Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Сулима Віра Іванівна

УДК 821. 161. 2. 09'01:246

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Свята Трійця в українській літературі ХІ-ХУ ст.: аспекти інтерпретації та художнього втілення

10.01.01 - українська література

Київ - 2002 р

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі історії української літератури та шевченкознавства Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: КОНОНЧУК Михайло Миколайович, кандидат філологічних наук, доцент кафедри історії української літератури та шевченкознавства Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Офіційні опоненти:

АНТОФІЙЧУК Володимир Іванович, доктор філологічних наук, доцент кафедри української літератури Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича;

САВЧЕНКО Ірина Віталіївна, кандидат філологічних наук, доцент кафедри української літератури Національного педагогічного університету ім. М.П.Драгоманова.

Провідна установа: Одеський національний університет ім. І.І.Мечникова, кафедра української літератури, Міністерство освіти і науки України.

Захист дисертації відбудеться “24” грудня 2002 р. о 10.00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.15 із захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук при Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01017, Київ - 17, бульвар Тараса Шевченка, 14.

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці імені М.О.Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01017, Київ-17, вул.. Володимирська, 58.

Автореферат розісланий “22” листопада 2002 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Л.М.Копаниця.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

В останнє десятиліття у незалежній Україні істотно змінилося ставлення до релігійних аспектів нашої культурної спадщини. Християнська ідеологія повноправно ввійшла у духовне буття нації, що свідчить про звільнення національної свідомості від стереотипів недавнього тоталітаризму та про зміну координат у розбудові нової концепції загальнонаціонального розвитку. В результаті цих позитивних зрушень відчутно активізувалося всебічне дослідження феномену християнської культури. Українська література має тисячолітню традицію ідейно-художнього засвоєння вічної Книги книг, власне від самих початків національної писемності Біблія стала її органічним ідейно-тематичним компонентом, впливаючи і визначаючи подальший напрям духовного і мистецького саморозвитку нашої культури. Вивченню різнопланової присутності Біблії в українській літературі присвячено праці провідних літературознавців України, які досліджують проблеми рецепції Біблії в літературі ХІХ-ХХ століть. Опубліковані в останні роки праці із сучасної медієвістики не акцентують уваги на проблемі рецепції вчення про Святу Трійцю в українській писемності, ймовірно через те, що тринітарна проблема формально лежить у царині давнього і сучасного релігієзнавства та християнського богослів'я. З огляду на це актуальність даного дослідження визначається: 1)посиленням у літературознавстві кінця ХХ початку ХХІ ст. наукового інтересу до об'єктивного вивчення різнопланової присутності Біблії в українській літературі; 2) тим, що в сучасній українській медієвістиці, яка досліджує рецепцію Святого Письма у давній літературі, досі проблема Святої Трійці залишається маловивченою; 3) неможливістю оминути вчення про Святу Трійцю при порушенні проблеми рецепції Святого Письма в давній українській літературі ХІ-ХУШ ст., як необхідного компонента для адекватного розуміння давньої української писемності, оскільки саме вчення про триіпостасного Бога надало візантійській християнській екзегетиці нового богословського і філософського виміру (сформувало християнську інтерпретацію старозавітних текстів, закріпило традицію прочитання текстів Старого й Нового Завітів як духовного і семантично-образного інтертексту - власне християнського канону Біблії), а в наступні віки визначало важливі вектори розвитку європейської, в тім числі й слов'янської, тобто й давньоукраїнської, гуманітарної думки; 4) тим, що обрана тема надає можливість нового прочитання літературних пам'яток Київської Русі з урахуванням усієї релігійно-духовної глибини давніх текстів, а також виявлення їх суто літературних особливостей, пов'язаних із тринітарною проблематикою; 5) необхідністю створення цілісної панорами розвитку біблійної тематики в українському письменстві ХІ-ХХІ ст., враховуючи те, що у його тисячолітній історії саме протягом ХІ-ХУ ст. Святе Письмо відігравало вирішальну роль як у релігійному, культурному, так і в політичному житті українського народу; 6) а також тим, що на сучасному етапі така праця сприятиме відродженню християнських духовних цінностей і поглибить наші знання про світоглядні засади християнства - важливого компоненту національного буття у незалежній Україні.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана згідно з планами наукових досліджень кафедри історії української літератури та шевченкознавства Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Тема затверджена на засіданні бюро наукової ради НАН України з проблеми “Класична спадщина та сучасна художня література”, протокол № 3 від 14 грудня 2000 р.

Мета та завдання дисертації - 1) поглиблений аналіз етапів та особливостей рецепції Біблії в давньоукраїнській літературі, який побудований на врахуванні всієї релігійно-духовної семантики давніх текстів старокиївської писемності ХІ-ХУ ст., 2) виявлення суто літературних особливостей релігійних творів - форм і засобів, якими послуговувалися руські екзегети при популяризації вчення про Святу Трійцю; 3) висвітлення й аналіз функціонування біблійних моделей мислення, світовідчуття, а також творення на їх основі естетичних надбань в літературі ХІ-ХУ ст., де головними ідейно-художніми координатами було християнське вчення про Святу Трійцю; 4) з'ясування ролі християнських морально-етичних категорій у формуванні структури загальнонаціональних духовно-культурних цінностей.

Теоретичною та методологічною основою дослідження стали праці вітчизняних і зарубіжних учених з історії української та зарубіжної літератур, теорії літератури та культури, фольклору_ релігієзнавства, міфології, питань філософії і богослів'я, які створювалися у ХІХ-ХХ ст.: С.Аверинцева, С.Булгакова, М.Возняка, М.Грушевського, М.Еліаде, Ю.Ісіченка, В.Крекотня, Д.Лихачова, В.Лоського, Б.Раушенбаха, В.Соловйова, Л.Ушкалова, П.Флоренського, І.Франка, Е.Фромма, Д.Чижевського, К.Г.Юнга та інших. При аналізі та інтерпретації давніх текстів забезпечувався синтез філологічного, богословського, структурального та герменевтичного підходів.

Об'єктом дослідження є пам'ятки літератури Київської Русі ХІ-ХУ ст., а також усна народна словесність найдавнішого часу.

Новизна дослідження полягає у виборі аспекту перегляду пам'яток ХІ-ХУ ст. крізь призму вчення про Святу Трійцю. Це забезпечило більш точне врахування первісного релігійного тексту пам'ятки, адекватне тлумачення і розшифрування її образно-тематичних та тематично-ідеологічних кодів, які в літературознавстві ХХ ст. вимушено обминалися під тиском антирелігійної доктрини. Результати нового перегляду найголовніших пам'яток літературної спадщини ХІ-ХУ ст. дозволяють говорити про біблійний онтогенез давньої української писемності, про вкорінення у книжній традиції Русі розуміння сакральної функції тексту, частково успадковане від язичницького магічного світовідчуття, але більшою мірою підсилене метафізичним християнським вченням про триіпостасного бога. На конкретних прикладах творчої спадщини Нестора-літописця, Феодосія Печерського, Іларіона Київського, Клима Смолятича, Кирила Турівського та багатьох інших показано, як богословська література, наслідуючи християнський канон - Книги Біблії - і змістом, і формою неминуче трансформувалася від переповідання до компілювання, від тлумачення до інтерпретації, від трафаретної нарації до творчої екзегези, від мозаїки цитат до самостійного розмірковування, до оригінального думання і почування. Вперше в українському літературознавстві комплексно аналізуються ідейно-образні особливості релігійних творів Нестора-літописця, Іларіона Київського, Клима Смолятича, Кирила Турівського та ін. Відзначається, що літературні засоби, якими послуговувалися давні автори (метафори-символи, стилістична симетрія, порівняння, нестилізаційне наслідування тощо) постійно перебували в силовому полі тринітарного вчення, християнської екзегетики. З іншого боку закони тодішньої поетики впливали на способи рецепції сакральних тем та образів. Особливо це помітно та текстах усної народної словесності, яка також засвоювала християнські сакральні образи і символи, зокрема вчення про Святу Трійцю, в даному випадку не випереджаючи літературу, а стаючи своєрідним багатоголосим “біблійним відлунням” писемної традиції.

Із цього випливає практична цінність здійсненого дослідження: запропонований підхід до аналізу пам'яток давнини допомагає подолати деструктивні стереотипи, які певним чином перешкоджали продуктивно використовувати богословську спадщину при літературознавчому дослідженні текстів релігійно-біблійної генези. Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані при створенні нових історико-літературних, навчальних і академічних курсів, навчальних програм, підручників та посібників.

Апробацією результатів дослідження стали: публікації статей у наукових збірниках а також виступи на таких наукових зібраннях: 1) Перший міжнародний конгрес “Біблія і східнослов'янські культури”, Єрусалим, червень 1993 р., 2) Міжнародна науково-практична конференція “Біблія і світова література”, Чернівці, 19-22 жовтня 1999 р., 3) Міжнародна наукова конференція “Міф і легенда у світовій літературі”, Чернівці, 26-29 вересня 2000 р., 4) Міжнародний науковий симпозіум “1000 років Християнства в Україні: історія, культура, духовність”, Варшава, 9-10 листопада 2000 р., 5) П'ятий Міжнародний конгрес україністів, Чернівці, 26-29 серпня 2002 р.

Більшість положень роботи використано при підготовці навчальних спецкурсів “Біблія і українська література ХІ-ХІХ ст.”, прочитаних студентам четвертого і п'ятого курсів (спеціальність - українська література) в Інституті філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Частина положень роботи використана при підготовці тематичних екскурсій та лекцій, які проводяться в Національному музеї літератури України.

Результати дисертації опубліковано у шести статтях основного і п'яти додаткового характеру, а також у навчальному посібнику та програмі з давньої української літератури для 5-11 класів загальноосвітньої школи.

Структура роботи. Рукопис обсягом 200 сторінок (основний текст - 175 сторінок) складається зі вступу, двох розділів, загальних висновків та списку використаної літератури (307 позицій).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність і новизну теми, сформульовано мету і завдання роботи, визначено теоретичні та методологічні основи дисертаційного дослідження.

Перший розділ “СВЯТА ТРІЙЦЯ В УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ ХІ-ХШ СТ.: АСПЕКТИ ІНТЕРПРЕТАЦІЇ ТА ХУДОЖНЬОГО ВТІЛЕННЯ” складається з трьох підрозділів.

1.1. Проблема “Біблія і література” в сучасних дослідженнях

Розглянуті монографії В.Антофійчука, І.Бетко, А.Нямцу (спеціально присвячені проблемам біблійної рецепції в літературі ХІХ-ХХ ст.) а також дослідження О.Александрова, П.Білоуса, Т.Бовсунівської, М.Бондара, Б.Бунчука, І.Дзюби, М.Жулинського, І.Ісіченка, В.Климчука, С.Козака, В.Крекотня, Б.Криси, М.Лабуньки, О.Мишанича, Р.Мовчан, Л.Мороз, Д.Наливайка, Є.Нахліка, Г.Ноги, О.Пахльовської, Ю.Пелешенка, О.Пріцака, Є.Сверстюка, Г.Сивокіня, Е.Соловей, А.Ткаченка, Л.Ушкалова, Вал.Шевчука, Г.Штоня, В.Яременка та інших дозволяють: 1) говорити про посилення інтересу сучасного українського літературознавства до науково-об'єктивного вивчення християнської культури, різнопланової присутності Біблії у давній і новій українській літературі; 2) побачити ретроспективну тисячолітню панораму розвитку нашого письменства, органічного засвоєння тем та ідей Святого Письма українською словесністю ХІ-ХХ ст., яку названі дослідники з'ясували і цим переконливо спростували слова відомого і шанованого знавця і проповідника Біблії митрополита Іларіона: свого часу він із жалем писав про те, що на противагу європейській книжності, де Біблія була “головною основою постання всіх літературних форм”, “українська література не може похвалитися письменницькою біблійною культурою” Митрополит Іларіон [Огієнко]. Біблійні студії. Богословсько-історичні нариси з духовної культури України. Т. 1-й. - Вінніпег: Наша культура, 1963. - С. 111.. Сучасні дослідники цієї теми у своїх висновках є багато ближчими до правдивого стану речей. Давні українські автори, котрі творили впродовж ХІ-ХУШ ст., “сприйняли Біблію не лише як основу християнської релігії, Святе Письмо, а й як видатний твір всієї християнської культури, книгу книг, з якої черпали теми, сюжети, образи, мудрість. Біблія стала для них книгою життя, Божим одкровенням, що утверджувала філософію провіденціалізму, вчила жити в нових християнських вимірах”, - пише О.Мишанич Мишанич О. Біблія і давня українська література. // Біблія і культура. Зб. наук. ст. Вип. 1. - Чернівці: Рута, 2000. - С. 13.. Значний інтерес дослідників викликала діяльність “великої всеукраїнської трійці” - Т.Шевченка, П.Куліша, М.Костомарова, які бачили шлях визволення українського народу з політичної та економічної неволі у просвіті християнській і науковій. “Книга буття українського народу” М.Костомарова була новим кроком в осмисленні Біблії, несучи історіософську ідею про слов'янський і вселюдський месіанізм українського етносу ( про що пише С.Козак). У Тарасі Шевченкові Україна побачила не лише свого Співця (Кобзаря), але й свого Пророка й Апостола. Біблійні поетичні доробки П.Куліша, Я.Щоголева, І.Франка, Лесі Українки, В.Александрова, М.Філянського, В.Щурата та інших дозволили дослідникам виокремити важливі для обездержавленої нації проблемно-тематичні цикли, до яких входять теми єгипетської і вавилонської неволі, мотиви християнської самопожертви, активного опрацювання образу пророка біблійного типу (І.Бетко та інші). Біблійна поезія І.Франка і Лесі Українки дає підстави говорити про те, що в українській літературі початку ХХ ст. було присутнє передчуття революційного Апокаліпсису, суспільно-політичної кризи й оновлення світу. 1917 рік приніс в Україну катастрофічні потрясіння. Не збулися національнотворчі надії молодої держави (УНР). За радянських часів українське художнє слово перебувало під тиском антирелігійної пропаганди. І все ж образи, ідеї, теми Біблії широко представлені у творах чільних українських письменників ХХ ст. Г.Хоткевича, О.Кобилянської, П.Карманського, В.Пачовського, Г.Чупринки, П.Филиповича, М.Філянського, Т.Осьмачки, М.Хвильового, Л.Мосендза, В.Барки, П.Тичини, Б.-І.Антонича, Є.Маланюка, У.Самчука, І.Світличного, В.Стуса і багатьох інших. М.Жулинський справедливо наголошує, що в часах занепаду національної культури, дезінтеграції релігійної думки і церковного життя, філософії і мистецтва, в умовах бездержавного існування і загрози руйнації української культури, саме високі ідеали Христа допомогли Україні зберегти людину в її внутрішній цілості Жулинський М. Християнство і національна культура.// Біблія і культура. Зб. наук. ст. Вип. 1. - Чернівці: Рута, 2000. - С. 6- 8.. У переосмисленні біблійних сюжетів та образів письменники ХХ ст. часто творять власні літературні міфи, прагнуть “практичної гуманізації євангельських максим, осучаснення та “опредмечення" їх глобально позачасової онтології, актуалізації планів подій сучасними реаліями, філософсько-етичними концепціями” Антофійчук В. Закономірності переосмислення сюжетів та образів Нового Завіту в українській літературі ХХ століття // Біблія і культура. Зб. наук. ст. Вип. 1.- Чернівці: Рута, 2000. - С.26- 33. ; такі реконструкції євангельських сюжетів робляться письменниками з метою найбільш універсального втілення національної української ідеї, що є, на думку В.Антофійчука, традиційним для нації, яка прагне до самоідентифікації, до осмислення онтологічних і духовних коренів власної історії Антофійчук В. Євангельські образи в українській літературі ХХ століття. - Чернівці:

Рута, 2001. - 335 с.. І все ж у розглянутих працях сучасних дослідників рецепції Біблії в українській літературі відсутня проблема Святої Трійці. Це можна пояснити саме тим, що тема Трійці є складною і давньою проблемою християнського богослов'я, від якого літературознавство відмежоване секуляризованим раціоналістичним світовідчуття, всією історією гуманітарного знання ХІХ, а тим паче ХХ століття, коли радянський антирелігійного тоталітаризм формував певні ідеологічні і методологічні принципи. Відзначимо, що в Україні ХХІ ст. історія становлення вчення про головний догмат християнства та богословські дискусії, що точилися в історії християнства навколо трактування цього вчення, коректно і повно розкривається у монографії літературознавця і відомого діяча автокефальної церкви архиєпископа І.Ісіченка “Загальна Церковна Історія” Архиєпископ Ігор Ісіченко. Загальна Церковна Історія. Курс лекцій для вищих духовних шкіл. - Харків: Акта, 2001. - 601 с.; філософ І.Мозговий в одній із статей Мозговий І. Неоплатонічні витоки тринітарного вчення // Християнство: контекст світової історії та культури. Наук. зб. - К., 2000. - С. 20 - 22. розглянув неоплатонічні витоки тринітарного вчення; В.Климчук, чи не вперше в українському літературознавстві, висвітлюючи діяльність Кирила і Мефодія, порушує питання про прихід до слов'ян нової метафізики - вчення триіпостасности Бога Климчук В. Споконвіку було слово…(Нова метафізика у слов'ян). // Сучасність.-1999. - №12. - С. 47-59..

1.2. Свята Трійця в “Повісті временних літ” (апологія, екзегеза, поетика). Принесене на терени Русі-України вчення про Святу Трійцю мало багатовекторний вплив на становлення по-суті нового погансько-християнського етносу, переформовуючи систему соціальних, загально-культурних та індивідуально людських цінностей. П.Білоус вважає: прихід християнства - то велика драма етносів, котрі населяли східну Європу, а насильницьке його впровадження призвело до того, що був перерваний природний духовний і культурний розвиток східнослов'янських етносів, зібраних у державу Русь Білоус П. Зародження української літератури. - Житомир, 2001. - С.18.. Підтримуючи думку П.Білоуса про трансформоване у майбутнє Русі-України “двовір'я”, а також ту думку , що “історію - не переписати: її можна лише коментувати і пояснювати”, наведемо тут слушні аргументи В.Климчука про те, що християнізація забезпечувала єдність кожного народу за вірою, мовою, культурою, відкривала шляхи до входження у загальноєвропейський культурний процес, поглиблювало ідею Бога-Творця, “утверджувало моністичну картину світу як теологічну, універсальну й гармонійну” Климчук В. Цитована праця. - с. 47-48.. На зміну етнічним поганським богам християнство принесло Бога універсального, наднаціонального, трансцендентного, здатного творити історію. Для русичів, які пізнавали Ісуса Христа як другу іпостась Трійці, тобто одночасно людину і Бога, історія набувала есхатологічної наповненості, а самі русичі-християни ставали учасниками всесвітньо-історичної драми, яка розгорталася одночасно і в лоні історії, і в духовному вимірі. “Повість временних літ”, проаналізована за “Літописом Руським” під кутом зору відбиття в ній головного положення біблійної герменевтики про Святу Трійцю, дозволяє побачити важливі детермінанти релігійно-політичного вибору, що його зробила Русь 988 року. Автори оригінальних руських пам'яток часто наслідували жанрові форми, художньо-образні засоби, стилістичні прийоми, притаманні авторитетним літературним зразкам, першим з яких було багатожанрове за своєю природою Святе Письмо (відзначимо, стереотип у ті часи був нормою літературної практики). Включивши “Розповідь філософа” до складу “Повісті временних літ”, Нестор заклав основу для вироблення нової філософії руської історії, яка набувала сакрально-біблійного виміру і нових християнських перспектив. Схиляючи Володимира до прийняття християнства, грецький проповідник виконував конкретне завдання - викладав головні позиції християнської онтології, згідно якої земний світ створений Творцем для людини, людина створена за образом Творця; подальша драматургія стосунків Творця і творіння відбиває глибокий конфлікт трансцендентного характеру. Грізний, всевладний образ Бога-Творця водночас залишається образом безкінечної милості й доброти. Відтворюючи образ Бога-Сина, “Розповідь філософа” зберігає вчення про втілення Слова (Логоса), що стало повним одкровенням Бога-Творця. Створивши могутню панораму християнізації Русі (нехай і в легендарно-міфологічному варіанті), Нестор засвідчив, що саме християнство дало могутній поштовх розвиткові нової цивілізації на теренах поганської Русі, яка в дохристиянські часи не мала специфічно історичної концепції розвитку свого етносу і своєї державності. Саме християнство принесло на Русь біблійну концепцію світу, що й призвело до історизації свідомості і розвитку історико-літературної думки на Русі.

1.3.Полемічні аспекти руського богослов'я ХІ-ХП ст. В ІХ-ХІ ст. боротьба візантійської і римської християнської еліти завершилася поділом Церкви. Успадкована від Візантії тринітарна полеміка переросла у конфесійне протистояння Риму і Константинополя, знайшла своє відбиття в політиці і літературі Київської Русі, а також заклала “полемічний фермент” для літературно-релігійних змагань ХУ - ХУП ст. Першими наставниками похрещених русичів були митрополити-греки, які привезли зі своєї батьківщини немалі знання, їхні твори часто виявляли тенденцію до поширення конфлікту між новонаверненими русичами і латинянами. Послання митрополита Леонтія (992-1008) “Объ опрЬснокахъ”, твір Георгій (1065 - 1079) “Стязаніє съ латиною”, “Посланіє къ папЬ Клименту ІІІ” митрополита Іоанн ІІ (1080-1089), твори митрополита Никифора (1104 - 1121) та інші викладали історію поділу Церкви, перераховували “облуди” латинян, зокрема Filioque, пояснювали різницю між православним і католицьким віросповіданням. Руські екзегети продовжували традиції візантійського богослов'я і ще давніші традиції давньогрецьких схоластів, від чого зароджувалось не лише буквальне, але й алегорично-символічне розуміння Святого Письма в ХІ-ХІІ ст. Для руських книжників це був час власного проповідництва, це був період, який можна назвати “святоотецьким” - і з огляду на те, що русичі інтенсивно засвоювали творчу спадщину Отців Церкви, і з огляду на те, що Русь у цій порі виплекала власну плеяду святих отців, з середовища яких вийшли автори численних оригінальних “слів”, “повчань” і “проповідей”, ідейно-тематична спрямованість яких виростала з ідеї осягнення монотеїстичної віросповідної системи, що походить від віри у старозавітного Бога-Отця, Творця світу і Вседержителя. В даному періоді отець-проповідник мав навчити русичів сповідувати віру в Бога-Сина, але вчення Христа передавалося у формі поданого зверху обов'язку, і виглядало з а к о н о м, який треба осягнути й виконати. Зразками таких творів-звертань духівництва до новонаверненої пастви, яка ще слабо розуміла основи християнства і відповідні християнські обов'язки, можуть бути твори Новгородського єпископа Луки Жидяти, “Розповідь філософа” з “Повісті временних літ”, а також твори ігумена Києво-Печерського монастиря святого Феодосія. Саме з часом заснування монастирів збігається доба практичного осягнення віри в Ісуса Христа, доба Сина Божого, але це практичне христонаслідування все ще перебувало в ранньому “дитинному” періоді і більше подібне було до осягнення сили, влади і закону Бога-Отця. Це добре видно з твору Феодосія “Въспрашанье Ізяславле князя, сына Ярославля, внука Володимеря”. “Слова” і “Повчання” преподобного Феодосія, адресовані чорноризникам Печерського монастиря, присвячені тим головним рисам чернечого подвигу, які власне й витворювали правдивих послідовників Ісуса Христа. Розглянуті у дисертації пам'ятки дають підстави говорити про постійну присутність полемічного інгредієнта у творах руських пастирів, які, не будучи прямо причетними до християнського розколу 1054 р. та спричинених цим розколом римо-царгородських суперечок, на загал залишалися захисниками царгородських інтересів. біблійний трійця література давньоукраїнський

Розділ другий “ТРИНІТАРНИЙ АСПЕКТ БІБЛІЙНОЇ ГЕРМЕНЕВТИКИ ХІ-ХП СТ.” складається з п'яти підрозділів.

2.1. Біблійна “префігурація” у богослов'ї Іларіона Київського. Безперечно новим і вищим етапом осягнення християнського віровчення є твір першого руського митрополита Іларіона Київського “Слово про Закон і Благодать”. У богослов'ї Іларіона перша іпостась Тройці - Бог-Отець - є одноосібним Творцем і Вседержителем видимого і невидимого світу, Бог-Отець милостивий і всеблагий, але невірних відкидає так, як відкинув синів Ізраїля, відкинув і допустив, що озеро Закону висохло. Апологія Іларіона спрямована в першу чергу на прославлення місії Христа Спасителя. Цей драматичний момент, що поділяє біблійну історію на старий і новий віросповідний канон, привертає значну увагу Іларіона. Його оригінальна біблійна екзегеза, побудована на різкому протиставленні Старого Заповіту - як канону іудейства, і Нового Заповіту - як основоположних книг християнської церкви. При цьому Іларіон вирішує складне завдання: він намагається у поетичному протиставленні/зіставленні Закону й Благодаті з'ясувати головне: що Господь, Бог Ізраїлю, є Богом християнським, що Він спершу визволив від ідолопоклонства плем'я Авраама і для того дав через Мойсея скрижалі Закону, коли ж прийшов на землю Спаситель, Син Божий, то Ізраїль Його не прийняв. За Іларіоном Господь “положив Закон для того, щоб приготовити прихід істини і благодати … Бо Закон - це передвісник і слуга Благодати й Істини…” Сакральне вчення про Святу Трійцю Іларіон з'ясовував на трьох смислових рівнях тексту - тілесному, душевному й духовному - але в порівнянні з “Розповіддю філософа” духовний, символічно-алегоричний рівень у “Слові про Закон і Благодать” опрацьований найбільше: він присутній у назві, в концепції твору, в його композиції, в ідейно-образній тканині твору тощо. У богослов'ї руських книжників Іларіон започатковує добу Святого Духа. Розроблений ним духовний, символічно-алегоричний тип богословської екзегези, що мала своїм корінням біблійну герменевтику Олександрійської школи та богослов'я Отців Церкви, продовжив Климент Смолятич.

2.2. Климент Смолятич - “пытати потонку божественных писаний". Климент Смолятич, названий Філософом, відстоював своє авторське право на творчу екзегезу. Саме через це Климента визнано за одного з перших у східних слов'ян риторів і гомілетів, які розробляли прийоми красномовства і могли бути представниками різних літературних шкіл і елітарної письменницької культури Русі, - писав В.Крекотень Крекотень В. Ораторсько-учительна проза і гімнографія. // Історія української літератури. Т. 1. - К.: Наукова думка, 1967. - С. 116.. Климент володів тонкою манерою біблійної екзегези, вправно вживаючи символічну та алегоричну інтерпретацію тексту. У факті критики, яку дістав Климент за свої претензії на самостійне трактування Святого Письма, ми бачимо болісний, але неспинний процес саморозвитку національного оригінального письменства, яке переходило від переповідання канонічних текстів до самостійного тлумачення, до творчого осягнення і неординарної подачі “позичених” сюжетів. Канон, під яким Церква в розширеному плані розуміла і Святе Письмо, і всю християнську святоотецьку літературну спадщину, приходив у суперечність із духом творчості, що його не могла не виявити молода потуга новонаверненої пастви Русі-України.

2.3. Христологія і христонаслідування у творах Кирила Турівського. Найталановитіший проповідник, найбільший письменник Київської Русі, єпископ м. Турова Кирило у проповідях послідовно розвивав християнські теми: прославляв Господні свята, пояснював їх релігійний сенс, розповідав про євангельські події, на честь яких були ці свята встановлені. Загальна ідея проповідей Кирила - прославлення “от Троица единого… Господа и Бога, спаса нашего Исуса Христа, ему же слава с Отцем и пресвятым [Духом]”. Саме від цього розуміння Ісуса Христа як Сина Божого, як невід'ємної іпостасі Святої Трійці, виходив він на розкриття таємничої глибини біблійної філософії світу, урівнюючи онтологічну таємницю космічної світобудови і тих чудес, які творив Ісус Назарянин на порятунок грішних людей. У своїй символічній екзегезі Святого Письма Кирило Турівський розкривав божественну сутність триєдиного Бога, який об'явив себе людям в Ісусі Христі. Проповіді Кирила Турівського є наскрізь христологічними, всі його творчі зусилля спрямовані на осягнення образу і місії Ісуса Христа. Один з найважливіших аспектів його “богомислія” є ретельне з'ясування богословської тези про тотожність Ісуса Христа - Сина Людського й Ісуса Христа - Сина Божого. Темою проповіді “Слово на собор 300 і 18 святих отців” Кирило зробив важливу історичну подію, що мала надзвичайне значення для подальшого самовизначення церкви і формування вчення про Пресвяту Трійцю, а саме - Нікейський собор 325 року, на якому отцями церкви було схвалено першу редакцію Символу віри. Скориставшись улюбленим композиційним засобом - “драматизацією” Про драматизцію як улюблений прийом Кирила Турівського писали М.Возняк, Д.Чижевський, С.Єфремов, В.Крекотень та ін. - досить складну богословську дискусію з тринітарного питання Кирило перетворив на яскраве драматизоване дійство з багатьма діючими особами, кожна з яких виписана із неабияким письменницьким хистом. Головний лейтмотив проповіді - одвічне протиборство добра і зла, правди й неправди, Бога і його супротивника. Вибір саме такого войовничо-полемічного рішення теми Святої Трійці (образу найвищої гармонії і нероз'єднаності) можна пояснити кількома причинами: 1) у ХП ст. була все ще жива традиція полемічного інгредієнта в екзегезі тринітарного питання; 2) не була ще подолана трудність практичного богословського тлумачення і осягнення образу триєдиного, триіпостасного Бога; 3) художнє чуття письменника підказало йому вирішити обрану тему на крайній ідейно-образній антитезі. Це засвідчило, що Кирилові був притаманний антитетичний принцип світосприйняття. Образ Святої Трійці - це образ найвищого ідеалу духовної батьківсько-синівської і вселюдської, всезагальної, космічної любові. У творі Кирила Турівського їй протиставлено факт вселенського церковного зворохоблення, неоднодумності, роз'єднаності, ворожнечі, борні і приреченості (в даному разі аріян) на загибель. “Слово на собор святих отців…” засвідчило, що Русь в особі святого Кирила мала видатного богослова-проповідника, визначного ритора і водночас великого майстра художньої оповіді. Одним з улюблених і цілком вмотивованих тропів руського автора став символічний антитетичний паралелізм. У моральній системі, яку репрезентує Кирило Турівський своїми повчаннями і притчами, Ісусові Христові як воплоченій іпостасі Святої Трійці належить особлива роль взірця, ідеалу морального життя. Тут можна констатувати відображення у творчості Кирила Турівського характерного для давньоруської свідомості феномену: уявлення про христонаслідування як єдиний варіант морального подвигу, що веде до спасіння. Право говорити від імені істини Кирило виборював святістю власного життя (відомо, що не пізніше другої половини ХШ ст. Кирила було канонізовано як святого). На текстах проповідей Кирила Турівського, який творив у ХП столітті - до виникнення таких жанрів середньовічної драми, як містерія і міракль, ми можемо простежити сам шлях цієї жанрової трансформації. Стилістика проповідей і слів Кирила Турівського несе на собі ознаки літургійної драми, композиційними центрами якої були найвідоміші і найважливіші євангельські події, оскільки літургійна драма спочатку виконувалась як частина відправ у церкві. У ХШ-ХІУ ст. літургійна драма переноситься з церкви на майдан, одержуючи назву містерії. Але в часи Кирила Турівського літургійна драма ще побутувала. Тому його проповіді так ясно подібні на певні зразки персоніфікованих декламацій, які проповідник озвучував власним голосом. Турівський по-особливому відчував магію слова. Глибока всеохопна віра у Святу Трійцю надихала Кирила на творення літургійної проповіді-містерії, завданням якої було не проголошення схоластично оброблених істин і настанов, а безпосереднє утаємничене введення учасників дійства у сферу християнського sacrum'у, в космічний дім Бога Отця за сприянням Духа Святого (присутнього в Церкві) крізь двері, якими є сам Ісус Христос (“Я - двері: коли через Мене хто ввійде, спасеться” - Ів. 10, 9), або ж, іншими словами, завданням проповіді Кирила було реальне оприявлення через Христа-Логоса сили Духа Святого і слави Отця Вседержителя.

2.4. Засоби екзегези та поетики в літературних пам'ятках ХІ - ХУ ст. Про засоби екзегези та поетики старокиївських пам'яток ХІ - середини ХУ ст. можна сказати таке: у “Розповіді філософа” християнська апологія Святої Трійці була зосереджена на біблійній екзегезі, цілком підпорядкованій тогочасній стильовій манері; скорочено-цитатний виклад книг Святого Письма давав добре уявлення про засоби формування християнського світогляду творцями старокиївської писемності; в основу нового світовідчуття було покладено вчення про Святу Трійцю, де грізний Бог творить світ і ним править, де Син Божий несе викуплення і спасіння, а Дух Божий допомагає те викуплення і спасіння осягнути і здобути. Автор “Розповіді філософа” продемонстрував непогане володіння методикою символічної екзегези, але закони тодішньої поетики обмежили його метафорично-образні можливості. Біблійний канон був висвітлений на двох смислових рівнях: найбільше - на “тілесному” (буквальному, історичному) і, меншою мірою, - на “духовному” (алегоричному). Важливу роль відіграло тяжіння тодішньої поетики до порівнянь, зокрема до порівнянь об'єктів матеріального світу і світу духовного, чим підкреслювалося духовне значення матеріального світу. Зустрічаємо також порівняння подій та осіб Старого й Нового Заповіту. Послаблення “душевного” (морального) смислового рівня в “Розповіді філософа” можна частково пояснити жанровою специфікою літописного зведення в цілому, і функціональним призначенням “Розповіді філософа” зокрема. Для формування давньоруського тексту досить важливим було його призначення - для чого і для кого писався текст, з чого можна зробити припущення, що образ Великого Київського князя Володимира значною мірою впливав на творчий відбір біблійного матеріалу, з якого творився образ і Бога-Отця, і Бога-Сина. Тут наявним є елемент літературного етикету, що входив до системи тодішньої поетики. Твори руських авторів ХІ-ХШ ст. дають підстави говорити про те, що письменники цього часу володіли певною сумою практичних знань і теоретичних уявлень про закони побудови літературних творів. Певним підтвердженням цьому є той факт, що Русь знала перекладні праці, присвячені питанням богословської екзегези та теорії словесності: відомою в Русі була праця Іоанна Дамаскіна “Слово о правЬй вЬрЬ”, або “УвЬріє” (в перекладі Іоанна Екзарха); найстарший перекладний трактат з поетики “О образЬхъ” візантійського письменника Георгія Хіробоска зберігся, як і праця Іоанна Дамаскіна, у складі “Ізборника Святослава”. Зрозуміло, що система поетики давньоруської літератури мала багатовимірну залежність від Біблії - у творенні жанрів, образів, у композиційних структурах, у визначенні фабульних ходів, в усій семантичній тканині літературного твору. Художні засоби давньоруської літератури - метафори-символи, стилістична симетрія, порівняння, нестилізаційні наслідування - постійно перебували у силовому полі християнської метафізики, богословської герменевтики. Зокрема в “Розповіді філософа” присутнє символічне тлумачення священної історії, яке походило ще від апостольської символічної екзегези книг Старого Заповіту у порівняннях із подіями євангельського часу. Символічні паралелі спостерігаємо і в творах Климента Смолятича, Данила Паломника, Кирила Турівського та інших, твори яких демонструють успадковану від Біблії притчевість і параболічність. Показовий приклад “префігуральної” екзегези подає “Слово о Лазаревім воскресінні”, автор якого відходить від буквального розуміння тексту Біблії, а натомість творить власний образ-ікону і символічний сюжет, за яким стоїть бачення позачасової духовної вічності. На прикладі творів Іларіона Київського, Кирила Турівського, Григорія Цамблака та інших з'ясовуємо, що письменники ХІ-ХУ ст. у побудові своїх творів користувалися широким арсеналом художніх засобів: ритмічними повтореннями слів (анафорами), антитезами, порівняннями, що ставали вдалими риторичними прийомами, захоплювали увагу слухача і мимоволі змушували вдумуватися у глибокий зміст тексту, який передавав оригінальну творчу екзегезу видатних проповідників. Закони поетики впливали на способи рецепції сакральних тем, образів і на саму літературну екзегезу, до якої неминуче вдавалися давньоруські письменники-богослови. Наслідком цього була й особлива апологія віровчення про Святу Трійцю. Взаємозалежність способів тодішньої екзегези і законів тодішньої поетики можна порівняти лише з мірою злиття трьох іпостасей самої Святої Трійці, де принцип взаємопроникнення не знищує принципу самодостатності. На думку автора цього дисертаційного дослідження, система літературних засобів, поетика художнього часу і художнього простору (власне поетика християнського хронотопу) давньоукраїнської літератури формувалась у віросповідній сфері вчення про Святу Трійцю, у світлі якої Біблійний канон, книги Старого і Нового Заповітів сприймалися і використовувалися давніми письменниками як ідейно-художня та релігійно-містична цілість, наскрізно перейнята буквальними та символічно-алегоричними паралелями. У літописній традиції, зокрема у “Повісті временних літ”, творі найбільш “заземленому” і хронологічно точному, через викладення вчення про Святу Трійцю, через апеляцію до священної історії, до книг Біблії, давньоруським літописцем передано найдавніші уявлення про художній час і простір, які вміщали в себе строгу хронологію послідовних історичних подій і трансцендентний потік вічності. Особливо яскраво виявленим був аспект вічності в проповідницькій літературі. Це пояснюється лише через розкриття всієї панорами і глибини представленої у давньоруських проповідях християнської тематики, по вертикалі і по горизонталі вибудуваної навколо вчення про Святу Трійцю, особливо навколо христології і її похідних. На прикладі проповідей Кирила Турівського можна вести мову про особливості інтерпретації християнського хронотопу в середньовічному літературному процесі. Біблійна філософія земної історії (історії профанного земного часу) починається від сотворіння світу і рухається циклічними періодами згідно язичницького світовідчуття і циклічного сприйняття природи, над якими панує вища сила - Бог-Творець. У Кирила Турівського акт з'яви на землі Христа стає кардинально новою віхою в розвитку людства; Христос зупиняє плин профанного земного часу, він з'являється вісником Царства Небесного. Йдеться про підняття до рівня сакрального світу світу профанного, тобто про освячення саме земної людини і самого земного життя (за словами Іоанна Богослова - під новим небом на новій землі). “Слово на собор святых отець” Кирила Турівського, присвячене зображенню реальної історичної події - Нікейського собору, - засвідчує зрослий рівень літературної майстерності, яка дозволила письменникові ХП ст. створити до певної міри художню ілюзію “повернутого часу”. У творах Григорія Цамблака як представника більш пізньої літературної доби знаходимо вияви і змалювання власне “теперішнього” часу (теперішнього у відношенні до автора тексту). З іменами Кипріяна та Григорія Цамблаків пов'язані перші серйозні унійні спроби. Унійна проблематика буде визначати мало не всі богословсько-конфесійні, релігійно-політичні і полемічно-літературні змагання наступної доби - доби першого національного відродження України. З попередніх століть у добу бароко, що почнеться в ХУІ і триватиме до ХУШ ст., буде транспортована і тринітарна проблема (питання Filioque), а також метафізичне розуміння художнього образу зокрема і літературного тексту взагалі.

2.5. Символіка числа три та Свята Трійця у фольклорі найдавнішого часу. В окремому підрозділі дисертаційного дослідження розглянуто ряд прикладів, які свідчать, що головні ідеї, теми та образи Біблії, християнські сакральні символи та архетипи - зокрема вчення про Святу Трійцю - засвоювала не лише давньоукраїнська книжна словесність, але й усна народна словесність, яка в даному випадку писемну традицію не випереджала, а навпаки - була її багатоголосим “біблійним відлунням”. Народна уява засвідчила пошану Святій Трійці сакралізацією числа три, а також творенням християнської містичної нумерології, в системі якої одне з помітних місць посіла поліфункціональна символіка троїстості. Тексти давніх колядок на християнські мотиви дають підставу ще раз потвердити думку вчених про збереження у світогляді давніх українців більшості дохристиянських звичаїв і властивих їм пісень, які поступово наповнялися новими євангельськими алюзіями, а нові звичаї і відповідні їм тексти виникали на традиціях старих, і тому також прикрашалися символічними образами і метафорами язичницької генези, з чого й поставали прецікаві нові, можна сказати, апокрифічні або навіть язичницько-християнські сюжети й композиції, образи і мотиви, які в свою чергу виявляли безмежні можливості усної народної творчості. Ця частина дисертації демонструє і доводить, що роль числа три, як і самої Святої Трійці, в давніх колядках є досить помітною і важливою: і число три, і Свята Трійця входили в семантичне поле колядок, за їх допомогою текст колядки набував сакрального звучання, вони ставали дієвим композиційним чинником, а також реалізували важливий принцип художньої умовності. Автори колядок виявляли схильність до власної “художньої екзегези” канонічного матеріалу, готуючи християн-українців до сприйняття і співпереживання власне богословського розуміння цього надто складного й важливого образу.

ВИСНОВКИ

Цей розділ узагальнює результати нового перегляду пам'яток літературної спадщини ХІ-ХУ ст., зроблений задля з'ясування аспектів інтерпретації та засобів художнього втілення в них водночас біблійного (і надбіблійного) вчення про Святу Трійцю. Проведена робота не претендує ні на вичерпність залученого матеріалу, ні на його всебічний аналіз. Розглянуті тексти дозволяють говорити про християнський онтогенез української писемності ХІ-ХУ ст., про багатовекторну залежність давньої літератури від Святого Письма, від православного віровчення, викладеного у “Символі віри” 325 року на Першому Вселенському соборі. Через 663 роки остаточно, за волею князя Володимира, утвердиться це вчення на землях Руси-України; його принесуть в усній і писаній формі візантійські місіонери та книжники. Саме в цей час у нашій літературі вкорінюється розуміння сакральної функції тексту, частково успадковане від язичницького магічного світовідчуття (отже, й магії слова), але більшою мірою підсилене власне метафізикою християнською вчення про Святу Трійцю. Ідея Животворчого Слова ставала наріжним каменем у грандіозній будові середньовічної вербальної культури, священний текст набував трансцендентного характеру, а труд книжника (письменника, проповідника) - релігійного ореолу (як цілком справедливо вважає П.Білоус). У цей час давньоукраїнське письменство формується як явище середньовічної європейської літератури, якій притаманними є християнський провіденціалізм, біблійний алегоризм та символізм, а також оптимістична євангельська есхатологія. Оригінальна творчість письменників Київської Русі безперечно перебували у концептуальній залежності не лише від канону, але й від перекладних пам'яток візантійського і болгарського походження, які впроваджувалися у тексти руських книжників у спосіб творчої ампліфікації. Хоча з певністю можна говорити й про те, що сама старокиївська писемність - як перекладна, так і оригінальна, - ідеологічно захищаючи християнський віросповідний канон, спрямовуючи до нього читачів та слухачів, або наслідуючи його і змістом, і формою, по суті своїй неминуче трансформувалася від мозаїки цитат, від компілятивної нарації, від варіантного переповідання - до стереотипного тлумачення, до творчої інтерпретації, до авторської екзегези, до самостійного розмірковування, що несло в собі енергію оригінального думання, самовільного почування і самобутньої творчості.

ОСНОВНІ РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ВИСВІТЛЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Біблія і українська література. Навчальний посібник. - К.: Освіта, 1998. - С. 399. - 19,5 др. арк.

2. Рец.: Білоус П. У прагненні вічного слова. // Слово і час. - 1999. - № 3. - С.85-87. Москаленко М. Вічна книга. // Освіта. - 1998р. - № 55-56.- С.12-13.

3. Пелешенко Ю. Біблія і українська література.// Українська мова й література. - 1998. - Число 41. -- С.12. та інші.

4. Євангельські архетипи “Марії” Уласа Самчука // Біблія і культура. Зб. наук. ст. Вип. 1. - Чернівці, 2000. - С. 90 - 94. - 0,6 др. арк.

5. Милістю Божою // Урок української. - 2000. - № 2. - С. 36 - 37. - 0,2 др. арк.

6. Образ Святої Трійці в “Розповіді філософа” (за “Повістю минулих літ”): апологія, екзегеза, поетика. // Біблія і культура. Зб. наук. ст. Вип. 3. - Чернівці, 2001. - С. 91 - 98. - 0,8 др. арк.

7. Свята Трійця у творі Кирила Турівського “Слово на собор Святих Отців”.// Література. Фольклор. Проблеми поетики. Вип. 13. - Київ: “ТВІМ Інтер”, 2002. - С. 208-222. - 0,7 др. арк.

8. Свята Трійця у творах Кирила Турівського// Біблія і культура. Зб. наук. ст. Вип. 4. - Чернівці, 2002. - С. 73 - 84. - 1 др. арк.

9. Деякі аспекти рецепції образу біблійної Святої Трійці в книжній словесності ХІ-ХП ст.// Варшавські українознавчі записки. - 2001. - №11-12. - С. 45-61. - 1, 2 др. арк.

Додаткові публікації:

10. “Пречиста Діва, мати руського краю”// П'ята пора. - 1993. - № 2-3. - С. 10 - 15.

11. Пантелеймон Куліш і Біблія.// Наша віра. - 1994. - № 16 - 17. - С. 12 - 13.

12. Християнство і політика (політичний аспект християнської традиції української літератури). // Жінка і демократія. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. - Київ. - 1995. - С. 100 - 103.

13. Біблія в Україні// Світло. -1996. - №1. - С. 66 - 69.

14. Вивчення Біблії в курсі української літератури // Jews and slavs. Volume 5. Jews and Ukrainians. - Jerusalem. - 1996. - c. 57 - 64.

15. Українська література. 5-11 класи: Програма для загальноосвітніх навчальних закладів з українською і російською мовами навчання. - К.: Генеза, 2002. - С. 38 - 43, 54 - 60. - у співавторстві з М.М.Сулимою.

АНОТАЦІЯ

Сулима В.І. Свята Трійця в українській літературі ХІ-ХУ ст.: аспекти інтерпретації та художнього втілення. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.01 - українська література. - Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. - Київ, 2002.

У дисертації розглядається одне з малодосліджених питань давньої української літератури - Свята Трійця і її функціональна роль в українській літературі доби Середньовіччя. Викладено результати нового перегляду пам'яток літературної спадщини доби християнського Середньовіччя. Проаналізовано головні аспекти інтерпретації вчення про Святу Трійцю, що подавали у своїх творах Нестор-літописець, Лука Жидята, Феодосій Печерський, Іларіон Київський, Климент Смолятич, Кирило Турівський та ін. Досліджуються художньо-виражальні стилістичні засоби, якими послуговувались екзегети Київської Русі: ампліфікація, повторення, заперечення, багаторівневий сенс тексту - буквальний (історичний) і таємний (алегоричний), а також тропи (алегорія, порівняння, символ, уособлення тощо). Йдеться й про особливості засвоєння християнських сакральних символів та архетипів усною народною словесністю.

Ключові слова: біблійний сюжет, євангельські образи та мотиви, Трійця, рецепція, інтерпретація, поетика, тропи (порівняння, алегорія, гіпербола), драматизація, ампліфікація, символ, фольклор.

ANNOTATION

Sulyma V.I. The Holy Trinity in Ukrainian literature of the ХІth-ХУth centuries: aspects of interpretation and artistic embodiment. - Manuscript.

Thesis submitted for a degree of Candidate of Philology. Speciality 10.01.01 - Ukrainian literature. - The Taras Shevchenko Kyiv National University, Institute of Philology. - Kyiv, 2002.

The dissertation deals with a little explored subject of early Ukrainian literature - Holy Trinity and its functional role in Medieval Ukrainian literature. The results of the new analysis of literary works of the Christian Middle Ages are presented in this dissertation. The interpretations of the Holy Тrinity provided in the works of the chronicler Nestor, Luka Zhydiata, Theodosius of Pechery, Illarion of Kyiv, Klyment Smoliatych, Cyril of Turov (Kyrylo Turivsky) others are analysed in a separate section of the work. The stylistic means which the ancient writers practised are investigated: recurrence, negation, multilevel sense of the text - literal (historical) and hidden (allegorical), and also tropes (allegory, comparison, symbol etc.). The thesis seeks to explain the specifics of assimilating Christian sacral symbols and archetypes through an analysis of samples of Ukrainian folklore.

Key words: scriptural plot, evangelistic characters and motifs, Trinity, reception, interpretation, poetics, tropes (comparison, allegory, hyperbole), dramatization, amplification, symbol, folklore.

АННОТАЦИЯ

Сулыма В.И. Святая Троица в украинской литературе ХІ-ХУ веков: аспекты интерпретации и художественного воплощения. - Рукопись.