЛИ

ІНСТИТУТ ФІЛОЛОГІЇ

Кафедра української філології, теорії та історії літератури

Реферат

з «Історії зарубіжної літератури»

ФАБЛЬО ТА ШВАНК ЯК РІЗНОВИД МІСЬКОЇ ПОЕЗІЇ

студентки 146 групи

Луцької Анастасії Русланівни

Миколаїв 2013

План

Вступ

Передумови виникнення фабльо та шванк

Фабльо та шванк - явище середньовічної культури

Запозичення та вплив на інші культури

Висновок

Вступ

Фабльо та шванк - це одне із найвизначніших явищ середньовічної культури хоча б тому, що це стало першим кроком на шляху до великої поезії. Це один із різновидів міської літератури. Незважаючи на те, що ці жанри пройшли досить складну путь у своєму розвитку, вони зуміли вберегти та надати світові тогочасну картину суспільства. Фабльо та шванк органічно засвоїли в собі весь колорит Середньовіччя.

Передумови виникнення фабльо та шванк

Міська література була представлена і лірикою, яка з'явилася раніше у Франції, зокрема в північних та північно-східних промислових районах. Утворювалися об'єднання поетів-міщан зі своїм статутом, постійним головою, якого називали князем, систематичними поетичними змаганнями. У цій поезії частково збереглися форми і техніка лицарської лірики, які були пов'язані із зовсім іншим змістом. Культ «Прекрасної дами» змінився поклонінням Богоматері, яка оспівувалася як ідеальна кохана, а кодекс лицарської гідності - на кодекс доброчинності. Культивувалася пастораль, проте центр уваги було перенесено з моменту упадання лицаря за пастушкою на змалювання простого радісного життя пастухів на лоні природи. В тенсону проникли мотиви тривіальності і жартівливості. Ця поезія стала більш доступною і простою, в ній частіше зустрічалися теми буденного життя.

Наприкінці 15 ст. в літературній історії Німеччини з'явилося нове явище, яке базувалося га розумовому розвитку середнього або бюргерського стану, - мейстерзингерство. Це придворна поезія, або поезія мінезингерів, яка спочатку складала єдине ціле з народною поезією. З проникненням в неї чужого змісту та штучності форм як в етиці так і в ліриці поступово все більше відрізнялася виявом особистої волі та творчості поета на відміну від традицій, що переважали в народній поезії, нівелювання поетичного таланту, доки, збільшуючи штучність форми, не викликала повне відчуження між придворною поезією, з одного боку, і народною - з іншого.

У часи домінування народної поезії не існувало нічого схожого на шкільне навчання мистецтву. Саме слово meister ( у подальшому набуло значення «наставник») вживалося лише як почесний титул, що визначав певний ступінь досконалості у віршованому мистецтві. Як первісне любительське товариство, так і утворені з них у подальшому школи мейстерзінгерів з'явилися спочатку в містах південної Германії, згодом поширилися по інших містах. Такі школи були відкрито в Нюрнберзі, Аугсбурзі, Ульмі. Вони проникали в Австрію і навіть у Сілезію аж до самого Данцига.

У школах мейстерзінгерів складалися власні тони і мотиви. Її члени носили різні звання, відповідно до цінності чи ступеня досконалості свого мистецтва. Учнем називали новачка, який не засвоїв певною мірою табулятуру (сукупність законів школи про правильне зайняття мистецтвом). Того, хто гарно вмів наспівувати деякі з тонів, присвоювали звання співака, тоді як автор пісні в чорному тоні називали поетом. І лише той із членів школи, хто сам винаходив будь-який невідомий «тон», носив найпочесніший титул майстра.

Члени кожної школи називали себе просто співучасниками або любителями німецького майстерського типу, проте ніколи не називали себе майстрами. Для тих, хто вступав до школи, необхідно було спочатку повчитися мистецтву й ознайомитися зі змістом табулятури під керівництвом одного з визнаних вже майстрів. Якщо кандидат увесь час вів себе гідно і на користь товариства, то після випробувального терміну здійснювалася церемонія його прийому в осередок дійсних творців школи. Останні під час урочистого зібрання товариства збиралися в повному складі. Зібрання такого роду передбачало головним чином змагання авторів у цікавому для них мистецтві віршування і співу. У такому змаганні не давали нагород. Теми запозичували з Біблії. Якщо кандидат викликав негативне ставлення мейстерів-суддів, на нього накладався штраф відповідно до кількості помилок, допущених у творі. Мейстери вирішували питання про надання звання майстра. Для звичайного зібрання мейстерзінги використовували громадські зали, а урочисті завжди проводили в церкві після закінчення богослужіння і, як правило, у неділю. Поряд з кафедрою проповідника встановлювали місце для представників винагороди. Після закінчення змагання всі переходили з церкви в так званий «цех» - місце, яке використовувалося для щоденних зборів.

Кожний мейстерзінгерський твір складав пісню з кількох строф або куплетів, три частини якої мали являти однакову послідовність у розташуванні окремих віршів, враховуючи їх довжину та риму. Причому вимагалося досить чітке чергування чоловічих та жіночих рим. Розмір вірша базувався виключно на кількості складів незалежно від їх довжини. Звичайна кількість їх в окремих віршах не перебільшувала 13. За таких умов автору доводилося не лише відмовлятися від свободи поетичного руху, а й боротися з великою кількістю формальних труднощів, що призводило до різних неточностей у мові. Дозволявся лише спів без акомпанування.

Ваганти(мандрівні), або голіарди (блазень) - поети, творчість яких припадала на 12-13 століття. Термін «ваганти» вживали переважно в Німеччині, а «голіарди» - на романських та англійських землях. Це були мандрівні священики, які не мали своїх парафій, ченці-утікачі, попи-розстриги, які через одруження чи пияцтво втратили духовний сан. З часом їхні ряди стали поповнюватися за рахунок молоді, яка навчалася у світських школах та університетах. Вони висловлювалися латинською мовою, їхня поезія була здебільшого анонімною. Ваганти мандрували поодинці з міста в місто, із монастиря в монастир, від одного двору до іншого. Вони або самі складали пісні, або привласнювали чужу. Складений вірш ставав спільною власністю, причому кожен співак міг урізати його чи доповнити своїми, чужими віршами. Пісні вагантів дійшли до нас у збірках.

Поезія мандрівних поетів, з одного боку, наближалася до пісні національної, а з іншого - до шкільної. Те й інше знаходило місце в їхній поезії, незалежно від змісту. Природний і тісний виявився зв'язок поезії вагантів із церковною піснею, від якої вони запозичили мелодію та ритм. За основною темою пісні поділялися на три групи - любовні, застольні, сатиричні. Вони також мали й свою жартівливу прозу. У 15 ст. мандрівники перетворилися на вічних студентів. Вони заробляли головним чином не піснями, а шельмуванням і чорнокнижництвом. У цей час не творилося нічого нового. Пісні старих вагантів переписувалися, вивчались, їх співали у монастирях та школах. Вони були безграмотним і безталанним наслідуванням до кінця середніх віків.

Також упродовж усього Середньовіччя паралельно зі становою лицарською і міською поезією розвивалася й народна пісня. Яка збереглася виключно в усній традиції. Вона відрізнялася простотою, безпосередньою людяністю, була загальнонародним надбанням.

Отже, ми простежили розвиток різноманітних угрупувань, течій, шкіл які були передумовою для розвитку фабльо та шванк. Пізніше ми дамо відповідь чому саме ці два жанри були настільки популярним явищем у середньовічній літературі.

Фабльо та шванк - явище середньовічної культури

У процесі розвитку духовної культури Середньовіччя центри її зосереджувалися у монастирях та феодальних замках. Там створювалися умови, в яких розвивалися літературні інтереси. Значним надбанням художньої культури стали духовні, повчальні, агіографічні твори, рицарський роман і куртуазна лірика.

З часом унаслідок стрімкого розвитку міст виникають нові осередки культури, створюється новий різновид художньої культури - міська література, яка істотно відрізняється від куртуазної рицарської. Ця література відбивала світогляд, життєві проблеми міського люду і характеризувалася демократичною спрямованістю. З 12 ст. міста починають рости, відігравати значну роль у розвитку культури та літератури. Культура середньовічного міста була надзвичайно різноманітною в силу станової строкатості міського населення, де крім патриціату - владної верхівки духовенства, землевласників, купецтва та ремісництва, впливовою частиною стало рицарство середнього достатку. Основну масу населення становили дрібні ремісники, торговці, духовенство, слуги, збідніли селяни з навколишніх селищ, що постійно поповнювали місцеве населення. Унаслідок від цього міська літератури не мала таких чітко визначених рис як рицарська. Різні культурні традиції вступали у взаємодію чи протистояння, в літературі відтворювалися погляди різних верств населення. Міський патриціат тяжів до рицарської культури, і це позначалося на окремих творах. Представники третього стану дотримувалися нового світогляду, в якому найважливішим було прагнення досягти успіху у боротьбі із життєвими труднощами. Така тенденція виявилася у культивуванні працьовитості, здорового глузду, ініціативності, винахідливості, хитрощів і т. д. Досить поширеними були народні традиції, переконання, носіями яких були недавні селяни. У міській літературі спостерігається і різноманітність естетичних впливів: використання куртуазного поетичного досвіду, тем та ідей, навіяних фольклором навколишніх селищ чи творами занесеними зі Сходу або запозиченими з античних джерел.

Попри все розмаїття середньовічної міської літератури їй притаманна певна типологічна єдність, зумовлена особливостями міського устрою, в якому все більшу роль відігравали ремесла, торгівля, виникали нові аспекти суспільних відносин, нові конфлікти, формувався новий тип особистості. Тобто новий тип літературного героя. Риси його характеру зумовлені обставинами, якими він породжений і в яких йому призначено діяти. Проблеми нового героя-міщанина чи вчорашнього селянина, ремісника, пов'язані з боротьбою, із протистоянням несприятливим умовам життя чи з прагнення пристосуватися до них. Не створено єдиного еталону позитивного героя. Станова приналежність не береться до уваги. Визначено комплекси негативних та позитивних рис.

Образи позитивних героїв відзначаються енергійністю, кмітливістю, дотепністю. Це життєрадісні веселі люди. Особливе схвалення знаходить наполегливість героїв, які знаходять вихід із будь-якого скрутного становища завдяки розумові. Нищівній критиці піддаються людські пороки та вади, що яскраво виявляються у стосунках, характерних для міського побуту.

Характерною рисою міської літератури є її сатирична спрямованість, дидактизм. Створюються нові сатиричні та дидактичні жанри. Здебільшого це короткі побутові сценки, в яких розвиваються ті чи інші риси характерів персонажів. Об'єктами сатири ставали безпутні люди. Найпопулярнішими жанрами міської літератури були короткі оповідання комічного чи сатиричного характеру. У Франції їх називали «фабльо»( від латин. - байка, оповідання), у Німеччині - «шванк»( від нім. - жарт). Сатирична спрямованість поєднувалася в них із дидактичною метою оповіді.

Фабльо - оповідання, байка.

Шванк - невеличкі гумористичні чи сатиричні оповідання переважно побутової тематики.

Сюжети фабльо, творцями якого здебільшого були жонглери та клірики, будувалися на основі комічної пригоди чи ситуації. Демократична спрямованість оповіді виявлялася у тому, що автор завжди виступав на боці демократичного персонажа. Засуджуючи обман, шахрайство заради власної мети, автор іноді навіть схвалює такі дії героя з демократичних верств, якщо це робиться у боротьбі за справедливість.

У тематичному розмаїтті творів на побутовому фоні розгорнуто типові для міського життя конфлікти та ситуації, представлені різні типи міщан. Куртуазному світобаченню протиставляється нове розуміння суспільних настанов і людських стосунків. У фабльо «Про короткий плащ» відображено негативне ставлення до рицарського культу «Прекрасної Дами» На велике свято при дворі короля Артура, де зібралися всі дами й рицарі Круглого Столу, з'являється невідомий і пропонує дамам приміряти чарівний плащ, який має дивовижну властивість - він личитиме лише тій, яка ніколи не зраджувала коханому. Плащ виявився замалим королеві Генієврі, не підходив він і іншим дамам рицарів, крім однієї, що тільки-но потрапила в їх середовище.

Героями фабльо часто виступають служителі церкви - кюре, капелани, ченці. Як і в народній творчості, вони часто опиняються у смішному становищі, через свої любовні пригоди. Ситуація описана у фабльо про священика, який потрапив до рундука з-під сала, була популярна у світовій літературі, використовувалася Мольєром, Гоголем та багатьма іншими письменниками. Жадібність зажерливих скнар часто призводить до втрати всього того, що вони мали. Так сталося із героєм фабльо про попівську корову. Особливої гостроти осуд зажерливості й лицемірства кліриків набуває фабльо жонглера Рютбефа «Заповіт віслюка».

Рютбеф (фр. Rutebeuf) - французький трувер XIII ст.

Один з найяскравіших представників французької поезії в епоху Людовика IX.

Про життя його відомо тільки, що він походив з Шампані, приїхав до Парижа, терпів постійно велику потребу, вів досить безладний спосіб життя, обертався, між іншим, в середовищі мешканців Латинського кварталу, рано став писати і виявив велику плодючість і різнобічність обдарування; іноді примушений був писати на замовлення, заради нікчемного заробітку, але разом з тим завжди відгукувався з власного почину на всі події, що хвилювали Париж і Францію. Точна дата його смерті невідома. Те небагато що, що ми знаємо про його життя, має єдиним джерелом його твори, в яких він іноді говорить про самого себе, відверто описуючи свою бідність; його ім'я нерідко з'являється і в назвах його віршів, вказуючи на їх суб'єктивний характер.

Кращі його речі - сатиричні; нещадно викриває він чернечі ордени, зневажає їх скупість, користолюбство, розбещеність, відсутність християнського смирення, лицемірство, обрушується на жебракуючих ченців, якобінців, домініканців та ін. Нерідко Рютбеф піддає сатиричному висвітлення та представників інших верств суспільства - лицарів, купців, суддів, селян і т. д.; він викриває й загальнолюдські пороки, виключаючи зі своїх нападок тільки учнівську молодь, до якої відчував велику симпатію. Торкнувшись хрестових походів, він намагався оживити в суспільстві інтерес і співчуття до них. Він зобразив також у своїх творах боротьбу між Паризьким університетом та домініканцями, що бажали отримати право на заняття університетських кафедр і добилися зміщення одного з професорів.

Твори Рютбефа перевидані А. Жюбіналем (у серії «Bibliothйque Elzevirienne», Париж, 1874) і А. Кресснером (Вольфенбюттель, 1885). Краща робота про Рютбефа в колекції «Les Grands йcrivains franзais»: «Rutebeuf», par Lйon Clйdat (П., 1891).

Повертаймося ж до «Заповіту віслюка». Священика, який поховав свого віслюка на християнському цвинтарі, притягають до відповідальності, йому загрожує кара. Але завдяки кмітливості й винахідливості він знайшов спосіб уникнути покарання. Не розгубившись перед грізним єпископом, який викликав його для пояснення такого жахливого на його погляд вчинку, той виклав на стіл йому 20 екю і запевнив єпископа, що покійний заповів їх на помин душі. Вхопивши гроші, єпископ більше не слухав пояснень.

Засуджуючи розпусту, автори виступають на захист права закоханих на щастя. У фальо Гугона Леруа «Про сірого в яблуках коня» розповідається про пристрасне кохання збіднілого рицаря до доньки заможного знатного феодала. Але все ж молоді подолали всі перешкоди, обвінчалися.

Однією з найбільш привабливих рис у фабльо вважається здатність людини знаходити вихід із заплутаних конфліктів, змінювати несприятливі обставини на свою користь. У фабльо Жана з Обеп'єра «Кошіль розуму» кмітлива і розумна жінка купця зуміла відвернути чоловіка від згубної пристрасті до легковажних жінок. Але зовсім по-іншому вчинила скривджена чоловіком селянка, відстоюючи свої права у сімейному конфлікті. Героїня фабльо «Селянин-лікар» виявила винахідливість, дотепність, рішучість, щоб помститися чоловікові і змусити його ставитися з повагою до неї.

У фабльо жонглера Берньє «Попона розірвана навпіл» дидактична функція з особливою дотепністю поєднується з розважальною, завдяки чому досягається переконливість повчання.

Фабльо набуло великої популярності у різних країнах. Воно й досі побутує в усних переказах. Дидактичне начало - важлива особливість поетики фабльо. Висміюючи вади, автор надавав особливої переконливості повчальній ідеї, яка таїлася у підтексті оповіді.

Одним із найвідоміших шванків був австрієць Штрікер. У його творах відтворено типи, інтереси, конфлікти людей із різних верст німецького суспільства 13 ст. У циклі про попа Аміса у пригодах веселого й винахідливого попа відображено тогочасні суспільні звичаї та порядки. Наприклад один із сюжетів цього циклу був використаний Андерсеном у творі «Нове вбрання короля». фабльо шванк середньовічний штрікер

Сюжети фабльо і шванків набули широкої популярності. У тематиці й спрямованості міської літератури відчувається вплив, результат культурних зв'язків зі Сходом та античними ідеалами.

Крім малих жанрів у міській літературі розвивалися й такі, як дидактико-алегоричні поеми, в яких актуальні проблеми суспільства показані в алегоричних картинах. Образи й сюжети в них будуються за принципами байки. Анімалістичний епос про хитрого та підступного Лиса був дуже популярним у європейських країнах часів Середньовіччя. В усній традиції тривалий час побутували створені жонглерами віршовані оповідки про витівки хитрого лиса, якого називали іменами: Рейнгард, Ренар, Рейнеке. У 13 ст. оповідання про хитрого лиса були зібрані в єдиний цикл. Цикл став відомий під назвою «Роман про Ренара». Єдність твору визначається задумом створити у циклі оповідань картину звичаїв та законів тогочасного феодального суспільства. Витівки Ренара, безкарність його зухвалих вчинків - свідчення того, що у суспільстві панує право дужчого та нахабнішого. Ренар має авторитет серед інших звірів, і майже нічого не боїться.

Запозичення та вплив на інші культури

Отже, безпосередньо фабльо і шванк впливали на культури інших країн Європи, взаємодіючи між собою. Сюжети фабльо та шванку використовували письменники різних епох - Боккаччо, Чосер, Мольєр, Андерсон та інш. Безпосередньо міська поезія та література вплинула й на нашу з вами культуру. Наприклад «Роман про Ренара», казка про відомого на весь світ хитрого лиса з'явилася й на теренах нашої Батьківщини. Мотиви цього сюжету розробляв Іван Якович Франко у творі «Лис Микита», у статті «Хто такий лис Микита?», «Звідки він походить(лис Микита)?» і т. д. Письменник зазначив: « Я бажав не перекласти, а переробити повість про лиса, зробити її нашим народним добром, надати їй нашу національну подобу. Я, так сказати, на чужий, позичений малюнок накладав свої фарби.» І це він зробив блискуче. Образ хитрого лиса навіки побутує тепер у нашому дитячому фольклорі.

Висновок

Як висновок, можна зазначити таке, безпосередньо фабльо і шванк - це значне надбання Середньовіччя. Вони заклали основи багатьох майбутніх сюжетів, жанрів, творів, які з'являться пізніше. Але це варте того. Тому що без витоків нашої культури неможливе сьогодення. Ми повинні детальну увагу приділяти вивченню минулої спадщини тому що саме вона заклала основу високої літератури.

Список використаних джерел

1. Шалагінов Б.Б Зарубіжна література: Від античності до початку 19 ст.: Іст.-естет. Нарис. К.: Вид. дім «КМ Академія», 2004. 125-136 ст.

2. Шаповалова М. С., Рубанова Г. Л., Моторний В. А. Історія зарубіжної літератури. Середні віки та Відродження: Підручник. Л., 1982.

Размещено на Allbest.ru

...

Подобные документы

  • Нове явище в літературній історії Німеччини, яке базувалося на розумовому розвитку середнього або бюргерського стану - мейстерзингерство. Фабльо та шванк – явище середньовічної культури, тематичне розмаїття творів, запозичення та вплив на інші культури.

    реферат [23,9 K], добавлен 04.02.2015

  • Что такое немецкий шванк. Новая немецкая проза XVI века. Период раздробленного междуцарствия в Германии. Основные группы немецких шванков и их главные герои. Первое собрание немецких шванков "Священник Ами" Штриккера. Появление бюргерских шванков.

    реферат [32,0 K], добавлен 03.02.2016

  • Структура та теми народних дум. Розподіл їх на історичні групи. Аналіз дум як історико-епічних творів. Визначення розглянутого жанру усної народної поезії в української фольклористиці. Розвиток художньої культури різних періодів духовного життя народу.

    контрольная работа [28,4 K], добавлен 27.02.2015

  • Поняття та роль детективного жантру, головні моменти його історичного розвитку в мистецтві. Принципи класичного детективу в процесі побудови системи персонажів та сюжетів творів Агата Крісті. Зображення життя простих людей в роботах письменниці.

    реферат [21,7 K], добавлен 07.06.2012

  • Зміст та визначення психологізму як способу зображення персонажів. Біографічні передумови створення дитячих оповідань, різнобарв'я прийомів для змалювання світу ззовні та в душі дитини, авторська світоглядна позиція Франка, автобіографічна суть сюжетів.

    контрольная работа [48,4 K], добавлен 05.11.2009

  • Передумови виникнення та поширення антиутопічних тенденцій в культурі. Нове бачення антиутопії у художній літературі: наукова фантастика та соціальна утопія. Критика механізмів й структур культури у К. Воннегута, діалектика культури і природи у творчості.

    курсовая работа [55,0 K], добавлен 19.05.2014

  • Цюй Юань – основоположник китайської стародавньої авторської поезії. Історичні умови формування творчої індивідуальності автора як поета епохи Східного Чжоу. Проблематика, поетична фантазія, дивовижні образи, яскравість і багатство мови поеми "Лісао".

    реферат [41,3 K], добавлен 13.03.2015

  • Характеристика напрямків символізму і причин його виникнення. Символічні засади в українській літературі. Вивчення ознак символізму в поезії Тичини і визначення їх у контексті його творчості. Особливості поезії Тичини в контексті світового розвитку.

    реферат [82,9 K], добавлен 26.12.2010

  • Основні риси епохи Відродження. Типові особливості творів барокко. Життя та творчість Педро Кальдерона де ла Барки. Системний аналіз драми "Життя це сон" як синтезу філософських ідей, міфологічних сюжетів, асимільованих у відповідності до ідеології епохи.

    курсовая работа [899,1 K], добавлен 02.07.2014

  • Історичні передумови та основні художні засоби твору Ду Фу "Вісім стансів про осінь". Система художніх образів у творі. Специфіка змішування реального з ілюзорним у збірці "Вісім стансів про осінь". Розкриття теми свого життя і життя батьківщини у творі.

    курсовая работа [64,6 K], добавлен 03.04.2012

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.