Символіка в Українській народній баладі

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ МИСТЕЦТВОЗНАВСТВА, ФОЛЬКЛОРИСТИКИ ТА ЕТНОЛОГІЇ ІМ. М.Т.РИЛЬСЬКОГО

ДИСЕРТАЦІЯ

СИМВОЛІКА В УКРАЇНСЬКІЙ НАРОДНІЙ БАЛАДІ

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано у відділі фольклористики Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т.Рильського НАН України

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор Шумада Наталія Сергіївна, Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т.Рильського НАН України, провідний науковий співробітник

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор Мишанич Степан Васильович, Донецький університет, завідувач кафедри української літератури і фольклору;

кандидат філологічних наук, в.о.доцента Бакіна Тамара Степанівна, Київський Національний лінгвістичний університет, в.о. доцента кафедри теорії та історії світової літератури.

Провідна установа:Львівський національний університет ім. Івана Франка МОН України, кафедра української фольклористики

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т.Рильського НАН України (01001, м.Київ, вул. М.Грушевського, 4)

Автореферат розісланий “ 26 “ грудня 2002 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат філологічних наук О.О.Микитенко

Активізація наукового інтересу до різних аспектів вивчення народної пісенної творчості зумовила помітне пожвавлення у сфері досліджень фольклорного символу та символіки. У силу недостатньої репрезентації в сучасній україністиці потреба таких студій є незаперечною. Адже символіка займає помітне, часто домінуюче місце у будь-якій художній системі, насамперед у такій універсальній як фольклор. Тяжіючи до узагальнення і філософського смислового наповнення, символи опосередковано виражають сутність певних явищ, є художніми кодами світоглядних та духовних засад життя народу, “в загальному сенсі є продовженням природної релігії: творець відкривається у творінні; серце людини любить у явищах світу фізичного всюдисущий дух”.

Тема дисертаційного дослідження “Символіка в українській народній баладі” викристалізувалася на перетині таких актуальних і продуктивних напрямів сучасної фольклористичної науки:

вивчення баладної поетики в контексті усної народної творчості;

дослідження відбитих у баладних текстах світоглядних уявлень і народнопоетичних моделей.

Актуальність теми. Символознавчі студії довгий час були заблоковані на периферії української фольклористики і тільки вряди-годи потрапляли у коло стрижневих інтересів та запитів суспільства. На тлі фундаментальних досягнень світового символознавства здобутки відповідної галузі вітчизняної науки видаються на сьогодні недостатніми. Основну теоретичну базу із проблем походження та інтерпретації фольклорного символу в україністиці складають класичні праці О.Потебні, М.Костомарова, М.Сумцова, К.Квітки, І.Франка, а також повернені порівняно недавно у коло активного наукового і культурно-просвітницького обігу роботи В.Гнатюка, Митрополита Іларіона, Г.Булашева, Хв. Вовка.

Протягом ХХ ст. дослідження образно-символьної системи національної поетики провадилися епізодично (Ф.Колесса, П.Лінтур, І.Березовський, М.Гайдай, О.Дей, С.Грица, С.Мишанич). Починаючи з кінця 1980-х років, ця галузь української фольклористики поповнилася рядом наукових, науково-популярних та словниково-енциклопедичних видань сучасних авторів (О.Таланчук, М.Дмитренка, Л.Копаниці, В.Давидюка, М.Гримич, О.Братка, В.Шурка). Однак їх усе ж недостатньо, щоб сформувати цілісне уявлення про генезу, розвиток, функціонування та розгалуження символів у різних фольклорних жанрах. При цьому важливою проблемою залишається жанрова обмеженість залученого до таких студій матеріалу - ілюстрації образно-виражальної глибини народного слова здебільшого здійснюються на зразках традиційної календарно-обрядової культури (колядки, щедрівки, веснянки, купальські пісні тощо), тоді як показові символи необрядової пісенності, особливо баладної, залишаються або ж зовсім не задіяними, або розглядаються лише фрагментарно.

Виконане дисертаційне дослідження має довести, що в поетиці національної балади символіка репрезентована яскраво і творить розгалужену систему генетично закорінених в обрядовості семантично містких образів. Без урахування цієї системи уявлення про загальну картину української народнопоетичної символіки з одного боку, як і поетики української народної балади - з другого, буде неповним. Адже у творах цього жанру активно побутують цілі шари художньо-образних кодів, що проявляються у поетичних символах вода, вогонь, вітер, земля. Саме вони стали об'єктом наукового аналізу у даній роботі.

Як відомо, символ зароджується у міфі, а міфологічне мислення - це особливий спосіб світовідображення, глибоко образне уявлення про явища природи, навколишні реалії, процеси і події. Адже людина того часу пізнавала зовнішній світ як своєрідний ключ до розуміння і відтворення свого власного внутрішнього світу. Ототожнення живого і неживого (анімізм) зумовлювало виникнення стійких аналогій, асоціацій. Природні реалії у контексті міфологічного світогляду набували узагальненого значення образів, а згодом універсалізувались до рівня символів. У пісенній епіці, передусім у баладній, вони стали виразним, змістово містким засобом народнопоетичного зображення людини і природи.

Серед фольклорних символів особливо значущими є ті, з якими пов'язані життєві естетичні та етичні уявлення етносу. Насамперед це вода, вогонь, вітер, земля - першоелементи світотворення, які були визначальними у побуті давніх людей. Неспроможні осягнути глибинну суть оточуючого світу, наші предки обожнювали його явища, образи яких наділяли сакральним змістом. Саме ці образи спочатку стали міфопоетичними епіцентрами відповідних культів язичництва (наприклад, вогнепоклонництво, культ землі, пошанування води), а згодом знайшли відповідне семантичне продовження у християнській релігії (вода, земля і світло названі у Книзі Буття початковими елементами створення світу Господом; вітер співвідноситься із Духом Божим).

Отже, осмислення основних природних стихій зумовило формування особливої системи художніх знаків, на яких ґрунтувалося міфопоетичне світопізнання і світовідображення і які, на думку Г.Гачева, представляють основу первісної метамови чотирьох визначальних природних стихій: “Земля, вода, повітря, вогонь, які розуміють розширено, символічно, суть слова цієї мови”2. Саме такими знаками є вказані вище образи - на сьогодні вони складають основу кожної міфопоетичної системи, реалізують “концентрований набір фундаментальних тем”3 і визначаються як домінанантні. Актуалізовані в контексті балад як пісень “так сумовитих, так жалібно болючих, розкриваючих нам ... многоту недолі”4, ці символи підкреслюють напруженість, експресивну наснаженість баладного сюжету, його патетику і трагізм. Ось чому їхнє художньо-естетичне призначення, контекстуальний зміст можуть суттєво відрізнятися від аналогічних образів обрядово-ритуальної пісенності: специфіка жанру істотно впливає на процес відбору та освоєння символів, що мали б виражати відповідні поняття, настрої, емоції, визначає напрямки їх семантичного розвитку, координує народження контекстуальних варіантів. Тому в дисертації зосереджено увагу на вивченні поетичних парадигм показових для будь-якого фольклорного жанру символів саме на матеріалі національної балади.

Основна мета роботи полягає у комплексному дослідженні обраних символів, детальному висвітленні їх значеннєвого розгалуження і текстового функціонування на матеріалі українських народних балад.

Поставлена мета передбачає розв'язання таких завдань:

- здійснити аналіз теоретичних праць із проблеми дослідження символу як універсальної категорії, що відбиває специфіку міфопоетичного світопізнання, та як виражального засобу фольклорної поетики;

- обґрунтувати методи опису домінантних символів та їх похідних і вторинних образів, виявлених у текстах українських народних балад;

- де це можливо, з'ясувати мотиваційні чинники та ймовірний логіко-семантичний механізм формування основних та периферійних символозначень;

- описати поетичну та значеннєву парадигми символу вода;

- визначити напрямки контекстуальної реалізації образу вогонь;

- розкрити особливості характерного для баладної поетики функціонування символу вітер;

- окреслити шляхи актуалізації стрижневих та енклітичних значень образу земля;

- створити тематично-алфавітний покажчик аналізованих у роботі символів, їх похідних та вторинних образно-смислових відгалужень.

Методи дослідження. Методологічну основу здійсненого дисертаційного дослідження складають теоретичні положення про те, що символ - це образ, взятий в аспекті своєї знаковості і наділений невичерпною художньою багатозначністю. Звідси - засади, які передбачають виявлення загальних та специфічних рис баладної символіки, а також динаміки смислового наповнення і особливостей функціонування символу в жанрі балади.

Cемантично визначальні для поетики українських народних балад символи та їх образні парадигми досліджено та описано із застосуванням таких методів:

описово-тематичного, який дає змогу виявити, систематизувати та

класифікувати символи у баладних текстах;

- аналітичного, спрямованого на з'ясування чи реконструювання у баладних символах їх мотиваційної основи, що зумовила формування сталих асоціацій і художніх значень, закріплених за відповідним образом;

- порівняльного аналізу генетично і типологічно схожих явищ, за допомогою якого можна встановити паралелі чи розбіжності у системах стрижневих та периферійних значень досліджуваних образів;

- бінарних опозицій - допомагає виокремлювати певні тематичні групи символів на основі протиставлення за диференційними ознаками семантики та експресивності;

- графічного, що уможливлює відтворення результатів дослідження у вигляді схем чи таблиць, які можуть використовуватись як графічна модель репрезентації фольклорно-символьних явищ;

- інверсійного, який полягає у переакцентуванні підходів до системи “об'єкт дослідження - предмет дослідження” і дає можливість простежувати реалізацію символа як семантично-образної матриці на матеріалі української народної балади.

Сукупність названих методів може бути охарактеризована як комплексний метод відбору, систематизації, класифікації та аналізу матеріалу, що відповідає поставленим меті та завданням роботи.

Матеріалом для написання дисертаційної роботи слугували тексти українських народних балад, зібраних та опублікованих протягом кінця ХІХ - ХХ ст. Вони представлені у виданнях: “Балади: Кохання та дошлюбні взаємини” (Київ, 1987) та “Балади: Родинно-побутові стосунки” (Київ, 1988), а також “Балади. Народна творчість” (Київ, 1987); “З гір Карпатських. Українські народні пісні-балади” (Ужгород, 1981); “Народні балади Закарпаття” (Львів, 1966); “Українські балади” (Київ, 1993). Крім того, значну частину матеріалу узято із збірок українських народних пісень у записах І.Франка, М.Шашкевича, М.Гоголя, О.Маковея, Є.Ярошинської, Лесі Українки, В.Гнатюка, З.Доленги-Ходаковського, О.Потебні, О. та Ф.Бодянських, у яких тією чи іншою мірою зафіксовано балади. Представлений також фрагмент власних записів дисертанта, здійснених у Львівській та Тернопільській областях у 1998-1999р.р. (записи подано у дисертації в окремому додатку).

Наукова новизна дисертації полягає у тому, що:

- вперше в українській фольклористиці об'єктом спеціального наукового аналізу стали названі символи як визначальні образні складники поетики українських народних балад;

- застосовано новаторський підхід до вивчення особливостей народнопісенного жанру, коли розвиток символу, прийнятого за семантичну модель, простежується на тлі баладного матеріалу;

- за допомогою графічного методу укладено схеми, які у візуально компактній формі допомагають репрезентувати виявлені напрямки поетичної реалізації досліджуваних символів.

Теоретичне значення роботи полягає:

- у з'ясуванні мотиваційної (міфопоетичної, міфоритуальної) основи та простеженні особливостей текстового функціонування символів баладної поетики;

- у застосуванні новаторських методів дослідження (графічного та інверсійного);

- у системному використанні наукової літератури з філософії, культурології, естетики, історії літератури, міфології, лінгвостилістики, етнолінгвістики, яка доповнює літературу фольклористичну та символознавчу.

Результати дослідження збагачують наукові здобутки в царині баладної поетики, а також розширюють коло символознавчих студій української фольклористики. Вони можуть бути корисними для подальших теоретичних висновків про особливості актуалізації народнопоетичних символів у різних жанрах української народної творчості.

Практичне значення роботи визначається тим, що опрацьований матеріал, здійснені спостереження та зроблені висновки можуть бути використані:

- для подальшого дослідження символіки українських народних балад, а також для аналогічного вивчення образно-символьних систем інших фольклорних жанрів;

- у навчальному процесі з фахових дисциплін (укладання курсу лекцій із фольклористики, символознавства, культурології тощо; підготовка спеціалізованих курсів та семінарів у навчальних закладах ІІІ - ІV рівня акредитації);

- для створення навчальних посібників та методичних розробок відповідного спрямування;

- для укладання словникових та енциклопедичних видань з проблем фольклорного символу.

Апробація. Основні положення дисертації та результати дослідження обговорювалися на засіданні відділу фольклористики Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т.Рильського НАН України (протокол №5 від 21 травня 2002 р.), засіданні кафедри українознавства Дрогобицького державного педагогічного університету ім.Івана Франка (протокол №9 від 20. 03.2002 р.).

Окремі аспекти дослідження були апробовані у доповідях та дискусіях на таких наукових заходах: ІV і V Гончарівські читання (Київ, 1997; Київ, 1998); І Міжнародна наукова конференція “Етнос. Культура. Нація.” (Дрогобич, 1998); Міжнародна наукова конференція ”Українська філологія: школи, постаті, проблеми” (до 150-річчя заснування кафедри української словесності) (Львів, 1998); Всеукраїнські Гнатюківські читання (Тернопіль, 1999); Науково-практична конференція, присвячена 150-річчю від дня народження М.Ф.Трохименка “Українські термінологічні словники з мистецтвознавства й етнології. Досвід складання, проблеми та перспективи підготовки” (Київ, 1999); ІІ Міжнародна наукова конференція “Етнос. Культура. Нація.” (Дрогобич, 2000); Міжнародні науково-практичні читання, присвячені пам'яті М.Пазяка “Українське народознавство: стан і перспективи розвитку на зламі віків” (Київ, 2000).

Cтруктура роботи. Дисертаційне дослідження складається зі вступу, п'яти розділів, висновків, списку використаної літератури (223 бібліографічні позиції), списку умовних скорочень використаних джерел (26 позицій) та додатків. Додатки до роботи охоплюють фрагмент власних записів українських народних балад, здійснених у 1998-1999 роках на Львівщині та Тернопільщині (19 зразків), а також тематично-алфавітний покажчик символозначень, зафіксованих у баладній поетиці. Обсяг тексту дисертації - с., обсяг додатків - с.

Зв'язок праці з науковими планами. Напрямок дослідження безпосередньо пов'язаний з науковими планами відділу фольклористики Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М.Т.Рильського НАН України “Український фольклор і фольклористика ХІХ-ХХ ст.” ( ) та науковою темою кафедри українознавства та культурології Дрогобицького державного педагогічного університету ім.Івана Франка “Український етнос у полікультурному просторі” (протокол №5 від 26 грудня 2001р.), оскільки передбачає включення дисертаційного матеріалу у навчальну програму з усної народної творчості.

Основний зміст дисертації

У Вступі до дисертації подано загальну характеристику ступеня вивченості проблеми в сучасній українській фольклористиці, що дає змогу обґрунтувати актуальність теми дослідження, визначити його об'кт. Також сформульовано мету і завдання, з'ясовано наукову новизну, вказано теоретичне та практичне значення одержаних результатів роботи та форми її апробації. У рамках вступу окреслено методологічне спрямування, названо методи, за допомогою яких опрацьовувався аналізований матеріал.

Специфіка поставленої проблеми спонукає до розгляду двох напрямків теоретичних розробок:

а) вивчення української народної балади, її символіки та жанрових й образно-стилістичних особливостей у системі українського фольклору;

б) дослідження генези, природи та семантичної структури символу, зокрема, на матеріалі української народної творчості.

Розглядові цих аспектів присвячено перший розділ “Символ як складник баладної поетики: теоретичні засади та історія дослідження”.

Як відомо, фольклорна балада - жанр синтетичний, за сучасними теоретичними обґрунтуваннями - ліро-епічний, що зумовлює цілий ряд важливих проблем, розв'язання яких є актуальним уже протягом тривалого часу. До таких передусім належить визначення жанрових особливостей, всебічне і повне окреслення сюжетно-тематичного та образно-символічного багатства баладних пісень. Вони відкривають щораз нові можливості для подальших баладознавчих студій. У розділі представлено короткий виклад основних теоретичних положень та практичних здобутків українського баладознавства, експлікованих у працях І.Франка, Ф.Колесси, П.Лінтура, Г.Нудьги, О.Дея, С.Грици, М.Гримич.

На сьогодні найширшою, найбільш концептуально цілісною та інформативною за масивом уміщеного теоретичного та ілюстративного матеріалу є монографія О.Дея “Українська народна балада”. У ній висвітлено історію становлення та вивчення балади, обґрунтовано основні жанротворчі чинники, здійснено детальну каталогізацію творів. Однак образна система українських народних балад, шляхи та особливості актуалізації символів у названій праці характеризуються лише у контексті аналізу художньої динаміки найпопулярніших баладних сюжетів. символ український балада

Розділ містить також засадничі символознавчі положення. Акцентовано увагу на тому, що символ - це насичений глибинно закодованим змістом образ, який має широку систему значень і експресивних оцінок. Його семантична структура є бінарною, виявляє чітко розмежовану опозицію позитивних і негативних аспектів.

Вказуючи на те, що символ як специфічна форма образного світопізнання і світовідображення є так само давнім, як і людська свідомість взагалі, С.Аверінцев зауважує, що його історико-філософське розуміння стає можливим тільки на порівняно пізніх етапах культурного розвитку людства. Це пов'язано з особливостями міфологічного мислення, для якого характерною була нерозчленованість, цільність символічної форми.. А отже, “неможливими були жодні рефлексії над символом”5.

Перші спроби осягнути глибинну художню сутність символу спостерігаємо в античності.(ідеї Арістотеля, Платона). Пізніші теоретичні надбання представлені у працях Й.В.Ґете (розуміння символу як універсальної форми людської творчості), Ґ.В.Ф.Геґеля (знакова природа символу та проблема співвідношення знаку і змісту), К.Ґ.Юнґа (концепція колективного несвідомого) тощо.

Панорама розвитку новітньої теорії символознавства репрезентована працями Е.Кассірера, А.Голана, В.Бауера, Г.Бідерманна, Х.Е.Керлота, В.Тернера, Є.Бартмінського, О.Лосєва, О.Фрейденберґ, С.Аверінцева, М.Маковського. У них сформульовано концептуальні засади вивчення та інтерпретації відповідних образів, доведено, що “символізм є динамічною і полісемантичною реальністю, яка наповнена емоційними значеннями. Іншими словами - реальним життям”6.

Простежено історію розвитку символознавства на національних теренах. Зокрема відзначено наукові пошуки у цій сфері М.Костомарова, який вважав, що символи у фольклорі не функціонують безладно, а впорядковані у чітку систему, яка слугує важливим джерелом для розуміння духовного життя народу.

З погляду активного залучення до наукового обігу об'ємного масиву національного фольклорно-етнографічного матеріалу, глибини його аналізу та теоретичних узагальнень етапними для української фольклористики стали праці О.Потебні. Положення, сформульовані вченим у працях “О некоторых символах в славянской народной поэзии”, “О мифическом значении некоторых обрядов и поверий”, “Объяснения малорусских и сродных народных песен”, і досі складають теоретичну основу вітчизняної науки про фольклорний символ.

Значний обсяг зібраного та систематизованого фактичного матеріалу, з'ясування специфіки баладних сюжетів, мотивів, окремих образів визначають наукову цінність фольклористичних розвідок М.Максимовича, І.Франка, В.Гнатюка, К.Квітки, Ф.Колесси.

Сучасні українські теоретико-аналітичні розробки та досвід символознавчого аналізу репрезентовано у працях М.Дмитренка, В.Давидюка, О.Таланчук, О.Поріцької, О.Шалак, Л.Іваннікової та ін.

У другому розділі дисертації “Символ вода як стрижневий образ баладної поетики” здійснено аналіз основних значень образу вода, зафіксованих у текстах досліджуваних пісенних творів. При цьому з'ясовано, що у поетиці національної балади активно функціонує цілий комплекс образів, пов'язаних з водою.

На підставі узагальнення поглядів, які існують у вітчизняній та зарубіжній літературі, окреслено закономірності еволюції образного значення від реального до міфопоетичного і власне символічного.

Концептуально важливі символозначення засвідчують семантичну полівалентність і творять виразні бінарні опозиції. При цьому визначальним для парадигми символу вода є протиставлення смислових домінант життя - смерть, а специфіка баладного жару, його загальна зорієнтованість на трагічне зумовлює тяжіння саме до негативного полюсу.

Окрім названих домінантних значень вода - життя, вода - смерть виділено ще кілька основних напрямків актуалізації аналізованого символу (вода - концепт жіночого начала, образ жінки, дівчини; межа між світами і станами буття; символ морального і фізичного очищення, зцілення, оздоровлення; кохання, шлюб; смерть; правда, справедливість та ін.). Вони мають ґрунтовну мотивацію, давню традицію освоєння у світовій та українській міфопоетиці і є основою для подальшого творення образних варіантів і похідних значень На конкретних прикладах показано, що переосмислення, конкретизація, “перехрещення” їх зумовлює значну кількість чіткіше окреслених символовживань.

Багатоманітність семантично залежних образів, які реалізують вказані домінантні значення у конкретних баладно-поетичних ситуаціях, зумовлює потребу систематизації, класифікації та визначення їх місця у загальній ієрархії символіки води. Для цього у роботі застосовано схему умовного “вертикально-горизонтального” поділу, у якій паралельні між собою вертикалі унаочнюють розвиток основних семантико-символічних гнізд. Похідні та вторинні символи, що входять до їх складу, розташовані горизонтально один щодо одного. Застосування цього поділу допомагає встановити, що значеннєве розгалуження символу вода в українських народних баладах зумовлює функціонуаання:

- гідронімічних образів-символів (Дунай, ріка; море; криниця);

- похідних образів - назв метеорологічних явищ (дощ; роса; повінь);

- образів пов'язаних з водою ритуально-процесуальних дій (іти по воду; брати воду; носити воду; пити воду; просити води; переправлятися через воду; топитися; рятувати з води потопаючого; ворожити на воді; купатися, умиватися тощо).

Розгляд гідронімічних мікросимволів Дунай і море не тільки дає змогу окреслити коло їх образно-семантичних зв'язків, але й ілюструє цікаву особливість фольклорного зображення, його його художньо-психологічну специфіку, внаслідок чого міфопоетичні масштаби і значення названих образів суттєво відрізняються від реальних, географічних.. Здебільшого вони актуалізуються як поетичні вияви стихії води і часто є смислово тотожними. Натомість криниця вимальовується як доволі семантично автономний гідронімічний образ.

Емоційна насиченість, смислова різноплановість вторинних метеорологічних мікросимволів дощ, роса, повінь забезпечує їм відповідне місце у загальній системі води. В окремих параграфах простежено їх міфоритуальні та міфопоетичні корені, наголошено на корелятивних співвідношеннях з іншими образними реалізаціми.

У рамках розгляду відомого народнопісенного мотиву врятування потопаючого (ґрунтується на смисловій домінанті подолання // неподолання води - межі) простежено текстове функціонування вторинних мікросимволів - брід; міст; човен. При цьому з'ясовано, що перший із названих образів єдиний не виявляє тяжіння до негативності, проявляючись із значеннями місце залицяння, зустрічей, місце спілкування. Натомість для образів міст, човен смисломоделюючою є давня міфоритуальна семантика подолання води - перехід до якісно нового стану людського буття (одруження, потойбічне життя тощо).

Як окремий аспект виявлених у поетиці українських народних балад символовживань води, у роботі проаналізовано ряд образів, значення яких конкретизується за рахунок епітетної характеристики. Вони переконливо підтверджують, що символи у художній формі відбивають життєвий потенціал боротьби, яка відбувається у глибинах людської психіки. Такими є поширені не лише у баладній, але й загалом у народнопісенній поетиці образи вода холодна, чиста, спокійна, тиха, мутна (каламутна), бурхлива, бистра, насичені глибоким психологічно-асоціативним змістом:

холодна вода - молодість, краса; зцілення; смерть;

чиста вода - краса; моральна чистота;

блискуча водв - легковажність;

мутна (каламутна) вода - сум, печаль;

бурхлива вода - розпач, горе;

бистра вода - небезпека, смерть.

Укладена у кінці розділу схема дає змогу у зручній для візуального сприймання формі представити виявлені напрямки баладної реалізації символу вода.

Третій розділ присвячений розглядові символу вогонь. Як один із визначальних чинників відбиття давніх світоглядних позицій нашого народу, він актуалізує семантику духовної енергії, потужної руйнівної і водночас творчої, сприятливої сили. У поетиці національної балади має статус домінантного і демонструє доволі складну і розгалужену систему символозначень. Смислова полівалентність та характерна бінарність значеннєвої структури забезпечують виразне окреслення семантичної опозиції зло < вогонь > добро, кожен із полюсів якої має автономну образно-асоціативну парадигму.

Відповідно до названої бінарної опозиції у розділі розглядаються позитивно конотовані відгалуження (вогонь життєдайний), а також ті, що мають негативну семантику (вогонь - руйнівна сила, небезпека; вогонь - смерть тощо).

Важливою засадою для формування цілого ряду показових для баладної поетики символозначень є сакральність вогню, глибоке і давнє народне переконання у божественному походженні цієї стихії. Зарахування до сакральної сфери дає підстави виокремити модель вогонь небесний, що у свою чергу розшаровується на смислові інваріанти небесний вогонь - сонце; небесний вогонь - грім.

Міфологічно обґрунтована сакральність вогню зумовлює важливу для баладного жанру художньо-естетичну функцію відповідного символу, конкретні текстові вияви якого дозволяють вибудувати виразний смисловий ланцюг вогонь - суд > кара > очищення. Як свідчить здійснене дослідження, цей зв'язок є одним із визначальних у баладній динаміці символу вогонь.

Важливим аспектом реалізації символіки вогню є також сфера образного позначення людських емоцій. Адже у народній поетиці маємо потужний пласт глибоких за внутрішнім змістом символів, які стали своєрідними художніми моделями зображення того чи іншого почуття, емоцій, психологічного стану людини. Як стійкі стереотипи образно-асоціативного зв'язку вогонь - емоції в українських народних баладах зафіксовано варіанти:

вогонь - любов, сватання, залицяння;

вогонь - гнів;

вогонь - страждання.

У контексті розгляду семантичних похідних від домінанти вогонь виокремлено образи свічка, пожежа та показове народнопоетичне епітетне сполучення вогні терновії, на прикладі конкретних ілюстрацій показано шляхи їх баладних проявів.

Як і в попередньому розділі, логічним підсумком здійсненого дослідження символу вогонь стала схема, яка унаочнює особливості його семантичного розвитку у жанрі балади.

“Інтерпретація баладної семантики символу вітер” - четвертий розділ дисертаційного дослідження. У ньому показано, що вітер є смислово містким концептом, який має широке культурно-історичне тло становлення. Пройшовши складний шлях фольклорної універсалізації явище - образ - символ, він став одним із наріжних каменів народнопісенної поетики. Ілюстрація міфопоетичних трактувань вітру, репрезентованих у працях Митрополита Іларіона, О.Афанасьєва, сучасних символознавчих енциклопедичних виданнях, засвідчує глибоку сакральну сутність цього символу. На ґрунті сакральності з'ясовано спільний момент мотиваційності, який чітко простежується у ряді понять дух - дихання - душа: кожне з них співвідноситься з образом-символом вітер, оскільки “дихання (душа) людини створене від вітру”7. Акцентовано увагу на тому, що у християнській релігії “вітер символізує дихання Бога”8.

Традиційну бінарність смислових опозицій спостерігаємо у значеннєвому протистоянні позитивна, життєдайна сила < вітер > руйнівна, темна, зловісна сила. Кожен із названих полюсів опозиції має специфічні параметри контекстуальної реалізації. Негативний полюс у баладній поетиці представляють смислові відгалуження образу вітер, які актуалізують семантику сили руйнівної, зловісної, несприятливої для людини. До таких зараховано відгалуження вітер - небезпека, вітер - смерть, вітер - зрада.

У рамках образно-асоціативного зв'язку вітер - небезпека розглянуто контаміновано-похідні образи вітровая хвиля, тучка громная со вітрами, утворених шляхом зрощення образу вітер з іншими популярними фольклорними елементами.

Відзначено, що співвіднесення вітер - смерть кваліфікується як вищий ступінь втілення вихідної символіки темної, руйнівної сили. Однак його не можна вважати таким визначальним, як у парадигмах домінант вода та вогонь. Типовими формами його текстового втілення є паралелізми.

Самостійну ланку смислової парадигми образу вітер складають символовживання на позначення негативних емоцій:

а) вітер - журба, сум;

б) вітер - тривога;

в) вітер - гнів, образа;

г) вітер - байдужість, нечутливість.

Для повнішого окреслення баладного розвитку образу вітер у роботі розглянуто його семантико-символічне відгалуження вітер - вісник, з'ясовано ймовірні мотиваційні фактори його виникнення, простежено функціонування та розгалуження у баладних текстах.

Окрема увага у дисертації присвячена усталеним народнопоетичним сполученням із стрижнем вітер. Зокрема, констатується активне функціонування:

формульних сполучень вітер віє (повіває, подуває), характерних для зачинів балад;

звертання-прохання повій (не вій), вітре;

фразеологічних висловів, що підкреслюють психологічний стан чи рису характеру баладного героя (вітер хилить, від вітру хилитися, гуляти, як вітер в полі).

Відзначено, що концепт вітер у поетичній структурі балад може розвиватися і текстово реалізуватися як у традиційних напрямках (вітер - очищення; вітер - швидкість; вітер - вісник), так і виявляти специфічні аспекти значень (вітер - зрада).

До арсеналу концептуально-визначальних складників фольклорної (і зокрема - баладної) поетики належить також символ земля. Дослідження його текстової еволюції у жанрі балади представлено у п'ятому розділі “Баладна реалізація та художня інтерпретація образу земля”.

У світовій та українській міфопоетиці вказаний образ функціонує як насичена багатьма глибинно закодованими смислами універсалія, що має широку палітру символічних значень та експресивних конотацій. Специфіка міфопоетичного осмислення землі як місця, що займає серединну позицію між небом і підземним світом, зумовлює наявність чітко протиставлюваних позитивних і негативних значеннєвих аспектів.

Належність землі до сакрально-поетичної сфери народного світогляду слугує мотиваційною основою для формування позитивно забарвлених символовживань, об'єднаних у семантичне поле земля свята. Із таких у межах розділу розглянуто земля - мати; земля - правда, справедливість; земля - зцілення, очищення.

Реконструйовано логіко-семантичний механізм утворення негативно забарвлених образних значень земля - туга та земля - смерть, докладно проаналізовано їх використання у баладній поетиці і як самодостатніх елементів пісенного твору, і в складі усталених поетичних формул (до землі припадати, із землею повінчатися та ін.).

Важливим аспектом при окресленні значеннєвої парадигми образу земля є вторинні, семантично залежні символи. Із таких у роботі простежено походження і баладно-поетичний розвиток, здійснено інтерпретацію матеріальних образів пісок, камінь та просторового образу луг.

Художній зміст показових для баладної системи епітетних сполучень із символокомпонентом земля визначається семантикою усталених народнопоетичних означень сира, чорна, суха. На численних прикладах продемонстровано, що значення таких образів у баладах неоднакове - від автологізму до глибокого символізму.

Загальна картина значеннєвих аспектів символу земля, зафіксованих в аналізованій фольклорній системі, також представлена схематично.

У Висновках констатовано основні теоретичні узагальнення та практичні здобутки здійсненого дисертаційного дослідження, яке дало змогу окреслити широке образно-естетичне тло символіки у баладній творчості, простежити основні напрямки текстової реалізації основних та похідних і вторинних символів.

1. Характеристика сучасного стану символознавчих досліджень на матеріалі різних жанрів фольклорної творчості виявляє ряд актуальних напрямків, які потребують детального розгляду та висвітлення у фахових працях. До таких належить вивчення символіки на матеріалі необрядової пісенної творчості українців, зокрема, баладної.

2. Давність походження і синкретизм балади як окремого фольклорного жанру, її сюжетно-тематичні особливості та нечіткість жанрових меж зумовили ряд проблем, розв'язання яких є актуальним уже протягом тривалого часу. Посилення уваги до образно-естетичних, глибинно-значеннєвих параметрів народнопоетичного слова актуалізувало також потребу вивчення символів як визначальних складників поетичної системи цього пісенного жанру.

3. Для адекватної інтерпретації художнього значення певного фольклорного символу важливим є розуміння логіко-семантичного механізму перетворення явища в образ, а згодом у символ, а також з'ясування мотиваційних чинників цього процесу. Це стає можливим завдяки використанню сучасних методик та науково коректних методів дослідження, реконструювання та інтерпретації символів на фольклорно-етнографічному матеріалі.

4. У поетиці національної балади функціонує цілий комплекс яскравих символів, які репрезентують розгалужену систему генетично закорінених в обрядовості семантично містких образів. У цій системі виділяємо кілька стрижневих: вода, вогонь, вітер, земля. Названі образи першоелементів світотворення, пройшовши етап міфопоетичного осмислення, обожнення явищ природи, не тільки універсалізувались до рівня символів, але й закріпились як домінантні. У фольклорних системах вони відіграють роль своєрідних семантичних матриць для формування і відгалуження енклітичних (похідних і вторинних) символозначень.

5. Смислова полівалентність досліджуваних символів є однією із основних засад їх функціональної навантаженості у баладній пісенності.

Широкий спектр зображуваних у баладах драматичних подій із сфер історичних, родинно-побутових, особистих конфліктів формує ідеальні креативні умови для активного задіяння і наступного контекстуального розвитку багатьох символів. Водночас сюжетно-тематична специфіка цих пісень, їх загальна спрямованість на зображення трагічного впливає на процес освоєння та художню динаміку образів, які виражають відповідні поняття, емоції, визначає напрямки їх семантичного розвитку, координує народження контекстуальних варіантів.

Підкреслюючи напруженість баладного сюжету, аналізовані символи стають своєрідними художніми моделями зображення людини і природи у цьому ліро-епічному жанрі.

6. Вихідним пунктом для семантичного розвитку домінантних символів є імпліцитно властива їм бінарність смислових опозицій, стрижневою із яких є опозиція добро - зло. Навколо неї, властиво, і вибудовуються парадигми символовживань кожного із названих образів вода, вогонь, вітер, земля. Вони демонструють наявність міфопоетично обґрунтованих позитивних та негативних значеннєвих реалізацій.

7. Виражальний потенціал стрижневих значень суттєво доповнюють енклітичні образи, серед яких виділяються похідні та вторинні. Усі вони формують цілісну систему, яка в упорядкованому вигляді демонструє особливості баладного функціонування обраних для аналізу образів.

8. Зафіксовані у процесі дослідження приклади семантичної кореляції засвідчують виразні і частотні співзвучності або й цілковиті значеннєві збіги різних домінантних символів чи їх енклітичних символозначень.

9. Окремі символічні аспекти в баладах актуалізуються за допомогою усталених формульних сполучень (епітетних, вокативних, фразеологічних тощо).

10. Деякі символовживання у силу певних умов їх реалізації десемантизуються, втрачають риси символьності і мають автологічне звучання, близьке до номінативного, або ж уживаються за традицією (loci communes).

Розглянутий матеріал не вичерпує, звичайно, усього багатства баладної символіки, але характеризує ту її важливу частину, яка представляє систему стрижневих, постійно повторюваних і насичених особливим змістом образів.

Основні положення дисертації відображені у таких наукових публікаціях

1.Грицик І.М. Символіка образу води в українських народних баладах // Народна творчість та етнографія. - 1999. - №1. - С.124-126.

2.Грицик І.М. Тематична і образно-символічна своєрідність українських народних балад у записах В.Гнатюка // Українська мова і література: Історія, сучасний стан і перспективи розвитку. - Науковий щорічник. - Тернопіль, 1999. - С.51-55.

3.Грицик І.М. Фольклорний образ-символ криниця: генеза, мотивація, інтерпретація (на матеріалі українських народних балад) // Народознавчі зошити. - 1999. - №6. - С.840-843.

4.Грицик І.М. Етнокультурний аспект символіки українських та анґломовних балад // Етнос. Культура. Нація: Збірник наукових праць. - Вип. 2. - Дрогобич, 2001. - С.35-41.

5.Сирко І.М. Усталені баладні формули із словом-символом вітер // Культура слова. - Вип. 59. - Київ, 2001. - С.97-102.

6.Грицик І.М. Про деякі параллелі української та англійської баладної символіки // Українське народознавство: Стан і перспективи розвитку на зламі віків. - Матеріали міжнародних науково-практичних читань, присвячених пам'яті М.Пазяка. - Київ, 2000. - С.169-173.

7.Грицик І.М. До проблеми етногенетичності фольклорних символів // Тези доповідей V Гончарівських читань. - Київ: Музей Івана Гончара, 1998. - С.50 -51.

8.Грицик І.М. “Енциклопедія українських символів”: актуальність, засади укладання, перспективи створення // Українські термінологічні словники з мистецтвознавства й етнології: Досвід складання, проблеми та перспективи підготовки. - Наукова конференція пам'яті Миколи Трохименка. - Київ: Редакція вісника “АНТ”, 1999. - С.17-18.

Анотація

Сирко І.М. Символіка в українській народній баладі. - Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.07 - фольклористика. Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т.Рильського НАН України. Київ, 2002.

У дисертації представлено комплексне дослідження символіки як вагомого складника образно-поетичної системи українських народних балад. Здійснено спробу з'ясувати ймовірні міфопоетичні та міфоритуальні мотиваційні чинники та логіко-семантичні механізми утворення певних символів і символозначень як засобу народнопоетичного світопізнання та світовідображення.

Поданий у роботі детальний аналіз баладного розвитку та функціонування домінантних символів вода, вогонь, вітер, земля дає цілісне уявлення про системи їх енклітичних (семантично похідних та вторинних) символозначень у баладній пісенності.

Аннотация

Сырко И.М. Символика в украинской народной балладе. - Рукопись. Диссертация на соискание научной степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.07 - фольклористика. Институт искусствоведения, фольклористики и этнологии им. М.Т.Рыльского НАН Украины. Киев, 2002.

В диссертации представлено комплексное исследование символики как важной составляющей части образно-поэтической системы украинских народных баллад.

Обосновано доминантный статус символов вода, огонь, ветер, земля, которые составляют основу каждой мифопоэтической системы. Прослежен механизм превращения явления в символ, эволюция образного от космосакрального до фольклорного и собственно художественного мышления. В этом контексте осуществлена попытка выяснить возможные мотивационные факторы и логико-семантические механизмы формирования некоторых символов и символозначений как средств народнопоэтического миропознания и мироотражения.

Отмечены особенности семантической структуры символов, признанных доминантными, в частности их смысловая амбивалентность, наличие бинарных оппозиций и др.

В диссертационной работе отмечено, что баллада является одним из самых сложных жанров украинского народного песенного творчества. В связи с этим дан краткий обзор украиского бааладоведения. Представлены также основоположные аспекты символоведческо науки, эксплицированные в трудах зарубежных и украинских исследователей. Особенное внимание при этом уделено тем работам, которые посвящены проблемам актуализации фольклорных символов в различных жанрах украинского народного творчества и привлекают национальный фольклорно-этнографический материал.

В диссертации осуществлена попытка реконструирования, а также интерпретации указанных символов, произведен детальный анализ их балладного развития и функционирования. Определены и прослежены направления их контектуальной реализации. Достигнутые результаты дают целостное представление о разветвленной системе энклитических (семантически производных и вторичных) образов в балладной песенности, о случаях совпадения символозначений, явлении смысловой корреляции символов и т.п.

Представленные схемы являются своеобразными обобщениями изложенного в соответствующих разделах материала и достигнутых результатов исследования.

Особой формой обобщения изученного материала является систематизированный в специальных таблицах иллюстрированный и паспортизированный тематически-алфавитный указатель символозначений, выявленных в процессе изучения символики украинской народной баллады

Summary

Syrko I.M. Symbolics in Ukrainian folk ballad. - Manuscript. Thesis for a Candidate degree in philology: speciality 10.01.07 Folklore. - The M.T.Rylsky Institute of Art studies, Folklore and Ethnology of the National Academy of Sciences of Ukraine. Kyiv, 2002.

The thesis deals with the complex studies of the symbolics as an important part of the figurative-and-poetic system of the Ukrainian ballads. An attempt has been made to form the integral idea of the motivation factors and mechanisms of the formation of definite symbols, symbol meanings and their setting as a means of folk-poetic world outlook.

A detailed analysis has been made in the thesis to investigate the textual functioning and development of such dominant symbols as water, fire, wind, and earth in ballads' poetry; the systems of their semantic derivative and secondary symbol-meanings have been described.

Размещено на Allbest.ru

...