Драма О. Блока в інтертексті драматургії російського постмодернізму

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дніпропетровський національний університет

Автореферат

на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Спеціальність 10.01.02. - Російська література

Драма О. Блока в інтертексті драматургії російського постмодернізму

Самсонова Марина Олександрівна

Дніпропетровськ 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі російського літературознавства Дніпропетровського національного університету.

Науковий консультант: доктор філологічних наук, професор Калашникова Ольга Леонідівна, зав. кафедрою мистецтвознавчої експертизи та гуманітарної підготовки Академії митної служби України

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор Андрущенко Олена Анатоліївна, кафедра російської і світової літератури Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди

кандидат філологічних наук, доцент Бєляєва Ніна Вікторівна, кафедра історії російської літератури інституту філології Київського національного університету ім. Т.Г. Шевченка

Провідна установа: Таврійський національний університет ім. В.І. Вернадського.

Захист відбудеться 23 травня 2002 р. о 13:00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 08.051.12 із захисту дисертацій за адресою: Дніпропетровський національний університет, м. Дніпропетровськ, пр. Гагаріна, 72, корпус 1, ауд. 808.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Дніпропетровського національного університету за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Казакова, 8.

Автореферат розісланий 22 квітня 2002 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради кандидат філологічних наук, Глушко О.О.

1. Загальна характеристика роботи

постмодернізм драма блок інтертекст

Актуальність теми дослідження. Дослідження розвитку традицій драматургії О. Блока в інтертексті драматургії російського постмодернізму 1980- 90-х рр. є одним з аспектів актуальної в сучасному літературознавстві проблеми cпіввідношення модернізму і постмодернізму як двох близьких, народжених порубіжними епохами типів художніх культур. Такий ракурс дослідження актуальний як для вивчення драматургії О. Блока, що досі не розглядалася як модерністський інтертекст, так і для аналізу драматургії російського постмодернізму 1980-90-х рр., яка практично ще не досліджувалася у сучасному літературознавстві.

До 1980-90-х рр. “чужий” текст у ліричних драмах і драматичній поемі “Песня Судьбы” розглядався лише як віддзеркалення культурно-літературних традицій (роботи Т. Родіної, Л. Долгополова, П. Громова, М. Безродного, П. Медведєва, Л. Кіпніс, Н. Савушкіної та ін.). У 2000 р. Л. Борисова вперше запропонувала аналіз ліричних драм, драматичної поеми “Песня Судьбы” і драми “Роза и крест” як авторського інтертексту. Але проблема визначення характеру і функцій елементів “чужого” тексту в структурі блоківських драматичних творів і досі залишається поза увагою сучасного літературознавства.

Науковий інтерес до драматургії російського постмодернізму виник тільки у 80-90-і рр. ХХ ст., тому це літературне явище є найменш вивченим російськими дослідниками. Наприкінці ХХ ст. сформувалася теорія російського театрального постмодернізму: у роботах С. Гончарової-Грабовської, І. Скоропанової, В. Бєгунова, Н. Корнієнко, Н. Мірошниченко, Ю. Сидоренка, О. Стрєльцової та інших літературознавців виявлені типологічні риси (зокрема інтертекстуальна природа і гібридно-цитатний характер персонажів), визначені основні теми, проблеми і мотиви, розглянуті композиційні особливості, жанрова специфіка та особливості категорії часу в драматичних творах постмодернізму. Однак залишається не вирішеною проблема культурних кодів - складових інтертексту драматургії російського постмодернїзму.

Дослідження перспективи розвитку традицій драматургії символізму дозволить зрозуміти окремі аспекти цієї проблеми, а крім цього, - з'ясувати не помічені при замкненому, іманентному аналізі особливості поетики блоківських п'єс. Аналіз форм ретрансляції цих традицій в інтертексті драматургії російського постмодернізму й характеру співвідношення синтетичної жанрової моделі драматичних творів О. Блока і драм кінця ХХ ст. як надродового та надвидового явища допоможе наблизитися до розуміння природи постмодерністської інтертекстуальності взагалі. А усвідомлення особливостей інтертекстуальності в драматургії модернізму і постмодернізму стане ще одним кроком до вирішення проблеми визначальної межі між цими типами художніх культур.

Інтертекстуальний зріз аналізу обумовив переважну увагу в роботі до виокремлення складових інтертексту, декодуванню центонних текстів драматургії російського постмодернізму шляхом звернення до інтертексту драми Блока-символіcта та визначенню віддзеркалень цього Тексту в творах російської драматургії 1980-90-х рр.

Наслідуючи постмодерністський підхід до світу як до тексту, “совокупности культурных кодов, в соответствие с которой организуется знаковое многообразие культуры” (Усманова А.Р. Текст // Новейший философский словарь / Сост. А.А. Грицанов. - Мн.: Изд. В.М. Скакун, 1999. - С. 709), ми намагалися визначити форми цитування і перецитування, фіксуючи увагу на першоджерелах гіпертексту російської постмодерністської драматургії та формах використання в ньому блоківського інтертексту, свідомо залишаючи дещо осторонь традиційні при аналізі драматургії категорії “драматичного конфлікту”, “сценічності” драматичних творів тощо.

Зауважемо, що проблема жанрово-родових ознак інтертекстуальності практично не ставиться в сучасній вітчизняній науці вже тому, що постмодернізм принципово знаходиться поза жанрами: моделюючи гіпертекстуальності, він розмиває жанрові конструкції, складаючи при цьому поліваріантний жанровий код. Виокремлення елементів інтертексту драматургії російського постмодернізму та визначення характеру і функцій в ньому своєрідної драми О. Блока, що народилася на перехрещенні двох різних родів літератури - лірики та драми, дозволить наблизитися до подальшого дослідження цієї великої проблеми та осмислити специфіку поліваріантної жанрової моделі постмодерністської драми. Це велике і окреме завдання залишилося за межами нашого дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами кафедри. Дисертація виконувалась на кафедрі російського літературознавства Дніпропетровського національного університету в контексті колективної теми 36/94 “Закономірності функціонування літератури в системі культури”, яка входить у наукову планову тематику ДНУ. Тема і план-проспект дисертації схвалені на засіданні бюро наукової ради НАН України з проблеми “Класична спадщина та сучасна художня література” при Інституті літератури імені Т.Г. Шевченка НАН України 15 червня 2001 року № 130/71.

Мета дисертації полягає у дослідженні місця, форм і функцій літературних віддзеркалень блоківської драми в інтертексті п'єс російського постмодернізму 1980-90-х рр. У зв'язку із цим дисертантом були сформульовані такі завдання:

визначити природу, форми і функції інтертекстуальності в ліричних драмах і “Песне Судьбы” О. Блока;

виявити традиції драматургії О. Блока в інтертексті драматургії російського постмодернізму наприкінці ХХ ст.;

виокремити форми втілення блоківських традицій та їх функції у постмодерністських п'єсах 1980-90-х рр.;

визначивши особливості світосприйняття в драмах модернізму і постмодернізму, наблизитися до розуміння відмінностей між модернізмом і постмодернізмом взагалі.

Об'єктом дисертаційного дослідження є драматичні твори О. Блока “Балаганчик”, “Король на площади”, “Незнакомка”, “Песня Судьбы” і драми російського постмодернізму: “Квартира Коломбины”, “Мужская зона” Л. Петрушевської, “Дисморфомания” В. Сорокіна, “Бес… …конечное путешествие приятной компании в сопровождении козлиного голоса” А. Іванова, “Друг ты мой, повторяй за мной” О. Греміної, “Вальпургиева ночь, или Шаги Командора” Вєн. Єрофєєва, “Гений” Г. Мамліна і “Не оглядывайся!” К. Ходікян. Коло досліджуваних художніх явищ вітчизняного постмодернізму обумовлене наявністю в них традицій блоківского театру.

Предметом вивчення є форми і функції літературних традицій блоківського театру (ліричних драм і драматичної поеми “Песня Судьбы”) в інтертексті російської постмодерністської драматургії 1980-90-х рр.

Методологічною і теоретичною основою дисертації є фундаментальні роботи з історії і теорії літератури, зокрема драми як літературного роду та виду (А. Анікста, М. Бахтіна, С. Владимирова, Г. Гачева, Ч. Добрева, Б. Кормана, Л. Левітан, Ю. Лотмана, Б. Успенського, Л. Цилевича, В. Халізева, Є. Холодова та ін.).

Теоретичну базу дисертації складають дослідження з драматургії російського символізму і драми О. Блока (О. Андрущенко, І. Московкіної, Н. Бєляєвої, С. Ісаєва, О. Журчевої, Т. Журчевої, Д. Золотницького, Л. Борисової, Н. Волкова, Л. Долгополова, В. Орлова, Г. Карпової, К. Кєдрова, Л. Краснової, В. Кузякіної, І. Приходько, Т. Родіної, Н. Савушкіної, В. Федорова, В. Фролова та ін.) й роботи, присвячені вивченню російської, західноєвропейської і української драматургії постмодернізму та інтертекстуальності й поетики модернізму і постмодернізму взагалі (В. Бєгунова, Т. Бутрової, С. Гончарової-Грабовської, В. Клімова, Н. Корнієнко, Н. Мірошниченко, Т. Свєрбілової, Ю. Сидоренка, О. Стрельцової, Н. Шляхтер, О. Калашникової, І. Ільїна, В. Куріцина, М. Ліповецького, Г. Мережинської, Г. Нефагіної, І. Скоропанової, Н. Фатєєвої, В. Халіпова та ін.).

Світоглядно-методологічними засадами, на яких грунтується дослідження, є мемуарна література “срібної доби” (А. Бєлого, Д. Мережковського, З. Гіппіус, І. Одоєвцевої, В. Розанова та ін.), критичні дослідження цього матеріалу (А. Лаврова, І. Веріго та ін), а також роботи з історії культури, культурології, світової міфології, містерії, балагану, карнавалу і комедії масок (А. Авдєєва, Х. Барана, М. Бахтіна, І. Берлянд, А. Віслової, Р. Гальцевої, Ю. Давидова, А. Дживелєгова, О. Добринської, А. Рибакова, А. Мазаєва, В. Мартинова, М. Молодцової, Є. Мелетинського, О. Некрилової, А. Нямцу, Д. Сілічева, Й. Хейзінги, В. Шестакова, К. Юнга та ін.) та психоаналітичні дослідження художньої літератури (Л. Виготського, Ю. Клименка, Н. Рождественської, І. Силанть'євої та ін.).

При контекстуальному аналізі й інтерпретації текстів блоківської драматургії та постмодерністських драм кінця ХХ ст. автор роботи орієнтується на принципи дослідження творів художньої літератури порівняльної, типологічної, культурно-історичної, міфопоетичної шкіл літературознавства та використовує методологію інтертекстуального аналізу.

Наукова новизна кандидатського дослідження полягає у вивченні драматургії О. Блока в діахронному аспекті, який дозволив визначити як інтертекстуальну природу лирічних драм і драматичної поеми “Песня Судьбы”, так й елементи блоківського Тексту в інтертексті драматургії російського постмодернізму 1980-90-х рр., і вперше дослідити постмодерністські драми в аспекті використання та трансформації блоківської літературної традиції.

Аналіз інтертекстуальної поетики драм Блока, визначення форм і функцій блоківського інтертексту, вивчення проекції “розщеплення” ліричних драм і драматичної поеми “Песня Судьбы”, форм і функцій віддзеркалення традицій блоківської драми в інтертексті драматургії російського постмодернізму наприкінці ХХ ст. виявив деякі відмінності в інтертекстуальності модернізму та постмодернізму, що дозволило наблизитися до вирішення актуальної, ще не вирішеної у вітчизняному і західному літературознавстві проблеми розмежування між модернізмом та постмодернізмом.

Науково-практичне значення дослідження. Одержані результати можуть бути використані у практиці викладання вузівських фундаментальних лекційних курсів з історії російської літератури і спеціальних курсів, присвячених символізму початку ХХ ст. і творчості О. Блока, зокрема його драматургії, та можуть бути застосовані при подальшому вивченні поетики та інтертекстуальної природи драматургії російського постмодернізму 1980-90-х рр.

Апробація роботи. Основні аспекти дослідження були викладені на міжвузівських та міжнародних наукових конференціях у Гродно (1999 р.), Білостоці (Польща, 1999 р.), Ялті (2000 р.), Чернівцях (1999, 2000 рр.), Дніпропетровську (1999, 2001, 2002 рр.), а також на підсумкових наукових конференціях ДНУ. За темою дисертації опубліковано 5 статей загальним обсягом 1,7 д.а.

Структура роботи. Дисертація складається із вcтупу, двох розділів, висновків. До роботи додається список використаної літератури кількістю 321 найменування. Обсяг роботи 156 сторінок.

2. Основний зміст роботи

У ВСТУПІ обґрунтовані актуальність, наукова новизна, мета, завдання та структура роботи, показаний зв'язок дослідження з науковими програмами, планами, колективною темою кафедри, визначені методологія аналізу творів і практичне значення результатів роботи, перераховуються публікації та конференції, на яких були подані матеріали дисертаційного дослідження.

ПЕРШИЙ РОЗДІЛ - “Інтертекстуальність як форма створення авторського міфу в драматургії О. Блока” - складається з трьох підрозділів, в яких досліджується природа, характер і функції інтертексту блоківської драматургії.

У першому підрозділі - “Аспекти дослідження модерністської і постмодерністської інтертекстуальності у вітчизняному літературознавстві” - аналізуються результати досліджень вітчизняних літературознавців (М. Липовецького, І. Скоропанової, Н. Фатєєвої) з проблеми визначальної межі між модернізмом та постмодернізмом на рівні їх інтертекстуальності. Дослідники визначають особливості інтертекстуальної поетики модернізму і постмодернізму в характері інтертексту, функціях автора, ролі елементів “чужого” тексту, особливостях світосприйняття. Н. Фатєєва звертає увагу не те, що інтертекстуальність в постмодернізмі є домінуючим поетичним засобом. М. Липовецький констатує, що постмодерніcтська інтертекстуальніcть вже не відображує світогляд митця, а перетворюється у засіб пізнання світу. І. Скоропанова вказує на відкритий характер цитування в постмодернізмі, на використання “чужого” тексту як головної умови авторської гри з читачем, як матеріалу для формування сюжетів драм кінця ХХ ст., структури гібридно-цитатних персонажів і моделі життя-гри, життя-театру.

Вивчення своєрідності інтертекстуальності в драмах О. Блока і в драматургії російського постмодернізму є одним з аспектів проблеми відмінностей між модернізмом і постмодернізмом. Цей аспект вимагає ретельного дослідження і зумовлює новий ракурс вивчення блоківської драматургії - як модерністського інтертексту.

У підрозділі 1.2 - “Джерела інтертексту драматургії О. Блока” - аналізується природа інтертекстуальності ліричних драм “Балаганчик”, “Король на площади”, “Незнакомка” і драматичної поеми “Песня Судьбы” О. Блока. Передтекстами блоківських драм є, по-перше, ліричні твори поета й авторські передмови до збірок віршів. Сюжети й образи ліричних драм і поеми “Песня Судьбы” у трансформованому вигляді відображують сюжетно-ідейні схеми ліричних циклів “Стихи о Прекрасной Даме”, “Распутья”, “Пузыри земли”, “Город”, “Снежная маска”, “Фаина”, “Вольные мысли”. Назви драм “Балаганчик” і “Незнакомка”, їх сюжетно-образна структура походять від однойменних віршів Блока. До “Балаганчика” перенесені сцени з факелами та Паяцем, що стікає сіком журавлини. У драмі “Незнакомка” відтворюється система персонажів вірша: Поет - Незнайомка - Пан у котелку, місце та час події (зимовий вечір, вулиця, шинок). Частиною драматичної поеми “Песня Судьбы” є “Песня Фаины” з циклу “Фаина” та блоківський вірш “Клеопатра”, що розміщений у самому центрі “ліричної трилогії” (міфологеми цариці Давнього Єгипту переносяться на образ Фаїни).

У драмі “Король на площади” і поемі “Песня Судьбы” відтворюються міфопоетичні добово-річні цикли, в межах яких діють персонажі “Стихов о Прекрасной Даме”. Циклічна структура міфологічного часу-простору організує субстанціональний конфлікт блоківських драм, який фіксують відкриті фінали п'єс. Так, очікування кораблів у драмі “Король на площади” завершується загибеллю Поета та Дочки Зодчого вранці наступного дня. Фінальну сцену драми супроводжує монолог Зодчого, у якому звучить думка про незмінність життя. Кожна картина у драмі “Песня Судьбы” розкриває окремі конфлікти: вагання Германа перед його виходом з дому, внутрішній монолог героя із власною совістю і протистояння Фаїні у сцені виставки, подолання Германом влади Фаїни у останніх картинах. Ці міні-конфлікти є складовими єдиного блоківського конфлікту між людиною та світом стихій, який представлено у “ліричній трилогії” як формування характеру ліричного героя. Подорож Германа (“Песня Судьбы”) розпочинається навесні, у квітні, внутрішні пошуки героя, подолання ним внутрішніх вагань розгортаються на тлі осінні пейзажів, вирішальна зустріч з Фаїною і “продовження” подорожі героя відбувається взимку.

У сюжеті “Песни Судьбы” розгортається і сюжетно-ідейна структура передмови до збірки віршів “Земля в снегу”: герой (Герман) іде за Долею-циганкою (Фаїна), але шукає шлях до Єдиної Зірки-Дружини (Олена).

Особливу роль в блоківському інтертексті виконують елементи драматичних творів інших авторів, що характеризуються взаємодією ліричного й драматичного. Так, у драмі “Балаганчик” в сцені балу розпізнається лермонтовський образ маскараду, в образі Фаїни (“Песня Судьбы”) вгадується культурний код Демона (одноіменна поема М.Ю. Лермонтова).

У драматичній поемі “Песня Судьбы” наявне також безпосереднє цитування відомих літературних творів: ремарки з описом пейзажів з драм А.П. Чехова (“Вишневый сад”) та Г. Ібсена (“Пер Гюнт”). Крім того, епіграфами до драм “Незнакомка” та “Песня Судьбы” є цитати з творів Ф.М. Достоєвського (“Идиот”) і М. Гоголя (“Мертвые души”). Епіграф з роману “Идиот” зумовлює характер паралелей блоківських жіночих образів з жіночими образами Достоєвського, а в сцені виставки в Палаці Культури (“Песня Судьбы”) простежуються сюжетно-образні алюзії на “Легенду о Великом Инквизиторе” з роману “Братья Карамазовы”. Символічний образ Міста, який ототожнюється в драмах Блока з Петербургом, відсилає до “петербурзьких текстів” О.С. Пушкіна (“Медный всадник”), Ф.М. Достоєвського (“Белые ночи”, “Преступление и наказание”), А. Бєлого (“Петербург”). Система персонажів “Песни Судьбы” співвідноситься з подібною системою у казці Г.-Х. Андерсена “Снігова Королева”: Герман - Кай, Олена - Герда, Фаїна - Снігова Королева, в образі Фаїни вгадується також пушкінський культурний код (Царівна-Лебідь із “Сказки о царе Салтане”), а частиною тексту драми є вірш М.О. Некрасова “Коробейники”.

Елементами інтертексту блоківських драм є також сюжети, мотиви й образи давніх міфів, містерій, фольклору, карнавалу, балагану і комедії dell'arte. В усіх драмах трансформуються міфологічні мотиви очікування ранкової зірки, сходження зірки (богині) вниз, у підземний світ, астрального шлюбу. Дочка Зодчого в “Короле на площади” вирушає за кам'яним Королем, що є повторенням сюжету міфа про Афродиту та Адоніса. Незнайомка в однойменній драмі сходить у світ Поета, відгукнувшись на його благання; їх зустріч є відгуком на сюжети вавілонських міфів про Іштар, Інанну та Гільгамеша. Фаїна та Олена (“Песня Судьбы”) йдуть за Германом подібно до Ісіди і Нефтіди з єгипетського міфа про Осіріса. Не є винятком й “Балаганчик”: у фіналі драми, де “наречений” П'єро вирушає на пошуки Коломбіни, можна простежити сюжет міфа про Орфея та Еврідіку. У драмі “Балаганчик” відчувається відлуння мотивів давньогрецької містеріальної дії, яку проводили на честь Діоніса. Середньовічні містеріальні сюжети про Страсті Господні та вигнання Адама та Єви з раю простежуються у драмі “Король на площади” (сходження Поета по сходинках тераси) та “Песне Судьбы”, де дорога, якою йде Герман, трактується як “хресний шлях”. Він (а за ним і його дружина Олена) залишає білий будинок на пагорбі, віддаленний від іншого світу молодим садом, потрапляє до Палацу Культури, що викликає асоціації з Пеклом, де його піддають бичуванню. Наприкінці цього шляху-випробування герой зазнає своєрідного “розпинання”; він вирушає у нову подорож зі снігового пагорбу. У драмі “Песня Судьбы” міф про астральний шлюб трансформується в союз Землі та Сонця, на що вказують зв'язок Фаїни з природою та слов'янською богинею родючості Мокошшю-Купалою (заклинання-звернення до Землі-Mатері), символіка шлюбу: туман, який у фольклорі розглядається як фата землі-нареченої, червона стрічка у волоссі героїні - символ дівоцтва та ранкової зірки тощо.

Карнавальний образ вогню поєднує драми в ідейно-тематичний комплекс: сцена з факелами у драмі “Балаганчик” завершується в “Песне Судьбы” гасінням вогнів. Карнавальний мотив бенкетування є сюжетотворчим у драмі “Незнакомка”. Автор з драми “Балаганчик” та натовп, яким керують старенький професор та Фаїна в “Песне Судьбы”, ототожнюються з ляльками у вертепі, декорації якого нагадує театральна сцена (“Балаганчик”) та Палац Культури (“Песня Судьбы”). А П'єро з “Балаганчика” і Поет (“Король на площади”) навіюють асоціації з балаганним Петрушкою.

Природа блоківського інтертексту дозволяє визначити форми інтертекстуальних відносин блоківських драм з передтекстами.

Третій підрозділ - “Характер інтертекстуальності драматургії О. Блока” - присвячений дослідженню форм і функцій елементів інтертексту драматичних творів поета. Співвідношення складників блоківського інтертексту визначають автоінтертекстуальний характер ліричних драм і поеми “Песня Судьбы”. Назви драм і ліричні тексти поета є структурними елементами його драматичних творів, що без змін або в дещо реконструйованому вигляді відображують зв'язок з “ліричною трилогією” у формі цитат (“Песня Фаины” та рядки з вірша “Второе крещение” у монолозі Германа з “Песни Судьбы”).

Прямими цитатами є також епіграфи до драм, ремарки з описом картин природи та вірш Некрасова “Коробейники”, що входить як частина тексту до структури драми “Песня Судьбы”. Своєрідними цитатами в інтертексті блоківських драм є жанрове визначення “драматична поема” для “Песни Судьбы”, запозичене з драми Г. Ібсена “Пер Гюнт”, образ Міста, в якому простежуються культурні коди Пушкіна, Достоєвського і А. Бєлого.

Сюжетно-ідейні схеми “ліричної трилогії” та передмов до збірок віршів, “чужі” мотиви, символи, образи, окремі міфологеми та атрибути “чужих” персонажів, переусвідомлені Блоком, мають ремінісцентну природу. Окремі ремінісценції вже давно визначені наукою (трансформація соловйовської “Вечной Женственности” в амбівалентний образ Прекрасної Дами Блока), інші - дозволив визначити інтертекстуальний ракурс дослідження. Так, пушкінський образ “хуртовини”, що є наскрізним символічним образом лірики і драматургії Блока, символізує руйнівну природу Міста: хуртовина відриває П'єро від Коломбіни у драмі “Балаганчик”, снігові стіни в другому видінні драми “Незнакомка” відокремлюють світ реальний від світу мрій, а в “Песне Судьбы” заметіль і вітер, що спочатку ототожнюються з несправжнім покликом, у фіналі драми виявляються передумовою подальшого руху Германа. Ібсенівський образ Друга (“Пер Гюнт”) трактується як втілення теми диявола в “Песне Судьбы”, а в образі Фаїни з тієї ж драми розгортаються міфологеми блоківського жіночого образу, у витоках якого - лермонтовський Демон (туман, зірка) та мотиви образів блоківських віршів “Гармоника! Гармоника!”, “Снежная Дева”, “Задебренные лесом кручи…”.

У формі алюзій в інтертексті драм Блока подані сюжети, мотиви, образи міфів, міcтерій, фольклору, елементи карнавалу, балагану, комедії масок та сюжетно-образні паралелі з творами інших авторів. Напис на дверях Палацу Культури в “Песне Судьбы” відсилає до А. Данте (“Божественная комедия”). Пушкінський культурний код (трагедії “Борис Годунов” та “Каменный гость”) простежується у фінальній сцені драми “Король на площади”. Опосередкованою алюзією в інтертексті драматичної поеми є міфологеми та атрибути образу пушкінської Царівни-Лебеді (“Сказка о царе Салтане”), перенесені на Фаїну крізь призму цього образу, створеного в картині М. Врубеля “Царевна-Лебедь”.

Персонажі ліричних драм та “Песни Судьбы” характеризуються багатозначною семантикою, обумовленою взаємодією в одному образі кількох символів, культурем і міфологем, які сходять до різноманітних першоджерел, що дає можливість винайти в блоківських образах принцип центонного мислення. Паралелі із світовими образами виявляються в ототожненні героя драм поета з Христом, Адамом, Лазарем та Блудним сином (Герман з драми “Песня Судьбы”). Жіночі образи блоківської драматургії співвідносяться з вавілонською блудницею, відьмою, богинями світової міфології, в яких втілений образ “ранкової зірки” (Венера, Іштар, Ісіда, Інанна, Афродита тощо), а Фаїна та Олена - з Мокошшю-Купалою, Ліліт, Дівою Марією та Євою (“Песня Судьбы”). В образі Фаїни простежуються і культурні коди літературних джерел театру О. Блока: Клеопатри в трактовці Пушкіна (повість “Египетские ночи”), лермонтовського Демона, Снігової Королеви Андерсена.

Автоінтертекстуальна природа ліричних драм і “Песни Судьбы” О. Блока, їх зв'язок з “ліричною трилогією” поета, обумовлює функції елементів “чужого” тексту.

Лірична драма Блока, що поєднує два типи сюжету, події, художнього простору - ліричного і драматичного, породила ідею інтерподії і інтерпростору, яку відображують мала кількість подій, пов'язана з розвитком дії у душі героя, і видовищність драматичних творів поета, що створюється елементами карнавалу, балагану, міcтерії, комедії масок.

Жанр ліричної драми припускає розкриття субстанціонального драматичного конфлікту крізь призму асоціацій, що відсилають до Надтексту (Сверхтексту) світової культури і є засобом осмислення хаосу реальності. Посередником між реальним світом і світом вигаданим, який створюють культурні коди і алюзії, в блоківських драмах є персонажі з їх багаторолевим дискурсом. Вони виражають ідеї автора та відображують хаос життя у зміні масок та у зміні-співіснуванні різних дискурсів, а значить - різних конфліктів і культурних, художніх просторів.

Масковий характер персонажів ліричних драм і “Песни Судьбы”, з одного боку, розширює художній простір драм, з іншого - зближує міф і реальність. Блоківські персонажі виявляються двійниками один одного і людей, які знаходяться за межами сцени. П'єро (“Балаганчик”) і Поети (“Незнакомка”, “Король на площади”) залишаються пов'язаними з образом ліричного героя Блока, який характеризується слабкіcтю, безвільністю і нерішучістю. Найбільш повно цей зв'язок відображений у драмі “Незнакомка”, де Голубий і астролог (Звездочет) є комедійно-пародійними, травестійними двійниками Поета. Масками, які зближують світ ілюзій із світом реальним, в блоківських драмах є Автор (“Балаганчик”) і його “двійник” Блазень (“Король на площади”). Спільність цих персонажів фіксує характер їх функцій - вони “з'ясовують” те, що відбувається: Автор, який втручається у виставу, що розігрують актори в балагані, розкриває таємниці куліс, Блазень є “представителем здравого смысла”.

Характер зміни подання “чужого” матеріалу відображує спроби Блока позбутися надмірної алегоричності, яка утруднює розуміння і інтерпретацію текстів. У драмі “Песня Судьбы” результатом такої трансформації є зміна оповідальної функції на функцію діючого персонажу, який втрачає роль “двійника” автора та розглядяється як об'єктивний характер. Вагання героя, характерні російській інтелігенції в час революційних випробувань, алегоричним виразом якої є Герман, долаються крізь співвіднесенність героя з минулим Росії. Монолог, де з'являється образ Куліковської битви, що символізує початок визволення Росії від татаро-монгольського іга, розкриває акціонну функцію фігури Германа в сюжеті драми. Герой порівнює себя із князем Дмитрієм Донським, розуміє свою “обраність” і розпочинає свій шлях до Росії (з нею співвідноситься Фаїна, яку охороняє Супутник). Переломною сценою у трактовці характеру Германа є його зустріч із Фаїною в Палаці Культури (3 картина - композиційний центр драматичної поеми), де споглядання персонажа замінюються його рішучими діями. Бичування героя Фаїною стверджує його “обраність”, а останнє зіткнення з нею є продовженням його шляху. Так подія розповіді у ліричній драмі поєднується із подією, що зображується.

ДРУГИЙ РОЗДІЛ - “Традиції блоківської драматургії в інтертексті драматургії російського постмодернізму 1980-90-х рр.” - складається з трьох підрозділів, у яких аналізуються форми втілення блоківських традицій, їх функції в постмодерністських п'єсах 1980-90-х рр. та особливості світогляду в модернізмі і постмодернізмі.

Соціокультурна ситуація початку і кінця ХХ ст. обумовила наявність cпільних моментів у поетиці і світосприйнятті модернізму та постмодернізму. У 1990-і рр. у вітчизняному літературознавстві утверджується думка про модернізм як попередника постмодернізму (роботи М. Липовецького, Н. Автономової, Д. Затонського, Г. Нефагіної та ін.). Драма О. Блока є одним з культурних кодів, що обігруються в інтертексті драматургії російського постмодернізму.

У першому підрозділі - “Блоківські віддзеркалення в інтертексті драматургії російського постмодернізму” - виявляються інтертекстуальні форми втілення традицій блоківських драм у драмах постмодернізму наприкінці ХХ ст.

Аналіз блоківських знаків показав, що їх “цитування” в постмодерністських драмах має опосередкований характер. Цитатно-ремінісцентно-алюзивною природой в драмах кінця ХХ ст. характеризуються, по-перше, назви драм і імена персонажів. Друга частина у назві драми Вєн. Єрофєєва “Вальпургиева ночь, или Шаги Командора” і ім'я героїні драми А. Іванова “Бес…” - Анна відсилають до пушкінського коду (драма “Каменный гость”), а крізь нього - до вірша Блока “Шаги Командора”.

Персонажі драматургії О. Блока, які є прообразами персонажів постмодерністських драм 1980-90-х рр., формують їх гібридні пари. Чорниця (Марія) з драми “Бес…” асоціюється з зіркою Марією, яка обрала собі це ім'я (“Незнакомка”). Образ Лицаря з драми А. Іванова походить від узагальненого образу блоківського Лицаря-теурга, що очікує “кінця світу”, за яким повинен настати “золотий вік”: Лицар з драми “Балаганчик” та його своєрідні “двійники” - містики, Перший, Другий і Третій (“Король на площади”), Голубий (“Незнакомка”), поети, письменники, музиканти й художники з драми “Песня Судьбы”. Багаторічні безплідні сподівання Лицаря в “Бесе…” (актор Борис Львович) лише привели героя до розчарування, втоми від життя й до прийняття смерті як порятунку від необхідності безглуздої боротьби. Картонний шолом та дерев'яний меч блоківського Лицаря трансформується в п'єсі в театральний костюм актора Бориса Львовича - заіржавілий з часом залізний обладунок і дворучний меч. У театральних костюмах акторів із цієї драми вгадуються маскарадні костюми містиків і масок з драми “Балаганчик”.

Система образів у драмі О. Греміної “Друг ты мой…” відтворює систему персонажів блоківського міфу: Перший, який характеризується мрійністю і нерішучістю, винаходить загальні паралелі із П'єро, Поетами і їх “двійниками”, а в образі Люби вгадується “Прекрасна Дама” Блока.

Культурний код блоківського жіночого образу з драм “Незнакомка” та “Король на площади” простежується і в образі Незнакомки, яка володіє знанням про майбутнє, життя та смерть поета Раздоліна у драмі “Гений” Г. Мамліна. А сам Раздолін концентрує в собі характеристики Поетів з цих блоківських драм. Незадовго до смерті Раздолін пише вірш, у якому розвиваються мотиви діалогу Поета і Зодчого (“Король на площади”), де Зодчий попереджає Поета про небезпеку, яку несуть його пісні: “… ты - бессмысленное, певучее существо, - и, однако, тебе суждено выражать мысли других… Горе тебе, если ты подскажешь людям их тайные, сумасшедшие мысли…” (Блок А.А. Собрание сочинений: В 8 т. / Под общ. ред. В.Н. Орлова, А.А. Суркова, К.И. Чуковского. - М.; Л., 1961-1963. - Т.4. - С. 38.). У фіналі блоківської драми Поет гине під ногами натовпу, розлюченного його піснями. Сучасний “пророк” Раздолін вирішує у своєму творі не розкривати ніяких таємниць: “А люди видят сны. Нам разбудить бы их, но знать бы наперед, какими мы придем в их затаенный мир: героями, спасающими их от вечности секундного кошмара, или помехой горестной в нечаянном блаженстве? И мы не будим их. И в счастье, и в беде мы оставляем их наедине со снами. Простите, люди” (Мамлин Г. Гений // Соврем. драматургия. - 1992. - №2. - С. 102). Але Раздолін все одно гине.

Сюжети драматичних творів Блока виступають у п'єсах постмодернізму як протосюжети, використовуючи які, сучасні автори створюють твори-ремікси. Сюжетною основою постмодерністської драматургії є принцип іронічного переказу “чужого” текста, пародіювання відомої сюжетної ситуації, травестування характерів персонажів першоджерела. Сюжетну схему драми Г. Мамліна “Гений” складає іронічний авторський переказ-варіація сюжету ліричної драми Блока “Незнакомка”. У драмі Блока фантастичний план, пов'язаний із Незнайомкою, змінював межі буденного життя. У драмі Г. Мамліна цей план виявляється “зниженим” до рівня повсякденності. “Фантастичне” тут пояснюється походженням героїні (вона з майбутнього), а зміщення акценту з образу Незнайомки на образ сучасного поета Раздоліна зумовлюється деконструкцією та деміфологізацією стереотипу “великого поета”, “генія”.

Деміфологізація блоківського міфу присутня також в експозиції “Беса…” і в драмі О. Греміної “Друг ты мой, повторяй за мной”, де у трансформованому вигляді відтворюються сцена очікування смерті містиками та фінальна сцена з драми Блока “Балаганчик”. Лірична драма Блока і драма “Бес…” розпочинаються сценою повної темряви, із якої до персонажів (у Блока - містиків і П'єро, у Іванова - акторів) крізь світло свічки (лампи) наближається смерть. У Блока смерть ототожнюється з молодою і красивою дівчиною Коломбіною. А. Іванов замінив цей персонаж на Старуху з гасовою лампою в руках. Дудочка П'єро в руках Першого (“Друг ты мой…”) перетворюється на звичайну дерев'яну дудку з дірками. У цих “перевертаннях” сюжетних схем не можна не побачити прояву детеатралізації життя як принципу відображення світу в постмодернізмі.

Сюжети й мотиви блоківських ліричних драм і “Песни Судьбы” використовуються в драматичних творах кінця ХХ ст. і як посередники при створенні п'єс за мотивами сюжетів давніх міфів, що були трансформовані Блоком. Так, біблійний міф про Лота, Содом і Гоморру в драмі К. Ходікян “Не оглядывайся!” “переусвідомлюється” крізь призму мотивів та образів драми Блока “Король на площади”, в якій відчуваються відгуки цієї легенди.

Аналіз форм інтертекстуальних віддзеркалень драми О. Блока в п'єсах російського постмодернізму 1980-90-х рр. дозволяє стверджувати, що мета/гіпертекстуальність є основним типом інтертекстуальності й визначити функції блоківських знаків в інтертексті постмодерністських драм.

У підрозділі 2.2 - “Функції блоківських віддзеркалень у п'єсах російського постмодернізму кінця ХХ ст.” - визначаються функції елементів блоківських драм в інтертексті драматичних творів російського постмодернізму 1980-90-х рр.

Різоматичний характер постмодерністського мислення, позажанрова природа драм російського постмодернізму відтворює модель ліричної драми О. Блока і відображається у співпаданні події, що зображується, з подією розповіді в драмах кінця ХХ ст. Складовими події, що зображується, в драматургії 1980-90-х рр. є сюжетні сцени блоківських драм. Так, сюжетотворні мотиви очікування, звіcтки, загибелі-порятунку і епізоди з драми “Король на площади” організують сюжетну структуру драми К. Ходікян “Не оглядывайся”. Драма розпочинається звісткою про загибель Міcта, яку приносять три віcники; хаотичному світу Соморри у К. Ходікян протистоїть кохання Ніве і Іове; загибель Ніве (як і смерть блоківського Поета) трактується як покутна жертва. Елементами сюжету у події розповіді у драматургії російського постмодернізму є ліричні твори Блока-поета і сюжетні сцени з його ліричних драм (експозиція і сюжетні паралелі в драмі “Бес…” з “Балаганчиком” і віршем Блока “Шаги Командора”: гра сутінків і світла, звуків і тиші передає почуття персонажів, які говорять, і створює відповідні емоції у глядачів).

Пастіш, накладання події, що зображується, на подію розповіді формує інтертекстуальну подію, яка розгортається у інтерпросторі. Цей же принцип визначив і особливу природу персонажу, який поєднує в собі акціонну і нарративну ролі. Такий персонаж в драмах кінця ХХ ст. має особливий дискурс, складовими якого є дискурси блоківського персонажу (Лицарь з драми “Балаганчик” в “Бесе…”, Поет з “Короля на площади” і “Незнакомки” у драмі Г. Мамліна “Гений”), дискурс персонажа драм сучасних авторів (Борис Львович, який грає Лицаря на сцені в драмі “Бес…”) і дискурс автора (Раздолін в драмі “Гений” виражає авторську думку про призначення поета у вірші, написанному Г. Мамліним).

Гібридно-цитатні персонажі роблять твори постмодернізму частиною загального культурно-літературного Тексту, автори крізь призму пульсацій, що виникають при інтерпретуванні семантичної наповненості образу персонажу, ведуть діалог із письменниками минулого та сучасниками, який розширяє художній простір драм, обумовлює поглиблення змісту і збільшення числа інтерпретацій постмодерністського інтертексту. У образі Раздоліна вгадуються також культурні іміджі та коди Блока, Пушкіна (про це свідчать збірки віршів, що вийшли в майбутньому під заголовком “Поэты раздолинской поры”) та персонажів пушкінської повіcті “Египетские ночи” - Чарського і імпровізатора.

Блоківська модель світу, що розташовує інтерподію у інтерпросторі і інтертекстуальному часі, відображується і у своєрідності жанрової природи постмодерністських драм, що синтезують елементи різних театральних систем, принципів побудови жанрової структури. Так, в драмі “Мужская зона” Л. Петрушевської взаємодіють фарс, водевіль, прикмети античного театру, традиції шекспірівського театру “Глобус”, елементи балагану. А у драмі “Бес…” розімкненість жанрових меж визначається авторським підзаголовком “театр безвременья”, а дія, що розгортається як “малий карнавал”, будується на взаємодії елементів балагану, містерії, драми, комедії масок.

У третьому підрозділі - “Театралізація і детеатралізація як принципи світосприйняття в театрі модернізму і постмодернізму” - на матеріалі текстів блоківських драм і п'єс російського постмодернізму 1980-90-х рр. розкриваються особливості світосприйняття в модернізмі і постмодернізмі та визначаються відмінності між модернізмом і постмодернізмом взагалі.

Приналежність модернізму та постмодернізму до перехідних культурних епох обумовила присутність загальних моментів у структурі моделі світу на початку і наприкінці ХХ ст. Культури порубіжних періодів відтворюють подібні одна до одної моделі світу, у яких життя ототожнюється з грою, театром, виставою. Проте співзалежність життя й театру в цих формах культури є різною.

Ліричні драми і “Песня Судьбы” відбивають загальні модерністські ідеї “життєтворчості”, театралізації життя. У блоківських драмах світ театру, міфу, що прагне стати життям, протиставляється реальному світові. У драмі “Балаганчик” актори грають “власну” п'єсу, ігноруючи Автора, який представляє закулісний світ. Вихід персонажів драми за межі театру у фіналі відображає театралізований характер реальності. У фіналі драми реальний та театральний світ накладаються один на одний, при цьому сценічний світ, виявляючи свою хисткість й умовність, символічно розкриває ілюзорність позатеатрального світу. Пустота, що відкривається за намальованим на папері вікном, у яке вилітає Арлекін, суміщається з пустотою театральної сцени, де залишається лежати П'єро. У драматичній поемі “Песня Судьбы” Герман залишає дім у пошуках реального світу, що буде іншим, ніж благодатний будинок на пагорбі, але приходить до Палацу Культури, умовність якого підкреслює маятник годинника, що схилився над залою. Отже у модерністській драмі міф, що намагається стати життям, залишається у межах театральних декорацій.

У драмах російського постмодернізму основним принципом світосприйняття є детеатралізація життя, що фіксує збіг реальності з виставою. Життя в драмах 1980-90-х рр. поглинається грою-творчістю персонажів, які й на сцені, і в реальності використовують уже існуючі форми, ситуації та штампи, що не дозволяє героям постмодерністських драм перебороти замкнений простір світу-театру. Персонажі драм Л. Петрушевської (“Мужская зона”) та В. Сорокіна (“Дисморфомания”) “розігрують” власні версії шекспірівських трагедій, у які проникає позатекстова реальність (в'язні мовою Шекспіра з'ясовують стосунки один з одним; предмети, що уособлюють “захворювання” персонажів, стають рівноправними дійовими особами вистави). Актори трупи самодіяльного театру в драмі А. Іванова “Бес…” живуть на сцені, а в житті підміняють власні почуття монологами з вистав, які грають (епізоди з Лицарем та Героїнею). Результатом “зміни” життя на гру, виставу у драмах 1980-90-х рр. стає моделювання абсурдного світу без людини, що характеризується неможливістю змін (персонажі драми В. Сорокіна та актори в “Бесе…” гинуть).

Своєрідність моделей світу в драмах модернізму та постмодернізму відображає характер розрізнення між цими типами художніх культур. Заглиблення життя в міф і театралізація життя в модернізмі спрямовані на подолання хаосу реальності. Детеатралізація життя в драматургії російського постмодернізму (її розчинення у виставі) відображає абсурдність світу, але не має прагнення усвідомити або змінити його.

Висновки

Основу сюжетно-композиційної структури драм 1980-90-х рр. складають культурні коди, до яких належить і драматургія О. Блока (ліричні драми “Балаганчик”, “Незнакомка”, “Король на площади” та драматична поема “Песня Судьбы”). Спільні риси поетики блоківських драматичних творів та п'єс російського постмодернізму, їх жанрова своєрідність обумовлені основним принципом організації художніх текстів у модернізмі і постмодернізмі - інтертекстуальністю і типологічно подібною моделлю інтертекстуального мислення в модернізмі і постмодернізмі.

Драматургія Блока характеризується інтертекстуальною природою. Домінуючим типом інтертекстуальних співвідношень у блоківських драмах є автоінтертекстуальність, пов'язана із взаємодією у ліричних драмах і “Песне Судьбы” ліричного і драматичного: драми поета “продовжують” його “ліричну трилогію” і в трансформованому вигляді відтворюють ідейно-сюжетну структуру авторських прозаїчних передмов до збірок віршів. Елементами блоківського інтертексту стають також твори літератури та мистецтва, сюжети, мотиви і образи давніх міфів, містерій, фольклору, елементи карнавалу, балагану та комедії масок, що подані у формі цитат, ремінісценцій і алюзій. У системі образів блоківських драм можна розпізнати принцип центонного мислення.

Автоінтертекстуальний характер блоківського інтертексту та модерністські тенденції міфологізації й метафоризації визначили функції інтертекстуальності в ліричних драмах і “Песне Судьбы”. Лірико-драматична природа драм Блока зумовила принцип різоматичного мислення, дозволивши розглядати подію як інтерподію, яка розвивається у художньому просторі гіпертексту. Саме цей блоківський принцип гібридно-цитатного мислення насамперед викликає найбільший попит в постмодерністській драматургії, де стає домінуючим при створенні моделі світу.

Блоківський дискурс є частиною інтертексту драматургії російського постмодернізму. У драмах 1980-90-х рр. у формі опосередкованих цитат, ремінісценцій і алюзій подані назви, імена та атрибути персонажів, сюжетні сцени й мотиви з лірики і драматургії поета. Своєрідність інтертекстуальних зв'язків постмодерністських драм з традиціями поетики О. Блока визначила мета/гіпертекстуальний характер інтертекстуальності і функції блоківських знаків у драмах кінця ХХ ст. Персонажі ліричних драм та “Песни Судьбы” стають прообразами героїв постмодерністської драматургії і утворюють пари персонажів-гібридів. Драми поета використовуються в драматургії російського постмодернізму як протосюжети, іронічний переказ яких формує сюжетну структуру драм-реміксів, і є посередниками при створенні п'єс, що походять від сюжетів давніх міфів, трансформованих у творчості Блока.

Блоківські віддзеркалення не обмежуються текстовими паралелями, цитатами, ремінісценціями, алюзіями, а визначають структуру постмодерністської драми як драми інтерподії, що розгортається у інтерчасовому інтерпросторі.

Співвіднесеність життя з театром, традиційна для всіх культур перехідних періодів, виявляє найбільш виразні відмінності в поетиці модернізму і постмодернізму, характер визначальної межі між ними. Театралізація життя в модернізмі дозволяє вивести людину з світу в міф, як деякий “четвертий вимір”, покликаний допомогти зрозуміти світ реальності і, відсторонившись від нього, щось у ньому змінити. Постмодернізм, навпаки, включає театр до реального життя та детеатралізує його, не дозволяючи життю відрізнятися від вистави. У реальному житті необхідно тільки “зіграти” виставу, а отже, завдання пізнання або зміни абсурдного світу залишається за кадром.

Зміст дисертації висвітлено в наступних публікаціях

1. Традиции театра А. Блока в театральном авангарде 1980-90-х гг. (К постановке проблемы) // Література в контексті культури: Зб. наук. праць. - Дніпропетровськ, 2000. - С. 63-70.

2. Традиции театра А. Блока в драматургии авангарда конца ХХ века // Література в контексті культури: Зб. наук. праць.- Дніпропетровськ, 2001. - С. 119-127.

3. Театрализация и детеатрализация как принципы отражения мира в театре модернизма и постмодернизма // Література в контексті культури: Зб. наук. праць.- Дніпропетровськ, 2002. - С. 180-186.

4. К вопросу об ассоциативных источниках образов Фаины в “Песне Судьбы” А. Блока // Материалы междунар. конф. “Взаимодействие литератур в мировом литературном процессе (проблемы теоретической и исторической поэтики)”: В 2 ч. - Гродно: ГрГУ, 2000. - Ч.1. - С. 190-194.

5. Пушкинские традиции в разработке египетской темы в драматургии А. Блока // Литература в контексте культуры: Сб. науч. тр. К 200-летию со дня рождения А.С. Пушкина. - Днепропетровск: ДГУ, 2000. - С. 50-54.

Анотація

Самсонова М.О. Драма О. Блока в інтертексті драматургії російського постмодернізму. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.02. - російська література. Дніпропетровський національний університет, 2002.

Дисертація присвячена вивченню віддзеркалення традицій драми О. Блока в інтертексті драматургії російського постмодернізму 1980-90-х рр. - одному з аспектів актуальної у вітчизняному літературознавстві проблеми співвідношення модернізму та постмодернізму.

Предметом дисертаційного дослідження є характер інтертекстуальності в ліричних драмах (“Балаганчик”, “Король на площади”, “Незнакомка”) та драматичній поемі О. Блока “Песня Судьбы”, форми втілень блоківських традицій та їх функції в інтертексті драм російського постмодернізму 1980-90-х рр.

У роботі доводиться, що драматургія О. Блока характеризується інтертекстуальною природою. Домінуючим типом інтертекстуальності в блоківських драмах є автоінтертекстуальність, обумовлена жанровою специфікою блоківських драм: співіснуванням в них ліричного і драматичного. Передтекстами ліричних драм та “Песни Судьбы” є лірика поета і авторські прозаїчні передмови до ліричних збірок, звертання до яких організує субстанціальний конфлікт блоківських драм, де внутрішній ліричний сюжет розкривається за допомогою драматичних сценічних засобів.

Інтертекстуальні зв'язки з авторськими першоджерелами та власно “чужими” текстами (творами світової літератури та мистецтва, сюжетами, мотивами і образами давніх міфів, фольклору, містерій, елементами балагану, карнавалу, комедії масок) втілюються у формі цитат, ремінісценцій і алюзій, а багатозначна семантика блоківських персонажів, що ведуть походження від різних джерел, дозволяє побачити в них принцип центонного мислення.

У дисертації визначені функції елементів інтертексту блоківських драм. Збіг ліричного і драматичного у блоківських драмах зумовив взаємодію події, що зображується, з подією розповіді як інтерподії в інтерчасовому інтерпросторі. Персонажі блоківских драм є носіями авторських ідей, декількох ролей, масок, дискурсів, зміна і взаємодія яких розкриває наявність у ліричних драмах і драмі “Песня Судьбы” різних конфліктів і різночасових художніх просторів, що робить блоківський драматичний Текст гіпертекстом.

Драматургія О. Блока розглядається і як один з культурних кодів, що обігруються в інтертексті драматургії російського постмодернізму. Назви творів, окремі сюжетні сцени, персонажі, що походять від віршів поета, його ліричних драм та “Песни Судьбы”, їх імена та атрибути в інтертексті драматургії російського постмодернізму 1980-90-х рр. відображають цитатно-ремінісцентно-алюзивні інтертекстуальні зв'язки з блоківським Текстом, визначаючи їх опосередкований характер. Персонажі блоківської драматургії, що є прообразами персонажів постмодерністських драм 1980-90-х рр., формують персонажі-гібриди. Ліричні драми та “Песня Судьбы” використовуються сучасними авторами як прототексти при створенні творів-реміксів та стають призмою, у якій відбиваються сюжети давніх міфів, відтворювані в драмах російського постмодернізму в реконструйованому вигляді.

Дослідження природи, форм і функцій віддзеркаленя традицій драми О. Блока в інтертексті постмодерністської драматургії дозволило визначити мета/гіпертекстуальний характер та функції блоківських знаків у драмах кінця ХХ ст., головною з яких є відтворення постмодерніcтською драматургією принципу жанрової структури блоківської ліричної драми як надродового явища.

Визначення своєрідності театралізації й детеатралізації як основних принципів світосприйняття в модернізмі і постмодернізмі дозволило наблизитися до вирішення проблеми визначальної межі між цими типами художніх культур. Театралізація життя в модернізмі відображує міфологізацію реальності. Постмодернізм ототожнює життя з виставою, що детеатралізує реальність, але не ставить своєю метою осмислення або зміну абсурдного світу.

Ключові слова: драма, модернізм, постмодернізм, інтертекст, інтертекстуальність, автоінтертекстуальність, цитата, ремінісценція, алюзія.

Аннотация

Самсонова М.А. Драма А. Блока в интертексте драматургии русского постмодернизма. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.02. - русская литература. Днепропетровский национальный университет, 2002.

Диссертация посвящена изучению отражений традиций драмы А. Блока в интертексте драматургии русского постмодернизма 1980-90-х гг. - одному из аспектов актуальной в современном литературоведении проблемы соотношения модернизма и постмодернизма как двух близких, порожденных переходными периодами типов художественных культур, водораздела между ними.