Іронія як принцип художнього структуротворення

Своєрідність стрілецької поезії як українського національного міфу // Наукові записки НаУКМА. - Т. 4. - Філологія. - 1998. - С. 18 - 24. (0,7 др. арк.)

Шлях до українського бестселеру - постмодерний вихід // Art Line. - 1998. - №. 7-8. - С. 88 - 89. (0,3 др. арк.)

Шевченків “Сон” (“У всякого своя доля”): діалогічність, карнавальність // Слово і Час. - 1999. - № 7. - С.56 - 59. (0,4 др. арк.)

“Sіуwka” Тадеуша Желенського-Боя та перформенс театру “Zielony Balonik”: іронізм авангарду // НаУКМА. Серія “Маґістеріум”. Випуск другий. Літературознавчі студії. - К.: Академія, 1999. - С. 98 - 103. (0,6 др. арк.)

Бунтівливий лорд (Байрон і про нього) // Art Line. - 1999. - №3. - С. 77-79. (0,4 др. арк.)

Вогонь, вода і мідні плати: про літературу кіберпанку // Art Line. - 1999. - № 5-6. - С. 76 - 77. (0,3 др. арк.)

Б/Ж: Богдан Жолдак “Бог буває” // Література плюс. - 2001. - ч.1. - С. 6. (0,3 др. арк.)

Іронія непокірної структури (Іздрик “Подвійний Леон”) // Критика. - 2001. - ч.5. - С. 28 - 30. (0,6 др. арк.)

Фраґменти: Літературознавчі есе. - К.: Смолоскип, 2001. - 84 с.

АНОТАЦІЯ

Семків Р.А. Іронія як принцип художнього структуротворення. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.01.06 - теорія літератури. - Інститут літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України, Київ, 2002.

У дисертації розмежовано типи іронії в залежності від її вияву та функціонування в художньому тексті. Ґрунтуючись на теорії романтичної іронії Ф.Шлеґеля, модерністській (Ф.Ніцше) та постмодерністських теоріях іронії (Ж.Бодрійяр, У.Еко, Р.Рорті), дисертант розмежовує риторичний і поетикальний її типи і аналізує їх вплив на різні рівні структури літературного тексту. Досліджено і описано види структурних трансформацій іронічного тексту. Особлива увага приділяється проблемі втілення авторської іронічної установки на рівні окремих елементів художнього твору. Робиться висновок про значну роль іронії як світоглядного компоненту психології творчості, її потенціал як структуротворчого чинника.

Ключові слова: іронія, романтична іронія, риторичний, структура, структуротворення, іронічний текст, постмодернізм.

АННОТАЦИЯ

Семкив Р.А. Ирония как принцип художественного структурирования. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.06 - теория литературы. - Институт литературы им. Т.Г. Шевченко НАН Украины, Киев, 2002.

В диссертации проведено разграничение типов иронии в зависимости от её проявления и функционирования в художественном тексте. Исходя из теории романтической иронии Ф.Шлегеля, модернистской (Ф.Ницше) и постмодернистских теорий иронии (Ж.Бодрийяр, У.Эко, Р.Рорти), диссертант разграничивает риторический и поэтикальный её типы и анализирует их влияние на различные уровни структуры текста. Исследовано виды структурных трансформаций иронического текста. Особенное внимание уделено проблеме сообщения авторской иронической установки отдельным элементам художественного произведения. Делается вывод о значительной роли иронии как мировоззренческого компонента психологии творчества, её потенциале как структурирующего элемента

Ключевые слова: ирония, романтическая ирония, риторический, структура, структурирование, иронический текст, постмодернизм.

SUMMARY

Semkiv R.A. Irony as the Structuring Principle of Fictional Text. - Manuscript.

Thesis for Ph.D. in Philology, specialization 10.01.06 - Theory of Literature. Taras Shevchenko Literature Institute at the Ukrainian National Academy of Sciences, Kyiv, 2002.

The present thesis is the first one in Ukraine that investigates the influence of irony onto the structure of fictional text. The researcher analyses the phenomenon of irony in the broad context of the neighboring notions of satire, sarcasm, humor, and several others. The essence of irony lies is duality of subjective vision. Irony exists as a special message with two meanings one of which can (but not necessary is) true.

Irony can exist as a trope, the exterior form of which needs to be deciphered and hides the meaning that is opposite to the expressed verbally. This irony can be defined the rhetoric one, and is often used as satiric instrument. The rhetoric irony foresees the existence of an authorized source (author), that is to be the guarantee of authenticity of one of the meanings.

On the other hand, irony can exist as more general paradoxical reflection that marks the absence of solid and proper knowledge about the object our attention is paid to. This irony acts as the irrational principle of fictional world creation and this way can be defined as poetical one. Author of this type irony doesnot act as an “authorized” judge of the trustfulness or falseness of the expressed and intended meaning. Moreover, being ironic, he defines the impossibility of one-dimensional meaning .

The rhetorical irony does the most of its sharpness in the literary texts which tend to criticize a certain system of power; here irony acts as “an Aesopian language” that finally aims at destruction of an official ideologies. The most expressed rhetoric irony turns to the component of satire, as in texts by Swift, Byron, Heine, Shevchenko, Franko, Haљek, France, and also in anti-Utopias by Zamyatin, Orwell, Huxley, etc.

The structure of the ironic text with rhetorical dominant transforms partly: plot looses its linearity, images of protagonists and the space in which they are acting assume contradictory features, mix sublime and trivial, true and false, something that is to be honored, and that one should be disgraced. Ironic protagonist's language mixes both his own statements with those which illustrate an official ideology.

Texts which use poetical irony could be purely ludic as in writings of Stern, Carroll, F.Schlegel, or our contemporary authors such as Vian, Pavich, Andrukhovych, Pelevin, or it can turn into absurd and skepticism as in works by Cervantes, Kafka, Joyce, Burrough.

The poetical irony dissolves all fixed principles of text structuring: the plot turns to chaos of casual episodes, protagonists and spaces they are acting in fluctuate between real and unreal, protagonist's language can not be properly understood as its code permanently changes. Author that uses poetical irony as the main principle of text creation permanently rebuilds its structure, including the exterior form.

Postmodernism uses the poetical irony as the main strategy in literature, not making it the absolute technique among many others, but denying the very possibility of other techniques' existence. Postmodern irony is definitely non-ethical or comic one. Contrary to the rhetorical irony it only marks the possibility of free play recombination, and permanent change.

The material covered in the dissertation can be used in further research of irony, literary rhetoric, and postmodernism in literature. It also lies the ground for the broad range of further comparative investigations, and creative psychology studies.

Key words: irony, romantic irony, rhetoric, structure, structuring, ironic text, postmodernism.

Размещено на Allbest.ru