Художній світ Йосипа Бродського. Прийоми створення образів та жанрово-стильові пошуки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Таврійський національний університет імені В.І.Вернадського

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

10.01.02 - Російська література

Художній світ Йосипа Бродського. Прийоми створення образів та жанрово-стильові пошуки

Тілло Марія Семенівна

Сімферополь 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Чернівецькому національному університеті імені Ю.Федьковича Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор Червинська Ольга В'ячеславівна, Чернівецький національний університет ім. Ю.Федьковича, завідувач кафедри зарубіжної літератури

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор Ніколенко Ольга Миколаївна, Полтавський державний педагогічний університет ім. В.Г.Короленка, завідувач кафедри зарубіжної літератури;

кандидат філологічних наук, доцент Гаврилюк Владислав Львович, Кримський державний аграрний університет, завідувач кафедри мовної підготовки та педагогічної майстерності

Провідна установа Інститут літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України, відділ зарубіжної літератури, м.Київ

Захист відбудеться 14 грудня 2002 року о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 52.051.05 Таврійського національного університету ім. В.І.Вернадського (95007, м. Сімферополь, вул. Ялтинська, 4)

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Таврійського національного університету ім. В.І.Вернадського (95007, м. Сімферополь, вул. Ялтинська, 4).

Автореферат розісланий 7 листопада 2002 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Лавров В.В.

1. Загальна характеристика роботи

бродський поезія художній вірш

Актуальність теми полягає в тому, що панорамного дослідження художнього світу Бродського як певної ідейно-естетичної системи, узятої не лише в синхронічному зрізі, а й у діахронії, поки що не існує. Авторів кількох монографій цікавили “легенда Бродського” (М.Крепс), його естетика й поетика та окремі аспекти зв'язків з традиціями російської літератури (Д.Бетея, В.Полухіна, Л.Баткін, Н.Стрижевська), філософські корені його картини світу (Е. Келебай). Статті, що започаткували вивчення художнього світу поета (С.Єгорової, С.Лур'є, В.Полухіної, А.Ранчина, А.Расторгуєва, Е.Степанян, І.Шайтанова, С.Чижової, П.Вайля, А.Геніса, К.Верхайла, Дж.Нокс, Ш.Кастеллано та числ. ін.), створено у сфері російської критики або в “далекому зарубіжжі”. Панує прагнення визначити місце Бродського в літературній ієрархії (В.Кулле); якийсь час домінував інтерес до біографії поета, його конфлікту з тоталітарним режимом; тепер - тенденція до вивчення окремих творів. Дисертації, присвячені Бродському, захищаються переважно в Росії; вони зосереджені на естетико-філософських коренях поета (І.Абелінскене), на творчій еволюції Бродського “російського” періоду (В.Кулле), на поезії Бродського як “акті індивідуальної свідомості” (Д.Лакербай). Зіставила у дисертації ключові слова-концепти у Гумільова й Бродського українська дослідниця С.Лобода. Але в цілому українські вчені (якщо не рахувати статей О.Ніколенко, С.Лободи, Т.Пахаревої та двох газетних некрологів), до Бродського майже не зверталися.

Зв`язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Роботу виконано в рамках комплексної теми досліджень кафедри російської філології Чернівецького національного університету імені Ю.Федьковича “Архетипи російської ментальності та їх реалізація в літературі й мові” (зареєстрована під № 199U001822). Тему дисертації затверджено на засіданні Вченої ради ЧДУ 24.02. 2000 р. (протокол № 1) та Бюро наукової ради НАН України 14.12. 2000 р. (протокол № 3).

Мета і задачі дослідження. Мета дисертаційного дослідження - опис художнього світу Бродського як цілісної ідейно-естетичної системи на образному й формальному рівнях та в аспекті її зв'язків з російською поетичною традицією. Це вимагає постановки та вирішення таких завдань:

- вивчення релігійно-духовних джерел натхнення Бродського і суті конфлікту неангажованого поета з радянським соціумом як чинників художньої концепції дійсності;

- висвітлення національного образа світу автора, якого трактують подекуди як “російськомовного”, “єврея-маргінала” чи “американського літератора”;

- аналіз контактних і типологічних зв'язків поета з російськими класиками XVIII-ХХ ст.;

- аналіз проблеми “ Бродський і постмодернізм;

- вивчення принципів побудови художнього образу у Бродського, спрямованості жанрово-версифікаційних новацій.

Об'єкт дослідження - лірична поезія Бродського, репрезентована найбільш характерними творами, та контактно-типологічні зв'язки; використано і мемуарно-критичні матеріали, теоретичні праці відомих учених, дослідження конкретних проблем творчості поета.

Предмет дослідження - художній світ Бродського як духовно-образна система, реалізована в новаторських жанрово-стилістичних рішеннях, й діалог поета з російською класикою.

Методи дослідження - генетичний, порівняльно-історичний, типологічний, структурно-семантичний; при загальному системному підході до матеріалу.

Наукова новизна одержаних результатів. Тут, поруч зі систематизацією та узагальненням досліджень попередників, вперше стають об'єктом аналізу такі проблеми: 1) спростування міфу про “чужорідність” Бродського російській культурі; 2) детальний аналіз релігійних поглядів Бродського; 3) вивчення принципів образних вирішень майстра; 4) дослідження засад жанристики Бродського; 5) окреслення шляхів і засобів “високої прозаїзації” російського вірша у Бродського. Досліджується ставлення поета до російського культурного ґрунту й постмодернізму. Художній світ Бродського як система (синхронічний аспект) розглядається в контексті розвитку російської літератури (діахронічний аспект).

Практичне значення отриманих результатів. Матеріали й висновки роботи можуть бути використані науковцями, викладачами вузу й школи, студентами-філологами.

Апробація результатів дослідження. Дисертація обговорювалася на кафедрі російської філології ЧНУ ім. Ю.Федьковича. Її положення апробовані на наукових конференціях: Студентська наукова конференція Чернівецького держуніверситету (Чернівці, 14-15.05.1998); ІІІ міжнародна науково-практична конференція “Проблеми національного виховання в системі безперервної освіти” (Чернівці, 17-19.12.1999); Всеукраїнська наукова конференція “Розвиток української філології на Буковині в загальноєвропейських культурно-наукових зв'язках ХІХ-ХХ ст.” (Чернівці, 18-21.10.2000 р.); Міжнародний семінар “Динамізм соціальних процесів у пострадянському суспільстві” (Луганськ-Цюрих-Женева, 17-20.10.2001); ХІІ Кримські Пушкінські Міжнародні Читання (Алупка, 19-22.9.2002).

Публікації та особистий внесок здобувача. За темою дисертації опубліковано 1 монографію, 7 статей у провідних наукових виданнях України, 2 тез доповідей на наукових конференціях та 1 науково-методичну працю. У публікаціях та в дисертації поставлено та самостійно розв'язано актуальну наукову проблему й вирішено низку конкретних дослідницьких завдань аналізу поезії Бродського як художньої системи в контексті ідейно-естетичних пошуків російської поезії.

Структура дисертації. Робота обсягом у 181 сторінку складається зі вступу, в якому обґрунтовано напрями та аспекти вивчення теми, 3-х розділів та висновків. Список літератури налічує 201 позицію.

2. Зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність теми, її наукову новизну; визначено об'єкт, мету й завдання дослідження, його теоретичну основу й методи аналізу, розкрито теоретичну та практичну значущість роботи.

У розділі 1-му “Бродський і соціум: проблема національного образу світу й духовної свободи поета” проаналізовано органічну належність Бродського до російського духовного ґрунту. Міф про “чужого” Росії Бродського виник ще в епоху тоталітаризму й був проявом маніпуляційних суспільно-політичних технологій тієї доби. Проте сьогодні він гальванізується: акцентуючи національність Бродського й вимушену його належність до американського літературного світу, деякі критики прагнуть узаконити штучне відлучення цієї значної поетичної індивідуальності від батьківщини. Незалежна літературно-громадська позиція Бродського (О.Ніколенко), його свобода в трактуванні християнства не вкладаються в традиційний для Росії алгоритм домінації православно-державницьких первінів. Але й опозиція неаґанжованого індивідуума світському чи духовному тоталітаризму є не менш характерним чинником російської культури. Поет підкреслював, що пише “пером простым, неправда, что мятежным”, що розходилося з традиційними для Росії доктринами “громадянського” змісту творчості:

Ведя ту жизнь, которую веду,

я благодарен бывшим белоснежным

листам бумаги, свернутым в дуду.

Дух нонконформізму й пошук вічних цінностей визначили інтерес Бродського до християнства. Національність поета грала в цій ситуації малопомітну роль: силу російської культури складає якраз відкритість її “інородцям” (В.Казарін). Тому конфлікт Бродського з суспільством не був конфліктом “на національному ґрунті”: це була боротьба нетривіальної особистості, приреченої стати “ніким” у царстві пануючої пересічності, за право самовиразу “я”. У казусі Бродського залежності від єврейської культурної традиції як такої й не спостерігається: поет почувався в духовно-культурному відношенні росіянином і християнином. Інша справа, що Бродський глибоко усвідомлював юдейську генезу християнства, тяжіючи до протестантизму, який прагне реконструювати певні старозавітні начала; типологічно це подібне до ситуації Мандельштама, який прийняв християнство у його лютеранському варіанті. Однак питання це непросте: К.Верхейл визначає Бродського як кальвініста, В.Уфлянд акцентує зв'язок його з православною культурою; І.Виноградова - заперечення поетом культурної місії православ'я, О.Геніс - “старозавітні” орієнтації; Д.Бетея - недовіру до Творця; Т.Венцлова - “антихристиянство” й навіть “антимонотеїзм” Бродського, а Ч.Мілош вважає себе й Бродського християнськими поетами в класичному сенсі слова. Часом мемуаристи протирічать самі собі: у спогадах П.Вайля і О.Геніса виступає симпатія поета до язичництва, що не координується із зафіксованими тим само О.Генісом “старозавітними” уподобаннями поета. Інколи критики не розуміють принципових розбіжностей між язичницькими та християнськими концепціями, ототожнюючи іронічне трактування Бродським античного-“чуттєвого” розуміння блаженства з непростим ставленням поета до християнської ідеї раю (І.Муравйова). Дехто пропонує визнати існування в свідомості Бродського“паралельних світів” (О.Уланов) або й зовсім не торкатися питання (О.Судакова). Кінцевим аргументом має бути, вочевидь, поетична концепція Бродського, якому передалося від Ахматової: не лише трепетне переживання загальнохристиянських цінностей, а й характер рецепції ортодоксально-церковної культури, зокрема - естетики ікони, що знайшло свій вияв у образних аналогіях “різдвяних поезіях”:

Но, когда на дверном сквозняке

из тумана ночного густого

возникает фигура в платке,

и Младенца, и Духа Святого

ощущаешь в себе без стыда;

смотришь в небо и видишь - звезда.

Однак у християнстві Бродському був найближчим дух індивідуальної свободи, почуття цінності особистості та її внутрішнього світу, які й визначили й статус цієї релігії в найцивілізованіших країнах світу, і наднаціональний її характер. За К.Юнґом, у християнстві важливе не лише “Еґо”, але й “Самість”, найвищим втіленням якої виступав Засновник християнського вчення. Тому сповнені внутрішньої вагомості християнські образи та мотиви творчості Бродського не слід урівнювати з “пошуковими” думками, що їх було висловлено поетом у різноманітних інтерв'ю. До того ж Бродський достатньо недвозначно формулював свою позицію і в цьому жанрі:“Наверное, я христианин - но не в том смысле, что католик или православный. Я христианин, потому что я не варвар”. Це не стільки конфесійне, скільки культурологічне розуміння християнства, і визнання його істин не перетворило Бродського на “вихреста”, що запопадливо прагне асимілюватися з православною більшістю. Скепсис же секуляризованої особистості або поширені серед інтелігенції ХХ ст. буддійські ідеї втечі “я” від буття, “світу без Бога” - ці безперечні чинники постмодерністської свідомості - залишаються для Бродського чужими. Характерно, що до буддизму поет не виявив глибокого інтересу (Е.Келебай), а тенденцію вільно трансформувати євангельські сюжети було ним визначено як “свинство в метафизическом смысле”. Отож, саме традиційні духовні засади російської культури залишилися ґрунтом усієї ідейно-митецької системи, що її побудував Бродський. Полеміка з ними не означала повної емансипації від них. Маніфестацією цього стала в першу чергу російська мова, “інструментом” якої усвідомлював себе поет і якої не відцурався в еміграції (хоча блискуче засвоїв англомовну літературну традицію). Водночас Бродський продемонстрував, що сучасний російський поет не завжди може бути зведений до традиційного “ґрунту”, хоча саме в даному випадку дійсно “дышат почва и судьба” (Б.Пастернак). Усе це було виповненням алгоритму “таємної свободи поета”, про яку говорив як про заповіт Пушкіна російській літературі О.Блок.

У розділі 2-му “Художній світ Йосипа Бродського та російська поетична традиція” стверджується, що дослідження в цій галузі не дуже численні. Зустрічаються побіжні письменницькі зауваження, нерідко змістовні (як, наприклад, порівняння Бродського з Пушкіним, зроблене Б. Ахмадулліною), а часом і поверхові (так, Ф.Іскандер, точно відзначивши наслідування Бродським Державіна, водночас бездоказово заперечує зв'язок його з ХІХ ст.). Переважно це невеликі наукові статті, присвячені конкретним паралелям (Р.Лазарук: Державін - Бродський; О.Кравченко: Пушкін - Бродський; І.Кудрова: Цвєтаєва - Бродський; Н.Петрова: Мандельштам - Бродський та ін.). Ширше ставиться проблема не часто (стаття Є. Безносова про явище “ремінісцентності” у Бродського та розвідка Є.Невзглядової про належність Бродського до петербурзької поетичної школи). До створення більш панорамного дослідження прагнуть І. Винокурова (“Йосип Бродський і російська поетична традиція”) та В.Зайцев (“Бродський і Срібний вік”). Однак і тут присутня певна фрагментарність: так, у статті І.Винокурової досить побіжно проведено паралелі між спадщиною Пушкіна та Баратинського й поезією Бродського; основну увагу приділено все ж таки поетам Срібного віку (Блок, Гумільов, Ходасевич, Кузмін). Більш глобальні узагальнення - скажімо, трактування Бродського як продовжувача реформ Пушкіна, - можна знайти в монографіях Л.Баткіна (“Тридцять третя буква”) та Н.Стрижевської (“Письмена перспективи”), але й ці автори не мали, власне, на меті конкретний аналіз даної проблеми; окремі влучні й глибокі спостереження певних аспектів (наприклад, Пушкін - Бродський чи Анненський - Бродський у Н.Стрижевської) в цілому не міняють картини. Зокрема аналізується ставлення Бродського до спадщини ХVIII ст. стикування його художнього пошуку не лише з творчістю Державіна, а й з “тяжковустою” поезією Кантеміра та Тредіаковського, які відкривали незнані до тих часів обрії можливостей російської свідомості й мови. Якщо говорити про контактний зв'язок Бродського з поетами ХІХ ст., то тут має йтися не лише про Пушкіна, а й про “спіритуального” Жуковського, “вульгарного” Катеніна, “публіцистично-натуралістичного” В'яземського, так само, як і про “естетів” Тютчева та Фета й їхнього антагоніста Некрасова. Бродський успадкував від класиків установку на неухильне поглиблення самовиразу поетичного “я”, прагнення до постійного оновлення російської мови і наближення її до повсякденного буття людини.

У цьому зв'язку найперш згадують Пушкіна, що й покладено в основу оцінок Б.Ахмадулліної, Н.Стрижевської та ін. Водночас Бродський не сприймав лібертинсько-секуляризаційної програми молодого Пушкіна, що відбилося у деяких віршах-ремінісценціях як прихована полеміка. Саме Бродський кладе край ідеї, яку завжди поділяв, при всій своїй увазі до “фламандського” начала, Пушкін - ідеї естетизованого, протилежного реальності “світу краси” - ця ідея походить з античності і є підгрунтям як ренесансно-класицистичної, так і романтичної програм. Дихотомію “реальність - мистецтво” Бродский вирішує як повне зняття протиріччя між живим переживанням реальності й літературною умовністю. Уникаючи перетворення поезії на молитовне слово, “марного називання імені Божого”, Бродський відмовлявся бачити в поеті й “пророка, грозу царів”. Та Бродський не лише відштовхується від “пушкінського канону”.

У циклі “Двадцать сонетов Марии Стюарт” він, розриваючи з важливою для Пушкіна традицією романтизації народності, одночасно підносить трагічне “самостояння” гуманістичної особистості (яке є основним нервом пушкінського пошуку) і підкреслено невимушено використовує цитати з Пушкіна:

Я вас любил. Любовь еще (возможно,

что просто боль) сверлит мои мозги.

Все разлетелось к черту на куски.

Я застрелиться пробовал, но сложно

с оружием. И далее: виски -

в который вдарить?…

Проте шлях Пушкіна полягав у русі від індивідуализму до ідеї державності (В.Кулєшов); Бродський же прагнув розвинути в першу чергу традиції тих поетів, що належали врешті-решт самі собі. Звідси інтерес його до літературних ініціатив допушкінської та післяпушкінської пори. Так, в особі Бродського знаходить свого продовжувача “прозаїзуюча” лінія російської поезії - від Катеніна до Некрасова. Й у художньому світі Бродського вимальовується опора не лише на поетів пушкінського кола (Баратинський, В'яземський), а й на тих, хто, прагнучи подальшої прозаїзації поезії, вже виразно виходив за параметри “пушкінської орбіти”. Зокрема у Бродського відлунюються мотиви петербурзької поезії Некрасова, канонізатора ідеї громадянського обов`язку поета, неприйнятної для Бродського. Але класик, який відкрив людську та художню змістовність глухих кутів Петербурга, заговорив мовою плебсу, ускладнив ліричний самовираз епіко-сюжетними колізіями і використав “прозаїзуючий” ритм трискладових віршових розмірів, не міг бути проігнорований Бродським. Характерний вірш Бродського “От окраины к центру” побудовано як петербурзький пейзаж; тут використано елементи естетики “фізіологічного начерка”:

Вот я вновь посетил

эту местность любви, полуостров заводов,

парадиз мастерских и аркадию фабрик,

рай речных пароходов…

Але перспективу безкрайньої “прозаїзації” літератури Бродський сприймав як небезпеку ентропії слова. Цікаво, що в полі його уваги опинилася проза Достоєвського, якого Бродський неочікувано визначив не лише як “невтомного захисника Добра, тобто християнства”, а й “найвитонченішого адвоката Зла”. Причина, за Бродським, полягає в реалізмі Достоєвського, який розгортає й можливості безкрайнього заглиблення у надра психології та небувалого розкріпачення мови, й, водночас, “самоїдства” й можливого кінцевого відходу людини від Бога; (ессе “О Достоевском”).

При цьому для Бродського був важливий і досвід Тютчева, що, за Б. Ейхенбаумом, повертався - всупереч Пушкіну - до ораторсько-декламаційної манери ХVIII ст., намагаючись воскресити дидактичні інтонації минулої епохи (отож “риторична” манера Бродського походить не лише з державінського джерела). Водночас у Тютчева Бродський запозичує не лише архаїзуючу стилістичну тенденцію вітійства, а й могутній заряд індивідуалізму, співзвучного його власному світовідчуттю (про поетичний індивідуалізм Тютчева як про “отруту” для російської свідомості писав Д.Мережковський.). Для Тютчева був найважливішим світ власної душі (“Silentium”). Діалог з ліричним “ти”, який складає структурну основу лірики (Ю.Лотман), у Тютчева нагадує розмову з самим собою; відома думка Тютчева про недостатність “бідної” людської мови знаходить відповідність у Бродського, який висловився, що всяка мова є “переклад з серафимічної”. У Бродського є невимушені ремінісценції з Тютчева, наприклад - “Фонтан”, створений як діалог з відомим тютчевським переспівом Пушкіна.

Знаходить Бродський опору й у російських поетів ХХ ст. - Ахматової, Мандельштама й, особливо, Цветаєвої.

Так, “акмеїстична” увага Ахматової до “низького” й “предметно-речового” не заперечує одичного пафосу, що внутрішньо ріднить її поезію з молитвою (М. Чікарькова). І відомі рядки Бродського

Но пока мне рот не забили глиной,

из него раздаваться будет лишь благодарность

за пафосом є славослов'ям Богові і буттю, що його не в змозі заглушити життєві випробування. Вміння надихати життям тіні історії також виробилося в Бродського не без впливу Ахматової, її поетичних інтерпретацій пейзажів Царського Села:

Понт шумит за темной изгородью пиний,

чье-то судно с ветром борется у мыса…

На рассохшейся скамейке Старший Плиний.

Дрозд щебечет в шевелюре кипариса.

Можна вловити певні відблиски творчості Мандельштама у таких концептуальних узагальненнях долі людини в Бродського, як фиш на песке (“Колыбельная Трескового мыса”) та ін. Від Мандельштама запозичено прийом, який ми визначаємо як пунктирність: при незвично високій насиченості поетичного слова немає потреби у “називанні” деталей, перед читачем розгортається на базі декількох слів величезне коло асоціацій (“Бессонница. Гомер. Тугие паруса”).

Равнина. Трубы. Входят двое. Лязг

сраженья.

Але найближчим для Бродського поетом ХХ ст. була Цвєтаєва, в поезіях якої він вбачав “зміщення грані” між віршами й прозою, граничну розкріпаченість креативного начала. Бродський підхоплював деякі філософські метафори Цвєтаєвої (море та ін.). Психологізований у дусі Цвєтаєвої час-простір стає найстуттєвішою ознакою художнього світу Бродського: переживання реальності переростає в переконструювання її:

Сохрани эту речь; ибо рай - тупик.

Мыс, впадающий в море. Конус.

Нос железного корабля.

Но не крикнуть “Земля!”.

Поезія Ахматової, Мандельштама, Цвєтаєвої стала для Бродського відправним пунктом у пошуку нової гармонії, зумовленої домінацією в картині світу власної концепції буття.

У даному розділі доводиться, що художній світ Бродського сформувався не стільки на ґрунті постмодерністського суб'єктивізму з його принциповим відчуженням від духовного пошуку класики й релятивізмом (або й відвертим цинізмом) у сфері аксіології, скільки в живому й духовно напруженому діалозі з класичною традицією. Поширений погляд на Бродського як “чистого” постмодерніста знаходить своїх переконливих опонентів в особі таких критиків, як В.Медвєдєв, В.Куріцин, О.Судакова. Ідея розглядати Бродського не як постмодерніста, а як Останнього Класика літератури ХХ ст. має достатні права на існування. Це твердження не виключає тієї обставини, що Бродський водночас широко спирався на стильові принципи та прийоми постмодернізму.

У розділі 3-му “Свобода поетичного слова Йосифа Бродського: жанрово-стилістичний та версифікаційний пошук” досліджено, як поет остаточно відмовляється від реліктів створеної колись класицизмом ієрархії жанрово-стильових форм - на користь панування ліричної стихії (що, проте, не виключає наявності в його ліричній поезії епіко-риторичних, драматичних або ж сатиричних моментів). Поетику Бродського недаремно визначають як “амальгаму, що розпадається” (С.Кузнєцов). Його образність (система “людина - пейзаж - предмет”) не є холодним описом світу: прийоми побудови художнього образу в Бродського визначаються складним балансуванням між “голосом реальності” та ліричним самовиразом; хронотоп тут визначено пануванням часу над простором; “психологічна реальність” вища, ніж натура. Естетику абсурду тут потрактовано в пафосі заперечення; поет прагне метафізичних прозрінь.

У дисертації приділено особливу увагу двом репрезентативним ліричним віршам Бродського, які детально проаналізовано на рівні мікроелементів художньої структури.

Перший - “Ниоткуда с любовью, надцатого мартобря” написано було одразу ж після вигнання з СРСР, і він, присвячений трагічно розірваному коханню, стає й своєрідним підсумком пошуків раннього Бродського, і відкриттям нових обріїв. У ньому “деформовано” усі координати життєвої реальності (В.Полухіна); натомість, завдяки ремінісценції з Гоголя (“Записки сумасшедшего”) і впровадженому поетом принципові семантико-структурної незавершеності, сформовано образ буття, що на очах деформується, поглинається й нищиться невблаганним Хроносом. Навряд чи вірна думка В.Кулле, що у вірші звучить “сакральний голос зверху”: перед нами - картина суто людського всепоглинаючого страждання, в якій ім`я Боже набуває евфемістичної форми самого. Другий узятий крупним планом вірш Бродського “Представление” репрезентує, манеру зрілого поета. Ліричний твір зростає в об'ємі, насичується сатиричними й філософськими алюзіями; текст просякнутий і образними аналогіями з “революційного” мистецтва авангарду 20-х рр. (графіка й театрально-майданне дійство). Тут фігурують у рамках єдиного просторово-часового континууму і плакатно-офіціозний радянський громадянин, зображений засобами формалізованого, розлюдненого портрету, і Лев Толстой у його ілюзорному відстороненні від жахів російської дійсності, і майже безплотні недобитки старої культури у формі Думок-про-Минуле, і Сталін та атомна бомба... “Авангардний” елемент - мов детонатор, здатний будь-якої миті знищити реальність як таку:

Многоточие шинели. Вместо мозга - запятая.

Вместо горла - темный вечер. Вместо буркал - знак деленья.

Вот и вышел человечек, представитель населенья.

Ці принципи збігаються з постмодерністською естетикою та поетикою, але застосування їх продиктовано трагедійним відчуттям краху ренесансно-гуманістичної духовної галактики, глобальної небезпеки для культури й самого життя планети.

Отож і манера автора нечувано розкріпачується, зокрема надзвичайно розширюється його поетичний лексикон. Поет остаточно руйнує ідею особливого “поетичного стилю”, широко вживає колись табуйовані варваризми (зокрема нами вперше досліджено образотворчу функцію українізмів), а з переїздом до Америки, після поглибленого знайомства з англійською мовою, вдається до корінної перебудови ритміки російського вірша на основі чистої тоніки. Однак це не просто щеплення англійської версифікаційної норми до російської поетичної гілки - це й виявлення тих акцентних потенцій російського вірша, які прагнули - без повного проте успіху - реалізувати реформатори Срібного віку (від символістів до Маяковського). Можна сказати, що в Америці російський вірш Бродського існує вже начебто й на порубіжжі російської мови, але це неочікувано збагачує його, надає йому ще більш могутнього дихання.

Разом з тим ритмічно-інтонаційний малюнок вірша Бродського дуже “інтимний”. Так, у програмному його вірші “Осенний крик ястреба” відбито, подібно, реальні ритми хворого серця, загубленого, як зазначали мемуаристи, переслідуваннями; водночас це змалювання самогубного польоту яструба до стратосфери - модифікація класичної теми піднесення поета Музою в емпіреї:

Северо-западный ветер его поднимает над

сизой, лиловой, пунцовой, алой

долиной Коннектикута. Он уже

не видит лакомый променад

курицы по двору обветшалой

фермы, суслика на меже

Недаремно вірш Бродського визначено було як “конфлікт зі сторіччям” (Є.Курганов). І в цьому конфлікті з “віком-вовкодавом” (Мандельштам) поет постає усе-таки не холодним і відчуженим естетом, як твердять деякі критики, а людиною, здатною до виразу “гарячих почуттів” (І.Єфімов). Так, у цитованому вірші “збита” ритміка передає прекрасний і самогубний злет до емпіреїв; усе “земне” - любе й начебто чуже поетові водночас. Пір'я яструба, який замерз у височіні, розсипається сніжинками, і його безбоязно ловлять пальцями милі, але не “свої”, англомовні діти, рідні брати “мальчишек радостного народа” з відомого “фламандського” епізоду в Пушкіна (тут імпліцитно передано й відчуття “холоду” англомовного ґрунту нової батьківщини поета). Та не можна не визнати, що форма вірша в Бродського передає трагічне й глибоко емоційне переживання власної самітності. Певне відчуження від земних речей перед екзистенціальним жахом буття у Бродського все ж таки спостерігається (недаремно один французький критик зауважив, що його поезія є начебто записом думок людини, яка покінчила з собою). Проте деякі критики небезпідставно вбачали в драматичному напруженні віршування в Бродського, у протяжності його вірша “втечу від смерті” (І.Померанцев) або ж прагнення звільнитися від диктату логіки простору й часу (Н.Стрижевська). Врешті-решт посилення “епатуючого” прозаїзму та ускладнення поетичної техніки покликані передати живий стан душі, а не “розумову гру”.

Висновки

Як поет, Бродський органічно належить до російської літературно-культурної традиції, виражає колізію “самостояння” особистості в умовах деґрадації тоталітарних моделей та маніпуляційних технологій. Поет зосереджується не на проблемах соціуму, а на світі власного “я”. Але це репрезентує нові процеси свідомості, провіщаючи пострадянську епоху. Певну опору поет знаходить у цінностях християнства, яке сприймає “позаконфесіонально”, не прагнучи й бути “голосом Бога”. Його поезія - світ екзистенціальних проблем людини. Використовуючи прийоми постмодернізму, поет залишається Останнім Класиком.

Картина світу - люди, пейзаж або предмети - це не стільки “зображення”, скільки його “рентген” (хоча до ребусів “самовиразу” Бродський не спускається). Перед читачем постає “психологічна реальність”. Хоча Бродський писав і драми та есеїстику, в його творчості панує ліризм. Раціонально-риторичні й сатирично-пародійні елементи, які зазвичай сприймаються як прикмета постмодерністської свідомості, покликані відтінити домінацію ліричного первіня, ускладнити “ліричну сповідь”, діалог автора з традицією та сучасним поетичним пошуком, нарешті - з голосом “живого життя”.

Відповідно в Бродського кардинально змінюється й поетичний лексикон та синтаксис; це - розкута, плинна стихія, що фіксує душевне переживання. Хоча в еміграції Бродський опанував англійську мову та найновіші прийоми англійської версифікації, його ритміко-версифікаційні новації не можна пояснити лише впливом англійської тоніки: вони є розкріпаченням власних потенцій російського поетичного слова, заключниметапом його перманентної прозаїзації. Але дисгармонія “голосів реальності” розчиняється в одично-благословляючому пафосі.

Список праць, опублікованих за темою дисертації

1. Тилло М.С. Иосиф Бродский: новаторство в контексте русской литературной традиции. - Черновцы: Рута, 2001. - 60 с.

2. Тилло М.С. Иосиф Бродский // Новые явления в русской поэзии последних десятилетий: Учебное пособие. - Черновцы, 1998. - С. 38 - 42.

3. Тилло М.С. Бродский и А.Ахматова // Науковий вісник Чернівецького університету. - Вип. 34. Слов'янська філологія. - Чернівці, 1998. - С. 57 - 61.

4. Тилло М.С. Пушкинская традиция у Иосифа Бродского // Науковий вісник Чернівецького університету. - Вип. 52 - 53. Слов'янська філологія. - Чернівці, 1999. - С. 63 - 66.

5. Тілло М.С. Конфлікт поета та суспільства в творчості Й.Бродського як типовий самовираз акцентуйованої особистості // Наукові записки. Тернопільський державний педагогічний університет ім. В.Гнатюка. Серія: Літературознавство 2 (5). - 1999. - С. 272 - 277.

6. Тилло М.С. Художественная структура стихотворения И.Бродского “Ниоткуда с любовью…” как выражение эстетического идеала поэта // Науковий вісник Чернівецького університету. - Вип. 83. Слов'янська філологія. - Чернівці , 2000. - С. 60 - 67.

7. Тілло М.С. Йосиф Бродський та християнство // Наукові записки. Тернопільський державний педагогічний університет ім. В. Гнатюка. Серія: Літературознавство. 3 (8) 2000. - С. 224 - 233.

8. Тілло М.С. Художня функція українізмів у поезії Йосифа Бродського // Науковий вісник Чернівецького університету.-Вип. 107. Слов`янська філологія.- Чернівці, 2001.- С.50- 54.

9. Тілло М.С. Поетична традиція М.Цвєтаєвої в творчості Й.Бродського // Матеріали студентської наукової конференції Чернівецького держуніверситету. 14 - 15 травня 1998 р.- Кн.1. Гуманітарні науки. - Чернівці, 1998.- С. 94 - 95.

10. Тілло М.С. Технологія побудови шкільного уроку з літератури, присвяченого вивченню поетичної майстерності (на матеріалі творчості Й.Бродського) // Проблеми національного виховання в системі неперервної освіти: Матерали третьої міжнародної науково-практичної конференції 17 - 19 листопада 1999 р. - Чернівці, 1999. - С. 208 - 210.

11. Тилло М.С. Иосиф Бродский как реципиент “двух тайн” русской поэзии (“чистое искусство” и некрасовская традиция в мире Бродского) // Материалы международного семинара “Динамизм социальных процессов в постсоветском обществе”. - Луганськ - Цюрих - Женева, 2001. - С. 235 - 247.

Анотація

Тілло М.С. Художній світ Йосипа Бродського: прийоми створення образів та жанрово-стильові пошуки. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.01.02. - російська література. - Таврійський національний університет імені В.І.Вернадського. - Сімферополь, 2002.

Дисертацію присвячено дослідженню художнього світу поезії Бродського, яка розглядається тут вперше як певна ідейно-естетична система, на різних рівнях змісту та образно-художньої форми. Систему цю розглянуто також в аспекті руху російської поетичної традиції, духовного спадкоємства та художнього новаторства. Простежено зв'язок Бродського з російським духовним ґрунтом, з поезією ХVIII-ХХ ст., показано численні аспекти контактної взаємодії Бродського з найбільшими митцями російського слова, так само, як і випадки полеміки з ними. В дисертації встановлюється, що, попри спроби оголосити поезію Бродського явищем, чужерідним Росії, вона постає реалізацією характерного алгоритму саме російської культури: адже Бродський розгорнуто являє у своєму житті та творчості ситуацію протистояння незалежної індивідуальності будь-якому тоталітаризму і маніпулюванню особистістю, що становить суть того складного процесу фізичного й духовного розкріпачення, який переживає Росія протягом багатьох століть. Відкинутий тоталітарним суспільством, Бродський проте не став і літературним дисидентом, заперечивши взагалі традиційний алгоритм “громадянського обов'язку” поезії. Його позицією стає індивідуалізм, суб'єктивний художній пошук. Але не можна вважати його звичайним постмодерністом, що втратив довіру до класичних духовних цінностей; зокрема про це свідчить його добровільно обране позаконфесійне християнство. Звершення Бродського дозволяють розглядати його як найбільшого російського поета другої половини ХХ ст., творчість якого може бути зіставлене за своїм резонансом з поезією Пушкіна. Водночас чимало уваги приділено контактним зв'язкам Бродського з поетами ХVIII-ХХ ст. (Кантемір, Державін, В'яземський, Катенін, Тютчев, поети Срібного віку Ахматова, Мандельштам, Цветаєва). Все це серйозно збагатило зміст російської поезії ХХ ст., стимулювало розгорнутий пошук нових образно-версифікаційних форм самовираження автора. Зокрема Бродський, використовуючи почасти версифікаційний досвід англомовних літератур, спричинився подальшій прозаїзації російського вірша, розвиваючи закладені в ньому ритмічно-експресивні потенції.

Ключові слова: національний образ світу, християнство, індивідуалізм, художній образ, художній час та простір, класика, постмодернізм, жанрово-стильовий пошук, версифікація, прозаїзація вірша.

Summary

Тіllo М.S. The artistic world of Josef Brodski: methods of creation of imagery and genres-stylistics` search. - Manuscript.

Dissertation for a candidate`s degree 10.01.02. - Russian Literature. - National Tavrida V.I.Vernadsci University. - Simferopol, 2002.

In this dissertation are analyzed problems of Brodski`s aesthetic system on the different levels of the meaning and form. This system is analyzed in the aspect of movement of Russian spiritual and poetic traditions and author's subject experiment. There are studied the relations between Brodski and Russian spiritual ground and Russian poetry of ХVIII-ХХ с. In dissertation are analyzed many comparatyvistіcal aspects especially in the sphere of contacts and polemics with the greatest Russian artists. In this work is founded the Brodski`s poetry conception as an organic manifestation especially Russian collision of antagonism between individuality and totalitarysm. In the same time the Russian cultural ground is described as the Brodski`s spiritual patria. His poetry is a system in which every element of mental level, images and verb forms are used from the point of view of artistically conception formed on the ground of crisis of Humanist culture. Brodski destroyed traditional Russian doctrine about social pathos as a norm of poetical position and formed his own poetical world in which only psychology as a subject must be the center of the picture. Any dissident directions haven`t position in his eyes. His ideological choice was Christianity without any confessional directions. Brodski wasn`t trivial postmodernist who founded his experiment on the cold of cynic intellectual models but named by same critics Last Classyc. Brodski kept still the relations with Russian classic especially XVIII-XIX cc. (Derzhavin, Kantemir, Pushkin, Viazemski, Katenin, Tiutchev, famous Russian poets of Silver Age - Akhmatova, Mandelshtam, Tsvetaeva). In the same time his position opened the way to free poetical discovers especially in the sphere of transformation of rhythm Russian verses transformation as specified form of author`s spiritual emancipation.

Key words: national image of the world, Christianity, individualism, imagery, artistic time and space, Classic, postmodernism, genres-stylistics` search, versification, prosaisation of verses.

Аннотация

Тилло М.С. Художественный мир Иосифа Бродского: приемы создания образов и жанрово-стилевые поиски. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.02. - русская литература. - Таврический национальный университет имени В.И.Вернадского.- Симферополь, 2002.

Диссертация посвячена изучению лирики русского классика ХХ столетия Иосифа Бродского как художественного мира, взятого в контексте развития русской литературно-художественной традиции. В работе генерализируются наблюдения предшественников: творчество Бродского исследовано пока более широко, нежели глубоко; немногочисленные монографии о поэте созданы были в первую очередь за рубежом; лишь в последнее время появились и книги русских исследователей. Численно все еще преобладают статьи, посвященные конфликту Бродского с тоталитарным режимом или же вопросам поэтики отдельных произведений. Эти исследования служат основой для новых выводов.

Объектом рассмотрения в диссертации выступает проблема “русскости” Бродского. Еврей по крови, наследовавший традиции “декадентской” и зарубежной литературы, репрессированный и насильно высланный из страны советским режимом, он трактовался официозом как отщепенец. Между тем идейность, образность и формальные решения Бродского крепко связаны с русской почвой. Не будучи диссидентом в прямом смысле этого слова, он избирает своей духовной основой коллизию противостояния независимой индивидуальности тоталитарной власти, и эта коллизия столь же исконно русская, сколь и самоотречение личности в пользу роевых начал. Момент индивидуализма, ценности личности, ее внутреннего мира, дорог был Бродскому и в христианстве. Это христианство “внеконфессиональное”: критикуя православие за его связь с тоталитаризмом и обнаруживая тяготение к кальвинизму, Бродский свободен в своем духовном поиске; он может даже выражать моментами, скажем, симпатию к политеизму. Но все это может быть понято как одно из первых проявлений на русской почве духовного плюрализма. Бродского обыкновенно трактуют как постмодерниста. Но некоторые критики небезосновательно считают его Последним Классиком. И действительно, холодно-формальной игры с классикой здесь нет. Русская поэтическая традиция остается существеннейшей константой в художественном мире Бродского. Поэт осознавал себя орудием русского языка и строил свой художественный мир как систему, максимально открывающую возможности раскрепощения этого языка. В диссертации предпринята попытка развернутого исследования контактных и типологических параллелей между миром Бродского с одной стороны - и таких поэтов, как Кантемир, Державин, Вяземский, Катенин, Баратынский, Тютчев, Некрасов и, конечно же, Пушкин. Эти связи исследуются не впервые, но обобщение достижений предшественников сочетается здесь с принципиально новым подходом; в частности, освещается ориентация Бродского на всемерное развитие изобразительно-выразительных потенций русского стиха, его прозаизацию, исконно обусловленную еще в древнерусские времена господством прозаических жанров. В этом отношении поэзия Вяземского, Катенина или Некрасова была своеобразной коррекцией пути Пушкина, сочетавшего установку на реализм и живую разговорность с неуклонным соблюдением принципа внеположности художественного мира реальности. Привлекала Бродского также индивидуалистическая поэзия Тютчева, восстановливающая в правах риторико-декламационное витийство ХVIII в. и бывшая некой альтернативой пушкинскому пути. У Бродского прекращается воздействие доктрины, рожденной еще в античности, согласно которой литература принадлежит к “миру красоты”; с другой стороны, поэт никогда не позволил бы себе во имя эстетического эффекта выдать свой голос за голос Бога, за речь пророка, грозы царей. Все это способствовало небывалому раскрепощению духовно-художественного поиска и фактически явило собой исполнение того алгоритма “тайной свободы поэта”, о которой говорил как о завещании Пушкина русской литературе А.Блок. Найдены также некоторые новые аспекты традиционной темы “Бродский и мастера Серебряного века” (ощущение эстетической ценности предметно-чувственного мира, способность намечать его контуры “пунктирно”, раскрепощать креативные порывы сознания - всему этому Бродский учился у Ахматовой, Мандельштама, Цветаевой).

Наконец, в диссертации освещено окончательное разрушение Бродским классической жанрово-стилевой иерархии - в пользу небывалого расширения прав лиризма (что не исключает использования эпико-риторических или драматических моментов). Образная система Бродского “человек - пейзаж - вещь” не является холодным описанием человека, природы или цивилизации: приемы построения художественного образа у Бродского определены сложным балансированием между “голосом реальности” и авторским самовыражением. Хронотоп здесь определяется господством времени над пространством, отчего “психологическая реальность” возвышается над изобразительным моментом. Вместе с тем, у Бродского господствует утверждающе-одический пафос, а не скепсис или голая игра формой. Поэтический лексикон Бродского - особенно в пору существования его как бы на грани русского языкового мира - расширяется за счет смелого введения сленга, ненормированной лексики, варваризмов и просторечия. После углубленного знакомства с английским языком и литературой он осуществляет перестройку ритмики русского стиха, но это не просто прививка английского черенка к русской ветви; Бродский тем самым реализует потаенные потенции русского стиха, издавна тяготеющего к естественности интонации, акцентной ритмике и прозаизации в самом широком смысле слова.

Ключевые слова: национальный образ мира, христианство, индивидуализм, художественный образ, художественное время и пространство, классика, постмодернизм, жанрово-стилевой поиск, версификация, прозаизация стиха.

Размещено на Allbest.ru