"Аліна й Костомаров" та "Романи Куліша" В. Петрова в контексті українського культурного життя 20 х років ХХ століття

У першому підрозділі “Поетика цитування в романі “Аліна й Костомаров” зіставлено базові претексти першого роману-біографії з їх авторською обробкою, охарактеризовано коло другорядних запозичень, уплетених у загальну канву твору, визначено їх функції.

Зауважено, що роман “Аліна й Костомаров” головним чином скомпонований із запозичень документального походження: недекларованих препарованих цитат із спогадів А. Крагельської та автобіографії М. Костомарова, декларованих цитат із кореспонденції М. Костомарова, листів А. Крагельської до М. Костомарова, до найближчого помічника начальника Петербурзької жандармерії Л. Дубельта, нотаток матері М. Костомарова, спогадів сучасників М. Костомарова та матеріалів у справі Кирило-Мефодіївського братства. Їх трансформація в художній текст супроводжувалася авторським коментуванням із переважним послуговуванням елементами пародійного дискурсу: деканонізацією, педалюванням, утрируванням, знецінюванням.

Менше коло запозичень роману “Аліна й Костомаров” формували очевидні та приховані цитати літературного походження: уривки з літературної критики, публіцистики, белетристики, художньої літератури; науковоподібні штампи та літературознавчі загальники. Серед них - цитати з творів західноєвропейських письменників-романтиків (Е.Т.А. Гофман, Новаліс, В. Гюго, Л. Тік, К. Брентано, Л. Арнім, В. Ваккенродер, Г. Клейст, А. Міцкевич та ін.), із праць теоретиків містицизму та спіритизму (Ф. Кемпійський, Е. Сведенборг, А. Кардек та ін.), із творів українських та російських письменників-романтиків (Т. Шевченко, П. Куліш, І. Киреєвський, О. Пушкін, Ф.Тютчев та ін.), а також романтичні алюзії, ремінісценції, цитати-знаки: мотиви мелосу, нещасливого кохання, втечі, сну, божевілля, смертельної хвороби, офіри, хворої дитини, чорного лицаря, лісових потвор тощо; прізвища письменників-романтиків та теоретиків романтизму, назви їх творів і праць, імена героїв; прізвища музикантів-романтиків та художників-романтиків, назви їх композицій. Дані цитати залучені В. Петровим відповідно до провідної настанови твору - змалювати Костомарова як романтика. У структурі художнього тексту вони виконують різні функції: інформаційну, доказову, порівняльну, естетичну, орнаментальну, авторитетну, субститутивну, стилістично-сповільнувальну, захисну, діалогічну, організаційно-обрамлювальну та ін.

У другому підрозділі “Функції цитат у творі “Романи Куліша” систематизовано цитати, покладені в основу роману про Куліша, й охарактеризовано призначення, згідно з якими автор увів їх до тексту.

З'ясовано, що друга белетризована біографія В. Петрова скомпонована за тим же принципом, що й перша. Проте “Романи Куліша” мають певні відмінності як у формальній організації тексту, так і в лексико-семантичній. Першими вказівками на інший підхід автора до організації твору є “Вступні уваги” та “Додатки”, - два складники книги “Романи Куліша”, які не є безпосередніми частинами роману, проте обрамлюють його на початку й під кінець. Ці компоненти книги мають важливе значення для розуміння твору, адже ними автор підготував читача до сприйняття теми приватного життя Куліша. Передмова та додатки до роману продемонстрували схильність автора до імітації наукового дискурсу, їх наявність у книзі умотивована також бажанням автора підстрахуватися, захиститися від можливих наслідків за порушення табу на приватне життя відомої постаті. Значущою одиницею твору є його назва, призначена спрямувати читача на небуквальне сприйняття твору. Промовистими знаками є й обрані В. Петровим заголовки до п'яти розділів, - у романі про Костомарова жодна частина не іменувалася. Ускладненим виглядає сам текст “Романів Куліша”, на дев'яносто відсотків складений із цитат. Спостерігаємо в ньому цитати очевидні, приховані, цитати-знаки та автоцитати.

Переважну більшість запозичень твору “Романи Куліша” складають власне цитати: листи Куліша до О. Білозерської, О. Милорадович, М. Маркович, П. Глібової, Г. Рентель, О. Марковича, М. Грабовського, В. Тарновського, П. Плетньова, М. Білозерського, Т. Шевченка, М. Юзефовича, Д. Каменецького, О. Огоновського, О. Барвінського, Л. Глібова; листи до Куліша від колег і приятелів; листи, в яких фігурує його ім'я; листи, що мають посереднє відношення до його особи. Цитати такого зразка обрамлені лапками, подаються із вказівкою на адресата й адресанта, подекуди на дату написання. Основна їх функція - формотворча.

До менш чисельної групи “чужих” текстів належать декларовані цитати-перефразування документального та літературного походження: запозичення з автобіографічних споминів Куліша, спогадів В. Аксакової, М. Білозерської та О. Кониського про Куліша, уривків нотаток С. Аксакова про О. Пушкіна, спогадів М. Білозерського про М. Гоголя, спогадів М. Чалого, І. Тургенєва, П. Анненкова, К. Юнге, А. Суслової, Н. Огарьової про М. Маркович; із щоденників Куліша, В. Аксакової; з мемуарів І. Сєченова; з розвідок про літературний процес ХІХ ст. В. Шенрока, П. Чубського, О. Дорошкевича, С. Єфремова, Л. Жемчужникова, В. Доманицького, Куліша, О. Кониського, В. Білого, М. Іваненка, М. Гершензона, С. Гревса, В. Вересаєва, О. Скабичевського, Т. Богдановича, М. Піксанова; із статей В. Петрова, покладених в основу докторської дисертації “Пантелеймон Куліш у п'ятдесяті роки. Життя. Ідеологія. Творчість”; із художніх творів західноєвропейських, українських та російських письменників-романтиків.

Іншу групу запозичень складають приховані цитати, які автор уплітає в загальну канву твору, не обрамлюючи лапками, не виділяючи графічно і не декларуючи: скорочені знаки-вказівки на “чужий текст”, які у згорнутому вигляді містять їх “текст-джерело”, а також запозичені мотиви, епізоди, сюжети. З-поміж них - власні імена героїв, перенесених з інших творів; прізвища письменників, художників, композиторів, філософів, відомих історичних осіб, літературознавців, мистецтвознавців; назви художніх творів, наукових розвідок; титули журналів; географічні топоси; романтичні та просвітницькі знаки-атрибути та знаки-міфеми; літературознавчі штампи; психоаналітичні загальники. Функції цитат у романі різні, - від асоціативного пробудження аналогій з іншими творами, діалогу з цитованими джерелами до знакової ролі “культурних символів”.

ВИСНОВКИ

Дослідження показало, що твори “Аліна й Костомаров”, “Романи Куліша”, написані В. Петровим наприкінці 20_х років на основі документальних матеріалів, зібраних для докторської дисертації про П. Куліша, виявилися не лише підсумком роботи літературознавця, що довгий час працював над мемуарними джерелами і не знайшов їм застосування в науковій праці. Видані окремими книгами у 1929 та 1930 роках, у період завершення літературної дискусії, вони якоюсь мірою відбивали комплекс літературно-художніх явищ, властивих загальній соціокультурній парадигмі 20_х років. Представлена як своєрідний проект України у площині трансформації наукових та художніх текстів ця парадигма характеризувалася двома мовними практиками: переоцінювальним дискурсом українського минулого та прогнозувальним дискурсом національного майбутнього. Перша з них передбачала пошук базового матеріалу для створення образу нової України й зводилася до ревізування поглядів на давню й нову українську літературу та її знакових постатей, а друга відповідала за план розвитку національного мистецького комплексу, зорієнтований на західноєвропейську культурну модель.

Відповідаючи на настанову проектування майбутнього на основі переосмислення минулого, В. Петров, як і переважна більшість учених-гуманітаріїв, у 20_х роках зацікавився кількома темами: “Григорій Сковорода”, “Кирило-Мефодіївське братство” та “Пантелеймон Куліш”, дві з яких довів до рівня об'ємного дослідження: незавершена монографія “Антропологія Сковороди” та докторська дисертація “Пантелеймон Куліш у п'ятдесяті роки. Життя. Ідеологія. Творчість”. Крім них, у значенні основи для створення образу нової України, він використав актуальні для поціновувачів літератури західноєвропейського зразка теми “Леся Українка”, “Віктор Гюго”, “Анатоль Франс”, а також ряд теоретико-літературних фактів, пов'язаних з іменами О. Потебні, В. Гнатюка, М. Сумцова, М. Рильського. Подібним добором тем та науковим їх осмисленням В. Петров, з одного боку, продемонстрував наближеність своїх літературознавчих пріоритетів до неокласичних, а з другого, - заявив про себе передовсім як учений, для якого планування майбутнього передбачало не стільки формулювання образів-гасел на кшталт “психологічної Европи” чи “азіятського ренесансу”, скільки вирішення певного кола наукових проблем.

Сформульовані у площині наукових студій вимоги до образу нової України В. Петров, як і інші представники інтелектуального дискурсу, що в другій половині 20_х років виступили продуцентами нової форми ведення дискусії (насамперед М. Хвильовий, В. Підмогильний та М. Могилянський), переніс в ідеологічний простір художніх текстів. Він написав інтелектуальні романи “Дівчина з ведмедиком”, “Аліна й Костомаров”, “Доктор Серафікус”, “Романи Куліша”, два з яких (про Костомарова та Куліша) показово відбивали його спробу поєднати елементи наукового та художнього дискурсів із метою створення таких жанрів, які б не тільки додавали певну інформацію до образу нової України, а й відповідали попередньо накресленим вимогам до явищ художньої культури.

Ідеологічний контекст романів-біографій “Аліна й Костомаров”, “Романи Куліша” зводився до змалювання своєрідних “героїв нового часу”, перенесених із минулого для утвердження в майбутньому. Відомі особи українського культурного руху ХІХ ст. в інтерпретації В. Петрова являли собою квінтесенцію рис, які імпонували інтелектуальним колам 20_х років. Їх відповідність запитам сучасності полягала в здатності формулювати й матеріалізувати проект нової України, у схильності “входити в культурництво”, а також у прагненні збагачувати український мистецький комплекс західноєвропейськими набутками.

У В. Петрова літературні шукання такої жанрової форми, яка б відповідала вимогам до літератури не “для хатнього вжитку”, означилися створенням нового для української літератури жанру романізованої біографії, популярного в німецькій, англійській, австрійській, французькій та російській літературі початку ХХ ст. Цей жанр передбачав поєднання елементів наукового та художнього дискурсів, особливо вагомих для В. Петрова-вченого, і яскраво контрастував із літературними жанрами, продукованими народницькою літературою. За сукупністю застосованих прийомів для розробки теми-основи романи-біографії В. Петрова значною мірою узгоджувалися з настановами російських учених-формалістів. Їх формалістичний дискурс проявився як у перетворенні діячів національної історії на героїв-коханців за допомогою прийому поновлення (очуднення), так і у застосуванні ряду показових технічних прийомів трансформації біографічного матеріалу.

Внутрішню комунікативність створеного В. Петровим жанру роману_біографії розкривали його інтертекстуальні, паратекстуальні, метатекстуальні, гіпертекстуальні та архітекстуальні властивості. Обидва твори автор головним чином скомпонував із цитат. Основою першого роману-біографії стали перекладені з російської мови спогади А. Крагельської та автобіографія М. Костомарова. Цитатну канву другого роману-біографії формувала приватна кореспонденція П. Куліша. Цитати документального походження В. Петров переплів із запозиченнями з художніх творів західноєвропейських, українських та російських письменників-романтиків, із романтичними та просвітницькими кліше, а також із топосами з узагальненого світового культурного комплексу, до якого входили набутки різних галузей гуманітарних та природничих наук: літературознавства, мовознавства, філософії, мистецтвознавства, культурології, релігієзнавства, психології, психіатрії, географії тощо.

Трансформація запозиченого матеріалу у В. Петрова супроводжувалася коментуванням та критичним його переосмисленням. Подекуди “чужий” текст автор використовував як безапеляційний аргумент, рідше як привід для діалогу чи створення ситуації літературної конкуренції. Майже скрізь письменник зберіг інформацію про джерела: в обох творах переважають цитати декларовані, обрамлені лапками або виділені графічно. Науковоподібність як показовий художній прийом яскравіше представлений у “Романах Куліша”, на дев'яносто відсотків змонтованого з декларованих цитат. У цьому романі автор більше, ніж у творі “Аліна й Костомаров”, посилається на літературно-критичні праці й оформлює посилання за бібліографічними стандартами. Крім цього, текст “Романів Куліша” він обрамлює “Вступними увагами” та “Додатками” - складниками, якими передбачено імітувати науковий дискурс.

Скомпоновані з інших текстів твори “Аліна й Костомаров”, “Романи Куліша” в українському мистецькому середовищі кінця 20_х років являли собою приклади “фабрикованої” літератури: літератури, що постає з літератури. Вони узгоджувалися з формальними пошуками тогочасних літераторів і додавали до системи явищ художньої культури новий жанр романізованої біографії. З одного боку, вони пропонували розглядати проблему літератури як проблему письменника й виносили позалітературні, літературно-побутові аспекти його життя з поля фактографічних матеріалів у галузь естетичну, мистецьку, а з другого, - розв'язували питання “як писати”, “як бути письменником”, а отже, як шукати шлях до “психологічної Европи”.

ЛІТЕРАТУРА

Зубань В. “Аліна й Костомаров”, “Романи Куліша” В. Петрова: поетика інтелектуальної гри // Літературознавчі обрії. Праці молодих учених України. - Випуск 3. - К.: Інститут літератури ім.Т.Г. Шевченка АН України, 2002. - С. 98 - 102.

Зубань В. Поетика цитування в романі В. Петрова “Аліна й Костомаров” // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. - 2002. - № 538. - Серія ФІЛОЛОГІЯ. - Вип.34: Актуальні питання сучасної філології. - С. 256 - 262.

Зубань В. До наукових джерел роману В. Петрова “Романи Куліша” // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. - 2002. - № 557. - Серія ФІЛОЛОГІЯ. - Вип.35: Слово і художній текст. - С. 312 - 321.

Зубань В. Функції цитат у романі В. Петрова “Романи Куліша” // Актуальні проблеми слов'янської філології: Міжвузівський збірник наукових статей “Лінгвістика і літературознавство”. - Вип. VІІ. - К.: Знання України, 2002. - С. 329 - 335.

Зубань В. Літературні запозичення у структурі тексту В. Петрова “Романи Куліша” // Літературознавчі обрії. Праці молодих учених України. - Випуск 4. - К.: Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України, 2003. - С. 190 - 194.

Зубань В. Романи-біографії “Аліна й Костомаров”, “Романи Куліша” В. Петрова в контексті формалістичного дискурсу 20-х років ХХ століття // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. - 2003. - № 583. - Серія ФІЛОЛОГІЯ. - Вип.37: Філологічні дослідження тексту. - С. 122 - 125.

Размещено на Allbest.ru