"У пошуках утраченого часу" Марселя Пруста як роман про мистецтва та митця: епістемологія та поетика

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

УДК: 821.133.1 - 312.1: 7

“У ПОШУКАХ УТРАЧЕНОГО ЧАСУ” МАРСЕЛЯ ПРУСТА ЯК РОМАН ПРО МИСТЕЦТВО ТА МИТЦЯ: ЕПІСТЕМОЛОГІЯ ТА ПОЕТИКА

10.01.04 - література зарубіжних країн

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

ГОРЯЧА НАТАЛІЯ МИКОЛАЇВНА

КИЇВ- 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі зарубіжної літератури Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник - член-кореспондент НАН України, доктор філологічних наук, професор НАЛИВАЙКО ДМИТРО СЕРГІЙОВИЧ, Інститут літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України, завідувач відділу компаративістики.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор МАТВІЇШИН ВОЛОДИМИР ГРИГОРОВИЧ, Прикарпатський університет ім. В.С.Стефаника, завідувач кафедри світової літератури;

кандидат філологічних наук РЯГУЗОВА ГАЛИНА МИХАЙЛІВНА, Інститут літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України, старший науковий співробітник.

Провідна установа - Київський національний лінгвістичний університет, кафедра теорії та історії світової літератури, Міністерство освіти і науки України.

Захист відбудеться “_16_” грудня ___ 2003 р. о_9_ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.39 із захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) філологічних наук при Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (01033 м. Київ, бульвар Шевченка, 14 ).

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці імені М. О. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01033 м. Київ, вул. Володимирська, 58).

Автореферат розісланий “_14 ” _листопада_ 2003 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради проф. Н. М. ГАЄВСЬКА

Горяча Н.М. “У пошуках утраченого часу” Марселя Пруста як роман про мистецтва та митця: епістемологія та поетика. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.04 - література зарубіжних країн. - Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Київ, 2003. пруст модерністський сюжетобудова архітектоніка

У дисертації розглядається епістемологічний і поетологічний аспекти теми мистецтва та митця в романі М. Пруста “У пошуках утраченого часу”. На основі вивчення філософсько-естетичних переконань автора, своєрідності його художньої уяви та стилю доводиться значущість мистецької тематики у творчості письменника. У цьому контексті та в зіставленні з деякими явищами світової культури аналізується текст роману Пруста. Підкреслюється модерністський ракурс потрактування теми мистецтва та митця в ньому, оригінальність його сюжетобудови, образної системи й архітектоніки. Художнє новаторство роману пояснюється, зокрема, підпорядкованістю його складових доведенню тези про превалюючу роль мистецтва в житті людини та пізнанні нею буттєвих сутностей. Вирізняються інтелектуалізм та естетизм письма Пруста, теорія метафори та синтез мистецтв у його романі.

Ключові слова: епістемологія, поетика, тема мистецтва та митця, метафора, синтез мистецтв, стиль.

Горячая Н. Н. “В поисках утраченного времени” Марселя Пруста как роман об искусстве и художнике: эпистемология и поэтика.

Диссертация на соискание научной степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.04 - литература зарубежных стран. - Институт филологии Киевского национального университета имени Тараса Шевченко, Киев, 2003.

В диссертации рассматриваются эпистемологический и поэтологический аспекты темы искусства и художника в романе М. Пруста “В поисках утраченного времени”. На основе изучения философско-эстетических воззрений автора, своеобразия его художественного воображения и стиля доказывается значимость темы искусства в творчестве писателя. В этом контексте, а также в сопоставлении с некоторыми явлениями мировой культуры анализируется текст романа Пруста. Подчеркивается модернистский ракурс интерпретации темы искусства и художника в нем, оригинальность его сюжетостроения, образной системы и архитектоники. Художественное новаторство романа, в частности, объясняется подчинением его составляющих доказательству тезиса о главенствующей роли искусства в жизни человека и познании им бытийных сущностей. Выделяются интеллектуализм и эстетизм письма Пруста, теория метафоры и синтез искусств в его романе.

Ключевые слова: эпистемология, поэтика, тема искусства и художника, метафора, синтез искусств, стиль.

SUMMARY

Goryacha N. “A la Recherche du temps perdu” of Marcel Proust as a novel on art and artist: epistemology and poetics.

Thesis for a Candidate Degree in Philology. Speciality 10.01.04 - Literature of Foreign Countries. - Institute of Philology of Kyiv Taras Shevchenko National University. Kyiv, 2003.

The thesis is dedicated to the research of epistemological and poetical aspects of the art-artist theme in the novel of M. Proust “A la Recherche du temps perdu”. Having exploud the traditional interpretation of the theme, the candidate for a degree uses it as a basis for her own systemic analysis of the Proustian interpretation of the theme of art and artist.

On the basis of studies of philosophical and aesthetical ideas of M. Proust together with the analysis of some characteristic features of his imagination and style, fundamental significance of the theme of art in the writer's works has been showed. The problem of correlation between the theoretical and artistic aspects in “Contre Sainte-Beuve”, “Jean Santeuil”, “A la recherche du temps perdu” is treated in much detail and in context of a peculiar modernist form of the famous novel series. The theory of metaphor of M. Proust is examined; prevailing of gnoseological function over its meaning as one of the rhetoric figures is stressed in it. In the art theory of M. Proust the ideas of art as a sole means of penetrating the essence of reality, of uniqueness of communicative possibilities of art, of interdependence between the inner perception of an artist and his style are observed.

The concept of artist that M. Proust had revealed through the notions of “sensibility” and “imagination”, “soul” and “genius” as well as the writer's idea of a work of art as a deciphering of artist's “inner book of signs” are scrutinized.

In this context, and in comparison with some phenomena of the world culture (philosophy of intuitionalism of Henri Bergson, aestheticism of J. Ruskin, symbolism, concepts of creative individuality of S. Freud and F. Nietzsche) the text of the Proust's novel series is analyzed. The modernist approach in the interpretation of the theme of art and artist in it is emphasized, as well as originality of Proust's plot-building, image system and narrative structure. Artistic innovation of the novel, in particular, is explained by the subordination of its parts to proving a thesis of the prevailing role of art in the life of man and perceiving by this latter existential essence. “A la recherche du temps perdu” is regarded as a novel on artistic vocation of the hero. Correspondingly, the fundamental line of the hero becoming a fully-fledged writer is traced in the text. Here some aspects of the hero's personal creative work are highlighted as well as the obstacles that he overcomes on the way to define his destination in life. Along with this main line, by-lines, subordinated to it and representing the lives of other characters of the novel (writer Bergotte, painter Elstir, actress Berma, composer Vinteuil, Swann and Charlus as artists that failed) are examined; they serve as landmarks in the hero's reaching his maturity as a writer. In connection with this, a new hierarchy of the novel's heroes regarding its center of creativity is proposed. The images of “painters - beacons” of the novel are regarded also in perspective of their independent meaning in the capacity of illustrators of Proust's ideas about peculiarities of reading and reception of works of art, as well as of fundamental difference between social and creative role of an artist, in particular, in his battle with the ruinous effect of time.

The details of M. Proust's style are revealed through aesthetic saturation of his novel with links and allusions to the wide context of the world art both of the previous and the contemporary epochs. A special line of research is dedicated to the phenomenon of arts synthesis in the novel. In it its intellectual function is highlighted along with the immanent nature of synthetic tendencies in the style of this writer. The structural role of the arts synthesis in this novel is revealed on the basis of the notion of “re-coding”, repetitions and intertextuality. Attention has been paid to the peculiar functions of the main art genres, represented in the work - architecture, theatre, painting, and literature. The main architectonical models of the novel - “a novel as a cathedral” and “a novel as a symphony” - are being analyzed.

The research done allows to trace some important aspects of Proustian influence on subsequent French literature and to underline his considerable role in depicting the theme of art and artist in it.

Key words: epistemology, poetics, theme of art and artist, metaphor, synthesis of arts, style.

ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Творчість класика французької літератури Марселя Пруста (1871 - 1922) є одним із тих мистецьких явищ, які справили найбільш радикальний вплив на світові культурні процеси минулого століття і до нашого часу залишаються активними чинниками літературно-естетичних і філософських шукань людства. На зламі тисячоліть, коли помітно зростає інтерес до мистецьких творів, що засвідчують процеси перехідності, змін світоглядно-естетичних модусів і художніх моделей, звернення до науково-критичного вивчення творчості М. Пруста набуває додаткових стимулів. Унікальність найвидатнішого твору французького письменника - роману “У пошуках утраченого часу” - великою мірою зумовлюється його поміжним становищем в історії європейського роману як явища, що підсумовує розвиток класичного роману і відкриває шляхи до становлення роману модерного. Цей твір має особливе значення у формуванні модерністського дискурсу, оскільки засновується на новаторських підходах до засобів художнього творення, так само як і на новітній концепції мистецтва та митця. Феномен мистецтва є надзвичайно важливим фактором світоглядної парадигми Марселя Пруста, а також поетики його романного шедевру. Тому зосередження дослідницької уваги на проблемах мистецтва та митця у “Пошуках...” є цілком умотивованим і спізвучним підвищеній зацікавленості сучасної гуманітарної науки питаннями мистецтва і творчості.

На вибір теми цієї дисертації вплинули всі згадані вище чинники, але передовсім актуальність цього дослідження визначена тим, що ключовий у західноєвропейській інтелектуальній і художній традиції ХХ століття роман М. Пруста “У пошуках утраченого часу” в Україні досі практично не вивчався (єдину сучасну розвідку творчості Пруста здійснено Д. С. Наливайком). Не існує ґрунтовних досліджень творчості М. Пруста і в літературознавстві країн СНД і колишнього соціалістичного табору. Найбільш вагомі з прустознавчих праць тут обмежені спробами атрибуції “художнього методу” Пруста в контексті концепції “роману потоку свідомості”, особливих функцій пам'яті та враження у “Пошуках...”, проблеми часу та соціальної тематики у його творі (Л. Г. Андреєв, В. Д. Днєпров).

Перший крок до освоєння творчого доробку Марселя Пруста в Україні зроблено: здійснений Анатолем Перепадею український переклад роману, за певної неоднозначності й дискусійності деяких перекладацьких рішень, дає можливість широкому читацькому загалу познайомитися з повним текстом твору. Подальшим етапом має стати глибоке науково-теоретичне вивчення творчого надбання М. Пруста, а також пошук нових літературознавчих підходів до інтерпретації його “суб'єктивної епопеї”. З огляду на це особливо гостро постає проблема методології літературознавчого аналізу головного твору письменника. Його науково-критичне прочитання може бути результативним лише в тому разі, якщо теоретичні узагальнення базуватимуться не тільки на рецепції роману в зіставленні з тогочасними культурно-історичними процесами, але насамперед на виявленні у ньому загальних феноменологічних і мовних закономірностей, що дозволяє підкреслити всю своєрідність художньої творчості митця.

Завдання потрактування проблем мистецтва і митця у цьому дослідженні, отже, передбачає поглиблення вивчення тематики прустових “Пошуків...” у вітчизняному літературознавстві, що звернуло дослідника до знайомства із представленими у світовому і, щонайперше, французькому прустознавстві сучасними інтерпретативними підходами. Проте, спираючись на існуючу традицію, дисертант визначив своєю метою підняти й дослідити у дисертації комплекс проблем, пов'язаних із мистецтвом, які в такому аспекті й поєднанні поки що не розглядались у західному прустознавстві, де співіснують дві тенденції: інтегрального вивчення феномена творчості Пруста, в якому мистецтво розглядається як одна з найважливіших складових, та виокремлення й аналізу притаманних творчості цього автора мотивів, рис і художніх засобів, що визначають своєрідність поетики його роману. У цій роботі зроблено спробу віднайти такий ракурс інтерпретації мистецької проблематики у романі Пруста, який дозволив би представити її в єдності найважливіших гносеологічних і поетологічних функцій. На думку дисертанта, взаємодія названих аспектів лежить в основі нової якості художньої синтетичності стилю Пруста і є важливою складовою новаторського звучання роману “У пошуках утраченого часу”. Тому основною метою цієї роботи є визначення характеру й ролі функціонування теми мистецтва і митця в романі “У пошуках утраченого часу” в комплексі естетико-теоретичних, феноменологічних, структурно-семантичних і стильових її проявів. Це передбачає необхідність системного й поетапного вирішення низки конкретних завдань:

*обґрунтувати правомірність і наукову доцільність виокремлення теми мистецтва і митця у “Пошуках...”;

*визначити методологічні принципи тлумачення проблеми у цьому дослідженні в зіставленні з наявними критичними інтерпретаціями мистецької проблематики у романі Пруста;

*проаналізувати особливості мистецького дискурсу у творі та вирізнити основні рівні й закономірності його функціонування (естетико-теоретична та епістемологічна мотивації, тематичні лінії, образно-семантичні парадигми, сюжетотворчі й композиційні функції, деякі риторичні фігури та наративні конструкції);

*дослідити природу співвіднесення теоретичного й художнього в романі Пруста, базуючись на вивченні еволюції естетичних переконань автора та зіставляючи їх із тогочасними філософсько-літературними концепціями;

*окреслити в цілому естетичну теорію Марселя Пруста з опертям на ідеї, сформульовані ним у “Пошуках...”, а також у його теоретико-критичних працях, листуванні та ранніх художніх творах;

*репрезентувати “мистецтво” як один із засадничих складників творчої уяви М. Пруста (поряд із поняттями часу, пам'яті, враження, Істини); продемонструвати, в який спосіб поняття “мистецтво” розкривається в романі через іманентні свідомості автора протиставлення поверхні/глибини, часткового/універсального, через ідеї метафори та синтезу;

*охарактеризувати розуміння Прустом метафоричної природи мистецтва та виявити специфіку деяких метафор у тексті його роману;

*вирізнити низку “мистецьких” мотивів роману (мистецтво як єдиний засіб пізнання світу та комунікації в ньому, протиставлення соціальної та творчої іпостасей митця, стиль як вираження автентичності артиста і т. ін.);

*увиразнити конституюючу роль мистецьких кодів у сюжетобудові, структурі, системі образів семитомної епопеї Пруста;

*дослідити феномен “синтезу мистецтв” у творі Пруста;

*вияскравити у романі систему образно-семантичних маркерів і характерних проявів інтертекстуальності, пов'язаних із мистецькою тематикою;

*визначити вплив прустової мистецької парадигми на характер художнього осмислення проблем мистецтва і творчості сучасним французьким романом.

Методологія науково-критичної інтерпретації у цій праці зумовлена потребою ефективного висвітлення названих вище завдань і щонайперше тяжіє до герменевтичного та феноменологічного полюсу. З одного боку, всі теоретичні тези дисертації постали на основі текстуальної інтерпретації “Пошуків...”, з іншого - вони розглядаються в контексті творчості письменника через виведення найважливіших образів і мотивів, характерних для його художньої уяви. Проте в розробленні своєрідності функціонування дискурсу мистецтва у романі Марселя Пруста виявилося доцільним звернутися до полікритичного аналізу, в якому феноменологічна перцепція постала скомплікованою системою традиційних (соціокультурних, історичних) і новітніх (психоаналітичних, формальних [структуральних, поетологічних]) референцій. Це відповідає характерові розвитку науково-критичної інтерпретації літератури нашого часу, який недвозначно виявляє тяжіння до інтеграції різних дослідницьких методів у межах окремої науково-критичної праці. Принципового значення в цьому дослідженні набирає вектор “тематичної критики” в дусі Ж.-П. Рішара, оскільки саме Пруст одним із перших торує йому дорогу в літературній критиці, коли в “Полонянці” розгортає аргументацію справжнього розуміння мистецького твору через пізнання природи уяви його творця, яка відображається у тематичній і стильовій оригінальності його творінь. Стиль, як “langage autarcique”, що виражає авторську оригінальність екзистенційного досвіду, має стати, на думку письменника, об'єктом дослідження літературної критики.

Застосування низки досить нових для вітчизняного літературознавства і традиційних методологічних підходів до потрактування теми мистецтва у романному циклі Пруста є складовою наукової новизни цієї роботи. Іншим її чинником є комплексний підхід до вивчення ідейно-теоретичного та художнього синтезу в “Пошуках...”. Адже, попри дуже широку палітру інтерпретацій функціональності мистецької тематики у романі Пруста, навіть у справді неохопному зарубіжному прустознавстві в межах окремих досліджень здебільшого превалює однонаправлений підхід до неї. Новизну цієї праці зумовлює і сам об'єкт дисертаційного дослідження - ще мало освоєний вітчизняним літературознавством роман М. Пруста “У пошуках утраченого часу”, аналіз мистецької тематики якого у дисертаційній роботі супроводжується посиланнями на весь масив творчого доробку письменника (практично недослідженого в Україні), зокрема на його ранній незакінчений роман “Жан Сантей”, літературно-критичний трактат “Проти Сент-Бева”, критичні статті й широке листування.

Практична цінність отриманих результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані у нових наукових розвідках, присвячених як проблемам творчості М. Пруста, так і особливостям сучасного літературного процесу у Франції. Матеріали дисертації можуть прислужитися в розробленні лекційних курсів з історії зарубіжної літератури ХХ століття, спецкурсів із проблем модифікації жанрової форми роману у ХХ столітті, специфіки потрактування теми мистецтва і митця в літературі. Вони будуть корисними в написанні навчальних посібників і монографій відповідної тематики.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження здійснене на кафедрі зарубіжної літератури Київського національного університету імені Тараса Шевченка і відповідає комплексній науково-дослідній темі “Закономірності літературного процесу ХХ століття: підсумки та проблеми”.

Апробація роботи. Основні положення роботи обговорювалися на засіданнях кафедри зарубіжної літератури КНУ ім. Т. Шевченка, окремі її аспекти викладено у виступах на наукових аспірантсько-студентських конференціях при КНУ ім. Т. Шевченка (1996, 1997, 1999 рр.), на міжвузівській науковій конференції “Проблеми та підсумки розвитку західних культур у ХХ столітті” (Київ, 2001) та VI науково-теоретичній конференції молодих учених (Київ, Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, 2003). Матеріали дисертації апробовано також у курсі французької літератури ХІХ - ХХ століть, що читався дисертантом студентам Інституту філології КНУ ім. Т. Шевченка. Результати дослідження також відображені у 5 публікаціях, що надруковані у фахових виданнях ВАК України.

Структура дисертації. Дослідження побудоване за проблемним принципом і складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків і списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації - 207 с., із них 190 с. основного тексту. У списку використаної літератури - 230 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується вибір теми дослідження, її актуальність і наукова новизна, визначаються мета і завдання роботи, методологічні принципи дослідження, окреслюється науково-теоретичне і практичне значення дисертації.

У першому розділі роботи “Методологічні питання вивчення проблеми мистецтва в романі “У пошуках утраченого часу” визначено загальну стратегію розвитку прустознавства, виокремлено найважливіші напрямки досліджень і детальніше розглянуто низку праць, що трактують проблеми мистецтва в романі “У пошуках утраченого часу”. Усі наведені варіанти інтерпретації твору М. Пруста, часто прямо протилежні у своїх методологічних підходах, демонструють помітну узгодженість у тому, що саме центр естетичних, мистецьких ідей у ньому розглядається як головний, визначальний для твору і творчості цього митця в цілому. Обґрунтування цієї тези прустознавці шукають як в унікальності особистості письменника, так і в характері продукованого ним тексту. Найчастіше у прустознавчих дослідженнях мистецька проблематика постає компонентом спроб критиків і теоретиків літератури визначити природу письма чи творчої уяви Пруста (М. Бардеш, Ж.-І. Тадьє, Ж.-П. Рішар, М. Бютор, Ж. Казо, Ж. Батай), рідше - жанрову типологію його роману (Е. Р. Курціус, А. Компаньйон, Р. Фернандез). Превалююча роль мистецької ідеї підкреслюється також в аналізі естетичних і метафізичних поглядів письменника (Р. де Шанталь, Дж. Н. Меґі, Е. Фізер, А. Віаль), його творчої долі (Л.Берсані, Ж. де Дісбах, П. Нікрог) або визначає репрезентацію окремих тем, образів чи художніх засобів його твору (К. Бурльє, С. Каді, Ж. Міллі). Окрему систему доведення цієї ідеї пропонують нещодавні філософські потрактування “Пошуків...” (Ж. Дельоз, М. Мамардашвілі).

У цьому розділі дисертації представлено широкий діапазон підходів до інтерпретації теми мистецтва, кожен з яких по-своєму розкриває оригінальність її відображення у романі Пруста, але при цьому дисертантом зауважено превалювання біографічного та культурно-історичного (Б.Крем'є, Л. П'єр-Кен, П. Абрахам, А. Моруа та ін.) методів у першій половині ХХ століття та феноменологічних і постструктуралістських тлумачень (Ж.-П. Рішар, Ж. Пуле, Ж. Женетт, Ж.-К. Дюмосель та ін.) у другій його половині. Сучасне вивчення мистецької проблематики “Пошуків...” розгортається в напрямку визначення загальної оповідної стратегії в них, спостережень за проявом у них деяких ментальних структур творчої свідомості, виявлення художньої своєрідності роману, зокрема й через його адресованість до мистецьких проблем і форм, а також вирішення питань рецептивного та інтерпретативного характеру у світлі протистояння герменевтичного та деконструктивістського підходів до них (вектор цих досліджень заданий у працях Р. Барта, Ю.Кристевої, П. де Мана).

Окрему увагу в цьому розділі приділено потрактуванню важливих для подальшої вибудови дисертаційного дослідження ідей і понять, серед яких - думка про “Пошуки...” як роман про становлення митця, ідея “сферичної форми роману” М. Бланшо, яка увиразнює характерний для модерністського твору принцип вільного співвіднесення елементів, що його конституюють; теза Ж. Дельоза про те, що світ мистецтва є вищим світом знаків; поняття метароману та методу mise en abyme в ньому; ідея мистецтва як організуючого центру грандіозної художньої будови М.Пруста, відображена у працях Ж.-І. Тадьє та Ж. Руссе.

У другому розділі дисертації - “Теорія мистецтва та художня практика у романі Марселя Пруста “У пошуках утраченого часу” необхідність увиразнення своєрідності новаторства Пруста у вирішенні теми мистецтва та митця в романі передовсім звернула дисертанта до проблеми співвіднесення теоретичного та художнього в ньому в її епістемологічному та поетологічному аспектах (2.1.). Вона випливає з присутності у тексті “Пошуків...” концептуально сформульованої естетичної теорії автора (у “Віднайденому часі” та в деяких попередніх фрагментах твору), а також із підпорядкованості її розкриттю структурно-композиційних і семантичних аспектів твору. Огляд характеру вирішення подібної проблематики у попередніх творах письменника - незакінченому романі “Жан Сантей” та літературно-критичному трактаті “Проти Сент-Бева”, а також аналіз впливу, що справляють на нього Д. Рескін, А. Берґсон, деякі інші мислителі та митці (Т. Карлейль, Р. В. Емерсон, Ш. Бодлер, С. Малларме та ін.) доводить, що у “Пошуках...”, де неможливо роз'єднати оповідача, автора та героя, раціональне та інтуїтивне, не можна також відділяти художню тканину від теоретичних екскурсів, які хоч і значно збільшують його об'єм та іноді, здавалось би, віддаляють наратора від предмету оповіді, водночас, парадоксальним чином, слугують більшій його цілісності та логічній вмотивованості сюжетобудови (що цілком відповідає характерові модерністського письма). Має рацію сучасний прустознавець П. Баяр, який, спостерігаючи за оповідною стратегією в романі Пруста, зауважує, що теоретичні вставки безпосередньо конституюють текст “Пошуків...” і вилучити їх з нього неможливо без того, щоби не порушити, ба навіть змінити, зміст твору.

Поряд із цим теоретичні екскурси “Пошуків...” є вираженням авторського кредо, а не лише символом віри їхнього героя. Тому подальше розкриття теорії мистецтва та концепції митця і мистецького твору Марселя Пруста (2.2.) у дисертації здійснюється через аналіз насамперед його роману. В парадигмі мистецтва Пруста виокремлюються такі позиції: потрактування французьким письменником реальності та можливостей її пізнання; визначення епістемологічних функцій мистецтва і принципової відмінності артистичних істин від істин чуттєвих; пов'язана з цим своєрідність прустової концепції природи творчої уяви та особистості митця; формулювання теорії твору мистецтва як розшифрування “внутрішньої книги знаків” душі митця; метафорична природа художнього творення; концепція стилю як вираження та увічнення автентичності митця.

Марселя Пруста хвилювали не стільки онтологічні питання, скільки когітальні проблеми свідомості. Уявлення про принципи буття у нього склалися ще в молодості та особливих змін не зазнавали. В одній з ранніх критичних праць Пруст підкреслював наближеність свого потрактування реальності до метафізики Аристотеля, тому що реальність, на його переконання, не будучи ні абстракцією, ні чистою матерією, є “те, що в кожній окремій речі ховається за матерією, як сенс її форми та закон її розвитку”. Але до кінця свого життя письменник перебував у невтомному пошуці засобів пізнання реальності. Час, винесений у заголовок його багатотомної епопеї, слід розуміти як понятійний синонім істини, правди, тому що лише в такому значенні розкривається сутність “пошуків утраченого часу” Прустом. Проблема пошуку Істини для Пруста (як і для А. Берґсона) складається в проблему впокорення реальності дії духу, де з особливою гостротою постає питання про характер поєднання субстанційної сутності світу з тяглістю життєвого здійснення та про можливості людської свідомості їх пізнавати й відображати.

У процесі осягнення Істини протагоністом роману “У пошуках утраченого часу” особливу роль відіграє досвід вражень і відчуттів, адже сферою єдиної приступної для кожного реальності автор уважає лише сферу власного відчуття. Звертаючись до типології вражень у Пруста, дисертант звертає увагу на відмінність загальноприйнятого потрактування цього поняття й оригінального авторського його розуміння, яке передбачає моменти відкриття людській свідомості об'єктивної природи буття. Останні в мові письменника дістають назви особливих, чистих вражень, impressions privilйgiйes або трансцендентних переживань, а також позначаються в романі термінами les rйminiscences, les impressions initiatiques, les instants profonds (випадок із тістечком мадлен чи дзеленчанням ложечки у вітальні Германтів). Саме вони відкривають героєві істинну природу реальності, яка під цим кутом зору постає деяким внутрішньо відчутим індивідом зв'язком між його одномоментними реальними почуттями у теперішньому і спогадами про ідентичні, схожі переживання в минулому. Їх головною характеристикою є те, що вони збуджують його творчу уяву способом регенеруючої апеляції актуального враження до аналогічного відчуття в минулому, а також їхня постійна рухливість у полі життєвого самоздійснення творчої свідомості. З огляду на це у дисертації підкреслюється, що М. Пруст розрізняє два види уяви - репродуктивну, що слідує формам наявної зовнішньої реальності, маючи здатність подвоювати її, та творчу, яка породжує новий світ матеріальних форм, актуалізуючи дійсну реальність буття, що лише їй виявляється приступною. Як мислителя та митця остання його цікавить незрівнянно більше першої, тому що лише вона дозволяє інтуїтивно пізнавати засновки реального і матеріалізовувати їх мовою мистецтва. М. Пруст розглядає les impressions initiatiques як знаки тих метафізичних законів та ідей, що потребують розшифрування та відображення, без чого шлях до відкриття істинного не може бути завершеним. Для цього таке переживання, відчуття, враження потрібно вивести з мороку індивідуального психічного життя та перетворити у духовний еквівалент. Унікальність мистецтва, за Прустом, якраз і полягає в тому, що воно здатне вирішити це завдання, оскільки органічно суміщає в собі духовне з матеріальним і загальне з індивідуальним. Теорія мистецтва М. Пруста, вкладена в уста оповідача його роману в останній книзі циклу, будується на тезі про те, що лише мистецтво дозволяє людині вихопитися за межі її власного існування та емпіричного життєвого досвіду, піднестися над марним і несуттєвим, долучитися до істинного, вічного через відкриття універсального в собі. Звідси походить і його переконання в тому, що “єдине життя, життя, зрештою, відкрите і з'ясоване, а отже, єдине життя, прожите реально, - є література”.

Отже, дисертант акцентує на тому, що найважливішою функцією мистецтва Марсель Пруст уважає висвітлення основних життєвих сутностей, яке виявляється можливим лише через заглиблення у нетрі індивідуальної свідомості й напруження творчої уяви. Самий творчий процес пізнання письменник презентує в образі внутрішньої книги незнайомих знаків, яку кожна людина носить у собі та може прочитати її, а точніше - розшифрувати її знаки, лише самостійно, у творчому акті, в межах якого її ніхто не може заступити. Ця робота, на думку Пруста, потребує від неї всієї самовідданності, щирості й максимального напруження духовних сил, тому він часто викладає свої роздуми про мистецтво у термінах моральної філософії та релігії.

У дисертації також зауважено, що зазначена ідея позачасових сутностей справила вплив і на оформлення прустової концепції митця. Адже, якщо на початку своєї творчості письменник погоджувався з думкою про співіснування у кожній творчій особистості тривіального індивіда та геніального, неповторного митця, то в “Пошуках...”, розмірковуючи про долю композитора Вентейля, він доходить висновку, що всі визначні митці якось перетинаються один з одним і представляють різні, іноді протилежні, аспекти єдиного творчого первня, який живе стільки, скільки існує людство. Проте загалом роздуми Пруста про творчу сутність митця вбирають у себе як уявлення про універсальність творчого первня, присутнього в кожній мистецькій натурі, так і оригінальність кожної особистості, що з усією наочністю проявляється в розмаїтті стилів і форм у мистецтві. Пруст щоразу підкреслює, що виявляти засновки реальності мистецтво спроможне лише через відображення неповторності індивідуального переживання цих універсальних буттєвих сутностей, яке в його термінології позначається поняттям vidi - “видива, візії”. За такого погляду на природу мистецтва предмет зображення у художньому творі втрачає визначальне значення, і головним у ньому стає автентичність передання сприйняття світу митцем, що втілюється в особливій стилістиці його творінь. Критерієм якості у мистецтві Пруст тому вважає суб'єктивний первень, самобутність митця, закарбовану в його індивідуальному стилі.

У теорії стилю французького письменника дисертант виокремлює тезу про метафоричність мистецтва. У “Пошуках...” думка автора рухається від концепції метафоричності людського мислення до ідеї про метафоричність мистецтва, про мистецтво як метафору Істини та роман як ряд розгорнутих метафор. З огляду на вагомість і оригінальність теорії метафори Пруста, її вивченню у дисертації відведено окремий підрозділ - “Специфіка метафори в “суб'єктивній епопеї” М. Пруста” (2.3.). В ньому підкреслено, що метафора у Пруста означає не стільки улюблений троп письменника, до якого він часто вдається у своїй прозі, скільки поняття теоретичного когнітивного мислення, що не лише формує уявлення про річ, але, що найголовніше, визначає засоби мислення про неї і, в кінцевому підсумку, стає чи не єдино можливим позначенням приступної людській свідомості істини. Моделюючу роль метафори Пруст вбачає в тому, що оповідач його роману називає “співвідношеннями”, “зв'язками” (rapports), сутність яких він установлює поза часом між інстинктивно зближеними або й ототожненими окремими явищами часового підпорядкування (у минулому й теперішньому), а також “зв'язками бачення” (rapports de vision), які виявляють аналогії в межах життєвого (а надто мистецького) відтворення свідомості. Отже, метафори стають ключами до пізнання духовної сутності творця.

З опорою на методологію сучасного інтерактивного аналізу метафори, введену Айвором Річардсом та розвинену Максом Блеком, у дисертації проаналізовано деякі “класичні” метафори роману “У пошуках утраченого часу” (марини Ельстіра, заквітчаний глід, “внутрішня книга знаків”). Здійснене дослідження вказує на те, що за своєю природою метафори у прозі Пруста мають як часове, так і просторове (тісно пов'язане з психологією) походження і зроджуються на перехресті загальноприйнятих і особистих асоціацій автора. Показово, що прустові метафори, будучи відображенням унікальної уяви французького письменника, зокрема його внутрішнього світу, сповненого естетичних референцій, дуже часто мають культурне, мистецьке походження й підтекст.

Деякі з них розглядаються також у наступному, третьому розділі дисертації - “Роман пошуків покликання митця”, що присвячений аналізові втілення естетико-теоретичних ідей М.Пруста в художній тканині його роману “У пошуках утраченого часу”. Своєрідність цього твору увиразнюється в порівнянні з класичними взірцями (романом виховання, романом-біографією, романом про мистецтво), на які М. Пруст почасти орієнтувався під час його написання, водночас у цілому послуговуючись новітніми принципами художнього творення. Дисертант звертає увагу на те, що художня організація “Пошуків...”, яка підпорядкована специфіці відображення свідомості та стихійної пам'яті героя, великою мірою визначається також тим, що це - свідомість потенційного митця. З огляду на це у розділі доводиться теза про важливість такого сюжетотворчого принципу в романі, як відображення процесів усвідомлення індивідом свого життєвого покликання у мистецтві й творчого становлення митця. На доказ цієї думки дисертант прослідковує співвіднесення композиції роману Пруста зі своєрідністю потрактування автором проблем мистецтва і творчої діяльності. Це, крім іншого, засвідчує також особливу дифузність художнього і теоретичного дискурсу в його творі (див. § 1 розділу 2).

Поряд із головними конституюючими елементами цього художнього комплексу - основоположною сюжетною лінією пошуку героєм свого мистецького покликання, теоретико-художнім симбіозом естетичних ідей та образів, превалюванням мистецького дискурсу у світоглядній системі героя та, відповідно, тексті “Пошуків...”, визначальною структурно-семантичною роллю образів митців-“світочів” у ньому - дисертантом виокремлюється й низка опосередкованих указівок на непересічну роль теми мистецтва у романі та новаторство її репрезентації в ньому. У дисертації вони прослідковуються на рівні образної системи роману та у зрізі структурно-семантичної ролі ідеї синтезу мистецтв у ньому, зокрема її проявів у його стильовій оригінальності й архітектонічній будові.

Художнє новаторство Пруста-письменника дисертантом вивчається й на рівні структурної координації мистецьких мотивів у “Пошуках...” (3.1.). Серед них провідними називаються дві тісно сплетені між собою лінії роману - пошуків протагоністом свого покликання в житті та його входження у світ, “пробивання до справжньої реальності”, за посередництвом мистецтва і митців. Але поряд із цими основними вирізнено і низку інших мотивів, що з певною постійністю з'являються у “Пошуках...”: роздуми про спроможність мистецтва боротися з часом і відображати Істину; кардинальна відмінність соціальної та творчої іпостасі митця; єдино можливе увічнення душі творця в неповторній стилістиці його художньої мови і т. ін. Структурно-семантичний аналіз роману виокремлює в ньому постійний (хоча попервах лише фрагментарно позначений у тексті) мотив бажання героя стати письменником; притаманний героєві естетизуючий погляд на світ, його ґрунтовне знайомство з найрізноманітнішими витворами мистецтва, зрештою, надзвичайне мистецьке оточення, що супроводжує його впродовж усього життя, адже його доля виявляється сплетеною з долями багатьох визначних тогочасних митців.

Лінія пізнання героєм світу в аспекті мистецької проблематики, на думку дисертанта, у тексті “Пошуків...” реалізується насамперед через сюжетний розвій теми власної творчості протагоніста (зокрема етюду про танок Мартенвільських шпилів), а також науки, яку дають йому зустрічі з письменником Берґоттом, художником Ельстіром, композитором Вентейлем та акторською майстерністю актриси Берми. Кожен із митців-“світочів” роману Пруста посідає певне місце в історії пошуку героєм свого мистецького покликання, але при цьому позначений самобутністю, наділений цілком самостійною творчою долею та історією життя, яка пов'язується з певним комплексом естетико-теоретичних проблем, що прослідковуються Прустом у романі. Тому в дисертації вивченню конституюючої ролі образів митців-“світочів” у романі Пруста (3.2.) відведено окремий підрозділ. Загальна стратегія побудови сюжету в “Пошуках...” дисертантом оцінюється в аспекті властивої Прусту схильності рухатися в глиб будь-якої проблеми, що ним розв'язується. Це дозволяє довести, що, хоча деякі мотиви історій згаданих вище митців перегукуються, у тексті роману нема випадковостей і тавтологій, оскільки в ньому все підпорядковано інтенсивному розгортанню вихідних тез і, отже, є необхідним компонентом художньої цілісності багатотомного роману.

Берґотт зображений у перспективі майбутнього письменництва героя як його духовний батько (3.2.1. Теорія читання Марселя Пруста та роль Берґотта у становленні його героя). Він стає одним із перших наставників героя в науці пізнання природи реальності та проявів у ній краси, іноді він зображений і як посередник між героєм та реальністю (зокрема в історії першого кохання героя). Лінія Берґотта вводить й інші теми роману: взаємозв'язку митця й середовища; співвідношення усного й писемного стилів мовлення і переваг письма; ролі мистецтва у боротьбі людини з часом. На особливу увагу заслуговує теорія читання Пруста, викладена в романі у розповіді героя про своєрідність сприйняття ним книг Берґотта. Вона дає ключі до сприйняття твору самого Пруста і постає однією з перших у його романі теоретичних тез про сутність мистецького завоювання буття.

Ельстір відіграє в історії героя роль відкривача основ творчої діяльності - бачення та внутрішньої душі художника, їх метафоричного відтворення матеріальними засобами вибраної ним художньої мови, націленості на пошук загальних істин (3.2.2. Уроки об'єктивної краси Ельстіра). Малярство Ельстіра унаочнює ту думку про метафоричну природу мистецтва, до якої має прийти герой наприкінці твору. Ельстір зображений у “Пошуках...” також у зв'язку з доведенням Прустом ідеї про відмінність творчої та соціальної іпостасей митця, яку ілюструють й історії інших митців у романі (Берґотта, Вентейля). Йому відведено важливу роль у зародженні кохання героя до Альбертіни.

Функція Берми у процесі пошуків мистецького покликання героєм пов'язана з висвітленням ідеї про визначальну важливість особистого здійснення у мистецтві, яке вимагає “розкрилення своєї думки” і стає доступним лише тому, хто шукає в ньому власного творчого шляху (3.2.3. Театральність і музичність у свідомості та досвіді героя роману “У пошуках утраченого часу”). Сповнена психологічної глибини гра Берми стверджує також героя у думці про залежність мистецької досконалості від глибини проникнення у царину універсальних законів людської душі. І все ж театральне мистецтво Берми не може переконати Марселя в абсолютній реальності мистецтва. Цю функцію в “Пошуках...” покладено на музиканта і композитора Вентейля, який проливає світло на розв'язання “всіх істотних питань: реальности Мистецтва, Вищої Реальности, Безсмертя душі”. Історія Вентейля стає виразною ілюстрацією прустових ідей про джерела мистецтва, які б'ють із внутрішнього єства митця, лише опосердковано торкаючись області практичного й дискурсивного розуму. Над усім масивом тексту “Пошуків...”, що стосується долі Вентейля, височіють роздуми оповідача про “духовну вітчизну” митця, яка в розумінні Пруста є єдиною справжньою батьківщиною мистецтва. Зустріч з музикою Вентейля безпосередньо наближає героя роману до художньої творчості, що єдина спроможна навічно зафіксувати неповторну конфігурацію його душі.

Дисертант звертає увагу на те, що в романі Пруста переважна більшість героїв пов'язана з мистецтвом, адже їхні образи заломлюються в естетизуючій свідомості героя, яка є непорушним центром роману, здебільшого крізь призму мистецтва. Стосовно цього гравітаційного центру “Пошуків...” особливим чином вибудовується й ієрархія всіх персонажів твору (3.3.). У цій системі персонажі вибудовані не стільки згідно з їхнім зовнішнім композиційним значенням, скільки відповідно до того ідейного наголосу, який визначає внутрішній сюжет роману, цілковито співвіднесений з еволюцією мистецької свідомості його героя. У такому розрізі постають наступні щаблі цієї ієрархії: митці (куди, крім “світочів”, долучені й менш масштабні Леґранден, Скі, Морель, Рахиль і деякі інші), що справляють важливий вплив на розвиток героя та відкриття ним свого життєвого покликання; “пустоцвіти мистецтва” (це, насамперед, Шарль Сванн і барон де Шарлюс), чиї поразки в житті слугують пересторогою, втіленням тих життєвих спокус, що їх герой мусить подолати на шляху до відкриття власного художнього покликання; ті, кого можна охарактеризувати як “споживачів мистецтва” (аматори живопису, літератури, музики, які не творять мистецтво, але цікавляться ним, мають постійну потребу у зверненні до нього; серед них - герцогиня Германтська, Жільберта й Альбертіна, бабуся та матір героя), що наочно демонструють героєві всю палітру функцій мистецтва у житті; зрештою, всі інші, хто не має стосунку до мистецтва, але репрезентований у романі через мистецькі референції (Франсуаза, Жюп'єн, “ліфтер” Бальбецького готелю та ін).

Вивчення мистецького дискурсу “Пошуків...” спонукало дисертанта до аналізу специфіки його функціонування у стилі Пруста. Ось чому в дисертації зауважено, що артистична атмосфера роману твориться сповненою естетичних референцій мовою письменника, властивою йому манерою дивитися на світ крізь призму мистецтва. Стилістиці роману притаманна постійна поліфонія мистецької присутності навіть там, де йдеться про сфери, далекі від мистецтва (скажімо, в описах світського життя чи військової справи). Світовідчуття героя роману М. Пруст також відображає у спосіб інтерференції різноманітних мистецьких світів, де поряд із вигаданими письменником митцями постійно трапляються посилання на реальних артистів, чиї твори оживають на сторінках роману в алюзіях і цитатах, у метафоричній репрезентації письменником світобачення свого героя через його зближення з відомими мистецькими образами і формами.

З огляду на це 4 розділ дисертаційного дослідження присвячений проблемі “Синтезу мистецтв і його ролі у композиційно-стильовому оформленні роману “У пошуках утраченого часу”. Тяжіння до синтетичності є характерною рисою художнього мислення французького письменника: воно виразно представлене як у способі доведення ним окремих ідей, прагненні досягти універсальних висновків і завершених художніх форм, так і в мовній стихії його роману. Тому поліфонічність і синтетична зв'язність мистецьких явищ у “Пошуках...” є наслідком не стільки слідування традиції та літературній моді (хоча тут можна зауважити, наприклад, зв'язок із символістськими ідеями єдності, універсальності, відповідностей, синтетичності нового мистецтва, висунутими Ш. Бодлером, С. Малларме, Р. Ваґнером), скільки властивому Прустові баченню реальності, що виявляє єдність світу через відкриття аналогій і кореляцій між окремими артистичними та життєвими явищами.

Оригінальність синтетичної репрезентації у “Пошуках...” різноманітних видів мистецтва, на думку дисертанта, полягає в тому, що, з одного боку, вони постають тут як складові життєвого досвіду героя і мають важливе значення у віднайденні ним свого художнього покликання, а з іншого - представляють у романі той узагальнений образ мистецтва, який є ідеалом автора. Становлення його окремих аспектів відображає еволюція свідомості героя його роману, увінчуючись теоретичними викладками “Віднайденого часу”. Крім того, синтетичні тенденції активно і своєрідно проявляються у формі та стилістиці роману Пруста. Їх характерними проявами є поєднання теорії та поетичності в романі, насиченість тексту розмаїтими алюзіями та цитаціями, його гармонізація введенням системи порівнянь, паралельних ліній, симетричних образів, повторів, яка будується не на екстенсивній основі, а за принципом поглиблення мотиву, та ін.

Художнє новаторство реалізації Прустом у романі ідеї синтезу мистецтв прослідковується в дисертації на прикладах “перекодування” (відтворення одного виду мистецтва через інші різновиди мистецтва, одного митця через зіставлення його з іншими творцями, репрезентація якого-небудь життєвого явища через ансамбль мистецьких паралелей тощо); повторів (кохання героя до трьох жінок, лінії Сванна та Марселя і под.); інтертекстуальності (що її в цьому контексті дисертант розглядає як різновид “перекодування”) в таких її проявах, як мистецькі інтерполяції в його тексті, деякі алюзії та цитування в ньому. Відповідно до поставлених у дослідженні завдань аналіз проведено в ракурсі структурно-композиційних і тематичних характеристик роману, а не власне лінгвістичного його аспекту. Він свідчить про те, що синтетичність у романі Пруста має органічне походження і не є наслідком звичайного поєднання, згрупування чи повторів тематичних ліній або симетричних образів. При цьому дисертант зазначає, що феномен “перекодування” у “Пошуках...” передусім зумовлений інтегральністю творчої свідомості їхнього творця, тоді як паралелізм і тавтологічність у них часто виявляють свідоме прагнення романіста надати якомога більшої цілісності своєму творові.

Окрему увагу в цьому дисертаційному дослідженні приділено тому факту, що в романі кожен вид мистецтва, крім належності до універсального поля творчості людського духу взагалі, має і своєрідні функції, які розподіляються таким чином, що лише скріплюють його зв'язок з іншими мистецькими феноменами і закладають основи єдності твору Пруста. Архітектура, музика, театр, живопис, література та деякі інші види мистецтва - кожен по-своєму - позначають манеру художнього творення Пруста у “Пошуках...”, розмаїто і щедро представлені у тексті й структурі його роману. Проте у цьому розділі дисертації вони розглядаються лише в зв'язку з увиразненням своєрідності проявів ідеї синтетичності на формальному і стильовому рівнях “Пошуків...”. Архітектура дає ідею гармонійної цілісності мистецького твору і найчастіше пов'язується з можливістю у мистецтві монументально фіксувати автентичне відчуття-переживання життя. Архітектурна тематика дуже широко задіяна на ілюстративному рівні тексту, а також у композиційній побудові роману.

Музика в “Пошуках...” якнайтісніше пов'язується з темою вічності, а також із теорією мистецького транскрибування душі за допомоги художнього твору. Їй присвячено найрозлогіші відступи-роздуми у романі. Орієнтація на музичну архітектоніку - плинну, рухливу, динамічну і водночас підпорядковану чітким законам гармонії, ритмам, пропорціям і тональності - певним чином допомагає письменникові зняти в романі конфлікт між сенсуалістичними, релятивістськими його поглядами і прагненням надати раціонального усвідомлення своєму життєвому досвіду. Важливу роль музичні образи відіграють і в композиції твору, що базується на системі лейтмотивів, а також у композиційному принципі контрапункту.

Живопис у романі Пруста представлений майже так само широко та багатофукціонально, як і музика. Автор постійно демонструє свою обізнаність з історією малярства, вдається до контекстних порівнянь та алюзій. Дискурс живопису широко задіяний у романі в конституюванні метафор, в оформленні теоретичних тез твору (найвиразнішим прикладом цього є роль картини Вермеера “Вид Дельфта”). Не можна обминути увагою й той факт, що Пруст був письменником, наділеним надзвичайно чутливим і гострим зором, умів передавати в живописно-пластичному образі своєрідність оригінального бачення світу, що, як неодноразово зауважувалося прустознавцями, зближає його манеру з творчістю художників-імпресіоністів, Ж. Тернера та ін. Синтетичність стилю Пруста не в останню чергу визначається симбіозом живописного, імпресіоністичного первня у ньому з раціоналізмом та аналітичністю.

Літературні моделі та алюзії створюють у романі Пруста необхідне тло для вияскравлення особистої письменницької концепції героя. У цьому розділі дисертації виявилося доречним звернення до аналізу уривка із псевдощоденника Едмона Гонкура, що вміщений на початку “Віднайденого часу” і є виразним прикладом інтертексту в “Пошуках...”. Своєрідність його введення у синтетичну цілість роману демонструє віртуозність Пруста-стиліста, так само як і інтегруючі можливості модерністської форми твору.