Романтична парадигма творчої діяльності Амвросія Метлинського

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія наук України

Інститут літератури імені Т.Г.Шевченка

УДК 821.161.2 - 146.2.09

Романтична парадигма творчої діяльності Амвросія Метлинського

Спеціальність 10.01.01 - українська література

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Свириденко Оксана Михайлівна

Київ 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі української та зарубіжної літератури Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету імені Григорія Сковороди Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник

доктор філологічних наук, професор Корпанюк Микола Павлович, професор кафедри української та зарубіжної літератури Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету імені Григорія Сковороди.

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук, професор Погребенник Володимир Федорович, завідувач кафедри української літератури Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова;

кандидат філологічних наук, доцент Гончар Олексій Іванович, доцент кафедри філології Київського державного інституту театрального мистецтва ім. І.К. Карпенка-Карого.

Провідна установа - Харківський державний педагогічний університет імені Г.С.Сковороди, кафедра української та світової літератури, Міністерство освіти і науки України, м. Харків.

Захист відбудеться “8” жовтня 2002 р. о 10.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради

Д 26.178.01 в Інституті літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України (01001, Київ-1, вул. М.Грушевського, 4).

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України (01001, Київ-1, вул. М. Грушевського, 4).

Автореферат розісланий “5” вересня 2002 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради М.М. Сулима

метлинський творчість літературний романтизм

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми даного дослідження полягає у спробі нового - синтетичного і неупередженого - прочитання творчості А.Метлинського в контексті національного романтизму та культурно-громадського життя в Україні в 30-50-х роках ХІХ століття.

Упродовж останнього десятиліття, за умов плюралістичного літературознавчого дискурсу, набула актуальності проблема перегляду й переоцінки творчості українських романтиків, що й зумовило вибір теми дослідження - “Романтична парадигма творчої діяльності А.Метлинського”.

Багатогранна творча діяльність А.Метлинського (1814-1870) мала непересічне значення для розвитку національного письменства, зокрема його романтичного напряму, а також подальшого поступу українства взагалі. Утім, у силу обставин, А. Метлинський, поет і філолог, залишився непоцінованим у наукових колах. Спершу науковий і мистецький потенціал А. Метлинського було визнано вітчизняною творчою елітою, зокрема М. Костомаровим, І. Вагилевичем, Т. Шевченком. Водночас авторитет романтика було брутально перекреслено В.Бєлінським.

Значним є рівень осмислення даної проблеми в українській науці кінця ХІХ - початку ХХ століть. У цей період творча діяльність А.Метлинського стає одним із об'єктів дослідження у працях з історії літератури О. Барвінського, Й. Застирця, О. Огоновського, І. Франка, у розвідках В. Щепотьєва, Гр. Гетьманця, С. Русової, вступних статтях Ю. Романчука до публікацій творів Амвросія Могили у видавництві “Просвіта”, наукових обґрунтуваннях К. Студинського, М. Сумцова. Основна тенденція поданих оцінок - прочитання Амвросія Могили як предтечі Т. Шевченка. Етапною подією в осмисленні творчості А. Метлинського в контексті “відродженських здобутків” (Ю. Лавріненко) Харківської школи романтиків стала праця А. Шамрая, предметом дослідження котрої є мотиви національної туги в доробку романтика.

За умов радянського літературознавства доробок Метлинського-поета зазнав суттєвих кривотлумачень. Митець отримав дефініцію меншовартісного поета-ретрограда, пасивного (реакційного) романтика, пана-патріота, буржуазного націоналіста, повного антипода Т.Шевченка, що призвело до знецінення його ролі в історії української літератури та національної самосвідомості.

Легітимації А. Метлинського прислужилися ті окремі студії П. Федченка та М. Яценка, які з'явилися вже наприкінці радянської доби. На сьогодні існує певна кількість досліджень, у яких принагідно реінтерпретуються окремі здобутки романтика або приділяється увага його постаті в цілому. Йдеться про наукові розвідки Т. Бовсунівської, О. Гончара, Г. Грабовича, Г. Зленка, О. Камінчук, Ю. Луцького, І. Михайлина. До того ж, поодинокі спроби означити місце А. Метлинського в історії українського письменства і національної самосвідомості позначені прив'язаністю до тих стереотипів, які витворилися радянською літературознавчою наукою, а підходи, запропоновані дослідниками, чия об'єктивність оцінок творчості романтика не викликає сумнівів, не вичерпують усього спектра і сутності його багатогранної, а водночас цілісної діяльності. Так, наприклад, літературна і фольклористична спадщини А. Метлинського завжди прочитувалися як самодостатні й окремішні, тоді як сам він не був схильний роз'єднувати свої наукові студії, збиральницьку діяльність, працю художньо-практичну й національно-просвітню.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження здійснене в межах комплексного плану загального вивчення історії української літератури, який реалізується кафедрою української та зарубіжної літератури Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету імені Григорія Сковороди. Пропоноване дисертаційне дослідження є спробою нового погляду на функціонування, сутність та роль творчості Амвросія Могили в плані становлення та розвитку романтичної картини світу в Україні.

Мета дисертаційного дослідження - обґрунтувати романтичну парадигму творчої діяльності А.Метлинського на засадах новітнього літературознавства.

Мета дослідження зумовила його завдання:

проаналізувати діяльність Метлинського-фольклориста, мово- і літературознавця власне у щільному зв'язку з літературною творчістю Амвросія Могили;

синтезувати романтичні основи художньої творчості А.Метлинського, зважаючи на політичний та культурний контекст українського романтизму.

Об'єктом дослідження є творчість А.Метлинського. Дослідженню підлягають: збірка “Думки і пісні та ще дещо”, поезії, які не ввійшли до цієї збірки, а також нарис “Красногорский монастырь”, літературознавчі, фольклористичні, етнографічні, мовознавчі розвідки, зокрема наукові трактати “Взгляд на историческое развитие теории прозы и поэзии”, “Речь об истинном значении поэзии”, “О сущности цивилизации и значенни ее элементов”, передмови до збірок “Думки і пісні та ще дещо”, “Южный Русский Зборник”, “Байки і прибаютки” Л.Боровиковського, “Народные южнорусские песни”, а також сам збірник пісень, “Известие об издании Южного Русского Зборника и обозрение собранных и напечатанных этнографических, или народоописательных, сведений и материалов относительно здешнего и вообще Южного Русского края”, окремі рецензії, інструкції та програми.

Предметом дослідження є романтична парадигма творчої діяльності А. Метлинського. Аналізуються теоретико-естетичні погляди романтика, з огляду на які осмислюється його літературна творчість. З'ясовано закономірності зв'язку та взаємовпливів поміж Метлинським-ученим (літературо- й мовознавцем, фольклористом-науковцем і збирачем фольклору) та Метлинським-поетом.

Методи дослідження. У дисертаційному дослідженні застосовуються культурно-історичний, типологічний методи з елементами психоаналізу та новітнього соціологічного аналізу. Метою романтичного мистецтва було творення власної міфології. З огляду на це поетичний доробок Амвросія Могили інтерпретується під кутом міфологічної критики. Науково-методологічну основу роботи становить підхід до творчості А.Метлинського з погляду її значимості для духовного розвитку нації, оскільки в Україні, тривалий час позбавленій власної державності, національна ідея традиційно функціонувала саме у сфері літератури. Тож застосування соціологічних прийомів дослідження у даному випадку буде виправданим.

Методологічна основа. Дисертантка спирається на наукові принципи вивчення романтизму та персоналії романтика, що викладені у працях І. Айзенштока, Л. Білецького, Ю. Бойка-Блохина, В. Ванслова, Г. Вервеса, П. Волинського, Я. Гарасима, Гр. Гетьманця, О. Гончара, В. Горленка, М. Дашкевича, І. Іваня, Н. Калениченко, О. Камінчук, Є. Кирилюка, Т. Комаринця, М. Коцюбинської, С. Крижанівського, Ю. Лавріненка, Ю. Луцького, М. Наєнка, Д. Наливайка, Є. Нахліка, П. Приходька, С. Русової, К. Студинського, М. Сумцова, П. Федченка, П. Филиповича, А. Шамрая, Ю. Шереха, В. Шубравського, М. Яценка, а також дослідження з історії української літератури О. Барвінського, Г. Грабовича, С. Єфремова, Й. Застирця, М. Зерова, О. Огоновського, В. Петрова, І. Франка, Д. Чижевського. Значною мірою на напрямок дисертаційного дослідження вплинули ідеї та методологічні принципи, закладені у праці Т. Бовсунівської “Феномен українського романтизму”. Максимально прагнучи до об'єктивності, дисертантка має намір спиратися на найбільш прогресивні сьогочасні методики аналізу романтизму як своєрідного художнього феномену.

Наукова новизна одержаних в роботі результатів полягає у тому, що дисертація є першим комплексним дослідженням творчої діяльності А. Метлинського в контексті національного літературно-мистецького й суспільно-політичного процесів першої половини ХІХ століття. У роботі вперше і з позицій сучасного літературознавства:

визначено "силове поле", в якому формувався А. Метлинський як поет, простежено динаміку становлення його філософських, історіософських, етичних та естетичних поглядів;

встановлено єдність науково-народознавчої (фольклористичної, мовознавчої, етнографічної) й літературної діяльності романтика, з'ясовано сутність взаємозв'язків та взаємовпливів поміж Метлинським-науковцем і Метлинським-поетом;

здійснено міфопоетичний аналіз творів письменника на різних рівнях художньої структури: від макросемантики романтичного міфу України до символічної функції окремого образу-лексеми;

досліджено перекладацьку спадщину романтика, з'ясовано ідеологічну й естетичну вартість здійснених перекладів, їх ідейну спорідненість з оригінальним доробком автора;

окреслено активну політичну й культурницьку позицію митця, його внесок у державне становлення України і в розвиток української філософської національної думки.

Практичне значення одержаних результатів. Матеріали та висновки роботи можуть бути використані при викладанні курсу “Історія української літератури ХІХ століття” для студентів філологічних спеціальностей, у науковій практиці, а також у практиці викладання в середній школі як методичний матеріал для вчителя української мови та літератури.

Апробація результатів дисертації. Дисертація обговорювалася на розширеному засіданні кафедри української та зарубіжної літератури Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету імені Григорія Сковороди. Її матеріали покладені також в основу восьми повідомлень, виголошених на наукових конференціях: Сковородинських читаннях (Переяслав-Хмельницький, 1999, 2001 рр.), Міжвузівських науково-практичних семінарах з проблем сучасної семіотики (Черкаси, 1999, 2000 рр.), науково-теоретичних конференціях молодих учених, що проводилися Інститутом літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України (Київ, 2000, 2001 рр.), науковій конференції “Мовні конфлікти і гармонізація суспільства” (Київ, 2001р.), Міжнародній науковій конференції, присвяченій 200-річчю від дня народження В.І.Даля (Київ, 2002р.). Основні положення дисертації викладено в чотирьох статтях.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, висновків та бібліографії. Обсяг дисертації 192 сторінки. Список використаних джерел нараховує 318 позицій.

ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми, розкривається стан вивчення проблеми, формулюються основні завдання та теоретико-методологічні засади дослідження.

У першому розділі “А.Метлинський у контексті літературної доби” здійснюється аналіз наукової діяльності романтика у зв'язку з естетикою романтизму взагалі та з програмою Харківської школи романтиків зокрема. Науково-методологічну основу розділу становить підхід до наукової творчості А.Метлинського з огляду на положення, розроблені ним як теоретиком і практиком романтичного типу творчості в Україні. Суцільний “текст” методичних настанов науковця-організатора літературних сил реконструюється на матеріалі передмов, інструкцій, рецензій, програм та епістолярної спадщини у підрозділі 1.1. “Парадигма діяльності митця-романтика в концепції А. Метлинського”. А. Метлинський насамперед вказував на універсалізм романтиків, творців національного письменства, як на основну ціннісну ознаку їх діяльності. Окресленою методикою здетермінована багатогранна і водночас цілісна діяльність Метлинського-романтика. У першому підрозділі докладно з'ясовується значення терміна “універсалізм”, розглядається передусім тлумачення цього поняття А. Метлинським. Посилаючись на міркування Т. Бовсунівської, дисертантка зазначає, що в естетиці романтизм протиставив класицистичному “наслідуванню природи” й античності наслідування національного духу. Це потребувало попереднього опанування відповідних джерел і пам'яток, заглиблення в їхню суть. А.Метлинський, один із провідників ідеї народності (національності) літератури, констатував, що марними є розмови про самобутність і народність без вивчення її частковостей, зокрема мови і словесності, які сублімують народне єство, а також історії, що нею, за романтичними концепціями, зумовлюється національний характер. Скеровуючи потенціал національної еліти в річище ідентифікації нації, А. Метлинський акцентував на потребі становлення вітчизняної “науки народного життя”. В обґрунтуваннях романтиків ця наука фігурувала як “етнографія”. Утім, її романтичне розуміння дещо відрізняється від сучасного, що простежується, зокрема, на матеріалі виступів А. Метлинського. Так, у своїх викладах романтик ставив поряд фольклористів (М. Цертелєва, М. Максимовича, І. Срезневського, Г. Ількевича, Й. Лозинського), мовознавців (О. Павловського, М. Лучкая, Й. Левицького) та істориків (М. Маркевича, А. Скальковського) саме як учених-народознавців, чиї студії ідентифікували українську націю в науковому аспекті. До цього ж таки реєстру А. Метлинський зараховував і представників нової української літератури (І. Котляревського, Г. Квітку-Основ'яненка, П. Гулака-Артемовського та ін. ), які створили літературно-художній образ українства. Відтак дослідник потрактовував літераторів як етнографів, а водночас наголошував, що літературній діяльності має передувати діяльність дослідницько-народознавча. Засвідчуючи слушність своєї концепції, романтик поєднав і синтезував працю теоретика літератури, фольклориста, мовознавця, практика-поета, а також видавця, оскільки видавничу діяльність він мотивував передусім прагненням поширити відомості про українську народність. У такий спосіб А. Метлинський зреалізував три основні взаємопов'язувані ідеї програми Харківської школи романтиків. Четверта ідея цієї програми, яка, за І. Михайлиним, порушувала політичний аспект становлення української літератури в Росії, дешифрує “провінціальне запобігання” (Ф.Савченко) А.Метлинського. У роботі констатується, що, вдаючись до звеличення уряду, романтик намагався лоялізувати його “світлу увагу” до українського новочасного письменства.

Отже, багатогранна діяльність А.Метлинського зосереджувалася не лише на становленні національної літератури, але й на обстоюванні її права на розвиток взагалі. Обмірковуючи модель українського романтизму в окремих зразках художнього літературознавства, дослідник констатував, що типологічною особливістю нашого письменства має бути заангажованість національно-культурними і національно-політичними проблемами, і вже цим скеровував діяльність митців-сучасників в річище націотворення.

У центрі уваги підрозділу 1. 2. “Романтичні засади фольклористичної діяльності А. Метлинського” - дослідження теоретичної літературної думки романтика, пов'язаної власне зі збиранням і вивченням народної поезії. За допомогою аналізу окремих методологічних вказівок детально з'ясовується концепція Метлинського-фольклориста і вже крізь її призму студіюється його спадщина. У роботі принагідно аналізується стиль літературно-критичних текстів А. Метлинського. Зокрема, форма поетичних філософем, притаманна критичному мисленню автора, виказує у ньому науковця-романтика. Означений науковцем триєдиний комплекс факторів-детермінант у підході до з'ясування явищ словесності дає підстави думати про його симпатії до культурно-історичної школи. Для А. Метлинського, який із позицій романтизму потрактовує мистецтво як один із засобів етнічної ідентифікації, поезія - це “квітучий сад”, котрий прийняв на себе відбитки всіх “віків”, “кліматів” і “народів”.

А. Метлинський як представник теоретичного і художнього романтизму водночас скеровував свій потенціал насамперед на естетизацію народної словесності. Подана у збірнику “Народных южнорусских песен” передмова була своєрідною концептуальною статтею, у якій дослідник уміщуваав відомості про романтичне розуміння мистецтва слова. Виходячи з романтичного принципу народності, вчений-фольклорист ставив народну (“несвідому”) поезію над авторською мистецькою (“штучною”). Він тлумачив фольклор як естетичний феномен, тому перед авторським мистецтвом ставив завдання навчитися розуміти і наслідувати архаїчну художність. Цій меті А. Метлинський підпорядковував свої студії над проблемами художності усної словесності, про що свідчать типологічні й інтертекстуальні зв'язки літературних творів Амвросія Могили з народною поезією. У роботі аналізуються міркування Метлинського-фольклориста про міфічне значення певних вірувань українців, зокрема спостереження про життєдайну силу води (дощу), що лягло в основу літературного міфу відродження нації, представленого поетичною збіркою автора.

Виданий романтиком збірник “Народных южнорусских песен” був покликаний дати загальну характеристику основних парадигм буття українства, створити його образ в етнічно-історичній цілісності. Ретельне прочитання збірника дало підстави реабілітувати А.Метлинського як ученого, спростувати усталену думку про його “фельдфебельство” (Ю.Липа), вказати натомість на українофільство й високу громадянську самосвідомість нашого науковця. Керуючись романтичними принципами в комплектуванні матеріалу, А.Метлинський вдається до систематизації пісень, як у цілому, так і в окремих групах, за хронологічно-тематичним принципом. Існування у збірнику окремого розділу жартівливих пісень, а також пісень моралістичних (на недоладності цих рубрик щонайчастіше наголошували російські критики-аноніми) пояснюється прагненням видавця-романтика відобразити особливості моральних переконань української нації, її філософію, світосприймання і світобачення, закцентувати на нетотожності українського й російського етносів, а отже, потребі їх окремішнього культурного розвитку.

У дисертації з'ясовується також політична значимість діяльності Метлинського-фольклориста. Доведено, що А. Метлинський розглядав публікацію народних пісень як видання позбавленої перекручень історії України, чому спричинилося, зокрема, прочитання ним пісенних текстів як історичних документів. Характерним є протест науковця-романтика проти сваволі у ставленні до слова у фольклорному тексті. У цьому ж контексті привертають увагу вміщені у збірнику “Народных южнорусских песен” зіставлення фактів, художньо проілюстрованих в історичних піснях, і з тим фактажем, який зафіксовано в літописах Самовидця, Самійла Величка, в “Історії русів”, в “Истории Малороссии” М.Маркевича та поодиноких історичних документах, що друкувалися в періодиці. Наявність у збірнику відділу пісень докозацьких часів, а також інтерпретація родинно-побутової та календарно-обрядової поезії як історичної - усе це засвідчувало, що концепція Метлинського-історика була скерована на спростування великодержавної теорії щодо вторинності українського народу та його культури. Разом із тим, публікуючи народні пісні як “підвалини слави і самоповаги” нації, А.Метлинський переймався прагненням здійснити видання, яке б мало націотворчий заряд.

Спадщина Метлинського-фольклориста розглядається також як ідеологічний претекст до літературної творчості Амвросія Могили. На матеріалі пісень про українсько-московське протистояння, котрі фіксують рух “української ірреденти” (Ю.Лавріненко), відстежено генезу антиросійських настроїв поета. Зреалізовуючи настанови культурно-історичної школи, А.Метлинський потрактовував фольклорні твори, зокрема, як пам'ятки, що фіксують риси національного духу, “щиросердно” розкривають душу українця з усіма її “достоїнствами і вадами”. У роботі доведено, що з'ясування рис народного характеру в еволюційному аспекті (на матеріалі пісень) налаштовувало Амвросія Могилу на створення мистецького міфу, який би мав сприяти редуплікації новочасного українства. Усвідомлення релігійного характеру світогляду українського народу налаштовувало поета на роздуми про можливість створення національної ідеології на теологічних засадах, функціональним полем для якої стали “Думки і пісні та ще дещо”.

У підрозділі 1.3. “Романтичне мовознавство А.Метлинського на тлі дискусій про можливості застосування української мови” досліджується мовознавча концепція науковця саме як теоретика романтизму, а також як одного з перших речників національної ідеї.

А.Метлинський одним із перших вводить в національний науковий обіг те окреслення національного духу, яке було здійснене представниками Берлінської мовознавчої школи. На основі аналізу наукових трактатів А.Метлинського доведено: романтик ототожнював мову й націю, що й зумовило його потужну мовознавчу діяльність. Визначаючи основні дотикові точки концепції Берлінської мовознавчої школи та наукової позиції А.Метлинського, маємо зазначити: український учений по-філософськи осмислював факт розмаїття мов. Це давало підстави аргументувати рівноцінність мов (“мов” і “говірок” відтак не існує), що мало принципове значення на тлі тогочасних дискусій про статус української мови, оскільки з'ясовувалася її легітимність.

Тлумачення рівноцінності мов налаштовувало на аргументацію рівноцінності самих літератур, чому, в свою чергу, сприяло тлумачення А. Метлинським поетичного твору як явища мистецтва і лінгвістичної даності водночас. Підсумовуючи науковий досвід попередників, він демонструє розуміння діалогічної природи художньої творчості. Учений-романтик опирається на гумбольдтівську тезу про те, що будь-яке розуміння є водночас нерозумінням. Слово, що є посередником між автором твору і реципієнтом, за А. Метлинським, - “умовніше, тому незрозуміліше”. Він наголошував, що без народного слова поетичний дух не виразить свого змісту, бо “його недорікувате белькотіння незрозуміле буде людям”. Звідси - обстоювання А. Метлинським потреби творення національної літератури рідною мовою, заперечення потреби розвитку українського російськомовного письменства. Романтик акцентує на самодостатності української мови, вказує на її виняткову евфонічність, семантичну місткість і гнучкість.

Відштовхуючись від концепцій Й. Гердера та В. Гумбольдта, А. Метлинський вказував, що звукова форма мови також залежить від духовних особливостей нації і виражає її самобутність, а тому виступав проти зросійщення українського правопису. Водночас учений охарактеризовував проблему правопису як проблему внутрішньомовного конфлікту. Трактуючи мову як фактор консолідації суспільства й стаючи на захист духовної цілісності України, він наголошував, що окремі граматичні й звукові явища “червоноруської” говірки мають стати матеріалом для розбудови національної мови.

На матеріалі мовознавчої спадщини розкривається логіка художнього мислення Амвросія Могили. Спираючись на концепції культурно-історичної школи, учений-романтик констатував, що в мові фіксується “розвиток духу людського”. Водночас він вказував на історичну зумовленість явищ словесності, наголошував, що мова - це також “засіб і мірило взаємовпливів народів”. Науковець підкреслював, що мова - це запорука національного буття, тому засуджував насильницьку зміну національної ідентичності й відхиляв ідею об'єднання народів “в одне політичне тіло” “за спільною мовою”, пропагував “красу й гармонію розмаїття спільноти”. Відстежуючи хід національної історії, зокрема україно-російських взаємин, крізь призму мовних матеріалів, А.Метлинський тлумачив сучасну йому ситуацію близькоспорідненого білінгвізму як небезпечну. Вищезгадана обставина (“бо вже наша мова конає!”) у поєднанні з романтичним світобаченням спричинила трагічну візію України в доробку Амвросія Могили. За твердженням М. Сумцова, у своїх судженнях і співставленнях російської і української мов А. Метлинський був попередником О. Потебні. Даючи характеристику національної духовності на сучасному етапі її розвитку, романтик поіменовував означену добу як “епоху занедбання південноросійської мови”, а тому скеровував свою мистецьку, як і мовознавчу, діяльність на забезпечення відродження та зміцнення самосвідомості українців, виступав проти добровільної мовної асиміляції, пробуджував у співвітчизників інстинкт самозбереження і національного альтруїзму.

На матеріалі обґрунтувань Метлинського-мовознавця в роботі відстежується також генеалогія міфологічного мислення Амвросія Могили. Виявляючи себе прихильником романтичної теорії міфологемного винаходу, літературознавець констатував, що завдання поета - відновити поетичність слова, його внутрішню форму, наділити слово новим, відмінним від первісного, уявленням про предмет.

У підрозділі 1.4. “Українське письменство як самобутнє утворення в рецепції А. Метлинського” здійснена спроба реконструювати феномен нашої літератури у діахронному й синхронному зрізах за працями дослідника. Доробок романтика-критика, історика й учасника літературного процесу був передусім простором аргументованого тлумачення легітимності нашого новочасного письменства. Так, А.Метлинському належить спроба створення схеми історичної періодизації національної словесності. Керуючись у своїх історико-літературних й критично-естетичних оцінках романтичним принципом народності, а власне, принципом чистоти живої народної мови, А.Метлинський, проте, не розцінював українське письменство Х-ХVІІІ сторіч як цілковито відчужене від народу. Відстежуючи перші спроби писемного вжитку народної мови в нашій літературі, учений поціновував “Повість минулих літ” Нестора-літописця, давньоруські ізборники, проповіді Кирила Туровського, “Слово про Ігорів похід”, твори Йоаникія Галятовського, Лазаря Барановича, Петра Могили, Антонія Радивиловського власне як найважливіші національні писемні пам'ятки, які, всупереч версії російських опонентів, засвідчують давність українського народу, його мови та культури. А.Метлинський осмислює основні тенденції україно-московських взаємин, зокрема, специфіку створення “общенародной русской” культури. Виступаючи проти маргіналізації української науки і культури й демонструючи вчування у феномен Г.Сковороди, А.Метлинський опротестував підходи до мислителя як до особи зі специфічною поведінкою та поглядами, свідомо закладав підвалини сковородинознавства, яке зародилося у добу романтизму. Вказуючи на українську стихію у творчості М.Гоголя, дослідник, проте, не зараховував його до реєстру українських письменників, оскільки провідною ознакою приналежності митця до тієї чи іншої літератури вважав саме мову.

У центрі уваги підрозділу - літературна критика А.Метлинського як своєрідний маніфест українського романтизму, де окреслено його основні засадничі положення, як то: необхідність творення українського національного письменства, тобто літератури, яка б ідентифікувала українство рідною мовою; проголошення Просвітництва ідеологічною базою вітчизняного романтизму; подолання бурлескних традицій; об'єднання митців східного і західного регіонів у єдину культурну спільноту; утвердження національних ідеалів, зокрема служіння ідеї відродження України тощо.

Наголошується, що А.Метлинський як теоретик романтичного типу творчості обстоював автономність мистецтва з його специфічними завданнями. Акцентуючи на естетичній специфіці літератури, Метлинський-критик тлумачив художній феномен Данте, В. Шекспіра, В. Скотта, Й.Ф. Шіллера, О.Пушкіна з естетичних позицій. Але стосовно українського письменства, можливість існування котрого постійно ставилася під сумнів російськими опонентами, естетична критика виявилася “передчасною” (М.Наєнко), тому її заступила собою критика культурно-історична. Інтерпретація А.Метлинським доробку Л.Боровиковського здійснена саме в цьому аспекті. Означена метода була дієвим засобом у тлумаченні мистецтва як одного із напрямів етнічної ідентифікації, а також в обстоюванні права української літератури на самобутнє існування.

У роботі зазначається, що обстоювання національної культурно-мистецької суверенності є наскрізним проявом у міркуваннях А. Метлинського. Разом із цим, літературознавець ретельно обмірковував шляхи і методи формування самобутнього українського письменства. Оцінивши альманах “Сніп” як “книжище малоросійської всячини”, А. Метлинський засвідчив негативне ставлення до анахронічної в добу романтизму “котляревщини”. Водночас романтик продемонстрував розуміння бурлеску як етнокультурного утворення. Це дало йому підстави об'єктивно обмислити роль І. Котляревського в історії національної літератури та самосвідомості. Дисертантка погоджується з Т. Бовсунівською у тому, що нова культура не мислилася українськими романтиками романтичною у західному розумінні, оскільки її осердям вони вбачали покращене Просвітництво. Так, А. Метлинський, використовуючи твори І. Котляревського, П. Гулака-Артемовського, Г. Квітки-Основ'яненка як свідчення зрілості і самобутності нашої літератури, проголошував їх доробок літературним прецедентом, а вже з тим прокламував Просвітництво ідеологічною базою вітчизняного романтизму. Проте, він розмірковував про “сучасне просвітництво”, про “нову літературу”. За посередництвом аналізу суджень А. Метлинського стосовно творчості Т. Шевченка й М. Петренка, а також окремих зразків художнього літературознавства (“Самотні співці”, “Смерть бандуриста”) доводиться, що романтик, беручи до уваги обставини українського буття, обстоював потребу творення літератури, яка б мала націотворчу чинність.

У другому розділі - “Романтичні засади поетичної творчості Амвросія Могили” - на матеріалі збірки “Думки і пісні та ще дещо”, поезій, які не ввійшли до збірки, проаналізовано поетику художньої спадщини А. Метлинського, а також реконструйовано суцільний сюжет національного міфу романтика, досліджено його ідейно-художню значимість.

Вихідним пунктом для підрозділу 2.1. - “Думки” і “пісні” Амвросія Могили в контексті романтичної концепції міфотворчості” - є теза про те, що поет був співавтором “новочасного міфу про Україну” (М. Бондар). У роботі аналізуються історіософічність та месіанство як головні ознаки романтико-міфологемного мислення Амвросія Могили. Міфотворчість його зорієнтована насамперед на досягнення націотворчого результату. В інтертекстуальний простір збірки автор вводить фрагменти народних пісень, новел, легенд, повір'їв, української та біблійної міфології, переосмислюючи їх у відповідності до створюваної ним на засадах міфологемного мислення моделі національного світу. Своєрідне місце поряд збірки займає хронологічно віддалена від неї поезія “М.М.М.”, котра вміщує той міфологічний код, що ним запрограмовано “думки” і “пісні” Амвросія Могили. Як дотичні до задуму збірки розглядаються також твори “Розмова з покійними”, “Рідна мова”, “Сон”, які увиразнюють авторську версію світобачення.

Образно-художня система “первотворів” ґрунтується на християнських світоглядних засадах. Амвросій Могила по-християнськи тлумачить національну історію. За його міфопоетичною версією, українці отримали від Бога заповідану землю (“М.М.М.”). Зосереджуючись на процесі саморуйнації України й оперуючи при цьому алюзіями й міфологемами, поет констатує, що українці самі занедбали свій земний Едем, перетворили його на “могилу”, “домовину” України (поезії “Розмова з покійними”, “Кладовище”, “Глек”, “Гетьман”, “Підземна церква”). Образ національної долі зреалізовується через такі міфологеми, як хата (втілення українського патріотизму старої автономістичної свідомості; символ соборної держави), замок (уособлення минулої величі й сучасної державної руїни), підземна церква (символ похованої духовності), вал (алюзія на потребу відбудови власної державності). Романтичні герої-самітники (гетьман, помираючий пророк-бандурист) є носіями емоцій, настроїв, світоглядних позицій і політичних переконань автора-романтика, свідомого своєї національно-просвітньої місії.

У міфопоетичній уяві Амвросія Могили українці - це блудні “вражі діти”, які віддалилися від Бога, порушили Його заповіді, зокрема “загнущались батьками” й “одцурались чуприни” (“Кладовище”). За це Господь покарав їх вавилонським полоном (“М.М.М.”), а вже з тим Україна була донищена сусідами-ворогами. Міфологема чужого поля у свідомості романтика набуває смислу колоніального стану України, а міфологема ночі ототожнюється з образом національного рабства. Образи “в'язонька молоденького” та рідної, але вже не своєї землі-“чужини” (“В'язонько”) символізують сучасну авторові національну ситуацію, змальовують маргінальне покоління українців, які втратили національне коріння, зреклися “свого звичаю”, дотримання котрого, за Амвросієм Могилою, є запорукою незнищенності нації (“До гостей”). Поет констатує, що зденаціоналізований провід - причина знедоленості українського народу. Трансформуючи бурлескні стильові моделі, романтик із гіркотою констатує готовність “панів тих великих” “лізти” “в високії хати”, “в панські хороми” (“До вас”). Тенденція доцільного використання повсякденно житейських понять - одна з суттєвих ознак індивідуального стилю поета. Скажімо, лексеми “їхав” - “йшов” - “чвалав” (“Козак, гайдамак, чумак”) фіксують поступову духовну деградацію українства. Закидаючи сучасникам апатію та рабську покору й прагнучи водночас зцілити їх, поет створює низку історичних символів (спис, бандура, старосвітська чарка), які виступають збудниками національної свідомості.

Вавилон у міфосвіті Амвросія Могили є поняттям ворожої, гнобительської сили. Романтик вдається до образних аналогій на рівні ремінісценцій та асоціацій (“як у жидів”,”наш Єрусалим”, “той Вавилон”), осучаснюючи в такий спосіб традиційний сюжет. Вживана автором етнічно забарвлена лексика (номінативи “хороми”, “плотина”) вказує на приналежність того чужого звичаю, яким покалічено національну духовність.

Наявність цареславних сентенцій в поетичному доробку А.Метлинського не дає підстав зараховувати автора до числа імперських патріотів та прибічників офіційної народності. Рядки на зразок “Є в нас віра, цар і мова” (“Самотні співці”), прочитані крізь призму романтичної поетики, зокрема з огляду на концепцію романтичної іронії, демонструють скептичний погляд митця-патріота на недосконалість світу, в тому числі моделі існування України у спілці з Росією. Осмислюючи спосіб здійснення інтертекстуальності поезії “Пожар Москви” й простежуючи взаємозаміщення поміж “голосами” Челаковського-автора й Могили-інтерпретатора, зазначаємо, що останній обмірковував ідею слов'янського єднання з позицій власне українського історичного досвіду. У роботі констатується, що саме романтична іронія як структуротворчий компонент спричиняла поліритмію поезій А.Метлинського. Так, у згаданому творі рядки, які демаскують політику Російської імперії, виділені ритмічно (чергування 14-складових і 10-складових рядків).

Вказуючи на ушкодженість української ментальності “чужим звичаєм”, поет-міфотворець сподівається порятувати націю. Генеза такого погляду автора на національне буття сягає просвітницького оптимізму Й.Гердера та актуалізованого романтиками вчення Г.Сковороди про можливість удосконалення суспільства через пересотворення людської душі, а також романтичної концепції “золотого віку” (В.Жирмунський). Амвросій Могила вірить, що на зміну “ночі” прийде “ранок” (пробудження й відродження) і навіть “добрий день” (“Добридень!”).

Погоджуючись із поглядами Є. Нахліка на історіософію слов'янського романтизму, вкажемо, що А. Метлинський, поряд із М.Гоголем та П.Кулішем, був представником релігійно-консервативного напряму в історіософії українського романтизму. Метлинський-романтик скеровує сучасників на “подвиг саморозвитку”, на виявлення “хоча б іскри безмірного Всевдосконалення”, закликає вчитися “налаштовувати струни власного серця” (“О сущности цивилизации и значении её элементов”). Він апологетизує “до Бога стежечку” (“Ніч”), обмислює цей шлях як рятівний для нації. Водночас поет демонструє віру в роль інтелігенції як провідника народу. За посередництвом архаїчної символізації він тлумачить національно-просвітню працю перших подвижників ідеї відродження як сінокіс (“Добридень!”), який є символом некривавого прокладання шляху до нового життя.

Романтик приділяє велику увагу естетичним важелям впливу на читача. Художнім картинам А.Метлинського притаманний фольклорний гіперболізм, кольоровість, евфонічна гармонія. Як і взагалі романтики, поет досить часто послуговується засобом синестезії.

Домінантою поетичної творчості Амвросія Могили в плані жанру є, як спостеріг М.Яценко, історична балада. У роботі констатується, що в доробку романтика намітився певний відхід від традиційних рамок балади. Його балади тяжіють до ліричних віршів типу роздуму, медитації, а водночас носять характер притчі. Суть повчань автора, який цілковито в романтичній традиції відчуває себе духовним учителем народу, полягає переважно в Божих заповідях: “Не убий!” (“Покотиполе”), “Люби свого ближнього!” (“Старець”), “Шануй свого батька й матір свою, щоб довгі були твої дні на землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі!” (“Зрадник”, “Кладовище”, “Пішли навтікачі”). У творчості поета ці заповіді накладаються на національне буття.

У дослідженні зазначається, що, вибудовуючи власне життя за романтичним принципом і взірцем (йдеться про наслідування національного духу або духу геніальної особистості, що її наші романтики мали в особі Г.Сковороди), А.Метлинський демонструє тотожність характеру творчості й життєдіяльності, в суспільному житті обирає позицію речника націотворчого міфу Амвросія Могили.

У підрозділі 2.2. ““Переклади” в структурі міфосвіту Амвросія Могили” простежується спорідненість перекладацького й оригінального доробків романтика, з'ясовується ідеологічна й естетична вартість здійснених ним перекладів.

Переклади для А.Метлинського стали тим функціональним простором української народної мови, в межах якого відкривалась можливість продемонструвати її мистецький потенціал. На думку дослідників, поет-романтик перекладав “вільно”, тобто здійснював переклади інакомовних творів за принципом національної адаптації. Зокрема, як спостеріг М. Гольдберг, А.Метлинський наснажує свої переклади фольклорними образами і типово українськими зворотами. У такий спосіб “Переклади” Амвросія Могили художньо постулювали перспективи національного україномовного письменства. До того ж, перекладач-романтик свідомо уникав стилістичного наближення зарубіжних творів до “котляревщини”, доводячи можливість приєднання нашої новочасної літератури до європейської.

Опубліковані переклади, а також епістолярна спадщина поглиблюють уявлення про метод Метлинського-перекладача. У роботі наголошується, що поет, як ідеолог українства, перекладав те, що віддзеркалювало його художньо-історіософські й морально-політичні погляди. Метлинським-перекладачем керувала насамперед ідея слов'янського єднання. Констатується, що чіткий намір романтика “українізувати” свої переклади - то не лише апробація потенційних можливостей української мови, але й свідома спроба продемонструвати у літературному контексті духовну єдність слов'янства і вже цим пробудити у читачів-українців почуття слов'янської спільності.

Інкорпоровані у суцільний міфопоетичний сюжет збірки, “Переклади” видаються доцільною працею поета-романтика, який обмірковує можливі шляхи виведення українства з “вавилонського” полону. Сутність одновитокових номінативних алюзій, наявних у композиційній структурі “Перекладів”, з'ясовується в дисертації докладно. Це, зокрема, “Луна із Словенії” та “Луна ще з Німеції”, де перша уміщує цикли “Із Чехії”, “Із Старочехії”, “Із Словації”, “Із Сербії”, “Із Польщі”. Заголовки-алюзії окремих рубрик збірки “Думки і пісні та ще дещо” дешифрують суть помислів А.Метлинського стосовно організації слов'янської спільноти. У художньо задекларованій програмі об'єднання слов'ян український романтик погоджувався із “пізніми” Я. Колларом та П. Й. Шафариком, тобто не поділяв ілюзій щодо повноцінного співіснування слов'янських народів у об'єднанні з Росією. Спираючись на твердження Ю. Лавріненка, який наголосив, що “харківські романтики ніби зробили прорив із російського мішка “офіційної народности” на Захід до чехів з їх ідеями відродження всіх поневолених народів”, а також розвиваючи думку О. Барвінського, зазначаємо, що саме А. Метлинський заклав основу тієї “федеративної теорії” слов'янофільства, яка була остаточно сформульована кирило-мефодіївцями.

Переклади творів німецьких поетів-романтиків - це насамперед спроба А.Метлинського внести в національне письменство основні ідеї, проблематику й образність романтичного напряму, а водночас це - своєрідна данина німецькій науковій інтелігенції, яку уособлював Й.Гердер, чия діяльність інспірувала слов'янське відродження та єднання. Основним аргументом в даному випадку є алюзивний субномінатив до “Луни ще з Німеції” із “Дочки Слави” Я. Коллара .

У підрозділі 2.3. “Етапи творчого розвитку А.Метлинського в контексті українського романтизму” з'ясовується хронологія творчості поета. Виходячи з особливостей, змісту і форми поезії А.Метлинського, виділяємо в її розвитку три етапи. Перший із них, на який припадає вершина творчої активності митця, хронологічно охоплює 1838-39 роки. На означеному етапі його доробок найбільшою мірою вписується в контекст українського письменства, тісно пов'язаного з національним “пробудженням”. Провідними у творчості автора виступають громадянсько-патріотичні мотиви, які знаходять яскраве вираження у збірці “Думки і пісні та ще дещо”, що тяжіє до романтичної баладної традиції.

Другий період у творчості А.Метлинського припадає на 1840-43 роки. На цьому етапі в доробку автора (поезії “Рідна мова”, “Сон”, “Розмова з покійними”) також присутні світоглядні комплекси й тематичні мотиви, що притаманні творам попереднього періоду. Проте, творча активність поета різко йде на спад. За спостереженням І.Франка, Метлинського-поета “притьмила” слава Т.Шевченка (головний аргумент - його рецепція “незвичайного обдарування” Т. Шевченка).

Третій етап творчості А. Метлинського (1843-44 рр.) характеризується відходом автора від поезії суспільно- і національно-значимої, а вже з тим - і від літературної творчості взагалі. У цьому контексті дисертантка зазначає, що 1843 рік (ним не датовано жодну поезію) - це той період, коли романтик уповні відчув на собі нищівну потужність імперського тиску. Йдеться про рецензію В.Бєлінського на науковий трактат А.Метлинського, що нею, на думку Ю.Бойка, опонент намагався раз і назавжди розправитися з “небезпечним кандидатом в ідеологи українства”. Різкі закиди В.Бєлінського зневірили А.Метлинського, надзвичайно вразливого за психічною структурою, куди більше, ніж слава Т.Шевченка. Підтвердження цього знаходимо в поезії “М.М.М.”, яка мислиться своєрідним самокоментарем поета-романтика. Ці обставини зумовили трансформацію творчості А.Метлинського від громадсько-політичних проблем до проблем художньо-естетичних. Метлинським-експериментатором керувало намагання не конфліктувати з режимом, також бажання не втратити мистецьку самобутність, а може, й прагнення апробувати українське письменство в контексті європейської романтичної літератури. Пізня творчість А.Метлинського (поезії “Ще день життя минувся”, “Як свічка, знай, палає”, “Вже тихо, ніч, вже всюди тихо”, “Що діється на небесах!”) - це теж поезія медитативна, але вже на інший лад, ніж рання. Від історіософського осмислення буття нації поет переходить до філософського осмислення сутності людського буття. Романтизмом автора презентовано приватного індивіда, який заглиблюється до власної душі, що призвело до переважання в його поетичному доробку образів-знаків душевного світу людини. Романтик створює сумовиті медитації про швидкоплинність життя, котрі вже не вкладаються у традиційні (баладні) жанрові форми. Натомість ця проблематика легко втілюється у фрагментах. Інтеграція цього жанру в українське письменство пов'язана саме з творчістю А.Метлинського. Аналізуючи мовну й версифікаторську культуру романтика 1843-44 років, наголошуємо на зорієнтованості поета на літературну строфіку і стилістику.

У висновках підкреслюється, що багатогранна цілісна діяльність А.Метлинського була втіленням естетичної свідомості романтизму в його національному українському варіанті. Дисертантка наголошує на вагомості внеску А.Метлинського у розвиток українського письменства першої половини ХІХ століття. Використовуючи загальноєвропейські наукові здобутки у відповідності до традицій і потреб української ментальності, культури й ідеології, тобто до традицій і потреб нації, образ якої осмислювався в річищі фольклористичних, фольклорно-історичних та мовознавчих студій, романтик створює вчення про особливості самобутньої нашої літератури, програмує її романтичний напрям розвитку. Філологічні розвідки А.Метлинського засвідчують високий науковий рівень їх автора у штучно створеній російськими опонентами полеміці стосовно статусу української мови й україномовного письменства, демонструють немаргінальність та істинний патріотизм ученого.

Прочитання поетичного доробку А.Метлинського в контексті поетики романтизму дало підстави констатувати не лише естетичну, але й ідеологічну цінність спадщини митця, спростувати твердження про так зване “занепадницьке звучання” його творчості. Поезії автора притаманні всі найхарактерніші риси української романтичної літератури. Виходячи із засад естетики, ідеології та поетики романтизму, а також із національного контексту, Амвросій Могила стає співтворцем новочасного мистецького міфу про Україну. Художня практика поета сприяла утвердженню романтичного типу свідомості й літературної творчості в національному інтелектуальному просторі, засвідчувала відмежування нашого письменства від бурлескно-травестійних традицій, демонструвала його дорівняння до художньо довершених європейських літератур.

Підсумовуючи вищезазначене, варто говорити про активну культурницьку й політичну позицію А. Метлинського, непересічну роль романтика в історії національної літератури й самосвідомості.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

Архетип хати в художньому осмисленні Амвросія Метлинського// Літературознавство. Збірник наукових праць Рівненського державного гуманітарного університету. Вип. VIII. - Рівне, 2000. - С. 77-85(0,5 др. арк.).

Творча трансформація притчі про блудного сина в поетичному часопросторі Амвросія Метлинського// Наукові записки. Вип. XXVII. - Серія: Філологічні науки (Літературознавство). - Кіровоград, 2000. - С. 306-316(0,6 др. арк.).

Патріотичне подвижництво Метлинського-перекладача // Наука і сучасність. Збірник наукових праць Національного педагогічного університету ім.М.П.Драгоманова. Т. XXVIII. - Київ, 2001. - С. 219-228(0,5 др. арк.).

Романтичне мовознавство А.Метлинського в контексті літературної доби // Наука і сучасність. Збірник наукових праць Національного педагогічного університету ім.М.П.Драгоманова. Т. XXХ. - Київ, 2002. - С. 258-268(0,5 др. арк.).

Степ як образ-знак та його семантична палітра в романтичній ліриці Амвросія Метлинського // Знак. Символ. Образ. Матеріали Міжвузівського наукового семінару з проблем сучасної семіотики. Випуск четвертий. - Черкаси, 1999. - С. 140-143(0,2 др. арк.).

“Слово”, “знак”, “образ” у теоретичній та художній спадщині А.Метлинського // Знак. Символ. Образ. Матеріали Міжвузівського наукового семінару з проблем сучасної семіотики. Випуск п'ятий. - Черкаси, 2000. - С. 127-130(0,1 др. арк.).

Історіософська концепція Амвросія Метлинського // Літературознавчі обрії. Праці молодих учених України. Випуск 2. - К., 2001. - С. 48-53(0,4 др. арк.).

Діяльність Володимира Даля в оцінці Амвросія Метлинського // Владимир Иванович Даль и современные филологические исследования: Сборник научных работ. - К., 2002. - С. 353-355(0,1 др. арк.).

АНОТАЦІЇ

Свириденко О.М. Романтична парадигма творчої діяльності Амвросія Метлинського. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.01.01-українська література. - Інститут літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України, Київ, 2002.

У дисертації крізь призму романтичної концепції універсалізму в її власне українському варіанті комплексно досліджується творча діяльність А.Метлинського. Встановлено, що науково-дослідна (фольклористична, мово- й літературознавча) діяльність А.Метлинського була преамбулою до літературної творчості Амвросія Могили. Дисертантка розглядає поетичний доробок митця в контексті романтичної концепції міфотворчості. У роботі аналізуються історіософічність та месіанство як основні ознаки міфологемного мислення Амвросія Могили, з'ясовуються основні прикмети індивідуального стилю поета-романтика.

Ключові слова: український романтизм, універсалізм романтика, ідентифікація нації, націотворення, міфомислення, міфологема.

Аннотация

Свириденко О.М. Романтическая парадигма творческой деятельности Амвросия Метлинского. - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.01 - украинская литература. - Институт литературы им.Т.Г.Шевченко НАН Украины, Киев, 2002.

Предлагаемое диссертационное исследование представляет собой попытку нового взгляда на функционирование, сущность и значение творчества Амвросия Метлинского в плане становления и развития романтической картины мира в Украине.

В работе впервые сквозь призму романтической концепции универсализма в её собственно украинском национальном варианте комплексно изучается наследие А.Метлинского как представителя научного и художественного романтизма одновременно, а именно: как этнографа, фольклориста, историка, литературо- и языковеда, издателя, поэта. В диссертации констатируется, что научно-народоведческая и литературная деятельность А.Метлинского составляла определённое единство. В процессе исследования истолковывается сущность взаимосвязи и взаимовлияний между Метлинским-учёным и Метлинским-поэтом, прослеживается динамика становления его философских, историософских, этических и эстетических убеждений. В диссертации обоснованы закономерности развития украинского романтизма, дана характеристика особенностей рецепции западноевропейской литературной теории нашими романтиками, в частности А.Метлинским.